Аналіз ефективності використання основних засобів на промисловому підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз ефективності використання основних засобів на промисловому підприємстві

Вступ

Процес функціонування будь-якого господарюючого суб'єкта як на мікро-, так і на макроекономічному рівні не можна уявити без використання основних засобів. Навіть, починаючи з першого етапу життєвого циклу, створення, підприємства головним управлінським завданням постає питання відносно того, де саме буде розміщено фірму (земельна ділянка), яку необхідно звести будівлю, яке устаткування придбати тощо.

На перший погляд може здатися, що основні засоби використовуються насамперед на підприємствах, які займаються виробництвом товарів, а для тих, що надають послуги, засоби праці не є такими важливими. Але це не так, адже основні фонди - це не лише верстати та споруди. До них відносять і всю електронно-обчислювальну техніку, без якої зараз не можна уявити роботу будь-якого підприємства, і невиробничі основні фонди, які дуже часто не відносять до основних засобів. При виготовленні продукції обов'язковою умовою є залучення необхідних виробничих фондів та ефективне використання з метою забезпечення максимальної їх віддачі, тобто обсягу виготовлених товарів чи наданих послуг на одиницю вартості основних засобів. Отже, головна проблема в процесі експлуатації останніх полягає в розробці такої системи управління ними, яка б дозволила підвищити ефективність використання основних засобів у виробництві. Це завдання є досить складними, але його вирішення створить умови для динамічного розвитку підприємства і народного господарства в цілому.

На сьогодні залишаються важливими здобутки всіх дослідників проблеми ефективного використання основних засобів, але на даному етапі економічного розвитку необхідно враховувати ще один важливий аспект, пов'язаний зі становленням ринкових відносин. Роль та потреба підвищення ефективності використання основних засобів в народному господарстві не зменшилася, а навіть зросла, перейшовши в розряд питань стратегічної важливості.

Для розробки ефективної політики управління основними фондами доцільним є врахування та оцінка здобутків всіх вчених-дослідників цієї проблеми, що дасть змогу на основі критичного аналізу прийняти правильне та найбільш оптимальне рішення. А тому метою курсової роботи є з'ясування теоретико-методичні аспектів використання основних засобів і розроблення напрямків управлінських рішень щодо підвищення ефективності експлуатації основних фондів.

Отже, основні засоби є однією з головних ланок в ланцюжку виробничо-господарської діяльності підприємства. Саме тому ефективне їх використання забезпечить покращення економічних показників функціонування як окремих галузей, так і народного господарства в цілому.

Проаналізувавши особливості трактування даної категорії кожним з дослідників, ми дійшли висновку, що до головних ознак основних засобів відносять тривалість їхнього використання та властивість часткового перенесення вартості на готову продукцію. Такі критерії є обов'язковими в українському підході до тлумачення основного капіталу, що обумовлено вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи історичний аспект визначення сутності категорії «основні засоби» (як складової капіталу), доцільно розпочати дослідження особливостей використання останніх з руху капіталу в цілому. Використання функціонуючого капіталу обумовлене його постійним рухом як в межах діяльності окремих суб'єктів господарювання, так і в економічній системі країни в цілому, що супроводжується зміною його форм, тобто визначає процес обороту капіталу.

А тому дана робота спрямована на підвищення ефективності використання основних засобів у товаристві з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія», яке є об'єктом дослідження, його забезпеченість необхідними основними засобами, їх раціональним використанням.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що в нашій країні на підприємствах використовуються основні засоби ще виробництва радянських часів. Нової техніки багато господарств не в змозі придбати в зв'язку з тим, що велика ціна на об'єкти основних засобів. А це призводить до того, що продукція підприємства набуває високої собівартості.

Предметом дослідження є основні засоби, які сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції, зниженню собівартості та зростанню прибутку, аналізі ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні ефективності використання основних фондів на підприємстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- розглянути економічну сутність основних фондів підприємства;

- дослідити особливості діяльності діючого підприємства;

- проаналізувати ефективність використання основних фондів підприємства.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва.

Завдання курсової роботи - це вивчення та аналіз стану забезпечення підприємства основними засобами, їх склад та структура, методи оцінки, порядок нарахування амортизації на підприємстві ВАТ «Запоріжкабель», визначити шляхи покращення ефективності виробництва.

