Ринок робочої сили в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

23

Размещено на http://www.allbest.ru/

I. Теоретична частина

1.1 Поняття "ринок праці", "ринок робочої сили", ринок робочих місць"

Економісти називають різні об'єкти купівлі - продажу товару, який створює продукцію. Найпоширеніші три точки зору: це праця, робоча сила, послуги праці (або робочої сили).

Ринок праці -- сукупність (або підсистема) відносин власності між найманими працівниками, капіталістами і державою (опосередковано) з приводу умов праці та часткової оплати її результатів.

Оплата часткова, тому що обмежена величиною необхідного продукту в галузі безпосереднього виробництва, що виявляється у формі заробітної плати у сфері розподілу.

Категорія "ринок робочої сили" масштабніше, ніж "ринок праці".

Ринок робочої сили -- відносини власності (в юридично-економічному аспекті) між найманими працівниками, капіталістами і державою (безпосередньо та опосередковано) з приводу купівлі-продажу сукупної робочої сили, її використання, оплати, а отже, розширеного відтворення не лише працездатного населення, а й зростання його загальної кількості, забезпечення пенсіонерів та інших непрацездатних верств.

Першою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці є те, що до останнього належать лише зайняті працівники сфери матеріального і нематеріального виробництва, але не безробітні. З точки зору структурної класифікації вартості робочої сили до неї включають не лише конкретні об'єкти ринку праці, зафіксовані в трудових контрактах, а й оплату щорічних відпусток за вислугу років, профспілкової діяльності, вихідну допомогу, виплати підприємців на соціальне забезпечення, що є другою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці. Структурними елементами ринку робочої сили е також співвідношення між трудовими ресурсами і робочими місцями, міграційні процеси населення, у чому полягає третя важлива відмінність між цими ринками.

Формування повноцінного ринку робочої сили в Україні передбачає встановлення заробітної плати на рівні вартості цього товару, створення ринку житла (забезпечення можливості його придбання чи оренди), надання працівникові змоги вільного пересування як у межах країни, так і поза нею, всебічної інформованості про вакантні робочі місця.

До інфраструктури ринку робочої сили належать прийняті державою закони, нормативні акти про регулювання заробітної плати та допомоги з безробіття тощо; колективні договори й угоди між підприємцями та найманими працівниками та арбітражні суди, що займаються цими питаннями; служби зайнятості і працевлаштування; галузеві та загальнонаціональні профспілкові організації і спілки підприємців; певна сукупність кас, банків, фондів, реклама тощо. Деякі з цих елементів (нормативні акти про допомогу безробітним та виплату пенсій, служби зайнятості і працевлаштування) не входять до інфраструктури ринку праці, сфери трудових відносин, що функціонують на підприємстві. Це -- ще одна характерна ознака ринку робочої сили, яка відрізняє його від ринку праці.

Розрізняють зовнішній (професіональний) та внутрішній ринки робочої сили. Зовнішній (професіональний) ринок робочої сили передбачає мобільність робочої сили між фірмами і підприємствами. Його основою є висока загальноосвітня та професійно-кваліфікаційна підготовка, яка дає змогу працювати найманому робітникові у різних галузях. Внутрішній ринок робочої сили більше відповідає вимогам внутрішнього ринку праці, оскільки він позначає рух кадрів усередині підприємства у разі переходу на інше робоче місце (за комплексом виконуваних функцій подібно до попереднього) або на вищу посаду чи розряд.

Відповідно до цих ринків формують систему профосвіти. Так, зовнішній ринок передбачає високу підготовку з отриманням диплома або сертифіката про освіту, а внутрішній -- підготовку працівників лише для певної фірми чи підприємства. У деяких країнах висока професійна підготовка забезпечується через систему учнівства, за якої особи, що навчаються професії, беруть на себе частину витрат. У Великобританії, наприклад, так готують майже половину кваліфікованих кадрів у промисловості. Великі компанії практикують підготовку професійних кадрів на малих підприємствах або наймання кваліфікованих робітників спочатку на роботи, які потребують нижчої кваліфікації. Японська система підготовки кадрів з системою по життєвого найму належить до внутрішнього ринку праці.

