Аналіз стану безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні відомості про безробіття

1.1 Сутність та причини виникнення безробіття

1.2 Види безробіття та їх характеристика

1.3 Основні соціально-економічні наслідки безробіття та методи його подолання

Розділ 2. Аналіз стану безробіття в Україні

2.1 Аналіз нормативно-правового регулювання зайнятості та безробіття в Україні

2.2 Аналіз структури та динаміки безробіття в Україні

Розділ 3. Шляхи подолання безробіття в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є безробіття. Як економічна категорія безробіття відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Актуальність теми полягає в тому, що структурні зрушення які відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці‚ зокрема до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і‚ як наслідок‚ до неефективного використання робочої сили. При цьому розвиток підприємництва‚ малого і середнього бізнесу та інші ринкові перетворення не в змозі на належному рівні вирішити проблеми забезпечення ефективної зайнятості населення‚ створення нових робочих місць‚ підвищення якості життя населення тощо. Одним із негативних наслідків цих процесів є формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості ("прихованого безробіття")‚ що перетворилося на характерну тенденцію сучасного ринку праці.

Аналіз кон'юнктури ринку праці свідчить про соціальну незахищеність окремих категорій населення і осіб з обмеженою конкурентоспроможністю (молодь‚ жінки)‚ для яких все ще характерні значні обсяги‚ рівень і тривалість безробіття. Через це актуальним є розробка і вдосконалення механізмів державного регулювання обсягів незайнятого населення та підвищення рівня використання робочої сили з урахуванням особливостей її розподілу та сучасної кон'юнктури ринку праці.

Метою написання цієї курсової роботи є розгляд безробіття як соціально-економічного явища та шляхів його вирішення в Україні. Для досягнення встановленої мети в роботі потрібно вирішити наступні завдання:

1) Визначити сутність та причини безробіття як соціально-економічного явища;

2) Надати класифікацію безробіття;

3) Визначити соціально-економічні наслідки безробіття як для суспільства, так і для країни в цілому та світові методи його подолання;

4) Проаналізувати стан безробіття в Україні;

5) Визначити шляхи його подолання в Україні.

Об'єктом дослідження даної роботи є саме безробіття як соціально-економічне явище. Предметом дослідження - шляхи вирішення безробіття в Україні.

Оскільки безробіття негативно позначається на економічній стабільності країни та веде за собою цілий ряд негативних наслідків, на сьогоднішній день актуальним є пошук шляхів подолання та методів регулювання цього явища. Ця проблема стосується не тільки України, а й усіх країн світу навіть високо розвинутих.

Представники різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства, оскільки воно є невід'ємною складовою ринкової економіки. Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття.

Розділ 1. Теоретичні відомості про безробіття

1.1 Сутність та причини виникнення безробіття

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням. [9, c.186]

Ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" дає таке визначення безробітного: "Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи". Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність. [1]

Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, - це особи віком 15-70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.[8, c.284]

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, - неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.[12, c.458]

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920 - 1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чоловік, а в 30-х роках - близько 20 % осіб найманої праці.[14, c.95]

Економічна наука неодноразова зробила спроби з'ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б. Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Закон Ж.Б. Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Т.Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття - у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав К.Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Англійський економіст А. Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б. Сеєм. [11, c.482]

Найбільш відомою теорією, що пояснює причини безробіття, є теорія Дж.М. Кейнса, що змінила в середині 30-х років теорію класиків - економістів (А. Сміт, А. Маршалл), що пояснюють причину безробіття високим рівнем заробітної плати. По Кейнсу, безробіття є зворотна функція сукупного попиту. "Обсяг зайнятості, - писав Кейнс, - зовсім певним чином зв'язаний з обсягом ефективного попиту". Недостатній обсяг ефективного попиту обумовлює млявість інвестиційного процесу і, отже, неможливість забезпечення зайнятості, що веде до росту безробіття. Вихід з цієї ситуації Кейнс бачив у підвищенні ролі держави у формуванні сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат, насамперед - на інвестиційні товари.

Так, наприклад, Ф. Хайек вважав, що безробіття "є прямий результат короткозорої політики повної зайнятості, що проводили протягом останніх двадцяти п'яти років". Зріст державних витрат, по думки Ф. Хайека, неминуче веде до інфляції, що, досягає критичної оцінки, сама стає причиною безробіття. Вихід з цього замкнутого кола один - припинити інфляційну політику повної зайнятості. Звичайно, на першому етапі це приведе до різкого стрибка безробіття, але саме це, по ідеї Ф. Хайека, дасть можливість виявити всі пороки в розміщенні праці, розробити і здійснити не інфляційними методами програму забезпечення високого і стабільного рівня зайнятості.

