Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Принципи підприємницької діяльності

Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальника і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення - н на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Значення принципів підприємницької діяльності полягає в їх здатності в інтегрованій формі відображати основні ідеї, закладені в правову норму, що сприяє і правильному застосуванню цих норм і усуненню прогалин у правовому регулюванні. Таким чином, принципи підвищують вплив правового регулювання та сприяють його стабілізації.

Стаття, що коментується, деталізує зміст конституційного права громадян на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Свобода вибору виду підприємницької діяльності дістає вияв у праві підприємця, самостійно, без обмежень, приймати рішення щодо вибору тієї сфери підприємницької діяльності, яку він вважає найбільш привабливою для вкладення капіталу та реалізації власних підприємницьких здібностей. Обмеження цієї свободи стосуються лише деяких видів діяльності, підприємництво в яких заборонено згідно із законом, а також певного кола осіб, якім на законодавчому рівні теж заборонено підприємництво .

Ще один принцип підприємницької діяльності визначає межі незалежності підприємницької ініціативи. Враховуючи творчий характер підприємницької діяльності, який дістає зияв у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення, підприємець самостійно формує програму власної діяльності (стратегічні (перспективні), тактичні (середньострокові), поточні, оперативні та інші плани). їх реалізація передбачає залучення певних ресурсів матеріально-технічних, фінансових, трудових, сировинних тощо), які за вибором підприємця можуть бути як власними, так і запозиченими. Для залучення ресурсів, використання яких обмежено законом (земля, ліс, надра тощо), передбачається особливий порядок.

Свобода вибору контрагентів (споживачів та постачальників) дозволяє підприємцю формувати оптимальне коло «бізнес-спілкування», яке, у свою чергу, надає можливості найбільшою мірою реалізувати мету діяльності.

Вирішення питань кадрового забезпечення власної діяльності також віднесено до виключних прав підприємця. У межах цього права він самостійно визначає доцільність залучення найманих працівників, їх кількість, штатний розпис, функціональні обов'язки кожної категорії працівників. Загальні обмеження даного права пов'язані з обов'язком дотримання положень КЗпП щодо прав та гарантій працівникам.

Досягненню мети підприємництва слугує й цінова політика підприємця. Свобода у визначенні ціни може бути обмежена лише у випадках, передбачених законом. Такі обмеження мають як прямий (встановлення державних (комунальних) фіксованих цін на окремі види продукції), так і непрямий (обмеження рентабельності, визначення граничних рівнів цін, зведення процедури обов'язкового декларування змін ціни) характер. Суттєвим фактором, що обмежує вільні ціни, є конкуренція.

Тісно пов'язаним з принципом вільного (самостійного) встановлення цін на продукції є принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Сутність комерційного розрахунку як методу ведення господарства полягає у співставленні у вартістній (грошовій) формі витрат і результатів господарської діяльності. Мінімізація витрат та оптимізація прибутку можуть бути досягнуті шляхом скорочення витрат виробництва, адекватного нормування трудових та інших ресурсів, зваженої цінової політики тощо.

Однією з ознак підприємництва є його ризиковий характер. Під власним комерційним ризиком розуміють можливі негативні майнові наслідки підприємницької діяльності, що виникають у процесі її здійснення і не пов'язані з будь-якими упущеннями з боку підприємця. Причинами таких наслідків можуть стати зміни в законодавстві, порушення обов'язків контрагентами, зміни умов підприємницької діяльності тощо.

Свобода здійснення підприємництва передбачає й свободу розпорядження її результатами, незалежно від того, на території якої держави вони отримані. Відправним моментом визначення маси прибутку, який залишається у повному розпорядженні підприємця, є сплата передбачених законом податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

2. Малий бізнес. Види підприємств малого бізнесу

Малий бізнес -- це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з мстою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Суть та значення малого бізнесу полягає в тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; основою дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживацькими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця, має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Рис.1.Класифікація малих форм господарювання

Можливість ефективного функціонування малих форм виробництва визначається поряд з їхніми перевагами порівняно з великим виробництвом: близькість до місцевих ринків і пристосування до запитів клієнтури; виробництво малими партіями, що невигідно великим фірмам; виключення зайвих ланок керування і т. д. Малому виробництву сприяє диференціація й індивідуалізація попиту в сфері виробничого й особистого споживання.

У свою чергу, розвиток середнього і дрібного виробництва створює сприятливі умови для оздоровлення економіки: розвивається конкурентне середовище; створюються додаткові робочі місця; активніше відбувається структурна перебудова; розширюється споживчий сектор. Розвиток малих підприємств веде до насичення ринку товарами і послугами, підвищення експортного потенціалу, кращому використанню місцевих сировинних ресурсів.

Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу застосування праці, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, але насамперед для підприємницької діяльності населення, розгортання його творчих сил і використання вільних виробничих потужностей.

Малий бізнес включає в себе індивідуальну трудову діяльність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його.

Отже, малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо вони за своїми параметрами вписуються в задані за розмірами обмеження. Більшість підприємств малого бізнесу -- це малі фірми, в яких працюють від трьох до десяти осіб.

Перспективність підприємств малого бізнесу залежить від:

-- формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різні форми власності;

-- використання в більшості випадків суто ринкових методів відтворення, незалежність і свобода дій;

-- характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, адаптації до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

-- різкого підвищення ефективності наукового-технічного прогресу (ресурсозберігаючий тип НТП);

-- соціальної результативності економіки;

-- високої швидкості обігу авансового капіталу;

-- низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські видатки;

-- повнішого завантаження і високої продуктивності "живої" праці та обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

-- низьких питомих витрат на транспорт і управління;

-- мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом змін кон'юнктури ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рішень.

Використання переваг підприємств малого бізнесу може дати досить позитивний ефект безпосередньо вже в умовах нинішнього етапу економічної реформи. Ці підприємства рухливіші, гнучкіші, вони швидко реагують на зміни, що відбуваються на ринку. Саме невеликі підприємства виявляються найбільш мобільними до впровадження прогресивних методів господарювання. Вони можуть швидко і без негативних наслідків змінити свої виробничі програми, освоїти виробництво високорентабельних товарів, що користуються попитом, відмовитись від випуску нерентабельної продукції.

Суб'єктами дрібного бізнесу виступають як окремі громадяни, так і малі підприємства. Виходячи з цих особливостей, можна виділити два шляхи утворення малих підприємств. Перший -- створення на новому місці, другий -- виділення підрозділу з вже діючого підприємства.

Життєвий цикл підприємств малого бізнесу становить 3--5 років. Після закінчення цього строку невелика частина підприємств, накопичивши початковий капітал, продовжує функціонувати або набуває іншого статуту і змінює форму підприємництва. Друга, більша частина -- припиняє своє існування. Проте кількість підприємств, що народжуються, постійно перевищує кількість тих, що припинили свою діяльність.

Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розвинутою ринковою економікою класична приватна власність як власність однієї особи має обмежені можливості та поширення, а в середньому та великому бізнесі -- це явище надто рідкісне.

Малі підприємства в усьому світі відіграють важливу роль. В останні декілька років у Західній Європі, США і Японії велике значення набув дрібний бізнес, де він поданий сукупністю малих і середніх підприємств. Основна їхня маса -- це дрібні підприємства, у яких працюють не більше ніж 20 чоловік. Малі підприємства забезпечують 2/3 приросту нових робочих місць, що дозволило значно скоротити безробіття в цих країнах.

Малі підприємства ефективні не тільки в споживчій сфері, але і як виробники окремих вузлів і малих механізмів, напівфабрикатів і інших елементів, необхідних для виробництва кінцевої продукції, випуск яких невигідний великим підприємствам. Все це обґрунтовує необхідність комплексного підходу до визначення місця і ролі малих підприємств в економіці товариства. У малому підприємництві криються великі резерви, що можна поставити і на службу України.

Залежно від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти. Малі підприємства цієї групи, як правило, спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей, іноді здійснюють проміжне складання. Ці підприємства дуже тісно взаємодіють із великими підприємствами через систему коопераційних зв'язків, систему субпідряду. За допомогою цих підприємств велике виробництво звільняється від невигідного йому допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства цієї групи, знаходяться в значній залежності від великих і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти. Підприємства цієї групи спеціалізуються на випуску кінцевої (готової) продукції, орієнтованої в основному на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Це виробництво продуктів, одягу, взуття, дрібні будівельні роботи. Вони досить незалежні від великих, іноді можуть створити конкуренцію і великому підприємству завдяки високій якості виробленого продукту.

Експлеренти. Підприємства цієї групи -- так звані ризикові фірми або інноваційні підприємства. Займаються в основному науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних партій товарів.

3. Види комерційних угод

малий бізнес угода фінансування

Комерційна угода - це згода між двома або кількома сторонами на поставку товарів, робіт або послуг відповідно до умов, встановлених угодою.

Якщо в угоді беруть участь представники різних країн (фірми, які не зареєстровані на території країни продавця або покупця), то вона є міжнародною. Якщо в угоді беруть участь представники однієї країни, а також іноземні фірми, зареєстровані у країні покупця або продавця, то така угода вважається внутрішньою.

Усі комерційні угоди можна розподілити на два види: основні та допоміжні.

До основних можна віднести угоди, пов'язані: з купівлею-продажем продукції; з купівлею-продажем та обміном науково-технічних знань (патенти, ліцензії, „ноу-хау" тощо); з купівлею-продажем технічних послуг (впровадження нових технологій, сприяння при будівництві унікальних об'єктів); з орендою засобів виробництва, товарів, робіт та послуг; з організацією туризму, в тому числі міжнародного.

До допоміжних відносять угоди, пов'язані з передаванням товарів, робіт та послуг від продавця до покупця, серед них виділяють такі: перевезення вантажів, у тому числі міжнародних; страхування вантажів; складування, переробка та збереження вантажів; проведення розрахунків між сторонами (банківські операції).

Бартерними, або комленсаційними, вважають угоди, що здійснюються без залучення коштів у готівковому або безготівковому вигляді, тобто на основі прямого товарообміну. Бартерні угоди характерні для недостатньо розвиненого ринку. Саме з бартеру почалися ринкові відносини. В сучасних умовах в країнах з ринковою економікою бартер має певне поширення, але ці угоди мають допоміжний, другорядний характер. У нашій країні бартер має суттєву роль через розладнаність систем постачання, фінансів, інфляційних процесів.

Правовим документом, що скріплює необхідні умови для реалізації комерційної угоди, є угода, або контракт. Так, відповідно до класифікації угод можна виділити такі форми угод, або контрактів: купівля-продаж, ліцензійні, маркетингові, орендні угоди, страхування, перевезення, поставки, зберігання та ін.

Структура торговельного контракту може включити такі розділи: „Визначення сторін", „Предмет контракту", „Ціна і сума контракту", „Строки поставки", „Якість товару", „Гарантії", „Рекламації", „Порядок відвантаження", „Здавання - приймання товарів", „Платежі", „Упаковка і маркування", „Санкції", „Страхування", „Форс-мажор", „Арбітраж", „Решта умов", „Юридичні адреси сторін".

У комерційній практиці найчастіше використовується два основних методи реалізації комерційних угод: безпосередньо з виробником та через посередника. Решта методів - це комбінація двох основних.

Нині, коли кількість комерсантів у нашій країні дедалі зростає, дуже важливо визначити критерії, які дають змогу з найбільшою ефективністю здійснювати комерційні угоди.

Прямі торговельні угоди - це операції між безпосередніми споживачами і виробниками товарів, робіт, послуг. Вони мають значні переваги, але бізнесмену потрібно мати своїх фахівців, які здатні забезпечити перевезення, зберігання.

Торговельно-посередницькі угоди - це операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, робіт, послуг, які виконуються за дорученням покупця або продавця незалежним торговельним посередником згідно з укладеною між ними угодою.

Торговельно-посередницькі угоди за характером взаємовідносин між підприємством і посередником можна розподілити на такі види:

операції з перепродажу - посередник купує товари у виробника, тобто стає їх власником;

комісійні - посередник не купує товар у виробника, а здійснює угоди купівлі-продажу за його рахунок і за винагороду, обумовлену договором комісії (до 10 % від суми угоди);

агентські операції - здійснюються на основі агентської угоди (укладається на певний період і регіон) між підприємством і посередником на здійснення операції купівлі-продажу за рахунок і від імені підприємства;

брокерські операції - посередник здійснює контракт між продавцем і покупцем. Брокер за інформацію сторін отримує винагороду до 2-3 %. Такі операції майже завжди використовуються на біржах та аукціонах, а також при купівлі-продажу одного-двох товарів.

Торговельні посередники є серйозними партнерами, які повністю вивільняють виробника і продавця від потреби створювати збутову мережу, що потребує, у свою чергу, значних інвестицій (реклама, транспорт, складське господарство та ін.).

Посередництво - категорія ринку. Це відносини, що виникають між людьми за участю третьої особи при здійсненні комерційної угоди. Комерційна угода здійснюється в кілька етапів:

пошук і вибір контрагента;

підготовка до підписання контракту купівлі-продажу;

укладання контракту;

реалізація умов контракту.

Кожний етап можна розбити на певні послідовні стадії.

Найбільш складне завдання - вибір контрагента, від чого залежить результат угоди. Слід також визначити, який товар необхідно закупити, кому і як продати його.

Дуже важливо вирішити питання фінансування угоди: готівка, кредит, обмін частини продукції, за рахунок реалізації іншого товару, визначити постачальника, підготувати оферту (комерційну пропозицію), механізм реалізації умов контракту.

Размещено на Allbest.ru