Аналіз ділової активності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський університет імені Бориса Грінченка Інститут суспільства

Кафедра менеджменту, економіки і фінансів

Курсова робота

на тему: Аналіз ділової активності підприємства

Київ, 2012



Вступ

Перш ніж почати обговорення методики аналізу ділової активності підприємства, мені б хотілося відзначити зростаючу роль використання нових технологій для проведення аналізу господарської діяльності підприємства. Економічний аналіз супроводжується виконанням великого обсягу різноманітних обчислень: абсолютних і відносних відхилень, середніх величин, дисперсій, процентних величин та ін Крім того, в процесі аналізу виконуються різні види оцінок, угруповань, порівнянь і сортувань вихідних даних; знаходження мінімального або максимального значення і ряд інших операцій. Результати аналізу вимагають графічного або табличного представлення. Все це різноманіття видів аналітичної обробки економічної інформації є об'єктом автоматизації із застосуванням сучасних засобів зв'язку та обчислювальної техніки, а також новітніх програмних продуктів призначених для проведення економічного аналізу.

Все це дозволяє робити більш точні і складні обчислення, які неможливо виконати вручну; представляти інформацію більш наочно (у вигляді таблиць і графіків) і найголовніше робити це частіше з мінімальними витратами часу, що в даний час дуже важливо для багатьох підприємств, яким необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища.

В даний час в Росії існує досить велика кількість програмних продуктів, які дозволяють автоматизувати процес економічного аналізу, в тому числі аналізу ділової активності. Природно використання комп'ютерів повністю не дозволяє замінити людини, так як тільки він здатний робити висновки, грунтуючись на представленої інформації і приймати відповідні рішення, використовуючи свої теоретичні знання.

Якщо стратегічна мета функціонування організації - динамічне, ефективне та раціональне розвиток, то говорять про активної позиції організації у веденні бізнесу. Основним характеризує таку позицію ознакою є ділова активність. Аналіз ділової активності - окремий блок у системі комплексного фінансового аналізу діяльності організації. У більшості випадків його проводить у взаємозв'язку з іншими напрямками аналізу фінансовий менеджер. Таким чином, з одного боку ділова активність характеризує окрему сторону фінансово-господарської діяльності організації, а з іншого боку дозволяє доповнити і уточнити дані аналізу фінансової стійкості, платоспроможності, ліквідності, рентабельності.

У рамках аналізу може бути здійснена якісна оцінка ділової активності, наприклад, за такими критеріями: широта ринків збуту продукції, репутація в ділових колах, стійкість зв'язків з клієнтами, наявність продукції, що поставляється на експорт та ін.. Великий інтерес для осіб, які беруть участь в аналізі : співробітника бухгалтерської служби, фінансового менеджера, іншого зацікавленого користувача фінансової звітності, представляє методика проведення кількісних розрахунків, а також основні висновки, які можна зробити за їх результатами.

Інформаційною базою для кількісного аналізу ділової активності традиційно є бухгалтерська звітність організації. Для цілей внутрішнього аналізу можуть також використовуватися дані синтетичного й аналітичного обліку.

Фінансовий стан, ліквідність та платоспроможність підприємства в більшому ступені залежать від рівня ділової активності, оптимальності використання оборотного капіталу, оцінки його величини і структури. У зв'язку з тим, що обігові кошти формують основну частку ліквідних активів фірми, їх величина повинна бути достатньою для забезпечення ритмічної і рівномірної роботи організації і - як наслідок - отримання прибутку. Використання оборотних коштів в господарської діяльності має здійснюватися на рівні, мінімізуючому час і максимізує швидкість обігу оборотного капіталу і перетворення його в реальну грошову масу для подальшого фінансування і придбання нових оборотних коштів. Потреба у фінансуванні пропорційно залежить від швидкості обігу активів.



Розділ 1. Економічний зміст та класифікація ділової активності підприємства

1.1 Характеристика ділової активності підприємства

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якісному та кількісному рівнях. Якісний рівень оцінки може бути отриманий у результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:

* широта ринків збуту продукції;

* наявність продукції, що експортується;

* наявність унікальної продукції, техніко-економічні параметри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;

* репутація підприємства;

* стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо.

Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами:

1) ступенем виконання плану на основі показників, що забезпечують задані темпи їх зростання;

2) рівнем ефективності використання ресурсів.

Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті зіставлення темпів їх змін. У цьому зв'язку найоптимальнішим є зіставлення таких показників:

100 % < Тс.к < Тр < Тп, (1)

де Тс.к -- темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства;

Тр -- темп зміни обсягів реалізації продукції;

Тп -- темп зміни прибутку.

Перша нерівність (100 % П Тс.к) означає, що економічний потенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.

