Вичерпні і невичерпні природні ресурси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

Доповідь

з дисципліни

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Тема «Вичерпні і невичерпні природні ресурси»

Виконала

студентка гр. 1ЕП Срібна А.В.

Перевірила Ушкаренко Ю.В.

Херсон - 2012 р.

Зміст

Вступ

1. Невичерпні природні ресурси

1.1 Водні ресурси.

1.2 Охорона водних ресурсів

2. Вичерпні природні ресурси

2.1 Земельні ресурси: стан та використання

2.2 Лісові ресурси. Їх охорона

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток людського суспільства в усі віки був пов'язаний з використанням різних природних багатств. Багатства природи, які людина використовує в господарській діяльності, називають природними ресурсами. Природні ресурси - елементи та сили природи, які можуть використовуватися у виробничій та невиробничій сферах для забезпечення потреб людей. Іншими словами, природні ресурси являють собою природні багатства регіону, які використовуються або можуть використовуватися в матеріальному виробництві, є основою матеріального виробництва, яке спрямоване на створення матеріальних благ для людей. Яка є кількість та як використовуються природні ресурси визначається соціально-економічний потенціал регіону. В сучасних умовах формування нового змісту економічних відносин в Україні постає необхідність перегляду пріоритетів у використанні окремих видів ресурсів, що склалися в минулому, формуванню нових способів їх використання та відтворювання, враховуючи реальну наявність їх запасів. До природних ресурсів належать елементи літосфери, гідросфери, атмосфери. Нині люди використовують величезну кількість природних ресурсів. Це в першу чергу вода, яка є невід'ємною частиною її життя. Рослини є джерелом деревини і харчових продуктів. Надра Землі містять корисні копалини, без яких неможливий розвиток жодної галузі господарства. Всі природні ресурси поділяють на дві групи: вичерпні і невичерпні. Невичерпні вважаються такими, тому що їх використання не призводить до зменшення запасів.

До вичерпних ресурсів відносять поновлювані та непоновлювані природні ресурси. Поновлювані ресурси ті, які по мірі їх використовування можуть поновлятись. Непоновлювані природні ресурси - ті, які не поновлюються зовсім або поновлюються повільніше, ніж іде їх використання. Охорона їх повинна бути в економії, раціональному і комплексному використанні, при якому будуть мінімальні втрати ресурсів.

1. Невичерпні природні ресурси

До невичерпних природних ресурсів відносять космічні (сонячна радіація та енергія морських приливів- відливів і хвиль) і кліматичні (енергія вітру і земних надр) енергетичні ресурси. З врахуванням великих мас повітряної та водної середовищ планети до невичерпних ресурсів можуть бути віднесені атмосферне повітря та водні ресурси. Але таке віднесення є умовним, бо під впливом діяльності людини (антропогенний вплив) хімічний склад і фізичний стан атмосфери і гідросфери почали змінюватись, що може призвести по втрати їх біологічної цінності і можливості використання. В зв'язку з цим потрібно виконувати комплекс робіт по підтримці чистоти повітря та води.

Водні ресурси - води, що використовуються як джерело водопостачання населення, промисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії. Це - води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів.

Кліматичні ресурси - невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію (як джерело світла, тепла та енергії), вологу та енергію вітру. Вони не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).

Атмосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів.

Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських, припливів, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміни площі сонячної радіації). Заходи по охороні невичерпних ресурсів повинні бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням

1.1 Водні ресурси

Вода - одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн. км2, або 71% загальної площі поверхні Землі. Площа всіх внутрішніх водойм суходолу становить близько 3% площі земної кулі. Майже 10% суходолу вкрито льодовиками.

Із загальних запасів води на Землі (1386 км3) 96,5% припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23400 тис.км3, в льодовиках міститься 24064 тис.км3, в озерах - 176 тис.км3, в болотах - 11,5 тис.км3, в річках - 2,12 тис.км3. Але прісної води тільки 2,5% усієї води на Землі, до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002% загальних запасів прісних вод.

