Діагностика стану підприємства

6.3 Процедури і методи оцінки

Відповідно до розглянутих принципів сформувалися три підходи до визначення ринкової вартості господарюючого суб'єкта [33; 39] які містять комплекс процедур і методів оцінки та враховують конкретні умови формування оцінки.

Оцінка вартості підприємства (бізнесу) із застосуванням методів витратного походу здійснюється, виходячи з величини активів і зобов'язань, придбаних підприємством за період свого функціонування на основі принципу заміщення (тобто актив не повинен коштувати більше, ніж витрати на заміщення його основних частин).

Витратний підхід до оцінки майна підприємства включає такі методи оцінки:

1. Методи оцінки за відновною вартістю.

Відновна вартість (вартість відтворення) визначається витратами за поточними цінами на придбання (або створення) точної коші об'єкта майна.

Вартість заміщення визначається витратами за поточними цінами на придбання (або створення) сучасного об'єкта-аналога (який має еквівалентну існуючому об'єкту корисність).

Існують такі способи розрахунку відновної вартості чи вартості заміщення:

за способом кількісного аналізу відновна вартість об'єкта оцінки дорівнює сумі вартості будівельно-монтажних робіт, витрат на придбання обладнання, інших витрат (страхових платежів, податків, вартості консультаційних послуг), прибутку забудовника:

за способом порівняльної одиниці вартість об'єкта оцінки розраховується множенням вартості одиниці виміру об'єкта-аналога за конструктивними характеристиками, використаними матеріалами та технологіями виготовлення, на кількість одиниць оцінюваного об'єкта,

за індексним способом відновна вартість об'єкта майна визначається множенням первісної вартості (сума витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів) на коефіцієнт індексації (який розраховується згідно з індексом інфляції року, встановленим держкомстатом, і відповідно до порядку, передбаченого пунктом 8.3.3 Закону У крани «Про оподаткування прибутку підприємств»). У разі індексації первісної вартості також відбувається індексація величини зносу

Ринкова вартість підприємства дорівнює ризниці між залишковою вартістю матеріальних та нематеріальних активів (різниця між їх відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу) та ринковою ціною зобов'язань

2 Метод оцінки за ліквідаційною вартістю

Метод ліквідаційної вартості застосовується у випадку, якщо є обґрунтовані сумніви щодо функціонування підприємства в майбутньому.

Ліквідаційна вартість підприємства визначається зменшенням (коригованої вартості всіх активів балансу (сума поточних вартостей грошових потоків від реалізації оцінюваних активів, у тому числі необоротних, запасів, продукції грошової маси на розрахунковому рахунку та в касі підприємства на (дату оцінки) на суму поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства (витрати з оподаткування, страхування та охорони активів до їх продажу, вихідна допомога та виплати працівникам підприємства, управлінські витрати. Всі витрати, за виключенням витрат працівникам підприємства, дисконтуються за підвищеною ставкою), а також на величину всіх зобов'язань підприємства.

Слід враховувати, що:

земля та будівлі, які знаходяться у повній власності, повинні продаватися за поточною ринковою вартістю:

машини, механізми та інше виробниче обладнання можна продати за суму меншу, ніж їх балансова вартість, оскільки ліквідаційні витрати можуть бути високими, а вартість техніки, яка була у використанні - низькою;

запаси, скориш за все, можна продавати з невеликим прибутком; дебітори повинні погасити свої борги повністю.

3. Метод оцінки за показником чистих активів.

Метод чистих активів застосовується у випадку, якщо оцінювач має обґрунтовані відомості щодо функціонування підприємства в майбутньому.

Вартість підприємства за показником «чистих активів» розраховується за такими процедурами:

аналіз бухгалтерського балансу на дату оцінки; збір інформації про ринкову вартість активів і зобов'язань підприємства;

визначення ринкової (або іншої - відповідно до бази оцінки) вартості матеріальних активів підприємства; визначення ринкової (або іншої - відповідно до бази оцінки) вартості фінансових вкладень підприємства;

визначення ринково (або іншої - відповідно до бази оцінки) вартості нематеріальних активів підприємства, включаючи інтелектуальну власність;

визначення ринкової вартості зобов'язань підприємства, визначення вартості підприємства (бізнесу) як різниці між сумарними вартостями його активів і зобов'язань.

Оцінка вартості підприємства і бізнесу із застосуванням методів дохідного підходу заснована на принципі очікування, що потенційний покупець не заплатить за частку у підприємстві більше, ніж вона може принести доходів у майбутньому Приведення майбутніх доходів до поточної вартості на дату проведення оцінки засноване на концепції зміни вартості грошей у часі, відповідно до якої дохід, отриманий у даний момент часу. Має для інвестора більшу цінність, ніж дохід, який буде отриманий у майбутньому.

Вартість підприємства методами дохідного підходу розраховується за такими процедурами: підготовка фінансової звітності підприємства, зокрема актуалізація п нормалізація звітності: прогнозування на основі аналізу фінансового стану підприємства показників доходу та витрат підприємства: розрахунок ставки дисконтування (або коефіцієнта капіталізації) залежно від обраного методу та показника доходу, розрахунок вартості бізнесу шляхом приведення майбутніх доходів на дату проведення оцінки, використовуючи методи дисконтування або капіталізації.

