Сучасні проблеми та тенденції функціонування ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Перехід України до ринкової економіки, масштабні соціально-економічні зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо. Сьогодні розробка заходів соціально-економічної політики, зокрема і політики зайнятості, є неможливою без теоретичного осмислення й обґрунтування цих заходів, що визначає актуальність теми дослідження.

В Україні в умовах інноваційного розвитку економіки загострюється проблема збалансованості попиту і пропозиції висококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття, прихованого безробіття, а також невідповідність скорочення виробництва і чисельності зайвої робочої сили. Розвиток ринку праці кваліфікованої робочої сили є нагальною потребою для забезпечення сталого суспільного розвитку. У цих умовах професійно-кваліфікаційна та освітня ознака попиту-пропозиції на ринку праці мають відповідати стабільному розвитку економіки. Таким чином, виникає гостра потреба в аналізі функціонування ринку праці в Україні та розробці механізмів його покращення.

Метою дослідження є вивчення сучасного стану ринку праці України, особливостей його функціонування і визначення пріоритетних напрямів його подальшого розвитку.

Виходячи із мети можна сформувати наступні завдання даної роботи:

1) визначити структуру та економічну природу ринку праці як елемента ринкової економіки;

2) проаналізувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;

3) охарактеризувати напрями державного регулювання трудових відносин в Україні та вказати на його переваги та недоліки;

4) запропонувати шляхи покращення сучасного стану вітчизняного ринку праці.

Об'єктом дослідження курсової роботи є безпосередньо ринок праці України та особливості його розвитку в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки.

Предметом дослідження є економічні та соціально-трудові відносини, що склалися в процесі функціонування українського ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку України, а також ті проблеми ринку праці, які необхідно вирішити для забезпечення його ефективного функціонування.

Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово розкривається її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонування ринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозв'язки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці та особливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізовано найважливіші проблеми ринку праці України, а також охарактеризовано основні методи державного регулювання соціально-трудових відносини всередині нього.

В третьому розділі запропоновано пріоритетні напрями щодо покращення функціонування вітчизняного ринку праці та шляхи їх впровадження.

Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багато вітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності. Зокрема, А. В. Никоненко досліджував особливості формування промислового сегмента ринку праці, Афендікова Н. О. вивчає особливості формування ринку робочої сили в сільському господарстві, Большая О. В. присвятила свої праці проблемі неформальної зайнятості, А. П. Гайдуцький зосередив увагу на дослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І. Н. розглядає проблему працевлаштування інвалідів.

У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окремі проблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але в умовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивчення українського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціального становища працівників.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

1.1 Зміст та економічна природа ринку праці

Серед економістів існують різні точки зору щодо змісту і економічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предмети продажу: робоча сила або сама праця.

Марксистський напрям в економіці відстоює точку зору, що предметом купівлі-продажу на ринку праці є специфічний товар - робоча сила. Праця являє собою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тільки матеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що має вартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, що диференціюються як праця основна і добавлена.

Еквівалентом вартості робочої сили виступає заробітна плата, що і є предметом торгів на ринку праці. Добавлена праця породжує прибуток підприємства, сам факт одержання якого залишається в тіні торгів на ринку праці.

Представники немарксистського напряму (сучасні економічні школи) вважають предметом торгів на ринку праці саму працю. Заробітну плату вважають ціною праці у формі ставки, величина якої визначається попитом та пропозицією на ринку праці.

Однак праця як процес не підлягає купівлі-продажу, а зарплата фактично визначається не тільки нижньою межею вартості робочої сили, а й має тенденцію росту за рахунок мотиваційних факторів, а також під впливом попиту та пропозиції. Тому точніше було б назвати ринок праці ринком робочої сили. Але усталений термін «ринок праці» практично неможливо замінити. [15, С.34-36]

Ринок праці - це система відносин обміну індивідуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення і розміщення працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.

Ринок праці має похідний характер по відношенню до ринків капіталу, товарів і послуг, що формують структуру суспільного виробництва, а також кон'юнктуру ринку.

Однак слід враховувати, що на ринку праці продається специфічний товар - робоча сила, тобто здатність людини до праці. Її реалізація торкається всіх основних сфер життя суспільства і залежить від політичних, соціально-економічних, організаційних, правових, психологічних та інших умов.

Робоча сила безпосередньо поєднана із засобами виробництва і невіддільна від особистості. Носіями одиничної робочої сили є всі працездатні члени суспільства, фактичні або потенційні працівники виробничої і невиробничої сфер господарства всіх категорій (робітники, службовці, фахівці, керівники). При цьому варто розрізняти загальну і професійну працездатність.

