потреба маслоу амортизація індексація балансовий

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба -- це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба -- категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших -- культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби -- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

індивідуальні, колективні та суспільні;

домогосподарств, підприємств і держави;

суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об'єктами потреби класифікуються так:

породжені існуванням людини як біологічної істоти;

матеріальні і духовні;

першочергові і непершочергові.

На рис. 1.1 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

Рис. 1.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов'язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. Їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі -- виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв'язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, -- обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку -- закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби -- це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб -- це функція виробництва. У зв'язку з цим існує діалектичний взаємозв'язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об'єктивними і суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб'єктивний фактор. Людина є їх творцем -- новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.

Потреби людей не є постійними. Вони -- продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П' > В' > П" > В" …,

тобто зрослі потреби П' (П' = П + ДП) стимулюють зростання виробництва В', збільшення якого веде до зростання потреб П", а це є причиною подальшого зростання виробництва В". Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.

Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім'ї (загальні для сім'ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші -- шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я та ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп'ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м'ясі, молоці, хлібі тощо), інші -- 30--50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп'ютерів, літаків тощо).

Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули:

,

де Розп -- рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу; С -- споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг; Пт -- традиційні (звичайні) потреби; Пн -- нові потреби.

Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака «Мрія» означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.

Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев'яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть.

Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.

До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його «незворотність»: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку -- у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам'ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв'язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр -- розвиток суспільного виробництва; Пу -- створення умов для безперервного розвитку потреб.

РОЗДІЛ 2 . РОЗРАХУНОК АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ ТА БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ФОНДІВ І НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Підприємству необхідно визначити розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення та капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію основних фондів (ОФ) та їх балансову вартість у плановому році.

Підприємство може здійснювати прискорену амортизацію за третьою групою ОФ, тому, що це колективна форма власності. Норми амортизаційних відрахувань ОФ наведені в табдиці 2.1

На протязі планового року передбачається ввести та вивести певну частину фондів за трьома групами фондів (таблиця 2.2)

У балансі даного підприємства враховані такі види нематеріальних активів

- програмний продукт (програма за бухгалтерією сумісного підприємства та методика її використання: 1С: БУХГАЛТЕРІЯ для Windows);

- патент на право продажу лікарських засобів і препаратів. Їх балансова вартість становить 50 гр. І 390 гр. Відповідно. Фахівцями визначено розмір норм амортизації: програмний документ - 20,0 %, патент - 15.0 %

Прогнозуючий індекс інфляції на рік складає 130 %.

Таблиця 2.1

Норми амортизаційних відрахувань

Таблиця 2.2

Структура основних фондів

Перед рішенням завдання ознайомимося з деякими поняттями, які необхідно прийняти до уваги. Характерною особливістю застосування основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Амортизація- це процес поступового перенесення вартості основних фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на придбання, виготовлення, поліпшення, ремонту, реконструкцію згідно з нормами амортизаційних відрахувань. Норми амортизації - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів, яка розраховується за формулою:

ОФп - Л

На=-------- *100% (2.1)

Тн * ОФ

де ОФп - балансова (первісна) вартість обЧєкта основних фондів, грн.;

Л - ліквідаційна вартість обЧєкта основних фондів, грн.;

Тн - амортизаційний період.

Важливо визначити термін використання основних фондів. Це урахування потужності обЧєкта , його продуктивності, фізичний та моральний знос та ін.

Розмір амортизації залежить також від методів їх нарахування. Вибір методу амортизації визначається низкою чинників залежно від специфіки виробництва,

Відомі такі основні методи амортизації:

1) Прямолінійний метод полягає в тому, що вартість обЧєктів списується рівними частинами на проміжку всього періоду його експлуатації. Є два шляхи розрахунку. При першому, розрахунок проводиться поділом вартості обЧєкту, що підлягає амортизації на срок цого корисної експлуатації. При другому, сума щорічних відрахувань визначається множенням встановленої або розрахованої річної норми амортизації на першочергову вартість (за відрахунком його ліквідаційної вартості.

2) Методи прискореної амортизації.Ці методи дають змогу протягом першої половини корисного сроку використання основних фондів відшкодувати до 60-70 % їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації. Тому це метод дегресивної амортизації

3) Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості обЧєкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках).

