Прибуток як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прибуток як економічна категорія

Вступ

прибуток економічний вартість

Прибуток - це складна економічна категорія, яка є багатогранною за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Впродовж історичного розвитку існували різні підходи щодо його розуміння та походження.

Перші його визначення ототожнювались з валовим доходом, який розрізняли як дохід від землі, капіталу або праці. Меркантилісти вважали, що джерелом прибутку є торгівля та він виникає у сфері обігу. Адам Сміт трактував прибуток як дохід на капітал. Давид Рікардо визначав його як частину вартості, що лишається після виплати заробітної плати. Згідно з теорією Жана Батиста Сея, в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів.

Джон Мілль ототожнював прибуток з винагородою підприємцю за утримання від споживання. Карл Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу. Проте і сьогодні економісти не можуть дійти єдиного визначення цієї економічної категорії. Це пояснюється існуванням різних економічних шкіл і течій, оскільки різні підходи до трактування походження прибутку породжують різні теоретичні визначення.

В процесі отримання прибутку часто суб'єктивні чинники впливають на рентабельність підприємства більше, ніж об'єктивні та теоретично визначені. Так відбувається на підприємствах, в цілих галузях господарства, а іноді і в цілих країнах, коли вплив економічних законів розвитку подій підміняється ручним керуванням окремих керівників. Джон Паттерсон так охарактеризував роль керівника: «Керівник - це людина, яка приймає рішення. Іноді це вірні рішення. Але приймаються вони завжди»

Таким чином, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, в якій виражаються відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення.

У розвинутих країнах норма і величина прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку великих компаній становить до 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниженні собівартості продукції, зростанні продуктивності праці, величині створеного додаткового продукту та інших факторів.

Метою цієї курсової роботи є дослідження історичних аспектів економічної категорії прибуток, порівняння поглядів видатних економістів минулого на цю проблему та практичний аналіз рентабельності підприємства в сучасній українській економіці.

1. Прибуток як економічна категорія

Підприємницька діяльність являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян та їх об'єднань, направлену на отримання прибутку. Отже, отримання прибутку - це основна ціль підприємства. Всі інші цілі (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) є похідними від неї [16]. Але отримати прибуток підприємство може лише в тому випадку, якщо воно випускає продукцію чи послуги, які реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Потреба - це необхідність певних економічних благ для забезпечення людської життєдіяльності. Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер (об'єктивний - потреби нижчого рівня, суб'єктивний - вищого). Видатний економіст Микола Кондратьєв казав, що потреба - це стан порушення рівноваги між людиною та зовнішнім середовищем. Взаємозв'язок цих двох цілей - задоволення потреб та отримання прибутку - наступний: неможливо отримати прибуток, не вивчивши потреби та не почавши випускати продукт, який задовольнить потреби. Потреби в свою чергу поділяються на потреби та платоспроможні потреби. Необхідно створити продукт, який задовольнить потреби за такою ціною, яка б влаштувала платоспроможні потреби. Досить влучним з цього приводу є висловлювання Джефрі Паттерсона: «Задоволені клієнти - це завжди найкраща реклама. Чим більше таких споживачів з'являються на Вашій території, тим більше грошей ви заробите» [10]. Прийнятна ціна можлива лише в тому випадку, коли підприємство має певний рівень затрат, коли затрати ресурсів менші, ніж отримуваний прибуток. Тому в цьому значенні прибуток - основна ціль функціонування підприємства та одночасно - це результат його діяльності [2, с. 70].

У загальному виді формулу прибутку можна виразити в такому вигляді:

P = W - (З + Н + Ш),

Де Р - прибуток підприємства, грн./рік,

W - виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;

З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн./рік;

Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн./рік;

Ш - штрафні санкції, грн./рік.

Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси, підприємницькі здібності - для створення продукту, його наступної реалізації та отримання доходу. Засоби виробництва, земля самі собою прибутку не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, що витрачається на покращення якості землі, її родючості. Стосовно засобів виробництва, то за сучасних умов значної фондоозброєності, енергоозброєності праці, ні праця, будучи відокремленою від засобів виробництва, ні засоби виробництва, відокремлені від праці, прибутку не створюють. У процесі їх поєднання виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, який створює видимість створення прибутку самими засобами виробництва [16].

