Діагностика стану підприємства

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами - це частка від розподілу власних оборотних коштів на величину матеріальних запасів, тобто показник того, якою мірою матеріальні запаси покриті власними джерелами й не мають потреби в залученні позикових. Вважається, що нормативне його значення повинне бути не менш 0.5

Іншим показником, що характеризує стан оборотних коштів, є коефіцієнт співвідношення матеріально-виробничих запасів і власних оборотних коштів. По суті, цей показник - зворотний показнику забезпеченості матеріальних запасів.

Показник співвідношення матеріально-виробничих запасів і власних оборотних коштів знаходить застосування в економічно розвинених країнах. Його нормативне значення, як правило, більше 1 та не повинне перевищувати 2. Значне перевищення цього критерію свідчить про погіршення положення, оскільки це означає, що має місце непомірно висока частка омертвленого в запасах капіталу.

Коефіцієнт маневреності показує яка частина власних коштів підприємства перебувають у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стабільності фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризують фінансовий стан.

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника, рівне 0,5, а для показника забезпеченості власними оборотними коштами матеріальних запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Однак, ці передбачувані критерії можуть бути взяті під сумнів.

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами оцінюється насамперед залежно від стану матеріальних запасів. Якщо їхня величина значно вище обґрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менший за одиницю. Навпаки, при недостатності в підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою гарного фінансового стану підприємства.

Стан основних засобів характеризує індекс постійного активу _ коефіцієнт, що характеризує частку основних коштів у джерелах власних коштів.

Дуже важливим показником фінансової стабільності є коефіцієнт реальної вартості майна (він називається ще коефіцієнтом реальної вартості основних і матеріальних оборотних коштів у майні підприємства). Він визначає, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва. Найцікавіший цей коефіцієнт для підприємств, що виробляють продукцію, хоча певною мірою він важливий і для торгівлі. Коефіцієнт розраховується розподілом сумарної величини основних коштів (по залишковій вартості), виробничих запасів, незавершеного виробництва й малоцінних і швидкозношуваних предметів (по залишковій вартості) на вартість активів підприємства (валюту балансу).

Власне кажучи, цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він дуже важливий, якщо це підприємство припускає встановити договірні стосунки з новими партнерами _ постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна в таких постачальників або покупців допоможе підприємству створити подання про їхній виробничий потенціал і доцільність висновку договорів з ними із цього погляду.

На основі даних господарської практики нормальним уважається обмеження, коли реальна вартість майна становить більше 0,5 від загальної вартості активів.

У випадку зниження значення показника нижче критичної границі доцільне залучення довгострокових позикових коштів для збільшення майна виробничого призначення (якщо фінансові результати діяльності підприємства у звітному періоді не дозволяють істотно поповнити такі активи за рахунок власних коштів).

Крім перерахованих показників, можна виділити ще один відособлений показник, що характеризує фінансову стабільність. Це коефіцієнт співвідношення поточних активів і нерухомості. Він визначається як частка від розподілу вартості поточних активів на вартість нерухомого майна.

Оптимальна й критична величина співвідношення поточних активів і нерухомості обумовлена галузевими особливостями підприємств. Виходячи з міркування, що мінімальна фінансова стабільність підприємства досягається у випадку, коли зобов'язання гарантовано покриваються поточними активами, ознакою такої стабільності є виконання умови: коефіцієнт співвідношення поточних активів і вартості нерухомого майна більше коефіцієнта відношення позикових коштів до власного капіталу.

Для оцінки фінансового стану підприємства необхідно провести аналіз, що дозволяє виявити, наскільки ефективне підприємство використає свої кошти. До показників, що характеризують ефективність виробництва, відносяться коефіцієнти оборотності, рентабельності, продуктивності.

Всі названі величини розраховуються у вигляді відносних показників. Однак показникам оборотності оборотних коштів властиво й присвоєння натуральних вимірників. Їх можна виміряти числом оборотів за певний період часу або тривалістю одного обороту. І це цілком з'ясовано тому що по закінченні строку обороту вся сума коштів, що брали участь у ньому, повертається підприємству.

Найпоширенішим є коефіцієнт оборотності активів. Цей показник варто розглядати тільки з якісними характеристиками підприємства: значна оборотність активів може спостерігатися не тільки в силу ефективного використання активів, але й у зв'язку з відсутністю вкладень на розвиток виробничих потужностей.

При зіставленні коефіцієнта оборотності активів різних організацій або одного підприємства за різні роки необхідно перевірити однаковість оцінок середньорічної суми активів. Крім того, варто зробити виправлення на спосіб оцінки амортизації, тому що за інших рівних умов коефіцієнт оборотності активів буде вищий при прискореному нарахуванні зносу на основні кошти.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує різні аспекти діяльності: з фінансової точки зору він визначає швидкість обороту власного капіталу, з економічної _ активність коштів, якими ризикує акціонер. Якщо коефіцієнт занадто високий, що означає значне перевищення рівня продажів над вкладеним капіталом, то це спричиняє збільшення кредитних ресурсів і можливість досягнення тієї межі, коли кредитори більше беруть участь у справі, чим власники. У цьому випадку відношення зобов'язань до власного капіталу збільшується, знижується безпека кредиторів, і компанія може мати серйозні труднощі, пов'язані зі зменшенням доходів або загальною тенденцією зниження цін. Навпроти, низький коефіцієнт означає бездіяльність частини власних коштів. У цьому випадку коефіцієнт указує на необхідність вкладення власних коштів в інше, більш відповідне даним умовам джерело доходу.

