Сутність ринку, його виникнення та класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну' перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв'язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні. вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв'язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб'єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.



Розділ І Сутність ринку , його виникнення та класифікація

1.1 Умови і причини виникнення ринку

Причини виникнення ринку. Важливою причиною виникнення ринку є природна обмеженість виробничих можливостей людини. Навіть сама здатна людина може зробити лише невелику кількість благ. Обмежені в суспільстві не тільки виробничі можливості людини, але й всі інші фактори виробництва (земля, техніка, сировина). їхня загальна кількість має границі, а застосування в якій-небудь одній сфері виключає можливості такого ж виробничого використання в іншій. В економічній теорії це явище одержало назву закону обмежених ресурсів. Обмеженість ресурсів переборюється за допомогою обміну одного продукту на іншій через ринок.

Причиною формування ринку є й економічна відособленість товаровиробників, щоб вони могли вільно розпоряджатися результатами своєї роботи. Благами обмінюються повністю незалежні, автономні в прийнятті господарських рішень виробники. Економічна відособленість означає, що тільки сам виробник вирішує, яку продукцію випускати, як неї провадити, кому й де продавати. Адекватним правовим режимом стану економічної відособленості є режим приватної власності. Обмін продуктами людської роботи в першу чергу припускає наявність приватної власності. З розвитком приватної власності розвивалося й ринкове господарство. Найбільш високого рівня приватна власність і ринкові відносини Досягли при капіталізмі. Приватна власність одержала розвиток і в Республіці Білорусь. Її існування й розвиток закріплені в законодавчих актах. Об'єкти приватної власності різноманітні. Вони створюються й примножуються за рахунок підприємницької діяльності, доходів від ведення власного господарства, доходів від коштів, вкладених у кредитні установи, акції й інші цінні папери.

Надалі відособленість товаровиробників початку поширюватися на колективну й інші форми власності. Виникли кооперативи, суспільства, акціонерні товариства, державні й змішані підприємства.

Крім того, причина становлення ринку криється й у можливості (волі) для кожного економічного суб'єкта забезпечувати свої інтереси. Ринок припускає волю конкурентного обігу, волю господарювання, захист інтересів конкретного товаровиробника. Поза ринкове регулювання господарства неминуче в будь-якій системі, однак чим менше скований товаровиробник, тим більше простору для розвитку ринкових [ З, С.18]

Різні країни, їхні національні господарства до ринкової економіки йшли різними шляхами. Разом з тим існують загальні закономірності її становлення, властивій будь-якій країні. До найважливішого з них ставляться:

• наявність незалежних товаровиробників, воля підприємницької діяльності й гарантії прав власності різних економічних суб'єктів;

• вільні ринкові ціни, які врівноважують попит та пропозиція; конкуренція товаровиробників; вільний перелив капіталів між областями й регіонами;

• утворення фінансового ринку, що включає ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і валютний ринок:

• наявність ринку роботи, найманої робочої сили з розвитий системою її підготовки, перепідготовки, міжгалузевого й міжрегіонального переливу;

• відкритість економіки світовим інтеграційним процесам, можіивість міграції робочої сили, товарів і капіталів. [5, с.68]

Умови виникнення ринку. Найважливішою умовою виникнення ринку є суспільний поділ праці, що виникло в далекій давнині. Історія знає ряд більших щаблів суспільного поділу праці. Перша з них - відділення з скотарства від землеробства, друга -виділення ремесла як самостійної області, третя - виникнення купецтва. Потім стали дробитися області, заглиблювалася спеціалізація окремих виробництв. Цей процес нескінченний, він об'єктивно зв'язаний з ростом продуктивності роботи. Поділ праці неминуче вимагає обміну. Уже древні скотарі мани потребу в продуктах землеробства, а хлібороби відповідно в їжі.

Обмін усе більше розширювався. Спочатку він ішов лише усередині громади, потім виник між общинный обмін. Спочатку він мав примітивні форми.

