Система показників продуктивності праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального і духовного достатку, головною умовою життя і розвитку суспільства. Вся трудова діяльність людей здійснюється за участю трьох елементів: робочої сили, знарядь і предметів праці. Основна роль серед них належить робочій силі, яка використовує знаряддя і предмети праці. Засоби виробництва функціонують тільки в процесі праці.

З розвитком науково-технічного прогресу праця трудівників сільського господарства стає дедалі продуктивнішою забезпечуючи зростання вчробіпщтна продуктів рослннництва і тваринництва для задоволення потреб населення і промисловості. Раціональне використання трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів у виробництві єодним з найважливіших завдань агропромислового комплексу.

На сучасному етапі розвитку народного господарства України велика увага приділяється проблемі підвищення продуктивності праці.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Також на ріст продуктивності праці впливає оплата праці, тому що вона є стимулюючим фактором для росту кваліфікації праці, в результаті чого робітник стає ефективніше працювати. Але це ненайкращий варіант для підвищення продуктивності праці.

Важливість проблеми підвищення продуктивності праці зумовлює актуальність її дослідження.

Об'єктом дослідження послужили статистичні матеріали СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області.

Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити питання продуктивності праці на підприємстві за останні роки, а також шляхи її підвищення.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

- визначити сутність продуктивності праці;

- вивчення показників продуктивності праці;

- оцінити шляхи підвищення продуктивності праці.

Дослідження цих питань проводиться на конкретному підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області.

Методи що застосовувались в процесі написання курсової роботи: монографічний, порівняльний, статистичний, метод ланцюгових підстановок.

Розділ 1. Продуктивність праці як узагальнюючий показник ефективності використання трудових ресурсів

1.1 Поняття продуктивності праці

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

- живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

- минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю: машини, споруди, тощо - частково).

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, і фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії. [2, С. 213-218]

Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продуктивність праці.

Під індивідуальною продуктивністю праці розуміють продуктивність праці окремих працівників на конкретній дільниці виробництва. Локальна продуктивність праці становить середню продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі. Суспільна продуктивність праці -- це середній рівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показники рівна продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Продуктивність праці є узагальнюючим показником ефективності використання трудових ресурсів, тому що він показує який обсяг робіт за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду, місяць, квартал, півріччя, рік) виконав робітник. Цей показник характеризує досягнутий рівень прогресу в кожному підприємстві або трудовому колективі, районі, області.

урожайність продуктивність трудомісткість капітал

1.2 Система показників продуктивності праці та методика їх визначення

У практиці економічної діяльності для планування, обліку, аналізу результативності й ефективності праці використовується система показників, яка дозволяє визначити продуктивність праці у масштабі окремого працівника, виробничої дільниці, підприємства, організації, галузі і суспільства в цілому.

Показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення існують два показники: виробіток і трудомісткість.[14, С. 105-108]

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

В=V/T (1.1)

де В - виробіток;

V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому працює 50 осіб, виготовив за рік 1600 тонн цукру. Виробіток на цьому заводі становитиме 1600 : 50 = 32 тонни цукру за рік у розрахунку наодного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу (знаменник показника - затрати праці на виробництво продукції - Т).

Вони можуть бути виміряні:

- у відпрацьованих людино-годинах;

- у відпрацьованих людино-днях;

- у людино-місяцях, людино-роках (ці одиниці часу еквівалентні середній чисельності працівників за відповідний період).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. (Годинний виробіток визначається шляхом ділення обсягу виробленої продукції на кількість відпрацьованих люд/год.). Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та втрати часу. Взаємозв'язок між цими показниками рівня продуктивності праці характеризує співвідношення:

Вден = Вгод ? L (1.2)

де Вден - денний виробіток;

Вгод - годинний виробіток;

L - середня фактична тривалість робочого дня.

У промисловості виробіток розраховується як відношення обсягу продукції, що виготовляються, до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу за той самий період часу.

На транспорті виробіток розраховується як відношення обсягу перевезень (т/км) до чисельності працівників, які зайняті цими перевезеннями.

