Проблеми зайнятості молоді в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра економіки і підприємництва

Реферат

на тему: «Проблеми зайнятості молоді в Україні»

Студентка 5го курсу

групи УЕ-81м

Маркіна Яніна Олександрівна

Київ 2013

Вступ

Проблема працевлаштування та зайнятості молоді давно вже є предметом дослідження економістів, соціологів, демографів, психологів та перебуває в центрі уваги державних установ та неурядових організацій. Внаслідок демократизації суспільства відмовилися від напівпримусових форм зайнятості, послаблено державний контроль за працевлаштуванням підвищилася незахищеність молоді на ринку праці, загострилася проблема молодіжного безробіття. Разом з тим зростає роль Державної служби зайнятості у працевлаштуванні випускників, зокрема, професійно-технічних навчальних закладів.

У статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» зазначено, що працездатній молоді гарантується рівне з іншими громадянами право на працю. Також для працевлаштування молоді державою визначені додаткові гарантії. Після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби працездатній молоді гарантується надання першого робочого місця на строк не менше двох років. Відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту для бронювання на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної кількості робочих місць для працевлаштування осіб, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі, для випускників професійно-технічних навчальних закладів. Вони також відносяться до категорії осіб, які можуть бути працевлаштовані шляхом надання дотації роботодавцю. Дотація - це кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, надані роботодавцю для покриття фактичних витрат на заробітну плату осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості.

Так протягом 2012 року за сприянням у працевлаштуванні до районної служби зайнятості звернулося 18 випускників професійно-технічних закладів та 32 випускники вищих навчальних закладів, з них 18 осіб працевлаштовані за сприяння служби зайнятості, в тому числі 4 особи на заброньовані робочі місця, 9 осіб шляхом надання дотації роботодавцю. Брали участь у громадських роботах 8 осіб.

Відсутність досвіду роботи та глибоких професійних знань - основний недолік, який стає на заваді працевлаштування молодих людей. Та не варто забувати про ряд переваг до яких належать тривалий період майбутньої працездатності в порівнянні з іншими віковими групами працівників, відсутність негативного досвіду безвідповідального відношення до результатів праці, більш висока мобільність та адаптивність. В поєднанні з великим бажанням працювати та сприянням служби зайнятості - це гарантія швидкого працевлаштування випускників.

1. Правові проблеми працевлаштування молоді

У ст.43 Конституції України закріплено, що “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він сам вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпорядження своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. При цьому людина може обирати той чи інший вид діяльності, рід занять. Але, на жаль, на практиці дана норма Конституції України реалізується не повністю. Сучасний стан економіки й зростання безробіття вимагають всебічних досліджень проблем зайнятості різних категорій населення з метою регулювання цих процесів і опрацювання заходів щодо виходу з кризи. За таких соціально-економічних умов особливі труднощі із працевлаштуванням виникають у молоді, осіб передпенсійного віку, жінок з дітьми тощо. Для таких категорій громадян при прийомі на роботу встановлюється ряд гарантій на законодавчому рівні. Проте кількість таких гарантій є обмежена, а існуючі - не завжди є ефективними. Яскравим прикладом цього є наявність проблем, що виникають при працевлаштуванні молоді.

Сьогодні в Україні молоді віком від 14 до 28 років (а саме ця вікова група відповідно до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” є молоддю) більше 10 мільйонів. А це п'ята частина населення України. Згідно із результатами соціологічного дослідження частка цієї категорії незайнятих громадян на фіксованому ринку праці у першому півріччі 1998р. становила 34,1% (проти 34,9% у 1997р.). Як показує статистика, лише 40% опитаних студентів вузів України вважають, що вони зможуть отримати роботу за спеціальністю, а третина випускників профтехучилищ змінює свою професію і здобуває іншу спеціальність.

Отже, спробуємо розглянути ряд проблем щодо працевлаштування молоді, які існують на практиці.

* Законодавство передбачає, що при прийнятті на роботу неповнолітнього із ним повинен бути укладений письмовий трудовий договір. На практиці дана норма виконується не завжди, і органи, на які покладено функцію нагляду за виконанням цього припису (а саме прокуратура, служба в справах неповнолітніх), цього не виконують. Тут можна було б передбачити негативні правові наслідки для роботодавця за невиконання даної норми.

* В Законі України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” закріплено, що “ держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менший двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”, але дія цієї статті поширюється тільки на осіб, підготовка яких здійснюється за державним замовленням. Також законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке направляється молодий спеціаліст. Отже, коли молодий спеціаліст направляється на роботу на певне підприємство, а там йому дають обґрунтовану відмову у прийомі на роботу у зв'язку з відсутністю робочих місць, то він не може заперечити це рішення.

* Тим же законом передбачено створення квоти робочих місць для працевлаштування молоді. Ця квота визначається місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в межах встановлених в Законі України “ Про зайнятість населення”(5% від загальної кількості робочих місць на підприємствах з чисельністю більше 20 чоловік). Для молоді це питання є досить проблемним, хоча законодавством передбачено накладення штрафів у разі відмови прийняти на роботу молодь у межах встановлених квот. Доцільно було б, крім накладення штрафів за невиконання даного припису встановити певні економічні методи стимулювання для підприємств, установ, організацій в разі працевлаштування молоді понад встановлені квоти, а також чіткіше врегулювати в законодавстві механізм як стимулювання, так і накладення штрафів і створити певні органи, які б здійснювали за ними контроль.

* Указом Президента “Про заходи щодо реформування системи підготовки та працевлаштування працівників вищих навчальних закладів” встановлено, що “...особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вузу угоду, за якою вони зобов'язані після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати у державному секторі народного господарства не менше як три роки. У разі відмови працювати у державному секторі народного господарства випускники відшкодовують повну вартість навчання.” Реально такому працівникові забезпечується мінімум гарантій і умов. На практиці такі особи позбавлені можливості “тиснути” на роботодавця з метою покращення умов праці, так як у разі звільнення за власним бажанням вони несуть відповідальність у вигляді повернення коштів за їх підготовку. Тобто в даному випадку має місце порушення трудової угоди, оскільки випускник, що поступив до вузу за скеруванням від певної державної установи несе відповідальність за відмову працювати в цій установі, натомість установа за відмову працевлаштування працівника відповідальності не несе. Така ж ситуація існує, коли підготовка спеціаліста здійснюється за рахунок фізичних чи юридичних осіб. Хотілось би, щоб законодавець встановив гарантії для тих, хто вчиться не за державним замовленням.

* Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” також зазначає, що “Молодіжні центри праці, що діють відповідно до Типового положення, а також громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро та інші) за наявності в них відповідного дозволу виданого державною службою зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, в тому числі учнів, студентів, аспірантів у позанавчальний час, надають послуги, пов'язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.” Так, безперечно, це прогресивне положення українського законодавства. Та чи сприяє держава створенню таких “молодіжних центрів праці”, чи достатньо вони забезпечені ресурсами для здійснення своєї діяльності і для інформування населення про свою діяльність? Практика дає нам негативну відповідь.

Отже, це лише декілька питань, що виникають при працевлаштуванні молоді. Проте, зверніть увагу, це питання, які недостатньо врегульовані в законодавстві. Але ж існує ще багато інших, про які в законодавстві не згадано. Це, зокрема:

* Відсутність затверджених регіональних програм працевлаштування студентів у вільний від навчання час.

* Відсутність законодавчо встановлених гарантій захисту молодих працівників від дискримінації за віковою ознакою.

* Молоді працівники, що укладають трудовий договір і працюють на умовах неповного робочого часу повинні отримувати таку ж заробітну плату, як працівники з повним робочим днем, а переважно мають оплаченим лише фактично відпрацьований час. Немає конкретної вказівки закону щодо цих двох випадків.

2. Аналіз зайнятості молоді на ринку праці України

Серед соціальних проблем молоді в Україні однією з найважливіших є проблема її недостатньої зайнятості, яка обумовлена низкою причин: невідповідністю між попитом і пропозицією праці, низькою адаптованістю молоді на ринку праці, відсутністю досвіду роботи, підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці.

Основним показником, що характеризує зайнятість на ринку праці, є рівень зайнятості, який визначається як відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

У таблиці 1 проаналізовано динаміку названого показника за віковими групами населення за 2007-2009 роки.

Таблиця 1 Рівень зайнятості населення за віковими групами, %

Джерело: Офіційний сайт Держкомстату України[10]

З наведеної таблиці видно, що серед молодих людей віком 25-29 років зайнятих у 2009 році налічувалось 72,2 %, тоді як серед осіб 40-49 років цей показник досягає значення 77,0 %.

Рівень зайнятості за всіма віковими групами за три останні роки має тенденцію до зниження, але найбільше ця тенденція проявляється у віковій групі 25-29 років. Якщо у 2007 році рівень зайнятості даної групи становив 76,5%, то в 2009 році він зменшився на 4,3 відсоткових пунктів і дорівнював 72,2 %.

Аналіз рівня безробіття молоді проаналізуємо за даними таблиці 2.

Найвищий рівень безробіття у 2009 році спостерігався у вікових групах 15-24 та 25-29 років, він дорівнював, відповідно, 17,8 % та 10,4 % при середньому рівні безробіття всього населення 8,8 %

Таблиця 2 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами, %

Джерело: Офіційний сайт Держкомстату України[10]

За віковою групою 25-29 років рівень безробіття продовжує збільшуватись і в першому півріччі 2010 року, тоді як за іншими віковими групами такої тенденції не спостерігається.[10]

Українська держава постійно здійснює активний соціальний захист молоді на ринку праці. Найбільш неконкурентоспроможними на ринку праці є такі категорії молоді:

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах;

- вивільнені із строкової або альтернативної військової служби;

- особи, яким надається перше робоче місце;

- діти-сироти, які залишились без піклування батьків;

- особи, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть прийматися на роботу.

Згідно Закону України «Про зайнятість» ці категорії громадян віднесені до таких, що не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту. Для працевлаштування такої молоді статтею 5 даного закону передбачено встановлення квоти робочих місць для підприємств, установ і організацій із чисельністю працюючих понад 20 осіб, незалежно від форм власності, для бронювання ними до 5 % загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості [2].

До 2005 року до цього переліку не включалась молодь, що закінчила навчання у вищих навчальних закладах. Хоча ні для кого не є секретом те, що роботодавці не завжди хочуть брати на роботу випускників, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Крім того, на підприємствах бронювалось 5 % робочих місць лише за робітничими професіями. В 2005 році Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення працевлаштування молоді» були внесені зміни, спрямовані на покращення зайнятості випускників вищих навчальних закладів. Проте, ситуація із працевлаштуванням випускників шкіл та вищих навчальних закладів після цього законовведення суттєво не поліпшилась (рис. 1).

Рис. 1 Частка непрацевлаштованих після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації у загальній чисельності безробітних, %

У 2008 році в загальній чисельності безробітних не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації становили 18,3 %, що аналогічно значенню цього показника у 2000 році. Незначне його зменшення (на 4,2 відсоткових пунктів) спостерігається у 2009 році.

Недостатня кількість робочих місць та несприятливі умови для розвитку підприємництва приводять до збільшення чисельності молодих людей, що реалізують власну економічну активність в тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30 %, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому [6]. Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції та промислових товарів, випадкові заробітки у приватних осіб.

Невисока зайнятість на вітчизняному ринку праці призводить також до збільшення числа трудових мігрантів серед молоді. За результатами загальнонаціонального вибіркового обстеження населення з питань трудової міграції, кількість громадян, які впродовж останніх трьох з половиною років (з початку 2005 року до 1 червня 2008 року) хоча б один раз виїздили за кордон з метою працевлаштування, склала 1476,1 млн. осіб. Трудових мігрантів віком 15-34 років налічувалось в цій сукупності 667,2 тис. осіб, або 45,2 % [7, с. 29].

55,0 % опитаних мігрантів віком 15-34 років основною причиною працевлаштування за кордоном назвали низький рівень заробітної плати в Україні, а 42,0 % з них повідомили, що виїхали за кордон тому, що в нашій країні немає підходящої роботи або відсутня можливість працевлаштування.

Слід звернути увагу на те, що серед українських заробітчан, які на момент опитування працювали за кордоном, 133,3 тис. осіб (або 17,0 %) не мали бажання або можливості повернутися в Україну, з них більше половини (55,9 %) складала молодь віком від 15 до 34 років [7, с. 29]. Це означає, що наша країна може втратити значну частину трудового та інтелектуального потенціалу, що особливо небезпечно в умовах демографічної кризи.

Тому важливою складовою політики держави в цій сфері повинно стати стимулювання повернення заробітчан на батьківщину. Для цього потрібно розробляти і втілювати в життя програми створення нових робочих місць та розвитку малого бізнесу, особливо в тих регіонах, де мають місце інтенсивні трудові міграції за кордон.

В Україні 20. 12. 2006 р. відбулося парламентське слухання «Про становище молоді в Україні», на якому відзначалось, що загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному і духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в суспільстві[11].

Однією із рекомендацій таких парламентських слухань було створення мережі молодіжних центрів праці. З метою сприяння вирішенню питань працевлаштування молоді та на виконання рекомендацій учасників парламентських слухань було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці ” від 24 січня 2001 року № 40.

Згідно Типового положення молодіжний центр праці - це спеціалізована державна установа, яка діє на госпрозрахунковій основі. Центр утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі держадміністраціями при їх структурних підрозділах, що займаються реалізацією державної молодіжної політики [4].