Друга нерівність (Тс.к Тр) вказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищується більш високими темпами, тобто ресурси комерційної організації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.

Із третьої нерівності (Тр Тп) видно, що прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва та обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємовідносин з контрагентами.

Однак можливі також відхилення від цієї ідеальної залежності, які не завжди слід розглядати як негативні. Причинами порушення системи нерівності можуть бути освоєння нових перспективних напрямів застосування капіталу, реконструкція та модернізація діючих виробництв, упровадження продуктових нововведень тощо. Така діяльність завжди пов'язана із значним вкладенням фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, які порушують наведене співвідношення показників, але це не свідчить про зниження ділової активності підприємства.

1.2 Поняття, економічний зміст та класифікація ділової активності підприємства

Оцінка ділової активності підприємства -- один з основних аспектів аналізу діяльності суб'єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що такий аналіз дає змогу оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів.

Підвищення темпів зростання основних показників в умовах ринку є одним із найважливіших завдань кожного економічного суб'єкта, вирішення якого тісно пов'язане із забезпеченням останнього ефективними засобами виробництва, впровадженням ресурсозберігаючих технологій та застосуванням досконалих форм управління. Це вказує на те, що проблема забезпечення зростання основних темпових показників має формуватися на принципово новому підході. Так, підвищення темпів зростання основних показників має бути досягнуто не будь-якою ціною, а вибором оптимального варіанта розвитку, який передбачає мінімальне витрачання виробничо-фінансових ресурсів. Крім того, масштаби виробництва мають оцінюватися з обов'язковим урахуванням рівня конкурентоспроможності продукції та ступенем задоволення ними потреб ринку. Нарешті, проблема динамічного зростання оціночних показників має розглядатися з позиції довгострокової перспективи, протягом якої в певні періоди можливе навіть зниження їх рівнів задля утворення резерву подальшого розвитку.

Реалізація другого напряму аналізу ділової активності полягає в оцінці ефективності використання ресурсів підприємства.

У процесі своєї виробничо-господарської діяльності підприємство використовує такі види ресурсів:

* фінансові;

* матеріальні;

* трудові.

Дослідження економічної суті та призначення кожного виду ресурсів дозволяє помітити, що вони, незважаючи на різну свою природу, форму та характер використання, тісно пов'язані між собою, і низький рівень якості одного виду ресурсів (навіть при ефективному використанні всіх інших) не дає змоги підприємству досягти бажаних результатів. Дійсно, якщо на підприємстві більшість працівників має низьку кваліфікацію, знання, майстерність, то використання якісної сировини та технологічно досконалого обладнання не зменшить кількості бракованої продукції, що, у свою чергу, призведе до зниження обсягів реалізації, а можливо й виникнення збитків. У разі, коли підприємство використовує не тільки морально, а й фізично застаріле обладнання, високопродуктивна праця робітників у поєднанні з якісними матеріалами не змінить тенденції до зниження прибутку. Врешті-решт, якщо продукція виготовляється з низькосортного матеріалу навіть із використанням сучасної технології, попит на неї буде низьким, а діяльність підприємства неефективною.

Отже, можна зробити висновок, що всі види ресурсів, які використовуються підприємством у процесі виробничо-господарської діяльності, являють собою комплексну взаємозалежність та взаємозв'язок складових його економічного потенціалу, що формується залежно від потреб виробництва з метою отримання економічних вигід у майбутньому.

Серед основних особливостей ресурсів підприємства можна виділити такі:

* ресурси є невід'ємною складовою економічного потенціалу операційної діяльності підприємства;

* структура ресурсів складна, але гнучка та динамічна і тісно взаємопов'язана з процесом виробництва;

* використання будь-яких видів ресурсів відбувається в комплексі та передбачає зміну форми їх прояву та відтворення в процесі фінансово-господарської діяльності;

* забезпеченість підприємства виробничими і фінансовими ресурсами та ефективність їх використання визначають можливості та темпи розвитку підприємства, рівень його ділової активності.

У сучасних умовах, коли перевищується самостійність підприємств у прийнятті та реалізації управлінських рішень, їх економічна та юридична відповідальність за результати господарської діяльності, значно підвищується роль фінансового аналізу, який дає змогу виявляти й використовувати резерви підвищення ефективності виробництва, розробляти оптимальну для підприємства стратегію розвитку, зменшувати невизначеність та ризик, що притаманні підприємницькій діяльності. Отже, розробка дійових заходів і дослідження високого рівня ділової активності підприємства неможливі без систематичного проведення глибокого та всебічного аналізу.

Метою аналізу ділової активності підприємства є розрахунок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій і причин їх змін для дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього.

