Проблеми ціноутворення в агропромисловому комплексі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Склад та структура ціни

2. Економічний зміст і функції цін

3. Принципи ціноутворення на продукцію сільського господарства

Висновки

Литература

Додаток

Вступ

Сільське господарство є однією з найголовніших галузей народного господарства України. Про це свідчить історичний досвід та великий природний потенціал країни. До того ж аграрний сектор є основним постачальником продуктів харчування. В умовах світової фінансової кризи, постійного збільшення кількості населення, нестачі продовольства, зростання вартості енергоносіїв аграрна продукція стає центральним елементом торгівлі. Вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники змушені шукати власні шляхи підвищення прибутковості.

Одним із головних показників результативності господарювання є рентабельність. Основою для її розрахунку виступають собівартість продукції та ціна. Ціна є центральним елементом економічних відносин, адже вона виражає економічні інтереси всіх учасників ринку. Від рівня ціни значною мірою залежить конкурентоспроможність продукції на ринку, а отже, й кінцеві комерційні результати діяльності підприємства.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару, кількість грошей, що сплачується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Ціни, що відображають суспільно необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, узгоджуються з вимогами закону вартості. Вони забезпечують еквівалентний обмін товарами, що відповідає принципу розподілу за кількістю та якістю праці, дає змогу більш правильно використовувати вартісні показники для встановлення правильних господарських корпорацій, порівнювати витрати з результатами виробництва.

Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

Ринкові відносини диктують необхідність переходу до більш удосконаленої системи цін і нових методів їх формування, що ґрунтуються на законах ринку.

Оскільки проблема ціноутворення на аграрному ринку має важливе значення, то її вдосконаленню приділяється значна увага вітчизняними та зарубіжними науковцями.

Рівень цін повинен залежати від якості продукту. Для споживача якість є обов'язковою характеристикою. Якість і конкурентоспроможність агропромислової продукції - тісно пов'язані між собою сукупні можливості підприємства виробляти та реалізовувати продукцію для задоволення потреб споживачів. Цінова політика підприємства може бути спрямована або на збереження вже досягнутого рівня прибутковості, або на його максимізацію. Обов'язковою умовою ефективної цінової політики підприємства є врахування не тільки внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію, а й цін світового ринку.

Враховуючи недостатній розвиток ринкової інфраструктури, держава повинна втручатися в процес ціноутворення на головні види аграрної продукції.

Проблемами ціноутворення в АПК є: зростання земельної ренти; зростання попиту на ділянки для несільськогосподарського призначення (для забудови); зростання попиту на ділянки у районах, де знайдені корисні копалини; проблема паритету (співвідношення) цін на продукцію сільського господарства та цін на засоби виробництва (трактори, комбайни, мінеральні добрива тощо), які виробляються для сільського господарства тощо.

1. Склад та структура ціни

Ціна як економічна категорія завжди посідала особливе місце у виробничій діяльності підприємства. Очевидним є те, що в ринкових умовах в ціні перетинаються економічні інтереси виробників і споживачів.

Ринкове ціноутворення -- це процес встановлення цін на товари та послуги, які реалізують на ринку.

Ціна -- грошовий вираз вартості товару. Вона відображає його споживчу корисність в конкретних ринкових умовах.

Ринкова ціна забезпечує динамічну рівновагу між попитом та пропозицією, між суспільною вартістю товару і її грошовим виразом.

Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування динаміки цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих факторів. їх можна виділити в три групи.