На сьогоднішній день в регіонах країни забезпечено діяльність 100 молодіжних центрів праці, з них 19 обласних, 22 районних, 14 міських та 45 студентських секторів працевлаштування у вищих навчальних закладах.

Основними завданнями молодіжних центрів праці є наступні:

- забезпечення прав та інтересів молодих громадян на ринку праці;

- сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді;

- організація зайнятості молоді у позанавчальний час;

- залучення молоді до підприємницької діяльності, створення відповідних умов функціонування та ефективного розвитку молодіжного підприємництва;

- надання молоді послуг, пов'язаних з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією;

- вивчення та поширення передового вітчизняного та міжнародного досвіду з питань забезпечення зайнятості та професійної підготовки молоді;

- співпраця з відповідними міжнародними організаціями.

Проте, на жаль, більшість рекомендацій парламентських слухань та навіть окремих розділів програмних документів уряду, що стосуються становища молоді в Україні, не втілюються в життя, ефективного державного механізму підтримки молоді до цього часу не сформовано. Можна погодитись із Є.І.Бородіним, який, досліджуючи розвиток державної молодіжної політики, прийшов до висновку, що різні програми та комплексні заходи у сфері підтримки молоді, які затверджувалися різними урядами та парламентами, «опікувалися одними й тими самими питаннями нової генерації. Проте створювалася ситуація, коли всі ставили майже однакові завдання, забуваючи аналізувати причини їх невиконання» [5].

На наш погляд можна запропонувати наступні напрями удосконалення державного регулювання зайнятості молоді:

- проведення постійного моніторингу ринку праці з метою прогнозування попиту на робочу силу молоді у розрізі професій та планування кваліфікаційно-освітньої структури її пропозиції;

- запровадження у практику регулювання зайнятості молоді механізму державного замовлення кадрів, як передумови подолання дисбалансу попиту та пропозиції в молодіжному сегменті ринку праці;

- стимулювання роботодавців до працевлаштування молоді шляхом надання їм пільгових кредитів та дотацій;

- створення відповідних умов розвитку молодіжного підприємництва;

- відновлення внутрішньовиробничої форми професійного навчання з метою залучення молодих робітників на промислові підприємства.

працевлаштування молодь зайнятість

Висновки

Цим дослідженням виявлено такі проблеми зайнятості молоді на ринку праці України:

- значне зниження рівня зайнятості у віковій групі населення 25-29 років;

- зростання рівня безробіття серед молоді;

- збільшення чисельності молодих людей, що реалізують власну економічну активність в тіньовій економіці;

- збільшення числа трудових мігрантів серед молоді.

Для вирішення даних проблем необхідно боротися не з наслідками, а з причинами їх виникнення та існування. В руслі бачення цих проблем можна було б запропонувати такі заходи їх вирішення:

1. створення своєрідних учнівських підприємств для працевлаштування неповнолітніх у вільний від навчання час;

2. сприяння створенню молодіжних малих підприємств, кооперативів;

3. створення при вузах або при службах зайнятості відділів по сприянні працевлаштуванню молоді.

Право на працю є одним з основних прав людини. І для того, щоб говорити про майбутнє нашої держави , а саме молодь -це і є її майбутнє, потрібно підтримати її сьогодні і допомогти у реалізації цього життєво необхідного права людини.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 23.03.2000 р. // www.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про зайнятість населення» від 1.03.1991 р. // www.rada.gov.ua.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення працевлаштування молоді» від 1.03.2005 р. // www.rada.gov.ua.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 р. № 40 «Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці» // www.kmu.gov.ua.

5. Бородін Є.І. Державна молодіжна політика в Україні: процес формування та розвитку (1991-2004 рр.): автореф.дис… докт. істор.наук.: 07.00.01. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - 34 с.

6.Буда Т. Проблеми реалізації трудового потенціалу молоді в Україні // http://intkonf.org.

7. Зовнішня трудова міграція населення України: Результати першого загальнонаціонального вибіркового обстеження населення з питань трудової міграції. - К.: Держкомстат, 2009.

8. Ільїч Л.М. Ефективність відтворення трудового потенціалу України: Монографія. - К.: Енергія плюс, 2007.

9. Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Т. Молодіжний ринок праці України: проблеми та шляхи рішення. - К.: Рада по вивченню продуктивних сил України, Український інститут соціальних досліджень, 2003.

10. Офіційний сайт Державного комітету статистики України// www.ukrstat.gov.ua.

11. Парламентські слухання «Про становище молоді в Україні» від 20. 12. 2006 р. // www.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru