Типізація економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Типізація економічних систем

Виконала:

студентка 32 групи

ННІ філології та журналістики

Алексєєнко Юлія

Житомир 2012

Економічна система -- це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства. Часто поняття «економічна система» і «спосіб господарювання» розглядаються як тотожні. Ми ж їх розрізняємо, оскільки поняття «економічна система» є ширшим, ніж поняття «спосіб господарювання», так як кожній економічній системі притаманний певний домінуючий спосіб господарювання.

Сучасна економічна наука пропонує багато класифікацій економічних систем залежно від їхньою поділу за найхарактернішими ознаками (мета розвитку, рушійні сили, методи розв'язання основних проблем функціонування). Зокрема, аналіз і порівняння економічних систем здійснюється за формаційним, пофазним, інституціональним і цивілізаційним підходами. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку

У радянській економічній літературі найпопулярнішим був формаційний підхід. Він був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягала в тому, що продуктивні сили в сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва в поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію. Відповідно виділяли п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Розрізняють також п'ять способів матеріального виробництва. Останній трактується як спосіб перетворення речовини природи (продуктивні сили) і спосіб присвоєння праці та її результатів, зумовлений, насамперед, формою власності на засоби виробництва і відповідною їй суспільною формою праці (виробничі відносини).

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільстві належить:

· процесу виробництва;

· відносинам власності;

· протиріччям між продуктивними силами і виробничими відносинами.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації -- капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

На думку вітчизняних економістів, формаційний підхід має ряд недоліків. По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого характеру. По-друге, формаційний підхід зводить розвиток суспільства лише до розвитку матеріального виробництва. По-третє, формаційний підхід абсолютизує класову конфронтацію. По-четверте, він припускає певну переривність природно-історичного процесу.

Класифікація економічних систем здійснюється і на основі цивілізаційного підходу, за яким розвиток людського суспільства складається з різних циклів цивілізації. Згідно з цією теорією виділяють сім циклів (цивілізацій):

· неолітична;

· східно-рабовласницька;

· антична;

· ранньофеодальна;

· перед індустріальна;

· індустріальна;

· післяіндустріальна.

За цією теорією розвиток суспільства є природним, еволюційним процесом, що не потребує соціальних революцій та класової боротьби. А критерій періодизації пов'язується з людиною, її потребами та цінностями, що постійно зростають. Також цей підхід включає пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів.

Цивілізаційний підхід, не заперечуючи в принципі формаційного підходу, звертає основну увагу на накопичення матеріального і духовного багатства, він поєднує в собі переваги формаційного і цивілізаційного підходу до типології економічних систем, не виключаючи їх тривалого співіснування.

Сучасна економічна теорія диференціює економічні системи також за ступенем розвинутості ринкового механізму координації господарських процесів. Вона охоплює п'ять основних ідеальних типів сучасних економічних систем.

· Традиційна;

· Командно-адміністративна;

· Ринкова;

· Змішана;

· Перехідна.

Традиційна економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слаборозвиненим країнам. Основними рисами традиційної економіки є:

· низький рівень споживання;

· темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва благ;

· низький культурний рівень населення і високий рівень безграмотності;

· низький рівень відтворення ВВП (валового внутрішнього продукту);

· кастовість, наслідування визначають економічну роль і місце індивіда;

· релігійні, кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності.

У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою. Вони є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

Командно-адміністративна економіка - це система, в якій матеріальні ресурси, як правило, є державною власністю, а регулювання економічної діяльності здійснюється шляхом централізованого управління та контролю.

Командно-адміністративна система характеризується:

· планомірною формою організації суспільного виробництва,

· відсутністю конкуренції між товаровиробниками;

· пануванням виробництва над споживанням;

· монополією державного управління економічної та політичної влади;

· неможливістю економічного вибору й розвитку підприємництва.

Командно-адміністративній економічній системі притаманний ряд переваг:

· можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу в ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

· забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дає змогу уникнути масового та хронічного безробіття, зубожіння людей;

· беруться до уваги такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні і доступні усім членам суспільства.

Такі недоліки цієї економічної системи, як висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці" хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду - командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Ринкова економіка, за теорією А. - Сміта, це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.

Ринкова економіка насамперед пов'язана з приватною власністю на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються самостійно як виробниками, так і споживачами. Перші на власний ризик вирішують, що і як виробляти, а другі самостійно вибирають, у кого придбати продукцію і яку саме. На вибір впливає ряд факторів, передусім ціна продукції.

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і споживачів і підтримують збалансованість між потребами та економічними ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його економічними інтересами, реалізація яких через конкуренцію та інші ринкові механізми приводить до забезпечення суспільних інтересів. При цьому держава не втручається у вільну гру сил, особистість в економічній сфері може робити або не робити те, що вона бажає, крім випадків, коли вона вступає у конфлікт із законами.

Таким чином, основними ознаками ринкової економіки є:

· панування приватної власності;

· організація суспільного виробництва на основі досконалої конкуренції;

· втручання в економічні процеси мінімальне і виважене; роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку, усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

· метою, мотивом виробництва є прибуток;

· усі мікро- та макроекономічні процеси (розподіл ресурсів ціноутворення , розподіл доходів) регулюються ринковим механізмом;

· поєднання приватного інтересу із суспільним за принципом «невидимої руки» ринку (А. Сміт).

Однак ринкова економіка має суттєві недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і неспроможність розв'язати ряд важливих соціальних та економічних проблем. Ці недоліки економіки вільної конкуренції особливо виразно проявились у першій половині XX ст. їх загострення привело до появи змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави в економічній сфері, що проявляється як у створенні державного сектору економіки, так і в істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність, але відбувається її розпорошення, бо переважну роль в економіці відіграє її акціонерна форма.

У змішаній економіці певною мірою обмежується вільність ринку, бо, поряд із конкуренцією, значний вплив на нього чинить держава, зокрема на процес ціноутворення.

Для змішаної економіки властивим є:

· взаємодія ринку і плану (новий механізм господарювання);

· соціальна орієнтація ринкової економіки;

· значне розширення державного контролю і регулювання на основі державних витрат, державної власності;

· державне програмування суспільного виробництва, індикативне планування;

· панування корпоративної, акціонерної та колективної власності;

· високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої інфраструктури суспільства.

У сучасних умовах виділяють три моделі змішаної економіки ринкового типу. Першою є ліберальна ринкова економіка, в якій роль державного впливу на економічні процеси є мінімальною. Держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи здійснюють господарську діяльність самостійно. Держава задовольняє потреби населення в першочергових та соціально важливих послугах за рахунок свого бюджету. Найтиповішим прикладом країни, в якій застосовується така модель, є США.

Друга модель - соціальна ринкова економіка. В ній створюється державний підприємницький сектор, а держава здійснює суттєвий перерозподіл доходів від приватної підприємницької діяльності. Формується розвинута система соціального захисту населення. Широко використовується індикативне планування. Ця модель набула поширення у країнах Західної Європи.

Різновидом соціальної ринкової економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: створення багатства і його розподілу. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи, визнані несправедливими у розподілі, що відрізняються від механізмів вільного ринку. Основою системи залишається приватна власність, відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед, використання економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А уряд покликаний сприяти створенню багатства соціально справедливими способами та забезпечувати гарантії справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.

Третьою моделлю є державно-керована економіка. В ній дуже велика роль відведена державі. Остання здійснює економічну політику, через яку впливає на господарську діяльність усіх суб'єктів економіки. Соціальний захист населення покладено на приватний бізнес. Така модель характерна для Японії і так званих «нових індустріальних країн».

Ще одним типом економічних систем є перехідна економіка. Це такий стан економіки, за якого старі економічні форми відмирають і одночасно з'являються нові, що приводить до трансформації старої системи у нову. Змістом перехідної економіки є суперечності старих і нових форм, у результаті яких формується масив нових економічних, адекватних новій економічній системі.

Основні ознаки перехідної економіки:

· поєднання старих і нових економічних форма;

· нестійкість економіки;

· альтернативний характер розвитку економіки;

· особливий характер суперечностей економіки;

· інерційність відтворення;

· історичність;

· переважаючий розвиток нових економічних форм і відносин.

За характером перехідних процесів можна виділити два типи перехідної економіки. Перший тип - природно-еволюційний. Він характеризується природним ходом історичної еволюції і притаманний глобальним перехідним процесам, що відбуваються у межах усього світового господарства. Заміна однієї економічної системи іншою при цьому типі відбувається виключно під впливом об'єктивних економічних закономірностей без втручання зовнішніх щодо економіки сил.

Другий тип перехідної економіки - реформативно-еволюційний. Для нього характерним є регулювання перехідних процесів у певному напрямі на основі свідомо створюваних програм регулювання суспільства. За допомогою таких програм створюється можливість прискорити природні процеси переходу до нової системи, не ігноруючи об'єктивних закономірностей. При цьому успіх реформування залежить значною мірою від того, наскільки пізнані такі закономірності і як вони враховані у реформаторських програмах. До цього типу належить перехід від командної до ринкової економіки, що характерно і для України.

економічний класифікація ринковий

Список використаної літератури

економічний споживання ринковий

1. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича.-- 6-те вид., перероб. і доп. -- К.:3нання-Прес, 2007. -- 719 с.

2. Політична економія: підручник / [Федоренко В.Г. , Діденко О.М. , Руженський М.М. ,Іткін О.Ф. ]; За ред. В.Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2008. - 287с.

3. Семененко В.М. Економічна теорія. Політекономія: Навчальний посібник / В. М. Семененко. - 2-ге вид. - К.: Центр навчальної літератури. - 2011. - 426 с.

4. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії: Навч. посібник / В.Г. Чепінога; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 456с.

Размещено на Allbest.ru