1. Метод дисконтування грошових потоків.

Метод застосовується, коли майбутні грошові потоки підприємства стабільні та є можливість обґрунтовано прогнозувати зміну грошових потоків підприємства в майбутньому.

Очікуваний грошовий потік (або дивіденди) для кожного прогнозного періоду визначаються, виходячи з минулих результатів бізнесу, перспектив його розвитку, а також галузевих і загальноекономічних факторів.

Грошовий потік складається з чистого прибутку, сум нарахованої амортизації необоротних активів, змін довгострокових зобов'язань, приросту чистих оборотних активів.

Можливий розрахунок ставки дисконту як суми процентної ставки з мінімальним ризиком н кумулятивної надбавки за ризик і премії за інвестування в це підприємство та поправки на (премії за) ризик інвестування в малий бізнес, тіш товариства, країни інвестування). Якщо оцінюється бізнес чи інвестиційний проект, спрямований на розширення або підтримку випуску продукції, яку підприємство вже виробляє та спеціалізується, як ставку дисконту можна використовувати вже досягнуту цим підприємством віддачу з інвестицій -- фінансовий коефіцієнт «дохід на інвестиції».

2. Метод капіталізації доходів.

Вартість підприємства за цим методом визначається за нетто підходом як частка від ділення очікуваних доходів підприємства, які підлягають капіталізації, та ставки вартості власного капіталу.

За брутто-підходом вартість підприємства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позикового капіталу.

Якщо передбачаються стабільні темпи приросту доходів підприємства, то його вартість за методом капіталізації доходу розраховується як частка від ділення очікуваних доходів підприємства, які підлягають капіталізації, та ставки вартості власного капіталу, скориговано на темпи приросту доходів підприємства.

Оцінка вартості підприємства (бізнесу) із застосуванням мето діб порівняльного підходу проводиться шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни угод з ними, або з цінами раніше укладених угод з об'єктом оцінки. Відбір підприємств для порівняння виконують за такими критеріями: належність до тієї чи іншої галузі, регіону; вид вироблено продукції чи послуг; диверсифікація продукції чи послуг; стадія життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство; розміри підприємств, стратегія їх діяльності, фінансові характеристики.

Залежно від наявності та доступності інформації, характеристик об'єкта оцінки, предмета та умов передбачуваної угоди з об'єктом оцінки застосовуються такі методи: метод підприємства аналога; метод угод; метод галузевих коефіцієнтів, метод попередніх угод з об'єктом оцінки.

ТЕМА 7. ДІАГНОСТИКА ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

7.1 Діагностика виробничої програми підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів.

Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті та обґрунтованій місії підприємства. До того ж виробнича програма повинна бути комплексною, узгодженою, результативною, обґрунтованою, адекватною ринковим потребам.

Виробниче проектування передбачає:

формування набору видів господарської діяльності, які максимізують досягнення мети, виходячи з профілю організаційних можливостей і стану зовнішнього середовища (практична стратегія);

синтез організаційних одиниць (підрозділів) на основі однорідності господарського потенціалу.

До методів проектування виробничої програми відносять такі, як метод структуризації цілей, аналогій, організаційного моделювання (в тому числі імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично-розрахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний.

Підприємствам слід оцінювати міру адекватності організаційно-економічного механізму управління підприємством до умов внутрішнього і зовнішнього середовища, а результати цієї оцінки використовувати при прийнятті рішень щодо вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структури управління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарської ситуації. При їх здійсненні виходять з того, що сукупність початкових і розрахункових даних господарської діяльності підприємства і його підрозділів утворює інформаційне поле (матрицю ефективності).

Важливою характеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансова складова, яка забезпечує розвиток виробництва та інших сфер діяльності, зростання прибутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансової складової потрібно враховувати тривалість циклу і швидкість обігу оборотних коштів, співвідношення власних і позикових (орендованих) коштів, питому вагу виробничих запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку.

Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства обов'язково мають опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво товарів (надання послуг). Тільки у разі отримання переконливих позитивних показників планованої діяльності варто втілювати дану програму в життя.

Отже, виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона розкриває зміст їх основної діяльності та визначає-засоби досягнення стратегічної мети. Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Особливого значення набувають технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, на внутрішньо коопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

Розроблення планів виробництва продукції підрозділами підприємства ґрунтується також на планах її продажу (постачання). Плани продажу продукції підприємства, в свою чергу, можуть формуватися як централізовано за схемою «зверху-вниз», так і профільно (спеціалізовано) за схемою «знизу-вверх», що передбачає самостійне формування виробничими підрозділами - центрами прибутку - портфеля замовлень. Останній варіант планування виробництва продукції є економічно обґрунтованим з точки зору подальшої реалізації продукції підприємством.

Розроблення виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою відповідно до профілю діяльності підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація), включає такі етапи:

Складення оперативно-календарних планів (планів-графіків) з конкретизацією за часом виконання в плановому періоді (рік, квартал, місяць) завдань щодо виготовлення продукції за номенклатурою і асортиментом.

Узгодження питання про співвідношення продукції власного виробництва і купівлі на ринку окремих комплектуючих частин виробів (заготівель, деталей, вузлів, приладів тощо).