У сфері послуг показник виробітку визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості - національного доходу - за певний період (рік) до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду.[4, С. 57-58]

Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т/Q (1.3)

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції;

Q - обсяг виробленої продукції;

Т - затрати робочого часу.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Показник трудомісткості відображає пряму залежність між обсягом виробництва (Q) і затратами праці. [6, С. 2-4]

Розрізняють такі види трудомісткості залежно від складових затрат праці на одиницю продукції:

Технологічна трудомісткість, яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = Тв + Тп (1.4)

де Тт - технологічна трудомісткість;

Тв - затрати праці основних робітників-відрядників;

Тп - затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість -- це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир = Тт + Тоб (1.5)

де Твир - виробнича трудомісткість;

Тоб - трудомісткість обслуговування виробництва.

Трудомісткість управління виробництвом включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Повна трудомісткість -- це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Тт +Тоб+ Ту (1.6)

де Т - повна трудомісткість;

Ту - трудомісткість управління виробництвом.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість - це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Отже, продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість. [1, С. 100-107]

У ринковій економіці значення натуральних показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обгрунтованості використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньо-обліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.[3, С. 301]

Розділ 2. Динаміка досягнутого рівня продуктивності праці в підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області

2.1 Характеристика природно-економічних умов підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лан» розташоване у пригородньому селі Маньківка Бершадського району. Його землі витягнуті від міста Бершадь на схід до межі земель Теплицького району. Територія господарства розташована в північній частині с. Маньківка.

Відстань від господарства до районного центра м. Бершаді - 25 км, до обласного центру м. Вінниця - 160 км, до найближчої залізничної станції - в с. Маньківка - 1 км. Господарство має вигідне розташування і хороші шляхи зв'язку. Дороги мають тверде покриття і знаходяться у хорошому стані.

Середньорічна кількість опадів припадає на літні місяці (червень, липень). Основний запас продуктивної вологи в грунті створюється за рахунок осінньо зимових опадів.

Район розташування господарства знаходяться в помірно-посушливій зоні степу Півдня України.

Кліматичні умови цієї зони за даними спостережень метеостанцій м. Бершаді та агрокліматичного довідника по Вінницькій області характеризується недостатньою кількістю опадів, нерівномірністю їх розподілу у різні періоди року, високими температурами в літній період, низькою відносною вологістю повітря, сильними суховіями.

Клімат даного району континентальний з високими тепловими ресурсами. Сума ефективних температур 3250. Зима коротка, м'яка з частими сильними відлигами. Середня тривалість періоду 175 днів.

Територія господарства представляє рівнину з поступовим зниженням в західній частині.

Грунти представлені каштановими чорноземами. Ці землі пригодні для вирощування сільськогосподарських культур.

СТОВ «Лан» складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва, також товариство має власний автопарк.

Товариство організовує виробництво сільськогосподарської продукції та реалізацію, об'єднує фермерські господарства приватних сільськогосподарських товаровиробників по напрямках спеціалізації.

СТОВ «Лан» займається вирощуванням сільськогосподарських культур, надає послуги членам товариства, здійснює технічне забезпечення, зберігання продукції, обробіток грунту. Надає послуги населенню та членам товариства технікою для обробітку грунту.

Таблиця 2.1 Динаміка земельних угідь в СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Дані 2010 р. в % до даних 2008 р.
Площа сільськогосподарських угідь - всього, га	2366	2366	2364	99,9
у тому числі рілля	2203	2203	2201	99,9
у т. ч. взято в оренду	2203	2203	2201	99,9

Аналіз даних таблиці 2.1 свідчить що в 2010 р. площа сільськогосподарських угідь знизилась на 2 га в порівнянні з 2008-2009р.р. Площа ріллі знизилась відповідно до площі сільськогосподарських угідь. При цьому частка орендованих земель становить 100% від загальної кількості.

Загалом можна зробити висновок, що господарство забезпечене земельними ресурсами необхідними для виробництва сільськогосподарської продукції.

Таблиця 2.2 Забезпеченість та ефективність використання основних засобів в підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	4045	3491	3966
Площа сільськогосподарських угідь, га	2366	2366	2364
Прибуток всього, тис. грн.	477	722,5	422,7
Фондозабезпеченість, тис. грн.	170,9	147,5	167,7
Фондоозброєність, тис. грн.	1,51	1,37	0,97
Фондовіддача, грн.	1,7	1,47	1,67
Фондоємність, грн.	0,58	0,68	0,59

Аналізуючи дані наведені в таблиці 2.2 можемо зазначити, що середньорічна вартість основних засобів за 2009р. знизилась, що свідчить про те що підприємства не можуть виділяти кошти на придбання нових основних засобів.

За допомогою показників фондозабезпеченості, фондоозброєності та інших що наведені в таблиці, визначають забезпеченість підприємств основними засобами. Показник фондозабезпеченості засвідчує рівень інтенсифікації сільського господарства та рівень розвитку матеріально-технічної бази будь-якого господарства або групи підприємств. У нашому випадку даний показник зменшився, що є негативним фактом, так як він впливає на виробництво продукції з одиниці площі. Слід відмітити, шо підприємства повинні бути зацікавлені у підвищенні показника фондозабезпеченості, так як чим вище даний показник, тим більша ймовірність зміцнення економічної сторони підприємства. Показник фондоозброєності впливає на продуктивність праці більшою мірою чим фондозабезпеченість. Чим вище фондоозброєність, тим повинна бути вища продуктивність праці. Щодо нашого підприємства, то даний показник зменшився за 2009 рік і таким чином сприяв зниженню продуктивності праці. Для того щоб ефективно використовувати земельні, трудові та матеріально-технічні ресурси, які знаходяться у розпорядженні господарств, необхідно правильно визначити напрямок спеціалізації. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств являє собою процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей виробництва відповідно до ґрунтово-кліматичних і економічних умов кожного підприємства.

Таблиця 2.3

Структура товарної продукції підприємства СТОВ «Лан» за три роки

Показник	Чистий дохід від реалізації, тис. грн.	Структура товарної продукції, %	Місце виробництва культури
	2008р.	2009р.	2010р.	В середньому за три роки
Пшениця озима	1654,2	1392,6	1336,3	1461,03	42,58	1
Ячмінь озимий	214	374,2	565,5	384,56	11,20	4
Горох	0	49,2	119,3	56,16	1,63	6
Соняшник	435	498,8	473,9	469,23	13,67	3
Ріпак озимий	821,1	1336	487,2	881,43	25,69	2
Інша продукція рослинництва	240,8	162,1	132,3	178,4	5,19	5
Продукція рослинництва - всього	3365,1	3812,9	3114,5	3430,833	100
Велика рогата худоба	541,7	501,7	528,7	524,03	22,19	2
Свині	3485	371,8	305	1387,26	58,75	1
Молоко	271,3	411,5	513	398,6	16,88	3
Інша продукція тваринництва	91,5	6	55,8	51,1	2,16	4
Продукція тваринництва - всього	4389,5	1291	1402,5	2361	100

За даними, наведеними в таблиці 2.3, можна зрозуміти, що підприємство має зервово-технічний напрям виробництва із розвиненим тваринництвом. Даний показник спеціалізації говорить про стратегію діяльності підприємства, що спрямована на діяльність у кількох сферах виробництва культур, спрямовану на зниження ризику отримання збитків у сумарній величині діяльності підприємства. Характеризуючи діяльність господарства на основі даних таблиці 2.3, ми можемо сказати, що в 2008 році підприємство спрацювало краще, адже воно отримало більший чистий дохід від реалізації. А в 2009-2010р.р. чистий дохід від реалізації помітно зменшився.

За даними таблиці 2.4 можна побачити, що з кожним роком виробництво валової продукції і вартість основних засобів зменшується, в той же час вартість вироблених витрат на 100 га сільськогосподарських угідь збільшується.

Таблиця 2.4 Рівень інтенсивності та економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства в підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області

Показники	Дані по підприємству
	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Дані 2010р. до даних 2008р.
Показники рівня інтенсивності
Вартість основних засобів на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.	151,6	121,5	90,2	0,59
Вартість вироблених витрат на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.	255	271	321	125,8
Показники економічної ефективності інтенсифікації
Виробництво валової продукції в співставних цінах 2005р. а) на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн. б) на 1 грн основних засобів, грн. в) на 1 середньорічного працюючого, тис. грн	6144 259,68 1,7 48,76	4817 203,58 1,6 30,1	3856 163,12 1,8 34,12	62,7 62,8 1,05 69,9
Одержано балансового прибутку: а) на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн. б) на 1 грн основних засобів, грн. в) на 1 середньорічного працюючого, тис. грн	20,16 0,13 3,78	30,53 0,25 4,51	17,88 0,19 3,74	88,6 1,5 98,9
Рівень рентабельності (збитковості), %	9	11	6	0,66

Рівень рентабельності в середньому за три роки становить 8,5% - даний показник свідчить, що на 1 грн витрат підприємство отримує 8,5 копійок прибутку. Можна зробити висновок, що рівень рентабельності підприємства дуже низький.