Аналіз ділової активності проводиться в інтересах як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів інформації. У зв'язку з цим його поділяють внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз ділової активності проводиться управлінським персоналом підприємства всіх рівнів за даними оперативного, фінансового та бухгалтерського обліку. Основною його метою є забезпечення підвищення ефективності використання виробничих та фінансових ресурсів і на цій основі -- збільшення прибутку та зниження собівартості.

Зовнішній аналіз ділової активності підприємства здійснюється зовнішніми відносно підприємства споживачами інформації. До них належать: інвестори, постачальники, покупці, конкуренти, ділові партнери, фінансово-кредитні та податкові органи. Вони вивчають інформацію виходячи зі своїх інтересів.

Альтернативність цілей аналізу ділової активності підприємства визначають не тільки функціональні обов'язки управлінського персоналу підприємства різних рівнів. Вона залежить також від цілей, які ставлять перед собою зовнішні користувачі інформації.

Цілі дослідження досягаються в результаті вирішення низки аналітичних завдань. До них відносять:

* аналіз виробничо-господарської ситуації, що склалася на підприємстві в попередні періоди його функціонування, оцінка її відповідності рівням ділової активності;

* діагностика бізнес-середовища підприємства, виявлення основних факторів впливу на зміни рівнів ділової активності суб'єкта господарювання за період, що досліджується;

* аналіз темпів зростання основних результативних показників; з'ясування причин їх відхилення від ідеальної моделі залежностей, що існують між ними;

* оцінка ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів;

* визначення резервів підвищення ефективності виробництва та розробка оптимальних заходів їх використання з метою підвищення ділової активності підприємства.

1.3 Фактори, що впливають на ділову активність підприємства

Зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на діяльність підприємства, формують його бізнес-середовище, яке фактично визначає становище підприємства на ринку, його економічний потенціал та фінансове благополуччя.

Виходячи з того, що всі аспекти діяльності суб'єктів господарювання традиційно поділяють на зовнішні та внутрішні, розрізняють дві основні складові бізнес-середовища. Йдеться про зовнішнє і внутрішнє оточення, аналіз якого передбачає ідентифікацію його учасників, особливості їх відносин з підприємством, що досліджується, а також характеристику притаманних йому факторів впливу.

Ринкове середовище, в якому підприємство діє, називають зовнішнім, оскільки формують його зовнішні по відношенню до підприємства суб'єкти економічної діяльності. Насамперед це бізнес-партнери, з якими підприємство пов'язує ділові інтереси: клієнти, постачальники, замовники, контрагенти.

Оскільки підприємство функціонує в соціально-економічному просторі, нормативно-правову базу якого формує держава, то ділова активність будь-якого суб'єкта господарювання неможлива без втручання державних та інших органів регулювання. Йдеться не про безпосередній вплив держави на виробничий процес, а про створення умов, які викликають потребу в його здійсненні. Відомо, що держава може підтримувати підприємницьку діяльність двояко: прямим регулюванням або непрямим шляхом -- за допомогою податкового впливу та інших важелів економічного характеру. Проте досвід інших країн показує, що провідна роль прямих методів регулювання приводить до безініціативності компаній, тому потрібно акцентувати увагу на податковій, кредитній, амортизаційній політиці. Саме вона встановлює однакові для всіх «правила» ведення підприємницької діяльності, у результаті чого створюються відповідні соціально-економічні умови, які обумовлюють ступінь активності підприємницьких структур, а також їх можливості в досягненні високих результатів.

Серйозний вплив на діяльність підприємства мають і конкуренти, переваги яких у виробничій, технологічній, інноваційній сферах виступають рушійною силою в пошуку ідей та засобів досягнення більш вагомих результатів у стратегічно важливих галузях діяльності підприємства.

Наступною складовою бізнес-середовища є внутрішнє середовище підприємства, яке являє собою сукупність агентів, що діють усередині підприємства, та їх відношень, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності. До них належать керівництво, співробітники та власники.

Для досягнення головної мети будь-якого підприємства -- отримання максимального прибутку -- недостатньо лише забезпечити виробництво необхідними сировиною, матеріалами та високотехнологічним обладнанням. Більш дійовими інструментами у вирішенні цього завдання є впровадження ефективних методів управління та форм структурної організації, які б забезпечували підприємству ритмічну і злагоджену роботу, підтримували його платоспроможність та інвестиційну привабливість. Однак і таких заходів буде замало для досягнення вагомих результатів діяльності підприємства, якщо «людський фактор» не займе провідного місця в системі цінностей керівництва і на підприємстві не буде створено нову модель використання трудових ресурсів, спроможну створити творчу атмосферу в колективі, стимулювати ініціативу та підвищити зацікавленість працівників у результатах своєї та спільної праці.

Оскільки вплив середовища на ділову активність підприємства характеризується багатьма факторами, розглянемо дві їх групи, що відповідають складовим бізнес-простору. Так, до зовнішніх відносять фактори:

1) міжнародного рівня, які поєднують у собі загальноекономічні чинники, вплив міжнародної політики та конкуренції;

2) національні, що включають політичні, економічні, демографічні чинники;

3) ринкові, до яких належать конкурентні, науково-технічні та споживчі чинники.

Враховуючи їх велику кількість, зазначимо, що в процесі аналізу ділової активності підприємства слід виділяти ті, які мають максимальний вплив на діяльність підприємства. У зв'язку з тим, що вплинути на характер їх дії саме підприємство не в змозі, завданням аналізу є відпрацювання варіантів реагування на зміни зовнішнього середовища на випадок, якщо така ситуація стане актуальною.

До внутрішніх факторів відносять:

1) конкурентну позицію підприємства;

2) принципи діяльності;

3) ресурси та їх використання;

4) маркетингову ситуацію й політику;

5) фінансовий менеджмент.

Значення всебічного аналізу внутрішніх чинників для прийняття зважених управлінських рішень переоцінити важко. Такий аналіз дає змогу визначити межі виробничих і збутових можливостей підприємства та обрати ті напрями перетворень, розвиток яких дасть максимальний господарський ефект у довгостроковій перспективі.

1.4 Принципи організації аналізу ділової активності підприємства

Із зниженням імовірності використання традиційних виробничих ресурсів інноваційні процеси визначають як найважливішу умову економічного зростання. Однак донині єдиного погляду на визначення інтенсивності інноваційного розвитку немає, хоча в опублікованих наукових працях із цієї тематики значна увага приділяється питанням підвищення темпів інноваційної діяльності, прискорення впровадження нововведень.

Інтенсивність упровадження науково-технічних досягнень можна кваліфікувати як швидкість появи окремих нововведень у сфері практичного використання. З огляду на це можна дійти висновку, що запровадження кожного нововведення має змінювати технічний рівень виробництва, постійно підвищуючи його. Однак, як правило, цього не відбувається. Отже, показник швидкості появи окремих нововведень не може бути використаний для визначення інтенсивності інноваційної діяльності. Крім того, появу окремих нововведень навіть у великій кількості не можна повною мірою пов'язувати з більшою або меншою інтенсивністю інноваційної діяльності.

Часто інтенсивність інноваційної діяльності розуміють як швидку заміну матеріальних і нематеріальних активів у господарському процесі. Такий підхід до трактування інтенсивності інноваційної діяльності більше відповідає його правильному розумінню.

Загалом проблема активізації інноваційної діяльності промислових підприємств є предметом дослідження багатьох учених, зокрема, ці питання висвітлено в працях. діловий активність бізнес середовище

Метою цієї статті є характеристика рівня розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні і визначення впливу динаміки інноваційних процесів на економічне зростання.

Використання науково-технічних нововведень характеризує темпи практичного впровадження науково-технічної продукції. Теоретично це визначення інтенсивності інноваційної діяльності найточніше відповідає змістові поняття інновація, тому що дає змогу встановити масштаби нововведень у досліджуваній системі. Однак спостерігати динаміку зміни масштабів використання новацій у системі досить складно через відсутність необхідної статистичної інформації. Крім того, з одного боку, розширення масштабу застосування нововведення можна визначити як горизонтальну диверсифікацію, тобто застосування на підприємствах одного галузевого напряму. З другого боку, це поняття можна застосовувати до вертикальної диверсифікації, тобто розповсюдження нововведення серед підприємств різних галузей. Розширення масштабів застосування нововведень в обох випадках може відбуватися за рахунок створення нових підприємств, що також дасть змогу змінювати загальний інноваційний рівень галузі як макросистеми.

Аналіз наявних уявлень про інноваційний розвиток показує певний однобічний підхід до проблем інноваційного розвитку, що виявляється так:

1) науково-технічний прогрес є єдиним і невичерпним джерелом економічного розвитку;

2) відсутні реальні аргументи, що доводять необхідність усебічного нарощування темпів інноваційного розвитку;

3) не розроблено підходів до визначення достатності масштабів інноваційної діяльності, необхідної для забезпечення економічного розвитку;

4) не розрізняються масштаби й цілі інноваційного розвитку макросистеми загалом та її окремих елементів, необхідних для забезпечення сталого економічного зростання.

Окрім того, намагання змішувати поняття технологічного й економічного розвитку призвело до того, що науково-технічний прогрес почали тлумачити як джерело економічного зростання, тоді як його потрібно розуміти як засіб, що за певних умов може забезпечити таке зростання, а за інших -- уповільнити або взагалі припинити його.

Водночас, як слушно зауважує С. Ілляшенко, практика свідчить, інноваційна діяльність може бути успішною за умови узгодженості ринкового потенціалу як здатності сприймати інновації конкретного типу та інноваційного потенціалу як можливості втілення досягнень науки й техніки в конкретні товари, здатні задовольняти споживчий попит.

Отже, одним із найважливіших показників, що характеризують економічний розвиток підприємства, є достатній рівень його інноваційного потенціалу, що пояснюється такими основними причинами. По-перше, виробнича функція змінюється в результаті загальної зміни розмірів капіталу, що його використовують у виробництві продукції за рахунок збільшення розмірів основних засобів, що мають більшу наукоємність і пов'язану з нею велику капіталоємність. По-друге, виробнича функція змінюється в результаті впровадження нових технологій, матеріалів, видів продукції, що випускається, які дають можливість збільшити розміри випуску продукції без істотного збільшення витрат основних ресурсів. Отже, зростання продуктивності праці у вигляді одержання великих обсягів виробництва за відносної економії живої праці збільшує масу споживчої вартості.

Такий підхід викликає необхідність виявлення достатнього інноваційного відновлення, тому що розвиток, для якого потрібна більша кількість ресурсів, що дає віддачу, з викладених позицій не є економічним. Тому варто погодитися з думкою Е. Менсфілда, який зазначив необхідність виявлення доцільності інноваційного розвитку. На його погляд, інновація полягає в тому, що науково-технічний розвиток потребує більших ресурсів, аніж отриманий у підсумку результат.

Фахівці нині визнають необхідність обліку чинників та масштабів економічного розвитку, що визначають пристосованість підприємств до впровадження прогресивної технології і її продукування: розвиток конкурентної ефективності і на рівні основних госпрозрахункових одиниць, і макроекономічної системи загалом; здатність ринку узгоджувати діяльність суб'єктів ринкових відносин, що оперують у різних частинах економічного простору

Звичайно, крім згаданих чинників, на темпи й масштаби економічного розвитку впливають і інші, однак більшість із них є тією чи тією інтерпретацією наведених вище показників. Тут варто зазначити, що обґрунтованих оцінок визначення впливу певного чинника на економічний розвиток наразі немає. Це пов'язано з тим, що наявні методології їхньої оцінки є, по суті, екстраполяціями сформованих тенденцій і до того ж відзначаються низьким ступенем вірогідності.

Ці положення надзвичайно важливі для визначення інноваційності економічної системи, під якою розуміють співвідношення прибутку підприємства, одержаного від виробництва продукції за допомогою інновацій та традиційними способами. Підприємство, нарощуючи масштаби інноваційного розвитку, забезпечує швидшу горизонтальну й вертикальну диверсифікацію своєї матеріально-технічної бази і на цьому підгрунті зумовлює збільшення свого виробництва.

Для кожного наступного циклу інноваційного розвитку потрібно більше ресурсів, ніж для попереднього, бо відновленню підлягає більший за розмірами виробничий потенціал. А за умов браку економічних ресурсів обмежується і кількість напрямів інноваційного розвитку.

Водночас можна вважати, що на певному етапі розвитку підприємства є можливим варіант переважно інноваційного розвитку. У такому разі кількість нововведень, використовуваних у виробництві, постійно перевищує кількість застосовуваних традиційних видів технічних і технологічних засобів. Однак за певних умов підприємству доведеться обирати варіанти інвестування коштів, тому що для одночасного підтримання однакового рівня інноваційності всіх ланок і підсистем підприємства коштів бракуватиме.

Для підтримання певного рівня інноваційності підприємства потрібне постійне зростання ресурсного потенціалу. Його розміри мають бути такими, щоб забезпечувати економічне зростання соціально-економічної системи. Одним із найзначущіших елементів ресурсного потенціалу є інноваційний потенціал, у зв'язку з чим постає проблема визначення його розміру, який повинне мати підприємство. У характеристиці економічного розвитку потенціал варто розглядати не лише як категорію, що описує статичну ситуацію, а й як систему конкретних чинників, що дають змогу одержати певний результат за визначених умов їхнього використання. Якщо чинники потенціалу використовуються як належить, система будь-якого рівня складності перебуватиме в стані зростання, за протилежної ситуації у її динаміці спостерігатиметься спад. Природно, набір чинників, визначених для оцінки потенціалу, має забезпечувати одержання репрезентативних результатів.

Отже, економічний розвиток промислового виробництва, з сучасної наукової точки зори, є інноваційним процесом, пов'язаним з упровадженням у сферу її функціонування різного роду нововведень. Цей процес можна виміряти, крім того, сьогодні маємо методичний інструментарій, що дає змогу визначити характер економічного розвитку. При цьому прогрес у розвитку виробничої системи пов'язаний зі зміцненням її сталості щодо зовнішніх впливів. З огляду на це можна дійти висновку: інноваційний розвиток має відбуватися у такий спосіб, щоб не порушилася її сталість, адже насамперед він порушує стабільність співвідношення окремих елементів системи.

Розділ 2. Шляхи вдосконалення ділової активності підприємства ”

2.1 Вдосконалення планування ділової активності Корпорації «Оболонь»

Процес планування являє собою складний комплекс наукової та практичної діяльності економістів-менеджерів. Рівень його організації на вітчизняних підприємствах значно впливає як на хід розробки планових показників, так і на кінцеві результати виробництва і продажу товарів і послуг. Тому на всіх етапах внутрішньо фірмового планування необхідно застосовувати найбільш досконалі методи, технологію і засоби наукового обгрунтування планів підприємства. Всякий досконалий процес планування являє собою по суті метод оптимізації майбутньої виробничої діяльності персоналу, а також поточної планової роботи керівників та економістів.

Удосконалення роботи з організації внутрішньо фірмового планування на кожному підприємстві здійснюється вищим керівництвом і фахівцями планово-економічних служб. На малих підприємствах звичайно не існує строгого поділу управлінських функцій і керівники самі беруть участь або організовують процес планування. На великих підприємствах робота по складанню поточних і довгострокових планів проводиться, як правило, децентралізовано. На рівні підрозділів висуваються бізнес-пропозиції, які в подальшому можуть скласти основу майбутнього плану компанії.

У світовій практиці в залежності від діючих форм поділу планових функцій відомі дві основні схеми організації внутрішньофірмового планування, звані «зверху вниз» або «знизу вгору ». За першою схемою керівництво фірми визначає основні цілі та завдання, зокрема планові показники по прибутку, які згодом включаються в плани підрозділів. За другою схемою надходять навпаки: розрахунок планових показників продажу продукції починається з підрозділів, а потім складається єдиний план фірми. Існує й третя схема, яка передбачає творчу взаємодію «верхів» і «низів» у процесі складання загального внутрішньо фірмового плану. Дана схема є найбільш досконалою, оскільки планування «знизу» і складання бюджету «згори» являють собою єдиний процес, в якому передбачається постійна взаємоув'язки та координація планів різних рівнів управління підприємством.

Таким чином, правильний вибір схеми розробки внутрішньогосподарських планів є одним з перших напрямків вдосконалення системи планування на кожному підприємстві. В умовах ринку фірма повинна вибрати таку схему планування, що дозволяє найкращим чином здійснювати якісну розробку і оперативний контроль планів виробництва та продажу продукції і в першу чергу плану прибутку.

До найважливіших напрямках підвищення якості планування в сучасних умовах необхідно, на наш погляд, віднести такі, як удосконалення методології, розвиток нормативної бази, зростання професіоналізму персоналу, застосування комп'ютерної техніки, стимулювання розробників і виконавців планів та ін Багато хто з перерахованих напрямків були досить докладно розкриті з нових ринкових позицій. Тут коротко торкнемося лише деяких з них. Почнемо з методології планування.

Внутрішньо фірмове планування в ринкових умовах господарювання є вільною наукової і практичною діяльністю великої групи менеджерів різних рівнів управління. Виробники отримали значну свободу як у плановій, так і в господарській діяльності. У цих умовах головне завдання всіх економістів-плановиків полягає у виборі оптимальних планових показників майбутньої виробничо-фінансової діяльності при існуючих обмеженнях наявних ресурсів. Звідси випливає й основний напрямок вдосконалення методології планування, полягає в підвищенні точності порівняння витрат і результатів майбутньої виробничої діяльності при найбільш повному обліку взаємодії системи ринкових факторів. Для якісного планування потрібні такі вимірники, які допомагають визначати не тільки високі кінцеві результати, але й ті граничні нижні й верхні показники, які в діючих умовах не слід переступати. В якості таких вимірників, що сприяють максимізації прибутку на вітчизняних підприємствах, можуть бути взяті використовуються в зарубіжній економічній теорії показники граничного доходу, валової виручки і ін. Застосовувана на наших підприємствах методику планування повинна неодмінно сприяти вибору оптимальних планованих показників з ряду альтернативних варіантів пропонованих бізнес-проектів . Нашим підприємствам пора вже переходити до науково обґрунтованого пошуку і вибору оптимальних планів.

Підвищення якості внутрішньо фірмового планування на основі вдосконалення методології вимірювання витрат і результатів припускає широке застосування прогресивних нормативів витрачання економічних ресурсів на виробництво продукції, товарів і послуг. Таких нормативів, відповідних новим ринковим вимогам, на наших підприємствах поки немає і, мабуть, при нинішній практиці довго ще не буде. Пояснюється це тим, що у вітчизняній економіці всі нормативи задавалися переважно централізованим способом. Економити обмежені виробничі ресурси багато наших керівники, фахівці та виконавці не тільки не вміють, але і не навчаються. Більш того, ринкова свобода вже привела до створення вкрай високих вартісних нормативів на більшість видів матеріальних та енергетичних ресурсів, які в свою чергу не могли не призвести до майже повній відсутності нормативів оборотних коштів на наших підприємствах і відповідному зниженню платоспроможності. Усунути ці утворилися неринкові перекоси і диспропорції нашим економістам-менеджерам поки не вдається. Саме через відсутність належної нормативної бази, як підтверджує практика, не працюють у нас і основні закони ринкової економіки, не вдається вільне регулювання виробництва і споживання, багато питань ринку вирішуються за допомогою тривалої економічної експерименту або, простіше кажучи, шляхом чергових проб і помилок .

У цих умовах висувається на перший план необхідність вдосконалення всієї нормативної бази і створення цілісної системи економічних нормативів або індикаторів, здатних стати тією «невидимої рукою», яка на зарубіжному ринку досить успішно регулює виробництво і справедливо розподіляє доходи. Таку регулюючу роль на світовому ринку здійснюють рівноважні, або збалансовані, ціни на ресурси, товари і послуги. Подібні ринкові ціни повинні діяти і в російській економіці. Це стосується перш за все ціни робочої сили, яка у нас нижче в кілька разів, ніж у багатьох ринкових країнах.

Удосконалення методології та нормативної бази внутрішньо фірмового планування передбачає підвищення професійного рівня економістів-менеджерів. Фахівці повинні володіти теорією внутрішньо фірмового ринкового планування і володіти необхідними практичними навичками, що може стати в подальшому свого роду наукової та методичної основою формування у кожного працівника стійких професійних вмінь і творчих здібностей до виконання планової діяльності. Це також має передбачати поліпшення не тільки теоретичною, але й практичної підготовки молодих економістів-менеджерів. Тому в умовах ринку у підготовці висококваліфікованих спеціалістів повинні бути зацікавлені всі взаємопов'язані учасники: нинішній студент і його викладачі, а також майбутній фахівець і його керівники. Проте до теперішнього часу поки що немає зацікавлених взаємин у підготовці економістів між вищою школою і виробничими фірмами. Немає також ще і загального інтересу в сьогоднішнього студента і завтрашнього фахівця в самостійному добуванні глибоких теоретичних знань та міцних професійних умінь, оскільки у багатьох роботодавців, як відомо, відсутній поки попит на фахівців високої кваліфікації.

Удосконалювання внутрішньо фірмового планування в сучасних умовах ґрунтується на тісній взаємодії наукових, методичних, виробничих і людських чинників. Цей процес вдосконалення планів і зростання результатів має бути не тільки безперервним, але і нескінченним для всіх його учасників. Він викликаний появою і дією нових ринкових вимог до фахівців у всіх сферах людської діяльності. Нові потреби ринку є основним регулятором вдосконалення трудової діяльності всіх категорій персоналу, включаючи і сферу внутрішньо фірмового планування. Тому удосконалення планування повинне стати на всіх підприємствах основою підвищення ефективності виробництва і рівня доходів персоналу і слугувати важливим засобом досягнення головних економічних і соціальних цілей розвитку кожної людини і всіх великих і малих корпорацій і фірм.

2.2 Оптимізація ділової активності підприємства

Яскравий приклад вдосконаленого планування на Корпорації «Оболонь» завдяки якому фінансові показники збільшились на 3 % у момент кризи.



Корпорація “Оболонь” у 2010 році в складних економічних умовах зуміла все ж таки наростити обсяги виробництва основного продукту (пива) у порівнянні із 2009 роком майже на 3%.

Під впливом багатьох факторів (світова економічна криза, зменшення купівельної спроможності населення, збільшення ставок акцизів і податків) 2008-2009 роки стали одними із найскладніших у 30-річній історії “Оболоні”.

Попри те, що тиск на галузь не припинився, а лише збільшився у 2010 році, в корпорації “Оболонь” було відмічено кілька позитивних тенденцій. По-перше, зупинено падіння виробництва пива: у 2010 році воно підвищилось на

3%, досягши 99,4 млн дал. По-друге, корпорація “Оболонь” зуміла закінчити 2010 рік із прибутком у більш ніж 89 млн грн. По-третє, на 12,3% зросла продуктивність праці у корпорації “Оболонь” (номінальна, за обсягом виручки на працівника). Все це стало наслідком комплексної програми із підвищення економічної ефективності діяльності підприємств корпорації.