1. Теоретичні аспекти аналізу ефективності використання основних засобів підприємства

1.1 Економічна сутність основних фондів

Будь-який процес праці включає два основних компонент: засоби виробництва, які у свою чергу діляться на предмет праці і засоби праці, робоча сила. Засоби праці в економіці прийнято називати основними засобами або основними фондами підприємства.

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів входять і основні невиробничі фонди, до яких відносять такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення). Вони перебувають у віданні підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування, поступово, по частинах, у міру використовування МСБО 16 - Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку «Основні засоби».

Не дивлячись на те, невиробничі основні засоби не роблять безпосереднього впливу на об'єм виробництва, зростання продуктивності праці, постійне збільшення цих засобів нерозривно пов'язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства і підвищенням матеріального і культурного рівня їх життя, що кінець кінцем позначається на результатах діяльності підприємства.

Основні виробничі засоби (фонди) - матеріально-технічна база суспільного виробництва. Від їх об'єму залежать виробнича потужність підприємства і значною мірою рівень технічного озброєння праці. Накопичення основних засобів і підвищення технічної озброєнності праці збагатили процес праці, додають праці творчий характер, підвищують культурно-технічний рівень суспільства.

1.2 Класифікація та структура основних фондів

За функціональними ознаками оборотні активи у сучасній практиці підрозділяються на такі групи:

а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;

б) нематеріальні активи характеризують оборотні активи підприємства, що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх основних видів його господарської діяльності;

в) незавершені капітальні вкладення характеризують обсяг фактично здійснених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів із початку цього будівництва до його завершення;

г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види устаткування, придбаного підприємством, що призначені для установки в будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й інші прилади, що монтуються в складі устаткування;

д) довгострокові фінансові вкладення характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання більше одного року незалежно від розміру їх вартості.

2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи оборотних активів:

а) операційні оборотні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які безпосередньо використовуються у процесі здійснення його виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну роль у загальному складі оборотних активів підприємства;

б) інвестиційні оборотні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ними реального і фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

в) невиробничі оборотні активи характеризують групу об'єктів соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні: спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.

3. За характером володіння оборотні активи підприємства підрозділяються на такі групи:

а) власні оборотні активи, до яких належать довгострокові активи підприємства, що належать йому на правах власності та володіння, відображені в складі його балансу;

б) орендовані оборотні активи характеризують групу активів, яку підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що узгоджений із їх власником.

4. За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування виділяють такі групи оборотних активів:

а) рухомі оборотні активи характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти тощо);

б) нерухомі оборотні активи, до яких належить група довгострокових майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки, будівлі, споруди тощо.

Відповідно до цієї класифікації диференціюються форми і методи фінансового управління оборотними активами підприємства в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій. Особливості управління операційними оборотними активами значною мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу. Оборотні операційні активи в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основні стадії:
· вартість зносу оборотних активів, що переноситься на продукцію;

· накопичена сума амортизації, що інвестується у оборотні активи;

· первісна вартість оборотних активів.

На першій стадії сформовані підприємством оборотні операційні активи у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів оборотних операційних активів. На другій стадії в процесі реалізації продукції знос оборотних операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду. На третій стадії засоби амортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів (інвестиції) оборотних операційних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів операційних оборотних активів характеризує термін їх служби. Він розраховується за такою формулою:

, де

ТО - термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів операційних оборотних активів, роки;

На - річна норма амортизації відповідного виду активів, %.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу оборотних активів формується процес управління даними видами довгострокових активів підприємства.

По діючій видовій класифікації основні виробничі засоби діляться на наступні групи:

1. Земельні ділянки на яких ведеться облік земельних ділянок.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель, де ведеться облік капітальних вкладень у поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи).

3. Будинки і споруди, де ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель.

Будівлі, в яких відбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних виробництв; адміністративні будівлі; господарські будови. У вартість цих об'єктів окрім вартості будівельної частини включається і вартість систем опалювання, водопроводу, електроарматури, вентиляційних пристроїв і ін.

Споруди - інженерно - будівельні об'єкти, які необхідні для здійснення процесу виробництва: дороги, естакади, тунелі, мости і ін.

Передавальні пристрої - водопровідна і електрична сіть; тепломережа, газові сіті, проводи, тобто об'єкти, що здійснюють передачу різних видів енергії з машин-двигунів до робочих машин.

4. Машини і устаткування:

- силові машини і устаткування, включаючи всі види енергетичних агрегатів і двигунів;

- робочі машини і устаткування, які безпосередньо впливають на предмет

праці або його переміщення в процесі створення продукції;

- вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої та лабораторне устаткування, призначене для вимірювань, регулювання виробничих процесів, проведення випробувань і досліджень;

- обчислювальна техніка: електронно-обчислювальні, управляючі аналогові машини, а також машини і пристрої, вживані для управління виробництвом і

технологічними процесами;

- устаткування, які не віднесені до перерахованих підгруп.

5. Транспортні засоби - що належить підприємствам, пересувний склад залізниць, водний і автомобільний транспорт, а також внутрішньо заводські транспортні засоби: автокари, вагонетки, візки і ін.

6. Інструменти, прилади та інвентар, що служать більше року і що коштують

більш однієї тисячі гривень за штуку. Інструменти і інвентар, що служать менше року або що коштують дешевше за одну тисячу гривень за штуку, відносяться до оборотних коштів як МШП. Виробничий інвентар і обладнання, призначені для зберігання матеріалів, інструментів і полегшення праці, - верстаки, стелажі, столи, контейнери і ін. Господарський інвентар - предмети конторського і господарського призначення (меблі, шафи, розмножувальні апарати, предмети, що не згоряють протипожежного призначення і ін.).

7. Робоча та продуктивна худоба.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби відповідно до МСБО 16 - Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку «Основні засоби».

Співвідношення окремих груп основних засобів в їх загальному об'ємі представляє видову (виробничу) структуру основних засобів.

Основні виробничі засоби прийнято ділити на дві частини: активну і пасивну частину. До активної частини основних засобів відносять ті засоби, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини і устаткування). До пасивної ж частини основних засобів відносять ті засоби, які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу. В середньому по виробництву активна частина основних засобів складає 60%, а пасивна частина -40% від всього складу основних засобів.

Найважливішими чинниками, які впливають на структуру основних виробничих засобів є: характер продукції, що випускається, об'єм випуску продукції, рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперації, кліматичні і географічні умови розташування підприємств.

Основні засоби прийнято також класифікувати по наступних ознаках ПСБО №7 - Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» від 27.05.2000 р. №92.:

1. По приналежності:

- власні засоби (що знаходяться на балансі підприємства);

- орендовані (тимчасове використовування за платню, лізинг основних засобів);

2. По характеру участі в процесі виробництва:

- діючі;

- що знаходяться в запасі або консервації;

3. За тривалістю експлуатації виділяють наступні вікові групи:

- до 5 років;

- 6-11 років;

- 11-20 років;

- понад 20 років.

Вікова структура, зокрема використовується для планування і відновлення, тобто для відтворювання основних засобів.

4. По технічній придатності:

- придатне устаткування;

- устаткування, що вимагає капітального ремонту;

- устаткування, яке потрібно списати.

Отже, підведемо невеликий висновок. Основні засоби підприємства є засобами праці, які беруть участь у виробництві, не втрачаючи своєї первинної форми, і переносять свою вартість на готову продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань. Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі, на активну і пасивну частини.

Для того, щоб оцінити ефективність використовування основних засобів підприємства, необхідно підрахувати так звані показники використовування основних засобів. Ці показники адекватно відображають ступінь використовування основних засобів. Але, для того, щоб оцінити використовування основних засобів, окрім розрахунку показників, необхідно ретельно проаналізувати ці показники і виявити ті чинники, які вплинули на їх значення.

Користуючись групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну вартісну одиницю основних фондів.

Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування - найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази виробництва.

1.3 Методи оцінки основних фондів

фонд економічний промисловий

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхні динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній початковій вартості;

2) по початковій вартості за відрахуванням зносу;

3) по повній відбудовній вартості;

4) по відбудовній вартості з обліком зносу.

Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року). Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу. Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт. Оцінка основних фондів по відбудовній вартості - складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в підприємствах.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів. У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

Отже, оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні виробничі фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних виробничих фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів - це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів - це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних виробничих фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних виробничих фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних виробничих фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних виробничих фондів - це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних виробничих фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних виробничих фондів. Залишкова вартість основних виробничих фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних виробничих фондів.

Балансова вартість групи основних виробничих фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою:

БВоф = БВо + Вновф + Вкр + Врек - Вв - АВо, де

БВо - балансова вартість групи основних виробничих фондів на початок року, що передував звітному;

Вновф - витрати на придбання нових основних виробничих фондів;

Вкр - вартість здійснення капітального ремонту основних виробничих фондів;

Врек - витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв - вартість виведених з експлуатації основних виробничих фондів протягом року, що передував звітному;

АВо - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для визначення первісної (балансової) вартості основних виробничих фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних виробничих фондів у звітному році.

Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи:

- натуральні;

- вартісні.

Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників - умовно-натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машин чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./год.; км/год.; т/год. тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних виробничих фондів різних видів. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких вивчається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні й умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо - майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

1. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів;

2. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства;

3. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних виробничих фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних виробничих фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

2. Аналіз ефективності використання основних засобів на ВАТ «Запоріжкабель»

2.1 Характеристика підприємства і продукції, що їм випускається

Запорізький кабельний завод заснований в 1863 році. Сьогодні ВАТ «ЗКЗ» - це один з провідних виробників кабельно-провідникової продукції на Україні. Багатолітній досвід, передова технологія, прогресивний волочильний інструмент, безперервний контроль якості і кращі вихідні матеріали дозволяють заводу виготовляти дроти у всьому діапазоні розмірів на рівні світових стандартів.

ВАТ «Запорізький кабельний завод» - українське промислове підприємство з великим історичним минулим. Продуктция - це дроти для виробництва і передачі електроенергії, які використовуються в трансформаторостроєнії, в промисловій енергетиці і енергетичному машинобудуванні, в електротехнічній промисловості і в інших галузях. ВАТ «Запорізький кабельний завод» є одним із старих підприємств галузі. Зараз заводом є сучасне високотехнологічне підприємство з розвиненою системою якості і управління. А своїм відкриттям він зобов'язаний голландському колоністові А.Я. Коппу, який заснував завод 1863 року. Його продукція мала великий попит і знаходила збут в Європейській частині Росії.

Під впливом історичних подій в світі змінялися люди, потреби, технології. Безліч змін зустріла і ВАТ «ЗКЗ». З часом воно змінює первинну номенклатуру виробів, що випускаються, набуває статусу державного, відновлює втрати після Великої Вітчизняної війни. Переломний 1960 рік приніс рішення про організацію виробництва обмотувальних дротів для силових трансформаторів, що було обумовлене розвитком трансформаторобудівництва в регіоні.

Слідуючи змінам в країні, завод перетворений у відкрите акціонерне суспільство в листопаді 1994 року. Ввелися нові виробничі площі і цехи. На заводі освоєні технологічні процеси виготовлення дротів від здобуття дроту до упаковки готової продукції з використанням устаткування, як вітчизняного виробництва, так і провідних зарубіжних фірм.

Основними напрямами діяльності підприємства є виробництво:

неізольованих дротів для повітряних ліній передач;

дротів з паперовою ізоляцією круглого і прямокутного перетину;

підрозділених і транспонованих дротів;

дротів із скловолокнистою і емалевою ізоляцією;

дротів з мідною жилою;

дротів з полівінілхлоридною ізоляцією;

мідного і алюмінієвого дроту круглого і прямокутного перетину.

ВАТ «Запоріжкабель» випускає 1500 видів виробів. Обмотувальні дроти випускаються різної конфігурації перетину: кругле, квадратне і плоске (застосовуються в основному для трансформаторів).

Спочатку завод спеціалізувався на побутових, польових, обмотувальних радіочастотних дротах, а також випускав дроти емалі (для реле, різних електроприладів). Основне технологічне устаткування на підприємстві - це волочильні верстати грубого, середнього і дрібного волочіння, є також прокатний верстат.