На зовнішньому ринку праці профспілки формуються за галузевою та професіональною ознаками, на внутрішньому -- в межах підприємств і фірм.

Ринок робочої сили (у тому числі ринку праці) можна детальніше охарактеризувати на основі сегментації цих ринків за професійною структурою працездатного населення, зокрема за його поділом на працівників з обмеженою працездатністю, за структурою безробітних щодо періодів вимушеного безробіття та ін.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Сутність ринку робочої сили (а водночас і ринку праці) розкривають такі функції:

1) остаточне визначення вартості робочої сили, вплив на відхилення ціни на цей товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2) регулювання попиту і пропозиції робочої сили;

3) налагодження контактів між продавцями і покупцями робочої сили;

4) забезпечення конкуренції між найманими працівниками, мотивація їх до підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівнів з одночасним зниженням ціни робочої сили;

5) забезпечення конкуренції між підприємцями, стимулювання їх до підвищення якості умов праці та рівня часткової оплати праці;

6) сприяння збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягнення ефективної зайнятості;

7) прискорення міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабах, вирівнювання умов відтворення робочої сили;

8) сприяння виявленню шляхів і заходів соціального захисту робочої сили.

Ринок робочої сили, як і ринок інших товарів і послуг, за сучасних умов є регульованим. Важливою особливістю його є гнучкість, що зумовлюється інтенсивнішою дією закону суспільного поділу праці та ін.

1.2 Суб'єкти соціального партнерства. Роль держави, союзів роботодавців на ринку праці. Участь профспілок у регулюванні трудових відносин і забезпеченні соціального захисту працівників

Суб'єкт соціально-трудових відносин - це юридична або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах. Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників, або їхні органи, роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні органи, органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Існують чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Перша група - первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).

Друга група - представницькі організації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління).

Третя група - органи соціального діалогу (органи в галузях, регіонах, на підприємствах).

Четверта група - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджують загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші інформаційні консультативні формування).

У системі соціального партнерства досить важливим є розподіл ролей між соціальними партнерами.

Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення). Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, уловлювача, арбітра та ін.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя. Вони мають ряд особливостей:

- це наймасовіше об'єднання трудящих, доступне для всіх;

- це організація, яка за своєю метою та інтересами найбільше відповідає інтересам трудящих.

Форма організації профспілок може бути різноманітною. Як правило, критерієм вступу є професія члена профспілки (ливарники, бухгалтери, транспортні працівники та ін.). Така організація за професіональною ознакою поширена в Данії, Ісландії, Великобританії та в інших країнах. На одному й тому самому великому підприємстві працівників можуть представляти десяток профспілок. Іншим критерієм Членства може бути галузь економіки (металургія, вугільна промисловість тощо). Такі профспілки характерні для Німеччини, Франції, Італії, Норвегії та Швеції. У цьому разі на підприємстві функціонує набагато менше профспілок - може бути навіть одна для робітників і службовців. Третій варіант, характерний для Японії, Швейцарії та інших країн, відрізняється тим, що кожне підприємство має власну профспілку, що суттєво позначається на різниці в рівнях заробітної плати на різних підприємствах.

Основною метою, яку ставлять перед собою профспілки, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також покращання умов праці.

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Система соціального партнерства об'єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів.

В Україні система соціального партнерства охоплює сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.

Велике значення в організації соціального партнерства в Україні має вивчення й узагальнення закордонного і першого вітчизняного досвіду в цій сфері.

Цей досвід дає багатий фактичний матеріал, що дозволяє переконатися у необхідності тристороннього співробітництва в соціально-трудовій сфері.

