Соціально-економічна безпека підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Факультет післядипломної освіти

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

"Соціально-економічна безпека підприємства"

Виконала:

студентка гр. 1-10

„Облік і аудит"

Дубяга С.А

Полтава 2010

1. Економічна безпека держави і регіону

Прагнення до стабільного розвитку, ринкові відносини, інтеграція у світовий економічний простір України та, зумовлене цим посилення конкуренції на вітчизняному та світових ринках, актуалізують проблему національної безпеки України в цілому та економічної безпеки зокрема. Разом з тим, неоднозначне зовнішнє геополітичне середовище та складне внутрішнє соціально-економічне становище, у яких зараз перебуває Україна, порушують безліч питань щодо забезпечення економічної безпеки, а їх неможливо вирішити без наукового супроводу, аналітичного забезпечення і системного підходу.

Необхідно враховувати, що економічна безпека країни формується під впливом її регіональних складових, оскільки саме регіон є цілісним соціально-економічним утворенням і в той же час елементом соціально-економічної системи держави. Наразі слід зазначити, що зростання дії дестабілізуючих регіональних факторів призводять до поглиблення відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів держави. Це обумовлює дослідження та необхідність оцінки економічної безпеки регіонів, що, в свою чергу, дозволить сформувати механізми забезпечення економічної безпеки держави з урахуванням особливостей кожного регіону.

Однією з умов досягнення сталого розвитку є забезпечення економічної безпеки держави, тому перед Україною постала проблема створення інститутів і механізмів забезпечення її економічної безпеки.

У вітчизняному законодавстві економічну безпеку визначено як стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави.

Показовими є дослідження економічної безпеки Г. Пастернак-Таранушенко, який зазначає, що "економічна безпека - це стан держави, що забезпечує можливість створення і розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та зростання добробуту її мешканців".

Сьогодні серед найгостріших проблем у сфері забезпечення економічної безпеки України і безпеки регіонів, на наш погляд, є: підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів; посилення фінансової безпеки; поліпшення інвестиційного клімату; досягнення реального економічного зростання; утворення ефективної системи соціального захисту населення; посилення безпеки у розрізі забезпечення людськими ресурсами; підвищення рівня продовольчої безпеки держави; створення надійних гарантій екологічної безпеки; розвиток науково-технічного потенціалу; посилення енергетичної безпеки; забезпечення інформаційної безпеки держави; поглиблення інтеграційних взаємовідносин.

З точки зору д.е.н., професора 3. Варналія "головна загроза полягає у відсутності цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами в контексті реалізації проголошених стратегій соціально-економічного розвитку країни. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни. Матеріальною основою цього процесу має бути відродження та прискорений розвиток перспективних секторів національної економіки за наявності конструктивних програм реструктуризації господарського комплексу країни".

Економічна безпека складається з багатьох компонентів, головними з яких є внутрішня та зовнішня економічна безпека. Близькими є наукові погляди А. Чеснокова та І. Мішиної, які до внутрішньої безпеки відносять продовольчу, технологічно-інноваційну, соціальну, демографічну, інвестиційну, ресурсну, воєнно-економічну, екологічну та фінансову безпеки. Тоді як зовнішньоекономічна безпека, як стверджують вчені, включає експортну та імпортну безпеки.

Разом з тим, ми вважаємо, що для поглибленого дослідження цього питання варто виділяти економічну безпеку держави та регіону.

К.е.н. В.В. Кузьменко зазначає, що "економічна безпека може досліджуватися на трьох рівнях:

1) макрорівень, який охоплює міжнародну та національну економічну безпеку;

2) мезорівень, що досліджує економічну безпеку регіону;

3) мікрорівень, який містить економічну безпеку підприємства і особи.

Ми поділяємо позицію цього науковця і спробуємо визначити найголовніше.

Регіональна економічна політика в контексті впливу на економічну безпеку має бути спрямована на досягнення стійкості та цілісності регіонального господарського механізму, розроблення регіональних програм економічного розвитку та комплексних міжрегіональних проектів з використанням інструментів та методик регіонального вирівнювання, подолання депресивності регіонів, за рахунок яких посилюється роль регіонального самоуправління в системі забезпечення економічної безпеки.