Загальна працездатність передбачає здатність працівника до праці, що не потребує спеціальної підготовки.

Професійна працездатність - це здатність працівника до праці у певній галузі професійної діяльності, що передбачає спеціальну підготовку.

Таким чином, робоча сила - це здатність до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються у виробничій діяльності. Безпосередню основу робочої сили складає працездатність, тобто стан здоров'я, а також знання, навички й уміння, що дозволяють людині виконувати роботу певної якості й обсягу. [16, С.338-340]

Товаром на ринку праці є робоча сила. Ринок робочої сили є одним із елементів складної соціально-економічної системи ринку. Отже, ринок робочої сили є економічною категорією, що несе в собі всі істотні ознаки ринку взагалі. Відтворення товару «робочої сили» пов'язано з великими затратами часу, засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспільства, змушує забезпечувати соціальний захист працівників у разі несприятливої кон'юнктури на ринку праці.

Ринок праці - це один з ринків, на якому фірма повинна успішно діяти, щоб вижити. Ринок праці і ринок капіталу є основними видами ринків, на яких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) - це такий ринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасно виступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів).

На відміну від ринку взагалі, ринок праці має такі особливості:

1. Невіддільність прав власника на товар (робочу силу) від самого власника.

2. Тривалість економічного контакту продавця і покупця.

3. Наявність грошової форми угоди.

4. Наявність економічних інтересів суб'єктів ринку праці.

5. Наявність значної кількості соціальних умов, що визначають функціонування ринку праці (державні програми у сфері зайнятості, системи трудового законодавства та ін.).

6. Різноманітність трудових угод.

Ринок праці є сферою реалізації економічних інтересів власників засобів виробництва і робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність). [24, С.18-20]

Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови:

1. Попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спеціальність, кваліфікація).

2. Конкуренція на ринку праці.

3. Інфляція і рівень реальної заробітної плати.

4. Вартість робочої сили некваліфікованої праці.

5. Ціна робочої сили кваліфікованої і розумовою праці.

6. Форми і методи найму робочої сили.

Ринок праці в масштабі суспільства є сукупним ринком праці (СР). Його складовими частинами є:

- сукупна пропозиція;

- сукупний попит (як загальна потреба в робочій силі).

Частина ринку праці, у якій попит дорівнює пропозиції, характеризується виробничою зайнятістю і складає задоволений попит на робочу силу (ЗП). Різницю між сукупним ринком (СР) із задоволеним попитом (ЗП) складає величину поточного ринку (ПР) (1.1):

ПР=СР-ЗП. (1.1)

Поточний ринок складається з:

- відкритого ринку праці (незайняті працівники і вільні робочі місця);

- прихованого ринку (працюючі потенційно можуть бути безробітними, а робочі місця можуть бути ліквідовані).

Суб'єктами ринку праці є роботодавці (власники засобів виробництва - юридичні і фізичні особи) і наймані робітники (працездатні громадяни).

Система відносин на ринку праці складається з відносин:

- між роботодавцями і найманими робітниками;

- між суб'єктами ринку і їхніми представниками (профспілки, асоціація роботодавців, служба зайнятості);

- між суб'єктами ринку праці і державою.

Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці складає його кон'юнктуру. Структура характеризується підйомом і спадом у залежності від стану економіки. Кон'юнктура ринку буває дефіцитною, надлишковою і рівноважною.

Конкуренція ринку праці являє собою надлишкову наявність незалежних покупців і продавців.

Інфраструктура ринку праці - це державні установи і недержавні структури сприяння зайнятості (фонди, служби і т.д.). Основні завдання інфраструктури: регулювання ціни робочої сили, умов праці, підготовки і перепідготовки, захист прав суб'єктів ринку праці.

1.2 Сегментація ринку праці

Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць за стійкими замкнутими секторами або зонами, межі яких стримують мобільність робочої сили. Первинний і вторинний ринки праці можна розглядати в певному сенсі як сегменти загального ринку праці.

Первинний ринок праці - це ринок зі стабільним рівнем зайнятості, високим рівнем оплати, можливостями просування по роботі, професійного росту, прогресивною технологією, організацією управління та ін.

Вторинний ринок праці характеризується низьким рівнем зазначених вище характеристик.

Причинами поділу ринку праці на сегменти є:

- розходження в рівні економічної ефективності виробництва;

- розходження в рівні соціальної ефективності праці;

- розходження в рівні соціальної ефективності виробництва.

Сегментація передбачає наявність внутрішнього і зовнішнього ринку праці.

Внутрішній ринок праці обмежується рамками одного підприємства, у якому адміністративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад і її рух, створення і ліквідація робочих місць та ін.

Зовнішній ринок праці - система соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями і породжує безробіття.

