Діагностика конкурентоспроможності продукції підприємства. Діагностика вартості підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Діагностика конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Сутність і показники конкурентоспроможності товару

Конкурентоздатність товару визначає багато в чому конкурентоздатність підприємства, його фінансово-економічний стан і репутацію. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо в структурі реалізованої продукції на частку конкурентоздатного товару доводиться найбільший виторг і значна частина прибутку.

Конкурентоздатність продукції - комплексна багатоаспектна характеристика, що відбиває здатність продукції протягом періоду її виробництва відповідати за якістю вимогам конкретного ринку (ринків), адаптуватися за співвідношенням якості й ціни до уподобань споживачів, забезпечувати вигоду виробникові при її реалізації.

Якісні показники конкурентоздатності характеризують властивості товару, його характеристики з погляду здатності товару задовольняти конкретну потребу.

Види показників якості товару:

Показники призначення товару характеризують можливість його використання з конкретною метою.

Показники надійності товару відбивають стійкість властивостей і довговічність товару.

Показники екологічності й безпеки застосування товару оцінюють рівень шкідливого впливу об'єкта на навколишнє середовище.

Показники транспортабельності товару, обумовлені його габаритними й ваговими параметрами.

5. Показники ергономічності товару використовують при визначенні відповідності об'єкта ергономічним вимогам.

6. Показники технологічності товару характеризують рівень відповідності вимогам існуючої технології й організації виробництва, транспортування й технологічного обслуговування об'єкта.

Показники естетичності товару оцінюють вплив на сприйняття людиною виробу в цілому, а також його зовнішнього вигляду.

Показники стандартизації й уніфікації використаються для оцінки рівня конструктивної уніфікації як самого товару, так і його окремих елементів.

Патентно-правові показники товару використовують для оцінки його патентного захисту й патентної чистоти.

При цьому якісні показники можна розділити на дві категорії параметрів: "тверді" й "м'які".

"Тверді" параметри описують найважливіші функції товару й пов'язані з ним основні характеристики, зміна яких може здійснюватися в певних, відносно стабільних межах, заданих конструктивними принципами виробу. Найбільш представницькою групою "твердих" параметрів є технічні параметри, які включають показники призначення й показники ергономічності. Для сільськогосподарської продукції це можуть бути параметри безпеки, схоронності, смакові параметри.

Особливу групу "твердих" параметрів становлять параметри відповідності міжнародним і національним стандартам, нормативам, законодавчим актам і т.д. , при чому для товаровиробника цей аспект надзвичайно важливий, тому що, насамперед, необхідно оцінити принципову можливість реалізації виробленого товару на розглянутому ринку з позиції відповідності характеристик товару нормативним параметрам, регламентованим нормативними стандартами й нормами. Якщо не всі параметри виробленого виробу відповідають регламентованим вимогам покупця, то це свідчить про його низьку конкурентоспроможність.

"М'які" параметри характеризують естетичні властивості товару (дизайн, колір, упакування й т.д.). У даний час, коли ринок заповнений різноманітними товарами в тому числі зі схожими "твердими" параметрами, зростає значення

"м'яких" параметрів, що надають товарам особливу привабливість. Причому дана тенденція проявляється не тільки на ринках масового попиту, але й для товарів виробничого призначення.

1.2 Основні методи оцінки конкурентоздатності продукції підприємства

Забезпечення конкурентоздатності продукції обумовлює необхідність її кількісної оцінки.

Практично по кожному виду продукції на підприємстві необхідно розробити і застосувати методику оцінки конкурентоздатності, яка б ураховувала особливості формування відповідного товарного ринку й основні тенденції науково - технічного прогресу.

Оцінка конкурентоздатності товару виконується шляхом зіставлення параметрів аналізованої продукції з параметрами бази порівняння. Базою порівняння можуть бути наступні параметри: попит покупців, гіпотетичний зразок товару, група аналогічних товарів, величина корисного ефекту.

Початковим етапом оцінки конкурентоздатності будь-якого товару є визначення мети дослідження. Якщо метою дослідження є необхідність визначення положення даного товару в ряді аналогічних, то досить провести їх пряме порівняння за головними параметрами. При дослідженні, орієнтованому на оцінку перспектив збуту товару на конкретному ринку, аналіз припускає використання інформації, що включає відомості про зміну кон'юнктури ринку, про товари, які вийдуть на ринок, динаміку попиту, передбачувані зміни у відповідному законодавстві та інші.

Отже, сукупність якісних і вартісних характеристик товару, сприяє створенню його переваг перед товарами конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця, дозволяє кількісно оцінити конкурентоздатність товару.

Для оцінки конкурентоздатності продукції можна використати аналітичні й графічні методи оцінки. До аналітичних методів слід віднести:

Модель Розенберга - виходить із того, що споживачі оцінюють товари з погляду їхньої придатності для задоволення своїх потреб. Вона виражається формулою

де А - суб'єктивна корисність товару (відношення до товару);

Vj - важливість мотиву для споживача;

І ij - суб'єктивна оцінка придатності товару для задоволення мотиву й.

З погляду роботи з товаром використання моделі пов'язане з безліччю проблем. Мотиви, важливі для товару, часто буває важко визначити, оцінка визначається суб'єктивними поглядами експертів. Висловлення опитуваних не дають вказівки на те, які характеристики продукту повинні бути змінені, немає порівняння з ідеальними характеристиками.

Позитивною стороною даного методу є те, що кожному товару може бути поставлене у відповідність яке-небудь число, що значно полегшує порівняння їхньої конкурентоздатності: чим більше число, тим більше конкурентоздатний продукт.

При розрахунку інтегрального показника конкурентоздатності визначають окремі показники конкурентоздатності товару шляхом їхнього порівняння з базовими, еталонними показниками або показниками товарів-конкурентів:



де Q - показник конкурентоздатності за і-м параметром;

РI - величина і-го параметра товару;

Ріо - величина і-го параметра для товару-еталона.

Далі розраховується інтегральний показник конкурентоздатності (зведений індекс конкурентоздатності):

де п - число параметрів що оцінюються;

а і - вага і-го параметра.

Очевидно, чим ближче К наближається до одиниці, тим ближче даний товар відповідає еталонному зразку. Можна сформувати якийсь гіпотетично ідеальний товар, наділивши його кращими параметрами товарів даної групи. Тоді К характеризує ступінь відхилення оцінюваного продукту від цього ідеалу.

При оцінці конкурентоздатності конкретного товару його можна порівняти з подібними продуктами-конкурентами (зразками-конкурентами), для яких також було проведено подібне порівняння з еталонним зразком, і зробити висновок про їхню порівняльну конкурентоздатність. Коли подібне порівняння проводиться тільки з якимсь продуктом-конкурентом, то К<1 означає, що аналізований товар уступає зразку по конкурентоздатності; при К>1 - перевершує. При рівній конкурентоздатності К=1.

При виборі зразка-конкурента необхідно, щоб він і оцінюваний товар були аналогічними за значенням й умовами використання і призначалися для однієї групи споживачів.

Особливість моделі з ідеальною точкою полягає в тому, що в неї введений додатковий компонент - ідеальна величина характеристики товару:

де Qj - оцінка споживачами марки і;

Wk - важливість характеристики к (к= 1,...,п);

Bjk - оцінка характеристики к марки k з погляду споживачів;

Ік - ідеальне значення характеристики k марки j з погляду споживачів;

г - параметр, що означає при г=1 постійну, а при г=2 убутну граничну користь.

Переваги методу полягають у тому, що він дає уявлення про ідеальний, з погляду споживача, продукт.

Конкурентоздатність товару визначається за величиною відхилення даної оцінки від ідеальної величини.

При оцінці конкурентоздатності на основі рівня продажів передбачається, що рівень конкурентоздатності - це відносна характеристика товару, що виражає ступінь його переваги на даному ринку товару-аналогу. У цьому випадку критерієм конкурентоздатності може служити відносна частка продажів В оцінюваного товару в порівнянні з конкурентом:

де М0 - обсяг продажів даного товару за певний період;

МІ - обсяг продажів товару-конкурента за той же період.

Негативною ознакою даного методу є те, що в основі оцінки лежить експертний метод, тобто оцінка визначається суб'єктивними поглядами експертів.

Позитивною стороною даного методу є те, що в даному методі враховується вплив різних факторів: техніко-економічних, комерційних, нормативно-правових.

1.3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності товару

Виробник, створюючи конкурентоздатний товар, застосовує різні стратегії, наприклад:

1. Домогтися відмінності товарів підприємства в очах покупців від товарів конкурентів.

2.Вибрати з намічених до виробництва товарів один, що є найбільш привабливим для всіх покупців, і здійснити на цій основі прорив на ринку.

3.Знайти нове застосування товарам, що випускаються.

4.Вчасно вилучити економічно неефективний товар зі збутової програми підприємства.

5.Знайти вихід на нові ринки як зі старими, так і з новими товарами;

6. Здійснювати модифікацію товарів, що випускаються, відповідно до нових смаків і потребами покупців.

7. Регулярно розвивати й удосконалювати систему сервісного обслуговування реалізованих товарів і систему стимулювання збуту в цілому.

Інтерес складає аналіз конкретних кроків і дій, які вживають виробничі й технічні лідери високо розвинених держав для того, щоб здійснити черговий ривок "за лідерство".

Чим більше асортимент, тим вище ймовірність того, що покупець знайде для себе оптимальний варіант придбання.

Необхідно також вивчати власні можливості забезпечення такого обсягу виробництва товару, що дозволив би опанувати запланованими частками ринку з метою забезпечення рентабельності виробництва й збуту. Дуже важливе питання ресурсного забезпечення підприємства - можливостей придбати матеріали, напівфабрикати, залучити необхідні фінансові ресурси і необхідні з відповідним рівнем кваліфікації кадри.

Ключовим моментом у завоюванні позицій на ринку є своєчасне відновлення вироблених товарів, підготовка й організація виробництва нових видів продукції. У сучасному світі створення й виробництво нових товарів мають вирішальне значення для процвітання підприємства. Згідно із статистичними даними після освоєння нової продукції, що становить основу виробництва, темп зростання її реалізації приблизно вдвічі вище, ніж у конкурентів. Випускаючи нову продукцію і розширюючи асортимент пропонованих товарів, фірми прагнуть знизити залежність від одного товару, що може в будь-який час з урахуванням непередбачених змін ринку привести до банкрутства. Відомо, що значна кількість нових товарів, виведених на ринок (приблизно 8 з 10) не виправдують надій, які покладали на них виробники. Основними причинами є: недостатній аналіз попиту саме на товар, технічні й експлуатаційні дефекти товару, неефективна реклама, завищена ціна, непередбачені дії конкурентів, невірно обраний час для виходу на ринок, невирішені виробничі проблеми, тобто в цілому неправильно була спрогнозирована конкурентна політика.

При виборі шляхів підвищення конкурентоздатності товару нерідко буває дуже своєчасним рішення про модифікацію товару, що приймається з метою задоволення особливих вимог покупців для одержання більшого прибутку.

Безперечним є і розвиток такого напрямку підвищення конкурентоздатності товару, як своєчасне надання комплексу послуг, пов'язаних зі збутом і використанням машин, устаткування та іншої промислової продукції, тобто сервісне обслуговування.

В окремих галузях промисловості існує практика, відповідно до якої фірма-виробник гарантує поставку запасних частин до проданих виробів протягом певного більш-менш тривалого періоду.

У вирішенні завдань підвищення конкурентоздатності продукції з кожним роком зростає значення вибору й освоєння нових ринків збуту. Нові ринки збуту вирішальним чином можуть змінити конкурентоздатність товару й рентабельність збутової діяльності. Збільшення обсягу продажів на нових ринках дозволить знизити витрати виробництва на одиницю продукції, насамперед за рахунок використання дешевої робочої сили, низьких рівнів податків і мит та ряду інших факторів на нових ринках збуту. У зв'язку з цим важливо для подальшого розвитку конкурентоздатності товару спробувати вийти з ним на новий ринок збуту, якщо на внутрішньому його конкурентоздатність знизилася. Але при цьому треба точно знати ступінь забезпеченості нових ринків кваліфікованими працівниками

У результаті оцінки конкурентоздатності продукції можуть бути прийняті наступні її шляхи підвищення:

^ зміна складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів й/або конструкції продукції;

^ зміна порядку проектування продукції;

^ зміна технологи виготовлення продукції; методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, зберігання, упакування, транспортування й монтажу;

^ зміна порядку реалізації продукції на ринку;

^ зміна структури й розміру інвестиції в розробку, виробництво й збут продукції;

^ зміна структури й обсягів коопераційних поставок при виробництві продукції й цін на комплектуючі вироби й складу обраних постачальників;

^зміна системи стимулювання постачальників;

^ зміна структури імпорту й видів імпортованої продукції.

2. Діагностика вартості підприємства

2.1 Доходний підхід до визначення вартості підприємства

конкурентоспроможність вартість підприємство

Доходний підхід до оцінки підприємства є сьогодні найрозповсюдженішим, оскільки застосовується до діючих підприємств і дозволяє визначити перспективи їх майбутньої діяльності.

Логіка застосування методів доходного підходу полягає в тому, щоб визначити вартість підприємства, виходячи з загальної величини грошових потоків, що здатне генерувати підприємство протягом його діяльності.

За умов, що підприємство розвивається, методи доходного підходу дозволяють отримати максимальну його вартість. Визначення вартості здійснюється в інтересах власників підприємств, які зацікавлені у результатах оцінки, оскільки прагнуть підвищити вартість з метою отримання доходу в разі продажу компанії.

Основними методами доходного підходу є:

Метод дисконтування грошових потоків.

Метод капіталізації прибутку.

Метод дисконтування грошових потоків - передбачає визначення вартості підприємства як суми дисконтованих грошових потоків, що генеруються підприємством за період його діяльності.

Основні етапи застосування методу:

Визначення грошових потоків підприємства на основі ретроспективної інформації.

Оцінка ризиків діяльності підприємства і розрахунок ставки дисконтування грошових потоків.

Прогнозування елементів грошових потоків на прогнозний період і визначення майбутніх грошових потоків.

4. Приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості шляхом дисконтування і визначення вартості підприємства.

Перший етап - визначення грошових потоків підприємства на основі ретроспективної інформації.

Визначення грошових потоків здійснюється з урахуванням припущення що вони генеруються капіталом підприємства. За цією ознакою розрізняють грошові потоки що генеруються сукупним капіталом підприємства і такі джерелом яких є власний капітал.

Грошовий потік, що генерується сукупним капіталом підприємства, визначають за формулою:

СРt = NI + D + А- РD - СЕ - WСN - РR + РDІ,

де N1 - чистий прибуток підприємства;

D - амортизація основних фондів;

А - амортизація нематеріальних активів;

РD - дивіденди по привілейованих акціях;

СЕ - капітальні інвестиції;

WСN - потреба у власному оборотному капіталі;

РR - сплата основної суми боргу;

РDІ - приріст залученого позикового капіталу.

При цьому важливо враховувати, що власний оборотний капітал (WCN) розраховується як різниця між оборотними активами і поточними зобов'язаннями.

Для підприємства, що має тільки власний капітал, формула розрахунку грошового потоку дещо спрощена і набуває вигляду:

СРt = NI + D + А- РD - СЕ - WСN

Другий етап - оцінка ризиків діяльності підприємства і розрахунок ставки дисконтування грошових потоків

Ставка дисконтування - це показник, який застосовується для загальної характеристики ризику діяльності підприємства. Він, у свою чергу, вимірюється вірогідністю зниження грошових потоків підприємства внаслідок дії таких негативних факторів, як зростання вартості залучення капіталу, посилення інфляційних процесів, збільшення ймовірності втрат внаслідок діяльності на фондових ринках, і. т. ін.

Залежно від конкретних умов визначення вартості підприємства, на практиці використовують такі підходи до визначення ставки дисконтування:

1. Модель середньої зваженої вартості капіталу

Застосовується у переважній більшості випадків, для розрахунку ставки дисконтування при оцінці підприємств, що крім власного використовують залучений позиковий капітал. Загальновідома формула для розрахунку показника середньої зваженої вартості капіталу (ЛУАСС) має наступний вигляд:

де W1, W2 ~ відповідно вартість залучення позикового й власного капіталу підприємства, частка одиниці;

d1, d2 - частка позикового й власного капіталу в Сукупному капіталі підприємства, частка одиниці;

Т - ставка податку на прибуток, частка одиниці.

Коригування ставки дисконтування із застосуванням ставки податку на прибуток пояснюється тим, що залучені кошти не обкладаються вказаним податком, що приводить до зменшення вартості їх залучення. У міжнародній практиці при розрахунку показника WАСС звичайно враховують довгостроковий позиковий капітал, але в умовах невизначеності і підвищеного ризику діяльності в якості залученого капіталу найчастіше виступають короткострокові кредити банків.

Слід зауважити, що у разі використання власного капіталу вартість його залучення виражається відносними показниками виплати дивідендів по простих та привілейованих акціях. Вартістю використання залученого капіталу можна вважати відсоткові ставки по короткострокових банківських кредитах.

2. Модель оцінки капітальних активів базується на аналізі коливань фондових ринків і враховує зовнішні фактори ризику здійснення фінансових інвестицій. У разі використання вказаної моделі для визначення ставки дисконтування, необхідно користуватися співвідношенням

де г - ставка дисконтування;

в - коефіцієнт систематичного ризику, що враховує співвідношення коливань середнього курсу цінних паперів компанії та середньо ринкового. Розраховується міжнародними компаніями, що досліджують активність фондових ринків за допомогою статистичних методів;

Rm - середня ринкова доходність пакету акцій компанії, або норма доходності що влаштовує інвестора;

Rf- безризикова норма доходності;

Si- премія за ризик для малих підприємств;

S2 - премія за ризик для конкретної компанії;

С - ризик характерний для виконання діяльності в конкретній компанії.

Модель побудована з урахуванням наступних припущень:

Всі інвестори приймають рішення в певному періоді і прагнуть підвищити очікуваний прибуток.

Інвестори можуть вкладати у безризикові фінансові інструменти необмежений обсяг коштів.

3. Обсяг інвестицій є фіксованим.

4. Не враховується вплив податків на доходність фінансових інструментів.

Застосування вказаної моделі в українських умовах ускладнене нерозвиненістю фондового ринку і потребує внесення додаткових коригувань.

В якості безризикової ставки приймається норма доходності по без-ризикових державних облігаціях, оскільки держава у розвинутих країнах вважається надійним гарантом вкладів.

3. Модель кумулятивної побудови - враховує найрізноманітніші види ризиків, що характерні для конкретної компанії. Для визначення ставки дисконтування за допомогою моделі застосовується співвідношення

Ri - надбавки за ті чи інші види ризику, що характерні для конкретної компанії;

di - вагомість ризиків.

Найбільш розповсюдженими видами ризику, що враховуються в межах моделі, є:

ризик, пов'язаний з ефективністю управління підприємством;

ризик, пов'язаний з диверсифікацією ринків збуту;

ризик, що враховує структуру капіталу;

ризик, що враховує фінансову стійкість підприємства;

надбавка за розмір підприємства;

ризик діяльності у конкретній країні;

інші ризики.

Третій етап - прогнозування елементів грошових потоків.

Необхідність окремого прогнозування елементів грошового потоку обумовлена тим, що всі вони характеризуються різною динамікою. Найбільш простими в застосуванні методами прогнозування елементів грошового потоку є трендовий аналіз, модель експоненціального згладжування, методи кореляційно-регресійного аналізу та інші. Отримавши перспективні значення елементів грошових потоків, необхідно застосувати базові співвідношення для визначення грошових потоків, які наведені вище.

Четвертий етап - приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості

Базове співвідношення для визначення вартості підприємства вказаним методом має вигляд

де CFt : - грошовий потік за рік 1:;

г - ставка дисконтування, частка одиниці.

Наведене співвідношення застосовують для визначення вартості підприємства у прогнозний період, тобто такий, щодо якого існує впевненість в успішній діяльності підприємства. Враховуючи нестабільність діяльності вітчизняних підприємств, прогнозний період для визначення вартості підприємств приймається на рівні 3-5 років. Подальша діяльність підприємства оцінюється за допомогою методу капіталізації прибутку, які будуть розглянуті нижче.

Метод капіталізації доходу ґрунтується на тих же принципах, що й метод дисконтування грошових потоків, але побудований з урахуванням додаткових обмежень, до яких перш за все належить:

припущення про необмежений термін діяльності підприємства;

припущення про стабільність грошових потоків протягом терміну діяльності підприємства.

З урахуванням наведених обмежень, вартість підприємства із застосуванням методу визначається в три етапи:

а) визначення величини доходу, яку необхідно капіталізувати;

б) визначення ставки капіталізації;

в) визначення вартості компанії.

Перший етап. У переважній більшості випадків капіталізується чистий операційний дохід підприємства, або середній за певний період грошовий потік. У загальному вигляді співвідношення для визначення вартості підприємства методом капіталізації виглядає наступним чином:

де КОК - чистий операційний дохід підприємства за рік;

К - ставка капіталізації.

Другий етап

Капіталізація - процес перетворення величин доходу в показники вартості.

Серед підходів, що застосовуються до визначення ставки капіталізації розрізняють:

такі, що базуються на аналізі ринкової інформації про стан аналогічних об'єктів оцінки (методи ринкової екстракції);

ті, що передбачають визначення норми віддачі на вкладений інвестором капітал.

Методи ринкової екстракції можуть застосовуватися для однорідних і різних об'єктів оцінки. У першому випадку співвідношення для визначення ставки капіталізації матиме вигляд



де NOR - чистий операційний дохід підприємства за рік;

п- кількість аналогічних об'єктів оцінки;

Rі - коефіцієнт капіталізації кожного об'єкта оцінки, розрахований як співвідношення чистого операційного доходу і вартості (NOR / V).

Якщо об'єкти-аналоги значно відрізняються за своїми характеристиками, то для визначення ставки капіталізації застосовують наступне співвідношення:

де wi - ваговий коефіцієнт об'єкта аналога, отриманий через порівняння характеристик об'єкта оцінки і об'єкта-аналога.

У даному випадку метод за принципами побудови і способом розрахунку показників близький до методів ринкового підходу, оскільки базується на ринковій інформації.

До методів, що передбачають визначення фактору віддачі на капітал, відносяться моделі Інвуда, Хоскальда і Ринга. Віддача на капітал може бути поточна й кінцева.

Поточна віддача - це відношення поточного грошового доходу до величини інвестицій, а кінцева - відношення реального грошового потоку, що враховує повернення капіталу в процесі функціонування об'єкта оцінки.

Таким чином, ставка капіталізації складається з двох частин - поточної норми доходності, що характеризує здатність бізнесу приносити стабільні доходи (ставки дисконту), і норми віддачі (рекапіталізації), що характеризує можливість повернути вкладені кошти шляхом продажу діючого підприємства, до завершення терміну отримання доходів. Наведені модем розрізняються між собою саме способом визначення норми віддачі.

У випадку застосування моделі Ринга застосовують припущення про те, що діюче підприємство додатково і рівними частками приносить власнику дохід, що дорівнює вартості реалізації майна, що застосовується для ведення бізнесу:

де і - ставка дисконтування;

Б - майбутня вартість грошової одиниці, за яку булодіридбано на момент започаткування бізнесу;

п - термін здійснення діяльності.

Тобто у даному випадку норма віддачі забезпечує рівномірне повернення майбутньої вартості продажу майна (активів), що використовуються для ведення бізнесу.

Норма повернення капіталу відповідно до моделі Інвуда визначається як норма доходності за умов вкладення отриманих додаткових доходів у той же бізнес. При цьому застосовується співвідношення

де 1/S = фактор повернення капіталу;

і - ставка дисконтування;

п - термін функціонування бізнесу, років.

У моделі Інвуда фактор віддачі капіталу - це норма додаткового доходу з одиниці інвестованих коштів, що до закінчення корисного використання бізнесу забезпечить повернення вкладеного капіталу.

Визначення вартості підприємства із використанням моделі Інвуда здійснюється з використанням формули

Модель Хоскальда відрізняється від моделі Інвуда лише тим, що додатковий дохід вкладається не в той же бізнес, як у попередньому випадку, а в безризикові фінансові інструменти з відповідною ставкою доходності К. Фактор повернення капіталу та вартість бізнесу відповідно до моделі Хоскальда визначаються наступним чином:

У випадку припущення про необмежений термін функціонування підприємства застосовують Модель Гордона, що враховує темпи зростання майбутніх доходів:

де і - ставка дисконтування;

а - темпи зростання доходу підприємства.

Розглянуті методи капіталізації застосовуються як експрес-методи визначення вартості бізнесу, а модель Гордона - для отримання вартості бізнесу у постпрогнозний період його функціонування.

Таким чином, вартість підприємства складається з прогнозної і пост-прогнозної вартості і розраховується виходячи із співвідношення

У процесі визначення вартості діючого підприємства вдаються до застосування декількох методів доходного підходу, з метою підвищити обґрунтованість результатів оцінки.

2.2 Ринковий підхід до оцінки підприємства

Застосування ринкового (порівняльного) підходу до оцінки діючого підприємства базується на визначенні вартості підприємства шляхом аналізу й узагальнення ринкової інформації про вартість аналогічних підприємств.

Джерелами інформації про ціни аналогічних об'єктів є:

Відомості з фондових ринків про угоди з акціями об'єктів аналогів.

Відомості про внесках учасників у статутний капітал підприємства, що створюється.

3. Відомості про ціни підприємств у разі злиття або поглинання. Основними методами ринкового підходу є:

^ метод компанії-аналогу;

^ метод угод;

^ метод галузевих коефіцієнтів.

1. Метод компанії-аналогу - базується на порівнянні аналогічних підприємств і коригуванні отриманих варіантів вартості підприємства.

Метод компанії-аналогу включає наступні етапи:

А. Вивір компанії-аналогу проходить в декілька стадій. Спочатку формується найбільш широкий перелік компаній-аналогів, які схожі з підприємством, що оцінюється, за якоюсь однією або декількома ознаками. У подальшому цей перелік скорочується з метою обрати аналоги з високим ступенем подібності.

Враховують наступні ознаки компаній-аналогів:

- розмір;

галузева належність;

види продукції, що випускаються;

стратегія розвитку компанії;

структура капіталу;

особливості бухгалтерського обліку;

фінансові характеристики.

В. Визначення вартості компаній-аналогів - здійснюють, виходячи з кількості акцій компаній, що знаходяться в обігу (И), і ринкової ціни акції (Р):

С. Визначення цінових мультиплікаторів

Ціновий мультиплікатор - це показник, що характеризує співвідношення вартості аналогічної компанії (Vа) з показником, що відбиває результати її діяльності (F). Мультиплікатори, як правило, позначають залежно від того, які характеристики використовують для їх розрахунку.

Загальне співвідношення для розрахунку цінових мультиплікаторів має вигляд

Залежно від того, які показники використовуються, мультиплікатори поділяються на:

інтервальні: Ціна/Чистий прибуток; Ціна/Чистий доход; Ціна/Дивіденди;

моментні: Ціна / Чисті активи, Ціна / Активи, Ціна / Власний капітал.

Вибір мультиплікаторів залежить від конкретних умов оцінки. Практикується також використання середнього значення мультиплікаторів.

В. Визначення вартості компанії здійснюється з використанням визначених на попередньому етапі цінових мультиплікаторів, виходячи із співвідношення

де М сер - середнє значення мультиплікатора;

F с - показник, що характеризує діяльність підприємства, яке оцінюється.

Як правило, в результаті застосування методу визначається декілька варіантів вартості компанії, що оцінюється. Для визначення підсумкової величини вартості результати оцінки узагальнюють з урахуванням конкретних особливостей визначення вартості підприємства. ^

Метод компаній-аналогів, як правило, застосовують для оцінки неконтрольних пакетів акцій компанії. Коли йдеться про контрольні пакети, застосовують метод угод.

2. Метод угод - на відміну від попереднього використовується для оцінки контрольних пакетів акцій або визначення вартості компаній в цілому. Методика визначення вартості підприємства суттєво не відрізняється від тієї, що застосовується у випадку використання методу компанії аналогу. Вартість контрольних пакетів акцій при розрахунку цінових мультиплікаторів збільшується приблизно на 35-40 % за рахунок так званої «премії за контроль».

3. Метод галузевих коефіцієнтів полягає в тому, що на основі спостереження за динамікою продажу підприємств певної галузі виводяться певні пропорції між вартістю компанії та показниками її діяльності.

Наприклад:

^ рекламні агенції та аудиторські фірми продаються за 0,7, 0,5 - від рівня річної виручки;

^ ресторани та туристичні агенції - за 0,25 та 0,5 валової виручки.

Таким чином, розглянуті методи застосовуються за умов розвинутого фондового ринку але потребують формування інформаційної бази для обґрунтування вибору компаній-аналогів.

2.3 Витратний підхід до визначення вартості підприємства

Витратний підхід застосовується для- визначення вартості підприємств, які вже не функціонують (наприклад у випадку банкрутства). Вартість підприємства при цьому визначається як величина чистих активів підприємства:

Чисті активи = Активи - Зобов'язання

Наведене співвідношення визначає основні етапи застосування витратного підходу:

1. Визначення ринкової вартості основних фондів підприємства

Вартість об'єкта нерухомості у більшості випадків визначається за допомогою методів капіталізації. При цьому застосовується співвідношення:

де DCF - дисконтова ні грошові потоки від використання об'єкта нерухомості;

S - доход від можливого продажу об'єкту;

R - ставка капіталізації;

V - ціна м об'єкту нерухомості;

А - річна ставка оренди за одиницю площі об'єкту.

Вартість відновлення об'єктів основних фондів, виробничого призначення визначається виходячи з собівартості виробництва об'єкта аналога:

де Са- собівартість виробництва аналогічного об'єкту;

С пдв , Спр - ставки податку на додану вартість та прибуток;

Рп - рентабельність продажів;

Ца - ціна аналогічного об'єкту.

Розрахунок собівартості об'єкта що оцінюється © здійснюється з використанням співвідношення ваги аналогу та об'єкту оцінки (Gа / G):

Відновна вартість об'єкта оцінки визначається за формулою

1. Визначення вартості інтелектуальних активів підприємства

У межах витратного підходу до оцінки бізнесу інтелектуальні активи оцінюються методом надлишкових прибутків, який сам по собі належить до методів капіталізації. В основі методу лежить припущення, що інтелектуальні активи забезпечують підприємству отримання додаткових прибутків, що перевищують галузевий рівень. Переваги підприємства при цьому позначаються перевищенням рентабельності над середнім галузевим рівнем. Додаткові прибутки підприємства визначаються, виходячи з перевищення прибутковості активів (А РА) , середньої величини активів компанії (А) та коефіцієнту капіталізації додаткового прибутку (і). Таким чином, співвідношення для визначення вартості інтелектуальних активів підприємства має вигляд:

2. Визначення вартості фінансових інструментів підприємства

Оцінка вартості акцій передбачає використання припущення про постійне зростання розміру дивідендів. За таких умов, співвідношення для визначення вартості простих акцій набуває вигляду:

де g - темп зростання дивідендів;

D - розмір останньої за часом виплати дивідендів;

і - ставка дисконту.

Вартість облігацій складається з двох частин:

дисконтованої вартості отриманих купонних виплат;

дисконтованої вартості номінальної вартості облігації на момент її погашення.

Виходячи з цього, вартість облігації визначається з співвідношення:

де і - ставка дисконту;

R - періодичні виплати власнику облігації;

N - порядковий номер року погашення облігації;

Вn - номінальна вартість облігації.

3. Визначення вартості підприємства - здійснюється шляхом врахування вартості інших оборотних активів за винятком величини зобов'язань підприємства.

Наприклад, дебіторська заборгованість враховується за чистою вартістю реалізації, при визначенні вартості запасів необхідно врахувати спосіб їх обліку та вартість зберігання. Грошові кошти переоцінці не підлягають.

Після того, як вартість активів підприємства розрахована, вартість підприємства визначається, як величина чистих активів з використанням співвідношення, що наведено вище (див. початок питання 3).

Размещено на Allbest.ru