1. Фактори, що впливають на обсяг пропозиції товару:

1.1 Рівень поточних витрат на виготовлення товару

1.2 Науково-технічний прогрес

1.3 Ступінь монополізації пропозиції товару

1.4 Цінова політика виробника товару

2. Фактори, що впливають на обсяги попиту:

2.1 Корисність товару

2.2 Науково-технічний прогрес

2.3 Фінансові можливості покупців товару

2.4 Зміна цін споріднених товарів

2.5 Ступінь монополізації попиту

2.6 Рівень конкуренції на даному сегменті ринку

3. Фактори зовнішнього впливу (щодо покупців і продавців):

3.1 Фаза економічного циклу в економіці країни

3.2 Інфляція

3.3 Короткочасні коливання попиту і пропозиції

3.4 Заходи державного регулювання і контролю цін

3.5 Спосіб збуту товару

У практиці роботи підприємств застосовують цілий ряд видів цін. Однак домінують договірні ціни, що змінюються залежно від попиту і пропозиції на певну продукцію (послуги).

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення, виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (попитом і пропозицією).

3. Податок на додану вартість (ПДВ), величина якого у відсотках визначається від оподатковуваного обороту.

4. Акцизний збір, непрямий податок лише на високорентабельні та монопольні товари (перелік таких товарів та ставки цього збору передбачені відповідними постановами).

Перелічені складові формують „ціну підприємства". За такими цінами підприємства реалізують свою продукцію безпосередньо споживачам або ж посередницьким організаціям (гуртовим базам).

В практиці роботи підприємств застосовуються численні різновидності цін, зокрема:

- Ціна договірна - встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

- Ціна вільна - формується підприємством-виробником (виконавцем робіт, послуг) самостійно.

- Ціна лімітна -- вона визначається на початкових етапах створення (проектування) нової продукції і використовується для техніко-економічних обчислень, обґрунтування доцільності її виробництва, встановлення договірних або прейскурантних цін.

- Ціна прейскурантна -- ціна, що вноситься до спеціальних збірників - прейскурантів, які є офіційними документами. Вони підтверджують рівень цін та умови їх використання. Такі ціни належать до регульованих і використовуються тоді, коли виробник (як правило, держава) посідає монопольне становище на ринку, а продукція має особливо важливе значення для економіки країни.

- Ціна регульована -- її рівень регулює держава. Вона може коливатися в установлених межах, в тому її відмінність від фіксованої ціни, яка не підлягає зміні.

- Ціна державна - встановлюється державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані.

- Ціна ввізна - Встановлюється на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті.

- Ціна ступенева - це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції.

Залежно від особливостей процесу купівлі-продажу та сфери економіки розрізняють такі ціни:

- Світові ціни - це ціни, за якими реалізуються товари на світовому ринку; визначаються рівнем цін країни - експортера, цінами бірж та аукціонів, цінами провідних фірм-виробників світу.

- Гуртові (відпускні) ціни - це ціни, за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості.

- Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торговельним та іншим фірмам. Закупівельні ціни використовуються також при заготівлі продукції хутрового звірівництва, рибництва, втор сировини.

Закупівельні ціни включають гуртову ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств для закупівлі, збереження, фасування, транспортування і реалізації продукції та прибутку.

- Кошторисні ціни - ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення.

- Роздрібні ціни - ціни, за якими здійснюється продаж товарів населенню торговельними підприємствами або закладами громадського харчування. Такі ціни встановлюються підприємствами самостійно, виходячи із якості товару, кон'юктури ринку, ціни закупівлі.

- Тарифи на платні послуги - це розмір оплати житлових, юридичних, комунальних, туристичних, банківських, побутових та інших послуг, які надаються юридичними або фізичними особами.

Крім того, в сучасній практиці господарювання застосовують різні види ринкових цін, які класифікуються без певної ознаки: демпінгові, продажні, тверді, паритетні, базисні, престижні та інші ціни.

2. Економічний зміст і функції цін

До найважливіших економічних важелів підвищення ефективності виробництва відносять ціну, котра надає безпосередній вплив на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Ціна відображає грошовий вираз вартості, це - економічна категорія, яка дозволяє побічно вимірити величину витраченого на виробництво товару суспільно необхідного робочого часу.

В умовах товарного виробництва ціна виступає зв'язковою ланкою між виробником і споживачем, механізмом забезпечення рівноваги поміж попитом і пропозицією, а таким чином, ціни і вартості.