Монетаристи на чолі з М. Фридменом висунули концепцію "природного" безробіття. До якої вони відносять так називане фрикційне безробіття. Фрикційне безробіття охоплює працівників, що змінюють по тим чи іншим причинам місце роботи, наприклад, у пошуках більш високого заробітку чи роботи з більшою престижністю, більш сприятливими умовами праці, чи мігруючих у зв'язку з необхідністю зміни місця проживання. До природного безробіття відносять також структурними, викликаними змінами в структурі суспільного виробництва під впливом науково - технічного прогресу й удосконалювання організації виробничих процесів Цей тип безробіття також є тимчасовим (хоча і більш тривалим, чим фрикційне безробіття), тому що зникнення одних виробництв (галузей) супроводжується бурхливим зростанням інших. Проблема лише в тім, наскільки швидко безробітні зможуть пристосуватися до умов, що змінилися, на ринку праці.[10, c.184]

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста О. Філіпса (1914-1975) "The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957", яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв'язок виявився зворотнім: якщо заробітна плата швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса (Рис. 1) виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне - при високому.

Рисунок 1.1 Крива О.Філіпса

Сам О. Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв'язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М. Кейнса почали пов'язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.[4, c.288]

У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються переважно на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається як макроекономічна проблема недостатньо повного використання сукупної робочої сили. Часто причини безробіття розуміються незбалансованістю ринку чи праці несприятливими змінами на цьому ринку.

Усі наявні погляди на причини безробіття можна згрупувати в такий спосіб. По-перше, причиною безробіття може стати відносно надлишкове населення, "зайве" у порівнянні з досягнутим рівнем національного виробництва. Цей фактор безробіття особливо сильно позначається в країнах, що розвиваються. По-друге, безробіття може бути результатом змін у структурі економіки, у тому числі у технології (структурне безробіття). Це безробіття є тимчасовий, тому що на зміну старим галузям і виробництвам (технологіям) приходять нові. По-третє, безробіття може тимчасово збільшитися через природні бажання людей знайти роботу "по душі" і з кращими умовами праці й оплати (фрикційне безробіття). По-четверте, особливо сильне збільшення рівня безробіття відбувається в результаті циклічного спаду в економіці (циклічне безробіття). Цей вид безробіття є найбільш небезпечним, тому що виникає замкнуте коло: падіння виробництва - безробіття - зменшення загального рівня доходів - зниження сукупного попиту - падіння виробництва - безробіття і т.д.

По-п'яте, у деяких випадках генератором безробіття може стати активне втручання держави і профспілок у відносини між найманим робітником і роботодавцем, що приводить до ринкової негнучкості заробітної плати і змушує підприємців вирішувати проблему досягнення максимального прибутку шляхом скорочення зайнятості.

Усі ці причини безробіття являють собою скоріше фактори, що впливають на розмір і динаміку безробіття. Основними джерелами безробіття є не ринкові пропорції й умови, що складаються на ринку праці тому що ринок праці лише відображає існуючі в даний момент пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, але особистої участі в їхньому формуванні не приймає. Ці пропорції залежать від процесів, що знаходяться за межами ринку праці. Ринок лише виявляє їх, виявляє безробіття, робить її видимою для суспільства. [16, c.145]

1.2 Види безробіття та їх характеристика

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття - робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу.

Фрикційне безробіття - характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Таке безробіття пов'язане з тим, що людина змінює свою роботу. Цьому може бути багато причин: переїзд на інше місце проживання, незадоволення попередньою роботою (тут у свою чергу є багато причин), зміна спеціальності (припустімо, без відриву від роботи працівник закінчив навчальний заклад і здобув нову професію), перехід на іншу роботу з кращими умовами і більш високою заробітною платою. Тривалість безробіття пов'язано з пошуком роботи.

Цей вид безробіття вважають неминучим. Західні економісти заначають, що таке безробіття було і в умовах адміністративно-командної економіки, хоча тоді його заперечували. Між тим зміна роботи обов'язково буває і потребує певного часу.

Фрикційне безробіття може бути пов'язане з порушенням дисципліни, з легковажним відношенням до роботи, коли зміна роботи не має серйозних підстав. Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші - у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Інституціональне безробіття викликане небажанням деякої частини працездатного населення працювати, у зв'язку з гарантією виплати державою допомоги по безробіттю. Інституціональне безробіття - це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. [15, c.544]

Вимушене безробіття - це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць.

Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеним є: циклічне, плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне та структурне, економічне і молодіжне.

Циклічність розвитку ринкової економіки призводить до скорочення попиту на робочу силу в період депресії та кризи. Відповідно, виникає циклічне безробіття. Ліквідувати цей вид безробіття неможливо, так як не можна відмінити циклічність економічного росту. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва, тобто тією фазою, яку називають кризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняє свою роботу, їхні працівники поповнюють армію безробітних. Якщо сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. Причому цей дефіцит поширюється не тільки на попит товарів і послуг, а і на саму робочу силу. Це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму - під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми). Приховане або аграрне безробіття - це стан, коли частина працездатного населення зайнята неповний робочий період (внаслідок розорення дрібних селянських господарств, скорочення тривалості робочого тижня на підприємстві та інше) і решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях. Причиною такого безробіття є, по-перше, низька конкурентоспроможність невеликих підприємств порівняно з великими; по-друге, кризові явища в країнах, що переходять до ринкової економіки.

Приховане безробіття особливо виявляється серед сільського населення. Безробіття тут називають прихованим тому, що воно приховується ілюзорною зайнятістю в сільському господарстві. Клаптик землі, малопродуктивне, майже натуральне господарство не забезпечують людині засобів існування впродовж року. Селянин змушений шукати роботу на стороні: найматися до заможних господарів, працювати в сезонних будівельних бригадах, займатися дрібним кустарним промислом, здійснювати різноманітні послуги, що мають, як правило, нерегулярний характер.

Приховане безробіття виявляється і у містах. Воно приховується тим, що працівники переміщуються в межах підприємств, але мають неповний робочий день або перебувають в неоплачуваній відпустці.

Особливо значне приховане безробіття у країнах, що розвиваються. Відомо, що понад 500 млн.чол., або 1/3 економічно активного населення в таких країнах не мають роботи або зайняті неповний робочий день.

Приховане безробіття в Україні, з одного боку, гальмує перерозподіл робочої сили між секторами економіки, обмежує можливості псрепрофілювання виробництва, а з іншого - запобігає масовому підтоку робочої сили в інші регіони і навіть в інші країни, де є потреба в робочій силі. Деякі форми прихованого перенаселення дають змогу впродовж певного часу зберегти кадри, втрата яких може стримувати вихід з кризи.

Застійне безробіття - це вид безробіття, який породжується досить значним часом відсутності роботи. Це призводить до того, що деякі люди по суті втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахунок випадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. Деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також ряди гак званих люмпенів і осіб без певного місця проживання.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (будівництво, сільське господарство, туризм). Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Економічне безробіття має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби;

Молодіжне безробіття характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Технологічне безробіття для працівника має примусовий характер, потребує тривалого періоду, а у передпенсійному віці не дає працівникові жодних перспектив. Для одержання пенсії ще немає прав, і працівник опиняється в досить скрутному становищі. Порівняно з фрикційним безробіттям структурне безробіття є досить важким явищем.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. [5, c.244]

В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають.

1.3 Основні соціально-економічні наслідки безробіття та методи його подолання

Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, з метою реалізації виробничого потенціалу. Наявність безробіття у суспільстві свідчить про недовикористання трудових ресурсів. У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий.

На мікрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи

Так, на індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу чи частини доходу у можливому зниженні рівня доходу в майбутньому в зв'язку з втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу. [13, c.246]

Безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Вплив безробіття на економічне й соціальне життя суспільства суперечливий. Безробіття має як позитивний, так і негативний вплив на рівень життя населення країни.

Як позитивні аспекти проблеми можна назвати наступні:

1. Безробіття виступає як умова росту виробництва, появи нових підприємств. Коли б не цей фактор, було б затруджене розширене відтворення, що вимагає додаткових ресурсів: праці, землі, капіталу.

2. Безробіття піднімає дисципліну й ефективність праці тих, хто поки зайнятий у виробництві.

У той же час безробіття породжує найтяжкі соціально-економічні наслідки.

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості). Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних "нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП.

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати.

3. При тривалому безробітті працівник губить кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно і потребують тривалого часу. Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають стереотипи трудової поведінки.

4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя населення. Допомоги з безробіття завжди менше заробітної плати, мають тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний й інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами (смерть близьких, тюремне ув'язнення й т.п.). Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття. Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів. [10, c. 356]

Результати досліджень з психології, фізіології праці, медицини показують: безробіття переживається людиною як ситуація вкрай критична, що часто призводить до незворотних наслідків як у психіці, так і в організації соціального життя. Внаслідок втрати роботи у свідомості людини руйнуються традиційні цінності сучасного суспільства, що в першу чергу пов'язані з працею, - матеріальний добробут, самоствердження, соціальний статус, авторитет, повага і т.п.

За даними американських фахівців, збільшення безробіття на один відсоток призводить до такого зростання показників соціальної патології:

- загальна смертність (насамперед від збільшення кількості серцево-судинних захворювань і цирозу печінки) - на 2%;

- кількість самогубств - на 4,1%;

- кількість убивств - на 5,7%;

- збільшення кількості ув'язнених - на 4%;

- кількості хворих у результаті психічних захворювань - на 3,4%.

Особливо негативно безробіття впливає на молодь. В її середовищі зростає злочинність, наркоманія, проституція тощо. Велику небезпеку представляє довготривале безробіття. В результаті зниження якості робочої сили падає продуктивність суспільного виробництва, знижується конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Одночасно збільшуються суспільні витрати на професійну і соціально-психологічну реабілітацію безробітних. [13, c.92]

Довготривале безробіття спричиняє надзвичайно негативний вплив не тільки на суспільство взагалі, а й на людей, які опиняються в такому стані. А саме:

- породжує професійну деградацію безробітних, в результаті чого зменшується їх поточна і майбутня конкурентоспроможність щодо працевлаштування на високооплачувану роботу;

- ускладнює процес інтеграції довготривалих безробітних у ринкове середовище, їх професійну та соціально-психологічну адаптацію до ринкових умів, сприяє відторгненню людини від політичного та соціального життя суспільства;

- посилює схильність до девіантної поведінки безробітних (відхилення від загально визначених норм), ускладнюючи тим самим криміногенну ситуацію в суспільстві, трансформуючи традиційний устрій життя цих громадян та відношення до них оточення;

- знижує загальний рівень добробуту в суспільстві, погіршує моральне самопочуття, фізичне та психічне здоров'я безробітних громадян.[7, c.231]

Безробіття так чи інакше впливає на економічне життя країни, в першу чергу впливає на соціально-економічні показники.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. [15, c.511]

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.[5, c.124]

Розділ 2. Аналіз стану безробіття в Україні

2.1 Аналіз нормативно-правового регулювання зайнятості та безробіття в Україні

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать:

- закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки).

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

1. За територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

- централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

- загальне або нормативне;

- індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі). [18]

Механізм правового регулювання зайнятості населення - це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. Він складається з таких елементів:

1) норми права (ст.ст. 36,37,38 КЗпП України);

2) нормативно-правові акти (наприклад, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття");

3) юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру). [2]

В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення.

В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на:

1. Закони України, які в свою чергу поділяються на такі види:

- Конституція України (основний закон);

- конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України);

- звичайні або біжучі закони (з інших питань суспільного і державного життя;

- надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43 передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46 надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. [3]

Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.

Закони України, залежно від сфери впливу, можна поділити на:

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (закони України "Про підприємництво", "Про власність" тощо);

2. Спеціальні, тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (закони України "Про зайнятість населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" тощо) .

З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:

- Наказ від 14.12.2000р. "Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності" (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136);

- Наказ від 14.12.2000 р. "Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного" (№308,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

- Наказ від 14.12.2000 р. "Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні" (№309, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);

- Наказ від 10.01.2001 р. "Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних".

Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення. Роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

Важливою функцією служб зайнятості є посередництво в працевлаштуванні. Дана діяльність включає в себе, як брокерські функції, тобто підбір вакантного робочого місця згідно з професійними та іншими характеристиками працівника, так і надання цільових консультаційних послуг. При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості, які на практиці показують свою ефективність.

Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин. [9, c. 210]

2.2 Аналіз структури та динаміки безробіття в Україні

В Україні безробіття у відкритій формі фіксується з початком ринкових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі не визнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офіційно був зареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, коли зареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одного відсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась. [6, c. 18]

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2009р., порівняно з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, або на 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту - сільські жителі (502,0 тис. осіб).

Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8% економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він був майже на рівні відповідного показника по країнах Євросоюзу (рис. 2.1.). [19]

Рисунок 2.1 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у 2009 році, у % до економічно активного населення у віці 15 років і старше, для України - у віці 15-70 років

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зріс на 2,7 в.п. та становив 9,6%. Більш суттєве збільшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у 2008 - 2009рр., у % до економічно активного населення відповідної вікової групи

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий - серед осіб віком 50-59 років (Додаток А).

