Економічні потреби суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Економічні потреби суспільства

Кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення всього різноманіття потреб людей.

Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне зростання і якісне вдосконалення.

Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" -- інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами задоволений:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Існує класифікація потреб відповідно до інших критеріїв.

У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий -- характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалізація.

Матеріальні і духовні потреби практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Скажімо, протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр або полікувати зуби. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться про сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно у нас не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які утворюють суспільство. Сутність все загального економічного закону зростання потреб відображає внутрішньо необхідні суттєві та сталі зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія розповсюджується як на загальні матеріальні потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.

Задоволення потреб пов'язане з використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні об'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади вугілля, руди, наявність запасів нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем сучасної цивілізації.

2. Економічні інтереси: їх сутність та класифікація

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, зумовлені відносинами власності, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему. їх можна класифікувати за різними критеріями:

За суб'єктами:

- особисті;

- колективні,

- групові;

- суспільні.

Відповідно до їх важливості:

- основні,

- першочергові;

- другорядні.

У часовому аспекті:

- поточні;

- перспективні.

За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні

- інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

Виразниками специфічних економічних інтересів виступають суб'єкти економічних відносин. Відповідно до цього в ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення витрат виробництва і підвищення конкурентоздатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.

Система економічних інтересів охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання економічних інтересів служать субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників господарської діяльності залишається до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває під вирішальним впливом сутнісних характеристик кожної з відомих економічних систем.

3. Виробничі ресурси і їх структура. Фактори виробництва

потреба суспільний ресурс інтерес

Наші потреби вимагають повсякденного задоволення. У природі немає достатньої кількості готових, придатних для задоволення потреб людини благ, їх потрібно виробляти, використовуючи для цього природні ресурси та здібності самої людини. Тому виробництво благ є об'єктивною необхідністю і здійснюється як взаємодія людини з природою і людей між собою.

В економічній літературі нема єдиного визначення поняття "виробництво". Це пояснюється тим, що виробнича діяльність надзвичайно різноманітна. В економічній науці загальновизнано, що виробництво створює не тільки матеріальні блага, а й різноманітні послуги, які в одних випадках пов'язані з виробництвом матеріальних благ, в інших -- із задоволенням безпосередніх потреб людей. Отже, кінцевим результатом виробництва є матеріальні продукти або послуги. Щоб їх було більше, потрібно раціонально використовувати всі ресурси, які залучають у виробництво. Від цього залежить не тільки кількість благ, а й рівень витрат виробництва та прибутки підприємств.

Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці. Технічне устаткування і методи виготовлення товарів і послуг постійно вдосконалюються на основі накопичення наукових знань. Таке вдосконалення машин і методів виробництва забезпечує збільшення випуску продукції при незмінних або й менших витратах сировини, енергії, палива та інших ресурсів. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва та раціонального використання ресурсів є запровадження маловідходних та безвідходних технологій, що базуються на комп'ютеризації, автоматизації, використанні нових видів енергії та сировини.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє суспільство. Економічні ресурси це основні елементи економічного потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці -- це все те, на що спрямована діяльність людини -- сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних -- будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси -- це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології виробництва. Так, в умовах ручного виробництва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного -- матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

У нашій літературі поряд з поняттям "економічні ресурси" вживається поняття "фактори виробництва". На нашу думку, їх не можна вважати тотожними. Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути економічні, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо.

Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, економічні, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється виробництво. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

У марксистській економічній літературі виділяють три основні фактори виробництва: працю, предмети праці і засоби праці. їх поділяють також на речові й особисті.

Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію (рис. 1.4).

Земля як фактор виробництва означає всі використовувані у виробництві природні ресурси. Капітал -- це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід. Робоча сила (у марксистській економічній теорії) -- це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей. За статистикою ООН, що ґрунтується на економічних поглядах, прийнятих у розвинутих країнах, робоча сила -- це люди у віці 16 років і старші, задіяні у виробництві, і ті, що шукають роботу. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів праці і сил природи з метою пристосування їх для задоволення людських потреб.

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука -- це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація -- це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва -- це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.

Размещено на Allbest.ru