Відповідно механізми забезпечення регіональної економічної безпеки, в першу чергу, варто розробляти з метою самозабезпечення стабільного розвитку регіону з урахуванням по-перше, структури населення, динаміки його відтворення, політичних та інституціональних чинників, соціокультурних факторів - для досягнення соціальної безпеки; по-друге, розташування регіону, природно-кліматичних умов життя, якості і напрямів використання природних ресурсів - для забезпечення продовольчої та ресурсної безпеки; по-третє, структури виробництва, динаміки введення інновацій, підприємницького клімату - для підтримання економічної безпеки.

Для конкретизації цього питання нами було проведено структуризацію елементів державної та регіональної економічної безпеки і визначено засоби досягнення та наслідки їх реалізації (табл. 1).

Таблиця 1 Засоби досягнення економічної безпеки держави та регіону

Зазначені заходи допоможуть забезпечити необхідні умови для створення стабільного механізму розвитку державної та регіональної економік, заснованого на балансі економічного, соціального та екологічного факторів.

Подальші наукові дослідження в окресленому напрямі мають передусім стосуватися можливостей досягнення економічної безпеки держави у розрізі окремих регіонів шляхом створення та розвитку мережі інституцій, підтримки підприємництва тощо з урахуванням соціально-економічних особливостей регіонів України.

2. Перевірка використання коштів і майна в державних установах

Правовий статус та основи діяльність органів державної контрольно-ревізійної служби закладено в Законі України від 26 січня 1993 року "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні".

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.

Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах.

Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Проведення ревізій органами державної контрольно-ревізійної служби: Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами державної контрольно-ревізійної служби одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за наявності чітко визначених у законі обставин.

Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду. Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися частіше одного разу на квартал.

Позапланові виїзні ревізії суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені Законом до підконтрольних установ, проводяться органами державної контрольно-ревізійної служби за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів, арешт коштів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів.

Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів.

Подовження термінів проведення планової або позапланової виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 робочих днів для позапланової виїзної ревізії.

Обов'язковими документами на підставі яких здійснюється ревізія є:

1) направлення на ревізію, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної контрольно-ревізійної служби, мета, вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної контрольно-ревізійної служби, які проводитимуть ревізію. Направлення на ревізію є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної контрольно-ревізійної служби, скріпленого печаткою органу державної контрольно-ревізійної служби;

2) копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених цим

Законом до підконтрольних установ, - також номер, дата та підстави порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну справу.

Ненадання цих документів посадовим особам підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання з порушенням вимог, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної контрольно-ревізійної служби до проведення ревізії.

Зустрічні звірки, які проводяться органами державної контрольно-ревізійної служби, не є контрольними заходами і проводяться у разі виникнення потреби у їх проведенні на підставі направлення, виписаного керівником органу (підрозділу) державної контрольно-ревізійної служби.

3. Що таке індикатори економічної безпеки

Критерій економічної безпеки -- це оцінка стану економіки з погляду найважливіших процесів, що відображають сутність економічної безпеки. Критерій -- ознака, на підставі якої виробляється оцінка, визначення або класифікація чого-небудь, мірило оцінки. З огляду на це, критеріальна оцінка безпеки містить у собі оцінки:

- ресурсного потенціалу та можливостей його розвитку;

- рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівневі в розвинутих країнах, а також рівневі, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентноздатності економіки;

- цілісності території та економічного простору;

- суверенітету, незалежності й можливості протистояння зовнішнім загрозам;

- соціальної стабільності й умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Сутність економічної безпеки реалізується також у системі показників - індикаторів економічної безпеки. Розрізняють: економічні, соціальні, фінансові індикатори. Серед них: рівень, якість і тривалість життя; темпи інфляції; обсяг грошової маси; рівень безробіття; рівень депопуляції; валовий внутрішній продукт (ВВП); економічне зростання; дефіцит бюджету; державний борг; інтегрованість у світову економіку; сальдо експорту-імпорту; енергетична залежність; розмір золотовалютних резервів; обсяг тіньової економіки.

Для економічної безпеки важливе значення мають не стільки самі показники, скільки їхні граничні значення. Граничні значення -- це граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному ходові розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій у сфері економічної

безпеки. Важливо підкреслити, що найвищий рівень безпеки досягається за умови, що весь комплекс показників перебуває в певних допустимих межах і має свої граничні значення.

Ознакою порогового значення індикатора є момент втрати відповідним економічним процесом функцій, що відводяться йому у відтворювальній системі. Наприклад, діапазон зміни валютного курсу має забезпечувати виконання ним функцій регулювання зовнішньоторговельного сальдо; величина позичкового процента має бути достатньою для насичення транзакційного попиту на гроші та переходу на ділянку попиту на "довгі гроші", а розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів; величина і структура податкового навантаження мають забезпечувати виконання податками стимулювальної і регулювальної функцій тощо.

Динамічність конкретних порогових величин індикаторів економічної безпеки породжує значні труднощі для їхнього апріорного визначення, тому вони навряд чи можуть бути визначеними на певний тривалий термін, тим більше -- запозичені з досвіду інших країн світу.

Приклади порогового значення індикаторів рівня та якості життя в Україні.

1. При перерахунку на долари, за паритетами купівельної спроможності гривні, погодинна заробітна плата у промисловості на сьогодні є значно меншою, ніж відповідний показник у розвинених країнах. При цьому за рівнем заробітної плати Україна відстає від розвинених країн значно суттєвіше, ніж за показником продуктивності праці. Світова спільнота в особі відповідних організацій ООН давно визнала, що погодинна заробітна плата, нижча від трьох доларів, є критичною. Вона виштовхує працівника за порогову межу його життєдіяльності, за якою йде руйнування трудового потенціалу економіки країни. Середня заробітна плата в Україні утричі нижча від цього порогового значення. І це за умов, коли нашим працівникам доводиться обмінювати свою працю на продукцію і послуги, ціни на які близькі або вже зрівнялися зі світовими. Такої жахливої експлуатації працівників не знає жодна цивілізована країна світу. Це пояснює надзвичайно низьку частку зарплатні у новоствореній вартості.

Номінальна середньомісячна заробітна плата у 2007 році зросла на 33,8 % і становила 267,5 дол. США, проте її рівень перебував за межами граничного значення.

Занижена зарплатня, підтримуючи невисокий рівень безробіття, водночас гальмує зростання ефективності, знижує трудову мотивацію, замінює позитивну селекцію кадрів на негативну.

2. Децильний коефіцієнт (індекс диференціації доходів, тобто різниця у доходах 10 % найбагатших сімей і 10 % найбідніших) не повинен перевищувати 10-разовий показник. В Україні громадяни, які отримують доходи нижчі споживчого мінімуму, сьогодні становлять 94 % населення країни. Тобто уряд країни має замислитися над соціальним становищем населення, адже зневага до свого народу, як правило, призводить до соціальних вибухів.

3. Рівень (темп) інфляції. Нормальним щорічним показником інфляції вважається 5-6 %. У західних країнах при інфляції 6-10 % розробляється та запроваджується комплекс заходів щодо її стримування.

При 50 % річних темпів інфляції слід вживати надзвичайні заходи, оскільки це призводить до серйозних порушень у пропорціях відтворювального циклу.

При 50 % інфляції протягом місяця настає гіперінфляція, коли гроші втрачають свої функції. Економіка стає некерованою, швидкими темпами падає ділова активність промислового капіталу, в економічних відносинах переважає спекуляція. У такому разі економіка країни потребує розроблення та реалізації довготермінової антиінфляційної програми.

Інфляція в Україні у 2007 р. становила 16,6 %. До зовнішніх чинників, що справили суттєвий вплив на темпи інфляції, слід віднести такі: зростання світових цін на енергоресурси та продовольство, девальвація долара СІЛА до євро; до внутрішніх: надмірне збільшення доходів населення, дисбаланс між зарплатою і продуктивністю праці, стрімке зростання зовнішніх інвестиційних ресурсів, збільшення грошової маси в обігу, монополізація окремих ринків товарів та послуг.

Разом з тим, не меншу небезпеку становить штучне стримування інфляції, локалізоване, відірване від зовнішньоекономічних процесів, що врешті призводить не лише до викривлення економічного механізму, а й до розбалансування, а в деяких випадках -- і до розриву грошових та товарних потоків.

4. Витрати на науку та освіту. Сьогодні ми спостерігаємо, як руйнується більшість соціальних цінностей та ідеалів, як набирає швидкості процес культурно-моральної деградації суспільства, як піддаються забуттю такі життєво важливі сфери і галузі, як наука, освіта, охорона здоров'я.

Світова спільнота вважає, що, коли витрати на науку не перевищують 2 %, суспільство деградує; якщо витрати на освіту не перевищують 5 % ВВП -- суспільство приречене на зникнення.

Усі розвинені країни світу чудово усвідомили, що наука і освіта -- це основа економічного росту і гарант економічного суверенітету країни.

У всіх провідних країнах спостерігається зростання витрат на науково-дослідницьку та дослідницько-конструкторську роботу, причому за всіма джерелами фінансування. У нас же за підсумком 9 місяців 2007 року інноваційна активність промислових підприємств України зменшилася до 8,8 %. Зокрема, у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки вона скоротилася до 27,1 %, у машинобудуванні -- до 17,1 %, хімічній та нафтохімічній промисловості -- до 16,4 %, металургійній промисловості -- до 8,8 %, харчовій промисловості -- до 7 %. Частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції зменшилася до 6,1 %. Рівень фінансування НДДКР за рахунок держбюджету незначно збільшився, проте відхилявся від граничного значення (на 1,36 п. п.).

У 2007 році на одну особу в Україні припадало лише 0,4 дол. США роялті та ліцензійних платежів-надходжень при встановленому граничному рівні 2,8 дол. США. Частка патентних заявок за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ) у загальній кількості заявок, поданих до національного патентного відомства, становила 14 % і відхилялася від граничного значення на 21 п. п. Це свідчить про незначну присутність України на міжнародному ринку інтелектуальної власності.

Інтелектуальна бідність, наукова і культурна убогість ведуть до економічного і духовного виснаження суспільства, певною мірою забезпечуючи його безпеку в одних сферах, проте водночас підриваючи її в інших.

5. Показники депопуляції населення. За рахунок зростання народжуваності у 2007 році проти 2006 року (на 2,7 %) дещо зменшився коефіцієнт депопуляції, проте її рівень не досяг безпечного значення.

фінансовий безпека майно державний

Література

1. Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.24-33.

2. Василик О. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України.- 2000.- №1.- с.3-10.

3. Л.І. Донець, Н.В. Ващенко. Економічна безпека підприємства: Навчальний посібник - К.:ЦУЛ - 2008. -238

4. Дєєва Н.М. Реформування фінансової системи - головна запорука зміцнення державності ( у порядку обговорення) // Фінанси України.- 2000.- №9.- с.134-140. (щодо реформування фінансового апарату)

5. Іващук І.О. Фінансова система України // Фінанси України.- 2001.- №12.- с.142-152.

6. Т.М.Іванюта, А.О.Заїчковський. Економічна безпека підприємства: Навчальний посібник-К.:ЦУЛ - 2008. -240

7. Т.Т.Ковальчук. Економічна безпека і політика: із досвіду професійної аналітики - К. "Знання",- 2004. -638

8. Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний період: їх поняття // Право України.- 2000.- №1.- с.54-58; її ж: Динамика финансовых отношений и новый поход к категориям финансового права // Государство и право.- 2000.- №12.- с.33-38.

9. В.А. Предборський. Економічна безпека держави. Монографіяпід - К.:ЦУЛ - 2008. -238

10. В.Л. Ортинський та інші "Економічна безпека підприємств,організацій та установ": Навчальний посібник - К.: 2009. -541.

11. Мережа Internet.

Размещено на Allbest.ru