Повоєнна економіка Японії. Економічне диво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему

Повоєнна економіка Японії. Економічне диво

Внутрішньополітичне становище в післявоєнній Японії на відміну від Німеччини, окупованій союзниками під час боїв на її власній території, Японія була окупована через два тижні після капітуляції. При цьому США перешкодили створенню зон окупації країн-переможців у Японії. Оскільки співвідношення сил СРСР і західних держав на Далекому Сході було зовсім іншим, ніж у Європі, а радянський внесок у розгром Японії був внесений лише на останньому етапі Тихоокеанської війни в умовах фактично почалася "холодної війни", Москва була змушена з цим погодитися. У результаті американські війська під командуванням генерала Макартура окупували Японію одноосібно, хоча формально представляли інтереси всіх країн, що воювали з Японією.

Підписавши беззастережну капітуляцію, Японія тим самим як мінімум прийняла умови Потсдамської Декларації. Перед перемогли Японію державами стояло завдання такого післявоєнного врегулювання в цій країні, яке запобігло б відродження її як агресивної сили. Це було можливо тільки за допомогою демократизації, ліквідації поміщицького землеволодіння як джерела самурайського авантюризму, розпуску монополістичних угруповань - Дзайбацу як джерела агресії, демілітаризації і покарання військових злочинців для науки на майбутнє.

Практично всі перераховані вище завдання були вирішені на першому етапі окупації (1945 - 47 рр..) завдяки відносному єдності серед країн -переможців. У ці роки суспільна думка США пам'ятало віроломство і жорстокість японської вояччини і підтримувало курс на максимальне ослаблення Японії як можливого в майбутньому противника. У Японії була введена одна з найбільш демократичних у світі буржуазних Конституцій, написана фахівцями пропагандистського відділу штабу Макартура і перекладена на японський (самі японські юристи підготували кілька вкрай реакційних варіантів Конституції, з якими країни-переможці не могли погодитися).

Чи не зважившись на ліквідацію інституту Імператорської влади, автори Конституції обмежили її декоративними функціями. Конституція проголошує відмову Японії від вирішення зовнішньополітичних проблем військовим шляхом і забороняє їй мати Збройні сили. Проведеною за наполяганням держав аграрною реформою завершився розпочатий в епоху Мейдзі процес дефеодалізаціі.

Перетворення 1945 - 47 рр.. звільнили японський імперіалізм від його загрозливих військово-феодальних характеристик, відкрили можливість буржуазно-демократичного розвитку. Однак США не поспішали з підписанням Мирного Договору та припиненням окупації: їх влаштовувало еластичне без договірне положення Японії в умовах "холодної війни". На другому етапі окупації (1948 - 51 рр..) Вашингтон робить ставку на перетворення Японії в свого союзника на Далекому Сході (замість гомінданівського Китаю, що доживає останні дні). З цією метою США створюють сприятливі умови для діяльності проамериканських сил і ускладнюють можливості лівих партій Японії, Після проведення низки профілактичних заходів, що забезпечують лояльність японського уряду, Вашингтон виніс на конференцію 1951 проект Мирного Договору переможців з Японією. На конференції, скликаній у розпал корейської війни, неминуче повинні були виникнути розбіжності по тексту Договору.

Всього в роботі мирної конференції брало участь 52 країни. Ряд країн, що постраждали від японської агресії в найбільшою мірою, запрошені не були (КНР, КНДР, МНР, ДРВ), Індія і Бірма відмовилися від участі, але були представлені всі латиноамериканські країни і Люксембург. Оскільки проамериканський більшість конференції не бажала вносити поправки до держдепартаментом підготовлений проект Договору, радянська делегація покинула її і мирного Договору між СРСР (Росією) і Японією до цих пір немає.

За Сан-Франціським Договором Японія відмовлялася від ряду захоплених і придбаних нею територій (Курил, Ю. Сахаліну, Тайваню та ін.), але без вказівки країн, яким ці острови передавались. Архіпелаг Рюкю (острови Окінава) залишався під адміністративним управлінням США. Передбачалася виплата репарацій Японією жертвам її агресії, але без вказівки розміру репарацій та порядку їх виплати (пропонувалося вирішувати це питання на основі двосторонньої домовленості). Мирний договір, як не дивно, не передбачав виведення американських окупаційних військ з японської території. У ньому не було навіть конституційних положень про демократизацію і військових обмеження на Японію. Таким чином, після 6 років окупації в результаті Сан-Франциської конференції, Японія перетворилася на суб'єкта "холодної війни" на боці США. Японська буржуазія свідомо пішла на обмеження свого суверенітету в політичній області в обмін на американські ринки сировини та збуту в сфері економічної. Багатосторонній Сан-Франциський договір після закриття Конференції був доповнений двостороннім японо-американським Пактом безпеки. Відповідно до його статтями США брали на себе забезпечення "безпеки Далекого Сходу" та отримували право захід "внутрішніх заворушень" на японській території. Пакт був безстроковим без права одностороннього виходу з нього Японії. США не були зобов'язані консультуватися з Токіо з питань використання американських військ, дислокованих в Японії, для забезпечення покладених на них завдань.

Характерною рисою внутрішньополітичного життя країни в післявоєнний період є зміщення вектора політичних уподобань населення вліво.

Компрометація праворадикальних сил поразкою у війні та демократичні перетворення в країні різко звузили соціальну базу ультраправого руху (з ліквідацією феодально-поміщицького класу, Збройних сил, розпуском дзайбацу). У зв'язку з цим ультраправі організації (з чисельністю близько 150 тис. чол.) Перенесли акценти у своїй пропагандистській роботі з ідеалізації "раси Ямато" на класово-націоналістичні гасла, що певною мірою відповідає інтересам великого капіталу. Немаючи широкої соціальної бази, японські неонацисти вдаються до терористичної діяльності за принципом "Хай кожен вб'є по одному червоному". Так, у 1961 р. був убитий голова СПЯ Асанума. Праві ультра вважають політику правила в 1950 - поч. 90 рр.. ЛДП дуже м'якою і звинувачують її в "потуранні" лівим силам (у 1961 р. ними був навіть підготовлений план вбивства 61 діяча ЛДП на чолі з її Головою Ікеда). Однак це не більше, ніж боротьба всередині правого табору з питання про методи придушення лівих сил. У значній мірі під впливом вимог ультраправих було відновлено святкування Дня Японської Імперії 11 лютого (з 1967 р.), і гімн "Хай живе Імператор".

Вплив ультраправого руху слабо ще й тому, що збірним центром японського консерватизму стала ЛДП, що спирається на монополії,державну бюрократію і йде по фермерському шляху американського зразка село. Відносна міцність політичного панування ЛДП донач. 90 рр.. була обумовлена поєднанням цілої низки сприятливих умов:

- По-перше, сила ЛДП полягала в роздробленості опозиції. ЛДП одноосібно представляла інтереси великого капіталу.

- По-друге, на користь ЛДП грав імідж організатора "економічного дива" і підвищення життєвого рівня населення

- По-третє, в умовах швидкого економічного зростання опозиційні партії не могли запропонувати інших конструктивних програм-альтернатив економічного розвитку

- По-четверте, на стадії форсованого економічного зростання ЛДП навіть свій недолік - фракційність партії, використовувала як гідності:почерговий прихід до влади різних фракцій, що відбивали інтереси різних монополістичних угруповань, створював враження демократичності партії,урахування її критики у своїх лавах і поза ними, коректування допущених помилок.

Із закінченням економічного буму на поч. 70 рр.. і виходом фракційних протиріч з-під контролю почалося падіння впливу ЛДП. Виникла реальна можливість відтискування ЛДП, єдиною відверто буржуазної партії Японії, від монопольної урядової влади. Японська буржуазія заздалегідь переймалася проблемою збереження свого політичного панування після ліквідації однопартійного кабінету ліберальних демократів - це завдання вирішено впровадженням в Японії американської системи почергової зміни у влади двох буржуазних партій (на базі відкололися від ЛДП угруповань були створені інші буржуазні організації - НЛК і т. д.) і британської системи почергового правління буржуазної і правореформістської робочої партії, не зазіхає на підвалини буржуазного суспільства. Таким чином, забезпечувалася основна стратегічне завдання - запобігти розширення виборчого електорату КПЯ-СПЯ.

Правоцентристська Партія демократичного соціалізму (ПДС) була утворена в 1960 р. на базі відкололася правого крила СПЯ і являє собою партію типу лейбористської. Виступаючи офіційно за "демократичний соціалізм "і" проти правого і лівого тоталітаризму ", на практиці ПДС закликає "не жити під одним небом, не ходити по одній землі з КПЯ". Опорою ПДС в 50-80 рр.. є правий профспілка ДОМЕЙ, що виражає інтереси "робочої аристократії" великих сучасних підприємств.

Великим впливом в Японії користується буддійська секта "Сака Гака" ("Товариство встановлення цінності"), що має близько 15 млн. прихильників.

Вважаючи, що причиною всіх бід і зол є погана мораль, в т. ч. і у керівництва країною, секта ставить завданням створення досконалого суспільства за допомогою злиття релігії і політики "на основі великих законів Будди".

Чисельність секти швидко зросла в 50-60 рр.. в результаті масової міграції сільського населення в міста. Активна пропагандистська та індивідуальна робота секти з мігрантами, що потрапили в чужі для них умови існування, сприяла відволікання їх від привабливих гасел екстремістів правого і лівого спрямування.

Оскільки Конституція забороняє політичну діяльність релігійних організацій, "Сака Гака" обійшла Закон, створивши партію "Комейто" ("Партія чистої політики "), що стала" політвідділом "секти. Спочатку" Комейто "виступала за "гуманний соціалізм" (капіталізм, очищений від контрастів нерівності особливої податковою політикою). Незважаючи на соціалістичну фразеологію, партія в цілому стоїть на антикомуністичних позиціях. Так само,як і ПДС, Комейто користується підтримкою 10-15% виборців. Партійна газета - "сейко Сімбун".

СПЯ, найбільша ліва партія Японії к. 40 - 80 рр.., Має стабільну підтримку 20% виборців, спираючись в ці десятиліття на лівий профспілка "Сохи" робітників в основному великих підприємств. Особливістю партії тривалий час було співіснування лівого марксистського

Соціалістичної Клубу, як науково-пропагандистського ідеологічного Партії центру, і набагато більш правої парламентської фракції СПЯ. Оскільки нечисленна СПЯ (близько 100 тис. членів) має вплив в країні в основному завдяки "сохи", парламентарії-соціалісти побоюються конкуренції в боротьбі за голоси лівих виборців з боку комуністів, широко застосовують індивідуальні форми роботи з населенням. Звідси складності відносин двох лівих партій - СПЯ і КПЯ.

Компартія Японії, що спирається в основному на робітників дрібних підприємств, на протязі усіх повоєнних років користується підтримкою приблизно 10%виборців. В умовах політико-кримінального переслідування з боку американських окупаційних властей в 1950 р. партія потрапила під вплив Пекіна, радив КПЯ взяти за зразок у боротьбі проти США "анти-японську боротьбу китайського народу". Спроба використання партизанської тактики боротьби проти проамериканського, але законно обраного Уряду, скомпрометувала КПЯ і зменшила чисельність Партії з 200тис. до 38 тис. чол. На рубежі 50-60 рр.. відмова КПЯ від маоїстської орієнтації привів до нападок на неї з боку Пекіна (нацьковування СПЯ на КПЯ, відмова КНР від співпраці з японськими фірмами, що не ведуть боротьбу проти КПЯ).

У сер. 60 рр.. керівництво КПЯ бере активну участь у створенні незалежного від КПСС-КПК "третього центру" світового руху (разом з ФКП, ІКП, КПІ ін.). Програма КПЯ передбачає: "чесне застосування" існуючої Конституції без завдань переходу до соціалізму, встановлення "демократичного контролю "над монополіями (у союзі з дрібними підприємцями),націоналізацію енергетики, створення коаліційного Уряду КПЯ-СПЯ-Комейто. Однак СПЯ і Комейто завжди схилялися до союзу з ПДС, відкидаючи співробітництво з КПЯ.

На вкрай лівому фланзі японського політичного спектру час від часу,особливо в к. 60 рр.. під впливом маоїстів, активізуються ультраліві дрібні організації, що відображають реакцію непролетарських шарів на швидкі темпи трансформації японського суспільства. Чи не представляючи ніякої реальної небезпеки, нечисленні лівацькі Крикливий угруповання зі своїми закликами до "негайної" соціалістичної революції в той же час корисні крупному капіталу, тому що компрометують КПЯ в очах виборців, які асоціюють ліваків з комуністами, які в Японії досить помірні.

Повоєнна економіка Японії

економічний диво японія дзайбацу

Соціально-економічні перетворення після війни. Реорганізація дзайбацу. Після війни в окупованій американськими військами Японії проводяться реформи, які повинні були ліквідувати мілітаристсько-фашистські порядки. Найважливішими в економічному відношенні були дві реформи.

Перша: У 1945 р. був виданий закон про ліквідацію дзайбацу. Однак і тепер серед провідних фінансових груп Японії залишаються Міцуї, Міцубісі, Сумімото. Чому?

Закон про ліквідацію дзайбацу підготував Ясуда, голова однієї з груп. Потімцей проект був схвалений іншими і тільки після цього був прийнятий державою. Цим законом були ліквідовані головні холдинг-компанії груп. У результаті функції керівництва групами перейшли до банків. Щоправда, ці банки тепер були перейменовані, але потім відновили і колишні назви. За винятком банку Ясудао, який зберіг нову назву - Фудзі, за назвою священної гори японців. Групи при цьому втратили сімейний характер: банки не були в такій сімейній власності, як холдинги.

Втім, втрата сімейного характеру фінансовими групами - загальна закономірність, так що рано чи пізно це мало статися і з фінансовими групами Японії.

Крім того, провідні промислові компанії за законом 1945р. були "розукрупнено", як і в Німеччині. Але надалі з ними відбулося те ж,що і з розукрупнення концернами ФРН, - шляхом злиття вони стали відновлюватися в колишньому обсязі.

До 70-х років "велика четвірка" зберігала пануюче становище в японській економіці. Потім на провідні місця висунулися дві нові групи "Дайіті" і "Санва", і тепер вже "велика шістка" панує в господарстві Японії. Було б неправильно називати японські фінансові групи дзайбацу, але вони мають суттєві особливості, які відрізняють їх від європейських і американських. Промислові компанії не повинні дбати про фінансування виробництва за рахунок свого прибутку: фінансуванням, інвестиціями займається банк,очолює групу. Природно, банк має більше можливостей для масованих інвестицій. Промислові компанії не повинні дбати і про збуті продукції, про завоювання ринків: цим займаються торговельні компанії,які є у складі кожної групи. Таким чином, усередині груп - чіткий розподіл праці, тобто більш тісні зв'язки між їх складовими частинами, ніж у середині груп інших країн. Не випадково на японських виробах ми бачимо марки "Міцуї", "Міцубісі", тоді як на європейських чи американських ми не зустрінемо марки з назвою групи, наприклад, "Каліфорнійська" або "Комерційний банк". У цьому відношенні японська група наближається до величезного концерну, до складу якого, проте, входять і банки, і торговельні компанії.

Другий з повоєнних господарських реформ була аграрна реформа 1947 - 1949 рр.. Реформа полягала в тому, що держава примусово викуповувала у поміщиків землю, причому, якщо поміщик жив у селі, у нього залишали 3га, а якщо він був "відсутнім", у нього викуповувалися вся земля. Землю викуповували за гроші, але в результаті інфляції реальна вартість до кінця проведення реформи знизилася до 5-7% дійсної вартості землі.

Викуплену у поміщиків землю держава продавала селянам,орендувала цю землю, в розстрочку на 24 роки. У результаті поміщицьке землеволодіння було практично знищено, з орендарів селяни стали власниками землі, причому для решти орендарів орендна плата скоротилася вдвічі.

Це була буржуазна реформа. Вона ліквідувала паразитичне напівфеодальні землеволодіння. Але розвитку великих капіталістичних господарств у Японії перешкоджає аграрне перенаселення. Як і раніше, головна фігура в сільському господарстві тут - дрібний фермер на ділянці землі менше гектара. Середня площа землі на одне господарство в Японії - як і раніше 1 га.

Але навіть незважаючи на такі дрібні розміри господарств реформа викликала зростання сільськогосподарського виробництва. З 1946 по 1970 р. воно зросло більш ніж вдвічі. Адже до реформи значна частина доходів селян вилучали з сільського господарства і йшла на паразитичне споживання поміщиків. Тепер ці гроші залишаються в господарстві і вкладаються у виробництво. Тому став швидко підвищуватися технічний рівень землеробства, наприклад, в умовах дрібного землеволодіння стала проводитися "мала механізація": "ручні"трактора з набором підвісних інструментів, малі універсальні електромотори і т.п.

Японське "економічне диво" та його причини Промислове виробництво до кінця війни скоротилося в 10 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Тому природно, що відновлення тут тривало довше, ніж в інших країнах: довоєнний рівень виробництва був відновлений тільки в 1952 р. Але більш істотно інше:відновлення відбувалося на старій технічній основі, тобто Того технічного оновлення, яке відбувалося в ході відновлення в інших країнах, тут не було. Японські промисловці сподівалися як і раніше вигравати на дешевизні праці та відновлювали галузі, які не потребують великих капіталів і високої техніки, але багато живої праці.