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) в 2,8 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок - у 2,1 рази, чоловіків - у 3,7 рази, міських поселеннях - у 3,5 рази, сільській місцевості - у 1,7 рази більше), (рис. 2.3.).

Рисунок 2.3 Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 2008-2009рр., у % до економічно активного населення працездатного віку

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15-70 років збільшився у всіх регіонах України. Найбільше зростання цього показника відбулося у Вінницькій (на 4,2%), Рівненській (на 3,9 в.п.), Донецькій, Сумській та Полтавській (на 3,7 в.п. у кожній) областях.

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській області (12,7%), а мінімальне - у м. Києві (6,5%), (Додаток Б). [17]

Впродовж 2009р. відбулися структурні зміни серед безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) за причинами незайнятості. Так, питома вага вивільнених з економічних причин збільшилась на 17,4 в.п та становила 45,5% від загальної кількості безробітних. При цьому, частка звільнених за власним бажанням зменшилась на 11,6 в.п., непрацевлаштованих після закінчення навчальних закладів на 4,2 в.п., звільнених у зв'язку з закінченням строку контракту на 1,9 в.п. (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 Причини незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2008-2009рр., у % до загальної кількості безробітних

Показник середньої тривалості безробіття населення у віці 15-70 років (за методологією МОП) впродовж 2009р. не змінився та залишився на рівні 6 місяців. Питома вага осіб, термін пошуку роботи яких складав до 3 місяців та 12 місяців і більше, у 2009р. порівняно з 2008р., зменшилась відповідно на 6,0 та 6,6 в.п. Проте, спостерігалось зростання частки безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 12,6 в.п.) (Додаток В).

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2009р. складала 12,8 млн. або майже третину всього населення цього віку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - зайнятий в домогосподарстві. [18]

До вищезазначеної категорії осіб також включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2008р. ця категорія осіб працездатного віку зросла на 30,9% та становила 187,4 тис. осіб. Також збільшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, переконаних у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2009р. складала 146,4 тис. осіб, або 1,8% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2008р. відповідно - 107,5 тис. осіб, або 1,4%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон'юктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 11,1%, проти 9,6% (у 2008р. - 8,0% та 6,9% відповідно) (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 Пропозиція робочої сили працездатного віку у 2009 році, у % до економічно активного населення працездатного віку

За адміністративними даними державної служби зайнятості впродовж 2009р. на її обліку перебувало 2,1 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 14,3% менше, ніж у 2008р. Серед таких осіб кожен другий (51,1%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (28,5%) - посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2008р., збільшилася на 16,3% та становила у 2009р. 693,1 тис. осіб, що складає понад третину (35,4%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Динаміку зареєстрованого безробіття ілюструють нижче наведені дані (рис. 2.6).

Рисунок 2.6 Кількість зареєстрованих безробітних у 2008-2009рр., на кінець місяця

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2009р. склав 3,4% від економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (4,0%), порівняно з чоловіками (2,9%) та у населення сільської місцевості (4,7%), порівняно з міськими жителями (2,9%). Слід зазначити, що на кінець 2009р. рівень зареєстрованого безробіття становив 2,6% економічно активного населення працездатного віку. Серед країн СНД Україна за цим показником посідала четверте-п'яте місце разом з Киргизстаном (рис. 2.7).

Рисунок 2.7 Рівень зареєстрованого безробіття серед країн СНД у 2009 році, у % до економічно активного населення, на кінець звітного періоду

Для зареєстрованого безробіття притаманна суттєва регіональна диференціація. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття, розрахований у відсотках до економічно активного населення працездатного віку, у 2009р. спостерігався у Полтавській і Черкаській областях, а найнижчий - у м. Києві та м. Севастополі (Додаток Г).

Слід зазначити, що показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття зріс з 4 місяців у 2008р. до 5 місяців у 2009р.

Як і серед безробітних, визначених за методологією МОП, упродовж 2009р. спостерігалось скорочення частки безробітних, які перебували на обліку державної службі зайнятості до 3 місяців (на 15,7 в.п.). Проте, зросла питома вага зареєстрованих безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 13,0 в.п.) та 12 місяців і більше (на 2,7 в.п.) (Додаток Д).

Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту незайнятих громадян, зокрема, організація тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних. [17]

Розділ 3. Шляхи подолання безробіття в Україні

В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі.

Фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Зазначені процеси по трансформації економіки України повинні проходити на тлі монетаристської політики, тому що в противному випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи.