Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Поняття, типи та структура економічних систем

Вступ

Різні економічні системи світу різняться між собою за своїми ідеологіям, а також по своєму підходу до вирішення проблеми економіки.

Корінні відмінності наступні: а) між приватною і суспільною власністю на ресурси і б) між використанням як координаційного механізму ринкової системи і централізованого планування. Необхідно виділити наступні економічні системи: чистий капіталізм, командну економіку, авторитарний капіталізм, ринковий соціалізм, традиційну економіку.

Мета економістів будь-якої країни полягає в тому, щоб домогтися такого поєднання капіталізму і соціалізму, яке забезпечить життєздатність і належну ефективність економіці даної країни в рамках її історико- культурних традицій.

У реальній дійсності економічні системи розташовуються дес. між ринковою і командною економікою. Щоб краще зрозуміти, як склалася сучасна економіка, як людство навчилося знаходити відповіді на її головні питання, корисно озирнутися назад і проаналізувати тисячолітню історію розвитку економічних систем цивілізації.

Залежно від способу розв'язання головних економічних проблем і типу власності на економічні ресурси ми можемо виділити чотири основні типу економічних систем:

1) традиційна;

2) ринкова (капіталізм);

3) командна (соціалізм);

4) змішана. [3]

2. Типи економічних систем

2.1 Ринкова система

Ринкова система характеризується пануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком обмінних відносин. Ринок виникає ще в традиційному суспільстві. Поступово він перетворюється в цілісну капіталістичну систему, яка спирається на приватне підприємництво. При множинності і специфічності її конкретних сучасних варіантів, всі вони розвиваються на основі високорозвиненої технології, змішаної власності та активної участі держави в економіці. У ринковій системі діють специфічні стимули та принципи господарювання. Вони засновані на свободі підприємництва, свободі професійного вибору для кожного бажаючого працювати, свободу підприємницького вибору для кожного покупця (в межах його фінансових можливостей). Стимулом підприємницької діяльності та ринкового вибору виступає приватний економічний інтерес. Підприємці зацікавлені в максимізації прибутку (або мінімізації витрат виробництва), власники факторів виробництва - в отриманні високого доходу, а споживачі, купуючи товари та послуги, прагнуть оптимізувати свою вигоду. [4]

Свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формують відносини конкуренції між учасниками ринкового обміну. Ці відносини реалізуються через систему ринкових цін, яка відображає переваги споживачів і змушує пристосовуватися до них підприємців та власників виробничих ресурсів. Таким чином, ціновий механізм координує розвиток ринкової економіки. Його ефективність залежить від числа учасників ринкової системи, від ступеня їх свободи в прийнятті рішень. Проблема того, «що, скільки, як і для кого виробляти» в ринковій системі вирішується на основі цінових сигналів. Ресурси спрямовуються в ті галузі, продукція яких при даному рівні цін має попит і дає прибуток виробникам. Сформований рівень ринкових цін, створюючи сприятливі умови для ефективно працюючих виробників, визначає технологію виробництва товарів, стимулює її вдосконалення. Ринкові ціни мають вирішальний вплив на розподіл надходить на ринок продукції. По-перше, ціна - важливий критерій споживчого вибору. По-друге, ціни на фактори виробництва формують розміри доходів суспільства і, отже, визначають купівельну здатність різних верств населення. Ціновий механізм виступає в якості організатора і координатора ринкової економіки. Ціни відіграють роль сигнальної системи, за допомогою якої і підприємці, і власники виробничих ресурсів орієнтуються на ринку. Ця сигнальна система ефективно працює тільки в умовах вільної конкуренції. По-перше, це відбувається тому, що лише в такій ситуації цінові сигнали точно відображають ринковий попит, по-друге, саме конкуренція змушує агентів ринку надходити відповідно до цих сигналами, по-третє, вона забезпечує зближення приватних і громадських інтересів. Позитивно оцінюючи ефективність стимулів і принципів господарювання, властивих ринковій економіці, не можна ігнорувати і властиві їй мінуси. Вони - наслідок законів ринку, які викликають до життя тенденції до нестабільного розвитку економіки (інфляцію, безробіття, падіння темпів зростання), до посилення нерівності в розподілі доходів. Тому для сучасної ринкової системи характерно державне втручання в економічне розвитку. Його масштаби і форми широко варіюються від країни до країни. Але в ринковій економіці існують об'єктивні межі для розширення економічних функцій держави. Коректуючи дію ринкового механізму, пом'якшуючи його негативні сторони, держава не повинна підривати основи ринкового ціноутворення і вільну конкуренцію.

2.2 Адміністративно-командна система

економічний ринковий адміністративна командний

Командна економіка (планова економіка) - економічна система, в якій держава або поради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд приймає всі рішення щодо виробництва та споживання товарів і послуг. У крайніх випадках, великі галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення щодо розподілу ресурсів та виробництва також приймаються державою. Органи планування вирішують що має бути виготовлено і направляють підприємства нижчих рівнів на виробництво цієї продукції. Команда економіка є протилежністю ринкової економіки, в якій виробництво, розподіл, ціноутворення та інвестиції приймаються власниками засобів виробництва на основі власних інтересів а не згідно всеосяжного плану. До м'яких різновидам планування в командних економіках належить індикативне планування, коли держава застосовує «вплив, субсидії, дотації та оподаткування, але не вказує що робити.» Такі різновиди іноді називають «планованими ринковими економіками.»

Деякі дослідники розрізняють планову економіку від командної, вважаючи командну економіку крайнім випадком плановою. Однак, планування економічної діяльності присутній і в умовах вільного ринку.

За умов командної (планової) економіки головні економічні питання вирішує визначено центральний орган, який спочатку визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. Таким способом самий вирішуються всі питання щодо того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної плати, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них.

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору. Так, директор швейної фабрики не міг вибирати постачальника тканини для свого товару, оскільки план «закріплював» за ним конкретного постачальника. У той же час директор ткацької фабрики не побоювався, що його продукція залишиться нерозпроданою через низьку якість: адже він знає, що швейна фабрика за планом зобов'язана придбати її.

Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів в такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва. Характерні риси планової економіки:

· Надмірне одержавлення економіки

· Надлишкова централізація виробництва (понад 90% підприємств - державна власність)

· Диктат виробника

· Бюрократизація апарату управління

· Напрямок значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу. [7]

2.3 Змішана економіка

Ринкова система господарювання порівняно з командно-адміністративною виявилася гнучкішою та мобільнішою - і не в останню чергу завдяки державному регулюванню економіки. Вона здатна пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються. Еволюція ринкової економічної системи переконливо довела, що ринок і регулювання не є антитезами, вони здатні до взаємодії і взаємодоповнення. Регульований капіталізм другої половини ХХ ст. можна класифікувати як змішану економічну систему, основні політекономічні характеристики якої такі:

* функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності - приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання - оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

* розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

* макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

* розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

* модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

* державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

* регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

* соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

* підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

Американський економіст П. Самуельсон виокремлював такі основні види державної економічної діяльності: безпосередній державний контроль над економікою з використанням переважно економічних важелів; державне виробництво, коли держава виступає підприємцем, розвиваючи державний сектор економіки; забезпечення суспільного споживання, коли держава виступає споживачем і покупцем певних видів продукції через систему державних замовлень, контрактів, закупівель; державне соціальне забезпечення, що розвивається на основі соціальних трансфертних платежів з державного бюджету.

Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам. Однак між способами виникнення приватного і державного секторів сучасної економіки існує глибока відмінність: приватний сектор справедливо асоціюється з первинними основами ринкового господарства, тоді як для державної власності еволюційний шлях розвитку не характерний. [8]

2.4 Традиційна економіка

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.

Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

Традиційна економічна система має такі основні ознаки:

Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.

У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).

Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система - замкнута виробнича система.

Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва - чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, - усе це визначають суб'єкти господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.

У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт - матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).

Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємозв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а тому немає суперечності.

Традиційна економічна система спочатку ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).

Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.

У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.

3. Розвиток та проблеми в економічних системах

3.1 Проблема координації в різних економічних системах

Для того, щоб здійснювати раціональний вибір у світі обмежених ресурсів, господарські суб'єкти повинні володіти необхідною інформацією про те, що, як і для кого виробляти.

Економічна теорія розглядає два різні способи координації такого вибору: стихійний (спонтанний) і ієрархічний (упорядкований). Перший з них передбачає, що інформація, необхідна споживачам і виробникам, передається шляхом цінових сигналів, вказуючи виробникам, куди вигідніше вкласти капітал, і споживачам, де раціональніше здійснювати покупки. До таких систем відноситься ринок - стихійний економічний порядок. Другий з них - ієрархія - заснований на владі. Він припускає наявність відповідних законодавчих актів, що встановлюють суворе підпорядкування нижчих ланок вищим в процесі управління.

Проблеми економічної організації суспільства вирішуються різними методами, заснованими:

а) на традиціях, звичаях;

б) ринкових механізмах;

в) адміністративно-командної системи.

У традиційних суспільствах таке рішення досягається на основі досвіду, традицій, звичаїв, релігійних поглядів і уявлень. У таких системах регулювання процесів виробництва, споживання та розподілу благ, як правило, утруднено або обмежена. Зміни, як правило, мають місце лише у виняткових випадках і відбуваються досить рідко. В цілому такі системи, в силу дотримання традицій і звичаїв, важко реагують на зміну зовнішніх і внутрішніх умов. У таких країнах спадковість і касти визначають економічну роль індивіда. Як правило, в них має місце чітко виражений економічний застій (стагнація), а технічний прогрес та інновації практично відсутні, релігійні та культурні цінності є первинними порівняно з економічною діяльністю. У цих суспільствах функціонує натуральне господарство на основі общинної власності.

Рішення тріади основних економічних проблем в ринковій економіці розглянемо на прикладі так званого ринку чистої (вільної) конкуренції. Цей тип ринку характеризується приватною власністю на ресурси, використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі, коли кожен з учасників прагне збільшити свій дохід, не думаючи про інтереси суспільства в цілому.

Ринкова система являє собою механізм, за допомогою якого ці індивідуальні рішення узгоджуються між собою і навіть координуються.

Виробництво товарів і послуг, з одного боку, і пропозиція ресурсів, з іншого боку, означає, що існує безліч продавців і покупців товарів та послуг, а також ресурсів, тобто завжди є свобода вибору. В результаті, всі

Основні проблеми в такій системі вирішуються самостійно, тобто без участі

держави. Роль урядового (централізованого) планування відсутня. Так як ринкова система є саморегулюючим, втручання держави може виявитися шкідливим і небезпечним. Тому, в основному, уряд займається захистом прав приватної власності та правовим захистом учасників ринку. У ринковій економіці проблеми «Що», «Як» та «Для кого» вирішуються, головним чином, за допомогою системи ринків і цін через механізм прибутків і збитків. Централізоване планування в командній економіці забезпечувалося за допомогою адміністративно-командної системи управління, яка є гігантською ієрархічною системою, в якій кожна нижча ланка підпорядковується вищестоячій ланці. Рішення, прийняті вищим ланкою, є законом для нижчестоячої ланки.

На практиці дію механізму централізованого планування виявилося громіздким, слабоманевренним і недостатньо ефективним, що привело до багаторазових коректувань планів підприємств, порушення пропорційного розвитку галузей, відсутності свободи вибору для виробників, зниження ефективності суспільного виробництва. Наприклад в нацистської Німеччини була командна економіка і приватна власність на засоби виробництва, але вона була поставлена під жорсткий контроль.

Японія відрізняється високорозвиненим індикативним плануванням координацією економічної діяльності як державного, так і приватного секторів економіки.

Раціональне рішення тріади основних економічних проблем передбачає максимально можливе зростання виробництва при повній зайнятості населення і повному використанні інших факторів виробництва.

3.2 Роль невидимої руки конкуренції

Хоч організаційним механізмом чистого капіталізму служить ринкова система, необхідно визнати важливу роль конкуренції як механізму контролю в такій економіці. Ринковий механізм пропозиції і попиту повідомляє бажання споживачів підприємствам, а через них - і постачальникам ресурсів. Однак саме конкуренція примушує підприємства і постачальників ресурсів належним образом задовольняти ці бажання.

Тим часом конкуренція не обмежує свою роль гарантуванням належної реакції на потреби суспільства. Саме конкуренція примушує фірми перейти на найефективніші технології виробництва. На конкурентному ринку нездатність деяких фірм використати саму економічну технологію виробництва зрештою означає їх усунення іншими конкуруючими фірмами, які застосовують більш ефективні методи виробництва.

Вельми примітним аспектом функціонування і коректуючих операцій конкурентної ринкової системи є те, що вона створює надзвичайну і важливу тотожність - тотожність приватних і суспільних інтересів. Фірми і постачальники ресурсів, що домагаються збільшення власної вигоди і діючі в рамках гостроконкурентної ринкової системи, одночасно - ніби направляються «невидимою рукою» - сприяють забезпеченню державних, або суспільних інтересів. Відомо, наприклад, що при існуючій конкурентній кон'юнктурі фірми застосовують саму економічну комбінацію ресурсів для виробництва даного обсягу продукції, оскільки це відповідає їх приватній вигоді. Поступати по-іншому означало б для них відмовитися від прибутків або навіть ризикувати згодом потерпіти банкрутство. Але разом з тим очевидно, що інтересам суспільства відповідає використання рідкісних ресурсів з найменшими витратами, тобто найбільш ефективними методами. Поступати інакше означало б виробництво даного обсягу продукції з великими витратами або принесення в жертву альтернативних товарів, які дійсно необхідні суспільству.

Отже, сила конкуренції контролює або направляє мотив особистої вигоди таким чином, що він автоматично і мимовільно сприяє найкращому забезпеченню інтересів суспільства.