Остання проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість комплектуючих виробів та їх вартість. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), за якими встановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма цільових (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції за номенклатурою встановлюється, як правило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За умов масового виробництва цим цехам планується випуск заготівель і деталей за окремими найменуваннями.

З метою повного узгодження виробничого процесу виробничі завдання цехам розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від цільових цехів до заготівельних. У плановому завданні кожного цеху враховуються постачання продукції (заготівель, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні.

Виробнича програма визначає обсяг виготовлення продукції за номенклатурою, асортиментом і якістю в натуральному і вартісному вираженні. Важливими в системі показників оцінки виробничої програми є натуральні показники, які характеризують уречевлену сторону виробництва і дають можливість визначити безпосередні зв'язки між товаровиробниками і споживачами.

Обсяг виробітку кожного виду продукції в натуральному вираженні є валовим випуском.

Для розрахунку виробничої програми у вартісному відтворенні необхідно обчислити показник валової продукції, який представляє собою вартість готових виробів і напівфабрикатів (виготовлених як з власної сировини, так і з матеріалів замовників) з урахуванням встановлених на них виробничих цін. До валової продукції включають вартість робіт промислового характеру, але вираховують вартість продукції власного виробництва, яка йде на промислово-виробничі потреби всередині конкретного підприємства.

7.2 Діагностика ресурсного забезпечення діяльності підприємства

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і штатом робітників.

Розрахунок чисельності працівників є найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки кожної категорії працівників підприємства здійснюються із застосуванням різних методів визначення їх необхідної чисельності.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується система показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Штатна чисельність - це кількість працівників облікового складу на визначену дату з урахуванням прийнятих і вибулих протягом певного періоду працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник облікової чисельності працівників (середньоспискової чисельності працівників). Для розрахунку потрібної облікової чисельності персоналу складають баланс робочого часу одного середньооблікового працівника.

Баланси робочого часу складають окремо - для періодичного та безперервного виробництв. Вони розраховуються шляхом вирахування з календарного фонду часу святкових днів (для періодичних виробництв) і щотижневих днів відпочинку (вихідних), а також часу, виділеного на чергові і додаткові відпустки, на відпустки з інших причин, на невиходи з причин хвороби працівників чи виконання ними державних чи суспільно-значимих обов'язків і доручень тощо.

При складанні балансу робочого часу визначають кількість днів (годин), яку слід відпрацювати кожному робітнику протягом планового періоду, число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного средньоспискового робітника.

У балансі робочого часу розрізняють три категорії фонду часу:

календарний;

номінальний;

ефективний.

Календарний фонд дорівнює числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд за умов періодичного виробництва дорівнює календарному фонду без урахування вихідних і святкових днів.

Номінальний фонд без урахування неявок унаслідок хвороби, відпусток і виконання суспільних і державних обов'язків тощо утворює ефективний фонд робочого часу.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю. Виробнича потужність визначає обсяг продукції, який може виготовити підприємство за рік при повному використанні всього обладнання, що знаходиться в його розпорядженні, за продуктивністю і часом. Чим повніше використовується виробнича потужність, тим більше продукції виготовляється, тим нижча її собівартість, тим в коротші строки можна накопичити кошти за рахунок амортизаційних відрахувань для заміни наявного обладнання новим, більш удосконаленим. Збільшення випуску обсягів продукції діючими підприємствами на наявному обладнанні скорочує потреби в нових капіталовкладеннях.

Виробнича потужність розраховується для визначення обсягу продукції відповідно до розробленого виробничого плану за асортиментом і номенклатурою. Протягом планового періоду виробнича потужність набуває змін. Основними причинами цих змін є:

встановлення нового обладнання на заміну застарілого;

введення в дію нових потужностей, які належить освоїти;

вибуття обладнання через його спрацювання чи економічну недоцільність його ремонту;

зміна норм продуктивності обладнання за годину чи цикл (збільшення продуктивності через інтенсифікацію виробничого процесу чи зменшення продуктивності через зміну якості використовуваної у виробництві сировини, строку служби каталізаторів, віку обладнання тощо);

структура продукції (зміна співвідношення в номенклатурі й асортименті);

структура сировини;

ефективний час роботи, тобто тривалість роботи устаткування протягом запланованого періоду, яка залежить від організації та тривалості ремонтів, строків міжремонтного періоду та ремонтного циклу, регламентованих технічних простоїв та віку обладнання.

Розрахунок потужності повинен здійснюватися на основі провідних технічних норм продуктивності обладнання, трудомісткості виготовлення продукції і норм виходу продукції із сировини, прогресивної технології та ступеня досконалості організації виробництва. Для визначення виробничої потужності необхідно встановити відповідні вимірники роботи обладнання. Апарати і верстати однакового технологічного призначення, використовувані для виробництва однорідної продукції, мають спільний натуральний вимірник продуктивності - одиниці тієї продукції, для виготовлення якої вони призначені.

Разом з тим визначення спільного натурального вимірника продуктивності для різних видів обладнання є вкрай складним завданням.

Для розрахунку виробничої потужності цеху необхідно перерахувати продуктивність окремих видів обладнання в одиниці кінцевої продукції.

