Державна інвестиційна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Кафедра міжнародної економіки

Реферат

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему

Державна інвестиційна політика України

Вступ

інвестиційний національний економіка

Актуальність теми. Важливою передумовою стійкого економічного зростання в Україні є активізація інвестиційної діяльності. Сучасний стан розвитку економіки характеризується певним пожвавленням інвестиційного процесу та зростанням валового внутрішнього продукту країни. Але ці позитивні тенденції ще не набули сталого характеру. Тому сьогодні особливо важливою є необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію інвестиційної діяльності, оскільки держава виступає головним координатором інвестиційної діяльності в країні та прискорення економічного зростання.

В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів складною проблемою державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних напрямів інвестування. В основі її вирішення мають лежати, з одного боку, раціональне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими завданнями інвестиційної політики держави, з іншого - орієнтація на першочергове інвестування таких сфер економіки, розвиток яких може слугувати передумовою для забезпечення загального економічного розвитку.

1. Державна інвестиційна політика та її вплив на розвиток національної економіки

Головним питанням державної інвестиційної політики в Україні є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

Мета інвестиційної політики не є постійною, а може змінюватись залежно від умов економічного розвитку країни. Так, метою інвестиційної політики держави, яка сформульована в Програмі, затвердженої Кабінетом Міністрів України щодо розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення. Серед головних завдань, поставлених в урядовій Програмі, найбільш актуальними, на наш погляд, є такі: завершення формування стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження; підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації; зміцнення банківської системи України; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; створення додаткових стимулів для збільшення інвестицій у пріоритетні галузі економіки; стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

2. Принципи державного регулювання інвестиційної діяльності

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено наступні принципи:

· Послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

· Збільшення частки внутрішніх коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

· Перенесення центру уваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

· Виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм, спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

· Фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурентній основі;

· Надання переваги раніш розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

Здійснення відповідними державними органами контролю цільового використання централізованих інвестицій;

· Розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

· Удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягу залучення інвестицій.

У державній програмі залучення іноземного капіталу визначено основні пріоритетні сфери інвестиційної діяльності в Україні: агропромисловий комплекс; медична та мікробіологічна промисловість; легка промисловість; лісопромисловий комплекс; машинобудування; металургійний комплекс; розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій;транспортна інфраструктура; хімічна й нафтохімічна промисловість; соціальна інфраструктура; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Проте, хоч які важливі є ці пріоритети, однак вони створюють враження вибраних випадково, незрозумілим є загальний критерій їх визначення. На думку багатьох українських економістів наведений перелік є необґрунтованим, занадто деталізованим, розгалуженим, складним для практичної реалізації.

3. Податкове регулювання інвестиційної діяльності

Саме тому інвестиційна політика, що проводилась у державі, досі не принесла позитивних результатів щодо трансформації структури економіки України. Важливе значення для збільшення обсягів інвестицій і підвищення ефективності їх використання має податкове регулювання інвестиційної діяльності, що забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки через встановлення відповідних податкових ставок та податкових пільг. До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

1) запровадження диференційованих ставок оподаткування;

2) звільнення від сплати податку на певний строк;

3) зменшення бази оподаткування;

4) усунення подвійного оподаткування.

Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні інших доходів збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств. Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними. Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію.

4. Бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності

Бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності мають для України особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів тут недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництва, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, яких гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.

5. Грошово-кредитна державна політика

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Протягом останніх років Національний банк України проводив дуже непослідовну політику зміни облікової ставки. Занадто широкий діапазон коливань облікової ставки НБУ призвів до різкого зменшення питомої ваги довгострокових кредитів та згортання інвестицій у сферу матеріального виробництва. Національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж, купівлю державних цінних паперів. Встановлюючи вигідні для покупця умови (ціна або дивіденди) щодо своїх цінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами, зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, зменшуючи вигідність цінових та дивідендних умов державних цінних паперів, держава стимулює продаж їх юридичними та фізичними особами. Відтак у останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій. Можна сказати, що нині за рахунок державних облігаційних позик розв'язуються лише проблеми ліквідації поточної заборгованості, а не довгострокового інвестування в пріоритетні галузі.

У порівнянні з ринком цінних паперів банківська система у фінансовому та організаційному плані більш готова до активного включення в інвестиційні процеси. Однак і досі переважає мотивація до короткострокового кредитування й розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Мережі спеціалізованих інвестиційних банків в Україні не існує. Необхідно стимулювати процесс створення таких банків, а виділення коштів на довгострокові інвестиції треба підкріпити відповідним блоком заохочень. Банківська система України має вже неабиякий капітал, придатний для інвестицій. Необхідно розробити механізм стимулювання перерозподілу банківських активів у бік довгострокового інвестування. Активізувати участь комерційних банків в інвестиційному процесі можна переходом на змінні процентні ставки, створенням промислово- фінансових груп, пільговим оподаткуванням доходів банків від довгострокових кредитів.

6. Амортизаційна політика

Амортизаційна політика є ще одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційні процеси. Існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазові затримки індексації основних фондів, застосування занижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств стали в кілька десятків разів меншими від сум, реально необхідних для відтворення основних фондів. За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій. З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до термінів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання мортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

7. Сучасна система державного регулювання інвестиційної діяльності

Сучасна система державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні забезпечена нормативно-правовою базою, основу якої складають Закони Верховної Ради України. Головними серед них є такі: “Про інвестиційну діяльність” (1991р.), “Про іноземні інвестиції” (1992р.), “Про режим іноземного інвестування” (1996р.), “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” (1994р.), “Про цінні папери та фондову біржу” (1991р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), “Про оподаткування прибутку підприємств” (1997р.) тощо. Поряд з цим діє ряд Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Більшість діючих нормативно-правових актів вже застаріли і не відповідають сучасним умовам і завданням інвестиційної діяльності. Крім того, досить часто вони входять в суперечності між собою, а внаслідок їх великої кількості інвесторам, особливо іноземним, дуже важко зорієнтуватися в “правилах гри” на інвестиційному ринку України. Тому вдосконалення та уніфікація нормативно-правової бази державного регулювання інвестиційної діяльності є необхідною передумовою для поліпшення інвестиційного клімату в нашій країні.

Інвестиційна криза, яка має місце сьогодні в країні, є головною перешкодою на шляху до виведення української економіки на траєкторію сталого економічного розвитку. Тому виникає гостра необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики. До основних напрямів її вдосконалення можна віднести наступні: орієнтація стратегії державної інвестиційної політики на інноваційну модель економічного розвитку; спрямування податкового механізму на стимулювання підприємств до ефективної інвестиційної діяльності; збільшення ролі кредитного механізму у фінансуванні інвестиційної діяльності; покращення умов для інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; підвищення ролі фондового ринку для залучення інвестиційних ресурсів.

8. Методи оподаткування інвестиційної діяльності

Ключовим інструментом державної інвестиційної політики є податки, насамперед - податок на прибуток підприємств. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” базова ставка податку встановлена на рівні 30%. Такий рівень податкової ставки є навіть нижчим, ніж у розвинутих країнах. Так, в країнах ЄС ставка податку на корпоративний прибуток коливається від 35% в Англії та Іспанії до 50% в Німеччині. Отже, не має підстав вважати, що причиною низької інвестиційної активності в нашій країні є високий рівень оподаткування підприємницького прибутку. На нашу думку, основний недолік сучасної системи оподаткування підприємницького прибутку в Україні полягає в іншому - в недостатній інвестиційній спрямованості цього податку. Щоб усунути цей недолік, слід головну увагу зосередити не на загальному, а інвестиційно спрямованому зниженні рівня оподаткування прибутку. В основі такого підходу повинен лежати безпосередній зв'язок податкового зниження з передумовами та результатами інвестиційної діяльності, ефективність якої має бути достатньою, щоб збалансувати фінансові інтереси підприємства і держави.

Одним із методів інвестиційно спрямованого оподаткування підприємницького прибутку є регресивне оподаткування. В роботі обґрунтовується динамічна модель регресивного оподаткування, в основі якої лежить безперервне зменшення податкової ставки ( ПСр) порівняно з базовою ставкою (ПСб) в залежності від коефіцієнта зростання прибутку (КЗП), зниженого на 0,1. Така модель надає підприємству можливість самостійно заробляти зниження податкової ставки і одночасно збільшувати податкові відрахування до бюджету. Згідно з зазначеною моделлю, ставка регресивного податку на прибуток визначається за формулою:

ПСр = ПСб : КЗП - 0,1

Основною функцією понижуючого коефіцієнту 0,1 є гарантування державі збільшення податкових надходжень до бюджету, незалежно від величини зниження податкової ставки. Поряд з цим він виконує селективну функцію, оскільки обмежує застосування динамічного регресивного оподаткування прибутку лише такими підприємствами, які за рахунок інвестування здатні збільшити прибуток з коефіцієнтом не меншим, ніж 1,1, що може слугувати ознакою його ефективності. Якщо даний коефіцієнт нижчий 1,1, то це є свідченням неефективного інвестування. За таких умов ставка оподаткування прибутку перевищить 30% і підприємству стає невигідно застосовувати регресивне оподаткування.

Стимулююча функція динамічного регресивного оподаткування підприємницького прибутку полягає в тому, що воно має заохочувати суб'єктів господарювання до ефективного інвестування, оскільки лише за цих умов забезпечується одночасне збільшення чистого прибутку і податкових відрахувань до державного бюджету. Сферою його застосування мають бути лише підприємства, які реалізують інвестиційні проекти без фінансової підтримки з боку держави. Його використання повинно здійснюватися не автоматично, а за згодою підприємства та під контролем держави в особі відповідної податкової інспекції.

Іншим методом інвестиційно спрямованого оподаткування підприємницького прибутку підприємств є інвестиційний податковий кредит. Він має значні переваги порівняно з банківським кредитом, оскільки надається безкоштовно і на довгостроковий період. В умовах обмеженості бюджетних коштів метою його застосування має бути лише стимулювання інноваційної діяльності. В країнах з розвинутою економікою інвестиційний податковий кредит встановлюється у формі певного проценту до приросту витрат підприємства на інноваційну діяльність або до вартості інноваційного проекту. Ми виходимо з того, що основним джерелом фінансування інноваційного проекту мають бути власні кошти підприємства, банківський кредит, а інвестиційний податковий кредит повинен бути допоміжним джерелом і не перевищувати 30% загальної вартості інноваційного проекту. Виходячи з цього сума інвестиційного податкового кредиту, яка потрібна підприємству, може бути визначена за формулою:

ІПК = ВІП - [ АВ + П ( 1-0,3)- НВ],

де ІПК - інвестиційний податковий кредит; ВІП - вартість інноваційного проекту;

АВ- амортизаційні відрахування, що спрямовуються на фінансування інноваційного проекту;

П - сума прибутку, яку передбачається отримати в межах терміну освоєння інноваційного проекту;

0,3 - коефіцієнт податку на прибуток підприємств;

НВ - неподаткові виплати за рахунок чистого прибутку.

Інвестиційний податковий кредит повинен надаватися на таких умовах: лише під ефективні інноваційні проекти зі строком окупності не більше п'яти років; на суму, яка не перевищує суму податку на прибуток від реалізації інноваційного проекту протягом строку його окупності на основі державного рішення про ефективність інноваційного проекту і під контролем відповідної податкової інспекції.

9. Інвестиційна політика України

З проголошенням незалежності постала необхідність розробити свою національну економічну політику. Однією із складових цієї політики є інвестиційна сфера.

При розробці механізму інвестиційної діяльності виявилось багато проблем, перш за все, -- неспроможність банківського сектора забезпечити довгострокове кредитування реального сектора, низька купівельна спроможність і рівень заощаджень населення, відплив капіталу за кордон, криза державного регулювання інвестиційного процесу та галопуюча інфляція. Ці фактори зумовили різке зниження ролі держави як інвестора та практичну відсутність внутрішніх інвестиційних ресурсів.

За таких умов джерелом фінансування структурних реформ української економіки, впровадження нових технологій, підвищення конкурентоспроможності продукції, створення нових підприємств і робочих місць стало залучення іноземного капіталу у вигляді інвестицій та кредитів.

Однак, ми можемо констатувати, що обсяги іноземних інвестицій не відповідають потребам і можливостям економіки України. На початок 1996 р. в економіку України залучено прямих інвестицій на суму 897 млн. дол., а на початок 2001 р. - 3866 млн. дол. Незважаючи на позитивну динаміку, абсолютний розмір ПІІ не відповідає можливостям і потребам України. Іноземні інвестори ще погано знають ринок капіталу України, а крім того, їх відвертають такі реалії нашого життя, як недосконалість законодавства і часті зміни законів, і постанов у галузі інвестиційної діяльності, існування тіньового сектора в економіці, корумпованість частини чиновництва.

Найбільше прямих іноземних інвестицій в Україні сконцентровано в харчовій промисловості (20,1 %) й у внутрішній торгівлі (18,8 %). Далі йдуть машинобудування (9,0 %), паливна промисловість (5,9 %), фінанси, кредит і страхування (6,4 %).

Переважна частка інвестицій іде до України з країн далекого зарубіжжя . Наведені приклади свідчать про те, що Україна ще не стала привабливою державою для інвестиційних надходжень.

В чому основна причина такого стану? Однією з причин, що перешкоджає залученню в економіку України іноземного капіталу (зокрема ПІІ), є відсутність умов для формування сприятливого інвестиційного клімату. Політико-правова нестабільність, зволікання з проведенням реформ, відсутність права приватної власності на землю, повільні темпи приватизації, фіскальна спрямованість податкової політики, невідповідність існуючої інфраструктури інвестиційної діяльності світовим вимогам, недосконалість організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу, корупція і висока злочинність створили нашій державі негативний імідж.

Подолання цих негараздів можливе тільки тоді, коли буде розроблена прозора національна стратегічна інвестиційна політика.

Основним стратегічним напрямком в цій політиці повинно бути створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури, необхідної для забезпечення сталого економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення. Економічна політика держави має спрямовуватися на усунення бюрократизму і проявів корупції, на звуження тіньового сектора економіки. Це дозволить проводити єдину державну регуляторну політику в сфері підприємництва, у визначенні правових засад державної підтримки малого підприємництва і регулюванні процедури ліцензування. Інвестиційний клімат держави -- це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому. Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій -- послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів -- підприємств і організацій будівельного комплексу.

Більшість будівельних підприємств мають зношене та морально застаріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних процесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.

Для подальшої активізації міжнародної інвестиційної діяльності нам потрібно розглянути і удосконалити деякі нормативно-правові документи щодо регулювання підприємницької діяльності з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб?єктів господарської діяльності, удосконалення процедури реалізації інвестиційних проектів і регламентації перевірок підприємництв.

Для формування привабливої інвестиційної політики і активізації інвестиційної діяльності велике значення має формування відповідної нормативно-правової бази і створення в Україні правового поля, що відповідало б ринковій економіці.

Створення правового поля цілком залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає рівність суб?єктів цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гарантії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі передбачені податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.

Розрахунки між суб?єктами інвестиційної діяльності (резидентами і нерезидентами) здійснюються згідно з Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

В Законі «Про інвестиційну діяльність» зафіксовані державні гарантії прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору державні органи та ін. Закон України «Про іноземні інвестиції» (березень 1992 p., його дію припинено 19.03.1996 р.) був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права та пільги іноземним інвесторам.

Прийнятим 19 березня 1996 року Законом України «Про режим іноземного інвестування» для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.

Якщо в майбутньому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом десяти років з дня набирання чинності такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України «Про режим іноземного інвестування».

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб?єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди «Про сприяння та взаємний захист інвестицій». Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами світу. Цілий ряд проектів договорів знаходиться на стадії погодження.

Розпорядженням Президента України 20.05.1997 р. створено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Затверджено перелік суперечок, з якими інвестори можуть звертатись до Палати, в тому числі про нечесну конкуренцію, одностороннє невиконання домовленостей, розголошення конфіденційної інформації тощо.

Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом «Про режим іноземного інвестування», який був прийнятий в березні 1996 р. Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.

Велике значення для формування економічної стратегії має розширення співробітництва з впливовими світовими фінансовими організаціями. Співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком (СБ) і Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським Союзом, з окремими країнами-донорами допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити. Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин, яка вимагала створення відповідної нормативно-правової бази, інституціональної спроможності Уряду своєчасно освоювати кредити, запровадження жорсткої дисципліни щодо виконання зобов?язань, визначених укладеними міжнародними договорами.

З моменту вступу в 1992 р. України до Світового банку нашою державою було укладено з ним угоди про надання позик для впровадження 17 проектів на загальну суму понад 2,5 млрд. дол. На початок 2001 р. портфель проектів СБ в Україні складався з 6 проектів, у рамках яких Світовий банк планує надати Україні більш як 600 млн. дол.

Левову частку коштів Світового банку, вже наданих Україні для підтримання курсу економічних реформ, а саме -- 1,6 млрд. дол., було залучено як позики на структурну перебудову. Ці позики надаються для виконання узгодженої з СБ програми дій щодо реформування певних секторів української економіки. Крім того, за період з 1993 р. по 2000 р. в Україні здійснювалася реалізація 12 інвестиційних проектів, у рамках яких Світовий банк надав позики на суму понад 800 млн. дол.

Ще одним стратегічним напрямком інвестиційної діяльності слід вважати реформування податкової системи -- з тим, щоб вона забезпечувала достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів. Реформа цієї системи має бути спрямована на зниження податкового навантаження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов?язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю; впровадження механізму декларування податкових пільг суб?єктом-платником податків; введення оподаткування нерухомості.

Для розробки інвестиційної стратегії велике значення має удосконалення процесу приватизації і роздержавлення. Існуючі закони, що регулюють цей процес не повністю, відповідають сучасним вимогам. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на заміну фіскальної моделі приватизації на інвестиційну та інноваційну; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, які надійдуть від приватизації. Ми маємо гарний приклад співпраці зі Світовим Банком.

Так, за допомогою кредитної лінії щодо підтримання малого й середнього бізнесу СБ через українські комерційні банки надав підприємствам малого бізнесу кредити на суму 121 млн. дол., ЄБРР бере також участь у підготовці до приватизації значної кількості підприємств у сфері енергетики й телекомунікацій. Зокрема, для передприватизаційної підготовки «Укртелекому» СБ було виділено 100 млн. ЄВРО.

Одним з основних факторів розширення масштабів інвестиційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки та залучення коштів населення. Вирішення цього завдання вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і «прозорого» порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом поліпшення капіталізації та платоспроможності банків, стимулювання залучення грошових вкладів населення, запровадження механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу до банківської сфери.

Одним з напрямків розробки стратегії інвестиційної політики можна вважати також розвиток фондового ринку. З огляду на це необхідно створити умови для підвищення рівня його капіталізації та ліквідності, розширити співробітництво з ОЕСР, Міжнародною організацією з цінних паперів та іншими міжнародними організаціями.

Одним з найвагоміших напрямків активізації інвестування є розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності. Подолати депресивний стан окремих територій можливо лише за державної підтримки, яку доцільно надавати у вигляді комплексу заходів щодо сприяння створенню екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, а також щодо розвитку малого бізнесу, підвищення зайнятості населення за рахунок цільового фінансування виконання програм перекваліфікації та професійної освіти населення.

Майже 5 років в Україні тривали дискусії щодо доцільності шляхів запровадження спеціальних економічних зон. У 1998--1999 pp. на підставі ряду указів про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та про спеціальні економічні зони було створено 10 спеціальних економічних зон та 9 територій пріоритетного розвитку.

В Україні утворено такі економічні зони:

1. «Порто-франко» (Одеса).

2. «Рені» -- південь Одеської обл.

3. «Сиваш» -- Автономна республіка Крим.

4. «Донецьк».

5. «Азов» (Маріуполь).

6. «Славутич».

7. «Закарпаття».

8. «Яворів».

9. Курортополіс «Трускавець».

10. Інтерпорт «Ковель».

Висновки

Основними інструментами реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики держави у сучасних умовах є діяльність державних інституцій: агентств, центрів, установ, які здійснюють відбір і фінансування інноваційно-інвестиційних проектів, і програмно-цільовий метод, який визначає першочергові цілі держави в інвестуванні і забезпеченні цих програм фінансовими ресурсами.

Використання означених вище інструментів обумовлено обмеженістю бюджетних коштів і необхідністю залучення додаткових інвестицій для ефективної реалізації суспільновагомих проектів у всіх сферах економіки та забезпечення стабільного економічного розвитку. Разом з тим, у подальшому доцільно розглянути можливість заміни державного посередництва у фінансуванні інвестиційної діяльності ринковими інституціями, зокрема уповноваженими комерційними банками, для підвищення прозорості процесу.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у розвитку наукових підходів до програмно-цільового методу регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Використані джерела

1. Державна інвестиційна політика. [Электронный ресурс] / Макроекономіка (навчальний посібник). - Режим доступу : http://eprints.kname.edu.ua/17540/1/В_МОН_посібн.макро.pdf

2. Державна інвестиційна політика в умовах стабілізації національної економіки [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://disser.com.ua/contents/33908.html

3. Інвестиційна політика України [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://student.zoomru.ru/finans/nvesticjna-poltika-ukrani/34993.263896.s2.html

4. Інвестиційна політика України [Электронный ресурс]. - info-libraryРежим доступа http://www.info-library.com.ua/books-text-7251.html

Размещено на Allbest.ru