В діяльності профспілок нерідко виникають суперечності. Передусім це пов'язано з тим, що підвищення рівня ставок заробітної плати може призвести до збільшення рівня безробіття в країні. Це означає, що причини безробіття можуть полягати в угоді по ставках заробітної плати, рівень яких перевищує можливості фірм і призводить до звільнень працівників. Здавалося б, що профспілки за таких умов мусять знизити свої вимоги, проте цього, як правило, не відбувається, тому що профспілки захищають інтереси більшості працюючих, нерідко за рахунок меншості безробітних. Більше того, безробітні часто не є членами профспілки і не мають змоги впливати на їхню політику так само, як працюючі. Отже, робітники з гарантованою зайнятістю мимоволі виграють від звільнення інших.

Друга суперечливість пов'язана з різницею в рівнях заробітної плати.

Ще одна суперечливість полягає в тому, що, сприяючи участі трудящих в управлінні виробництвом, створюючи своєю діяльністю передумовою формування стабільних механізмів узгодження інтересів і запобігання конфліктам, профспілки мимоволі послаблюють свою роль у сучасному виробництві. Нині у багатьох країнах трудящі перестають відчувати погребу в профспілках, частка працівників, які беруть участь в різних об'єднаннях, поступово зменшується. За даними ООН, у 1989 - 1990 рр. лише 12% робочої сили було об'єднано в профспілки у Франції, 16% - в Іспанії, 17% - у США, 26% - у Швейцарії, 42% - у Великобританії і д. Цьому певною мірою сприяє тенденція децентралізації трудових відносин на ринках праці різних країн (зниження колективних переговорів до рівня підприємств) і індивідуалізації трудових відносин (заміна колективних угод і договорів на індивідуальні угоди та контракти).

Одним із суттєвих засобів впливу найманих працівників і їхніх профспілок на роботодавців є страйки. Вони бувають одноденні й багатомісячні, кількість людей, що можуть брати її них участь, коливається від десятків до тисяч. Для забезпечення ефективності проведення страйків профспілки використовують різні засоби.

Так, у періоди, коли страйки не проводяться, члени профспілки роблять регулярні внески до страйкового фонду, з якого вони одержують матеріальну допомогу. Від суми коштів, нагромаджених у таких фондах, певною мірою залежить тривалість страйку.

Щоб збільшити свої сили під час трудових конфліктів, профспілки співробітничають одна з одною:

а) під час страйку в разі потреби одна з профспілок може взяти на себе фінансування витрат іншої за рахунок свого страйкового фонду. Як правило, при цьому в обмін на можливість використання свого фонду гака профспілка вимагає надання їй права впливати на рішення відносно страйку;

б) іншим способом надання підтримки є страйки солідарності. На приклад, страйк на взуттєвих фабриках може бути підтриманий транспортниками, які на період страйку відмовляться вивозити готову продукцію з взуттєвих фабрик.

Законодавче регулювання в демократичному суспільстві має значення тільки при існуванні в ньому консенсусу про реальну дієвість законів. Кожен громадянин повинен також мати можливість реалізувати гарантовані йому законом права. Без судового порядку, при якому закони в разі потреби застосовуються також стосовно самої держави чи інших структур влади, вони залишаються позбавленими змісту заявами про наміри. Навіть ті, хто виступає проти прийняття визначеного закону, хоча і можуть спробувати змінити його, однак до цього повинні визнавати силу існуючого закону і підкорятися йому. Подібне визнання закону значними групами суспільства, принципова готовність на основі існуючого порядку вирішувати виникаючі в сфері інтересів конфлікти і шукати компроміси - передумова соціального партнерства. У цьому випадку профспілки є як протидіючою, так і організуючою силою водночас. Це означає, що вони представляють інтереси найманих робітників перед роботодавцями, за допомогою єдиного й організованого представництва інтересів зменшують ймовірність спонтанних і неконтрольованих страйків, а завдяки готовності до переговорів - сприяють соціальній стабільності.

Законодавчо гарантовані права найманих робітників на захист:

1) Право на захист від звільнення регулює дотримання визначених термінів відмовлення від договору про наймання як з боку роботодавця, так і працівника. Звільнення з ініціативи роботодавця, у принципі, можливе лише через порушення працівником його зобов'язань, обумовлених у договорі про наймання, чи з економічних причин. Роботодавець, на приклад, не може звільнити працівника тому, що йому не подобається його світогляд, спосіб життя чи особисто він сам. Установлені законодавством відносно короткі терміни попередження про звільнення - у певних випадках тільки два тижні - можуть бути продовжені в тарифних договорах.

2) Закон про сприяння зайнятості регулює виплату допомоги по безробіттю, фінансування заходів щодо працевлаштування чи перенавчання працівників.

3) Закон України про відпустки гарантує кожному працівнику при (/'-денному робочому тижні мінімальну відпустку тривалістю 18 робочих днів. Незважаючи на те, що тривалість відпустки на основі тарифних договорів у даний час складає в середньому 28 робочих днів при 5-денному робочому тижні, проте, зазначене вище законодавче регулювання і сьогодні ще зберігає свою захисну функцію для працівників багатьох дрібних підприємств, де немає тарифних договорів.

4) Закон про безпеку праці покликаний забезпечувати виконання розпоряджень з охорони здоров'я і правил техніки безпеки в процесі виробництва і на робочих місцях. Реалізація цих задач покладена на заводських лікарів і уповноважених з техніки безпеки, що не підвладні начальству і користуються особливими правами захисту від звільнення, і тому до деякої міри незалежні від підприємців.

5) Закон про охорону материнства забороняє роботодавцям звільнення жінок через вагітність і зобов'язує надати їм повністю оплачувану відпустку тривалістю в шість тижнів до пологів і вісім тижнів після них. Після закінчення цього періоду відповідно до Закону України про допомогу за доглядом за дитиною один із батьків може узяти відпустку на наступних 16 місяців. У цей час держава виплачує йому щомісяця допомогу. Після закінчення цієї відпустки роботодавець зобов'язаний надати відповідно матері чи батьку місце роботи.

6) Закон про інвалідів гарантує їм підвищений ступінь захисту від звільнення. Так, якщо воно відбувається з ініціативи роботодавця, то потрібна попередня згода головного відділу соціального забезпечення незалежної державної інстанції, що контролює правомірність звільнення. Крім того, закон ставить за обов'язок підприємствам і державним відомствам з числом зайнятих більш 16-ти чоловік надавати 5% усіх робочих місць інвалідам. Якщо підприємство не виконує цю вимогу, то воно повинно виплачувати державі компенсаційний збір.

В Україні ще не прийнято закон про профспілки. Певною мірою їхня діяльність може регулюватися вже прийнятими Конституцією України та Законами України "Про зайнятість", "Про оплату праці", "Про колективні домовленості та угоди".

Профспілки в Україні нині стикаються з проблемою інфляції та загрозою повної зупинки виробництва, що суттєво впливає на характер їхньої діяльності. Головна профспілка намагається самоутвердитись, а нові профспілки ще далекі від того, щоб бути представницькими. Реального партнера, таким чином, у межах соціального партнерства, яке вже почало формуватись в Україні, ще немає через те, що уряд не розділяє свої функції визначального органу політики, законодавця, власника та роботодавця. Приватний же сектор ще не являє собою реальної організованої сили.

Необхідна розробка концепції соціального партнерства для різних періодів - спаду, стабілізації, підйому в економіці.

У числі невирішених залишається проблема доцільної послідовності в розробці і вкладанню договорів і угод. Роботодавцю і працівникам через профспілку треба домовитися з багатьох питань, що стосуються всіх працівників, і внести взаємні зобов'язання в колективний договір.