Внутрішній ринок праці обумовлюється наявністю і складом працівників на підприємстві, їхнім рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятості, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створюваних і ліквідованих робочих місць. При розгляді процесів формування ринку праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що становище працівника обумовлено такими станами: ступенем підготовленості до роботи, пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовому процесі на конкретному місці.

Економічна ситуація останніх років викликала сегментацію ринку праці у зв'язку з появою нових форм власності, розвиток малого підприємництва, неформального виробництва (тіньового сектора) та ін. [3, С.6-9]

Національні ринки праці в різних країнах мають свої відмінності й особливості. Найбільш істотні з них мають такі моделі ринку праці:

1. Японська модель характеризується принципом «довічного найму». Оплата праці і соціальні виплати в японських фірмах залежать від стажу роботи на підприємстві. Професійна підготовка і перепідготовка працівників здійснюється усередині фірми. Така політика розвиває прихильність працівників до фірми, патріотизм, творче ставлення до роботи. При скороченні виробництва фірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.

2. Американська модель є жорсткою стосовно працівників. Законодавство приймається кожним штатом. При скороченні виробництва робітник може бути звільнений, що веде до безробіття. Фірми мало опікуються підготовкою і перепідготовкою працюючих.

3. Шведська модель характеризується активною політикою держави в питаннях зайнятості, в результаті рівень безробіття в країні мінімальний. Головна турбота держави - запобігання безробіттю, що досягається такими методами:

Ш обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорентабельних підприємств, стримуванням високоприбуткових фірм і зниженням інфляційної конкуренції в підвищенні зарплати;

Ш встановленням рівної оплати за рівноцінну працю;

Ш підтримкою слабоконкурентних працівників на ринку праці

Ш та ін.

Шведська модель організації праці випливає зі шведської моделі соціалізму. [7, С.39-41]

Сегментування ринку праці проводиться з урахуванням таких характеристик:

· демографічні характеристики, що включають стать, вік, склад родини;

· географічне положення (регіон, місто, район та ін.);

· соціально-економічні характеристики (освіта, професійні знання, рівень кваліфікації, стаж роботи та ін.);

· економічні показники, що характеризують фінансовий стан роботодавців (форми власності, забезпеченість найманих робітників та ін.);

· особисті якості працівників (фізична сила, темперамент, приналежність до певної верстви суспільства та ін.);

· поведінкові характеристики з позиції мотивації зайнятості.

Сегментування дозволяє проводити аналіз факторів, що визначають мобільність робочої сили (табл. 1.1). [6, С.3-5]

1.3 Особливості попиту і пропозиції праці

Дослідження ринків праці починається і закінчується аналізом попиту та пропозиції праці. Що відносно попиту на ринку праці, то тут представлені роботодавці, що приймають рішення про наймання робочої сили в залежності від того стану, в якому знаходяться всі три ринки.

Що стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то тут представлені такі групи, як працівники і майбутні працівники, чиї рішення щодо того, де працювати і чи працювати взагалі, приймаються з урахуванням власних можливостей: професійних і біологічних.

Таблиця 1.1 Модель сегментації пропонування праці

Фактори виділення сегменту ринку праці	Категорії населення	Мотивація зайнятості чол.
	Усього звернулося до служби зайнятості	У тому числі	Має намір працювати тільки за фахом	Згодний на будь-яку високооплачувану працю	Згодний на будь-яку роботу	Вагається у виборі роботи
		чоловіки	жінки
Чисельність громадян, що звернулися в службу зайнятості З них: · учні, що бажають суміщати навчання і роботу; · пенсіонери; · безробітні; · безробітні з тривалою перервою в роботі; · біженці і переселенці; · звільнені з місць ув'язнення;

Попит - це платоспроможна потреба покупця в конкретному товарі при заданій ціні. Попит праці - це кількість праці, яку роботодавці хочуть і можуть найняти при альтернативних рівнях зарплати й інших рівних умов на даний період часу. Попит на працю (робочу силу) формується виходячи з попиту на кінцеві продукти і послуги, вироблені підприємством, фірмою.

У своїй діяльності фірми прагнуть реалізувати власну продукцію, що залежить від попиту, тобто від того, скільки праці і капіталу вони можуть одержати за даними цінами.

Коли вивчається попит на працю, то з'ясовують, яким чином кількість робітників на підприємствах залежить від таких факторів як праця, капітал і попит. Розглянемо окремі зміни, кожну автономно.