Фінансовий результат господарювання підприємства характеризує його операційну, фінансову, інвестиційну діяльність та служить основним критерієм для вибору структури та обсягу виробництва продукції, сценаріїв бюджету, програм оптимізації витрат, інвестиційних проектів та фінансових вкладень [5, c. 133]. У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в різних типах ринкових структур.

Підприємницький дохід необхідно розглядати як плату за підприємницьку діяльність та за виконання основних функцій підприємця [16]. Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції, яка дорівнює добутку ціни на кількість проданої продукції. Розрізняють валовий і чистий дохід.

Валовий дохід підприємства дорівнює грошовій виручці від реалізації продукту, інших матеріальних цінностей і майна підприємства, зменшеній на суму постійних витрат підприємства при виробництві продукції. Чистий дохід підприємства дорівнює різниці валового доходу та змінних витрат. А чистий дохід підприємства становить його прибуток. Тому поняття «прибуток» є вужчим, ніж поняття «дохід». Прибуток є складовою частиною доходу підприємства, тобто це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на комерційну і виробничу діяльність підприємства [4].

Згідно з І статтею І розділу чинного Закону України «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [6].

Дамо означення прибутку у кількісному аспекті.

«Прибуток - різниця між валовою виручкою і собівартістю.» [13, с. 218]. У якісному аспекті прибуток - це «перетворена форма додаткової вартості, в якій виражаються відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення» [13, с. 218]. Розгорнене визначення категорії «прибуток» має враховувати те, що його привласнення уособлює основну мету капіталістичного способу виробництва загалом, кожного капіталістичного підприємства зокрема, наявність синергічного ефекту як важливого джерела прибутку тощо [16].

Багато економістів вважають, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та капіталістами щодо створення та реалізації додаткової вартості [19].

В сучасній економічній теорії виділяють такі види прибутку:

нормальний прибуток;

економічний прибуток;

бухгалтерський прибуток.

Нормальний прибуток - це дохід фірми, який покриває її наявні витрати. Тобто це частина валового доходу, яка утримує фірму працювати у обраному напрямку господарської діяльності. Якщо фірма має лише нормальний прибуток, то економічний прибуток дорівнює нулю. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми [1, c. 286].

Економічний прибуток - це перевищення валового доходу над економічними витратами, які включають в себе явні та неявні витрати.

Ек. Приб. = Вал. Дохід - Екон. витрати

Бухгалтерський прибуток - перевищення валового доходу (виручки від реалізації продукції) лише над явними (бухгалтерськими) витратами.

Бух. Приб. = Вал. Дохід - Явні витрати

На підприємстві розрізняють балансовий і чистий (розрахунковий) прибуток. Балансовий прибуток - це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції, що дорівнює різниці виручки та собівартості. Чистий прибуток - це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет [19].

Виникнення надлишку прибутку спонукає підприємців вкладати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, внаслідок чого відбувається розширення кола виробників та зниження ринкових цін на товари та послуги. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення та відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. А зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку. Таке постійне коливання прибутку підприємців є надійним механізмом виявлення потреб суспільства та ефективного і раціонального задоволення їх завдяки підвищенню продуктивності праці, впровадження інновацій у виробництві щодо його технологій та організації [1, c. 287].

Суть прибутку як економічної категорії проявляється у трьох його функціях:

оцінка підсумків діяльності підприємства;

розподіл чистого доходу в економіці;

економічне стимулювання підприємства [4].

Кожен приватний підприємець прагне максимізувати свої прибутки в умовах ринку. Згідно зі статтею 3 чинного Закону України «Про підприємництво»: «Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству». Підприємство в умовах ринку, щоб максимізувати прибуток має такі основні засоби:

встановлення цін;

формування затрат;

формування об'ємів продукції;

вибір номенклатури і асортименту продукції [2, с. 71].

Проте основний і визначальний фактор збільшення прибутку - зниження витрат при виробництві. Необхідно також враховувати, що цими ж засобами користуються і інші конкурентні підприємства, тому необхідно прогнозувати їх реакцію на зміни в діяльності фірми.

На основі цих основних засобів підприємець може зробити таке їх практичне застосування. Розробити схему утворення прибутку компанії, використовуючи при цьому карти прибутку. Це допоможе виявити зони високої прибутковості та малої у діяльності фірми, а також зони збитковості. Внаслідок визначення цих зон підприємець може виявити, які групи товарів та клієнтів є вигідними для організації, а які - ні.

Спроектувати та створити набір процесів, які будуть включені в повсякденну діяльність та допоможуть управляти прибутком. Для цього необхідно інтегрувати інформацію, отриману за допомогою карт прибутку, в процес оцінювання працівників організації.

Ліквідувати неприбуткові зони бізнесу. Їх виявлення та прийняття рішення стосовно діяльності цих зон одне з найважливіших завдань підприємця. Це завдання потребує чіткого контролю за раціональним розподіленням ресурсів та їхньою віддачею у діяльності.

Створити стратегію диференціювання відносин з клієнтами. Наприклад, можна поділити продукцію та клієнтів на декілька груп, в кожній з яких ввести свої правила [3, c. 33-34].

Після отримання прибутку підприємці використовують його на наступні цілі:

соціальні потреби;

покриття збитків та інших потреб;

капітальні фінансові вкладення;

споживання, тобто виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога тощо;

нагромадження (виробничий і науковий розвиток) [4].

Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість - здатність створювати прибуток. Існує 2 підходи щодо визначення прибутковості: абсолютний та відносний. Абсолютний підхід визначає прибутковість у грошовому вираженні, що є масою прибутку. Відносний показник визначається у нормі прибутку. Норма прибутку дорівнює відношенню прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, вираженому у відсотках [7, с. 143].

У розвинутих країнах норма і маса прибутку є критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку великих компаній становить до 12 % [13, с. 219]. Це означає, що ціна однієї одиниці кінцевої продукції перевищує її собівартість, тобто витрати на її виробництво на 12 %. Внаслідок міжгалузевого переливання капіталу формується середня для країни норма прибутку (привласнення якої приблизно відображає вкладення рівновеликих капіталів). В обробній промисловості США норма прибутку після сплати податків становила в 1950 р. 15,4 %, в 1970 р. -- 9 %, у 1990 -- 11,2 %, у 1992 -- 10,3 %. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання суспільної продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту, якості праці, швидкості обороту капіталу та інших чинників [16].

Основними формами існування прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток (привласнюють монополії, у т. ч. групові монополії або олігополії), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін.

Джерелом монопольного прибутку є не лише експлуатація найманої праці на монополістичних підприємствах та інші похідні джерела, але й привласнення частини додаткової вартості, створеної на підприємствах немонополізованого та державного секторів, частина додаткового продукту, створеного дрібними товаровиробниками, частина доходів споживачів тощо [16].

2. Основні теоретичні погляди на природу прибутку

Основні теоретичні погляди щодо природи прибутку та його джерел змінювались протягом тривалого історичного процесу під впливом виникнення різних економічних шкіл та течій.

На Рис. 4 зображені основні економісти, які мали різні погляди щодо природи прибутку та власне терміну прибуток. У той час як більшість економістів не прийшли до одностайної думки щодо концептуальних основ природи та утворення прибутку, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку - яскравий доказ регресу й соціальної напруженості. Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності, досить багатогранна і важко переоцінима [20].

В економіці існують різні погляди щодо суті підприємницького доходу. Наприклад німецький економіст Йоганн Тюнен визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом підприємницький дохід він розглядав як плату за прийняття на себе ризиків.

Французький економіст Анн Тюрго стверджував, що прибуток на капітал, тобто надлишок над витратами виробництва, розпадається на підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику -- земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.

Адам Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Цей економіст вважав, що першоджерело прибутку знаходиться у виробництві. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі Адам Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Він казав, що цей прибуток не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Прибуток виступає як винагорода капіталіста за працю і ризик [5, c. 134]. На думку Адама Сміта, заробітна плата, прибуток і рента є трьома першоджерелами будь-якого доходу. Головним надбанням цього економіста є створення теорії додаткової вартості [15, c. 157-158].

Продовжив розробку теорій Адама Сміта англійський економіст Давид Рікардо. Наукова заслуга цього економіста перед суспільством полягає в спробі дати пояснення процесу розподілу виходячи з єдиної основи - трудової теорії вартості[15, c. 157-158]. Він ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця. Давид Рікардо, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного, тобто зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується [19]. Він писав: «Підвищення вартості праці є неможливим без відповідного падіння прибутку. Давид Рікардо вважав, на відміну від Адама Сміта, що прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими вартості, що створюється лише працею [15, c. 157].

Теорії Адама Сміта і Давида Рікардо стали основою концепції продуктивності капіталу, в основі якої лежить твердження, що прибуток є результатом заміни людської праці капіталом (засобами виробництва) та виконання ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Ці економісти прирівнювали підприємця до капіталіста, бо в ті часи власники і керуючі фірмами в більшості випадків були одними й тими ж самими людьми. Проте це твердження не є достовірним [5, c. 134]. Основним недоліком цієї теорії було те, що засоби виробництва самі по собі прибутку не створюють, оскільки прибуток створюється лише при поєднанні капіталу з найманою працею, коли створюється синергетичний ефект. Синергетичний ефект - це ефект подвійної дії капіталу та праці при їх техніко-економічному злитті [15, c. 157-158].

Джон Мілль у теорії трудового доходу прибуток підприємця розглядав як:

плату за ризик

винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу

плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати та є оплатою підприємницької функції. Цю теорію поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Фредерік Батіста, Джон Мак-Куллох, Альфред Маршалл та інші [19].

Карл Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. Карл Маркс поглиблює трудову теорію додаткової вартості Адама Сміта та Давида Рікардо. Згідно з теорією Карла Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість, тобто прибуток. Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію [16].

Представник прагматичної економіки французький науковець Жан Батист Сей був популяризатором ідей Сміта на європейському континенті. Він ввів в науковий обіг окремий термін «підприємець», який означав відмінного від капіталіста учасника економічного процесу. Цей економіст розробив теорію, у якій вперше підкреслив роль підприємця як особи, яка вміло комбінує фактори виробництва. Згідно з теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. Він писав, що дія виробничих фондів надає користі продуктам, ця користь дає продуктам цінність, а цінність дає дохід власникам виробничих фондів [15, c. 158]. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за «продуктивну послугу» у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток - це дохід, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата - дохід власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля [19].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер розробив наукову концепцію, в якій вперше вводиться поняття новатора, винахідника, який впроваджує «базисні інновації».

На думку цього економіста, вони включають:

революційні зміни в техніці та технології виготовлення нових товарів;

освоєння нових джерел сировини;

вихід на нові ринки;

організаційно-управлінські нововведення [15, c. 158].

Він також у своїй теорії вперше зауважив, що підприємець не обов'язково є власником капіталу. Таке руйнування тотожності понять власника капіталу і підприємця насамперед було зумовлене розвитком кредитних відносин у суспільстві, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу, оскільки одна частина капіталу банку представлена його власним капіталом, а інша - залученим. Корпоративна форма підприємницької діяльності чітко відображає відокремлення одна від одної функцій підприємництва і власності, причому слід відзначити, що функція власності дедалі з часом стає пасивнішою, а активна роль переходить до організації та управління [1, c. 256]. Йозеф Шумпетер вважав, що після введення інновацій підприємство стає на вищий рівень, ніж спочатку, та відповідно отримує вищий прибуток. Цей науковець так характеризував своє бачення підприємця і прибутку: «Підприємець - це людина особливого роду. Прибуток для нього лише символ успіху. Головне - ступити на незвіданий шлях, далекий від усталених рішень» [1, c. 253].

У своїй теорії економіст А. Бабо виводить 3 види прибутку: заробленому завдяки ініціативі, одержаному за сприятливих обставин, одержання якого є можливим за рахунок його визнання суспільними інститутами. Сучасні західні економісти, розвивають теорії прибутку економістів ХІХ - го початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприємців за підприємницьку діяльність;

теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.

Проте ці теорії удосконалили та внесли в них ряд нововведень:

прибуток пов'язують із нововведеннями, тобто досягненнями науково-технічного прогресу

прибуток зумовлений ризиком та невпевненістю в майбутніх доходах

прибуток трактується як трудовий дохід, тобто різновид заробітної плати

прибуток пов'язаний з монопольним доходом, тобто його можуть отримувати лише ті товаровиробники, які мають певні переваги над іншими

рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб [19].

Сучасні економісти трактують прибуток як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на закладений капітал, різницю між загальною виручкою від реалізації, тобто валовим доходом, та сукупними витратами фірми. Він визначається за формулою:

PR=TR-TC,

де PR - прибуток фірми, TR - виручка від реалізації, TC - сукупні затрати [1, c. 286].

Отже, в цьому розділі було розглянуто основні теоретичні концепції про джерела та означення прибутку. Велике різноманіття поглядів щодо розуміння економічної категорії прибуток пов'язане з великою кількістю економічних шкіл і течій, що сформувалися в процесі історичного розвитку.

3. Проблеми забезпечення рентабельності в українській економіці

Основним документом, що регулює підприємницьку діяльність в Україні є Закон України «Про підприємництво» та Закон України «Про підприємництво в Україні». Найважливішими об'єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є:

наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності

економічна свобода та самостійність товаровиробників

дієздатність товарно-грошового механізму

розвиненість фінансово-кредитної системи

послідовність і стабільність соціальної та економічної політики держави

наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва

сформованість економічної культури

позитивний соціальний фон підприємницької діяльності

Саме тому провідна роль у створенні сприятливого середовища для розвитку підприємництва та приватного малого і середнього бізнесу належить державі, оскільки вплив зовнішньополітичних чинників є визначальним [7, с. 223].

Для оцінки рівня показника прибутковості підприємства використовують відносний показник рентабельності, оскільки прибуток не може відобразити ефективність роботи підприємства.

Дамо означення рентабельності.

Рентабельність - це ступінь прибутковості, вигідності на доходності підприємства. Вона виміряється за допомогою системи відносних показників, які характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, доходність різних напрямів діяльності, вигідність виробництва окремих видів продукції та послуг. Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати господарювання, бо їх величина характеризує відношення ефекту до вкладеного капіталу чи використаних ресурсів. Показники рентабельності використовуються для оцінки ефективності діяльності підприємства та як інструмент цінової політики та ціноутворення [11, с. 5-11].

Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

Показники, які базуються на витратному підході, рівень яких визначається відношенням прибутку до затрат:

рентабельність окремих видів продукції;

рентабельність операційної діяльності;

рентабельність інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних проектів

рентабельність звичайної діяльності.

Показники, які характеризують прибутковість продаж, рівень яких визначається відношенням прибутку до виторгу від реалізації продукції:

рентабельність продаж окремих видів продукції;

загальна рентабельність продаж.

Показники, в основі яких лежить ресурсний підхід, рівень яких визначається відношенням прибутку до загальної суми або до окремих частин авансованого капіталу:

рентабельність сукупних активів (загальна рентабельність);

рентабельність операційного капіталу;

рентабельність основного капіталу;

рентабельність власного капіталу [11, с. 5-11].

Ріст валового доходу та прибутків сприяє зростанню рентабельності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, тому що високу рентабельність забезпечують, здійснюючи підприємницьку діяльність з високим рівнем ризику. Цей ризик може призвести до збитків підприємства або, якщо не зреагувати на цю ситуацію вірно і вчасно, до банкрутства.

В умовах нестабільної економіки та поглиблення кризових явищ малий та середній бізнес, які не потребують великого вкладання коштів, можуть розв'язувати проблеми монополізації ринку, поповнити коштами державний бюджет за рахунок сплати податків та стимулювати розвиток доброякісної конкуренції [12, c. 66-77]. Недарма на малий та середній бізнес в економіці розвинутих країн припадає 90-95% усіх підприємств та до 40-60% виробництва валового національного продукту [7, с. 221].

Проте, не зважаючи на високий потенціал, сучасний розвиток малого та середнього підприємництва перебуває на низькому рівні та не відіграє важливої ролі в економіці країни. Починаючи з вересня 2008 року відбувається сповільнення темпів зростання фінансового результату підприємств. Основними причинами цього стали скорочення внутрішнього попиту через зниження реальних доходів населення та заробітної плати, а також через погіршення економічних умов внаслідок високої залежності від кон'юнктури на зовнішніх ринках.

За 2008 рік результати фінансової діяльності підприємств України до оподаткування скоротились на 55,5% та дорівнювали 57,9 млрд. грн., порівняно зі зростанням на 72,9% у 2007 році до 121,4 млрд. грн. Прибутки підприємств від звичайної діяльності до оподаткування становили 140,9 млрд. грн., а збитки 83 млрд. грн. Підприємства всіх видів економічної діяльності, окрім промислової та фінансової, починаючи з жовтня 2008 року мали від'ємний фінансовий результат діяльності [18, с. 24-26].

Сучасні ринкові відносини вимагають як від приватних підприємців, так і від держави правильної оцінки ситуації на внутрішньому ринку країни, добре налагодженої та прозорої системи оподаткування, прогнозування розвитку підприємств та уникання кризових явищ в економіці країни. Високий рівень оподаткування, нестабільна економічна ситуація на внутрішньому ринку призвели до того, що досить велика частка підприємств відійшла в тіньову економіку. Слід також відзначити, що розвиток підприємництва гальмує надзвичайно високий рівень корупції в державі, порівняно з іншими державами, що розвиваються та долають наслідки світової кризи. Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції - 2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових незалежних країн". Це дослідження показувало громадську думку щодо рівня корупції у країні та проводилось у 69 країнах з жовтня 2008 року до лютого 2009 року. В його рамках було опитано 73 тисячі 132 людини. Оцінки виставлялися за 5-бальною шкалою, де 1 бал - "найнижчий рівень корумпованості", а 5 - "найвищий". Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 бали - це найбільший, тобто найгірший бал серед "нових незалежних країн" і всіх інших країн взагалі. За даними дослідження, майже кожен десятий з опитаних давав хабара за минулий рік, що можна порівняти з результатами 2005 року. Крім того, четверо з десяти, хто давав хабара, віддали майже 10% свого річного доходу. В Україні найбільш корумпованими назвали державні установи - 28%, парламент - 25%, юстицію - 21%. Рівень корумпованості у бізнесі оцінили в 11%, медіа - 2%. За рівнем корупції бали розподілилися наступним чином: державні чиновники, юстиція та парламент - 4,5 бали, політичні партії - 4,4. Корупція в бізнесі - 4,3, медіа - 3,8 бали. Згідно з дослідженням, 21% з опитаних українців або їхніх близьких давали протягом останнього року хабара. Неефективною боротьбу української влади з корупцією вважають 73% опитаних українці, ніякою - 19% і 7% - ефективною [17]. Це дослідження показує, наскільки важко малому та середньому бізнесу розпочати свою справу, залучати інвестиції. В цій ситуації, що склалася в країні, підприємці не можуть не тільки планувати свою діяльність і розраховувати на прибуток, а й утриматися в сфері суспільного виробництва та послуг.

Розглянемо проблему забезпечення рентабельності в українській економіці на прикладі галузі будівництва. Внаслідок кризових явищ в українській економіці, замороженого кредитування галузі банками та відтоку іноземних інвестицій відбулося різке скорочення об'ємів будівництва. Згідно з фінансовим звітом Національного банку України за 2008 рік, обсяги виробництва скоротились на 15.8 %

