Суперечності глобалізацї

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Суперечності глобалізації: принципові положення та їх сутність

Розділ 2. Глобалізація і держава

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Суперечності глобалізації: принципові положення та їх сутність

глобалізація економічна інтеграція суперечність

Під глобалізацією розуміють процес універсалізації, становлення загальних структур, зв'язків, відносин у різних сферах буття глобального суспільства. Заслуговує на увагу думка А.Єрмоленка про те, що глобалізація створює універсальний світ, в якому, за словами В.Ляха, трансформації зачіпають усі сфери суспільного та індивідуального життя [1, 11].

Глобалізація - об'єктивне явище, не залежне від волі окремих людей. Процеси глобалізації в даний час поглиблюються і розповсюджуються все з більшою швидкістю.

Сучасний їх розвиток має певні об'єктивні передумови. Жодна країна, жодна економіка, жодне суспільство не може залишатися в стороні від цих процесів. Вони пов'язані з особливостями затвердження постіндустріальних технологій виробництва, поглибленням міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізацією в сучасних умовах основних видів виробничої діяльності, кардинальними змінами в інформаційній сфері, посиленням взаємозалежності країн, соціалізацією економічних процесів, демократизацією політичних інститутів, інтернаціоналізацією суспільного життя, зближенням духовних цінностей, які відстоює людство.

Виклики глобалізації для країн - це проблеми і загрози, породжені нею. Процеси глобалізації впливають на країни і народи, що мають різні рівні соціально-економічного розвитку. Для країн, що розвиваються, глобалізація відкриває сприятливі умови для розвитку, але, водночас, створює великі труднощі. Наприклад, збільшується рівень відсталості серед країн, що розвиваються. Входження в глобальну ринкову економіку потребує від них корінного перетворення їх соціально-економічної структури. Міжнародний ринок цілком підкоряється «правилам гри» багатонаціональних компаній і розвинутих постіндустріальних країн. Оскільки рівень соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються, поки що незначний, вони не можуть на рівних конкурувати з розвинутими країнами на світовому ринку. Перед країнами, що розвиваються, стоїть завдання інтеграції у світову економіку, але, водночас, вони хочуть запобігти залежності від інших країн. За словами Ю.Павленко, «основна суперечність глобалізації полягає в тому, що при безперечному зростанні світової економіки як такої, ще більше зростає нерівність у розподілі прибутків між різними країнами - причому не лише у відносних, а і в абсолютних показниках». Симптоми глобалізації настільки суттєві, що багата Північ та бідний Південь стали повними протилежностями у світових масштабах: на Півночі поширюється прагматизм, ринкові відносини, індивідуалізм із духом постійної боротьби, на Півдні - антиамериканізм, ксенофобські настрої, аномія, бездуховність. Досить актуальною є думка Ф.Енгельгарда про третю світову війну, адже людство, внаслідок розколу світу, має вести війну з бідністю, яка супроводжується такими явищами, як мафія, тероризм та екстремізм. Гострі суперечності і напруженість у світі зумовлюються нестачею води і нафти. Так, Д.Сорос, спостерігаючи й описуючи глобалізаційні процеси з «епіцентру» поширення нового світового порядку, зупиняється на морально-етичних проблемах сучасності. Він висловлює побоювання щодо поширення цінностей прагматизму, збагачення, накопичення і гедонізму, що можуть підірвати підвалини загальнолюдського гуманізму. Завдяки глобальним процесам відбувається дискримінація в розподілі світових інтелектуальних, матеріальних і природних ресурсів через формальні і неформальні міжнародні організації [4]. Глобалізація здійснює зростаючий вплив на людину. Особливої актуальності вона набуває в наші дні у вигляді глобальних проблем, серед яких можна вирізнити: інтерсоціальні проблеми (боротьба з тероризмом, соціально-економічні проблеми, проблеми відсталості і раціонального використання досягнень науково-технічного прогресу та нейтралізації його негативних наслідків); проблеми в системі «людина - суспільство» (демографічні, освіти, культури, комп'ютеризації, прогнозування майбутнього людства); проблеми забезпечення здоров'я людини, раціонального використання досягнень науково-технічного прогресу та НТР, демографічна, проблеми виживання людства та всього живого на Землі (комплекс екологічних проблем, запобігання світової термоядерної війни і забезпечення всезагального миру); забезпечення прав і свобод людини, проблеми в системі «природа - суспільство» (екологічні, ресурсів, енергетики, продовольства, освоєння космосу). Розглядаючи соціально-екологічні відносини, дослідниця О.Добридень підкреслює, що екологічне лихо не визнає кордонів. Незалежно від політичних і соціальних позицій, релігій, континентів і націй, всі ми - громадяни забрудненої планети [5, 1]. Отже, в глобальному світі на людину очікують не лише нові можливості, а й серйозні глобальні проблеми, зумовлені наслідками техногенної діяльності, які ігнорують засадничі підвалини людського буття. Існують критерії, які визначають позитивний і негативний впливи країн на глобалізацію. Це, насамперед, індекс глобалізації, який дає можливість спостерігати інтеграцію будь-якої країни у світове господарство та порівняти розвиток різних країн заданим показником [6, 6].