Зміни в зарплаті: зарплата зростає, не змінюються інші умови (технологія, кредити, ціна, податки, попит на продукт). З підвищенням зарплати зростає собівартість виробництва і ціна товару. Ціна зростає, споживач купує менше, роботодавці скорочують обсяги виробництва. Зниження обсягів виробництва призводять до зниження зайнятості. Скорочення зайнятості при зниженні обсягу виробництва називається ефектом масштабу, тобто переважання меншої зайнятості при меншому масштабі виробництва.

При підвищенні зарплати фірма прагне запровадити нові технології і нове обладнання, тобто відбувається зрушення до капітального виробництва. Це ефект заміщення - у міру зростання рівня зарплати в процесі виробництва капітал заміняє робочу силу.

Крива попиту на працю показує, яким чином необхідний рівень зайнятості, вимірюваний кількістю робочих годин або кількістю працівників, змінюється у зв'язку зі змінами у вартості робочої сили при інших незмінних факторах, що впливають на шкалу попиту.

Еластичністю попиту на працю називається здатність попиту на працю реагувати на зміни рівня зарплати.

Пропозиція праці - висловлене працівником бажання і можливість працювати певну кількість часу при альтернативних рівнях зарплати за інших рівних умов.

Як відомо, кількість будь-якого товару або послуг, пропонованих до продажу, звичайно підвищується в міру підвищення їх ціни. Пропозиція праці реагує в такий же спосіб.

На рис. 1.1 крива попиту показує, скільки працівників необхідно роботодавцям при певній ставці за умови, що ціна капіталу і рівень попиту на продукт праці залишаються незмінними.



Рис. 1.1 Попит і пропозиція на ринку праці

Крива пропозиції показує, скільки працівників може вийти на ринок праці на кожному рівні ставки зарплати за умови, що по інших професіях вона залишається незмінною. При рівні зарплати настає рівновага попиту та пропозиції. При підвищенні зарплати до рівня - пропозиція зростає доти, доки наймач не задовольнить попит. Утворюється надлишок робочої сили. Потім зарплата знижується до при цьому пропозиція знижується, утворюючи дефіцит робочої сили.

Пропозиція робочої сили кількісно визначається кількістю осіб, які виходять на відкритий ринок праці і звертаються в службу зайнятості та безпосередньо на підприємство. Ця кількість включає таких осіб, які:

- не мають роботи;

- вивільнюються;

- звільнені з причин плинності або закінчення договору;

- випускники навчальних закладів; прибулі з інших територій.

Попит на робочу силу формується по галузях. Визначається потреба в нових працівниках - замінюваних робітниках. [16, С.338-343]

1.4 Поняття безробіття та його види

Безробіття - це соціально-економічне явище, яке полягає у тому, що деяка частина активного населення певний час або постійно не має роботи і заробітку. Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит як у кількісному, так і в якісному відношенні.

До безробітних належать особи, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в службі зайнятості.

Показник рівня безробіття (Рб) розраховується за формулою (1.2):

, (1.2)

де - чисельність економічно активного населення, чол.;

- чисельність зайнятих, чол.

Рівень безробіття, що відповідає фазам економічних циклів, називається природним рівнем безробіття.

Основними типами безробіття є фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття - це безробіття добровільне. Звільнення відбувається з волі найманого робітника, який прагне знайти кращу, високооплачувану роботу.

Структурне безробіття викликається падінням попиту на товари, а отже, на відповідну робочу силу. Виникає дисбаланс попиту та пропозиції. Це безробіття тривале і небажане.

Циклічне безробіття викликається спадом виробництва, зниженням інвестицій в економіку. Як його різновид - приховане безробіття. Відзначається інфляція, падіння реальної зарплати. Приховане безробіття включає втрати робочого часу, виробництво утримує зайву робочу силу. Як правило, це неофіційне приховане безробіття.

До офіційного прихованого безробіття відносяться зареєстровані статистикою особи, що знаходяться в адміністративних відпустках або працюють неповний робочий день. [12, С.168-172]

Ще одним важливим явищем, яке істотно впливає на ситуацію на ринку праці, є міграція робочої сили.

Міграція - це просторове переміщення працездатного населення.

Розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону. У ній виділяються два потоки: еміграція та імміграція.

Еміграція - це виїзд населення з країни.

Імміграція - в'їзд у країну з-за кордону. Умови імміграції в Україні ще чітко не визначені. Але за ліцензіями підприємствам уже дозволено залучати робочу силу без дозволу уряду. Важлива не тільки кількісно, але й якісна міграція.

Внутрішня міграція - це переміщення людей всередині країни, яке має таку структуру:

- у межах регіону і між регіонами;

- зворотна (тимчасова);

- безповоротна (постійна);

- добровільна або вимушена; сезонна або маятникова;

- законна або незаконна; самостійна й організована;

- трудова, обумовлена трудовою діяльністю.

Для аналізу міграції робочої сили використовується система відносних показників:

а) коефіцієнти прибуття (Кп):

Кп = Пм/Sт, (1.3)

де Пм - кількість прибулих, чол.;

Sт - середньорічна чисельність населення, чол.

б) коефіцієнт вибуття (Кв):

Кв = Вм/Sт, (1.4)

де В - кількість вибулих, чол.;

в) коефіцієнт міграційного приросту населення (Кмп):

Кмп = Кп - Кв. (1.5)

Виявляють також основні причини міграції:

Ш природно - кліматичні (екологічні умови і катастрофи);

Ш соціально-економічні (рівень економічного розвитку, розміщення територій, розвиток інфраструктури: можливості працевлаштування, освіти та ін.).

Міграційна політика держави здійснюється методами заохочення або організації притоку або відтоку іноземців (квотування, жорсткість контролю, візовий режим, додаткові гарантії працевлаштування, броня на зайнятість, пільги по оподаткуванню підприємця за прийом інвалідів, іммігрантів, фінансова допомога та ін.). [11, С.88-92]

Таким чином, бачимо, що ринок праці є одним із важливих факторів суспільного виробництва, який об'єднує між собою й інші ринки. Він формує попит і пропозицію на працю найманих робітників і виступає досить складною системою з притаманними їй особливостями та закономірностями.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан ринку праці в Україні

Нині ринок праці України перебуває у стані неврівноваженості. На ньому спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, які необхідно терміново проаналізувати та вирішити.

Розглянемо основні проблеми і особливості розвитку ринку робочої сили в його промисловому та сільськогосподарському секторах.

Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишились проблеми ще з Радянського Союзу, а також додались нові, що знайшли свій прояв у швидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це було зумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємств через їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов.

З 2000 року почалося економічне зростання промислового сектору економіки, але незважаючи на це офіційна зайнятість продовжує знижуватись при значних розмірах нелегальної зайнятості. Роботодавці стикаються з проблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегменті потребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочих спеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важко через невідповідність підготовки кадрів на ринку освітніх послуг в сторону надлишку більш дохідних і престижних професій та нестачі тих, яких потребує промисловість.

Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринку праці слід відмітити зростання оплати праці найманих працівників, значне зниження вимушеної неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороною практики адміністративних відпусток.

Отже, основними проблемами, які характерні для промислового сегмента ринку праці є: структурні диспропорції, що обумовлюють дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили; значні розміри нелегальної зайнятості; наявність інвестиційних, інституційних і споживчих обмежень, які заважають нормальному розвитку промислового сектора ринку праці. [20, С.163-167]

Ринкова трансформація економічної системи України призвела до радикальних змін і в аграрному секторі економіки, реформування якого призвело до загострення суперечностей між суб'єктами трудових відносин з приводу використання робочої сили.

На сучасному етапі для ринку робочої сили в сільському господарстві України характерні такі особливості:

1) має екстенсивний тип відтворення і характеризується стабільним використанням праці пенсіонерів та підлітків;

2) високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві;

3) загальне скорочення кількості населення та його старіння;

4) низький рівень продуктивності праці в землеробстві і тваринництві (в економічно розвинутих країнах один працівник, зайнятий безпосередньо в сільському господарстві, спроможний забезпечити продовольством уже близько 120 людей, зайнятих в інших секторах економіки, а в Україні - 15);

5) структура трудових ресурсів АПК України істотно відрізняється від структури в країнах з ринковою економікою;

6) через недовикористання частини трудових ресурсів наявне поряд з офіційно зареєстрованим приховане безробіття;

7) ціна робочої сили в цій галузі порівняно з іншими одна з найнижчих;

8) в умовах реформування агропромислового комплексу значна частина селян не має матеріальної можливості здійснювати широку підприємницьку діяльність, відчувати себе справжніми господарями;

9) йде процес розшарування сільського населення за земельною, соціальною та іншими ознаками, що приводить до формування резерву сільськогосподарських працівників - тимчасових, найманих, які відзначаються високою мобільністю;

10) низький рівень соціальної інфраструктури зумовлює такий самий рівень територіальної професійної мобільності робочої сили, а це, у свою чергу, є умовою збалансування попиту та пропозиції робочої сили.

Таким чином, для ринку праці сільськогосподарського сектору економіки характерна невирішеність багатьох проблем, що зумовлює подальший занепад села, деградацію його продуктивних сил, насамперед, людського капіталу. Виправити цю ситуацію повинна раціональна політика держави щодо агропромислового комплексу. [4, С.25-28]

Негативні тенденції на ринку праці в період становлення ринкової економіки в Україні дали імпульс формуванню нестандартних, у тому числі незареєстрованих форм зайнятості, поширенню комбінацій її різних форм, збільшенню майнової диференціації населення. У таких умовах неформальна зайнятість стала однією із соціальних проблем економічної лібералізації в Україні і розглядається як прояв механізму саморегуляції економіки, як вимушена форма адаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації.

До неформального ринку праці належать «тіньові» переважно дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості працівників, а також не дотримуються трудового законодавства. Він виникає внаслідок зростання безробіття. Тому не дивно, що за роки економічної кризи (1991-1999 рр.) неформальний сектор зайнятості в Україні невпинно зростав.

Неформальна зайнятість в українській економіці має свою специфіку. Вона характеризується значним поширенням, великими масштабами. На відміну від інших країн - як розвинутих, так і тих, що розвиваються, - неформальна зайнятість в Україні тісно переплетена з формальною. Про це свідчить той факт, що на ринку праці наявна значна група осіб, зайнята одночасно у формальній і неформальній економіці. Причому неформальна зайнятість виступає як вторинна діяльність, хоча є й протилежні випадки. Іншою особливістю є те, що неформальна зайнятість протягом усього періоду реформування так і не поширилась на промислову діяльність. Також слід зазначити, що важливою рисою неформальної зайнятості в Україні є наявність серед її суб'єктів висококваліфікованих працівників, попит на послуги яких є і в офіційній економіці.

Неформальна зайнятість виступає негативним явищем, оскільки вона не відповідає законодавству України. Крім цього вона не дає можливості працівникам при досягненні пенсійного віку отримувати пенсію. Тому неформальну зайнятість потрібно еволюційним шляхом перетворювати на формальну. [6, С.3-7]

Ще однією важливою проблемою вітчизняного ринку праці є трудова міграція за кордон. За різними підрахунками кількість українських мігрантів за кордоном оцінюється від 2-3 мільйонів і до близько 10 млн. осіб.

Більша частина наших мігрантів є сезонними, тобто такими, що лише деякий час перебувають на заробітках, а більшу частину вдома. Через це досить проблематично підрахувати скільки наших мігрантів працюють за кордоном.

Серед основних причин трудової міграції за кордон можна виділити наступні: низькооплачувана робота в Україні, відсутність можливості реалізації свого трудового потенціалу, прагнення заробити капітал на заснування власної справи, забезпечення навчання та здобуття високоякісної освіти своїх дітей та багато інших.

Наші громадяни емігрують як у країни близького зарубіжжя (Росія, Польща, Угорщина, Литва, Словаччина, Чехія та ін.), так і далекого (Італія, Іспанія, Португалія, Великобританія, Бельгія, США, Канада, Туреччина та ін.).

За видами виконуваних робіт більшість українських трудових мігрантів задіяні в будівництві, присадибному господарстві, догляду за пенсіонерами, у промисловості, сезонних сільськогосподарських роботах. [9, С.3-4]

Загалом сфера працевлаштування українців досить відрізняється за країнами світу. Наприклад, в Польщі, Чехії, Словаччині і Португалії люди зайняті на будівництві та присадибному господарстві. В Італії, Великобританії, Німеччині, Іспанії доглядають за хворими і особами похилого віку. В США, Канаду, Ізраїль, Ірландію приїжджають працювати програмісти, медики, підприємці.

Явище трудової міграції є цілком нормальним процесом в умовах глобалізації і поглиблення міжнародної інтеграції, але в Україні воно за своїми масштабами дещо виходить за межі. Тому державна політика повинна бути спрямована на покращення добробуту українців, щоб знизити занадто інтенсивні міграційні процеси. Але зупиняти чи обмежувати українську трудову міграцію не потрібно, оскільки в сучасному глобалізованому світі відбуваються взаємозаміщуючі процеси: як українці виїжджають в інші країни, так і представники інших національностей прибувають в Україну в пошуках кращої долі і вищих заробітків. Більш логічним і необхідним є підтримка та направлення головних результатів міграції (досвід мігрантів, грошові перекази) в сторону їх рідної країни, що дозволить прискорити її соціально-економічний розвиток. [11, С.88-92]

Також на даному етапі в Україні особливої актуальності набуває проблема працевлаштування інвалідів як однієї із найнезахищеніших верств населення.

Інвалідами в Україні признані особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Механізм встановлення нормативу робочих місць та працевлаштування інвалідів в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями. [2]

Станом на 2009 рік чисельність працюючих інвалідів становила 354,1 тис осіб, або 14,9% від усіх дорослих інвалідів, що свідчить про дуже низький показник їх трудової зайнятості.[19, С.5-7]

З метою сприяння працевлаштування інвалідів необхідно вжити таких заходів:

- створити ефективно діючу систему безперервного навчання інвалідів з метою підвищення їх соціального захисту та забезпечення професійного зростання;

- розробити та впровадити спеціальні програми професійного навчання інвалідів з обов'язковим працевлаштуванням навчених інвалідів, у тому числі орієнтованих на самозайнятість та підприємницьку діяльність з відповідною підтримкою таких інвалідів;

- розширити перелік професій для здійснення навчання інвалідів у центрах професійної реабілітації інвалідів, службі зайнятості відповідно до попиту регіональних ринків праці;

- підвищити якість професійної освіти інвалідів у навчальних закладах різного типу;

- посилити взаємодію між навчальними закладами, медико-соціальною експертною комісією та роботодавцями у вирішенні питань професійного навчання інвалідів. [31, С.149-152]

Державна політика у сфері професійної підготовки інвалідів повинна полягати у розробці та впровадженні Концепції рівних можливостей для інвалідів у всіх сферах, в тому числі у сфері трудових відносин, через здійснення низки активних заходів, які сприятимуть підвищенню статусу інвалідів, освітнього рівня і рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, посилення мотивації до праці та внаслідок цього - збільшення рівня зайнятості та працевлаштування інвалідів згідно з сучасними потребами ринку праці та можливостями інвалідів. [33, С.72-75]

Таким чином, можна зробити висновок, що сучасний ринок певним чином віддзеркалює наслідки реформування української економіки і його нинішній розвиток все ще знаходиться під негативним впливом соціально-економічної кризи 90-х років, що обумовила спад як у сільському господарстві, так і у промисловому секторі, зниження попиту на робочу силу, зростання загального і реєстрованого безробіття, неформальної зайнятості.

2.2 Основні тенденції на ринку праці України

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, обстежень підприємств, установ та організацій, адміністративною інформацією державної служби зайнятості можна проаналізувати основні тенденції ринку праці у І півріччі 2010 року. Детальна інформація щодо зазначеного питання оформлена у вигляді таблиць, графіків, діаграм та представлена в додатках даної комплексної курсової роботи.

2.3 Державне регулювання ринку праці України

Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання.

Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні важелі і методи. [23, С.30-33]

Економічні важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.

Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредиту шляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід - часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низько кваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:

Ш жінки, які мають дітей до шести років;

Ш одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

Ш молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;

Ш діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

Ш особи перед пенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років);

Ш особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. [1]

Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою та використанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт (загальнодоступних видів тимчасової трудової діяльності, що не потребують спеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.

Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів.

Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах:

v створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення;

v формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;

v створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;

v використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності;

v збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій. [26, С.139-140]

Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентоспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

3.1 Складові концепції ефективного функціонування ринку праці

Для вдосконалення функціонування ринку праці України необхідно визначити єдині концептуальні підходи до оцінки функціонування ринку праці, розробити напрями його комплексного вивчення і системи статистичних показників, згідно з якими будуть визначені конкретні заходи щодо вдосконалення політики зайнятості в країні.

Оцінити, виміряти та визначити основні тенденції на ринку праці можна в разі впровадження концепції ефективного функціонування ринку праці. Ця концепція передбачає збалансування попиту на робочу силу та її пропозиції в межах країни, регіонів, районів, що сприятиме подальшому розвитку соціально-трудових відносин, підвищенню рівня зайнятості населення, забезпеченню належної оплати праці, гідному матеріальному майбутньому людини. [36, С.34-36]

Складовими концепції ефективного функціонування ринку праці можуть бути:

§ можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи;

§ створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття; «удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції;

§ забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу;

§ безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях;

§ поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування;

§ створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості;

§ забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями;

§ скорочення неефективних робочих місць, модернізація та створення нових;

§ стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метою скорочення робочого часу і збільшення вільного;

§ надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальними закладами та підприємствами;

§ можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників;

§ розвиток виробництва та створення нових робочих місць у сільській місцевості;

§ надання державної підтримки депресивним територіям, промисловим регіонам країни;

§ запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт.

3.2 Механізми та заходи щодо забезпечення виконання концепції ефективного функціонування ринку праці

ринок праця безробіття зайнятість

Розглянемо механізми та заходи щодо виконання кожної складової концепції ефективного функціонування ринку праці окремо:

1. Можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи.

Основою цієї складової є наявність можливостей і гарантій знаходження гідної роботи на ринку праці для всіх без винятку категорій населення. Гідна робота - це продуктивна робота в умовах свободи, рівності, економічної безпеки, яка включає всі форми економічної діяльності, у тому числі самостійну зайнятість, неоплачувану діяльність у домашньому господарстві, найману праці як у неформальному, так і у формальному секторах.

2. Створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття.

Основою цієї складової є впровадження активної та пасивної політики на ринку праці. Активна політика на ринку праці повинна забезпечити кількісну збалансованість пропозиції робочої сили і попиту на неї з боку як приватного, так і державного секторів економіки; сприяти процесу працевлаштування незайнятих громадян або тих, хто хоче змінити місце роботи; сприяти тимчасовій зайнятості безробітних (розробка програми організації громадських, інтервенційних та сезонних робіт); сприяти безробітним у розвитку власної справи та наданню їм пільгових кредитів; забезпечувати якісне перенавчання та перекваліфікацію безробітних з метою їх подальшого працевлаштування.

Пасивна політика на ринку праці має бути спрямована на підтримку доходів різних категорій населення у разі втрати роботи. Ця політика передбачає вдосконалення систем страхування по безробіттю, диференційований підхід до розмірів допомоги по безробіттю для різних категорій населення, сприяння та розвиток умов збільшення допомоги по безробіттю, у тому числі за рахунок зниження податків.

3. Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції.

Основою цієї складової є удосконалення системи управління процесами трудової міграції; інформування населення про стан і основні тенденції районного, регіонального, державного ринку праці, в тому числі про попит на робочу силу і її пропозицію серед жінок та молоді; можливість працевлаштування переміщеної робочої сили, як кваліфікованої, так і некваліфікованої, що спрямовано на економічний, соціальний і культурний розвиток районів, регіонів, країни в цілому; гарантування соціальних послуг мігрантам, особливо забезпечення тендерної рівності; надання допомоги в підвищенні конкурентоспроможності жінкам та молоді шляхом організації професійного навчання з урахуванням здоров'я жінок та молоді і потреб районного, регіонального, державного ринку праці; розширення доступу до достовірної інформації про можливості працевлаштування за кордоном, професійного навчання та розвитку підприємництва; регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод; організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину; впровадження спеціальних програм, спрямованих на боротьбу з примусовою працею як наслідком незаконної міграції і торгівлі людьми та припинення експлуатації працівників-мігрантів організованою злочинністю.

4. Забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу.

Основою цієї складової є запобігання та подолання бідності населення, створення умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів на ринку праці, забезпечення переходу від дешевої праці до висококваліфікованої з належною оплатою; гарантованість отримання достатнього мінімального доходу працівниками і членами їх сімей як тепер, так і в майбутньому; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості з виплати заробітної плати; диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, змісту й умов праці, району розташування підприємства, його галузевої належності; забезпечення введення ринкових механізмів регулювання заробітної плати.

5. Безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях.

Основою цієї складової є забезпечення високих стандартів безпеки та охорони праці на робочих місцях, створення безпечних та економічно прийнятних умов праці з системою державних заходів з охорони здоров'я та безпеки; гарантованість надання атестованих за умовами праці робочих місць, на яких виключено вплив на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів; відповідність робочих місць вимогам безпеки праці, що виключає травмування працюючих в умовах, визначених нормативними й правовими актами з охорони праці.

6. Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування.

Основою цієї складової є наявність рівних можливостей і гарантій щодо знаходження на ринку праці гідної роботи для жінок; забезпечення таких умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; гарантування правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; надання жінкам таких робочих місць, які забезпечать гармонійне поєднання трудової діяльності з сімейним життям.

7. Створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості.

Основою цієї складової є створення таких умов для підприємств, установ, організацій, клієнтів, які сприятимуть активізації постійного оновлення банку вакансій. У свою чергу, це поліпшить ситуацію з наданням інформації населенню про вільні робочі місця та вакансії, де потрібні фахівці різних професій та кваліфікації, розширить сферу застосування праці, сприятиме подоланню негативних соціальних наслідків реструктуризації галузей економіки, сприятиме трудовій зайнятості молоді. Крім того, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості формує реальне державне замовлення щодо перспектив розвитку економіки регіонів, сприяє досягненню збалансованості між попитом на кваліфіковану робочу силу та її пропозицію як на галузевому, регіональному рівнях, так і на державному рівні.

8. Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями.

Основою цієї складової є забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями з метою виявлення потреб роботодавців, які бажають набрати персонал, пошуку претендентів на вільні робочі місця та вакантні посади, виявлення найпридатніших кандидатів, надання клієнтам інформації про обраних фахівців, організації зустрічей, дотримання гарантійних зобов'язань. Цілеспрямовані спільні зусилля служби зайнятості та роботодавців забезпечать зростання рівня зайнятості населення, зменшення безробіття шляхом створення нових та збереження діючих ефективних робочих місць, сприятимуть активізації дій самих громадян у пошуку роботи.