З допомогою цін порівнюють витрати і результати господарської діяльності підприємства, економічно обґрунтовують найбільш вигідні варіанти капіталовкладень, стимулюють виробництво і споживання, а також якість продукції.

Фактори зниження цін

* зростання виробництва;

* НТП;

* ріст продуктивності праці;

* зниження витрат;

* конкуренція;

* зниження податків;

* розвиток прямих зв'язків;

Фактори росту цін:

* спад виробництва і монополізм підприємств;

* збільшення маси грошей , у звертанні;

* збільшення заробітної плати;

* нестабільність економічної ситуації;

* низька ефективність використання капіталу;

* ажіотажний попит.

Ціна виступає як головна і універсальна форма зв'язку виробника продукції з ринком. Вона робить можливою (чи неможливою) купівлю-продаж товару, а отже, й саме економічне існування товаровиробника. При здійсненні цих завдань ціни виконують облікову, стимулюючу й розподільну функції.

Облікова функція ціни визначається самою її суттю, бо в ціні відображуються рівні і динаміка суспільно необхідних витрат на виробництво різних видів продукції. Завдяки цьому ціна є засобом обчислення всіх вартісних показників, зокрема валової і товарної продукції, її собівартості, валового та чистого доходу, прибутку тощо. Ціна є вимірником результатів праці. Вона дає змогу порівнювати витрати на виробництво окремих підприємств або галузей, визначати економічну ефективність виробничих витрат, використання техніки, матеріалів і т. п.

Друга важлива функція ціни - матеріальне стимулювання збільшення виробництва. Цю функцію вона виконує внаслідок зростання частки прибутку, включеного в ціну, тобто через відхилення її від вартості. Однак і тут має бути певне співвідношення між ціною та суспільно необхідними витратами. При надто низькій ціні втрачається будь-який стимул виробництва, і, навпаки, при надто високій ціні великий прибуток одержують незалежно від якості роботи. Однак надто високі ціни на товари створюють економічно не виправдані пільгові умови для одних галузей і підприємств за рахунок інших, що аж ніяк не сприяє вдосконаленню виробництва, економному використанню грошей та матеріалів. Лише відповідність ціни необхідним витратам стимулює підприємство знижувати свої індивідуальні витрати порівняно із середніми суспільно необхідними з тим, щоб одержати додатковий прибуток.

Цілеспрямовуюча дія ціни проявляється також у стимулюванні виробництва найбільш якісної продукції, в організації рівномірного її одержання протягом року, впровадженні досягнень науково-технічного прогресу. Ціни на нову техніку повинні встановлюватися з урахуванням економічного ефекту, який дає її використання, з тим щоб вона була вигідна й виробнику, і споживачу.

Третя функція цін полягає в тому, що вони використовуються як інструмент розподілу й перерозподілу валового доходу між галузями, а також між фондами споживання та нагромадження. Відхилення цін на різні види продукції від вартості зумовлює різницю у валовому доході і прибутку. Для вирівнювання економічних умов здійснюється перерозподіл валового доходу між галузями. За допомогою механізму цін держава вилучає частину створеного в сільському господарстві прибутку й перерозподіляє його на загальнодержавні потреби.

Становлення ринкової економіки передбачає поєднання принципу вільного формування цін з економічним регулюванням їх державою. Це необхідно насамперед для забезпечення цінового паритету на продукцію сільського господарства та засоби виробництва, що надходять від промисловості, тобто для здійснення нормального процесу відтворення у підприємствах, які досягли середнього організаційно-технічного та економічного рівня виробництва.

