Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Державна політика зайнятості

Політика зайнятості населення являє собою систему регуляторних заходів і дій соціально-економічного, адміністративно-організаційного та правового характеру, які здійснюються державними і соціальними інститутами та спрямовані на забезпечення оптимального функціонування й розвитку сфери соціально-трудових відносин, у тому числі національного ринку праці, з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Державна політика зайнятості населення виконує своєрідну роль в узгодженні економічної та соціальної політики держави. З її допомогою детермінується ієрархія цілей та завдань регулювання пропорцій суспільного відтворення, забезпечується сприяння соціально-економічному розвитку суспільства. Врешті-решт державна політика зайнятості населення безпосередньо впливає на його добробут, який є передумовою кількісного зростання та якісного вдосконалення робочої сили. Саме вона окреслює систему пріоритетів державного втручання в економіку, дає змогу розмежовувати цілі державного регулювання та засоби їх досягнення. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що економічна політика розглядається як засіб досягнення цілей, які визначаються соціальною політикою держави, а їх пов'язує та узгоджує саме політика зайнятості населення.

Інструменти політики зайнятості населення використовується для цілеспрямованого впливу не тільки на функціонування й розвиток ринку праці, а й на людину як носія здатності до праці. За його допомогою здійснюється вплив на такі функції ринку праці, як розподіл працівників за галузями національної економіки, за географічною і професійними ознаками.

На загальнодержавному рівні держава для прямого та опосередкованого впливу на фактори зайнятості населення використовує такі соціально-економічні регуляторні інструменти, як кредити, субсидії, пільги та дотації підприємцям, регулювання рівня й ставок прибуткового податку. За допомогою адміністративно-організаційних важелів вона регулює кількісні співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили шляхом встановлення квот на працевлаштування, при укладанні контрактів з підприємцями; вибіркового оподаткування; зменшення або збільшення пенсійного віку; регулювання тривалості робочого часу; впливу на міграцію робочої сили, її територіальну, галузеву та професійно-кваліфікаційну мобільність. А законодавчими актами регламентуються такі складові розширеного відтворення робочої сили як її формування та використання.

На регіональному рівні вирішується більшість завдань державної політики зайнятості населення. Використовуючи арсенал її засобів, регіональні органи державного управління впливають на збалансованість регіональних ринків праці та умови відтворення робочої сили.

Державна політика зайнятості населення поширюється на всі фази відтворення робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і споживання), тобто на всі складові процесу функціонування та розвитку здатності до праці в суспільному відтворенні. Йдеться про навчання, професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Вони спрямовані на підтримання та розвиток якісних характеристик працівників у процесі суспільного відтворення.

Зміст політики зайнятості населення становить сукупність дій та заходів загальнодержавних і регіональних установ, спрямованих на зближення структури і пропозиції робочої сили, попиту на неї, тобто на досягнення відповідності між ними. Ці дії та заходи прямо або опосередковано впливають на параметри функціонування національного ринку праці, розширене відтворення робочої сили. До основних з них належать: працевлаштування, в тому числі тимчасове та за межами держави, професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікація, профінформація, організація громадських, тимчасових та сезонних робіт, сприяння розвитку всіх форм зайнятості та збереженню і створенню нових робочих місць.

Безпосереднім організатором і провідником здійснення цих заходів в Україні є державна служба зайнятості населення, яка має для цього законодавчо встановлені повноваження. На її структурні підрозділи, якими є центри зайнятості різного рівня, покладаються і функції робочих органів виконавчої дирекції фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних соціальних гарантій у сфері зайнятості в Україні створена в 1991 р. державна служба зайнятості. Вона виконує такі функції:

аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу та інформує населення, державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та з інших питань;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

надає допомогу громадянам у підборі бажаної роботи та власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;

організовує за необхідністю професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

надає послуги з працевлаштування та. професійної орієнтації працівникам, що вивільняються, і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і, - надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

бере участь у підготовці перспективних та поточних державних і територіальних програм зайнятості, заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

З 2001 року у зв'язку з прийняттям та введенням в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" державний центр зайнятості України набув статусу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Виконавча дирекція цього фонду організовує; виконання його рішень, забезпечує дотримання законодавства про страхування на випадок безробіття, діє від Його імені та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом зазначеного фонду. Окрім цього, виконавча дирекція фонду та її робочі органи:

ведуть реєстр платників страхових внесків;

проводять збір страхових внесків;

здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;

виплачують матеріальне забезпечення та надають соціальні послуги, передбаченні цим Законом;

контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття;

представляють інтереси Фонду в судових та інших органах;

представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної: влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, Ш установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту населення, а також органами соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

готує та подає на розгляд правління Фонду:

пропозиції щодо вдосконалення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;

проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду;

пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду;

звіт про свою діяльність.

Отже, виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття наділена значним колом повноважень у сфері регулювання зайнятості населення в нашому суспільстві.

Нині державна служба зайнятості України перейшла на якісно новий етап свого розвитку. Це проявляється у тому, що в діяльність її базових ланок впроваджено розроблену групою викладачів Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України та співробітників останньої, Єдину технологію обслуговування незайнятого населення. Ця технологія являє собою спосіб діяльності спеціалістів державної служби зайнятості з надання її клієнтам передбачених законодавством соціальних послуг на основі раціонального розподілу дій та координованості процедур і операцій, визначення оптимальних засобів їх виконання.

2. Крива Філіпса про зв*язок між інфляцією і безробіттям в коростроковому та довгостроковому періодах

Теоретичною основою державного регулювання зайнятості слугує кейнсіанська теорія, згідно з якою усунення вимушеного безробіття має досягатися за допомогою політики стимулювання сукупного попиту. Але така політика має і негативні побічні наслідки. З одного боку, вона сприяє зменшенню безробіття, а з іншого - породжує інфляцію. отже, за зменшення безробіття суспільство повинно розплачуватися інфляцією. Це означає, що між безробіттям та інфляцією існує обернена залежність. Зазначений зв'язок між безробіттям (U) та інфляцією (i) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса (рис.1).

Рис.1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Крива Філіпса свідчить, що за зменшення безробіття від U₁ до U₃ інфляція зростає від i₁ до i₃. Спираючись на криву Філіпса, можна зробити три висновки:

велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією: можливі лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки;

стимулювальна політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції;

вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми (зменшенню безробіття чи зниженню інфляції) він віддає перевагу.

Проте наведений варіант кривої Філіпса адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв'язок. Про це свідчить "крива" Філіпса у довгостроковому періоді (рис.11.3).

Рис.2 "Крива" Філіпса у довгостроковому періоді

На рис.2 короткострокова "крива" Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює i₁, а безробіття - природній нормі, тобто U_n. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукупного попиту. В короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, a з іншого, внаслідок збільшення сукупного попиту зросте інфляція попиту до i₂, що перемістить економіку в точку T₂.

Реагуючи на зростання інфляції, робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до U_n, що перемістить економіку в точку Т₃. З іншого боку, виникне інфляція витрат, яка зросте до i₃. Внаслідок цього "крива" Філіпса переміститься в положення 2. Якщо зарплата знову зросте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться на умовах зростання інфляції до i₅ і повернення безробіття до природної норми. З'єднавши точки Т₁ і Т₅, отримаємо вертикальну лінію, яка є "кривою" Філіпса у довгостроковому періоді.

зайнятість населення крива філіпс

3. Задача