Крім цього, корпорація “Оболонь” у 2010 році сплатила 991 млн грн. податків, акцизів та зборів, що на 50% більше, ніж за 2009 рік. Чесна і прозора сплата податків завжди була принципом діяльності “Оболоні” у фінансовій сфері.



2.2 Оптимізація ділової активності підприємства

Спираючись на інформацію яка міститься у попередньому пункті робимо висновок що Корпорація «Оболонь» оптимізує свою роботу через вдосконалення процесів планування.

Позиція на внутрішньому ринку така : Середньоєвропейський рівень споживання пива становить близько 70 літрів в рік на душу населення, при цьому в ряді високорозвинених країн споживання сягає 100 - 150 літрів на рік. Як свідчать численні дослідження, рівень доходів споживачів пива істотно впливає на прихильність до цього напою. Саме тому середнє спо-

живання пива в Україні складає близько 63 літрів в рік на кожного мешканця. Попри це, пивний ринок є висококорнкурентним. Корпорація “Оболонь” залишається єдиним великим гравцем пивного ринку із виключно українським капіталом і штаб-квартирою у Києві. Бренд “Оболонь” є другим за обсягом продаж в Україні із 16,8% ринку (за підсумками 2010 року).

Популярність торгової марки «Оболонь»

Експорт продукції

Корпорація “Оболонь” підтвердила свій статус найбільшого експортера пива з України. В 2010 році “Оболонь” успішно розвивала експортну программу і реалізувала за кордоном майже 80% пива, що експортується з України. У натуральному вираженні цей показник склав 24 млн. декалітрів. Від обсягу виробництва компанії експорт склав 23,8%. У структурі експорту за видами продукції основним є пиво -- 97%. Решта припадає на безалкогольні напої тамінеральну воду.

Експортна стратегія корпорації “Оболонь” направлена на розбудову довготривалих партнерських відносин із дистриб'юторами. “Оболонь” не прагне будь-якою ціною здійснити разову поставку і поставити ще одну точку на карті світу. Наша мета -- стабільні поставки і міцне партнерство.

Продукція корпорації “Оболонь” експортується у 33 країни світу всіх континентів.



Висновок

Зміни в законодавчих та нормативних актах, а також трансформація звітності з урахуванням міжнародних стандартів відповідно до Концепції розвитку бухгалтерського обліку і звітності на середньострокову перспективу, визначили коло актуальних проблем для досліджень з удосконалення інформаційної бази аналізу показників ділової активності та методологічних питань аналізу.

У світовій практиці існує ряд прикладів застосування методики по оцінці ділової активності підприємства, які можуть знайти застосування і у вітчизняній економіці.

Інвестування вітчизняної економіки утруднено через відсутність системи об'єктивних показників, що дозволяють оцінити як стан економіки країни в цілому, так і окремих галузей промисловості.

У формах звітності, прийнятих в Російській Федерації, не передбачається виділення показників ділової активності, що не дозволяє представити ефективність управління підприємством, галуззю, економікою в цілому. Це визначає наявність методологічних проблем встановлення системи показників ділової активності, її об'єктивної оцінки, а також формування достовірної та достатньої інформаційної бази.

Актуальність вдосконалення аналізу ділової активності і його інформаційної бази, недостатня розробленість проблеми вибору і оптимальної методики розрахунку її показників зумовили вибір теми дослідження та коло розглянутих питань.

В даний час в умовах ринкової економіки підвищилася самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зросло значення фінансової стійкості суб'єктів незалежно об'ектів господарювання. Все це значно збільшує роль аналізу їхнього фінансового стану: наявність, розміщення і використання грошових коштів.

Результати такого аналізу потрібні, перш за все, власникам, а також кредиторам, інвесторам, постачальникам, менеджерам і податковим службам. І всі ці користувачі інформації, насамперед, ставлять собі завдання провести аналіз фінансового стану підприємства на базі його бухгалтерської звітності, щоб на його основі зробити висновок про напрямки діяльності підпри-ємства.

Фінансова звітність господарюючих суб'єктів стає основним засобом комунікації і найважливішим елементом інформаційного забезпечення фінансового аналізу. Не випадково концепція складання і публікації звітності лежить в основі системи національних стандартів у більшості економічно розвинених країн. Чим же пояснюється така увага до від-парності? Логіка тут досить очевидна. Будь-яке підприємство в тій чи іншій мірі постійно потребує додаткових джерелах фінансування. Знайти їх можна на ринку капіталів, залучаючи потенційних інвестор і кредиторів шляхом об'єктивного інформування їх про свою фінансово-господарської діяльності, тобто в основному за допомогою фінансової звітності. Наскільки привабливі опубліковані фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність отримання додаткових джерел фінансування.

Размещено на Allbest.ru