3. Принципи ціноутворення на продукцію сільського господарства

В умовах планово-централізованої економіки ціноутворення розглядалося як найважливіша функція держави. Реалізація цієї функції на практиці зводилася до централізованого встановлення відповідними державними органами рівнів цін і тарифів на всі види промислової і сільськогосподарської продукції. Товаровиробники не мали права самостійно встановлювати ціни на вироблену ними продукцію (роботи, послуги) і вибирати канали її реалізації, а тому аграрні підприємства не цікавила кон'юнктура ринку на кінцеву продукцію. Методологія ціноутворення ґрунтувалася на визначенні за відповідними природними зонами необхідних як правило, середніх витрат на виробництво продукції сільського господарства і додаванням до них певної суми прибутку, що встановлювалася централізовано, виходячи з можливостей бюджету й суб'єктивної оцінки достатності цієї суми для нормального розвитку сільськогосподарського виробництва. Інші фактори ціноутворення скільки-небудь відчутної ролі при встановленні цін не відігравали.

Найістотнішим недоліком централізованої системи ціноутворення, сформованої в умовах екстенсивного розвитку економіки, було те, що встановлювані зверху жорстко фіксовані ціни неспроможні були виконувати роль важливого економічного важеля розвитку народного господарства, оскільки їх функції були зведені переважно до виконання обліково-розрахункових операцій. Ціни не справляли регулюючого впливу на збалансування попиту і пропозиції, вкрай недостатньо стимулювали підвищення якості продукції й прискорення впровадження досягнень НТП у виробництво, не відображали за багатьма видами продукції суспільно необхідних витрат на її виробництво, не враховували повною мірою споживчих характеристик товарів.

Централізоване встановлення цін і тарифів відсторонювало споживачів від процесу ціноутворення і цим породжувало ціновий диктат виробників, особливо монополізованих, знижувало вимоги до них щодо забезпечення необхідної якості продукції. Орієнтація на відшкодування індивідуальних витрат при встановленні цін на ряд видів продукції дозволяла багатьом підприємствам одержувати прибутки навіть в умовах низькоефективного ведення виробництва і безгосподарності. Негативним було й те, що система вітчизняних цін формувалася без урахування рівня і динаміки світових цін.

З переходом до ринкової економіки постало завдання докорінної перебудови механізму ціноутворення, відмови від уставлених стереотипів, коли теорія і практика спиралися на затратну концепцію ціноутворення. За роки перехідного періоду була прийнята низка нормативних актів на впровадження нової ідеології формування цін. Їх рівень спочатку на промислову продукцію (ресурси) для сільськогосподарських товаровиробників, на сервісні послуги, а пізніше і на продукцію сільського господарства перестав бути контрольованим державою. Був здійс­нений перехід до лібералізованого ціноутворення, а це означає, що на території України стали діяти єдині ціни на сільськогосподарську продукцію без їх зональної диференціації, як це було в умовах планово-централізовано економіки.

Держава спочатку зменшувала державне замовлення на закупівлю окремих видів сільськогосподарської продукції для задоволення загальнодержавних потреб, а потім повністю відмовилася від держконтрактів, які гарантували аграрним підприємствам вигідну ціну реалізації. На жаль, у процесі такої лібералізації ціноутворення держава повністю втратила контроль над цінами всіх сфер АПК. Процес зростання цін став некерованим. Але якщо підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство стримувалося низьким платоспроможним попитом населення, то зростання цін на промислову продукцію для потреб села відбувалося нестримно. Високий рівень монополізації підприємств І сфери АПК давав їм можливість вершити ціновий диктат, оскільки відповідних антимонопольних заходів прийнято не було.

Водночас не можна не брати до уваги і високий ступінь монополізації переробних і заготівельних підприємств. Завдяки такому становищу вони спроможні вершити ціновий диктат на ті види продукції, які через свої технологічні властивості не можуть бути збережені і перероблені аграрними підприємствами. В цих умовах аграрні підприємства, як носії пропозиції, через свою розосередженість та прив'язаність до певних сировинних зон справляють не досить істотний вплив на формування цін за багатьма видами продукції, що негативно відбивається на стані їх економіки. Рух ціни за таких обставин може підпорядковуватися не стільки співвідношенню між попитом і пропозицією, скільки ступеню монополізації виробництва в технологічно зв'язаних із сільським господарством галузях АПК.