Багато в чому ситуація в будівництві викликана кредитним бумом 2007--2008 років, коли банки видавали кредити під великі відсотки, практично без яких-небудь зобов'язань з боку позичальників, розраховуючи на швидкий прибуток. За даними Держкомстату, в період з січня по серпень 2009 року українські компанії виконали робіт вартістю 21,5 млрд. грн. що склало всього 46,4% об'єму будівництва за аналогічний період попереднього року. Згідно дослідженням аналітиків компанії «Альянс-Нерухомість», в 2006--2008 роках не менше, ніж 30% всіх інвесторів купували нове житло винятково для перепродажу. Нині, оцінивши безперспективність ринку, вони стали терміново позбавлятися від квартир, викликавши тим самим різке збільшення пропозиції на ринку та зменшення потенційної купівельної можливості покупців. Внаслідок цього, сьогодні в Україні існує велика кількість недобудов, в які інвестори вклали кошти. А шанси отримати прибуток чи хоча б повернути свої вклади в будівництво мізерні. Тривалий процес отримання узгоджень створює ідеальне підґрунтя для поширення корупції. За неофіційними даними, собівартість квадратного метра за рахунок хабарів зростає як мінімум на 20%.

Падіння інвестиційної діяльності в галузі будівництва було зумовлене несприятливою кон'юнктурою на світових ринках та зменшенням заощаджень населення. У 2008 році в будівельну промисловість було вкладено 233.1 млрд. грн. інвестицій, що 2.6% менше, ніж в попередньому році. Причому основними джерелами капіталовкладень були власні кошти підприємств та кредити банків, що становили 74% від загального обсягу капіталовкладень в цю галузь.

Якщо системні проблеми в будівельній галузі не будуть вирішені, проблеми загрожують економіці в цілому: відсутність наповнення бюджету, тисячі безробітних фахівців, а найголовніше -- занепад галузей, пов'язаних з будівництвом, а це і транспортні перевезення, і гірничодобувна галузь, і виробництво будівельних матеріалів, устаткування, машин, механізмів, енергетичний комплекс, ЖКГ і багато що інше [9].

Розглянемо вплив несподіваних чинників, які іноді можуть давати над збитки або надприбутки, на прикладі фармацевтичної промисловості. На тлі несподіваної епідемії свинячого грипу та спричиненої від цього масової паніки населення, прибутки фармацевтичних компаній зросли в рази. Як розповів Андрій Миронюк, комерційний директор фармфірми "Дарниця", за весь вересень українці купили тисячу тубів оксолінової мазі, а зараз беруть по 90 тисяч тубів на добу. Тобто об'єм продажів збільшився у 2700 разів.

Проте поряд із надприбутками фармацевтичних підприємств, приватний бізнес поніс великі збитки, спричинені заборонами масових зборів людей та панікою. Насамперед, збитки понесла сфера обслуговування, тобто кінотеатри, готелі, магазини, розважальні центри, а також майже всі види транспорту. Тому несподівані та не прогнозовані чинники можуть призвести до надприбутків підприємств однієї з галузей економіки та до збитків інших, оскільки під час панічних настроїв населення попит на необхідні товари зростає на порядок.

Отже, проблеми рентабельності підприємств в українській економіці можуть бути вирішені завдяки використанню світового економічного досвіду та продуманому використанню дії економічних законів. Також необхідно враховувати український менталітет та особливості економіки нашої держави, адже світовий досвід може виявитись недієвим без попередньої його адаптації.

Висновки

Проаналізувавши етапи розвитку економічної категорії прибуток, можна зробити висновок, що він є основною метою діяльності будь-якого підприємства, незалежно від його розмірів. Загалом прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності фірми. Він також є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового стану. Але отримати прибуток підприємство може лише в тому випадку, якщо воно випускає продукцію чи послуги, які реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Задля отримання прибутку підприємство вимушене сприяти процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та інших), в здійсненні дослідницько-конструкторських розробок, створенню нових товарів та наданню нових послуг.

Основним джерелом збільшення прибутку є зниження собівартості виготовленої продукції. Це зумовлене тим, що зниження собівартості - основа зниження цін, що в свою чергу дає змогу підприємству отримати більший прибуток. Оскільки сучасні економісти трактують прибуток як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на закладений капітал, або точніше як різницю між загальною виручкою від реалізації та сукупними витратами, то в Україні, як енергозалежної держави особливу роль відіграє зниження собівартості за кошт економії сировини, електроенергії та палива.

Ще одним важливим висновком з аналізу збільшення прибутковості підприємств України є пріоритетність у державних плануючих і законодавчих органів у бік малого і середнього бізнесу. В умовах нестабільної економіки та поглиблення кризових явищ малий та середній бізнес, які не потребують великого вкладання коштів, можуть розв'язувати проблеми монополізації ринку, поповнити коштами державний бюджет за рахунок сплати податків та стимулювати розвиток доброякісної конкуренції.

Для оцінки рівня показника прибутковості підприємства використовують відносний показник рентабельності, оскільки прибуток не може відобразити ефективність роботи підприємства.

Провідна роль у створенні сприятливого середовища для розвитку підприємництва та приватного малого і середнього бізнесу належить державі, оскільки вплив зовнішньополітичних чинників є визначальним. Тому задля розвитку підприємництва необхідна підтримка з боку держави, яка б проявлялась в пільговому кредитуванні та зменшенні податків

Недарма казав Джеффрі Гітомер: «Бізнес - це боротьба за виживання, переможцем з якої виходить найбільш підготовлений. Смисл виживання заключається не в збереженні неприступності свої позицій; він заключається в контролі над обставинами і ситуацією і в перемозі над нею».

Цей вислів можна сприймати як орієнтир для підприємств, які, не зважаючи на несприятливі зовнішні і внутрішні умови внаслідок кризових явищ в економіках країн світу планують своє майбутнє як стабільне і перспективне, тобто розраховують на стабільний прибуток. А стабільні прибуткові підприємства є основою для гармонійного розвитку економіки держави і України в цілому.

Список використаної літератури:

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2006 р. - 615 с.

2. Горфинкель В.Я., Г.Б. Поляк, Швандар В.А. Предпринимательство: Учебник для вузов - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999 г. - 475 с.

3. Денежный марафон. Как повысить прибыльность компании быстро и без дополнительных затрат / Сокольский М. // Управление компанией. - 2009 г. - №4. - С. 28-34.

4. Дохід підприємства. Прибуток, його призначення, розподіл і перерозподіл. - Режим доступу: http://www.tspu.edu.ua/Kurs_lekcij/Economics/124.htm

5. Економічний зміст фінансового результату діяльності підприємств: історичний аспект / Уткіна Н.В. // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць. - 2007 р. - №11 - с. 133-137

6. Закон України «Про підприємництво». - Режим доступу: http://tourlib.net/zakon/pro_pidpr.htm

7. Кривенко К.Т., Савчук В.А., Бєляєв О.О. та ін. Політична економія: Навч. посібник - К.: КНЕУ, 2001 р. - 508 с.

8. Кривицька О.Р. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку // Фінанси України - 2005 р. - №3 - С. 138-146

9. Криза будівельної галузі. Хто винен? - Режим доступу: http://www.dom2000.com.ua/ru/main/article/id/16795

10. Крилаті вирази, вислови, цитати. - Режим доступу: http://mirovskiy.com.ua/main/vyslovy-profesionaliv/

11. Критерии и показатели экономической эффективности. - Режим доступу: http://www.economix.com.ua/?page=full_manid&num=61

12. Мельник В.М., Пенякова Г.Л. Механізм прямого оподаткування у фінансовій теорії // Фінанси України - 2009 р. - №5 - С. 66-77

13.Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2005 р. - 504 с.

14. Падалка В.М., Красноступ Н.І., Крапивка В.І. Економетричне прогнозування річних доходів міста Києва //Фінанси України - 2009 р. -№6. - С. 53-57

15. Прибуток підприємства: історичний аспект / Ширягіна О.Є. // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць - 2007 р. - №12 - с. 156-159

16. Прибуток та теорії прибутку. - Режим доступу: http://www.economix.com.ua/?page=full_theoryid&num=62

17. Рівень корупції в Україні оцінили, як найгірший серед інших країн. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news_print/2009/6/3/95914.htm

18. Річний звіт Національного банку України за 2008 рік. - К., 2009 р. -207 с. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Publication/an_rep/A_report_2008.pdf.

19. Роль прибутку в розвитку підприємства. - Режим доступу: http://vybory2002.kiev.ua/

20.Сіневич О.В. Роль прибутку в умовах трансформаційної економіки // Вісник Хмельницького національного університету - 2005 р. - №53

Размещено на Allbest.ru