При розрахунках виробничої потужності підприємства на початок планового періоду слід ураховувати все встановлене устаткування незалежно від його стану (задіяне воно чи бездіяльне через несправність, знаходиться в ремонті, налагодженні, в резерві, на реконструкції чи на консервації, простоює через відсутність сировини, матеріалів, енергії тощо). Резервне обладнання, призначене для тимчасової заміни ремонтованого, при розрахунку потужності не враховується.

В деяких багатоасортиментних галузях промисловості одне й те ж саме обладнання призначене для виробітку різних видів продукції. В таких випадках потужність визначають за провідним (з найбільшою питомою вагою) видом продукції чи за плановим асортиментом.

В деяких виробництвах, якщо, в цеху виготовляється декілька видів продукції, розраховують потужність по кожному з видів продукції окремо виходячи з припущення щодо виключного виробництва певного виду продукції. Аналогічно розраховують потужність виходячи з планового асортименту,

При введенні нових потужностей за планами капітального будівництва та освоєння передбачається, що їх експлуатація починається в наступному після упровадження кварталі.

При розробці планів для кожного цеху необхідно скласти два профілі потужності: звітний, в якому фіксуються фактична потужність і «вузькі місця» на момент складення плану, і плановий, який передбачає ліквідацію «вузьких місць» шляхом вирівнювання потужностей пов'язаних між собою апаратів. Для ліквідації «вузьких місць» за провідною групою обладнання встановлюють вищі норми використання апаратів шляхом збільшення фонду робочого часу та підвищення інтенсивності роботи апаратів. А планом капітального будівництва передбачається встановлення додаткових апаратів і проведення робіт з модернізації обладнання.

За допоміжними і обслуговуючими апаратами ліквідація «вузьких місць» досягається в окремих випадках також шляхом збільшення коефіцієнта змінності (перехід з однозмінної роботи на одно- чи двохзмінний графік).

7.3 Оцінка ефективності виробничого потенціалу підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва є сукупністю продукції певної номенклатури (конкретного виду), яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів.

Для того, щоб оцінити відповідність виробничої програми наявним на підприємстві потужностям з виготовлення певного асортименту продукції, необхідно скористатися переліком відносних коефіцієнтів.

Ступінь сформованості виробничої програми оцінюється за коефіцієнтом використання виробничих потужностей підприємства.

Для оцінки ефективності використання виробничого обладнання при виготовленні певного виду продукції необхідно обчислити коефіцієнт екстенсивного використання обладнання, коефіцієнт інтенсивного використання обладнання, інтегральний коефіцієнт та резерв потужності.

Оцінка витратності виробничої програми підприємства. Діагностика виробничого потенціалу підприємства передусім пов'язана з моніторингом наявної виробничої програми з метою її ресурсного обґрунтування відносно до виробничої потужності та потреб ринку в продукції, яка виготовляється підприємством. Великого значення в цьому зв'язку набуває обґрунтування забезпеченості виробничої програми трудовими і сировинними ресурсами.

Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства також включає оцінку ступеня витратності виробництва за показником собівартості виготовленої продукції. Розрахунки собівартості обсягу виробленої продукції та одиниці продукції здійснюються шляхом підсумовування всіх витрат, які виникають в ході виробництва та реалізації продукції.

При цьому враховуються загальні витрати на основну сировину та матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію в собівартості продукції, витрати на оплату праці основних та допоміжних працівників. Для розрахунку статті «Відрахування від заробітної плати основних виробничих працівників» необхідно обчислили всі передбачені чинним законодавством виплати до соціальних фондів.

Калькуляційна стаття «Витрати на підготовку та освоєння виробництва» містить низку витрат на проектування виробів, на розробку і документальне оформлення нормативів праці, норм витрат сировини і матеріалів, на коригування технічної документації при переході на масове виробництво.

Стаття «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання» включає заробітну плату допоміжного, чергового та ремонтного персоналу підприємства з відрахуваннями в соціальні фонди; амортизаційні відрахування за встановленими чинним законодавством нормами до середньорічної вартості основного виробничого обладнання, транспортних засобів та цінного інструменту (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів); витрати на поточний ремонт виробничого обладнання (II, ІІІ та IV груп основних виробничих фондів).

При розрахунку статті «Цехові витрати» підсумовують витрати на заробітну плату керівників, спеціалістів та службовців з відрахуваннями у відповідні соціальні фонди; амортизаційні відрахування від вартості будівель і споруд (тобто І групи основних виробничих фондів підприємства); витрати на ремонт будівель і споруд, а також витрати на охорону праці всіх категорій працівників підприємства.

Сума всіх наведених вище витрат складає цехову собівартість продукції.

До складу статті «Загальновиробничі витрати» відносять витрати на науково-дослідні та випробувальні роботи; витрати на охорону навколишнього середовища, геологорозвідувальні роботи; витрати на стандартизацію і сертифікацію продукції тощо.

Цехова собівартість продукції з урахуванням загальновиробничих витрат утворює виробничу собівартість виготовленої продукції.

На основі обчислених показників робиться висновок щодо матеріалоємності, енергоємності, зарплато ємності, амортизаційної ємності досліджуваного виробництва.

ТЕМА 8. ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

8.1 Поняття економічної безпеки підприємства, її види

За ринкових умов господарювання вирішального значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності. Для того щоб підприємству успішно функціонувати на ринку, йому необхідно:

мати достатню кількість постійної клієнтури, яка бажає співпрацювати з підприємством на довгостроковій основі;

володіти високою конкурентоспроможністю і значними конкурентними перевагами на ринку;

мати перспективи на ринку;

налагодити управлінські, виробничо-господарські, техніко-технологічні та інші процеси усередині підприємства;

підібрати кваліфікований і добре вмотивований персонал;

забезпечити відсутність проблем з владними державними структурами.

Кожне підприємство унікальне, і у кожного керівника є власне представлення про його процвітання. Крім цього, є бажання, щоб фінансовий стан підприємства був стійким, і воно мало перспективи розвитку на ринку. Принаймні, будь-які зміни зовнішнього середовища не повинні суттєво вплинути і докорінно змінити діяльність підприємства, привівши його до банкрутства. Саме такий стан підприємства відповідає «прийнятній економічній безпеці».

Економічна безпека підприємства _ це такий стан справ на підприємстві, що визнається керівництвом і власниками як задовільний (прийнятний, бажаний, цільовий) і може підтримуватися протягом визначеного часу.

У цьому визначенні є три суттєвих аспекти, на які слід звернути увагу: 1. Залежність керівництва і власників від пріоритетів і системи цілей. Наприклад, як критерії безпеки можуть використовуватися суперечливі вимоги: мінімальний ризик і прибутковість вкладення інвестицій.

Часовий аспект, який означає, що рівень безпеки підприємства може змінюватися з часом внаслідок змін зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства, а також внаслідок прийнятих управлінських рішень.

Економічна безпека може бути тактичною чи короткостроковою.

Отже, економічна безпека підприємства _ це такий стан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки, устаткування, інших майнових прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного соціального і науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Необхідність постійного дотримання економічної безпеки обумовлена наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення поставлених цілей. Рівень економічної безпеки залежить від того, наскільки ефективно керівництво підприємства спроможне уникнути можливих загроз і ліквідувати наслідки окремих негативних впливів зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути:

свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

збіг обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринку, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Залежно від передумов функціонування підприємства на ринку негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер.

Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають проти волі конкретного підприємства або його окремих працівників.

Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передусім керівників і функціональних менеджерів).

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тому, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування, а також високий потенціал розвитку в перспективі.

До основних функціональних завдань економічної безпеки відносять:

забезпечення високої ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;

забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу підприємства;

досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;

досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та ефективне використання його інтелектуального потенціалу;

мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів;

якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;

забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та його функціональних відділів.

Економічна безпека як системне поняття передбачає формування певних структуроутворюючих елементів і загальної схеми її організації.

Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно чи одночасно:

формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології, устаткування та інших майнових прав);

стратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими;

стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

тактичне планування економічної безпеки за функціональними складовими;

тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства;

здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки;

загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.

До структуроутворюючих елементів економічної безпеки підприємства відносяться такі складові, як:

фінансова (досягнення найбільш ефективного використання наявних корпоративних ресурсів);

інтелектуальна (збереження і розвиток інтелектуального потенціалу);

кадрова (ефективне управління персоналом);

техніко-технологічна (відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам виробництва);

політико-правова (всебічне правове забезпечення діяльності підприємства відповідно до норм чинного законодавства);

інформаційна (ефективне інформативно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства);

екологічна (дотримання чинних екологічних норм і стандартів);

силова (забезпечення фізичної безпеки персоналу та майна підприємства).

Тільки за умов здійснення в повному обсязі зазначених вище дій (заходів) за вказаними структуроутворюючими елементами можна буде досягти належного рівня економічної безпеки підприємства.

8.2 Аналіз рівня економічної безпеки підприємства

В економіці підприємства та теоретичній економічній науці розроблено, а в господарській практиці випробувано загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємства.

Економічну безпеку пропонується оцінювати на підставі порівняння можливої величини завданої шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді.

Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється шляхом порівняння розрахункових значень з реальними величинами цього показника по підприємству в цілому, а також (коли це можливо) порівняно з аналогічними суб'єктами господарювання відповідних галузей економіки.

Оцінка ефективності діяльності структурних підрозділів підприємства, які забезпечують економічну безпеку, з використанням даних про витрати на запобігання можливим негативним впливам, про розміри відверненої і заподіяної шкоди, об'єктивно (на основі економічних розрахунків) характеризує результативність їх діяльності. Така оцінка ефективності роботи структурних підрозділів суб'єкта господарювання, які забезпечують економічну безпеку, здійснюється з використанням наступних показників:

витрати на здійснення попереджувального заходу;

розмір відверненої шкоди;

розмір заподіяної шкоди;

ефективність здійсненого попереджувального заходу (визначається як різниця значень відверненої та заподіяної шкоди, віднесена до витрат на здійснення попереджувального заходу).

Для більшої наочності та зручності користування зазначені вище показники доцільно подавати у табличному форматі.

8.3 Роль економічної безпеки в управлінні ризиками на підприємстві

Кожен керівник усвідомлює, що стан підприємства не може на 100% відповідати бажаному результату. Причина цього полягає в тому, що підприємство функціонує в агресивному ринковому середовищі, яке постійно виводить його зі стійкого стану. Агресивність середовища полягає в наборі ризиків, обумовлених будь-якою подією.

Ризик - це можливість відхилення значення будь-якого параметра виробничої, ринкової, фінансової системи від заданого цільового значення на величину, що перевищує припустиме відхилення цього параметра. Під терміном «система» розуміється будь-який комплекс взаємозалежних елементів, що має специфічний набір параметрів.

Параметрами можуть бути зовсім різні кількісні та якісні характеристики. При їх порівнянні передбачається встановлення припустимого значення відхилення.

Підприємству необхідно розробити визначену модель поведінки, орієнтовану на мінімізацію (запобігання) ризиків та наслідків їх прояву. Власне така поведінка, орієнтована на забезпечення бажаного рівня економічної безпеки, і є управлінням ризиками на підприємстві.

Підприємство існує не відокремлено, а в межах визначених систем. Тому сукупний ризик, з яким може зіткнутися підприємство, складається з двох частин: 1) системного (зовнішнього); 2) несистемного (внутрішнього).

Так, зовнішніми стосовно підприємства є:

загальний стан економіки і суспільства;

стан галузі, до якої відноситься підприємство;

рішення вищих структур для вертикально інтегрованих підприємств.

Ризики, обумовлені цими факторами, є системними. їх можна передбачити, але практично не можна запобігти. Протидіяти таким ризикам можна, тільки створюючи резерви і готуючи альтернативні варіанти на випадок несприятливих подій. Своєчасне планування діяльності при таких подіях може значно зменшити втрати, а в окремих випадках _ врятувати підприємство від банкрутства.

Однак стан підприємства залежить переважно від способу його господарювання на ринку та здійснюваного бізнесу. Ризики, викликані управлінськими рішеннями, є частково керованими і несистемними.

Таким чином, насправді управляти можна більш значним обсягом ризиків, ніж це здається на перший погляд.

Процедура управління ризиками складається з чотирьох етапів.

ЕТАП 1. Аудит ризиків з метою виявлення несприятливих для підприємства подій.

Мета такого аудиту полягає у виявленні та класифікації ризиків, а також їх кількісній оцінці та прогнозуванні наслідків їх прояву для підприємства. Необхідно систематизувати інформацію співробітників підприємства щодо виникнення можливих ризиків, а також здійснити діагностику ризиків за спеціальними методиками. При цьому визначаються їх припустимі і граничні значення. У результаті аудиту ризиків може з'ясуватися, що реальна карта ризиків відрізняється від тієї, яку може (інтуїтивно і несистематизоване) уявити собі керівник підприємства. Також може з'ясуватися, що:

підприємство досить ризиковано керує фінансами: не аналізується дебіторська заборгованість, не здійсняється вплив на дебіторів, значною є фінансова залежність від сторонніх організації не аналізується ефективність використання власних і залучених засобів, непродумано здійснюється вибір джерел фінансування;

можливим є поглинання підприємства чи втрата контролю над ним;

відсутність ініціативи керівництва щодо необхідності диверсифікації може призвести до нестабільного положення на ринку;

договірна (на замовлення) робота підприємства створює ґрунт для зловживань несумлінним контрагентам;

підприємство має збиткові виробництва тощо.

ЕТАП 2. Розробка сценарного аналізу управління ризиками.

Управління ризиками повинне бути економічно доцільним. Це означає, що анти ризикові заходи повинні бути продуманими для запобігання можливим втратам унаслідок несприятливих подій. Тому вкрай необхідне здійснення аналізу для виявлення ризиків, яким доцільно протидіяти, і ризиків, які можна прийняти.

ЕТАП 3. Розробка заходів щодо мінімізації ризиків.

Для ризиків, яким необхідно протидіяти, розробляються анти ризикові заходи. Спектр способів протидії ризикам надзвичайно широкий. Виділяють кілька груп таких заходів:

Відмова від прийняття ризику означає відмову від здійснення проекту чи зміну способу його реалізації.

Зниження рівня ризикованості діяльності передбачає розробку конкретних організаційно-технічних заходів на основі опрацьованих планів і програм.

Страхування ризиків передбачає формування страхових запасів зовнішніми організаціями та їх компенсаційне використання.

Прийняття (поглинання) ризиків передбачає формування страхових запасів підприємством.

ЕТАП 4. Створення організаційного механізму управління ризиками.

Як правило, таким механізмом є система управління ризиками, функціями якої є:

моніторинг і оцінка ризиків підприємства;

розробка антиризикових заходів;

забезпечення реалізації антиризикових заходів.

Якщо ризиками не управляти, то підприємство приречене на реактивну поведінку. У кращому випадку це призведе до зайвих втрат і невиправданих витрат.

У країнах з розвинутим підприємницьким середовищем управління ризиками і економічною безпекою досить поширене. В останні роки цьому приділяється значна увага і на вітчизняних підприємствах. Для вітчизняних підприємств управління ризиками набагато актуальніше, ніж для закордонних, оскільки вітчизняні бізнес-технології знаходяться на стадії формування і переходу до цивілізованого бізнесу. Як вже зазначалося, на ефективність діяльності підприємства впливає також підприємницьке середовище, яке сьогодні є надзвичайно нестабільним й обумовлює набагато більший систематичний ризик, ніж на Заході. Це стосується і держави, і виконавчої дисципліни, й існуючих підходів до здійснення бізнесу, і особливостей менталітету.

Таким чином, управління ризиками - це суттєва внутрішня конкурентна перевага суб'єкта господарювання, яка має не тільки тактичний, але і стратегічний характер. Це сукупність заходів, які вживають не для порятунку, а для забезпечення стійкого і надійного розвитку бізнесу; це стратегічні інвестиції в надійність і якість управління, в економічну безпеку підприємства.

ТЕМА 9. ДІАГНОСТИКА КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМСТВА

9.1 Аналіз факторів корпоративної культури

Для успішного формування корпоративної культури на підприємстві важливо враховувати наведені нижче поради.

1. Питання щодо формування корпоративної культури ініціює вище керівництво підприємства, а її реальними провідниками стають менеджери верхньої і середньої ланок управління.

Служба управління персоналом (кадрова служба) чи будь-який інший функціональний підрозділ, який адмініструє процес упровадження корпоративної культури у виробничо-господарську діяльність підприємства, має використовувати ефективні технології. Але разом з формуванням нової корпоративної культури менеджерам підприємства необхідно усвідомити той факт, що змінюватися доведеться, насамперед, їм самим. Керівництво має здійснити оцінку готовності до змін. Якщо підприємство готове адаптуватися до змін, то ідеї корпоративної культури можна упроваджувати на основі щоденних прикладів, здійснюваної роботи, внутрішньої політики - тільки тоді вони принесуть користь у вигляді економічного ефекту.

2, Перед упровадженням будь-яких змін у господарську діяльність підприємства, а тим більше перед формуванням нової корпоративної культури, важливо під готувати чи запросити висококваліфікованих фахівців, здатних займатися цим питанням.

3. До процесу упровадження нової корпоративної культури важливо надати співробітникам потрібну інформацію, сформулювати проблеми, твердо визначити

напрямки небажаного розвитку підприємства. Зміни в культурі необхідно впроваджувати, дотримуючись загальноприйнятої послідовності: спочатку зважуючи проблеми, що загрожують ефективному функціонуванню підприємства, потім - упроваджуючи в життя бажані принципи поведінки. Після цього шляхом переконання, прямого тиску, інших методів слід реалізовувати на практиці опрацьований майбутній спосіб господарювання. На кожному етапі таких змін обов'язково слід здійснювати контроль і коригування.

Аналіз свідчить про те, що більшість гальмуючих факторів характерні для орієнтованого на виробництво, стабільно функціонуючого, замкнутого підприємства. Серед сприятливих факторів - елементи ринкових вимог еластичних, відкритих до змін, діючих в умовах підвищеної ризикованості функціонування підприємства, Таким чином, основні проблеми, що змушують сучасні підприємства формувати корпоративну культуру, зводяться до посилення конкуренції, урізноманітнення операцій, розширення діяльності підприємства, упровадження нових технологій.

9.2 Оцінка рівня корпоративної культури підприємства

Перспективний керівник підприємства розуміє важливість безперервного дослідження і контролю конкурентного середовища підприємства, включаючи культуру здійснюваного підприємництва. Більшість менеджерів розробляє принципову схему корпоративної культури на підприємстві і обирає методи її ефективного використання для створення додаткових переваг.

Корпоративна культура є проявом рівня професіоналізму менеджерів підприємства і здійснюваних ними бізнес-процесів. Усі підприємства мають культуру підприємництва. Це шлях, який вони обирають для здійснення бізнесу. Виробничо-господарські операції на підприємстві можуть здійснюватися хаотично чи упорядковано. При побудові власної організаційної структури управління і структури взаємодії з ринковими інститутами підприємству слід обрати таку корпоративну культуру, яка дасть йому можливість створити стійку позитивну ділову репутацію. Інформаційна підсистема підприємства повинна відповідати прийнятій корпоративній культурі, інакше така культура буде суперечити чинній системі управління.

Обрана підприємством корпоративна культура вимагає від співробітників дотримання всіх її принципів. Новий співробітник ніколи не буде прийнятий підприємством, якщо він не зможе пристосуватися до норм навколишнього оточення. Відповідність співробітника профілю підприємства гармонізує відносини підприємства з навколишнім оточенням, де його поведінка і всі дії прогнозовані. Основним прагненням будь-якого працівника підприємства є укорінене бажання стабільності життя, що забезпечує добробут. Стабільне навколишнє оточення підвищує впевненість у кожному співробітнику і дає можливість сконцентрувати кожного з них на роботі, що, у свою чергу, є запорукою успішної діяльності підприємства на ринку.

Корпоративна культура дає можливість визначати взаємини підприємства з навколишнім ринковим середовищем. Кожен працівник діє відповідно до власного сприйняття корпоративної культури, але вона в більшій мірі впливає на перспективи і поведінку співробітників, ніж це здається на перший погляд. Наприклад, плітки, пропаганда, шантаж чи інші нестандартні методи управління персоналом (які часто зустрічаються на практиці) теж приводять до визначеного результату і є частиною корпоративної культури на найнижчому рівні її розвитку.

У зв'язку з цим слід зауважити, що будь-яку корпоративну культуру слід час від часу коригувати. Однак перш, ніж змінити культуру, необхідно зрозуміти її недоліки. Культура є основною характеристикою членів цивілізації: вона визначає якість життя групи людей. Культура не з'являється зненацька, вона еволюціонує по мірі того, як люди здобувають нові знання й уміння.

Склад суспільства визначає міжособистісні відносини його членів, а також класову структуру на підприємстві від голови правління до працівника. Культура в суспільстві також визначає склад уряду, закони і звичаї, яких повинні дотримуватися його члени. Найчастіше культура в суспільстві «диктує» спосіб управління підприємством.

Істотним зовнішнім фактором, що впливає на обраний підприємством вид підприємницької діяльності, є так звана «резидент-культура», обумовлена географічним положенням. Вона охоплює віросповідання, склад суспільства і місцеві звичаї в реальному житті поза робочими місцями. Резидент-культура і корпоративна культура підприємства можуть значно відрізнятися, але при цьому нормально співіснувати. Однак корпоративна культура підприємства, яка впливає на поведінку його співробітників, у більшій мірі буде впливати на резидент-культуру.

Усередині будь-якої культури є люди визначеного культурного середовища (національні меншини), що мають відмінні від інших риси. Це пояснює існування «субкультур». У корпоративній культурі субкультури набувають вигляду утворень груп за інтересами, навіть окремих відділів усередині підприємства (іноді філій, представництв). Це прийнятно, доки субкультура не порушує норм загальної культури підприємництва. Коли характеристики субкультури значно відрізняють її від базової культури, вона стає самостійною. Ця ситуація може суттєво вплинути на здійснювану господарську діяльність і стати вирішальною в сфері підвищення ефективності функціонування підприємства на ринку.

Без ефективних засобів контролю корпоративної культури надто складно управляти підприємством, адже зміна корпоративної культури визначає межі підприємництва. Вивчення, а тим більше формування корпоративної культури необхідно здійснювати на науковій основі.

Для аналізу корпоративної культури важливо встановити рівень її ефективності у визначений період, щоб мати можливість описати стан, до якого потрібно прагнути. Такий аналіз є не точним, а вельми умовним, оскільки він заснований на неупередженому ставленні працівників, яких інтерв'юють анкетним способом, до іміджу підприємства. Оцінити ефективність корпоративної культури можна за допомогою вивчення всіх аспектів діяльності підприємства на ринку, а саме:

абсентеїзму;

скарг споживачів;

скарг працівників підприємства;

інших скарг (наприклад, порушення зобов'язань владними структурами);

браку у виготовленій продукції;

помилковості прийняття управлінських рішень;

ефективності функціонування підприємства;

граничного (критичного) значення рівня доходів підприємства;

оборотності капіталу;

порушень виробничих і торговельних правил;

збоїв в роботі тощо.

Збір зазначених фактів може забезпечити управління кадрами (кадровий менеджмент), а також відділ маркетингу підприємства.

Зміна корпоративної культури є складним завданням. Будь-якій культурі можна навчити чи примусити сповідати її принципи. Однак реакція на такі зміни може бути неоднозначною: співробітники підприємства змушені будуть прийняти нову корпоративну культуру або відмовитись від неї (разом з можливістю працювати на даному підприємстві).

Невелике за розмірами та чисельністю працівників підприємство може змінити свою корпоративну культуру швидше, ніж велике підприємство. Відтак, підприємство приватного сектора може змінити культуру бізнесу швидше за державне підприємство тільки тому, що воно не обтяжене додатковими процедурами державного регулювання. Це приклад, який демонструє пріоритет «диктатури» в управлінні підприємством над так званим «народовладдям» (пріоритет бюрократичного типу управління над демократичним).

Дослідження корпоративної культури за наведеним нижче форматом використовується для визначення орієнтирів щодо перспектив функціонування підприємства на ринку. Таке дослідження засноване на сприйнятті співробітниками корпоративної культури підприємства в контексті процесу управління і підприємництва в цілому. Воно також використовується для визначення емерджентності субкультур у межах здійснюваної підприємницької діяльності.

Дослідження може здійснюватися у вигляді анкетного опитування чи особистого інтерв'ювання працівників підприємства. Ефективнішим з точки зору одержання повномасштабної інформації є анкетування персоналу. У свою чергу, інтерв'ювання теж має значний ефект, оскільки стимулює процес участі. Здійснення дослідження передбачає визначення вибірки. При цьому слід пам'ятати, що достовірну інформацію можна отримати, якщо ім'я респондента не розголошується, а відповіді залишаються конфіденційними. Однак, для коректності аналізу корпоративної культури важливо знати тип працівників, які беруть участь в інтерв'юванні, а також відділ, де вони працюють.

Для забезпечення об'єктивності дослідження складається з двох складових розділів:

корпоративна культура очима працівника;

корпоративна культура з позицій підприємства.

Обидва розділи містять ідентичні питання для аналізу. Після оцінки досліджуваних параметрів обидва розділи зіставляються і порівнюються. Якщо спостерігаються істотні розбіжності між відомчим поглядом і поглядом працівників, то високою є ймовірність існування субкультури.