Різновидом розглянутого метода є метод прискорення зменшення залишкової вартості

4) Кумулятивниц метод (метод суми чисел) характеризується також більш

високими нормами амортизації в першій половині сроку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишилися до кінця амортизаційного сроку служби) на кумулятивне число, шо являє собою суму чисел членів математичної прогресії (від 1 до 7, якщо срок сім років)

5) Виробничий метод амортизації грунтується на передбачені, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу а від результатів їх використання. При цьому методі річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації.

В нашому випадку скористуємося лінійним методом.

Амортизаційні відрахування (А) розраховуються, виходячи з норм амортизації у відсотках до балансової вартості кожної групи ОФ на кінець звітного (аба початок планового) періоду за формулою:

На

А = БАпоч * ----- (2.2)

100

де БАпоч - початкова балансова вартість;

На - - норма амортизації.

Підставляючи вихідні дані із таблиць 2.1 та 2.2 в формулу (2.2) робимо розрахунки, та записуємо результат в вигляді таблиці.

Таблиця 2.3

Розрахунок амортизаційних відрахувань

Отже, в таблиці 2.3, ми маємо розрахунки амортизаційних відрахувань, та балансову вартість, яку ми отримали шляхом різниці початкової балансової вартості та амортизаційних відрахувань .Розрахунки провели по кожному окремому окремому обЧєкту 1 групи ОФ та в цілому по цій групі ; розррахунки окремо по 2 і 3 групі, а також розрахунки по нематеріальним активам: програмний продукт та патент які враховані на балансі даного підприємства з урахуванням прискореної амортизації.

Тепер ми розрахуємо балансову вартість на плановий період ( кінець ) з урахуванням введених та виведених сум, тобто вичисляємо за формулою(БВпл):БВпл =БВк.р + П - В , (2.2)

де БВк.р - балансова вартість кінцева (амортизована), тис. грн ;

П- сума витрат щодо придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, модернізації та інших поліпшень ОФ протягом планового періоду, тис. грн.;

В - сумма віведених із єксплуатації ОФ в плановому періоді, тис. грн.

Таблиця 2.4

Балансова вартість на кінець року

Отже, в таблиці 2.4 ми відобразили розрахунки балансової вартості ОФ кожного окремого обЧєкта 1 групи, а в цілому по групі, як суму балансових вартостей окремих її обЧєктів.

Облік балансових вартостей 2 та 3 групи ОФ провели за сукупною балансовою вартістю.

Так , як підприємство має право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості ОФ та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (Кін), зробимо розрахунки , враховуючи, що прогнозний індекс інфляції на плановий рік складає 130,0 %, скористуємося формулою:

Ін - 10

Кін = -------- , (2.3.)

100

де Ін = прогнозний індекс інфляції на плановий рік.

Підставивши вихідні дані в формулу (2.3), ми отримуєм : Кін = 1,2 %, так , як Кін , в нашому випадку більше 1, ми застосовуем індексацію. Для цього ми перемножуем балансову вартість (кінцеву) на коефіцієнт індексації, а результат записуємо також у вигляді таблиці.

Таблиця 2.5

Індексація балансової вартості ОФ та нематеріальних активів

Розглянувши таблицю 2.5, ми бачимо як зросла балансова вартість після проведення індексації, отже, підприємству з метою урахування впливу інфляції на реальну вартість ОФ доцільно проводити індексацію балансової вартості.

Рекомендації

В даному завдані, ми скористалися лінійним методом розрахунку, цей метод є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційнц накопичення протягом усього терміну служби. Водночас він має низку недоліків. По- перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношуються нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно. По- друге, прямолінійний метод не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує іх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових більш досконалих машин та устаткування. Це обумовлює дострокове вивільнення застарілої техніки, з експлуатації, а значить і недоамортизацію цієї техніки. Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Так, як підприємство має право самостійно проводити амортизаційну політику, що дозволить визначати термін експлуатації основних фондів, важливо обрати такий метод амортизаційних відрахувань, який би найбільш відповідав специфіці виробництва.

Правильно обрана амортизаційна політика - це одна із складових успішного функціонування підприємства в ринкових умовах, його конкурентоспрожності.

ВИСНОВОК