Моделювання ентропійних характеристик станів економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моделювання ентропійних характеристик станів економічної системи

1. Економічна система як об'єкт дослідження

Економічна система - це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

Класифікація економічних систем та її критерії. Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв'язків у економіці, що відображують у межах певного «організаційного механізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв'язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових: 1) відносин між господарюючими суб'єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); 2) системи координації їх взаємодії; 3) системи мотивації і контролю.

На підставі господарського порядку можна доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для даної економічної системи.

Таким чином, об'єктивна різноманітність якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем. В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об'ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними - на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об'єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв'язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

Таким чином, економічна система - це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

2. Модифікація станів економічних систем

Визначення типу економічної системи є одним із найдискусійніших питань у сучасній світовій та вітчизняній науковій літературі. Так, американські вчені Р. Макконнелл і С.Л. Брю зазначають у своїй книзі «Економікс», що індустріально розвинені країни світу розрізняються між собою за двома ознаками: 1) формою власності на засоби виробництва і 2) способами координації та управління економічною діяльністю. На основі цих ознак виділяють такі типи економічної системи: > - чистий капіталізм, або капіталізм вільної конкуренції, який характеризується приватною власністю на ресурси та використанням систем ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка кожного з її учасників мотивується його власними інтересами. Економічна влада тут розпорошена. Держава не втручається в економіку; командна економіка, або комунізм, ґрунтується на суспільній власності на всі матеріальні ресурси. Приймаються колективні рішення і здійснюється централізоване планування економіки. Підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі державних директив; змішані системи, які об'єднують риси як чистого капіталізму, так і командної економіки.

Американський дослідник М. Шніцер у своїй праці «Порівняння економічних систем», зіставляючи стан і механізми сучасних економічних систем, виокремлює неринкові (соціалізм і комунізм) та ринкові (капіталізм) механізми. До головних різновидів капіталізму він відносить: ринковий (США), соціально-ринковий (Європа), державно-керований (Східна Азія). Названі підходи до типізації суспільства є найпоширенішими. За таких підходів поняття «економічна система» і «спосіб господарювання» розглядаються як тотожні. Спосіб господарювання одні автори трактують як механізм (ринковий чи неринковий), інші - як господарську організацію або господарський порядок відповідної економічної системи (В. Ойкен) принципи господарських процесів (Я. Карнаї).

Таким чином, поняття «економічна система» є ширшим, ніж поняття «спосіб господарювання». Кожній економічній системі притаманний певний домінуючий спосіб господарювання.

На мою думку, найобґрунтованіший підхід до вивчення розвитку суспільства в XX ст. міститься у праці професора Каліфорнійського університету М. Кастельса «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура». Він характеризує суспільство за двома ознаками: 1) спосіб виробництва (капіталізм, етатизм); 2) спосіб розвитку (індустріаяізм, інформаціоналізм) (рис. 1).

Рис. 1. Характеристика суспільства за двома ознаками

М. Кастельс дотримується такого методологічного підходу: суспільства організовані навколо процесів людської діяльності, детермінованої у відносинах виробництва, досвіду та влади. (Виробництво - це вплив людини на матерію (природу) для задоволення власних потреб Досвід - це випив людських суб'єктів на самих себе, детерміноване співвідношення між їх біологічними та культурними ідентичностями Влада - це такі відносини між суб'єктами, за яких воля одних суб'єктів нав'язується іншим через потенційне або фактичне застосування насильства - фізичного або символічного.

Структурний принцип, відповідно до якого привласнюється і контролюється економічний надлишок, характеризує спосіб виробництва. За капіталістичного способу виробництва контроль над капіталом здійснюють власники засобів виробництва, розподіляючи економічний надлишок. Головною метою є отримання максимального прибутку, тобто збільшення обсягу економічного надлишку.

При етатизмі (колективізм - у термінології американського вченого Д. Белла) економічним надлишком володіє державна влада. Він зорієнтований на максимізацію влади, яка нав'язує свої цілі більшості населення.

Капіталістичний та етатичний способи виробництва відтворюють відповідно змішану (поліформічну) та авторитарно-бюрократичну системи.

Змішані (поліформічні) системи з'явилися на рубежі 60-70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, країнах Західної Європи, Японії») унаслідок об'єктивних причин, передусім у зв'язку з їх переходом до постіндустріальної цивілізації.

Незважаючи на відмінність у формах соціально-економічного розвитку, організації та управлінні економічною і соціальною сферами життя визначальним принципом і загальною ознакою переходу будь-якої країни до нового суспільного устрою є плюралізм. Він пронизує всі сфери суспільства - економіку, політику, культуру. Людина стає головною цінністю в цій системі.

Змішаним системам як новому типу суспільного устрою притаманні такі загальні риси:

Переплетення, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективної, приватної і державної форм господарювання, а також взаємний перехідного типу господарювання в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічні.

Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною та соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якого характерно, з одного боку, зростання усуспільнення економіки і формування на цій основі великих колективних господарств, а з другого - посилення економічного відокремлення, що зумовлює дедалі ширше використання ринкових відносин.

Соціальна орієнтація економіки, яка сприяє підвищенню добробуту людей. Досягти цього можна лише за умови зростання регулюючої ролі держави, особливо у тих сферах, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист його недієздатних членів, охорону навколишнього середовища й обороноздатність країни. Діяльність певних господарських структур є ефективною лише за умов ринкового саморегулювання, держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерне поєднання саморегулювання і регулювання економіки.

Демократична форма управління країною забезпечує економічні, політичні та духовні гарантії для якомога повнішої реалізації потенціалу кожної людини. Тільки у такий спосіб може сформуватися громадянське суспільство, в якому домінує соціальна злагода.

Отже, наявність багатьох економічних укладів, зближення і конкуренція між ними (що характерно для сучасних розвинених країн) - це закономірний процес розвитку суспільства, який відображує тенденцію зростання ролі загальноекономічних, загальнолюдських, загальноцивілізаційних чинників у суспільстві.

Авторитарно-бюрократична система утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років XX ст. і проіснувала до кінця 80-х років. її головними рисами є такі: відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), відчуження від власності безпосередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів); згортання товарно-грошових відносин, утвердження неекономічних, примусових методів організації праці; зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес розглядався як головний, визначальний. Інституції влади проводили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Людині у цій політиці відводилася роль засобу, а не мети; бюрократизація державних і партійних структур, придушення самоврядування, сваволя партійно-державної влади. Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, існування спільного в різних системах, а спиралася виключно на особливе, специфічне, передусім на класовий підхід.

Авторитарно-бюрократична система ґрунтувалася на державній власності, яка вважалася загальнонародною, що призводило до гіпертрофованого централізму в управлінні економікою з боку держави. Це зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної зацікавленості, утворення адекватного апарату управління, його всевладдя і відсутність демократії.

Моноекономіка (одноукладна економіка) характерна для простої, нерозвиненої системи, якою було первісне суспільство. З розвитком суспільного поділу праці, продуктивних сил посилюється тенденція до виникнення різних форм власності та господарювання, а отже, до багатоукладності економіки.

У вітчизняній економічній літературі тривалий час домінувала думка, що багатоукладність притаманна лише перехідному періоду від капіталізму до соціалізму. Капіталістичне суспільство характеризувалось як таке, що витісняло всі форми господарювання, засновані на неприватній власності на засоби виробництва. А соціалістичне - зводилося до форми господарювання, що ґрунтується на державній формі власності. Так виникла теорія «єдиного моноліту», що призвела до появи авторитарно-бюрократичної системи. Насправді ж такий тип єдності можливий лише у простих системах.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Зокрема, Т. Шевченко став в Енгельгарта козачком тому, що дід поділив свій наділ між іншими онуками, а цього залишив безземельним. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.

Ось така коротка історія розвитку економічних систем аж до сучасних їх форм. Розрізняють «чистий» капіталізм, командну економіку, традиційну економіку і змішані системи.

Характерними рисами та особливостями «чистого» капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Принципи «змішаної економіки» розробляли А. Вагнер, С. Чейз, Дж.М. Кейнс, Е. Хансен, П. Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

3. Трансформація економічних систем в умовах зміни факторів ринкового середовища

Моделюючи стану ринкової та командної економік, доцільно виходити з таких методологічних передумов. По-перше, сутнісними універсальними параметрами рівноваги економічної системи можна вважати макросередовище господарювання суб'єктів і засоби впливу на них, відповідно до якими приймаються рішення і виробляються певні дії. Органічна сукупність якісних параметрів рівноваги визначає істотні принципи функціонування економічної системи. Макросередовище - необхідна в даний відрізок часу стабільний (статичний) умова рівноваги. Засоби впливу на господарюючі суб'єкти надають економічній системі динамічність.

По-друге, стан рівноваги ринкової економіки визначається гармонійної сукупністю природно сформувалася макроекономічного середовища і економічних важелів, під якими розуміється двоєдиної економічний дію, що надає на господарюючий суб'єкт вплив в протилежних напрямках. У стані рівноваги зазначена суперечливість зникає. Тоді дію економічного важеля можна назвати економічним стимулом, або економічною силою. У ринковій економіці економічні важелі і стимули орієнтовані на господарюючі суб'єкти опосередковано, через макроекономічну середу та зміни її параметрів. Учасники господарства вільні у своєму економічному виборі, і поведінка господарюючих суб'єктів формується під впливом їх особистої вигоди, дій інших учасників, зміни параметрів макроекономічного середовища.

По-третє, стан рівноваги командної економіки визначається сукупністю штучно сформованої середовища і політико-ідеологічних сил впливу. Якщо стимулом (або силою) не є одна із сторін двоєдиного економічного важеля, то природа такого впливу формується під впливом зовнішніх сил. Він виявляється штучним, свідомо чи несвідомо спрямованим на заохочення (або обмеження) дії який-небудь боку економічного важеля. Штучний стимул - зазвичай політико-ідеологічного походження, на відміну від економічного стимулу, який відповідає принципу саморозвитку і органічно поєднується з природою макроекономічного середовища.

По-четверте, макросередовище, в якій господарюють суб'єкти, і засоби впливу, що визначають прийняті ними рішення, в одній економічної системі якісно відрізняються від іншої. Зміна цих двох параметрів рівноваги-макросередовища і засобів впливу - означає порушення заданого стану рівноваги конкретної економічної системи і початок трансформації однієї системи в іншу.

Порівняння ідеальних станів рівноваги в ринковій економіці і в командному господарстві показано на малюнку 1. На лівій стороні показана природа ринкової макроекономічного середовища у формі увігнутою дуги АРВ. Дана форма визначається безпосередньою дією таких короткочасних і довготривалих наслідків дій господарюючих суб'єктів С, як свобода підприємництва, приватний інтерес, нормативні акти, що відповідають принципам функціонування ринку, і т.д. Дії, що вживаються в даний час, адекватні наслідків раніше виконуваних дій, тобто адекватні природі сформувалася макроекономічного середовища. Тим самим дана макросередовище створює умови для прояву економічних важелів, що направляють господарюючих суб'єктів у протилежні сторони (на малюнку це показується стрілками, спрямованими від суб'єктів С в протилежні сторони). Природа та макросередовища економічних важелів визначає саморозвиток, постійне прагнення до стану рівноваги в точці Р.

Порушення рівноваги означає, що активізувалися певні дії абстрактного суб'єкта, тобто переважає відповідна сторона дії економічного важеля (наприклад ціни-об'єму або попиту-пропозиції). Припустимо, що стан суб'єкта З наближається до точки Л, тобто суб'єкт знаходиться в стані С]. Такий стан може бути викликане дією економічного стимулу, наприклад зростанням ціни. Господарюючий суб'єкт, правильно зрозумівши інформацію ринку, збільшує обсяг виробництва, а тим самим і пропозиція, тобто він починає стежити за протилежною стороною дії економічного важеля «попит-пропозиція». Отже, пропозиція і попит балансуються, і в якийсь момент буде досягнуто короткострокове рівновагу.

Але через інертність виробництва, невизначеності економіки, під впливом фактора часу, інших економічних важелів абстрактний суб'єкт С, стежачи за дією протилежного боку економічного важеля, порушить стан рівноваги в точці Р і буде наближатися до точки В. Це означає, що пропозиція перевищить попит, ціна почне знижуватися, а раціональний суб'єкт стане зменшувати обсяг виробництва. У результаті суб'єкт знову почне рух до рівноважної точці Р, але знову через інертність або інших причин проскочить її і стане рухатися до точки А. Таким чином, коливання до точок А і В періодично повторюються. Якщо б не було зовнішнього втручання в ринковий механізм, то амплітуда коливань зменшувалася б і в результаті було б досягнуто довгострокову рівновагу.

Ринкова економіка не потрапляє в кризовий стан до тих пір, поки довгострокове рівновага порушується лише локально, трохи і на короткий період часу. Іншими словами, якщо амплітуди коливань економічних важелів незначні, то загальне рівновагу ринку не порушується. Але чим більше порушується рівновага протилежних сторін економічного важеля і діє лише одна його сторона (наприклад ситуація наближається до точки Л), тим помітніше порушується загальне рівновагу. Помітні амплітудні коливання дестабілізують економіку і наближають її до кризового стану. Для відновлення порушеної рівноваги необхідно більш помітне дію економічного важеля в протилежну сторону (наприклад у бік точки В). Якщо дія економічних стимулів у бік точки Л активізується політико-ідеологічними стимулами, а дія в бік точки В, навпаки, обмежується стимулами такого ж походження, то економічна криза може перерости в політичну. Чи буде збільшуватися соціальне напруга, жителі країни виявляться незадоволеними існуючою економічною системою. У такій ситуації кризові економічні явища можуть спровокувати більш небезпечні політичні конфлікти.

Як можна уникнути подібної ситуації? У першу чергу треба прагнути до зменшення амплітуди коливань протилежних сторін економічних важелів. Як цього досягти? Можливі два способи.

Перший. Не втручатися в дію ринкового механізму (наприклад скасувавши раніше прийняті нормативні акти, що обмежують свободу дій господарюючих суб'єктів) і створювати умови для природного дії економічних важелів. Але у випадку, якщо процес самостабілізаціі триває тривалий час, це може викликати стан матеріального і соціального дискомфорту. У такій ситуації уряд країни змушений розробляти і впроваджувати соціальні програми.

Другий. Здійснювати втручання в дію ринкового механізму. Інакше кажучи, штучно стимулювати дію економічних важелів політичними засобами. Застосування політичних стимулів означало б, що один бік дії економічного важеля активізується, у той час як другий обмежується. Завдяки таким діям амплітуда коливань зменшилася б і ситуація прийшла б до рівноваги. Дане втручання в ринковий механізм означало б його тимчасове доповнення державним економічним регулюванням, але не заміну одного іншим. На практиці штучне стимулювання природних економічних важелів політичними стимулами не завжди успішно з однієї причини: уряд як штучно створена політична інституція в принципі не здатне виконувати економічні функції так, щоб вони відповідали природному дії економічних важелів. Тому на практиці економічна політика уряду нерідко буває помилковою, постійно змінюється, що й означає несумісність державного втручання та ринкового механізму (хоча уряд постійно прагне наблизити свої політичні дії до економічних важелів).

Права сторона малюнка 1 зображує стан командного господарства. Природа макросередовища відповідає формі опуклою дуги ДР] К. Вона створюється під впливом таких короткострокових і довгострокових дій владних структур, як зовнішнє регулювання економічного життя, переважання державної власності, ігнорування приватного інтересу і т.д. Інакше кажучи, істотна ознака такої макросередовища - економічне насильство. Дії державних структур спрямовані на посилення механізму насильства, хоча такі дії для економічних суб'єктів неприйнятні.

Даною природі макросередовища відповідають політико-ідеологічні стимули (або сили) впливу на господарюючі суб'єкти. Природничі економічні важелі не діють, оскільки для цього немає відповідних умов (хоча це не означає, що окремі елементи економічних важелів не виявляються і в командній системі господарювання). Природа макросередовища і політико-ідеологічні засоби впливу формують і штучно підтримують «рівновагу» в точці Р]. Підтримання такого стану рівноваги досить тривалий час - складне політичне завдання, що вирішується виключно ідеологічними засобами.

Як випливає з малюнка, політико-ідеологічні сили спрямовані безпосередньо на господарюючі суб'єкти (це показано стрілками, спрямованими прямо на суб'єкт з двох протилежних сторін). Якщо дану ситуацію порівняти з відповідною ситуацією на лівій стороні малюнка, то помітно істотна відмінність між дією економічних важелів і політико-ідеологічними силами: економічні важелі діють опосередковано по двох протилежних сторонах, створюючи умови для підприємницької свободи. Політико-ідеологічні ж сили спрямовані безпосередньо на суб'єкт, не створюючи умов для вільного вибору і обумовлюючи економічне насильство.

Природа дії політичних сил ігнорує саморозвиток і вимагає виконання владних директив. В умовах командного господарювання існує штучно створене ідеологічне «рівновагу», порушення якого завжди означає політичний виклик існуючій системі. Порушення заданого ідеологічного «рівноваги» свідчить також про ослаблення якихось владних інституцій або про те, що ці інституції не знають, як змусити господарюючі суб'єкти коритися. Порушення «рівноваги» означає і те, що застосовувані політико-ідеологічні сили неврівноважений, що в механізмі економічного насильства з'явилися «слабкі місця». Ситуація ослаблення політичного впливу небезпечна, влада прагне її негайно виправити. Локальні порушення ідеологічного «рівноваги» можливі лише на нетривалий час і носять характер винятку. Надмірне їх повторення просто порушує політичну, штучно створену командну систему господарювання.

Трансформація економічних систем означає, що руйнується стара і формується нова економічна система. Процеси руйнування і формування можуть бути як природними, так і штучними. Це означає, що зміна економічних систем являє собою сукупність природних і штучних процесів. Вона може здійснюватися двома шляхами: еволюційним, при якому в процесі трансформації переважають природні економічні процеси, і революційним, коли в процесі трансформації переважають штучні політичні процеси.

У чому відмінність цих двох шляхів зміни економічних систем? По-перше, в тривалості (еволюційний шлях більш тривалий, але менш «хворобливий»). Штучний шлях означає переважання ролі уряду у формуванні нової економічної системи. По-друге, ці шляхи розрізняються складом та активністю суб'єктів, що беруть участь у трансформаційних процесах. Якщо при революційний шлях активно діють політичні сили, владні структури, то еволюційному шляху властива активність економічних сил, підприємницьких структур.

Тривалість і зміст трансформації залежать від формування параметрів макросередовища нової економічної системи, початку дії нових сил впливу на господарюючі суб'єкти, ступеня пристосування суб'єктів до нових умов господарювання і зміни способів їх мислення та функціонування. З теоретичної точки зору трансформація може тривати досить довго, якщо буде переважати еволюційний шлях зміни економічних систем. Але його можна скоротити, якщо еволюційний шлях буде поєднуватися з революційним.

Спробуємо інтерпретувати трансформаційні процеси на основі вищевикладених параметрів стану рівноваги і можливих тенденцій його зміни.

трансформацію однієї економічної системи в іншу позначає лінія АВК (див. малюнок 1). Ця лінія являє собою межу альтернативності, який можна переступити, лише необоротно порушивши відповідне загальне рівновагу в точці Р або Р]. Ці рівноважні стану можна порушити, по-перше, виключно політичними засобами:

- ринкова рівновага в точці Р можна пересунути вище точки В вправо, якщо дію природних економічних важелів повністю замінюється дією політико-ідеологічних сил. Приклад такої трансформації - політичний переворот. Трансформацію такого роду може посилити (або викликати) тривала економічна криза і її негативні наслідки;

- сформований ідеологічне «рівновагу» в точці Р] можна пересунути нижче точки В вліво, якщо починають слабшати сили політичного впливу, зростає соціальна активність жителів країни. При цьому політичні установки нової влади повинні бути орієнтовані на створення передумов функціонування ринкової економіки.

По-друге, порушення рівноважного стану може бути наслідком негативних природних процесів (наприклад стихійних природних лих). Однак у чистому вигляді такий розвиток подій навряд чи можливо, але воно може доповнити два вищезгадані способи зміни економічних систем.

В рамках даної статті я беру до уваги тільки дві альтернативи-ринкову або командну економіку. Тому зміна однієї системи іншою обумовлена виключно політичними засобами. Економічні засоби переважали в становленні ринкової системи, коли вона виникла з традиційної системи господарювання.

Теоретично можливий рух у двох напрямках. Зміна ринкової економіки командної означає, що:

- посилюється політико-ідеологічний вплив на господарювання, а тим самим посилюються масштаби державного регулювання економіки;

- зменшується дію економічних важелів;

- ідеологічне «рівновагу» формується штучно і досить швидко;

- результати втручання політичних сил виявляються досить швидко, тобто механізм економічного насильства можна сконструювати за більш короткий час, ніж створити передумови для саморегуляції.

У разі ж зміни командної економіки ринкової:

- зменшується політико-ідеологічний вплив на господарювання, а тим самим зменшуються масштаби державного регулювання;

- підсилюється дія економічних важелів;

- загальне економічне рівновагу формується природно і досить повільно. Час в даному випадку залежить від того, як довго формувався механізм насильства, наскільки швидко складається нова макроекономічне середовище, як жителі країни приймають новий економічний порядок господарювання та наскільки швидко вивільняються і використовуються внутрішні потенційні можливості країни;

- наслідки дій економічних важіль?? в проявляються відносно повільно, тобто ринковий механізм, приватний сектор, формується більш тривалий час, ніж механізм насильства.

Права сторона малюнка 2 показує початок трансформації командної системи господарювання в ринкову економіку. На суб'єкт діє одностороння позитивна політична сила, що руйнує штучно сформований рівновагу в точці Р]. Тим самим ця політична сила сприяє поглибленню економічної кризи до тих пір, поки: 1) не будуть сформовані принципові параметри нового макроекономічного середовища, що відповідають формі ВРА; 2) не буде юридично оформлено дію економічних важелів; 3) буде посилюватися соціальну напругу; 4) жителі країни не будуть морально (і в якомусь сенсі матеріально) підготовлені до господарювання в нових умовах.

Фактичним початком формування ринкової економіки можна вважати той момент, коли починають діяти економічні важелі. Зрозуміло, що на початку трансформаційного періоду амплітуди дії економічних важелів в протилежні сторони будуть більш відчутні, ніж в умовах стабільної економіки. Інакше кажучи, на початку процесу очевидні коливання ринкової ситуації, сильні тенденції змін економічних показників (наприклад цінами властива тенденція зростання, обсягами виробництва - тенденція зниження, і т. п.). Чим довше формується нова макроекономічне середовище, тим глибше трансформаційний криза, тим довше відстань від точки В до точки рівноваги Р, тим довше і міцніше діє протилежна сторона економічного важеля до точки А.

У свою чергу дію економічного важеля в бік точки В буде теж активним (наприклад початковий зростання цін зміниться тенденцією їх зменшення). З часом амплітуда коливань економічних важелів буде зменшуватися, економічна ситуація буде стабілізуватися і наближатися до рівноваги в точці Р.

Економічна система у своєму розвитку проходить кілька життєвих циклів. Їх зміна означає, що:

- порушується попереднього стану рівноваги, коли повністю вичерпано внутрішній потенціал розвитку:

- руйнуються консервативні структури, які не відповідають умов, що змінилися;

- вивільняється потенціал подальшого розвитку;

- пробудили потенціал створює передумови виникнення та подальшого функціонування нового стану рівноваги;

- досягається якісно новий стан рівноваги;

- забезпечується нормальне функціонування нової економічної системи. Початком трансформації економічних систем слід було б вважати політичну установку зміни однієї системи господарювання інший. У перехідному періоді в умовах невизначеності та суперечностей формуються параметри нової макросередовища і починають діяти економічні важелі (стимули). Трансформація повинна завершитися стабілізацією економічного функціонування в нових умовах господарювання, зростанням економічних показників і їх наближенням до світового рівня.

капіталістичний ринковий система економічний

Размещено на Allbest.ru