сировиною служить мідна катанка діаметром від 8 до 20 мм, одержують бухти вагою до 3-х тонн. У зв'язку з тим, що основні матеріали - алюміній і мідь - м'які, вони є основними струмопровідними елементами. При чому використовується мідь високої чистоти, яка складає близько 99,99. Таку мідь можна одержати електротехнічним шляхом (катодна мідь). Родовища міді в основному знаходяться закордоном - на Уралі, в Сибіру, в Норільське, Казахстані. В Україні міді немає, а якщо і є, то вона не промислового призначення, тому закупівля сировини здійснюється закордоном. Зараз закупівля сировини відбувається на світових ринках матеріалів, в основному на Лондонській біржі кольорових металів. Підприємство щодня інформацію про сировину, ціни, конкурентів і багато чому іншому різних інформаційних мереж, зокрема радіо і телебачення.

На даний час продукція ВАТ «Запоріжкабель» поставляється в країни Балтії - Литву, Латвію і Естонію. Кабель поставляється також і до Молдови. 3% потреби Росії в кабелях задовольняє ВАТ «Запоріжкабель», хоча в Росії існує близько 35 кабельних заводів.

Поступово починають налагоджуватися відносини із Узбекистаном і Туркменістаном, проте втрачено ринок Казахстану із-за конкуруючих західних фірм.

В заводу з'явився постійний ринок збуту у В'єтнамі, цей ринок дуже обширний і підприємство розраховує на збут продукції в цій країні на суму до 2 мільйонів доларів на рік.

Підприємство має постійно діючу виставку своєї продукції на Кіпрі. Нещодавно підприємство брало участь на виставках в Москві, Запоріжжі, києві. Оскільки на заводі функціонує система якості за Міжнародним стандартом, то тепер продукція заводу може конкурувати з Лівією, Іраком, Іраном.

Всіма своїми досягненнями ВАТ «Запоріжкабель» багато в чому зобов'язано організованій структурі управління. Управління підприємством характеризується як виробничою структурою, так і загальною структурою, що включає підрозділи основного виробництва, виробничу і соціально побутову інфраструктуру, а також відділи і служби управління. Основу його утворюють 2 управлінських органа: наглядова рада і правління.

Незмінна висока якість продукції, низькі ціни, мінімальний термін виготовлення і гнучка система знижок роблять ВАТ «Запорізький кабельний завод» надійним партнером для взаємовигідної співпраці. Практика показує, що підприємства, що працюють з нами, отримують великий комерційний ефект через максимальну орієнтованість нашої компанії на кінцевого споживача.

2.2 Аналіз ефективності використання основних фондів на підприємстві

Завдання аналізу стану та ефективності використання основних виробничих засобів можна визначити так:

а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними засобами, тобто встановлення відповідності величини, складу та технічного рівня засобів виробничій програмі підприємства;

б) визначення рівня використання основних засобів і факторів, які впливають на нього;

в) установлення належної комплектності наявного парку обладнання;

г) з'ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

д) розрахунок впливу використання основних засобів на обсяг продукції;

е) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів.

Джерелами інформації для аналізу основних засобів підприємства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 «Баланс підприємства»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт підприємства (об'єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Крім названих джерел інформації, для аналізу використовуються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку тощо.

Основні напрями аналізу використання основних засобів та послідовність його проведення показано на рис. 2.1

Аналіз складу, динаміки, структури і технічного стану основних засобів. Аналіз основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з'ясувати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.

Рис. 2.1. Напрями аналізу ефективності використання основних фондів

Велике аналітичне значення мають показники структури основних засобів. Насамперед аналізують розподіл основних засобів підприємства на основні виробничі засоби головного виду діяльності, основні виробничі засоби інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і засоби невиробничого призначення.

Наявність, рух та динаміка основних засобів ВАТ «Запоріжкабель» представлена в табл. 2.1

Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних засобів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і обладнання - темпи зростання інших видів активної частини основних засобів.

Методом порівняння звітних даних у таблиці 2.1, які показують вартість основних засобів на початок і кінець планового періоду, проводять аналіз засобів. Відношенням окремих видів основних засобів до загальної вартості визначається їх структура. Порівнюванням структури основних засобів на початок і кінець звітного періоду можна виявити динаміку її змін і відхилень.

Таблиця 2.1. Наявність, рух та динаміка основних засобів ВАТ «Запоріжкабель» в 2008 р.

Основні засоби	Наявність на початок звітного періоду	Надходження за звітний період	Вибуття за звітний період	Наявність на кінець звітного періоду (гр. 1 + гр. 2 - гр. 3)	Відхилення, тис. грн (гр. 7 - гр. 1)
	тис. грн	питома вага, %	тис. грн	питома вага, %	тис. грн	питома вага, %	тис. грн	питома вага, %
Промислово-виробничі основні фонди	1821	93,3	250	92,6	90	64,3	1981	95,2	160
у тому числі:
- активні фонди	953	48,84	225	83,3	75	53,5	1103	53,0	44
Виробничі основні фонди інших галузей	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Невиробничі основні фонди	130	6,7	20	7,4	50	35,7	100	4,8	-30
Усього	1951	100	270	100	140	100	2081	100	130

Так, за даними таблиці 2.1 вартість основних засобів на підприємстві зросла на 130 тис. грн (2081-1951), або на 7%, у тому числі основних виробничих засобів - на 160 тис. грн (1981-1821), або на 9%. Збільшилась частка основних виробничих засобів у загальній кількості на 2,6% і відповідно зменшилась частка невиробничих засобів (наприклад, відбулася приватизація житлового фонду), а також значно збільшилась питома вага активної частини засобів (від 48,84% до 53,0%).

Аналіз складу і структури основних виробничих засобів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних засобів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найактивнішої частини основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних засобів.

Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати основні засоби від інших підприємств у порядку безоплатного передавання.

Отже, зміни обсягу основних засобів підприємства обумовлюються їхнім надходженням і їхнім вибуттям.

Аналізуючи основні засоби, треба брати до уваги те, що збільшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об'єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру основних засобів, необхідно розглянути технічний стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану основних засобів використовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допоміжних) коефіцієнтів.

Розрізняють два види зносу - фізичний і моральний. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос - це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх використання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльності - під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є використання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кількість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного стану основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос - це знецінення об'єктів основних засобів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробництва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктивніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних фондів як різницю між первісною і відновною вартістю об'єкта основних засобів. За морального зносу другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно враховувати продуктивність об'єкта основних засобів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники засобів праці сучасної конструкції. Найскоріше і найбільше морально зношуються активні основні форми.

Фізичний знос основних засобів частково компенсується ремонтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних фондів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування - частина вартості основних засобів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть відомості про використання аналогічних видів основних засобів.

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амортизації. При цьому припускають, що основні засоби зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовано за групами й видами основних засобів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражено у відсотках. Норми амортизації періодично переглядаються та вдосконалюються.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, які передбачені податковим законодавством.

Підприємство може самостійно вибирати метод амортизації: (1) прямолінійний метод; 2) метод зменшення залишкової вартості; 3) метод прискореного зменшення залишкової вартості 4) кумулятивний метод; 5) виробничий метод з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, а також цей метод може переглядатися. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12 згідно з П(С) БО.

Для науково обґрунтованого планування відтворення основних засобів необхідні дані про їхній стан, який характеризують коефіцієнти зносу і придатності засобів праці.

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності - частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних засобів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, основних засобів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Так, на підставі даних табл. 2.1 можна розрахувати і коефіцієнт зносу і коефіцієнт придатності на ВАТ «Запоріжкабель»

Коефіцієнт зносу (Кзн):

(2.1)

де Зн - сума зносу основних засобів; ОЗп - первісна вартість основних засобів на початок періоду.

Коефіцієнт придатності (Кприд):

(2.2)

де ОЗз - залишкова вартість основних засобів; ОЗп - початкова вартість основних засобів.

Таблиця 2.2. Аналіз зносу основних засобів в 2008 р.

Показник	Одиниця виміру	На початок періоду	На кінець періоду	Зміна (±)
Первісна вартість основних засобів	тис. грн.	1951	2081	+ 130
Знос основних засобів за час їх експлуатації	тис. грн.	700	762	+ 62
Рівень зносу основних засобів	%	35,88	36,62	+ 0,74
Рівень придатності основних засобів	%	64,12	63,38	- 0,74

Якщо первісна вартість основних засобів зросла на 130 тис. грн, то їх знос за час експлуатації збільшився на 62 тис. грн. Це призвело до зростання рівня зносу (зменшення рівня придатності) основних засобів на 0,74%, що свідчить про погіршання їх технічного стану.

Взаємозв'язок видів зносу основних засобів і форм їх заміщення показано на рис. 2.2.



Рис. 2.2. Схема аналізу форм заміщення зносу основних засобів

Аналіз технічного стану основних засобів проводиться за схемою, поданою на рис. 2.3.

Технічний стан і відповідність основних засобів науково-технічним досягненням формується в процесі їх відновлення.

Форми і темпи відновлення основних засобів обумовлені доцільністю реконструкції, заміни, модернізаціїї груп і видів обладнання.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Цей показник розраховується як у цілому, так і в розрізі окремих груп основних засобів. Більш високий коефіцієнт оновлення активної частини, ніж інших основних засобів, покаже, що оновлення засобів на підприємстві (табл. 2.1) здійснюється саме за рахунок активної частини і позитивно вплине на показник фондовіддачі.



Рис. 2.3. Схема аналізу технічного стану та тенденції розвитку основних засобів

Коефіцієнт оновлення (Кон):

(2.3)

де ОЗо - вартість введених основних засобів за звітний рік; ОЗк - загальна вартість основних виробничих засобів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності їх вибуття засобів зі сфери виробництва.

Коефіцієнт вибуття (Квиб):

(2.4)

де ОЗв - вартість основних засобів, які вибули; ОЗп - вартість основних виробничих засобів на початок періоду.

Коефіцієнт вибуття доцільно розраховувати для всіх основних засобів, промислово-виробничих засобів, активної їх частини, окремих груп промислово-виробничих основних засобів і основних видів обладнання.

Коефіцієнти придатності та вибуття якнайтісніше залежать від темпів оновлення основних засобів: що більше коефіцієнт вибуття засобів наближається до коефіцієнта оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим їх технічний стан. (Кон = 0,129, Квиб = 0,072).

Коефіцієнт приросту основних засобів характеризує рівень приросту основних засобів або окремих його груп за певний період.

Коефіцієнт приросту (Кп):

(2.5)

де ОЗпр - вартість приросту основних засобів; ОЗп - вартість основних засобів на початок періоду.

У процесі аналізу руху та технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану впровадження нової техніки, уведення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості і за кожною групою окремо, а також частка автоматизованого обладнання. Для характеристики вікового складу та морального зносу основні засоби групуються за тривалістю використання (за строками служби) - до 5 років, 5-10 років, 10-15 років і т.д. - і розраховується питома вага кожної групи в загальній кількості обладнання.

Оптимальним віком для обладнання є 7 років, оптимальні строки експлуатації інших видів засобів залежать від їх особливостей.

У таблиці 2.3 подано класифікацію структури обладнання підприємства за віком.

Так, обладнання, що експлуатується протягом 10 років і менше, становить 40% (21,6 + 18,4), у тому числі металорізальне - 38,9% (386 + 255: 1647 * 100), ковальсько-пресувальне - 43,8% (57 + 62: 272 * 100).

Понад 15 років експлуатується 26,4% обладнання, у тому числі металорізальне - 25,2% (415: 1647 * 100) і ковальсько-пресувальне - 26,5% (72: 272 * 100). Отже, для підвищення ефективності використання основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

Технічний стан основних засобів залежить від своєчасного і якісного їх ремонту (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Аналіз виконання плану ремонту основних засобів на ВАТ «Запоріжкабель»

Показник	План, тис. грн	Фактично, тис. грн	Відхилення від плану (±), тис. грн	Виконання плану, %
1. Витрати на ремонт (усього на підприємстві)	891	875	-16	98,2
1.1. Витрати на ремонт основних промислово-виробничих засобів	751	745	-6	99,2
1.1.1 Витрати на ремонт машин і обладнання	620	630	+10	101,6

Як видно з таблиці 2.4, в цілому план з ремонту на ВАТ «Запоріжкабель» виконано тільки на 98,2%, а з ремонту основних промислово-виробничих засобів - на 99,2%. Водночас план витрат на ремонт машин і обладнання перевиконано на 1,6%. Залучивши додаткові дані, необхідно з'ясувати конкретні причини відхилень (наприклад, дефіцит запчастин тощо).

3. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів на ВАТ Запоріжкабель

3.1 Шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.