Цивілізаційно-культурне розмаїття сучасного світу, який засвоюється засобами інформаційних технологій, сприяє пізнавальній роботі мислення і духовному збагаченню людства; водночас, це породжує потребу в однорідній соціокультурній, економічній, політичній інформації, що стандартизує духовний світ масової людини, в якої відсутні навички продуктивного мислення як уміння об'єднати різноманітне й надихнутися ним з метою вироблення бажання діяти активно і цілеспрямовано. Стан людини у сучасному світі є амбівалентним.

З одного боку, внаслідок глобалізації зростає роль особистості, яка розбудовує життя за власною програмою, а з іншого - людина втратила певну ціннісно-смислову форму власного буття. Наступною тенденцією є те, що в умовах глобалізації відбувається суттєве розширення інформаційного простору; але, водночас, індивідуалізація здійснює потужний вплив на потреби і мотиви діяльності особистості. Вони дедалі менше регулюються культурою, системою, традицією норм і цінностей власного соціального середовища. Послаблення стійких соціально-групових зв'язків людей, глобальне поширення «масової культури» і насаджування нею стандартів загострює проблему ідентичності. Адже саме історично утворені культури є головним джерелом, з якого особа запозичує життєву мудрість і духовну наснагу.

Людині, яка втратила своє коріння, загрожує психологічна дезорієнтація, втрата внутрішніх правил, які регулюють її життя. Духовна сутність людини спонукає її до саморозкриття, самовизначення, вдосконалення, тоді як головною причиною, що спричиняє моральний занепад людини, є втрата ціннісної системи, яка складається з духовних і моральних пріоритетів.

Сучасні світові події вказують на духовну обмеженість сучасної людини, що, врешті-решт, призводить до збройних конфліктів, війн, терористичних актів. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що духовна криза виникає й набуває розвитку на тлі поліпшення умов життя. Головними причинами такого явища є:

1) технізація, що спричиняє зростання всіх форм відчуження і демократизації суспільства;

2) прихильність людини до культурного середовища, що ідеально пристосовує її до задоволення своїх бажань і потреб.

Однією з особливостей сучасного етапу розвитку суспільства є те, що духовний, моральний, соціальний розвиток окремого індивіда не встигає здійснюватися такими самими темпами, як відбуваються зміни у світі. У контексті даної проблеми виникає альтерглобалізм - всесвітній рух, метою якого є зміни в головних параметрах глобалізації. Вперше ідеї альтерглобалізму знайшли підтримку у 2001-2002 рр. на соціальних форумах в Порту-Алегрі та Флоренції. Альтерглобалізм виступає за гуманістичний розвиток глобального суспільства. Саме тому виховання духовної людини, яка цінує й відстоює ідеали добра, гідності, відповідальності, істини, є актуальним завданням міжнародної політики [3, 24].

Глобалізація, як підтверджує сучасна практика, не тільки приносить людині і суспільству в цілому різні блага, але і таїть в собі глибокі суперечності, які значно загострюють політичні, економічні, соціальні та інші проблеми сучасного світу. Їх можна класифікувати наступним чином:

а) Посилення конкурентної боротьби. Участь будь-яких країн в інтернаціональних виробничих процесах, розподілі ресурсів і матеріальних благ відбувається на фоні різкого загострення конкурентної боротьби у всіх сферах діяльності, а в ній бувають, як відомо, не тільки переможці, але і що програли; і останніх, як правило, виявляється набагато більше, ніж перших. В той же час наявність конкурентоздатних товарів і ринків може бути якнайкращим показником ефективної діяльності окремих людей, корпорацій і країн Проте, будучи двигуном сучасного прогресу, конкуренція на практиці призводить до того, що багаті стають багатше, а бідні - бідніше.

б) Суперечності між глобальними ринками та інтересами окремих країн і груп людей. Одна з головних особливостей глобалізації полягає в тому, що це явище супроводжується «нестримним» розширенням світових ринків для певних видів продукції, товарів і послуг. Наприклад, літаки корпорації «Боїнг», програмна продукція компанії «Майкрософту», безалкогольні напої «Пепсі-кола» або «Кока-кола», світова мережа ресторанів «Мак-Дональдс» засоби та послуги мобільного зв'язку, інтернет-технології та послуги заполонили світові ринки, що стали глобальними для цих видів продукції та послуг. При цьому виникає гостра проблема як зберегти переваги глобальних ринків з їх можливостями забезпечення достатніх просторів для розвитку людських, суспільних, економічних ресурсів і при цьому враховувати інтереси окремих країн, народів, соціальних груп кожної людини окремо, тобто добитися того, щоб процеси глобалізації сприяли не тільки зростанню доходів окремих корпорацій і невеликих груп людей.

в) Глобалізація та наростання соціальної нерівності. Глобалізація також сприяє поглибленню соціальної нерівності на різних рівнях. На початку XXI століття на 20% населення планети, яке проживає в індустріально розвинених країнах, доводиться 86% ВВП всього світу, а на 20% населення, проживаючого в бідних країнах, - лише 1% світового ВВП. Отже, можливості і реальності в соціальному забезпеченні громадян цих країн виглядають просто незіставними. Значна кількість людей вмирає від убогості. Згідно докладу ЮНІСЕФ «Положення дітей в світі» (1998 р.), навіть в ті періоди, коли не буває засух та голоду, в країнах, що розвиваються, вмирає щорічно 12 мільйонів дітей у віці до 5 років.

г) Глобалізація і посилення загрози соціально-економічної, суспільної та особистої безпеки. Як наслідок процесів глобалізації, збільшення соціальної нерівності в світі виникають нові загрози для безпеки людей, зокрема:

* фінансова і економічна нестабільність, що періодично супроводжується такими катаклізмами, як фінансово-економічні кризи в Південно-Східній Азії, Бразилії, Росії (1997-1999 рр.), Аргентині (2001-2002 рр.);

* загроза масової втрати роботи в результаті злиття різних компаній в процесі глобалізації;

* загроза суспільної та особистої безпеки у зв'язку з глобальною криміналізацією бізнесу, глобалізацією діяльності радикальних політичних сил, зростанням нелегальної торгівлі зброєю і наркотиками, вживанням методів терору в конкурентній боротьбі на різних рівнях;

* особливу небезпеку для всього людства представляє глобалізація тероризму на сучасному етапі, тобто об'єднання зусиль різних терористичних організацій для досягнення ними злочинних цілей.

д) Глобалізація і загроза навколишньому середовищу. На рубежі століть значно зросла загроза навколишньому середовищу, пов'язана з нестримним розвитком могутньої виробничої техніки і транспортних засобів, інтенсифікацією виробничої діяльності людей, гонкою озброєнь, що продовжується. В сучасних умовах загострюються дуже небезпечні для всієї світової спільноти екологічні проблеми глобального характеру: зміна складу атмосфери, посилення в результаті цього процесу «парникового ефекту» і потеплення клімату, що може привести до танення льодів та катастрофічного підвищення рівня Світового океану, руйнування озонової сфери, яка захищає життя на Землі від ультрафіолетового випромінювання, забруднення навколоземного космосу залишками космічних апаратів. Також продовжується забруднення Світового океану нафтовою плівкою, в результаті чого порушується обмін між гідросферою та атмосферою; буквально на очах відбувається згубне скорочення видового складу флори і фауни та їх генофонду; продовжується масова промислова вирубка лісів - головної «фабрики» кисню; украй негативні наслідки для всього живого на Землі мають кислотні дощі.

Україна є складовою глобальної світової системи, тому світові процеси впливають на розвиток усіх сфер суспільно-державного життя. Гальчинський А. вважає, що глобалізація для української спільноти, зважаючи на відповідні соціально-економічні, політичні і культурні процеси, - це ломка усталених традиційно-звичаєвих стереотипів, властивих народній свідомості в частині мотиваційно-вчинкової сфери суспільної поведінки, виробленої під час тривалого існування в умовах моністичних типів світоглядно-методологічної культури, якою були просякнуті всі сфери суспільного буття [11]. Внаслідок такої ломки перманентними впродовж понад двох останніх десятиліть стали прояви кризових явищ у системі цінностей, втрата соціальної ідентичності і само-ідентичності, крихкість підвалин основних сфер життя вітчизняного соціуму, що зумовлюють потребу всібечного розгляду феномена соціальної адаптації людини.

Розділ 2.

Глобалізація і держава

У умовах розвитку процесів глобалізації у всіх сферах людської діяльності відбувається все більший «наступ» на принцип державного суверенітету. Причому відбувається це по декількох напрямах, а існуюча в даний час концепція державного суверенітету ставиться під сумнів відносно практично всіх її складових.

Сучасна світова економіка все більш демонструє якості єдиної цілісної системи і функціонує по єдиних законах. Жодна країна вже не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають в суперечність з принципом непорушності державного суверенітету в тій мірі, в якій державні кордони перешкоджають економічній ефективності і прогресу в цілому. Підкоряючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони і піддаються нашестю іноземних валют, міжнародних терористів, наркотичних засобів, потоків інформації тощо. Все це неминуче позначається на функціонуванні державного апарату і примушує шукати нові способи і форми рішення насущних проблем [9, 35].

Уособленням глобального ринку виступають транснаціональні корпорації (ТНК), що підпорядкували свою діяльність, перш за все, пошукам шляхів отримання надприбутків. За деякими оцінками, вони контролюють до половини світового промислового виробництва, а ще більше - у сфері зовнішньої торгівлі. Загальне число ТНК на початок 2002 р. досягло 40 тисяч. Їх дії можуть визначати ситуацію на світових ринках, динаміку курсів національних валют, істотно впливати на створення і скорочення робочих місць, вони можуть чинити вплив на соціально-політичну ситуацію в різних країнах і регіонах. Таким чином, ТНК стають часто більш впливовими, ніж вся потужність традиційних держав.

Звужуючи сферу діяльності національних урядів, глобальний ринок підточує основи державного суверенітету. При цьому держава в значній мірі втрачає свої функції. На перший план в дію вступають закони світового ринку, відповідно до яких у багатьох випадках приймаються національні закони.

Головною проблемою, що виникла в ході глобалізації, з погляду збереження державного суверенітету, є суперечність між наростаючою політичною і економічною взаємозалежністю країн і народів, з одного боку, і збереженням за державою права самостійно і на свій розсуд вирішувати власні проблеми, з іншого. Завдяки прогресуючому розмиванню кордонів між національними економіками, проблеми, що раніше вважалися винятково зовнішньополітичними, все більше набувають комплексного міжнародно-внутрішньополітичного характеру. Дії уряду однієї держави здатні спричинити за собою найсерйозніші наслідки на іншому кінці земної кулі. В цих умовах стає очевидною необхідність узгодження відповідальних рішень а отже, і створення відповідних організаційних механізмів. І процес створення подібних механізмів йде вельми інтенсивно. Якщо в 1909 р. було 37 міждержавних організацій, то в кінці століття їх стало вже 260. Такі міжнародні організації, як ЄС, ВТО, НАФТА, МЕРКОСУР і ряд інших, приймаючи на себе деякі функції, що делегуються їм окремими державами, фактично обмежують суверенітет.

Важливе значення, з точки зору державного суверенітету, набувають і процеси, що зачіпають інститут власності. Прогресуюче розширення прав власності за межами своєї держави з боку фізичних осіб і корпорацій, разом з можливістю перетину фінансовим капіталом національно-державних кордонів, стало надзвичайне важливим елементом сучасних міжнародних відносин. Встановлена норма, відповідно до якої громадяни або компанія мають право мати у власності землю, підприємство тощо, за межами кордонів своєї держави, створює нові механізми перерозподілу власності на міждержавному рівні.

Іншим важливим чинником, що зумовив переоцінку принципу державного суверенітету, стала поява численних недержавних асоціацій і організацій. Їх діяльність, яка направлена на реалізацію власних корпоративних інтересів, розширила спектр актуальних політичних проблем та інтенсифікувала їх динаміку. Якщо в 1909 р. налічувалося 176 недержавних міжнародних організацій, то до кінця минулого століття їх число досягло 5 472. Суспільні організації все більшою мірою претендують на те, щоб стати головними виразниками інтересів різних соціальних груп, відтісняючи державу на другий план.

Розхитування основ державного суверенітету напряму пов'язано із загостренням проблем територіальної цілісності держав, втручанням в їх внутрішні справи з боку ТНК та різних міжнародних організацій, насадженням чужих моральних цінностей.

Адекватною відповіддю на це є спалахи релігійного фундаменталізму, культурного традиціоналізму, політичного сепаратизму та ізоляціонізму. Наприклад, ісламська революція 1979 р. в Ірані, крім внутрішніх передумов, багато в чому була породжена прагненням кинути виклик західному світу та у відповідь реакцією на експансію західного способу життя в цю країну.

Головний висновок, який переважає в оцінці сучасних глобалізаційних процесів і прогнозуванні їх майбутнього, полягає в наступному: в даний час виникла гостра необхідність осмислити глибокі суперечності, що сформувалися на нинішньому етапі глобалізації і що стосуються всієї світової спільноти.

Колишній президент Аргентини Рауль Альфонсин затверджує, що «концентруючи величезні багатства у вузьких кругах, глобалізація таїть в собі більше загроз, ніж можливостей». Є й інші застереження відносно тенденцій розвитку глобалізації. В концентрованому вигляді їх обґрунтував американський економіст Л. Туроу. Розглядаючи в своїй книзі «Майбутнє капіталізму» відповідні суперечності, він вказав на одну з головних особливостей глобальної економіки, яка, на його думку, полягає в тому, що вона тривалий час будувалася «під впливом загрози комунізму». Після смерті комунізму у західної економічної системи «немає більше активного конкурента», а це ослабляє її імунітет та конструктивні можливості. Туроу робить висновок: «Найбільшою слабкістю капіталізму є його короткозорість. Це виключає аналіз віддаленого майбутнього. Вузький кругозір капіталізму виявляється перш за все, в питаннях, які торкаються перспектив глобалізації».

Багато провідних політиків, економісти і експерти не ставлять знак рівності між глобалізацією і американізацією, хоча на початок XXI століття в США наймогутніший економічний і науково-технічний потенціал. Але якщо подивитися на ходу сучасного Китаю, технологічний прогрес Індії, на економічне зростання всього азіатського регіону або на те, як Росія виглядала 20 років тому і який вона стане через цей же термін, відразу стане ясна різниця між справжньою глобалізацією і американізацією.

На думку відомого українського ученого Анатолія Гальчинського, в даний час існує декілька сценаріїв ходу розвитку глобальних процесів на перші десятиріччя XXI століття. Один з них витікає з одноосібної гегемонії США в. найближчі 2-3 десятиріччя. Другий сценарій передбачає біполярність: на одному полюсі залишаються США, на іншому - Китай або об'єднана Європа. Третій сценарій - багатополярність світу. Це США разом з Північною та Південною Америкою, Китай та його оточення, Індія та її оточення, Німеччина на чолі об'єднаної Європи, Росія та її оточення. У всіх схемах особливе місце відводиться Китаю. Прогнозується, що через 2-3 десятиріччя ця країна вийде на першу позицію в світовій економіці. ВВП Китаю може до цього часу перевищити 20 трлн дол. і істотно перевищити відповідний показник США.

ВИСНОВКИ

Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної системи пов'язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 - в 1960 р. для порівняння - в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. - 11/1 [8, 69].

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв'язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Браславець О., Буряк Л. Глобалізаційні виклики духовності на межі тисячоліть, або чи буває лихо з розуму? // Я, Студент. - 2004. - № 3.

2.Бек У. Что такое глобализация? - М., 2001.

3.Глобалистика: Международный междисциплинарный энциклопедический словарь. - М., СПб., 2006.

4. Сорос Дж. О глобализации. - М., 2004.

5. Добридень О.В. Соціально-екологічні відносини: сутність, формування та шляхи вдосконалення: Автореф. дис. … канд. філос. наук. - Запоріжжя, 2004.

6. Згуровский А. Войны глобализации // Зеркало недели. - 2006. - № 37(616).

7.Атлухов В. О смене порядков в мировом общественном развитии // МЭ и МО. - 1995. - №4. - С. 21-28.

8. Косолапов Н. Глобализация: территориально-пространственный аспект // МЭИМО. - 2005. - №6. - С. 66-72.

9. Долгов С.И. Глобализация экономики. - М., 1998.

10.Хозин Г. Какими быть международным отношениям в XXI веке? // Международная жизнь. - 2002. - №2. - С. 26-32.

11.Гальчинський А. Глобальна криза чи криза глобалізації? // К.:Віче. - 2002. - №1.

Размещено на Allbest.ru