Бартер - одна з найпростіших форм обміну. Звичайно, йому ще далеко дійсного ринку. Адже інтереси «покупця» і «продавця» могли не збігатися. Тоді доводилося робити не один, а кілька обмінів, щоб за свій продукт одержати те, що було потрібно. Розвиток обміну привело до появи грошей, що розширило стимули до виробництва тих або інших товарів спеціально для продажу. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне виробництво в дійсному втримуванні слова, тобто виробництво таких виробів,які потрібні їхньому виробникові не для власного споживання, а як носій вартості, що дозволяє одержати замість десятки других потрібних для нього предметів. Інакше кажучи, з'явилося виробництво на ринок,для задоволення потреб інших людей. [ 2, с.202]

Друга умова - це економічна відособленість або автономність виробників, можливість або воля для кожного економічного суб'єкта прагнути до забезпечення своїх часткових інтересів і поділ праці між товаровиробниками. Товарний обмін обов'язково припускає прагнення до еквівалентності. Ніхто не хоче програти, тобто хоче одержати замість свого товару еквівалентна кількість іншого. А таке прагнення виникає на основі економічної обмеженості, відособленості інтересів. Ця відособленість історично виникає на базі приватної власності. Надані вона початку опиратися й на колективну власність, але обов'язково обмежену якимось локальним колом інтересів (кооперативи, суспільства, акціонерні товариства, державні підприємства, змішані підприємства, тобто з державною участю). Третя умова пов'язане з розвитком і поглибленням суспільного поділу роботи, у тому числі відносин спеціалізації й кооперації виробництва. На певному розвитку натурального господарства стало ясно,що будь-яке численне співтовариство людей не зможе прожити за рахунок повного самозабезпечення при зростаючих потребах, тому різні групи виробників починають спеціалізуватися на випуску одного якого або продукту, пропонуючи його в обмін на всі інші необхідні йому для життя.поступово така практика розширюється й приводить до руйнування натурального

1.2 Суб'єкти, об'єкти, види ринку

Суб'єкти ринкових економічних відносин - ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує господарства, утворенню товарного виробництва.

• практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності;

• групи громадян;

• трудові колективи;

• юридичні особи всіх форм власності,

• держава.

Носії ринкових відносин -- це, ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації і консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо. [ 2, с.327].

Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово-промислові палати, страхові компанії. Найкрупніший посередник - держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд). [ 2, с.267]. Об'єктами ринкових відносин є те, для чого вони існують насамперед, це:

• товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва),

• капітал,

• праця,

• земля та інша нерухомість,

• цінні папери,

• інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (у тому числі реклама).

Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

Види ринку. Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринкі. їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін. Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. [ 2, с.102].

Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва, [за: 2, с.302].

Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні. [2, с.202].

Міжнародний ринок - покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства. [2, с.412].



Розділ 2. Функції ринку та його класифікація на сучасному розвитку України

2.1 Характеристика функції ринку

Ринок, де мають місце відносини купівлі-продажу товарів двох і більше країн являє собою міжнародний ринок. Міжнародний ринок -- це сукупність тих частин національних ринків країн, що взаємодіють між собою з приводу купівлі-продажу товарів та послуг. [З, С.341].

До функцій, передусім позитивних, тобто впливу ринку, змін, які відбуваються з ним, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємозалежностей між ними, належать:

1. Здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг, їхніх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті цінності - на вартість. Ця функція може бути названа ціноутворюючою. У полігико-економічному аспекті ця функція означає встановлення вартісної оцінки власності на продукт товаровиробника, відчуження такої власності у процесі продаж}' товару та можливої втрати або приросту через механізм цін (внаслідок коливання попиту і пропозиції та інших причин) і привласнення певної суми грошей, відчуження останніх покупцем і привласнення ним товару або послуги.

2. Остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося при здійсненні маркетингової діяльності підприємств) обсягів виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, такі стосовно асортименту товарів і послуг. Це - регулююча функція, у політико- економічному аспекті дана функція означає узгодженість між економічною власністю в її кількісному аспекті у сферах безпосереднього виробництва і споживання. Таку ж роль виконує ринок в узгодженні пропорцій між нагромадженням і споживанням та інших.

3. Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівняно з суспільне необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхніх якостей та споживних властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефективності суспільного виробництва. Це - спонукальна функція. У політ- економічному аспекті ця функція при капіталізмі означає зниження індивідуальних витрат капіталу, покращення споживчих властивостей різних об'єктів власності, зростання ефективності капіталістичного виробництва, що виражається у збільшенні маси прибутків.

4. Забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення (зокрема прямого та опосередкованого зв'язку між виробництвом споживанням) і внаслідок цього - сприяння формуванню цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими раціональними економіками у масштабі світового ринку. Особливо важливу роль у забезпеченні такої цілісності відіграють зворотні економічні зв'язки, що йдуть від споживача через ринок до підприємств- товаровиробників. Прямі економічні зв'язки за умов національної економічної системи та світового господарства встановлюються у процесі суспільного поділу праці в різних формах на національному та інтернаціональному рівнях, а також під час руху товарів і послуг від підприємств через ринок до споживачів. Ця функція може бути названа інтегруючою.

У політекономічному аспекті інтегруюча функція ринку означає функціонування механізму реалізації товарно-грошових відносин, а отже, й органічно пов'язаних із ними відносин економічної власності, сприяє цілісності системи відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, реалізації процесів привласнення різними суб'єктами власності в межах національних країн та на наднаціональному рівні, досягненню основної мети господарської діяльності. [4, с.322].

4. Сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зі ставлення грошових доходів із цінами. Це контролююча функція ринку. У політекономічному аспекті ця функція означає частковий і опосередкований контроль споживачів над процесом привласнення, що розглядається з боку речового змісту, певного скорочення витрат покупців на придбання необхідних товарів і послуг.

5. Посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг і в межах окремих країн світового господарства, а отже, рушійних сил розвитку економіки. Дана функція разом зі спонукальною є функцією розвитку. У політекономічному аспекті ця функція означає посилення конкуренції між різними типами і формами власності, рушійних сил розвитку економічної власності.

6. Функція санації, тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво.

7. Інформаційна функція, тобто постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності. [4, с.302].

ринковий економічний функція

2.2 Класифікація ринку

Ринок -- це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. їх можна розглядати в різних аспектах. [4, с.332].

Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок. [4, с.232].

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим).

Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів.

Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району).

Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів.

Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Розрізняють ще такі ринки:

1). Ринок засобів праці;

2) Ринок природних ресурсів;

3) Ринок предметів праці;11

4) Ринок землі;

5) Ринок робочої сили;

6) Ринок технологій та ІнформацІй;

5) Ринок нерухомості;

6) Ринок інтелектуальної власності та послуг;

7) Фінансовий ринок і т.д. [5, С.302].

В залежності від ступеня монополізації ринки розрізняють на:

а) монополізований - це ринок, на якому 1-2 виробника або продавця зосередили в своїх руках весь обсяг виготовленої продукції, диктують свої ціни на ринку;

б) вільний ринок - це ринок, для якого характерно багато продавців, які поодинці не в змозі впливати на ціноутворення;

в) олігополістичний ринок - це ринок, на якому 3-5 виробників зосередили в своїх руках весь обсяг даної продукції і можуть домовитись між собою про перерозподіл ринків збуту і вплив на рівень цін;

г) регульований ринок - це ринок, на якому держава за допомогою адміністративних та економічних важелів здійснює регулювання ринкових відносин. [5, С.352].

В залежності від об'єктів купівлі-продажу зупинимося на декількох ринках:

1). фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу вільних грошових засобів (основними суб'єктами якого можуть бути підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава);

2) Ринок робочої сили - це економічні відносини між незайнятими працівниками, з одного боку, і підприємствами, біржами праці - з іншого, по організації, використанню і купівлі-продажу робочої сили;

3) ринок трудових ресурсів - це ринок, на якому об'єктом купівлі- продажу є робоча сила не тільки економічно активного населення, але і випускників вузів та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих в домашньому господарстві;

4) валютний ринок - це економічні відносини з приводу купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів (цінних паперів);

4) ринок інформації - це економічні відносини з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, систематизації інформації та її продаж кінцевому споживачу. Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки. [6, С.372].