Такими питаннями є:

1) форма, система і розмір заробітної плати, грошові винагороди, посібники, компенсації, доплати;

2) механізм регулювання оплати праці, виходячи з росту цін, рівня інфляції;

3) зайнятість працівників;

4) тривалість робочого часу і часу відпочинку, а також відпусток;

5) заходи для поліпшення умов і охорони праці працівників;

6) медичне і соціальне страхування;

7) інтереси працівників при приватизації підприємств і відомчого житла;

8) техніка безпеки й охорона здоров'я працівників на виробництві. У ході колективних переговорів соціальні партнери повинні також

домовитися про можливе надання пільг для працівників, що поєднують роботу з навчанням, про додаткові пільги і компенсації за рахунок підприємства, включаючи додаткові відпустки, надбавки до пенсій, достроковий вихід на пенсію, компенсацію транспортних витрат і витрат на відрядження, безкоштовне і частково оплачуване харчування працівників, про роботу дошкільних та інших відомчих соціальних установ.

Таким чином, в умовах ринкового господарства вільні і незалежні профспілки є гарантами соціальної справедливості і безпеки. Використання ринкового механізму населенням залежить, головним чином, від того, чи вдається регулювати ринок у рамках закону і політики. Так, наприклад, на ринку праці помітне поліпшення позиції найманих робітників стосовно роботодавців тільки при сильних профспілках. Профспілки є противагою влади підприємців. Але соціальні досягнення і закони, то охороняють права, не приходять автоматично, їх треба завойовувати.

Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів роботодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.

Першою організацією роботодавців в Україні стала Спілка підприємців Криму (СПК), створена ще в лютому 1989 р. Вона об'єднала спочатку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до неї приєднались також промислові підприємства всього регіону. Спілка підприємців Криму спочатку зосереджувалась на забезпеченні кращих умов для проведення приватної підприємницької діяльності, торгівлі та інвестицій, але потім поступово налагодила тісні стосунки з двома регіональними профспілками, з Кримським урядом та з українськими урядовими організаціями, а тепер представляє також і державні підприємства, охоплюючи таким чином ширше коло роботодавців. СПК є регіональним представником Української спілки промисловців та підприємців (УСПП).

УСПП була заснована 99-ма великими підприємствами в 1989 р. і реорганізована в 1991 р. Нині вона об'єднує велику кількість державних і приватних підприємств, асоціації роботодавців та деяких фізичних осіб. Організаційна структура УСПП включає національний, регіональний та галузевий рівні. Основні види діяльності УСПП передбачають політичні та урядові контакти, фінансово-торговельні операції, підтримку іноземних інвестицій, економічні та юридичні послуги, контакти з пресою, і інформаційно-рекламну діяльність.

З 1991 р. УСПП домінує з боку роботодавців у тристоронній Національній Раді соціального партнерства.

Серед інших спілок роботодавців в Україні слід назвати: Спілку орендарів та підприємців України, яка претендує на роль єдиного представника приватного сектору, Українську національну асамблею підприємництва тощо.

Розглядаючи питання про паритет сторін соціального партнерства, зауважимо, що до цього часу не визначений правовий статус одного з представників соціально-трудових відносин на ринку праці - об'єднань роботодавців. До того ж ці об'єднання нині перебувають на стадії формування і, на наш погляд, не готові виступати в ролі самостійної сторони соціального партнерства.

Ситуація ускладнюється тим, що до об'єднань підприємців належать також керівники державних підприємств, які, будучи членами трудових колективів, представляють одночасно і роботодавців, і найманих працівників. З цієї причини такі роботодавці при веденні колективних переговорів блокуються з профспілками і виступають як одна сторона. Тому значну частину функцій роботодавців при веденні колективних переговорів і укладенні угод беруть на себе органи державної виконавчої влади, тобто їм доводиться виступати однією із сторін двосторонніх угод з профспілками.

Ще одним органом, створеним в Україні в лютому 1993 р. у системі соціального партнерства, є Національна Рада соціального партнерства (НРСП). Це тристороння організація з 66-ти членів, по 22 з кожного боку. НРСП є консультативним органом і звітує безпосередньо Президентові. Головними цілями НРСП є:

- підготовка рекомендацій Президентові України з національної соціальної політики: встановлення тристороннього консенсусу з національних, економічних та соціальних питань з метою запобігання конфронтації;

- участь у підготовці законів, інших законодавчих актів у сфері соціальних і трудових відносин;

- підготовка пропозицій стосовно загальних і галузевих колективних угод, а також аналіз заходів, ужитих для втілення Генеральної Тарифної угоди;

- координація позицій соціальних партнерів щодо ратифікації чи засудження Конвенцій МОП;

- інформування громадськості через засоби масової інформації про результати угод сторін щодо трудових і соціальних відносин.

Система правового регулювання трудових відносин може бути представлена в такий спосіб: індивідуальний трудовий договір; угоди між радою підприємства і підприємцем; тарифні договори між профспілками і роботодавцями, а також союзами роботодавців; законодавче регулювання трудових і соціальних прав громадян.

Сьогодні в Україні спільність поглядів роботодавців і працівників виявляється в розумінні необхідності зниження соціальних витрат реформ, логічного злиття соціальної політики з політикою економічних перетворень, у створенні умов, які б сприяли розвитку виробництва як головного джерела вирішення соціальних проблем, у підтримці соціального світу, запобіганні масових злиднів і безробіття. Поряд з цим у роботодавців і працівників існують і незбіжні інтереси, до яких можна віднести, насамперед, пропорції в розподілі доходів на споживання і розвиток виробництва, визначення джерел створення фондів соціального захисту, ступінь їхньої достатності.

Профспілки як сторона в системі соціального партнерства покликані виражати і захищати інтереси працівників на виробництві і поза ним. Крім цієї найважливішої ролі профспілки також відіграють роль індикатора суспільної думки, суб'єкта управління на ринку праці, одного з учасників управління виробництвом.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта основних прав і свобод, незалежно від регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішенні трудових конфліктів. Для повноцінної реалізації даних функцій держава формулює законодавчо-правову базу, створюючи тим самим основу для цивілізованої системи соціального партнерства.

II. Практична частина

Задача 1

В табл. 2.1. наведено дані про роботу бригади в березні, квітні 200_р., Визначити виробіток 1-го робітника; виробіток в 1 людино-годину; продуктивність праці на одну одиницю матеріальних витрат; випуск продукції на одну грн. витрат. Результати навести у вигляді таблиць 2.2, 2.3. Проаналізувати рівень зміни продуктивності праці, зробити висновок.

Таблиця 2.1

Показник	березень	квітень
Кількість людин (Ч)	7	7
Кількість днів роботи на місяць (Д)	20	22
Кількість годин роботи в зміну (С)	8	7,8
Випуск продукції, шт. (В)	9000	9500
Ціна, грн. (Ц)	100	100
Матеріальні витрати (усього), т (М)	2050	2100
Ціна однієї години роботи, грн. (Цг)	18	18
Ціна матеріалів, грн. за 1т (Цм)	200	200

Таблиця 2.2 Вихідні данні

Показник	березень	квітень
Кількість людин (Ч)	7	7
Кількість днів роботи на місяць (Д)	20	22
Кількість годин роботи в зміну (С)	8	7,8
Випуск продукції, шт. (В)	9000	9500
Ціна, грн. (Ц)	100	100
Матеріальні витрати (усього), т (М)	2050	2100
Ціна однієї години роботи, грн. (Цг)	18	18
Ціна матеріалів, грн. за 1т (Цм)	200	200