Негативні процеси в ціноутворенні посилювалися високими темпами інфляції. В результаті дії розглянутих чинників наростав розрив між темпами підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і на продукцію промисловості та виробничі послуги, що виробничо споживаються аграрними підприємствами. Тобто в даному разі був проігнорований важливий принцип: рівень розвитку економіки будь-якої галузі, в тому числі і сільського господарства залежить від співвідношення цін придбання (цін на ресурси, що виробничо-споживаються в даному в сільському господарстві) і цін реалізації. Докорінна зміна принципів ціноутворення, набута практика формування цін в аграрному секторі економіки за останні роки переконливо довели, що цінова політика повинна ґрунтуватися на поєднанні вільного ціноутворення з державним регулюванням цін на сільськогосподарську продукцію і посиленням антимонопольного контролю за цінами на ресурси І сфери АПК (техніку, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо), на енергоносії та виробничі послуги для сільськогосподарських товаровиробників.

І це при тому, що на законодавчому рівні ставилася вимога до забезпечення паритетності цін. Так Законом України «Про ціни і ціноутворення» (з наступними змінами і доповненнями), в якому закладені нові з ринковим спрямуванням принципи цінової політики, поставлена вимога дотримання об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалент обміну.

Вимога забезпечення еквівалентності обміну міститься і в Законі України „Про приорітетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві". На жаль, ці важливі положення вказаних Законів не були реалізовані до 2000р. Про глибину диспаритету цін, що склався за 1990-1999рр., свідчать дані табл. 1

Табл.1. Індекси цін на промислову і сільськогосподарську продукцію до базового 1990р.

Показник	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Реалізована с/г продукція	1,92	35,6	1408	9367	40543	66490	69881	76869	99315
Промислова продукція, яка споживається сільським господарством	1,83	79,0	4469	37048	210805	360476	403733	448144	591550
Співвідношення індексів цін на с/г продукцію та промислову, яка споживається сільським господарством (номінальний паритет)	1,04	0,45	0,35	0,25	0,19	0,18	0,17	0,17	0,17

Як видно з даних табл. 1., індекс номінального паритету у 1999 р. становив 0,17, тоді як при дотриманні паритету він мав дорівнювати 1. Щоб купити в 1999 р. трактор Т-150 сільськогосподарські товаровиробники повинні були продати пшениці ІІІ класу в 5,3 рази більше, ніж у 1990 р., або молока - в 6,5 рази; трактор МТЗ-80-82 - відповідно в 6,2 і 7,4, вантажний автомобіль КАМАЗ-5320 - в 10,4 і 12,7, тонну дизпалива - в 7,8 і 10, аміачної селітри - в 3,6 і 4,6 рази. За належної державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, необхідність якої зумовлена існуванням сільськогосподарської проблеми довгострокового періоду, такого глибокого диспаритету цін можна було б уникнути.

У світовій практиці розвинутих країн проблеми паритетності приділяється значна увага. Великий досвід забезпечення паритетності цін накопичений у США, де в 1933р. був введений закон про регулювання сільського господарства, ключовим моментом якого було забезпечення підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі визначення паритетної ціни на окремі види сільськогосподарської продукції.

Функціональна роль паритетних цін проявляється в тому, що вони служать базою, орієнтиром для встановлення підтримуючих цін на сільськогосподарську продукцію, рівень яких перевищує ціну рівноваги в роки з несприятливою ринковою кон'юнктурою.

При розрахунку паритетних цін у США за базовий період беруть 1910-1914рр., коли було досягнуто, на думку американських спеціалістів, еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими сферами економіки. Рівень цих цін визначають за всіма видами сільськогосподарської продукції щомісячно в цілому по країні на основі паритетного індексу, що розраховується за допомогою чотирьох індексів, зважених на частку відповідних витрат фермерів в їх сукупних витратах, а саме:

- індекс цін на товари, куплені фермерами на виробничі й невиробничі цілі;

ціноутворення сільськогосподарський

- індекс процентів, виплачених фермерами за іпотечну заборгованість у розрахунку на одиницю площі;

- індекс податків, виплачених фермерами за нерухоме майно в розрахунку на одиницю площі;

- індекс заробітної плати сільськогосподарських робітників.

Для безпосереднього визначення паритетної ціни розраховується також середня ціна реалізації певного продукту фермерами за останні 10 років. Потім її ділять на індекс фермерських цін, визначений до періоду 1910- 1914 рр., й одержаний результат множать на паритетний індекс цін. Наведемо такий приклад розрахунку паритетної ціни кукурудзи на вересень 1989 р.

У середньому за період з січня 1979 р. по грудень 1989 р. фермерська ціна реалізації кукурудзи становила 45,7 дол. за 1 т. Індекс фермерських цін у середньому за січень 1979 р. - грудень 1989 р. відносно базового періоду дорівнював 2,52. Звідси скорегована базова ціна на кукурудзу в 1910-1914 рр. становитиме 18,1 дол. (45,7 : 2,52) і її множать на паритетний індекс засобів виробництва і послуг за вересень 1989 р., що також розраховується до базового періоду і становить у нашому прикладі 3,74. Паритетна ціна на кукурудзу в зазначеному місяці становитиме 67,7 дол. (18,1 -3,74).

Як засвідчує американська практика, підтримуючі ціни встановлюються нижчими порівняно з паритетною ціною, але їх рівень достатній для забезпечення нормальних умов відтворення фермам з середнім і вищим за середній рівнем господарювання.

За повідомленнями американських спеціалістів, у США ціни на сільськогосподарську продукцію в 1988 р. зросли проти цін 1910-1914 рр. у 6 разів, а на товари, які закуповують фермери, майже вдвічі більше. Тому індекс паритету цін становив на той час 0,54. Отже, в США також має місце порушення паритетності, проте його ніяк не можна порівнювати з величиною диспаритету в нашій країні (0,17). Потрібно брати до уваги і ту обставину, що в США тривалий час до 1952 р. забезпечувався паритет цін майже в повному обсязі. Це дало змогу фермерським господарствам створити потужну матеріально-технічну базу, досягти міцного фінансово-економічного стану, забезпечити високі темпи зростання продуктивності праці. В цих умовах зменшення паритетності до 0,54 не в змозі негативно відбитися на темпах розвитку сільського господарства і доходах фермерських господарств, оскільки продовжує діяти механізм підтримуючих цін.

Викладений механізм визначення паритетних цін може бути використаний у вітчизняній практиці при певній його адаптації до специфічних особливостей діючого в Україні економічного механізму.

Висновки

Ціна продукції (послуг) -- надто важливий показник, він безпосередньо впливає на величину одержаного прибутку. Саме ціна в ринкових умовах відображає цінність створеної споживчої вартості -- продукції, тим самим економічну рентабельність діяльності колективу підприємства, зокрема, рівень творчого інженерного рішення і якість кваліфікованого виконання.

Ціноутворення і ціни -- одна з найскладніших проблем, в якій перехрещуються більшість економічних, соціальних і політичних проблем держави. Ціна -- це перетворена форма вартості, її грошовий вираз. Згідно з теорією трудової вартості остання визначається витратами суспільно-необхідного робочого часу на виробництво товару. В процесі міжгалузевої конкуренції капіталів вартість перетворюється на ціну виробництва, що забезпечує середню норму прибутку на авансований капітал. У цих умовах дія закону вартості проявляється через коливання ринкових цін навколо ціни виробництва, тому динаміка руху останньої на національних ринках справляє визначальний вплив на динаміку ринкових цін.

Основними напрямами удосконалення цінового механізму в АПК є: комплексний підхід до формування цін на всіх стадіях відтворювального циклу із застосуванням єдиної у народному господарстві методологічної бази; поступовий перехід від регульованих до вільних цін за активної ролі держави в забезпеченні еквівалентного обміну та платоспроможного попиту населення на продукцію АПК; обмеження цін на продукцію монополій, жорсткий антимонопольний контроль за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги; поступове наближення внутрішніх цін до цін світового ринку.

Отже, в умовах ринку ціни на вироблену продукцію формуються під впливом попиту і пропозиції, якості, витрат на виробництво і реалізацію, а також податків і ринкових зборів. Ціна на будь-який товар повинна встановлювати рівновагу не тільки на ринку, а й між виробничими витратами та економічними можливостями підприємств. Урахування державою і агротоваровиробниками зазначених пропозицій щодо удосконалення ціноутворення на аграрному ринку сприятиме підвищенню ефективності функціонування як окремих підприємств і регіонів, так і країни в цілому.

Література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства /Навчальний посібник/, Київ: Атіка, 2004; 478с

2. Бойчин І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства, Львів: Видавництво Сполом, 1998; 212 с

3. Болдуєв М.В. Усунення диспаритету цін на ринку агропромислових товарів як важлива складова державної економічної політики України//Держава та регіони. Серія: Державне управління.-2008.-№3.-28-32.

4. Гладій М.В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні // Економіка АПК - 2008 - №9.

5. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економіка АПК - 2009 - №1.

6. Крайник О.П., Барвинська Є.С. Економіка підприємства /Навчальний посібник/, Львів, 2003; 203с

7. Мороз С.І. Напрямки і оцінки вдосконалення витратно-маркетингових підходів до ціноутворення в сільському господарств//Економіка АПК.-2009.-№1.-С.24-29.

8. Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробництва // Економіка АПК - 2010 - №8.

9. Фурса А.В. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин. //Економіка АПК №7. - 2000р., с. 87-89.

10. Червень І.І., Бурковський І.Д., Бурковська А.В. Аграрний ринок вимагає зваженої цінової політики//Економіка АПК.-2009.-№3.-С.99-104.

11. Шпичак О.М. Ціноутворення та інфраструктура формування ринкових відносин в АПК. // Економіка АПК №1. - 1999р., с. 44-47.

12. http://readbookz.com/book/124/3407.html

16. http://slv.com.ua/bookz/124/3406.html

17. http://udau.edu.ua/library.php?pid=2057

Додатки

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про ціни і ціноутворення

Цей Закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) встановлення ціни - затвердження (фіксація) рівня ціни;

2) гранична ціна - максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб'єктом господарювання;

3) декларування зміни ціни та/або реєстрація ціни - інформування суб'єктом господарювання у встановленому порядку органів державного регулювання і контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної;

4) доплата - збільшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);

5) застосування ціни - продаж (реалізація) товару за встановленою ціною;

6) знижка (знижувальний коефіцієнт) - зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);

7) норматив рентабельності - рівень прибутковості, що визначається суб'єктом господарювання під час формування ціни. Граничний норматив рентабельності є його максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час встановлення ціни товару;

8) постачальницько-збутова надбавка (постачальницька винагорода) - сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку. Гранична постачальницько-збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару;

9) продаж (реалізація) - господарська операція, під час якої здійснюється обмін товару на виражений у грошовій формі еквівалент або інший вид компенсації його вартості;

10) товар - продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації);

11) товарний ринок - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів);

12) торговельна надбавка (націнка) - сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі;

13) фіксована ціна - обов'язкова для застосування суб'єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

14) формування ціни - механізм визначення рівня ціни товару;

15) ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару;

16) ціноутворення - процес формування та встановлення цін.

Стаття 2. Сфера дії цього Закону

1. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Стаття 3. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Законодавство про ціни і ціноутворення ґрунтується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів України "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Розділ II

ДЕРЖАВНА ЦІНОВА ПОЛІТИКА

Стаття 4. Основні напрями державної цінової політики

1. Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення

1. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує проведення державної цінової політики;

2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Стаття 6. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ціноутворення

1. Органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

Стаття 7. Державне управління у сфері ціноутворення

1. Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, розроблення та внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну цінову політику.

2. Формування кошторисної нормативної бази у сфері будівництва, визначення порядку її застосування під час будівництва із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства.

Стаття 8. Державна цінова політика у сфері діяльності суб'єктів природних монополій

1. Державна цінова політика у сфері діяльності суб'єктів природних монополій реалізується відповідно до законодавства про природні монополії.

Стаття 9. Соціальні гарантії населенню в разі зростання цін

1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім'ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.

2. Громадяни України мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації товарів з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення.

Розділ III

ЦІНОУТВОРЕННЯ

Стаття 10. Види цін

1. Суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:

- вільні ціни;

- державні регульовані ціни.

2. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Стаття 11. Вільні ціни

1. Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Стаття 12. Державні регульовані ціни

1. Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

3. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.

4. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов'язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Розділ IV

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

Стаття 13. Способи державного регулювання цін

1. Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання:

- фіксованих цін;

- граничних цін;

- граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

- граничних нормативів рентабельності;

- розміру постачальницької винагороди;

- розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Стаття 14. Порядок формування і встановлення цін під час проведення експортних (імпортних) операцій та на експортні (імпортні) товари

1. Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

2. Міждержавний обмін товарами здійснюється за цінами, визначеними відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15. Гарантії, що надаються суб'єктам господарювання під час державного регулювання цін

1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

2. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Розділ V

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ (НАГЛЯД) ТА СПОСТЕРЕЖЕННЯ У СФЕРІ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Стаття 16. Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення

1. Органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є:

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;

- центральний орган виконавчої влади з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

2. Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та іншими законами.

Стаття 17. Основні функції уповноважених органів

1. Основними функціями уповноважених органів є:

1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;

3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.

Стаття 18. Права уповноважених органів

1. Уповноважені органи мають право:

1) проводити у суб'єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:

- достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

- бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;

- наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;

2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

3) одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб'єктами господарювання на їх вимогу;

4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;

5) вимагати від суб'єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Стаття 19. Державне спостереження у сфері ціноутворення

1. Державне спостереження у сфері ціноутворення здійснюється шляхом проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.

2. Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спостереженню у сфері ціноутворення, та порядок його проведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. За результатами державного спостереження у сфері ціноутворення визначаються методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.

Стаття 20. Адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення

1. До суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:

1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;

2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;

3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.

Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб'єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.

3. Порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, визначається Господарським кодексом України.

Розділ VI

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України "Про ціни і ціноутворення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 52, ст. 650; Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 10, ст. 36, № 33, ст. 225; 1999 р., № 24, ст. 210; 2003 р., № 30, ст. 247; 2004 р., № 12, ст. 155, № 13, ст. 181; 2006 р., № 47, ст. 462; 2010 р., № 40, ст. 524, № 49, ст. 571);

Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про ціни і ціноутворення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 52, ст. 651).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

статті 1883 і 2445 викласти в такій редакції:

"Стаття 1883. Невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами

Невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами, щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін або створення перешкод для виконання покладених на них обов'язків -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

"Стаття 2445. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також невиконанням законних вимог посадових осіб зазначеного органу (статті 1652, 1883).

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами, розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник зазначеного органу та уповноважені ним посадові особи";

2) у Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144):

у статті 189:

частину першу викласти в такій редакції:

"1. Ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування";

частини третю і четверту замінити однією частиною такого змісту:

"3. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни";

частину першу статті 190 після слова "державні" доповнити словом "регульовані";

статтю 191 викласти в такій редакції:

"Стаття 191. Державні регульовані ціни

1. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

2. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".

4. Рекомендувати Президенту України привести Указ Президента України від 30 березня 2012 року № 236/2012 "Питання реалізації державної політики з контролю за цінами", яким затверджено Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, у відповідність із цим Законом.

5. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

- привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

- забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ

21 червня 2012 року

№ 5007-VI

Размещено на Allbest.ru