Варто звернути увагу на вплив швидкості росту оборотності на зменшення позикових коштів. Тобто чим вище оборотність, тим більше може перевищувати критичне значення коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів без істотної зміни фінансової автономності підприємства. У цьому випадку доцільно зіставити зростання коефіцієнта оборотності зі зростанням дисконтної ставки відсотка, а також зі зростанням коефіцієнта маневреності.

Наступним показником є коефіцієнт оборотності інвестованого капіталу. Цей показник показує швидкість обороту всього довгострокового (інвестованого) капіталу підприємства. Варто мати на увазі, що знаменник розраховується як середньорічна величина.

У цей блок показників входить також показник оборотності засобів виробництва.

Необхідно провести розрахунок коефіцієнтів оборотності окремо по основним коштам (той же показник ступеня навантаження) і по окремих складових оборотних коштах.

Для виявлення причин зниження загальної оборотності поточних активів варто проаналізувати зміни у швидкості й періоді обороту основних видів оборотних коштів (виробничих запасів, готовій продукції й дебіторській заборгованості).

Заключним етапом аналізу оборотності поточних активів повинна стати оцінка відповідності умов одержання й повернення кредиту. Від того, наскільки відповідають строки наданого підприємству кредиту загальним умовам його виробничої й фінансової діяльності (тривалості знаходження матеріалів у запасах, періоду їхнього перетворення в готову продукцію, строку погашення дебіторської заборгованості), залежить фінансове благополуччя підприємства.

Рентабельність підприємства визначається прибутком. Показники рентабельності відображають, наскільки ефективне підприємство використає свої кошти з метою одержання прибутку.

Існують дві групи коефіцієнтів рентабельності: рентабельність капіталу й рентабельність продажів.

При розрахунку коефіцієнтів використається валовий прибуток і чистий прибуток (за мінусом платежів у бюджет). Рентабельність всіх активів по валовому прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку (коп.) отримано підприємством з одиниці вартості активів (1 грн.) незалежно від джерел залучення коштів. Аналогічно розраховується рентабельність активів по чистому прибутку.

Для підприємств, що працюють на правах акціонерних компаній, основним показником оцінки ступеня прибутковості вкладених капіталів прийнято вважати процентне відношення чистого прибутку підприємства до його власного капіталу. Саме цей показник, що одержав назву коефіцієнт рентабельності власного капіталу, відіграє важливу роль при оцінці рівня котирування акцій акціонерних компаній на біржі.

Різниця між показниками рентабельності всіх активів і власного капіталу обумовлена залученням підприємством зовнішніх джерел фінансування. Якщо позикові кошти приносять більше прибутку, чим сплата відсотків на цей позиковий капітал, то різниця може бути використана для підвищення віддачі власного капіталу. Однак у тому випадку, якщо рентабельність активів менша, за відсотки, що сплачують на позикові кошти, вплив залучених коштів на діяльність підприємства є негативним. І, нарешті, може бути розрахована рентабельність інвестицій. Цей показник відображає, наскільки ефективно підприємство здійснює інвестиційну діяльність.

Оцінка ефективності виробництва провадиться виходячи з аналізу ще декількох груп показників, поєднуваних у загальну групу: продуктивність, фондоозброєність, капіталовіддача. Щоб оцінити якісні складової ефективності роботи підприємства, доцільно розглянути динаміку показників продуктивності, використовуючи соціальні показники.

Продуктивність праці визначається як обсяг валового доходу на одного працюючого. Прибуток на одного працюючого визначається як частка від розподілу обсягу валового прибутку на число працюючих

Фондоозброєність показує технічну озброєність персоналу підприємства. Визначається як вартість іммобілізованих коштів на одного працюючого. Важливо визначити динаміку цього показника в часі, а також мати його порівняльні значення на інших підприємствах галузі. Низька фондоозброєність може означати відставання підприємства у використанні передових технологій, заснованих на впровадженні нової техніки, що в остаточному підсумку може привести до втрати конкурентноздатності.

У зв'язку із цим треба відзначити, що існує взаємозв'язок між показниками активів, оборотністю активів і рентабельністю реалізованої продукції (продажів).

ТЕМА 4. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Оцінка ефективності системи управління

Діагностику системи управління доцільно здійснювати, коли необхідно:

розробити стратегію конкуренції підприємства;

підготувати інвестиційний проект розвитку бізнесу;

підготувати проект купівлі-продажу бізнесу або підприємства;

здійснити перевірку ефективності роботи системи управління підприємством;

організувати ефективну систему економічної безпеки підприємства

Діагностика діяльності й системи управління підприємства здійснюється і як самостійна робота, і як перший етап комплексних проектів по реструктуризації, підготовці підприємства до автоматизації, а також для визначення пріоритетів у подоланні локальних проблем у будь-яких підсистемах і структурних підрозділах підприємства.

Діагностика системи управління дозволяє досягти наступних результатів:

визначити внутрішні резерви розвитку бізнесу;

виявити й класифікувати проблемні зони системи управління підприємства;

визначити шляхи подолання проблем;

створити образ майбутньої системи й структури управління підприємством.

У ході діагностики консультанти досліджують всі бізнес-процеси (розвиток, продажі, забезпечення, виробництво, розрахунки) і підсистеми управління (планування, облік, якість) підприємства.

Для більш цілеспрямованого підходу до здійснення діагностики досить корисним є наявність у підприємства формалізованої бізнес-стратегії, однак у випадку її відсутності, роботи з діагностики системи управління повинні бути доповнені проведенням стратегічної діагностики.