У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов'язана також із значним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в побуті, зрошення сільськогосподарських земель та використання в промисловості. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з забрудненням вод, мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного покоління виникла одна з найбільших проблем людства - проблема води, яка охоплює її комплексне використання та охорону.

У народному господарстві існує багатоцільове використання водних ресурсів. Значними споживачами води є міста та населені пункти, промисловість, будівництво, енергетика, сільське господарство. Використовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками водогосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси (ВГК) -- складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, електростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електроенергії; забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту; забезпечення постачання води для міст й інших населених пунктів; створення умов для життя, праці та відпочинку людей.

На території України тисячі великих і малих річок, в складі яких 117 річок довжиною понад 100 км. Найбільш водоносні, економічно важливі за значенням --Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Прип'ять, Дунай, Прут. Місцевий річковий стік у середньому за водністю - 50 км3. Якщо в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях на одного жителя припадає від 2 до 7 тис.м3 місцевого стоку, то в Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській -- лише від 0,13 до 0,4 тис. Основна водна артерія -- Дніпро, стік якого дорівнює близько 65% стоку всіх річок України.

Нерівномірний розподіл річок по території країни пояснюється неоднаковими кліматичними умовами, різним характером рельєфу, геологічною структурою окремих районів тощо. Уся річкова мережа, що забезпечує водними ресурсами всі регіони, складається з дев'ятьох основних водозабірних басейнів: Вісли(на північному заході); Дунаю(сюди відносяться ріки Закарпаття); Дністра; Південного Бугу; Дніпра; Сіверського Дінця; водозабірні басейни між Дунаєм та Південним Бугом; між Дніпром і Доном. Окремий басейн утворюють річки Криму.

При плануванні використання водних ресурсів слід брати до уваги значні коливання об'єму за тривалий період, а також протягом року.

Важливі для народного господарства малі річки. Це не лише джерело водопостачання підприємств, міст, селищ, але і транспортні магістралі, найкраща можливість розвитку рибальства. Відчутнішою стає значення малих річок при збільшенні обсягів споживання води населенням.

Значна роль приділяється озерам, котрі також є резервуарами промислового та сільськогосподарського водопостачання, використовуються для судноплавства, рибальства. В озерах сконцентровано 2,3 км3 прісної та 8,6 км3 солоної води.

Важливе значення має використання підземних вод, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори. Підземні води, як правило, задовольняють потреби людей в питній воді, розвідані запаси цих джерел досить значні і зосереджені, головним чином, в Дніпропетровському, Донецькому і Волинсько-Подільському артезіанських басейнах.

1.2 Охорона водних ресурсів

Використання та охорона водних ресурсів регламентується низкою законів та інших правових нормативних документів. Серед них "Водний кодекс України" (1995 р.), "Про меліорацію земель" (2000 р.), "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.) та ін.

Річки, озера, водосховища значною мірою забруднюються промисловими та господарськими відходами, нафтою при перевезенні її в суднах. Стоки нафти, наявність яких пояснюється потребами побуту, містять значну кількість неорганічних і органічних сполук, які потрапивши у водойми можуть викликати небезпечні захворювання. "Постачальниками" стічних вод, складних за вмістом, є об'єкти промисловості. Сучасні металургійні підприємства заповнюють водоймища тисячами кубометрів забрудненої води, де в основному розчинені речовини, що містять залізо. В стічних водах коксохімічних заводів і фабрик виявляють феноли, роданіди, ціаніди, аміак тощо. Небезпечними є рідкі відходи синтетичної хімії, стоки целюлозно-паперової промисловості тощо.

Застосуванням нових технологічних процесів і сировини викликана поява мало поширених різновидів стічних вод. Насамперед синтетичні поверхнево-активні речовини, широко застосовувані у текстильній, нафтопереробній, хутровій, шкіряній та інших галузях. Стоки, насичені сірчанокислими, хлористими і азотними солями, непридатні ні для пиття, ні для рибогосподарських потреб чи зрошування, ні для повторного промислового застосування.

Залежно від ступеня і характеру забруднення промислових вод застосовують механічну, фізико-хімічну, біологічну або термічну очистку. Нині виникло немало об'єктів, обладнаних очисними установками, що забезпечують оборотне водопостачання. Потужність очисних споруд має можливість очищати до 95 % стоків. Нові технологічні системи очистки запроваджені, наприклад, на Харківщині, де виробляють каустичну соду, хлор, пластмаси, засоби захисту рослин, миючі засоби тощо. Нові технології виконують не тільки санітарні, а й виробничі функції, готуючи воду до послідовного використання при різних процесах.

2. Вичерпні природні ресурси

Вичерпні природні ресурси - це ресурси, що скорочуються у міру їх використовування. Дехто з дослідників вичерпні природні ресурси поділяє таким чином:

- невідновні (мінеральні, земельні ресурси);

- відновні (ресурси рослинного і тваринного світу);

- частково невідновні - це ті, швидкість відновлення яких нижча за рівень господарського споживання (орні ґрунти, ліси, регіональні водні ресурси).

Часто дуже важко провести чітку межу між відновними і невідновними ресурсами. Так, наприклад, рослини і тварини, якщо їх використовувати марнотратно, не піклуючись про наслідки, можуть повністю зникнути з лиця Землі. Отже, їх можна зарахувати до невідновних ресурсів. З іншого боку, рослинний і тваринний світ має здатність до самовідновлення і, за умов розумного використання, може бути збережений. Тобто ці ресурси відновні. Те саме можна сказати і про ґрунти. При раціональному господарюванні ґрунти можуть не тільки зберігатися, а навіть поліпшуватися та підвищувати свою родючість.

Невідновні ресурси характеризуються обмеженими запасами і використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі практично не можливе через відсутність умов, у яких вони виникли багато мільйонів років тому, або воно відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр. Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідування нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачання передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналізацію, тобто запобігання втратам під час видобутку, транспортування і переробки.

До відновних природних ресурсів належать: земельні(родючість ґрунту), біологічні(ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери(кисень, азот тощо). Іноді при безгосподарному використанні деякі види відновних ресурсів можуть перейти у розряд невідновних або їх відновлення потребуватиме порівняно більше часу. Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при їх раціональному використанні, може значно погіршитися за неправильних способів обробки, а ерозія, яка при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те саме можна стверджувати і про ресурси рослинного і тваринного світу - їх хижацьке використання порушує здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновними.

Отже, в багатьох випадках відновність або невідновність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини. Головним в охороні відновних ресурсів є забезпечення постійної можливості їх відновлення, тоді вони служитимуть людині майже вічно. Можливість невичерпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вони розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід чітко регламентовано. У цьому полягає основний принцип їх охорони.

Практично всі природні ресурси є вичерпними абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Біологічні ресурси, які вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідтворення, насправді є вичерпними у разі дуже високої інтенсивності їх використання, що перевищує швидкість їх самовідновлення. Усе це дає змогу зробити такий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю у широкому розумінні.

Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не у недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні. Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів:

1) виснаження природного середовища і природних ресурсів;

2) заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для споживання.

2.1 Земельні ресурси: стан та використання

Земельні ресурси являють собою сукупний природний ресурс поверхні суші як просторової основи для розселення і господарської діяльності. Земельні ресурси розглядаються як просторово-територіальний базис розвитку продуктивних сил і розселення, як головний засіб виробництва і предмет праці в сільському і лісовому господарстві. Одночасно земельні ресурси завжди залишаються надійною основою економічного розвитку.

Згідно із класифікацією загального фонду України, що передбачає господарське використання землі, всі земельні угіддя діляться на дві групи:

*сільськогосподарські, які використовують для виробництва сільськогосподарської продукції: рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження;

* несільськогосподарські, тобто землі, які не залучені в сільськогосподарське використання: землі населених пунктів, доріг, об'єктів промисловості, енергетики, ділянки під лісом, будівлями, болота тощо.

Більш детальна класифікація земель за їх основним цільовим призначенням дається в "Земельному Кодексі України" (2001 р.). Це:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі житлової та громадської забудови;

- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

- землі оздоровчого призначення;

- землі рекреаційного призначення;

- землі історико-культурного призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

- землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.

При вивченні стану земельних ресурсів важливо враховувати регіональні особливості їх використання:

1. Земельні ресурси різних регіонів значною мірою відрізняються своєю продуктивністю із-за природних особливостей, складу ґрунтів, клімату, рельєфу, забезпеченості водними ресурсами тощо. Дослідженнями виявлено на території України близько 650 видів ґрунтів, ґрунтовий покрив має виразно територіальні особливості, які об'єднуються в сім найбільш характерних типів ґрунтів.

2. Обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва.

3. Земельні ділянки належать певному регіону і їх неможливо переміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності. Використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення залежить від результатів сільськогосподарського виробництва, правового забезпечення власності на землю.

Використання земельних ресурсів у суспільному виробництві вимагає застосування такої економічної категорії як "оцінка землі". У сільськогосподарському виробництві використовують різні за якістю грунти, від чого значною мірою залежить ефективність господарювання. На кращих землях досягають не лише необхідного, але й додаткового (рентного) доходу. На гірших землях не відшкодовують навіть виробничих затрат. Такі об'єктивні умови необхідно враховувати під час вирішення питань, пов'язаних з використанням землі, регулюванням земельних відносин.

Залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види:

* бонітування ґрунтів;

* економічна оцінка земель;

* грошова оцінка земельних ділянок.

Дані бонітування ґрунтів є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур.

Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами.

Грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні та даруванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

природний ресурс україна геологічний

2.2 Лісові ресурси

Лісові ресурси -- це і деревина, і технічна сировина, і харчові та кормові ресурси. Важливого значення набувають ліси як засіб охорони навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям ліси сприяють поліпшенню водного режиму територій, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. За своїм призначенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. Всі інші лісові ресурси відносяться до ресурсів місцевого значення.

У сукупності з іншими природними ресурсами лісові ресурси являють собою складову частину продуктивних сил країни безпосередньо беруть участь в економічному розвитку, у забезпеченні соціальних потреб суспільства, виступають одночасно як засіб виробництва, предмет і продукт праці.

У лісовому господарстві ліс виступає як предмет праці -- тобто як об'єкт, на який людина діє в процесі праці і який є матеріально речовою основою майбутнього продукту. Праця спрямовується на здійснення насадження лісового фонду, проведення реконструкції деревостанів, сприянню природного лісоведення, а також здійснення вирубки лісу з метою одержання лісопродукції та формування ландшафтів.

Одночасно ліс виступає як засіб праці, який служить засобом впливу людини на предмет праці, змінює його. Використовуючи насіння як засіб праці, людина створює новий ліс, регулює лісокористування, забезпечує відтворення ліс. В цьому проявляється двоїстість економічної природи лісових ресурсів.

Уявлення про лісові ресурси як продукт праці розглядається виходячи із обсягу праці, що витрачається на лісовирощування. В даному випадку праця як діяльність людини використовується для підготовки лісових ресурсів до їх використання виходячи із потреб людей, спрямовується на формування потрібних напрямів у вирощуванні лісів.

Кінцевою метою такої діяльності є забезпечення збереження та використання лісових ресурсів протягом тривалого часу.

До складу заходів, спрямованих на забезпечення впливу на стан та використання лісових ресурсів відносять: усі види рубок, осушення лісових земель, внесення добрив, посадка лісових культур, реконструкція малоцінних деревостоїв, заходи, пов'язані із збереженням лісів, їх охороною.

Правові відносини, що забезпечують підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах регулюються Лісовим Кодексом України (1994 p.).

Ліси відносяться до категорії екологічно вразливих ресурсів. На них негативно впливають люди в процесі виробничої діяльності; ліси знищуються при пожежах, різними шкідниками та іншими негативними явищами. Тому використання та відтворення лісів має бути організовано таким чином, щоб найбільш повно задовольнити соціальні, економічні, культурні потреби людей.

Забезпечення охорони та захисту лісів має загальнодержавне та регіональне значення, покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, постійних лісокористувачів.

Для покрашення стану лісів і лісових земель необхідно застосовувати такі технології, прийоми та методи, які дозволили б зберегти продуктивність, життєдіяльність, відтворення лісів. Заходи мають бути спрямовані на підвищення родючості ґрунтів (меліорація земель, запобігання водній і вітровій ерозії ґрунтів, заболоченості, засоленості земель та іншими процесами, що погіршують стан ґрунтів), на своєчасний та ефективний догляд за лісовими культурами, важливого значення набуває повне та ефективне використання земельних ділянок лісового фонду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, зменшення площі земель, не вкритих лісовою рослинністю, стійкими деревостанами, охорона лісів від пожеж та самовільних порубів, захист від шкідників і хвороб -- обов'язкова складова цих заходів.

Охорона лісів здійснюється в процесі спеціального використання лісових ресурсів, при заготівлі деревини. Заготівлю деревини проводять при наявності пильного контролю, тільки в межах розрахункової лісосіки. Розрахункова лісосіка -- це щорічна норма заготівлі деревини в процесі рубок, що обчислюється під час лісовпорядкування і затверджується для кожного лісокористувача з врахуванням групи порід лісів.

Висновок

Еколого-географічна ситуація в Україні тісно пов'язана зі станом природних умов і природних ресурсів, потребами в ресурсах, технологіями їх видобування, перероблювання, використання, утилізацією відходів та ін. Це стосується мінерально-сировинних, теплових та енергетичних, кліматичних, водних, земельних, біотичних (рослинних, тваринних, рекреаційних, природно-заповідних) ресурсів.

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Принципи сучасного раціонального природокористування виділились ще на основі праць В. В. Докучаєва, В. I. Вернадского та інших видатних учених-природознавців. Основні їх положення полягають в наступному.

1) Вирішення екологічних проблем неможливе без встановлення оптимальних норм природокористування, які сприятимуть поліпшенню стану природних багатств, безперервному і ефективному їх використанню, а також максимальному задоволенню потреб народного господарства в різноманітних ресурсах. Господарська діяльність повинна суворо враховувати стан природних ресурсів і умови природного середовища, що є першим принципом природокористування. Недооцінка цього положення під час організації практичної діяльності часто призводить до негативних наслідків.

2) В зв'язку з тим, що в природному середовищі існують закономірні зв'язки і взаємозалежності, середовище, звичайно, справляє вплив на живі організми; особливості його дії, в свою чергу, відбиваються на напрямках господарської діяльності. Основні положення цього принципу були викладені ще у вченні академіка В. I. Вернадського про біосферу: "Людство як жива речовина нерозривно пов'язане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки землі - з її біосферою. Воно не може фізично бути від неї незалежним...", людина від неї "стихійно невіддільна".

3) Суть третього положення полягає в історично сформованій зональності природних умов і ресурсів. Цей принцип базується на вченнях про зони природи, де обґрунтовується закономірний зв'язок між різними явищами природи (біотичними і абіотичними), а також їх зональний розподіл по поверхні Землі. Там же встановлено та науково доведено залежність розміщення природних зон від клімату, значення клімату для розвитку господарської діяльності і необхідність регіональних систем господарства для галузей, які використовують природні ресурси.

4) Четверте положення випливає з робіт В. В. Докучаєва, де підкреслено, що пізнання особливостей кожної природної зони повинно будуватись на всебічному вивченні ділянок незайманої природи, що збереглись, з якими треба зіставляти результати змін, обумовлених господарською діяльністю людини на використовуваних угіддях.

Список використаної літератури

«Регіональна економіка» - Зінь Е.А.

Економіка природокористування - Черевко

Основи екології - Олійник Я.Б.

Екологія - Юрченко Л.І.

Екологічний менеджмент - Семенов В.Ф.

Размещено на Allbest.ru