3.3 Аргументи на користь ринкової економіки

Основний економічний аргумент на користь ринкової системи полягає в тому, що вона сприяє ефективному розподілу ресурсів. Згідно з цією тезою, конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство більше усього має потребу. Вона диктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва і сприяє розробці і впровадженню нових, більш ефективних технологій виробництва. Коротше кажучи, поборники ринкової системи доводять, що «невидима рука», таким чином, управляє особистою вигодою, що вона забезпечує суспільство виробництвом найбільшої кількості необхідних товарів з ресурсів, що є. Отже, це передбачає максимальну економічну ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу примушує більшість економістів сумніватися в необхідності урядового втручання в функціонування вільних ринків, або урядового регулювання їх операцій, за винятком тих випадків, коли таке втручання стає вимушеним.

Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи є та обставина, що вона робить ставку на роль особистої свободи. Одна з фундаментальних проблем організації суспільства полягає в тому, як координувати економічну діяльність безлічі індивідів і підприємств. Відомо, що існує два способи здійснення такої координації: один - централізоване використання заходів примусу; інший - це добровільна співпраця через посередництво ринкової системи.

Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. Ринкова система дає свободу підприємництва і вибору; природно, на цій основі вона і досягає успіху. Підприємців і робітників не переганяють по урядових директивах з однієї галузі в іншу, щоб забезпечити виконання виробничих завдань, встановлених яким-небудь всемогутнім урядовим відомством. Навпаки, при ринковій системі вони вільно можуть домагатися збільшення власної вигоди, з обліком, звичайно, винагород і покарань, які вони отримують від самої ринкової системи.

Підведемо підсумок: конкурентна ринкова система, як стверджують її прихильники, сприяє ефективності розподілу ресурсів і особистій свободі.

Висновок

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру та різноманітну типологізацію. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною.

Першим завданням нашого дослідження було визначити поняття економічної системи, її складові елементи. Економічна система - це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини. Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства. Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства. На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей. Ми визначили, що економічна система складається з чотирьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин, відносин власності і механізму господарювання.

Друге завдання було проаналізувати типи економічних систем суспільства. Ми розглянули кілька підходів до типологізація систем, які не перечать одна одній, а навпаки поглиблюють і доповнюють одна одну. Кожен науковець, роботи якого я використовував під час дослідження, здійснив типологізацію згідно власних критеріїв.

Ринкова система система передбачає такий пристрій економічного життя суспільства, при якому всі економічні ресурси знаходяться у приватній власності, а всі рішення приймаються на відповідних ринках. Діяльність цих ринків ніким не обмежується і не регулюється.

Командна система. Така економічна система передбачає ліквідацію приватної власності на фактори виробництва та її заміну на державну власність. Основні економічні питання вирішуються державними органами управління і реалізуються за допомогою обов'язкових для виконання розпоряджень і планів. Для цього держава змушена регулювати всі аспекти економічного життя суспільства, включаючи встановлення цін і заробітної плати. Погане функціонування такої системи пов'язане з втратою інтересу людей до праці і оцінкою його результатів за формальними критеріями, які можуть не збігатися з реальними потребами суспільства. Змішана економічна система. Ця економічна система передбачає поєднання приватної власності на переважну частину економічних ресурсів з обмеженою державною власністю. Держава бере участь у вирішенні основних економічних питань не з допомогою планів, а шляхом централізації в своєму розпорядженні частини економічних ресурсів. Ці ресурси розподіляються таким чином, щоб компенсувати деякі слабкості ринкових механізмів.

Список використаних джерел

Башнянин Г.І., Копич І.М., Шевчик Б.М. «Економічні системи: проблеми структури». Л.: «Коопосвіта», 2009 - 220 с.

Бойко Є. «Про становлення загальної теорії економічних систем» // «Економіка України», 2006, №6 - 88-89 с.

Бєляєв О.О., Бебело А.С., Диба М.І. та ін. За загальною редакцією Бєляєва О.О., Кириленко В.І. Навч. посіб.: «Сучасні економічні системи.» К.: «КНЕУ», 2007 - 204 с.

Гаврилишин О. «Основні елементи теорії ринкової системи». К.: «Наукова думка». 2008 - 204-210 с.

Мочерный С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В., Устенко А.А. «Основы экономической теории». К.: «Знания», 2010 - 210 с.

«Основи економічної теорії» / За ред. Предборського В.А.К.: «Кондор», 2010 - 621 с.

Паларчук В. «Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду» // «Економіка. Фінанси». «Право», 2006, №10 - 6-7 с.

Руденко Ю.М. «Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні» // «Економіка та підприємництво» Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів. К.: «КНЕУ», В.1 - 56 с.

Размещено на Allbest.ru