Але до кінця періоду відновлення з'ясувалося, що в нових умовах старі методи соціального демпінгу неефективні: Японія все більше втрачала колишнє положення у світовій економіці. Тоді лідери господарства Японії різко змінили пріоритети і почалося Японське "економічне диво": за темпами зростання основних економічних показників Японія випередила весь світ.

З 1950 р. по 1970 р. середньорічні темпи зростання промислового виробництва склали близько 15%. До 1990 р. промислове виробництво Японії зросла, в порівняні з рівнем 1938 (або 1952) р., в 21,1 рази. Високими залишаються і темпи Японії і в останні десятиріччя: з 1970 по 1990 р. промисловість Японії збільшила виробництво в 2,2 рази. За основними економічними показниками - валового національного продукту і промислового виробництва - Японія вийшла на 2-е місце в капіталістичному світі. Вона зайняла 1-е місце у світі з виробництва суден, сталі (що особливо дивно - 1-е місце зайняла країна, яка не має ні руди, ні вугілля), автомобілів, низки електро- і радіотоварів і т.д. У чому полягають причини господарських успіхів Японії?

1. Особливий характер та особливі умови оновлення основного капіталу.

В інших країнах при післявоєнній відбудові промисловість оснащується новітньою технікою, тобто відбувається технічний стрибок. При цьому змінюється і структура промисловості: на перший план висуваються новітні галузі. Але в Японії ступінь військових руйнувань зажадала особливо повного оновлення основного капіталу. Більш того, це оновлення, технічне переоснащення промисловості відбувався не під час відновлення, а пізніше,отже, на більш високому технічному рівні.

Технічне переозброєння японської промисловості та пов'язані з ним структурні зміни можна розділити на два етапи. З другої половини 50-хрр.. починається освоєння нових технологічних процесів і нових галузей виробництва. У цей період промисловість Японії переключається з трудомістких галузей виробництва на капіталомісткі, тобто що вимагають не настільки великої кількості живої праці, але зате великих капіталовкладень, високої кваліфікації робітників. Це означало скорочення питомої ваги легкої промисловості, особливо текстильної, і прискорений розвиток нових галузей - автомобільної, електротехнічної, виробництва синтетичних матеріалів.

З середини 60-х рр.. розпочався другий етап перебудови - перехід до кібернетизації виробництва, до наукомістких галузей.

Швидкість технічної перебудови підвищувало та обставина, що замість самостійних науково-технічних розробок Японія пішла шляхом придбання в інших країн їх науково-технічного досвіду, купівлі патентів та ліцензій. Це виявилося дешевше і швидше. Один приклад. Концерн Дюпонів 11 років розробляв процес виробництва нейлону, витративши на це 25 млн.дол Японська компанія "Тойо Рейон" придбала патент на виробництво нейлону у Дюпонів за 7,5 млн. дол Ці 7,5 млн. дол вона виплатила Дюпона за 1951 - 1959 рр.., Отримавши за ці роки тільки експорту нейлону на 90 млн.дол Таким чином, заощаджувалися навіть не стільки гроші, скільки час. До цього Японію змушували обставини: за розрахунками японських фахівців, до середині 50-х рр.. її промисловість у науково-технічному відношенні відставала від передових країн на 20-25 років, і починати з самого початку означало закріпити відставання.

2. Особливі форми експлуатації праці та висока питома вага капіталовкладень в національному доході.

Тут до цих пір в господарство інвестується близько третини валового національного продукту. При цьому 70% капіталовкладень робиться не за рахунок прибутку самих промислових корпорацій, а за рахунок банківського кредиту.

Остання обставина пояснюється зазначеної вище особливістю японських фінансових груп.

Близько третини капіталовкладень складають "заощадження приватних осіб". Іншими словами, японці порівняно мало витрачають на своє споживання, економлять, а заощаджені гроші кладуть у банк або купують на них акції промислових підприємств. Це пов'язано з особливостями експлуатації праці в Японії.

Зарплата тут набагато виросла в порівнянні з часами "соціального демпінгу ", але залишається нижче, ніж в інших країнах, по відношенню до вартості виробленої продукції. Питома вага витрат на оплату праці у вартості продукції в Японії в 2-3 рази нижче, ніж в інших країнах (в США цей показник - 32%, в Англії - 27%, а в Японії - 11%). Так, у вартості італійських автомобілів "Фіат" зарплата складає 31%, а у вартості відповідних японських - 6,6%. У вартості електротехнічної продукції західнонімецькій корпорації "Сіменс" зарплата - 41%, а в японської "Хітачі" - 14%. Ще раз слід підкреслити, що мова тут йде не про абсолютну величину реальної зарплати, яка в Японії відповідає середньому рівню європейських країн, а про витрати на оплату праці у вартості продукції. Це частка витрат визначається продуктивністю праці, технічних та організаційним рівнем виробництва та іншими факторами.

Патерналізм, який був характерний для японської промисловості початку століття, зберігся до нашого часу, щоправда, у значно змінених формах. Так, для Японії характерно довічне прикріплення працівника до підприємству. Це прикріплення, звичайно, забезпечується не примусом, а економічними чинниками. Заробітна плата починаючого працівника відносно низька, але вона збільшується щорічно надбавками за вислугу років, так що робітник у віці 45 років заробляє в 2,5 рази більше, ніж початківець робітник. Природно, перейшовши в іншу фірму, працівник повинен починати з найнижчого рівня зарплати. Крім того, зі збільшенням стажу роботи подовжується і відпустку, розширюються деякі привілеї, і збільшується в майбутньому пенсія. У цих умовах життя робочого виявляється пов'язаним з процвітанням фірми. У деяких компаніях навіть є звичай починати робочий день з колективного виконання гімну фірми. Природно,це підвищує продуктивність праці.

Крім того, в японській промисловості велика увага приділяється соціально-психологічним факторам. Адміністрація вживає заходів для згуртування членів трудового колективу, для організації сімейного відпочинку. Тому, наприклад, там сусіди по виробничій бригаді звичайно намагаються замінити відсутнього або виправляють його помилки. Прийнято вважати, що фірма - це єдина родина, яка дбає про своїх членів.

Пенсія в Японії - це одноразова видача суми, складеної з розрахунку по одному місячному окладу за кожен пророблений рік. Оскільки більше пенсіонер від підприємства вже нічого не отримає, він намагається ці гроші вкласти в справу, тобто купує на них акції.

Крім того, в Японії існує така практика: виробничі операції,які не вимагають високої техніки, але вимагають багато живої праці, великі фірми самі не виконують, а передають дрібним, іноді навіть напівкустарним,закладам. Це обходиться значно дешевше.

3. Висока питома вага витрат на розвиток господарства пов'язаний і з низькими військовими витратами.

Згідно з японської конституції військові витрати не можуть перевищувати 1%валового національного продукту. Вони ростуть, тому що росте сам національний продукт.

Мілітаризація в Японії заборонено конституцією, в якій сказано: "Японський народ назавжди відкидає війну як суверенне право нації і загрозу застосування сили як засіб вирішення міжнародних питань. Право оголошення країни в стані війни не буде визнаватися ".

4. Нарешті, пояснення високих темпів зростання японської промисловості було б неповним без аналізу особливостей державного регулювання економіки.

У Японії державі належить більше третини основних виробничих фондів, 20% валового національного продукту виробляється за державними замовленнями. Через державний бюджет проходить 30% валового національного продукту.

Економічним плануванням займається орган, який так і називається - "Управління економічного планування". У ньому беруть активну участь представники фінансових груп і корпорацій. Парламент ні в розробці, ні в затвердження планів участі не бере. Тут вважають, що планування господарства повинно бути справою тих, у чиїх руках реально перебуває господарство.

У цьому сенсі планування строго централізовано: рада корпорацій і груп планує своє майбутнє. Плани приймаються групами і корпораціями до неухильного виконання: санкції за порушення підуть не від держави, а від "своїх", що значно болючіше.

Розробляються плани двох видів - загальнодержавні та галузеві. Мета загальнодержавних планів - забезпечити певні темпи зростання. Для досягнення цієї мети план намічає по кожній галузі обсяг капіталовкладень, які повинні робити самі корпорації. Мета галузевих планів - ліквідувати слабкі місця японської економіки, тобто забезпечити зростання тих частин господарства, які не можуть обійтися без державної допомоги. Якщо загальнодержавні плани забезпечуються приватними інвестиціями, то галузеві - державними.

Джерела

1. Сайт www.history.kemsu.ru - стаття "Післявоєнний регулювання в окупованій Японії "

2. Сайт www.japantoday.ru:

А) стаття "Роль держави в повоєнному економічному розвитку Японії" (Косуке Накахіра)

Б) стаття "Три інтернаціоналізації Японії" (В. Молодяков)

Размещено на Allbest.ru