Олігополія і її місце в ринковій економіці України

24

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина. Олігополія і її місце в ринковій економіці України

Розділ 2. Практична частина - розрахунок амортизаційних відрахувань та балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів

Висновок

Література

Вступ

Якщо монополістична конкуренція - це модель ринку, коли «багато конкуренції і мало монополії», то олігополія - як раз протилежний випадок. Тобто це ринкова модель, коли невелика кількість великих за розміром фірм виробляють основну частку продукції певної галузі.

Принциповою відмінністю олігополії від інших ринкових моделей є те, що незначна кількість фірм дає можливість кожній проводити свою власну цінову політику, але велика взаємозалежність не дозволяє їм скористуватись цією можливістю.

Загальна взаємозалежність проявляється як за умов загострення конкурентної боротьби, так і у випадку домовленості з іншими олігополістами, коли виникає тенденція перетворення галузі в чисто монопольну. Загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста, а тому точний прогноз щодо визначення ним ціни та обсягів виробництва неможливий.

Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. В економічній теорії розроблено ряд моделей, які пояснюють ринкову поведінку олігополістичних фірм в залежності від того, які припущення вони мають відносно можливої реакції з боку конкурентів.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості. Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Розділ 1. Олігополія і її місце в ринковій економіці України

Характерні риси олігополістичного ринку

характерною рисою олігополії є малочисельність фірм у галузі. Про це говорить етимологія самого поняття «олігополія» (грецьк. «олігос» - де-кілько, «полео» - продаю). Як правило, в олігополістичній галузі можуть домінувати від трьох до двадцяти великих фірм;

продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним (сталь, алюміній), так і диференційованим (автомобілі, цигарки).

олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва;

вступ нових фірм на ринок майже обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку монополії, але бар'єри входу-виходу ті самі. Найвагомішим з них вважається економія на масштабі виробництва;

оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідної продукції досить значна, кожен з них теоретично може проводити самостійну цінову політику;

але, приймаючи економічні рішення, олігополістичні фірми вимушені враховувати можливу відповідну реакцію з боку конкурентів. Звідси головною рисою олігополії є загальна взаємозалежність фірм.

Особливості економічної стратегії олігополістичних фірм

Як правило, олігополістичний взаємозв'язок може набувати форми некооперативної і кооперативної поведінки.

У випадку некооперативної поведінки кожний олігополістичний продавець самостійно вирішує проблему визначення ціни і обсягу виробництва. Якщо він вважає, що зниження ціни допоможе усунути конкурентів із ринку, то вдається до цінової війни.

«Цінова війна» - це обізнане суперництво, цикл поступового зниження існуючого рівня цін з метою «витискання» конкурентів з олігополістичного ринку.

Втягування в цінову війну будується на припущенні продавця, що конкурент не буде реагувати на його пониження ціни (хоча в реальній господарчий практиці це не так).

Знижуючи ціну нижче за ціни конкурентів і намагаючись збільшити обсяг продажу, кожна олігополістична фірма вважає, що зможе захопити весь ринок і тим самим збільшити свій прибуток Однак, налякані можливою втратою споживачів, її суперники відповідають ще більшим зниженням ціни. Війна продовжується до тих пір, поки ціна не впаде до рівня граничних витрат, тобто поки не зникне економічний прибуток. Оскільки середні витрати постійні і дорівнюють граничним (Р=МС=АС - особливість олігополістичного ринку), тут встановлюється стан ринкової рівноваги, подібний досконало конкурентному, коли жодна фірма не зможе знизити ціну ще нижче без збитків.

Від цінової війни виграють споживачі і програють виробники. Але, на жаль, для споживачів цінові війни скоротечні. До того ж відбуваються вони дуже рідко внаслідок їх ризикованості.

Тому в олігополістичних галузях переважає тенденція до кооперативних (колективних, узгоджених) дій, яка наближує їх економічні результати до чистої монополії.

У цьому випадку економісти виділяють щонайменше дві загальні закономірності:

олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або «жорсткими» (вони змінюються дуже рідко);

якщо ж олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Тобто цінова стратегія олігополістичних фірм передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємної змови під час ціноутворення.

Узгодженість дій (змова) - це стратегія, яка зустрічається дуже часто на олігополістичному ринку. Вона полягає у тому, що фірми домовляються між собою відносно цін і обсягів виробництва. Виділяють такі види змови: таємна, мовчазна (лідерство в цінах) та легальна.

Основні моделі олігополії

В економічній теорії розроблено ряд моделей, які пояснюють ринкову поведінку олігополістичних фірм в залежності від того, які припущення вони мають відносно можливої реакції з боку конкурентів. Розглянемо найпоказовіші з них.

Олігополія, не заснована на таємній домовленості. Модель дуополії

А. Курно (1838 р.). Сутність моделі А. Курно полягає у тому, що кожний з конкурентів (а їх два) визначає множину оптимальних для себе обсягів пропозиції при усіх можливих обсягах пропозиції іншого. Припустимо, що фірми А і В виробляють однорідний товар, знають криву ринкового попиту і приймають свої рішення стосовно випуску продукції одночасно. Кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. У міру зростання обсягу виробництва конкурента фірма А скорочує обсяг свого виробництва (крива QА на рис.10.3). В той же час фірма-конкурент В може провести аналогічний аналіз, відобразивши свою реакцію на поведінку першої фірми (крива QВ на рис. 1.1).

Рис. 1.1. Рівновага ринку в моделі Курно

Як бачимо, рівноважний рівень обсягів виробництва знаходиться в точці К на перетині кривих реагування QА і QВ (рівновага Курно). У цій точці припущення кожної фірми про обсяг виробництва іншої виявилися правильними.

Якби фірми змогли домовитися про обсяги випуску та поділ прибутків, то сумарний обсяг випуску фірм розташувався б на контрактній кривій (показана пунктирною лінією на рис.1.1) і став постійним.

Привабливим у моделі А. Курно є те, що вона може бути поширена на ринки з більшою кількістю фірм, а також те, що вона доводить: рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до ціни, яка дорівнює граничним витратам, тобто до конкурентної.

Суттєвим недоліком даної моделі є вихідне положення, що конкуренти фірми не відреагують на її зміни ціни і обсягу випуску.

Модель ламаної кривої попиту Р. Холла, К. Хітча та П.Суізі (1838 р.). Ця модель була наближена до реальної дійсності, так як базувалась на припущенні, що конкуренти олігополістичної фірми підтримають будь-яке зниження її ціни, але не стануть наслідувати її підвищення.

В моделі олігополістична галузь представлена трьома рівноцінними фірмами А, В та С. Кожна з фірм має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через пряму чи таємну змову. У цьому випадку характер кривої попиту буде залежати від того, чи стануть інші члени олігополістичного ринку дотримуватись цінової політики фірми А, чи проігнорують її.

Якщо фірми В і С, які входять в олігополію разом із фірмою А, будуть вирівнювати свої ціни разом з фірмою А, то зниження цін фірмою А призведе до невеликого зростання обсягу її продажу, фірми В і С вчинять так само, і структура ринку не зміниться (крива D1 на рис. 1.2).

Якщо ж відбудеться підвищення цін, то зниження обсягу продажу для кожної з фірм буде також помірним. Інша можлива реакція полягає в тому, що фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, зроблену фірмою А, в цьому випадку при зниженні цін фірма А забезпечить розширення обсягу продаж за рахунок своїх конкурентів, змінивши тим самим структуру ринку.

Рис. 1.2 Модель ламаної кривої попиту

Навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, вона буде витіснена з ринку і втратить багато покупців, які переключаться на продукцію фірм В і С, оскільки вона дешевша (крива D2 на рис. 1.2).

Найбільш логічними діями фірм В і С є, вочевидь, вирівнювання цін при зниженні їх фірмою А для недопущення втрати позицій на ринку і ігнорування підвищення фірмою А цін для захоплення її ринкового простору. Крива попиту в цьому випадку набуває вигляду ламаної (рис. 1.2).

Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістичних фірм у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливості до змови кількох продавців.