2.2 Динаміка показників продуктивності і оплати праці

Класичні джерела економічної літератури показник продуктивності праці оцінюють як один із провідних, рівень якого визначає економіку будь-якої галузі матеріального виробництва. З-поміж цілої системи показників, якими характеризується економічна категорія продуктивності праці (основних і додаткових, вартісних і натуральних прямих і обернених, повних і неповних), узагальнюючим показником, що характеризує її рівень, виступає виробництво валової продукції з розрахунку на середньорічного працівника у вартісному виразі, або річна продуктивність праці, оскільки в ньому поєднується, з одного боку, рівень годинної продуктивності праці, а з іншого, використання робочої сили протягом року. [7, С. 10-13]

Таблиця 2.5

Забезпеченість трудовими ресурсами та ефективність їх використання

Показник	2008 р.	2009 р.	2010р.
Середньорічна кількість працівників - всього у т. ч. в рослинництві у т. ч. в тваринництві	160	126	113
	61	69	61
	99	57	59
Валова продукція в порівняльних цінах 2005 р., всього тис. грн. у т. ч. рослинництва у т. ч. рослинництва	6144,10	4816,77	3856,31
	3593,80	3533,98	2950,21
	2550,30	1282,79	906,09
Отримано валової продукції на одного середньорічного працівника, всього тис. грн. у т. ч. в рослинництві у т. ч. в тваринництві	30,10	48,76	34,13
	37,15	57,93	122,92
	12,95	37,50	9,95

Провівши аналіз складу і структури трудових ресурсів, наявних на підприємстві у таблиці 2.5, можна побачити, що в 2009 році відбулося зниження працівників рослинництва і тваринництва. Дані показують що в 2008 році дуже низькі показники валової продукції на одного середньорічного працівника як в тваринництві так і в рослинництві. Тваринництво доволі слабко розвивається. Можна зробити висновок, що в 2009 році показники валової продукції на одного середньорічного працівника у тваринництві досить підвищились. Кількість працівників в тваринництві доволі різко знизилась в 2009-2010р.р.

Таблиця 2.6 Прямі витрати на оплату праці в підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області

Показники	Дані по підприємству
	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Дані 2010р. до даних 2008р.
Пшениця озима	95,3	133,8	131,4	1,38
Жито	4	0	5	1,25
Ячмінь	57,5	35,5	85,7	1,49
Кукурудза на зерно	76,8	70,5	134,8	1,75
Соняшник	52,6	42,6	47,3	0,89
Соя	2	1,4	15,5	7,75
Ріпак озимий	137,8	99,2	41,5	0,3
Продукція рослинництва - всього	330,7	249,2	329,8	0,99
Велика рогата худоба	118,8	136,2	127,1	1,06
Свині	88,9	106,8	77,3	0,86
Молоко	67,7	93,3	81,2	1,19
Продукція тваринництва - всього	275,4	336,3	285,6	1,04

Переглянувши дані таблиці 2.6 можна побачити які витрати на оплату праці понесло підприємство.

В підприємстві СТОВ «Лан» такі показники продуктивності праці як фондозабезпеченість, фондоозброєність, фондовіддача досить низькі і це свідчить, що продуктивності праці знаходиться на низькому рівні.

Рівень продуктивності праці в аграрних формуваннях базується на характеристиках трудомісткості виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції. Оцінку продуктивності праці при виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції можна провести виходячи із рівня їх трудомісткості за прямими затратами раці. Дослідження її динаміки в сільськогосподарських підприємствах України засвідчують, що в період 2000-2010 рр. зростання прямих затрат праці на виробництво одиниці продукції відбулось за всіма основними видами сільськогосподарської продукції.[13, С. 356-357]

2.3 Вплив факторів на продуктивності праці

Прямий фактор, який впливає на продуктивність праці це рівень валової продукції та загальна чисельність працівників. Але існують декілька інших факторів, які те ж можуть впливати на рівень показників продуктивності праці. При розрахунку показників продуктивності праці сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати декотрі особливості оцінки готової продукції. Так, за рахунок показників вартості валової продукції найбільш точнішим для оцінки ефективності використання живої праці є показник реалізованої продукції. Різниця між валовою та реалізованої продукцією в сільському господарстві обумовлюється внутрішніми оборотами, які включають у себе більшість методик в обсягу валової продукції, які те ж використовуються, а також спрямуванням часті отриманої продукції для внутрішнього використання (насінній матеріал, молоко для корма телят чи поросят та ін.).

Крім того, на рівень продуктивності праці в більший мірі можуть впливати об'єктивні фактори: природно-кліматичні умови у місці розположення господарства, різниця у плодоносності окремих земельних угідь, які належать одному підприємству, укомплектованість технікою й рівень її продуктивності і т.д. В останній час з'явився новий фактор, який суттєво впливає на рівень продуктивності праці в конкретному господарстві - рівень безробіття у регіоні взагалі та безробіття сільськогосподарських робітників окремо. Цей показник являється додатковим фактором мотивації працівників до підвищення якості та кількості продукції. Методика визначення його впливання на рівень показників продуктивності праці поки не розроблена, але, з деякою степіню точності вона може бути визначена у кожному конкретному господарстві з допомогою аналізу даних за декілька років.

Для оцінювання рівня інтенсивності використання персоналу застосовують систему узагальнюючих, окремих і допоміжних показників продуктивності праці.

До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції на одного робітника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні.

Індивідуальні показники - це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні на один людино-день або на одну людино-годину.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції на одного працівника Його величина залежить не лише від виробітку робітників, а й від частки останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості днів, які вони відпрацювали, і від тривалості робочого дня.

Розділ 3. Шляхи підвищення продуктивності праці

3.1 Заміна живої праці капіталом

При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання, машин і механізмів, будівництво виробничих приміщень, споруд, під'їзних шляхів тощо), щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.

Підготовка вихідної інформації передбачає розрахунок річної суми витрат на 1000 грн капіталовкладень, що спрямовуються на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка вивільнятиметься завдяки механізації виробництва або при заміні старого обладнання новим, що потребує менших затрат живої праці. Загальна сума витрат на 1000 грн інвестицій складається з постійних витрат (амортизація, страхування, податок на майно і процент на вкладений капітал) і змінних втрат (ремонт, технічний догляд, спожита енергія, пальне тощо).

Витрати на робочу силу, яка вивільняється в процесі механізації, визначають за формулою:

Врс = Трс · Трд · Крд · Ксн (3.1)

де Трс -- тарифна годинна ставка;

Трд -- тривалість робочого дня, год.;

Крд --кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року;

Ксн -- коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату (соціальне страхування, державне пенсійне забезпечення).

На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок здійснюють за формулою:

КВз = Врс / Пз ·1000 (3.2)

де КВз - зрівноважені капіталовкладення, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється;

Пз - загальна сума витрат (постійних і змінних) в розрахунку на 1000 грн капіталовкладень.

Розрахована таким способом сума зрівноважених капіталовкладень означає, що підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншими будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВз, і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.

Припустимо, що заробітна плата із соціальними нарахуваннями двох працівників, які можуть бути вивільнені завдяки модернізації кормоцеху, становить 6576 грн за рік. Вартість і установка нового обладнання обійдеться підприємству 20,2 тис. грн. Строк експлуатації обладнання -- 15 років. Залишкова його вартість становить 10% від первісної вартості. Податок на майно і страхування -- 320 грн за рік. Витрати на ремонт і технічний догляд приймаються нормативно -- 6,5 % від первісної вартості . Витрати на енергію становлять 1500 грн на рік. При розрахунку процента на вкладений капітал ставка береться на рівні 9 %. Дана інформація є достатньою для визначення усіх статей витрат.

Зокрема, витрати на амортизацію в розрахунку на 1000 грн інвестицій обчислюють з виразу:

А = (1000- ЗВ)/Т (3.3)

де А - витрати на амортизацію;

ЗВ - залишкова вартість основного засобу в розрахунку на 1000 грн інвестицій.

Оскільки в нашому прикладі залишкова вартість становить 10 % від первісної вартості, то ЗВ дорівнюватиме 100 грн (1000 · 10 %) : 100. Отже, витрати на амортизацію становитимуть при Т = 15 років (1000 - 100) : 15 = 60 грн.

Процент на вкладений капітал (Пр) відповідно до методики його визначення в країнах з ринковою економікою розраховують за формулою:

Пр = (1000+ЗВ)/2· Пс (3.4)

де Пр - процент на вкладений капітал;

Пс - процентна ставка, коефіцієнт.

Підставивши у формулу відповідні дані, одержимо (1000+100)/2·0,09 = 49,5 грн. Витрати на сплату податку на майно і страхування за рік ділять на кількість тисяч інвестицій і отримують суму цих витрат на 1000 грн інвестицій. У нашому прикладі ця сума становить 320 грн : 20,2 = 15, 84 грн.

Розраховані витрати на амортизацію, процент на вкладений капітал і на сплату податку та страхування є постійними і їх загальна сума дорівнює 125,34 грн (60 + 49,5 + 15, 84).

Витрати на ремонт і технічний догляд нормативно дорівнюють, як ми зазначали, 6,5 % балансової вартості, тобто (1000 · 6,5) : 100 = 65 грн. Витрати на енергію в розрахунку на 1000 грн інвестицій визначають діленням їх річної суми на кількість тисяч інвестицій, тобто вони дорівнюватимуть 1500 : 20,2 = 74, 25 грн. Разом змінних витрат - 139,25 грн, а загальна сума витрат на 1000 грн капіталовкладень - 264,59 грн (125,34 + 139,25).

Таким чином , зрівноважена сума інвестицій у нашому прикладі становить 24 584 грн (6 576 : 264,59) · 1000. Як бачимо, вартість обладнання, яке планує купити підприємство для заміни двох працівників кормоцеху, менша зрівноважених капіталовкладень на 4654 грн. Отже, такий варіант інвестицій економічно вигідний для підприємства. Адже за таких умов підприємство позбавляється щорічної оплати живої праці в сумі 6 576 грн, однак несе додаткові витрати, пов'язані з даною інвестиційною діяльністю, в сумі 5 344,7 грн (264,59 · 20,2). Звідси економія коштів становитиме 6 576 - 5 344,7 = 1231,3 грн щорічно. Вказану суму економії можна визначити й інакше, помноживши заощаджені інвестиції на норматив витрат і поділивши одержаний результат на 1000, тобто (4 654 · 264,59) : 1000 = 1 231,3 грн.

Як бачимо, наведений варіант інвестицій є доцільним для підприємства і може бути прийнятним для практичного впровадження. Водночас, крім фінансового виграшу, підприємство скоротить затрати живої праці на 3 770 людино-годин (276 робочих днів · 6,83 · 2 працівники), отже, підвищить її продуктивність.[8, С. 209-217]

3.2 Вплив росту урожайності, продуктивності тварин, підвищення якості продукції на трудомісткість продукції

Підвищення ефективності господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшеним використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці.[10, С. 14-18]

Один із напрямів підвищення ефективності сільського господарства -- впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку. Багато країн використовують цей напрям підвищення ефективності, що сприяє покращенню показників продуктивності праці.

Таблиця 3.1 Міжнародні співставлення продуктивності праці у сільському господарстві

Країна (група країн)	Врожайність зернових, кг /Га, 2009 р.	Продуктивність праці (додана вартість на працюючого при вартості праці $2000), 2000 р.	Продуктивність праці (додана вартість на працюючого при вартості праці $2000), 2009 р.
Україна	3004	1232	2461
Росія	2279	1917	3031
Казахстан	1254	141	2033
Бразилія	3526	1625	3760
США	7238	18523	49512
Китай	5460	263	525
Індія	2471	362	468.
Країни зони євро	5822	11982	26370

З таблиці 3.1 видно що такі країни як: США, Бразилія, а також країни зони євро по показниках продуктивності праці значно домінують над Україною, особливо це помітно в 2009 році. Це зв'язано з тим, що матеріальною основою підвищення ефективності якості сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, в цих країнах, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці: знарядь і предметів праці та робочої сили.

В той же час Україна продовжує використовувати застарілі технології і значно відстає від розвинутих європейських країн за показниками продуктивності праці. Першочерговою причиною такого відставання є низький рівень технологій сільськогосподарського виробництва. Скорочення такого розриву у продуктивності праці неможливе без радикального реформування аграрного сектору, залучення масштабних інвестицій, трансферу технологій, реформи професійної освіти. Здійснення таких реформ у свою чергу можливе тільки завдяки активній ролі держави та фундаментальних реформ державної політики стосовно розвитку аграрного сектору.

3.3 Удосконалення технології, організації і умов виробництва та праці, матеріальна зацікавленість працівників на зміну продуктивності праці

Маючи належний рівень основної заробітної плати СТОВ «Лан» мало уваги приділяє матеріальному стимулюванню працівників, це пов'язано не лите з виплатою різних видів надбавок, доплат, премій, а й з рівнем натуральної оплати праці.

Натуральну оплату доцільно здійснювати за двома варіантами.

Перший -- оплата, як частка основної грошової оплати через нормозміну. Виплати видаються натурою за виконану норму виробітку на сільськогосподарських роботах. Почасовикам нормозміна визначається шляхом ділення відпрацьованого часу за місяць на тривалість робочого дня (зміни), встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку дня, помноженому на тарифні коефіцієнти присвоєного розпорядку і і за умови роботи в сільському господарстві. За другим варіантом оплата праці повинна здійснюватися тільки продукцією, і застосовуватися при оплаті за збирання врожаю картоплі, овочів, цукрових буряків, плодів і ягід особливо для найманих працівників. Натуральна оплата праці працівникам землеробства може здійснюватися не тільки рослинницькою продукцією, а також м'ясом, молоком і навпаки. У рільництві законом визначено в альтернативу грошової форми здійснювати часткову натуроплату, але не більше 50% від нарахованого заробітку. Зрозуміло, що продукція є далеко не кращим мотивуючим чинником, але в умовах нестачі грошової маси у господарствах, такий варіант в якості тимчасового явща мас право на існування.

Також велике значення мас вдосконалення і додаткової оплати праці, а саме система преміювання працівників Організація преміювання різних функціональних груп спеціалістів і службовців має суттєві відмінності. Так, спеціалістів основних виробничих підрозділів (дільниць, цехів) і преміювати виходячи з конкретних завдань, що стоять перед цими підрозділами, незалежно від загальних підсумків роботи підприємства в цілому.

Показники преміювання мають передбачати досягнення високих кінцевих результатів роботи підрозділу, інтенсивніше використання виробничого потенціалу, прискорення впровадження досягнень науки і техніки, прогресивних методів організації виробництва, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, забезпечення ритмічності виробництва, поліпшення якості продукції.

Також відмітимо, що під час визначення розміру премії в підприємствах важливе значення має оцінювання напруженості показників преміювання, яке дозволяє диференціювати розміри премій за підрозділами і робочими місцями, забезпечуючи вищу винагороду за працю більшої інтенсивності. [15, С. 14-18]

Також на підприємстві можна було б запропонувати стимулювання за подовження строків служби техніки. Це особливо необхідно на сьогоднішній день в зв'язку з тим, що вартість нової техніки надзвичайно висока, а це в свою чергу супроводжується старінням автотракторного парку. Для стимулювання трактористів-машиністів за подовження строків служби тракторів і комбайнів їм потрібно видавати надбавку за безперервну роботу на одному і тому ж тракторі або комбайні з урахуванням строків тривалості експлуатації машин у встановлених в господарстві розмірах за кожний напрацьований еталонний гектар.

Надбавку мають видавати на третій календарний рік роботи і більше, за умови, що в тракториста-машиніста не було перерви в роботі на одному й тому ж тракторі чи комбайні. При переведенні механізаторів на трактор або комбайн, який експлуатувався понад 3 роки, надбавку виплачують після першого року роботи у мінімальному розмірі, тобто як по третьому році експлуатації.

Розробка правильних методів стимулювання праці працівників СТОВ «Лан», покращення додаткової та натуральної оплати праці дасть можливість забезпечити не лише належний матеріальний стан самих працівників, але й відобразиться на фінансовому стані підприємства, а саме в свою чергу зросте продуктивності праці та збільшення прибутковості. [5, С. 131-139]

Висновки та пропозиції

СТОВ «Лан» знаходиться в Бершадському районі Вінницької області в селі Маньківка.

СТОВ «Лан» складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва, також овариство має власний автопарк.

Напрямком спеціалізації в СТОВ «Лан» є зерново-технічний з розвинутим скотарством.

Загальна площа сільськогосподарських угідь 2366 га, у 2010 році знизилась на 2 га в порівнянні з 2008-2009р.р. Площа ріллі знизилась відповідно до площі сільськогосподарських угідь.

У 2009 році відбувся спад у виробництві рослинницької продукції, зменшилась кількість працівників, знизились показники валової продукції на одного середньорічного працівника як в тваринництві так і в рослинництві.

Середньорічна вартість основних засобів (середньому за три роки) становить 3867 тис. грн. Показники фондоозброєності та фондозабезпеченості досить низькі, що свідчить про низьку продуктивність проці.

Стратегія діяльності підприємства спрямована на діяльність у кількох сферах виробництва культур, що дає можливість зниження ризику отримання збитків у сумарній величині діяльності підприємства. Характеризуючи діяльність господарства на основі даних таблиці 2.4, ми можемо сказати, що в 2008 році підприємство спрацювало краще, адже воно отримало більший чистий дохід від реалізації. А в 2009-2010р.р. чистий дохід від реалізації помітно зменшився.

Для підвищення ефективності господарства в СТОВ «Лан» потрібно збільшити виробництво і підвищити якість сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Шляхами підвищення виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю в даному підприємстві є: поліпшеним використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання.

На ріст продуктивності праці впливає оплата праці, тому що вона є мотивуючим фактором для росту кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань. Можна сказати, що до кожного робітника необхідний особливий підхід щодо винагороди його праці. Керівник, в залежності від випадку, сам визначає вид мотивації: матеріальної чи нематеріальної. Намагання людини поліпшити свій добробут, задовольнити різні потреби спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості своєї роботи, повної реалізації свого трудового потенціалу, більшої результативності праці.

Один із напрямів підвищення ефективності сільського господарства це впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу.

В цьому разі скоротиться кількість працівників, але при цьому відбудеться збільшення прибутку. Я вважаю що для підприємства СТОВ «Лан» впровадження механізації і автоматизації виробництва є найкращим шляхом підвищення продуктивності праці.

Список використаної літератури

1. Байчик І. М. Економіка підприємства: навчально - методичний посібник/ І- М. Байчик, М. С. Харів. - [2-ге видання виправлене і доповнене]. К: Каравела. 2001. - 300 с.

2. Богиня Д. П. Основи економіки праці: підручник/ Д. П. Богиня, О. А. Гріманова. - К:, Знання прес. 2002. - с.313

3. Бортник В. А. Економіка праці аграрних підприємств/ В. А. Бортник// Економіка АПК. - 2009. - 339с.

4. Гаврилюк Л.А. Економіка праці і соціально-трудові відносини/ Л. А. Гаврилюк// Умань, 2009. - 416с.

5. Горобець Н. М. Проблеми мотивації трудової діяльності в аграрній сфері/ Н. М. Горобець// Економіка АПК. - 2007. - №5. - С. 14 - 19.

6. Єрмаков О.Є. Трудові ресурси аграрних підприємств регіону га ефективність їх використання в сучасних умовах господарювання/ О. Єрмаков// Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2005. - №24. - С. 2 -7.

7. Зарубський В. Є. Використання праці в Украйні/ В. Є. Зарубський

Економіст. - 2007. - №8. - С. 10-13.

8. Качан Є. П. Управління трудовими ресурсами: підручник/ Є. П. Качан. - К:, Вища школа. - 2005. - 542с.

9. Ковальов В. М. Економіка праці і соціально - трудові відносини: навчально методологічний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, І. М. Черненко, О. А. Рижиков: під ред. д.е.н. проф. В. М. Коваьова. -К:, 2006.-257с.

10. Лузан Ю. Сучасний соціально - трудовий потенціал / Ю. Лузан// Україна: аспекти праці. - 2009. - №6. - С. 14-18.

11. Калина А.В. Облік та аналіз використання трудових ресурсів // К.: Україна - 2004. - 248с.

12. Петренко Н. О. Формування ефективної системи мотивації праці в аграрних підприємствах/ Н. О. Петренко Економіка АПК. - 2008. - №2. - С. 129-134.

13. Семенда Д. К. Аграрна економіка: підручник Д. К Семенда, О.І. Здоровцов [за ред. доц. проф Д. К. Семенди]: підручник. - Умань., УВІ 111, 2005.-402с.

14. Семенда Д. К. Економіка підприємств: навчально - методологічний посібник/ Д. К. Семенда. - Умань., УВІШ, 2006 - 231с.

15. Червінська Л. Матеріальне стимулювання працівників сільського господарства/ Л. Червінська, С. Мала// Україна: аспекти праці. - 2009. - №3. -

С.14-18.

16. Шкурін Т. Т. Мотивація аграрної праці: стан і перспективи розвитку/ Т. Т. Шкурін. В. А. Юдіна// Економіка АПК. - 2005. - №9. - С. 27-29

Размещено на Allbest.ru