Відповідно до системного принципу виміру ефективність системи управління повинна визначатися на основі її впливу на ступінь досягнення цілей функціонування суб'єкта господарювання.

Оцінка ефективності системи управління за впливом на систему в цілому викличе певні труднощі, оскільки єдиний показник ефективності, що має ясний фізичний зміст, відсутній [27]. Тому ефективність системи управління пропонується оцінювати за окремими показниками досягнення організаційних цілей. Серед різноманіття останніх виділяються головна мета (місія), цілі об'єкта й суб'єкта управління.

Одним із самих спірних об'єктів аналізу є місія. З нагромадженням досвіду роботи, у міру збільшення організації, появи нових товарів і послуг місія може втратити чіткість. Можливо, вона залишається чіткою, але перестає цікавити частину керівництва або відповідати новим умовам середовища. Відчувши, що організація починає «плисти за хвилями», управлінський персонал повинен зайнятися уточненням провідної мети й принципів її втілення.

У загальному випадку аналітичний процес логічно починати з оцінки (визначення, уточнення) місії організації на основі експертної інформації. Зібрані при анкетуванні й інтерв'юванні дані повинні піддаватися обробці й оцінці в процесі проведення мозкового штурму, використання методів активного соціологічного тестування, аналізу й контролю, комісій і конференцій, ділових ігор, бального й цільового методів, «павутини» і контрольних питань.

У якості апробованого на практиці інструмента для опису всього безлічі взаємозалежних цілей використається метод моделювання з поданням цільової моделі у вигляді дерева цілей. За допомогою деревоподібного графа описується ієрархія цілей як послідовна декомпозиція головної мети

Важливо підкреслити, що цілі будуть значимою частиною управління тільки при дотриманні деяких умов:

цілі грамотно сформульовані й ефективно представлені;

проводиться ретроспективний аналіз успішності їхньої реалізації;

працівники інформуються про цілі;

стимулюється здійснення цілей у всіх підрозділах організації.

Вихідна посилка для діагностики стратегії закладена в системі цілей, сформованій за результатами цільового аналізу. Визнано чотири основні типи стратегії: зростання, обмежене зростання, скорочення й комбінована стратегія.

На наступній стадії аналізу оцінюються варіанти стратегії в усіх напрямках діяльності підприємства: операційній, фінансовій, інвестиційній, організаційній та маркетинговій. Одним із загальноприйнятих способів пошуку й оцінки альтернатив стратегій є й SWOT-аналіз.

Як і всяка система, стратегія піддається впливу закономірностей цілісності. Це означає, що найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові стратегії реалізуються при координації з єдиного центра, а рішення, які приймаються в рамках кожної зі складових, ув'язані за часом, ресурсам і не суперечать один одному.

Такий підхід дозволяє одержати лише досить обмежене уявлення про переваги й недоліки в стратегії й застосовується, як правило, для моно продуктових підприємств. Дослідження, проведене співробітниками Вищої ділової школи Гренобля [406], свідчить про те, що ділові кола Англії й Франції починають проявляти зростаючу увагу до питань збору й обробки стратегічної інформації. Стратегічний моніторинг являє собою інформаційний процес, за допомогою якого підприємство здійснює перспективне дослідження свого зовнішнього середовища для рішення наступних двох завдань: виявлення нових можливостей розвитку й скорочення ступеня невизначеності свого положення.

Найважливіші параметри цільової спрямованості об'єкта управління конкретизуються в рамках різних видів аналізу (фінансового, операційного, маркетинговою, інвестиційного) і служать орієнтиром при виробленні стратегії організації. У процесі функціонування підприємства й по закінченні звітних періодів здійснюється ретроспективна оцінка встановлених параметрів, за результатами якої здійснюється коректування цілей суб'єкта господарювання й (або) стратегії на наступні періоди часу.

Крім розглянутої групи параметрів, що оцінюють ефективність системи управління через кінцеві результати діяльності керованої підсистеми, у процесі аналізу необхідно приділяти увагу характеристикам, що безпосередньо відображають зміст й організацію процесу управління. До цієї групи параметрів відносяться: економічність, адаптивність, гнучкість, оперативність і надійність систем управління.

Під економічністю апарата управління розуміються відносні витрати на його функціонування, порівнянні з обсягами або результатами основної діяльності. Для оцінки економічності можуть використатися такі показники, як питома вага витрат на утримання управлінських працівників у вартості реалізованої продукції, їхня питома вага в чисельності промислово-виробничого персоналу й т.д.

Адаптивність систем управління визначається її здатністю ефективно виконувати задані функції в певному діапазоні умов, що змінюються. Чим ширший цей діапазон, тим більш адаптивною вважається система. У нових умовах господарювання вижити зможуть тільки організації, орієнтовані на прогнозування, готові швидко пристосуватися до змін у зовнішнім оточенні.

Адаптивність як найважливіша властивість систем управління повинна забезпечуватися відповідною гнучкою діяльністю персоналу, його цілеспрямованим навчанням і тренуванням. Швидкі, відповідальні дії управлінських працівників можливі, якщо чітке, далекоглядне прогнозування служить загальною базою для прийняття поточних рішень, представляє для персоналу ціль, на досягнення якої необхідно зосередити зусилля. Загальне розуміння й реалізація такого підходу є ключовими функціями керівників організацій.

Гнучкість характеризує властивість органів управління змінювати відповідно до виникаючих завдань свої ролі в процесі прийняття рішень і налагоджувати нові зв'язки, не порушуючи властиві даній системі управління впорядкованості відносин. Зокрема, гнучкість може оцінюватися за різноманітністю форм взаємодії управлінських органів, за номенклатурою розв'язуваних підрозділами завдань, за рівнем централізації відповідальності й інших ознак.

Оперативність систем управління характеризує своєчасність виявлення управлінських проблем і таку швидкість їхнього рішення, що забезпечує максимальне досягнення поставлених цілей при збереженні стабільності налагоджених виробничих процесів.

Надійність систем управління характеризується її безвідмовним (відповідним поставленим цілям) функціонуванням. Якщо вважати якість визначення цілей достатнім, то надійність керуючої підсистеми можна відносно повно характеризувати її ретельністю, тобто здатністю виконувати свої функції в рамках установлених строків і виділених ресурсів. Для оцінки ретельності апарата управління можуть використатися такі параметри, як рівень виконання планових завдань і дотримання встановлених нормативів, відсутність відхилень при виконанні вказівок, порушень адміністративно-правового й технологічного регламенту й т.п.

4.2 Діагностика структурно-інформаційних елементів системи управління

Вибір способу рішення тієї або іншої організаційної проблеми залежить від її характеру й можливостей для проведення відповідних досліджень (наявності методик, необхідної інформації, кваліфікації аналітиків і строків подання результатів).

Кінцевим критерієм ефективності при порівнянні різних варіантів побудови організаційної структури й підтримуючу(її інформаційних систем є найбільш повне й стійке досягнення цілей, поставлених організацією. Однак довести цей критерій до практично застосовних простих показників, зв'язати кожне конкретне організаційне рішення з його кінцевими результатами надзвичайно складно.

Закон симетрії (необхідної розмаїтості) вимагає, щоб розмаїтість суб'єкта управління було не менше, ніж розмаїтість об'єкта управління. Історично розмаїтість об'єктів управління росте необмежено. Розмаїтість керуючого (людини, групи людей), тобто його здатність накопичувати й переробляти інформацію обмежена. У силу цієї обставини з'являється необхідність у створенні й періодичному перегляді типу організаційної структури підприємства.

Вибір типу організаційної структури може здійснюватися за допомогою експертного методу. У цьому випадку експертам пропонуються характеристики оргструктур, які потрібно проранжувати за ступенем важливості. На основі виставлених оцінок визначають ваги характеристик, що відображають їхню відносну важливість. Остання враховується при виборі організаційних структур. Як характеристики можуть виступати:

можливість диверсифікованості без істотної втрати контролю за діяльністю;

гнучкість стосовно умов зовнішнього середовища; оперативність прийняття рішень;

ступінь централізації фінансових ресурсів;

можливість прояву ініціативи й самостійності; оперативність контролю;

маневреність ресурсів;

інші параметри.

Кількісні показники не дають однозначної відповіді на питання, пов'язані з оцінкою ефективності управління в рамках заданої організаційної структури. Використання їх корисно не стільки при одноразовій діагностиці стану організаційної структури, скільки для її моніторингу.

Формальна структура характеризується такими параметрами, як:

охоплення контролем (число підлеглих, які звітують перед одним керівником);

ступінь стандартизації трудових функцій;

кількість ступенів ієрархії (рівень вертикального подолу праці);

ступінь подолу праці між окремими одиницями (рівень горизонтального подолу праці);

розмаїтість завдань, які повинні бути виконані для досягнення цілей організації;

ступінь розподілу фізичних активів організації по різних місцях і регіонах (територіальний або географічний поділ праці).

Порівняння різних організаційних структур показує, що організації з меншою кількістю рівнів і більше широким охопленням контролем виявляються більш гнучкими й динамічними, ніж централізовані пірамідальної структури. Широке охоплення контролем полегшує передачу влади до низу, її децентралізацію. Створюються умови для діяльності краще підготовлених керівників і підлеглих, скорочення мережі комунікацій, зменшення адміністративної дистанції між рівнями управління.

Будь-які прийняті за результатами аналізу в частині формальної структури рішення по своїй суті не можуть бути кращими, а лише прийнятними, що мають до того ж минаючий характер. У силу цих обставин принципово важливо безупинно зіставляти нормативно встановлені структури з тими, що є в дійсності. Для одержання відомостей про формальні й неформальні відносини можливе використання методів анкетування (проведення серії індивідуальних анкетних опитувань) і інтерв'ювання персоналу.

Управлінська структура тісно пов'язана з виробничою структурою й особливістю керованого об'єкта. Для кількісного аналізу їхньої відповідності використаються такі параметри, як кількість партій деталей, що виготовляють, і вузлів, частота переналагоджень устаткування, чисельність працівників в основних, допоміжних й обслуговуючих цехах, показники, що характеризують обсяг і складність внутрівиробничого кооперування, і ін.

Кількісний взаємозв'язок параметрів суб'єкта й об'єкта управління встановлюється за допомогою моделювання. Для однорідних груп об'єктів виявляються тенденції зміни параметрів суб'єкта залежно від його розвитку й встановлюються типові співвідношення між досліджуваними параметрами, які можуть бути прийняті в якості базових нормативних показників.

Аналіз управлінської й виробничої структури доповнюється вивченням функціональної структури, що характеризується складом і співвідношенням робіт між окремими спеціалізованими підрозділами в підготовці й обґрунтуванні управлінських рішень. Аналіз функціональної структури спрямований на виявлення можливостей концентрації однорідних робіт у рамках певних підрозділів, поглиблення їхньої спеціалізації й раціоналізації подолу праці між структурними одиницями ієрархічних рівнів і між фахівцями різної кваліфікації в одній ланці. Розподіл робіт між підрозділами багато в чому залежить від особливостей кожного конкретного підприємства, складу керівників і фахівців, завдань, що стоять перед ними в конкретний період часу, стратегії розвитку організації.

Для аналізу функціональної структури можуть використатися методи анкетування й інтерв'ювання. У цьому випадку в основу кладуть форми, у яких дається перелік функціональних робіт підрозділу й виконавців (відповідно до положення про підрозділ і посадових інструкцій). Отримані переліки доповнюються роботами, практично виконуваними персоналом, які не знайшли відбиття у формальній документації. По кожній роботі вказуються вхідні й вихідні документи, джерела їхнього одержання й користувачі, строк або періодичність виконання, вид зв'язку, проставляється трудомісткість, робляться позначки до робіт, що втратили актуальність. При необхідності кожна з робіт може бути деталізована до рівня операцій і дій.

Для узагальнення й оцінки зібраних даних використаються різні прийоми моделювання. Воно являє собою розробку формалізованих математичних, графічних й інших відображень розподілу повноважень і відповідальності в організації, що є базою для побудови й оцінки різних варіантів структури, а також мережних, матричних й інших графічних відображень розподілу функцій, повноважень, відповідальності, організаційних зв'язків. Моделі дають можливість аналізувати спрямованість зв'язків, характер і причини їхнього виникнення, оцінювати різні варіанти угруповання й взаємозв'язку видів діяльності в однорідних підрозділах.

Аналіз функціональних взаємозв'язків проводиться звичайно з використанням сіткових графіків, які зіставляються з положеннями про структурні підрозділи. У випадку стійкого відхилення необхідно виявити причини цього, змінити порядок роботи й прийняти один з варіантів: скорегувати положення про підрозділ або змінити структуру управління.

Результати аналізу варто закріпити в картах прав і відповідальності за досягнення цілей як для окремих підрозділів, так і за комплексними видами діяльності. У цих документах повинні бути чітко регламентована: сфера відповідальності, конкретні результати, за досягнення яких установлюється відповідальність, права, якими наділяються підрозділи для досягнення результатів.

4.3 Діагностика організації управління

Минулі роки ринкових перетворень змусили аналітиків по-новому глянути на багато проблем економічного аналізу. Керівники різного рівня зробили висновок, що необхідно не тільки вивчати елементи «передових технологій», але й адаптувати їх до реальних умов вітчизняного ринку й власних досягнень в області аналітичних досліджень.

Для здійснення діючого аналізу необхідно внести зміни в його зміст, методи, методологію, інформаційну базу, організаційну складову аналітичної діяльності. Такий інструмент управління, призначений для задоволення потреб самостійного суб'єкта, що займається підприємницькою діяльністю, незалежно від того, у якій сфері здійснюється бізнес (виробництво, торгівля, сервіс), на наш погляд, розумно називати бізнесом-аналізом.

Необхідність введення нового терміна можна пояснити наступними основними причинами:

перетворення організації у більш складну систему, що вимагає адекватного ускладнення механізму управління;

одержання підприємствами статусу самостійних суб'єктів господарювання;

підвищення нестабільності зовнішнього середовища;

поява нових інформаційних технологій, здатних забезпечити проведення аналітичних досліджень.

Під бізнес-аналізом будемо розуміти необхідний компонент реалізації основних функцій управління (планування, контролю й т.д.), процес й інструментарій оцінки в минулому, сьогоденні й майбутньому бізнес-відносин організації: операційних, фінансових, маркетингових, організаційних, інвестиційних.

Основна мета бізнесу-аналізу _ орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей, що стоять перед суб'єктом господарювання, за рахунок зсуву акценту з діагностики минулого на прогноз майбутнього, відстеження дії внутрішніх і зовнішніх факторів, інформаційної й консультаційної підтримки прийняття управлінських рішень.

Відповідно до цілей, що стоять перед аналітиками, можна виділити п'ять видів аналізу: операційний, фінансовий, інвестиційний, маркетинговий, організаційний.

Кожний із зазначених видів аналізу наповнюється новим змістом. Зокрема, організаційний аналіз (аналіз системи управління) стає основним інструментом ціле покладання, підтримки його структури, розвитку потенціалу персоналу, інформаційної технології, організаційної культури й відстеження відповідності їхнього поточного стану цільовим настановам.

Цілі зазначених видів аналізу можна реалізувати за допомогою рішення певного взаємозалежного набору функціональних завдань, сформованих виходячи із сукупності питань, що виникають у ході дослідження. Функціональне завдання аналізу являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком змістовних, методичних, інформаційних, організаційних і технічних можливостей його проведення.

Незважаючи на всі труднощі, пов'язані з непорівнянністю показників у практиці фінансово-інвестиційної діяльності, саме тут спостерігаються максимальні «зрушення». Накопичується досвід використання фінансових інструментів, життєво важливих у ринковій економіці. Разом з тим фінансові складності часто представляють лише видиму частину айсберга. При важкому фінансовому становищі залучення коштів досить проблематично. Інвестиції можуть бути надані тільки здоровому у фінансовому відношенні підприємству.

У цих умовах «виживаність» організації у вирішальному ступені залежить від ефективності дій суб'єкта управління, тому в рамках бізнесу-аналізу оцінка об'єкта управління (керованої підсистеми) повинна доповнюватися аналізом системи управління. У кризовій ситуації за результатами бізнесу-аналізу можлива розробка програми реструктуризації, реалізація якої здатна перебороти негативні тенденції в організаціях.

ТЕМА 5. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

5.1 Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програші підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначаться різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями штатом робітників.

Розрахунок чисельності працівників с найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки кожної категорії працівників підприємства здійснюються з застосуванням різних методів визначення їх необхідної чисельності.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується система показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Штатна чисельність - це кількість працівників облікового складу на визначену дату з урахуванням прийнятих вибулих протягом певного періоду працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник облікової чисельності працівників (середньоспискової чисельності працівників), для розрахунку потрібної облікової чисельності персоналу складають баланс робочого часу одного середньооблікового працівника.

Баланси робочого часу складають окремо - для періодичного та безперервного виробництв Вони розраховуються шляхом вирахування і календарного фонду часу святкових днів (для періодичних виробництв) і щотижневих днів відпочинку (вихідних), а також часу, виділеного на чергові і додаткові відпустки, на відпустки з інших причин, на невиходи з причин хвороби працівників чи виконання ними державних чи суспільно-значимих обов'язків і доручень тощо.

При складанні балансу робочого часу визначають кількість днів (годин), яку слід відпрацювати кожному робітнику протягом планового періоду число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного середньоспискового робітника

У балансі робочого часу розрізняють три категорії фонду часу:

календарний (Ткаленд).

номінальний (Тном);

ефективний (Теф).

Календарний фонд дорівнюй числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд за умов періодичного виробництва дорівнює календарному фонду без урахування вихідних і святкових днів.

Номінальний фонд без урахування неявок унаслідок хвороби, відпусток і виконання суспільних державних обов'язків тощо утворює ефективний фонд робочого часу.

Дня розрахунку явочного і облікового складу працівників на підставі складеного балансу визначають коефіцієнт облікового складу (Кобл) як відношення номінального фонду робочого часу (Тном) до ефективного (Теф).

Явочна чисельність основних та допоміжних працівників кожної професії за зміну (Чявзм) визначається як добуток кількості однотипного обслуговуваного обладнання (п) на штатний норматив обслуговування обладнання в цеху (Ншт).

Явочна чисельність працівників за добу (Чявдоб) розраховується шляхом множення явочної кількості працівників на зміну на число змін протягом доби.

Штатна чисельність працівників (Чшт) включає заданий штат працівників, необхідних для безперервного обслуговування робочих місць з урахуванням підміни, і розраховується.

Потрібну кількість працівників для обслуговування апаратних процесів на виробництві також визначають на основі штатних нормативів.

Штатні нормативи включають кількість працівників відповідних професій і кваліфікації, яких слід залучити для забезпечення виробничого процесу з обслуговування обладнання протягом зміни. їх розраховують виходячи з обсягів функцій працівників, обслуговуючих обладнання з урахуванням можливого суміщення окремих елементів роботи.

Спискова чисельність працівників (Чсп) визначається шляхом коригування штатної чисельності (Чшт) з урахуванням коефіцієнта облікового складу персоналу (Кобл).

Облікова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період (Чпвп) визначається виходячи з базисної чисельності (Чб) планового індексу зміни обсягу виробництва (Іq) і відносної економії чисельності, отриманої в результаті факторних розрахунків зростання продуктивності праці (Ептч).

Чисельність основних працівників, зайнятих на ненормованих роботах, а також додаткових працівників розраховується за нормами обслуговування з урахуванням змінності робіт.

Чисельність керівників, фахівців і службовців розраховується за кожною виконуваною ними функцією методом прямого нормування чи методом кореляційної залежності Керівники підприємств при встановленні чисельності управлінського персоналу можуть скористатися типовим н штатними розкладами, розробленими на науковій основі за допомогою загальноприйнятих принципів, керуючись прийнятою в цеху організаційною структурою управління.

Чисельність молодшого обслуговуючого персоналу визначається на основі встановлених норм обслуговування. Чисельність стажерів (учнів) визначається відповідно до плану підготовки кадрів підприємства Чисельність охоронної служби визначається в залежності від існуючих територій, кількості посад, змінності роботи, кримінальної обстановки тощо

Чисельність непромислового персоналу не залежить від чисельності промислово-виробничого персоналу і визначається окремо за кожним видом діяльності з урахуванням особливостей інфраструктури (дитячі установи, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство тощо).

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом її виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал тощо), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування

Наприклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах Отже, можливі простої як устаткування, так робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система «устаткування - робітники» працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бутті такі:

максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування,

максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості,

мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи)

Перші два критерії є частковими їх доцільно використовувати у тих випадках, коли один з ресурсів (устаткування або робітники! -- дефіцитний а інший -- в достатній кількості Збільшення завантаження устаткування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких зменшиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.

Найточніше сутність ефективності функціонування системи обслуговування відображає третій критерій тому йому слід надавати перевагу в застосуванні. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу.

Обчислення таких витрат здійснюється поваріантно на основі узагальнення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно -- шляхом виявлення законів, розподілу потоку витрат на обслуговування і його тривалості як випадкових величин. Методологічною основою таких досліджень є теорія масового обслуговування.

5.2 Аналіз стану використання знань підприємства

Постулат про значущість знань підприємства вже є аксіомою і не потребує доказу, оскільки в економіці, як і в будь-якій іншій науці, чинник звичайно не піддається детальному аналізу, поки не одержить статус релевантного. тобто порівнянного за впливом на кінцевий результат з аналогами. Проте спід враховувати, що. на відміну від матеріальних активів, знання підприємства невідчутні (нематеріальні) за своєю природою, оскільки є породженням виключно людського інтелекту. У зв'язку з цим виникає проблема відповідності існуючої системи аналітичних показників, які застосовуються в управлінському аналізі і мають переважно фінансовий вираз, до об'єкта дослідження. Відомі сьогодні концепції синтезу фінансових і не фінансових показників входять у суперечність з багатьма фундаментальними економічними законами, отже, створювані на їх основі моделі виявлення грошового еквіваленту знань організації можуть розглядатися виключно як навчальний посібник для подальших розробок.

Подібний стан постійного пошуку рішення (і постійних помилок) зовсім не відповідач інтересам ділових кіл і державних органів управління, які. особливо в умовах економіки, що формується, часто не володіють досвідом і знаннями, необхідними для впровадження досить складних додаткових систем управлінського аналізу. В такій ситуації особливу значущість придбаває можливість ознайомлення з тенденцією розвитку проблеми із залученням бухгалтерської і фінансової звітності. Розробку системи показників, результати обробки якої даватимуть наочне уявлення про розвиток знань організації, можна вважати першим кроком до побудови системи управління ними

Проблема формування і використання знань на рівні підприємства продовжує залишатися у сфері уваги досить вузького кола фахівців. Тому необхідна розробка принципової схеми проведення діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємств на основі систематизації чинників, що впливають на їх виникнення.

Структура чинників, що впливають на виникнення знань організацій, представлена трьома групами:

використання внутрішнього потенціалу (персонал, технології, процеси, фінанси),

ефективна взаємодія із зовнішнім середовищем (клієнти, конкуренти, бізнес-партнери, органи, що регламентують),

оновлення і розвиток (інноваційна активність, досягнення науково-технічного прогресу).

Найприйнятнішим методом отримання первинної інформації j експертне опитування менеджерів підприємства. Запропонована система показників стала основою для проведення експертного опитування згідно з розробленою анкетою Як об'єкт дослідження було обрано підприємств України і Польщі трьох галузей промисловості: машинобудування, легкої і харчової промисловості Вибір галузевої приналежності підприємств здійснено не випадково, оскільки перераховані галузі:

визначають досконалість технологічного базису і інноваційність промислового виробництва держави в цілому (машинобудування);

є тими, що динамічно розвиваються і харчова промисловість України і Польщі, легка промисловість Польщі);

виділені як пріоритети державно-промислової політики (всі три галузі обох країн).

Розроблена принципова схема проведення діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємства включає:

формування методики проведення оцінки знань; розробку системи показників, що характеризують дію груп чинників, що впливають на виникнення знань (групи чинників використання внутрішнього потенціалу, ефективність взаємодії з зовнішнім середовищем, оновлення і розвитку), складання анкети і їх розсилання, обробку одержаної інформації на основі складання зведених таблиць, оцінок показників і значущості чинників для кожного підприємства, оцінок показників для підприємств у рамках досліджуваних галузей промисловості, підсумкової оцінки чинників для підприємств галузей промисловості, визначення рангів впливу чинників на формування знань підприємства, зведених оцінок значущості чинників для підприємств досліджуваних галузей промисловості.

Особливістю діагностики використання знань у різних сферах діяльності підприємства є:

проведення оцінки на основі встановленої систематизації груп, кожна з яких об'єднує такі чинники:

використання внутрішнього потенціалу;

ефективна взаємодія із зовнішнім середовищем,

оновлення і розвиток;

уніфікація показників оцінки чинників практично для всіх галузей промисловості:

експертне опитування менеджерів підприємств, незалежно від виду їх господарської діяльності, масштабу бізнесу і форми власності як метод отримання первинної інформації:

проведення дослідження на підприємствах різних галузей.

Размещено на http://www.allbest.ru

ТЕМА 6. ДІАГНОСТИКА МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ ПІДПРИЄМСТВА

6.1 Вартість господарюючого суб'єкта: концепції природи вартості; предмет, мета і принципи оцінки

Розуміння вартості господарюючого суб'єкта як сполучення корисності і витрат ресурсів на його створення відрізняє реальну вартість від балансової, або бухгалтерської, вартості, що відображує лише минулі витрати, оскільки додатково враховує здатність підприємства бути носієм корисності та джерелом благ для його власників.

У сучасному підході до оцінки вартості підприємства вартість розглядається як розрахункова величина, що дорівнює грошовій сумі, за яку передбачається перехід манна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем.

Залежно від характеру об'єкта розрізняють такі види експертної оцінки майна [33, 39]: цілісних майнових комплексів підприємств: акцій (часток, паїв) у статутних фондах господарських товариств, нематеріальних активів: рухомого майна: нерухомості.

У процесі оцінки вартості підприємства (бізнесу) можна виділити три основних етапи (або 7 більш дрібних):

1) підготовчий: вибір стандарту вартості і методів оцінки: підготовка інформація для проведення оцінки, оцінка фінансового стану підприємства, оцінка ризиків підприємства;

2) оцінний: виконання необхідних розрахункових процедур, передбачених обраними методами оцінки підприємства (бізнесу);

3) заключний коригування вартості підприємства (бізнесу), складання звіту про оцінку.

Об'єкт оцінки на одну дату має різну вартість залежно від цілей його оцінки, які враховують економічні інтереси різних учасників діяльності підприємства (табл. 6.1).

Ринкова вартість господарюючого суб'єкта визначається за такими принципами:

суб'єктів, що базуються на уявленнях власника і користувача):

корисності, заміщення, очікування.

суб'єктів, що пов'язані з оцінкою землі, будинків, споруджень та іншого майна, яке складає єдиний майновий комплекс:

факторів виробництва, залишкової продуктивності, внеску, віддачі, що зростає або зменшується, пропорційності (збалансованості), оптимального розміру, поділу та сполучення майнових прав:

суб'єктів, що пов'язані з ринковим середовищем: порівнянності, залежності відповідності конкуренції пропозиції та попиту, зміни вартості,

принцип найкращого та найбільш ефективного використання.

Ці принципи оцінки вартості є універсальними і застосовуються до всіх видів господарюючих суб'єктів.

6.2 Підготовка інформації яки використовується при оцінці вартості підприємства

Для проведення оцінки бажано отримати такі документи та інформацію:

1) Інформація про підприємство загального характеру (дані про права та терміни володіння; статусу юридичної особи (акціонерного товариства), реєстр акціонерів, книш протоколів, балансовий звіт і звіти про прибутки і збитки за попередні роки; рахунки управлінського обліку, бюджети, прогнози, бізнес-план підприємства, техніко-економічні обґрунтування інвестиційних проектів: розшифровка постійних і змінних витрат, склад і характеристика основних засобів (за елементами); розшифровка довгострокових фінансових активів; контракти з покупцями та постачальниками, склад зобов'язань);

інформація про бізнес і специфіку діяльності підприємства (характеристики бізнесу, характер, історія та перспективи бізнесу, попередні угоди, що стосуються бізнесу, вигідних інтересів у бізнесі, преференції, конвертовані або інші цінні папери; права, привілеї та зобов'язання, фактори, що впливають на контроль і будь-які угоди, що обмежують продаж або передачу, фінансова інформація за минулі періоди, інформація про менеджерів вищого рівня і персонал, виробничі системи; патенти, винаходи, «ноу-хау», товарні знаки, найменування або фірмові найменування, авторські права, бази даних; відомості про конкурентів).

визначення ефективності на рівні галузі (інформація про макроекономічну ситуацію в економіці і тенденціях н розвитку, характеристика та динаміка галузей, що впливають або можуть впливати на бізнес; економічні фактори, що впливають на бізнес; ставка дохідності за альтернатив ними інвестиціями, угоди на фондовому ринку, злиття та поглинання; ринковий попит на продукцію; основні співвідношення у лідерів галузі; потенційні конкуренти; потужність клієнтів і постачальників; вплив потенційних змін у законодавстві або в міжнародних конвенціях; інша інформація).

інформацію можна поділити на:

вихідну інформацію, отриману безпосередньо оцінювачем за даними бухгалтерського, первинного та статистичного обліку, як правило, завірену підписом керівництва оцінюваного підприємства і печаткою,

інформацію, отриману від залучених до виконання робіт третіх осіб, завірену їх підписом і печаткою;

інформацію, отриману від спеціалізованих організацій (галузеві, аналітичні огляди, огляди фондового ринку), а також опубліковану в засобах масової інформації та мережі Інтернет;

інформацію не підтверджену на яких-небудь носіях.

Крім збору інформації, при проведенні оцінки підприємства необхідно також виконати такі операції щодо підготовки фінансової документації для подальшого проведення етапів оцінки:

а) приведення фінансової інформації про підприємство, що оцінюється, та підприємства-аналога до єдиної основи:

б) переведення звітних вартостей у поточні: прямим коректуванням активів і грошових сум на значення інфляційних показників, включенням в процедуру дисконтування інфляційних показників.

в) коректування статей доходів і витрат таким чином, щоб вони досить повно характеризували результати діяльності підприємства за тривалий період часу,

г) проведення обліку не функціонуючих активів і зобов'язань і пов'язаних з ними доходів і витрат.

У процесі оцінки виникає необхідність попередньої перевірки його фінансового стану, яка дозволяє одержати важливі довідкові відомості про оцінюване підприємство та виконати розрахунок коригувальних показників, необхідних для визначення підсумкової вартості бізнесу.

Методика оцінки фінансового стану підприємства для цілей оцінки бізнесу може бути заснована на одному з трьох основних підходів.

1. Організація диференційованого обліку всіх боргових зобов'язань за термінами їх погашення. Паралельно встановлюється інтенсивність майбутніх грошових надходжень і перевіряється їх достатність на окремі моменти часу.

2. Використання спеціального балансу ліквідності, що дозволяє визначити фінансовий стан підприємства. При складанні такого балансу всі статті бухгалтерського балансу перегруповуються залежно від швидкості їх обороту.

Порівнюючи елементи активів, що реалізуються до визначеного терміну, з елементами пасивів, що до цього терміну повинні бути сплачені (погашені), встановлюється величина платіжного надлишку або платіжного дефіциту на визначений момент.

3. Використання показників, розрахованих порівнянням обсягів окремих засобів і джерел, що склалися за станом на конкретний момент часу (показники ліквідності, фінансової стійкості і т д ) Практичне використання будь-якого варіанта показників пов'язано зі встановленням критичного рівня, що у більшості випадків дозволяє одержати правильний діагноз фінансового стану підприємства для подальшого врахування у процесі оцінки підприємства.

Для цілей оцінки бізнесу ризик варто розглядати як ступінь невизначеності, пов'язаної з одержанням очікуваних у майбутньому доходів, або як небезпеку недосягнення запланованого обсягу очікуваних майбутніх доходів або ризик не реалізації прогнозу.

Існують два підходи до врахування ризику при проведенні оцінки:

1) проведення понижуючого коригування очікуваного майбутнього
прибутку (грошового потоку, дивідендів);

2) використання більш високої ставки дисконту при оцінці очікуваного потоку.