2.3 Характерні ознаки сучасного ринку

По-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Що це означає? Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктат}' продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі- продажу. [5, С.249].

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конку ренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна» і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в цілому,Л також від ступеня розвинутості ринкових відносин. [3. с.202].

Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава, проводячи певну антимонопольну політику.

Як висновок можна сказати що ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. [6, с.402].

Для нього характерні такі риси:

• є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

• виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

• оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, в яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

• виконує санувальну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;

• на ньому існує особлива система цін -- світові ціни;

• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним щодо виробника і є центральною категорією міжнародної економіки. [4, с.282].



Розділ 3, Особливості становлення ринкових відносин на Україні, переваги та неліки ринку

3.1 Становлення ринкових інституцій

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках. [4, с.202].

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція -- економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми -- колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.. [8, с.302].

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об'єктів, у тому числі 15,7 тис. об'єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, 5,7 тис. об'єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, (73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та целюлозно-паперевої промисловості (91,9 відсотка). Вони виробляють близько 98 відсотків продукції кожної галузі.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця І покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різдих форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.. [9, С.132].

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.. [9, С.302].

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.. [7, с.162].

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато.

Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

3.2 Ринкова модель для України

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її від показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.. [б, с. 192]. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.. [9, С.102].

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість -- з іншого.

Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, орення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.. [10, с.322].

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення. Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку. Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних., [5, с.402].

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

3.3 Переваги та недоліки ринку

Позитивні сторони ринку.

Ринок як певний механізм розподілу і використання обмежених ресурсів, заснований не на примусі та наказах, а надобровільному обміні має цілий ряд очевидних переваг, переваг танадає на економічне життя суспільства позитивний вплив.

Можна відзначити наступні прояви цього впливу:

· Ринкова економіка в принципі не знає таких традиційних для командно-адміністративної системи явищ, як дефіцит, товарний голод, черги і т.д.;

· Ефективний розподіл і використання ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів і послуг;

· Можливість успішного функціонування ринку за наявності досить обмеженою інформації: рівень цін та рівень витрат на різні ресурси;

· Високий ступінь його гнучкості та адаптації до мінливих умов виробництва;

· Оптимальне використання досягнень науки і техніки;

· Стимулює зростання виробництва, прискорює темпи його розвитку;

· У ринковій економіці не існує виробництва заради виробництва, в центрі ринку коштує споживач, на нього постійно орієнтоване виробництво;

· Свобода вибору і дій підприємців і споживачів;

· Здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості продукції;

· Щодо швидке відновлення порушеної рівноваги;

· Певною мірою створює саморегулюючу систему господарювання, в якій кожен займає свою нішу, яка ефективно функціонує без прямого втручання держави. . [10, с.202].

Негативні боку ринку.

Не варто ідеалізувати ринок, оскільки йому властиві й недоліки. Можна вказати на наступні прояви негативного впливу ринкового механізмуна економічне та соціальне життя суспільства:

· Ринок породжує фактори, які порушують свободу підприємця.

· Такими факторами є різні форми монополізму, які деформують правила гри на вільному, класичному ринку;

· Відсутність стимулів для виробництва товарів і послуг колективного та громадського призначення;

· Ринок не здатний вирішити цілий ряд соціальних проблем: утримання пенсіонерів, хворих, інвалідів, сиріт тощо;

· Відсутність механізму захисту навколишнього середовища;

· Нездатність збереження не відтворюваних ресурсів;

· Відсутність дотримання соціально-економічних прав людини, зокрема права на доход і права на працю для тих, хто може і хоче працювати;

· Ринок байдужий до виробництва так званих суспільних благ і послуг (національна оборона, охорона громадського порядку, виховання дітей і т.п.);

· Ринок не тільки збагачує, а й неминуче руйнує частина підприємств і частина населення;

· Нездатність сприяти розвитку фундаментальних і прикладних досліджень в науці;

· Нездатність структурних змін виробництва, організації грошового обігу, вирішення регіональних і міждержавних проблем;

· Нестабільність розвитку і схильність до спаду виробництва та інфляційних процесів;

· Ринку чужі моральні ідеали добра, справедливості, патріотизму і т.д. Різні народи склали чимало прислів'їв і приказок з цього приводу: «ринку немає справи до людини без гаманця», «ринок - це спеціально відведене місце, де люди можуть обманювати один одного» і т.д.. [7, С.412].



Висновки

Отже, ми можемо зробити висновок, що виникнення і становлення світового ринку - це складний і довготривалий процес, що був обумовлений міжнародним поділом праці і капіталістичним виробництвом.

Світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов'язані між собою законами міжнародного поділу праці. Світовий ринок є сферою забезпечення розширеного відтворення, тому зв'язки між товаровиробниками різних країн здійснюються через обмін товарами і розширюються в міру збільшення масштабів виробництва.

Також треба зазначити, що взаємодія світових господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Світовий ринок має складну структуру, яка може змінюватись під впливом різних чинників, але найголовніший з них є НТР, так як протягом усієї своєї історії людство перебуває у стані постійного наукового пошуку, змінюючи навколишній світ. Під впливом НТР змінюється не тільки сучасний НТР змінюється не тільки сучасний стан світового господарства, а й відбуваються якісні і територіальні зрушення у ньому.

Структуру світового ринку можна розглянути у Трьох аспектах: регіональному, товарно-галузевому та соціально-економічному. Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію ООН Стандартну міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн, країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Щодо України, необхідно визначити її місце в світовій економіці. Перебуваючи складовою частиною радянської економіки, українська була орієнтована на участь у МІ1П переважно серед країн - членів CF.B. Особливістю цього інтеграційного угрупування було централізоване регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Це дозволило захищати національні економіки від подій міжнародного ринку, але одночасно лишало можливості постійно об'єктивно оцінювати рівень ефективності національного виробництва. І як наслідок таких умов - відсталість від світових інтеграційних процесів і випадання з світових господарських зв'язків.

Для включення України до світового і регіональних ринків необхідно перетворити, а по суті створити нову економічну систему, усунути бар'єри, які гальмують економічні і науково-технічні зв'язки України з іншими країнами, забезпечити економічну ефективність зовнішніх зв'язків. Ринкова структура господарства України має складатись з різних самостійних суб'єктів господарчої діяльності, що грунтується на законах та економічній вигоді. Важливими умовами інтеграції України з регіональними світовими ринками є налагодження випуску конкурентоспроможної продукції і створення конкурентного середовища. Необхідні також перетворення в економічній сфері, великі капіталовкладення, стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478 с.

2. Гальчинський A.C., Сщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - Київ: Вища школа, 2001. - 471 с.

3. Дзюбик C., Ривак О. Qchobh економічної теорії. - Київ: Основи, 1994. - 336

4. Добрынина А.И. Экономическая теория. - Санкт-Петербург: 1999. - 544 с.

5. Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. - Москва: Банки и биржи, ЮНИЩ, 1999.

6. Маконел К.Р, Брю C.JI. Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер. 16-го англ.вид. - М.: ІНФРА - М, 2006. - XXXVI, 940с.

7. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. - K.: Видавничий центр „Академія”, 2004. - 856с. (Альма-матер).

8. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. - Київ: Либідь, 2001. - 272с.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П. Нестеренко. - Київ: Вища школа, 1997. - 743 с.

10. Основы экономической теории: Учебник / Под ред. С.В.Мочерного. - Киев: “Знання”, КОО, 2000. - 607 с.

11. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ре. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. - К.6 Академвидав, 2004. - 627с. (Альма-матер)

12. Солонінко. С.В. Міжнародна економіка. Навчальний посібник - Київ: Кондор, 2008р.

13. Старостенко Г. Г., Мірко Н. В. Політична економія - Київ: Кондор, 2013

14. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) - Тернопіль: Астон, 2004. - 528.

15. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін. - К.:КНЕУ, 2003. - 100с.

Размещено на Allbest.ru