Таблиця 2.3Рішення

Показник	березень	квітень
Загальна кількість відпрацьованих люд.-годин	1120	1201,20
Обсяг виробництва, грн.	90000	95000
Продуктивність	х	х
на одного робітника	12857,14	13571,43
в одну люд.-годину	80,36	79,09
на одиницю матеріальних витрат	4,39	4,52
Загальні витрати	0,21	0,22
Випуск продукції на одну грн. витрат	0,22	0,23

Висновок: При збільшенні продуктивності праці однієї людини на 714,29 грн. / люд. продуктивність 1-єї людини в годину знизиться на 1,27 грн. / люд.-год., при цьому продуктивність праці на одиницю матеріальних витрат збільшиться на 1,13 шт. / т.

Виходячи з отриманих даних можемо зробити висновок, що від кількості годин роботи в зміну і днів роботи на місяць залежить обсяг випущеної продукції і матеріальних витрат, при незмінних цінах на матеріали, готову продукцію та оплату 1-єї години роботи.

Задача 2

На основі звітних даних про діяльність підприємства за рік (табл.2.4) визначити:

1. Річну, денну і годинну продуктивність праці працівників по виробленій продукції і їхню зміну (у %); зробити висновки про причини їх відмінності.

2. Абсолютну і відносну економію (перевитрату) фонду оплати праці усього промислово виробничого персоналу; розподілити відхилення фонду оплати праці робітників із причин: відхилення за рахунок чисельності; відхилення за рахунок змін середньої заробітної плати.

Результати розрахунків представити у виді таблиць (2.5-2.7), проаналізувати, зробити висновки.

Таблиця 2.4 Аналіз зміни продуктивності праці і виконання фонду заробітної плати

Показники	Базисний рік	Звітний рік
Обсяг виробленої продукції, тис. грн.	15245	16489
Чисельність працівників, осіб	557	583
у т.ч. виробничих робітників	545	530
Відпрацьовано працівниками, тис. людино-днів	114,93	119,78
Відпрацьовано працівниками, тис. людино-годин	919,41	958,28
Фонд оплати праці працівників, тис. грн.	1091,74	1189,94

Таблиця 2.5 Аналіз виконання плану підприємством

Показник	Базисний рік	Звітний рік	Темпи росту, %
Обсяг виробленої продукції, тис. грн.	15245	16489	8
Продуктивність праці робітників, грн.	27,36	28,28	3,36
Продуктивність праці виробничих робочих, грн.	27,97	31,11	11
Доля виробничих робочих в загальному складі, %	97,84	90,90	- 7,10
Денна продуктивність праці одного виробничого робочого, грн.	3214,59	3726,51	15,92
Годинна продуктивність праці одного виробничого робочого, грн.	25718,17	29813,35	15,92
Середня заробітна плата робітників, грн.	1,96	2,04	4,08

Таблиця 2.6 Перевитрати (економія) ФОП, тис. грн.

Показник	Значення
Абсолютний	98,20
Відносний	10,87

Таблиця 2.7 Відхилення ФОП, грн..

Показник	Значення
За рахунок чисельності	53,04
За рахунок середньої заробітної плати	46,64
Всього	99,68

Висновки: Продуктивність праці виробничих робітників збільшилася на 11% за рахунок зміни частки виробничих робітників у загальному складі на - 7,10%, денної і годинної продуктивності праці одного виробничого робітника на 15,92%.

Таким чином, найбільший вплив на зміну загальної продуктивності праці справило збільшення денної і годинної продуктивності одного виробничого робітника.

Дані, наведені в табл. 2.6., свідчать про перевитрати фонду заробітної плати для всіх категорій працівників на 98,20 тис. грн. Але, незважаючи на абсолютні перевитрати, на підприємстві з урахуванням темпу зростання обсягу виробництва досягнута економія фонду оплати праці на 10,87 тис. грн.

Дані, наведені в табл. 2.7., свідчать про зростання фонду оплати праці за рахунок підвищення середньорічної заробітної плати працівників основної діяльності.

Задача 3

Для підвищення ефективності виробництва і конкурентоздатності підприємства передбачається здійснити в планованому періоді наступні заходи:

1. У результаті впровадження нового технологічного процесу знизити трудомісткість на а %;

2. Замінити частину застарілих верстатів, на яких працює в % основних робітників (продуктивність верстатів підвищиться на с %);

3. Централізувати організацію ремонтних робіт, що дасть можливість скоротити чисельність робітників, зайнятих ремонтом, із Ч₁ до Ч₂ чоловік;

4. Скоротити внутрішньо змінні втрати часу з е до к %.

Визначити величину приросту продуктивності праці, якщо на підприємстві зайнято Ч₃ робітників, з них m % складають основні робітники?

Варіант	2
а%	6
в%	10
с%	40
е%	15
k%	6
m%	50
Ч1	130
Ч2	95
Ч3	1100

Рішення

1) При зменшенні трудомісткості на а % продуктивність праці зросте на:

2) Заміна старого обладнання дозволить підвищити продуктивність праці основних робочих на:

3) Продуктивність праці робочих, зайнятих ремонтом устаткування, зросте на:

Чисельність допоміжних робочих на підприємстві складає:

Продуктивність праці усіх допоміжних робочих зросте на:

%

4) Рост продуктивності праці основних і додаткових робочих складе:

%

5) За рахунок скорочення втрат робочого часу продуктивність праці усіх робочих зросте на:

%

6) Індекс росту продуктивності праці усіх робочих за факторами складе:

Завдання 4

Оклад економіста складає 4500 грн./міс. Тривалість робочого дня 8 год. Робочих днів в місяці 22 дні, 1 святковий, що співпадає з вихідними.

За листком непрацездатності економіст не працював 4 дні, 1 з яких передсвятковий. Тривалість передсвяткового дня 7 год.

Також йому нарахована премія в розмірі 20% від фактичного заробітку. Нарахувати заробітну плату економісту за відпрацьований час.

1. Визначення годинного заробітку.

2. Розрахунок відпрацьованого часу.

3. Нарахування тарифного заробітку.

4. Визначення преміальних виплат.

Розв'язання

1. Визначаємо кількість годин, яку мав відпрацювати економіст протягом місяця за умови, що тривалість передсвяткового робочого дня 7 год.

Тп = 21 х 8 + 7 = 175 год.

2. Кількість годин, які економіст не відпрацював у зв'язку із хворобою складає:

Тх = 3 х 8 + 7 = 31 год.

Фактично відпрацьована кількість годин становить:

Фміс = 175 - 31 = 144 год.

3. Годинна ставка економіста дорівнює:

С = 4500/175 = 25,71 грн.

Тарифний заробіток визначаємо за формулою:

Зтар = Фміс х С,

де Фміс - фактично відпрацьований за місяць час;

С - годинна тарифна ставка відповідного кваліфікаційного розряду працівника.

Зтар = 25,71 x 144 = 3702,24 грн.

4. Розмір преміальних доплат обчислюємо за формулою:

Д = Зтар х Д%/100

де Д% - відсоток преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників.

Д = 3702,24 х 0,2 = 740,45 грн.

Тоді місячна заробітна плата економіста становить:

Зп.прем. = Зп.п. + Д

Зп.прем. = 3702,24 + 740,45 = 4442,69 грн.

Список використаної літератури

ринок робочий праця

1. Мочерний С.В. Економічна теорія. -- К.: ВЦ - Академія, 1999. -- 656 с.

2. Акулов М.Г. Економіка праці і соціально-трудові відносини. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2012. - 328 с.

3. Сердюк В.Н. Учет и отчетность в налогооблажении: учебник. - Донецк: ООО «Цифровая типография», 2012. - 515 с.

Размещено на Allbest.ru