Олігополія, заснована на таємній змові. Фірми, які діють у рамках олігополістичного ринку, прагнуть до створення системи зв'язків, яка б дозволяла координувати поведінку в загальних інтересах. Однією з моделей такої координації є таємна змова. Вона повинна бути таємною, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом.

Таємна змова відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Якщо олігополістичні фірми стикаються з однаковими умовами формування попиту і витрат, то вступивши в таємну змову, вони за економічною сутністю виступають у якості чистої монополії.

Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню оформлених угод типу картелів. Якщо законодавством країни такі угоди не заборонені, то картель може бути легальним.

Картель - це об'єднання фірм, які погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів випуску, ніби вони злилися в чисту монополію. Утворення картелю вимагає вироблення спільної стратегії, установлення квот для кожного учасника і створення механізмів контролю за виконанням прийнятих рішень. Установлення єдиних монопольних цін підвищує дохід всіх учасників олігополістичного об'єднання, але їх зростання досягається шляхом обов'язкового зниження обсягів продажів. В результаті у кожного учасника картелю виникає спокуса одержати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, то картель розвалиться.

Слід зауважити, що таємна змова не може бути тривалою. Високий рівень прибутків і монопольна ціна залучають у галузь нових виробників, що, в свою чергу, сприяє загостренню конкуренції.

Ще однією з поширених моделей кооперативної поведінки олігополістичних фірм вважають лідерство в цінах..

Лідерство в цінах полягає в тому, що зміни в довідникових цінах оголошуються певною фірмою, яка визначається лідером усіма іншими фірмами, що слідують їй в ціновій політиці.

Розрізняють три типи цінового лідерства: лідерство домінуючої фірми, таємна змова про лідерство та барометричне лідерство.

Лідерство домінуючої фірми - ситуація на ринку, коли одна фірма контролює не менше 50 % виробництва, а решта фірм надто мала, щоб справляти вплив на ціни шляхом індивідуальних цінових рішень.

Таємна змова про лідерство, на відміну від попереднього типу, часто не забезпечує досягнення високого рівня цін. За лідером не завжди слідують, оскільки він не має змоги змусити інших учасників олігополістичного ринку до спільних дій. Часто барометричні лідери свої функції де-юре. Вони оголошують довідникові ціни, але фактичні ціни, що встановлюються іншими фірмами, відрізняються від оголошених.

Іншим засобом підтримання «дисципліни» в олігополістичній галузі, коли встановлюються або змінюються ціни, проявляється в ціноутворенні «правило великого пальця». Всі фірми використовують одну і ту ж формулу ціноутворення - витрати плюс норма прибутку. Наприклад, Дженерал Моторс тривалий час виходила в ціноутворенні з необхідності отримання 15 % прибутку на вкладений капітал після сплати податків. В результаті використання однакових методів ціноутворення поведінка конкурентів стає більш передбачуваною.

В цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки (рис.1.3) Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, що виробляє олігополістична фірма.

олігополія рівновага ціна амортизаційний



Рис. 1.3. Формування олігополістичної ціни по методу «витрати плюс»

Нормальний процент надбавки залежить від еластичності попиту на товар: чим вище еластичність, тим звичайно його величина нижче.

Цей метод добре сполучається з таємною змовою. Якщо олігополісти мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін.

Олігополія з погляду теорії ігор. «Дилема ув'язненого»

В умовах високого ступеня невизначеності олігополісти поводяться по-різному. Кожний «гравець» вишукує такий хід, щоб максимізувати свою вигоду і одночасно обмежити свободу вибору конкурента. Звідси завдання мікроекономіки - вивчати правила раціонального вибору, залучаючи апарат теорії ігор.

Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поведінку учасників у ймовірних ситуаціях, пов'язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь установленими правилами. У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти.

Стратегія гравців визначається цільовою функцією, яка показує виграш чи програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид - гра з двома учасниками. Якщо в грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз.

З погляду платіжної суми, ігри поділяються на дві групи - з нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою називають ще антагоністичними - виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю.

За характером попередньої домовленості, ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модуль Курно, а з ненульовою сумою - «дилема ув'язненого». Суть її полягає в наступному. На гарячому спіймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним з них постає дилема - чи зізнатися в старих (недоведених) крадіжках, чи ні. Якщо зізнається тільки один зі злодіїв, то той, що зізнався, отримає мінімальний термін ув'язнення (1 рік), а його товариш, що не зізнався, - максимальний (10 років). Якщо обоє злодіїв одночасно зізнаються, то обоє одержать невелике зменшення (по 6 років ув'язнення); якщо обоє будуть заперечувати провину, обоє отримають покарання тільки за останню крадіжку (по 3 роки). Ув'язнені сидять у різних камерах і не можуть домовитися один з одним. Перед нами - некооперативна (неузгоджена) гра з ненульовою (у даному випадку негативною) сумою. Характерною рисою цієї гри є невигідність для обох учасників керуватися своїми корисливими інтересами.

«Дилема ув'язненого» може використовуватися для аналізу процесу встановлення ціни учасниками олігополістичного ринку.

Розділ 2. Практична частина - розрахунок амортизаційних відрахувань та балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів

Підприємству необхідно визначити розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення та капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію основних фондів (ОФ) та їх балансову вартість у плановому році.

Підприємство може здійснювати прискорену амортизацію за третьою групою ОФ, тому що це колективна форма власності. Норми амортизаційних відрахувань ОФ наведені в таблиці 2.1.

На протязі планового року передбачається ввести та вивести певну частину фондів за трьома групами фондів (таблиця 2.2).

У балансі даного підприємства враховані такі види нематеріальних активів:

- програмний продукт (програма за бухгалтерією сумісного підприємства та методика її використання: 1С: БУХГАЛТЕРІЯ для Wіndows);

- патент на право продажу лікарських засобів і препаратів. Їх балансова вартість становить 50 грн. і 390 грн. відповідно. Фахівцями визначено розмір норм амортизації: програмний документ - 20,0%, патент - 15,0%.

Прогнозуючий індекс інфляції на рік складе 130,0%.

Таблиця 2.1 Норми амортизаційних відрахувань

№ з/п	Основні фонди	Норми амортизаційних відрахувань, відсоток за рік
1.	Група 1	5
2.	Група 2	25
3.	Група 3	15

Таблиця 2.2 Структура основних фондів

№ з/п	Найменування основних фондів	Балансова вартість основних фондів, тис.грн	Введено	Виведено
			місяць	сума, тис.грн.	місяць	сума, тис. грн.
1.	Група 1 в т.ч.	6000
	а) будівлі	6002	8	300,0	10	50,0
	б) споруди	6003	12	100,0	6	30,0
	в) передавальні пристрої	6005	1 2 7 10	30,0 22,0 33,0 44,0	3 2 11	10,0 5,0 8,0
	г) інші	6006	3 7 10 12	5,0 7,0 10,0 1,5	4 8 9 10	1,0 2,0 3,0 0,8
2.	Група 2	6008	1 5 7 9	100,0 70,0 30,0 90,0	4 6 8 12	20,0 100,0 25,0 80,0
3.	Група 3	6009	1 2 3 7 10 11	100,0 400,0 200,0 300,0 30,0 150,0	4 6 7 8 9	50,0 250,0 420,0 100,0 30,0

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація -- це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування є джерелом відновлення основних фондів

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно 6алансової вартості об'єкта основних Фондів.

Норма амортизації - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими ха своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс. Визначаючи цей термін, слід ураховувати такі чинники:

очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

фізичний та моральний знос, що передбачається;

правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Термін використання (експлуатації) об'єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних фондів.

Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.

Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо. Відомі такі основні методи амортизації.

ІІрямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків.

По-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношується нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно.

По-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки.

3битки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Мemoдu прискореної амортизації. Ці методи дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60-70% їх вартості завдяки застосовуваного в цей період підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках

Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується також більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служ6и устаткування.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механізмом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основник фондів, посилюють роль амортизації як джерел нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство плану виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці.

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

Рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів підприємства приймають самостійно.

Порядок визначення планової суми амортизаційних відрахувань такий:

- розрахувати суми амортизаційних відрахувань із кожного окремого об'єкта 1 групи ОФ та в цілому по цій групі;

- розрахувати суми амортизаційних відрахувань окремо за 2 і 3 групами, в т.ч. і прискорену амортизацію;

- розрахувати балансову вартість ОФ кожного окремого об'єкта 1 групи в цілому по групі;

- розрахувати балансову вартість ОФ за 2 і 3 групами окремо;

- провести індексацію в усіх групах ОФ та розрахувати кінцеву їх балансову вартість у плановому році в цілому по підприємству.

Амортизація окремого об'єкта ОФ 1 групи здійснюється до досягнення балансової вартості такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат. Облік балансової вартості 1 групи ведеться з кожного окремого об'єкта групи, а в цілому по групі як сума балансових вартостей окремих її об'єктів .

Облік балансової вартості 2 або 3 групи ОФ ведеться за сукупною балансовою вартістю незалежно від часу введення їх в експлуатацію.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості.

Амортизаційні відрахування 2 і 3 групи ОФ та нематеріальних активів провадяться до досягнення балансової вартості ОФ та залишкової вартості нематеріальних активів нульового значення.

Розрахуємо суми амортизаційних відрахувань по трьох групах. Результати розрахунків наведемо в табл. 2.3

Таблиця 2.3 Розрахунок суми амортизаційних відрахувань

№ з/п	Найменування основних фондів	Балансова вартість основних фондів, тис. грн.	Норма амортизаційних відрахувань, %	Сума амортизації за рік, тис.грн.	Вартість основних засобів після амортизації, тис.грн.
1.	Група 1 в т.ч.
	а) будівлі	6002	5	300,1	5701,9
	б) споруди	6003	5	300,15	5702,85
	в) передавальні пристрої	6005	5	300,25	5704,75
	г) інші	6006	5	300,3	5705,7
	ВСЬОГО по гр.1				17109,5
2.	Група 2	6008	25	1502	4506
	ВСЬОГО по гр.2
3.	Група 3	6009	15	901,35	5107,65
	ВСЬОГО по гр.3
4.	Нематеріальні активи:
	Програмний продукт	50	20	10	40
	Патент	390	15	58,5	331,5

Визначимо балансову вартість основних фондів на початок планового періоду. Розрахунки представимо в таблиці 2.4

Таблиця 2.4 Балансова вартість основних фондів на початок планового періоду

№ з/п	Найменування основних фондів	Балансова вартість основних фондів, тис. грн.	Введено	Виведено	Балансова вартість основних фондів, тис. грн. (планова)
			місяць	сума, тис. грн.	місяць	сума, тис. грн.
1.	Група 1 в т.ч.
	а) будівлі	5701,9	8	300,0	10	50,0	5951,9
	б) споруди	5702,85	12	100,0	6	30,0	5772,85
	в) передавальні пристрої	5704,75	1 2 7 10	30,0 22,0 33,0 44,0	3 2 11	10,0 5,0 8,0	5810,75
	г) інші	5705,7	3 7 10 12	5,0 7,0 10,0 1,5	4 8 9 10	1,0 2,0 3,0 0,8	5722,4
	ВСЬОГО по гр..1						23257,9
2.	Група 2	4506	1 5 7 9	100,0 70,0 30,0 90,0	4 6 8 12	20,0 100,0 25,0 80,0	4571
	ВСЬОГО по гр..2						4571
3.	Група 3	5107,65	1 2 3 7 10 11	100,0 400,0 200,0 300,0 30,0 150,0	4 6 7 8 9	50,0 250,0 420,0 100,0 30,0	5437,65
	ВСЬОГО по гр..3						5437,65

Балансова вартість ОФ на плановий період (кінець) розраховується за формулою ():

, (2.1)

де балансова вартість групи ОФ на початок планового періоду, тис. гр..;

сума витрат щодо придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень ОФ протягом планового періоду, тис. гр..;

сума виведених із експлуатації ОФ в плановому році, тис. гр..;

сума амортизаційних відрахувань відповідно плану, тис. гр..

Підприємство самостійно може використовувати прискорену амортизацію по 3 групі ОФ за такими нормативами: 1 рік - 15,0%; 2 рік - 30,0%.

Амортизаційні відрахування () розраховуються, виходячи з норм амортизації () у відсотках до балансової вартості кожної групи ОФ на кінець звітного (або початок планового) періоду за формулою:

, (2.2)

Підприємство має право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості ОФ та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (), який визначається за формулою:

, (2.3)

де прогнозний індекс інфляції на плановий рік.

Якщо не більше 1, то індексація не провадиться.

=(130-110)/100 = 0,2, тобто індекс дорівнює 1,2

Після проведення розрахунків зробити відповідні висновки.

Проведемо індексацію балансової вартості основних засобів підприємства та нематеріальних активів. Результати розрахунків представимо в гр. 2.5

Таблиця 2.5 Індексація балансової вартості ОФ та нематеріальних активів підприємства

№ з/п	Найменування основних фондів	Балансова вартість основних фондів, тис. грн. (планова)	Балансова вартість основних фондів, тис. грн. після індексації, тис.грн.
1.	Група 1 в т.ч.
	а) будівлі	5951,9	7142,28
	б) споруди	5772,85	6927,42
	в) передавальні пристрої	5810,75	6972,9
	г) інші	5722,4	6866,88
	ВСЬОГО по гр..1	23257,9	27909,48
2.	Група 2	4571	5485,2
	ВСЬОГО по гр..2	4571	5485,2
3.	Група 3	5437,65	6525,18
	ВСЬОГО по гр.3	5437,65	6525,18
4.	Нематеріальні активи:
	Програмний продукт	40	48
	Патент	331,5	397,8

В ході проведеної роботи було визначено розмір амортизаційних відрахувань по трьом групам основних фондів підприємства, а також нематеріальним активам за для повного відновлення та капітального ремонту, реконструкції, модернізації основних фондів (ОФ). Також було визначено балансову вартість основних фондів та нематеріальних активів у плановому році та проведена індексація їх вартості на кінець планового року.

Висновок

На думку деяких економістів, олігополія - це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Остання є очевидною і перебуває під постійним контролем держави, тоді як олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін і обсягів виробництва, обходити антимонопольне законодавство, реалізуючи на практиці ті ж самі принципи ринкової поведінки, що і чиста монополія.

Але існує й інша точка зору на роль олігополій в економічній системі, прибічниками якої були економісти Й. Шумпетер, Дж. Гелбрейт та їх послідовники. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати в багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес. Існування олігополій визнають необхідною умовою для прискорення його темпів та підтримки процесів економічного зростання. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, акумулювати і виділити які здатні тільки великі прибуткові підприємства.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення “ціна-обсяг”, де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.

Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на НТП.

Література

1. Закон України “Про підприємства в Україні”. К.: Україна, 1991. - 32 с.

2. Закон України “Про власність”. К.: Україна, 1991. - 16 с.

3. Закон України “Про підприємництво”. К.: Україна, 1991. - 30 с.

4. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47 - С. 1351 - 1359.

5. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. - М.: Высшая школа, 1994.

6. Горфинкель В.Я., Купрякова Е.М. Экономика предприятия. - М.: Юнити, 1996. - 368 с.

7. Лепейко Т.І. Методологія управління інвестиційними ресурсами фінансового ринку: Монографія. - Харків, 2001. - 304 с.

8. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник, 2-е изд., - М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2000. - 624 с.

9. Экономика предприятия: Учебн. пособие. [П.А.Орлов и др.]; Под общей редакцией П.А. Орлова. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2000. - 400 с.

10. Экономика предприятия / Под ред. В.М.Семенова. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. - 184 с.

11. Экономика предприятия / Под ред. Грузинова В.П. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ. 1998. - 320 с.

12. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И.Волкова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 520 с. - (Серия “Высшее образование”).

13. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. Ф.К.Беа, Э.Дихтла, М.Швайтцера. Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 928 с.

14. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КДЕУ, 2000. - 528 с., іл.

15. Экономическая стратегия фирмы: Учебн. пособие. / Под ред. проф. Градова А.П. - СПб: Специальная литература. 1995. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru