Кейнсіанство – панівна доктрина ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Кейнсіанство - панівна доктрина ХХ століття"

кейнсіанство економічний попит

Вступ

Почувши назву, «Кейнсіанство як панівна доктрина ХХ століття», я, звичайно ж, не знала, про що буду писати, адже з подібною темою зіштовхнулась вперше. Трохи подумавши, вирішила почати з основного, а саме - відповісти на запитання, якими обов'язково задається людина, що вперше знайомиться з новим для себе терміном: «Що це?», «Чому має саме таку назву?»…Пізніше, я вже могла поставити більш конкретні питання: «Що спричинило виникнення цього напрямку?», «Яким чином поширювалася ця теорія?», «Хто підтримував автора?» і т.д.

Не дивлячись на початкову необізнаність, для мене актуальність цієї теми беззаперечна, адже, навчаюсь на економічному факультеті, ми в першу чергу маємо знати й розбиратися в основах економічної теорії, аби надалі бути в змозі аналізувати питання, пов'язані з вирішенням економічних проблем і, розуміючись на цьому, пропонувати найоптимальніші варіанти рішень.

Передумови виникнення нового напрямку

На сьогоднішній день існує три основні напрями економічної теорії - кейнсіанство, неокласичний, та інституціонально - соціальний. Кожний з них пройшов свої етапи розвитку і має власне наукове підґрунтя.

В епоху неокласичної дійсності ,що зародилася в останній третині XIX ст. як реакція на марксизм і тривала до 30-х років XX ст., серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги - коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Проте, незабаром теорія неоклацистів зазнала краху. Адже постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів та розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання їх.

Тож на рубежі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор існуючого капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.

Підсумовуючи 1933 р.,бачимо, що в капіталістичних країнах на той час налічувалося 33 млн безробітних, у тім числі В США - 16 млн, що становило одну третину всієї робочої сили.

Таким чином, дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці і капіталу.

Зародження кейнсіанства

На думку багатьох економістів, «Загальна теорія...» Джона МейнардаКейнса (1883-1946рр), що була опублікована у 1936 році стала поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику розвинених країн і дотепер.

Цікавим є те, що студентом автор цієї теорії слухав лекції А. Маршалла і був одним з найталановитіших його учнів.При чому в 1905 р. А. Маршалл писав у листі до батька майбутнього вченого Дж. Н. Кейнса: «Ваш син виконує відмінну роботу з економікс. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби він обрав кар?єру професійного економіста...» І він не помилився щодо видатних здібностей свого учня.

Проте Кейнс був не тільки економістом. Він був неймовірно активною, різнобічне обдарованого людиною. Посідав високі державні посади, особливо у галузях, де треба було вирішувати внутрішні та зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами. Крім того, він редагував Кембріджський «Екокомічний журнал», очолював журнали «Нейшн» та «Ньюстейтсмен», був головою Ради з підтримки музики та мистецтва та ін.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опублікованою».

Однак,»біблія кейнсіанства», як назвали її згодом, була із захопленням сприйнята в колах великої буржуазії. Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством народів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.

Економічна криза 1929--1933 рр. і довготривала депресія після неї різко змінила погляди Кейнса і в цій праці він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями вільної торгівлі, висловлюючи думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості.

Перший крок до посилення ролі держави у справах ринкової економіки зробив американський президент Ф.Рузвельт, що втілював у життя програму «Нового курсу». Також попередниками цієї ідеї можна вважати членів стокгольмської школи - Б.Умена, Е. Ліндаля; Ф.Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині.

Але відмінність в тому, що Кейнс був першим, хто сформулював цей новий напрям економічної теорії і надав йому більш конкретної форми, назвавши теорією державного регулювання економіки .

Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнс

Новаторство економічного вчення Дж. Кейнса, з погляду предмета вивчення та методології,було у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями - споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, що визначають рівень та темпи зростання національного доходу.

Пропозиція породжує свій власний попит - ось головний постулат закону Сея, яким керувалася вся неокласична політекономія. Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямі зниження Досвід показував, що ціни залишаються незмінними навіть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що захищають економічні інтереси робітничого класу.

Цим самим Кейнс показав, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, що на ньому ґрунтується неокласична теорія, є утопією.

Однак, головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Він дійшов висновку, що всі важливі проблеми розвинутого капіталістичного суспільства потрібно шукати не у сфері пропозицій, як це робила неокласична школа, a у сфері попиту, що забезпечує, власне, реалізацію цих ресурсів. Тому в центрі теорії Кейнса - проблема «ефективного попиту».

Що ж таке «Ефективний попит»? Це попит, що забезпечений грішми.

Відповідно до концепції Кейнса він є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший - це витрати суспільства на споживчі блага, другий - на інвестиції.

Відповідно до теорії Кейнса, попит збільшується при збільшенні доходів споживачів. Але, не в однаковій мірі. З цього приводу є твердження відоме під назвою «основний психологічний закон», в якому говориться про те, що подібна невідповідність існує, тому що люди за своєю природою схильні до заощадження. Тобто кожний додатковий долар абсолютного доходу хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар.Кейнс назвав частку кожного додаткового долара цього доходу, яка використовується на споживання, граничною схильністю до споживання.3 допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання, враховуючи, що зі зростанням доходу цей показник зменшується, тобто зменшується і частка споживання в доході.

Другий компонент «ефективного попиту» -- виробничий попит, за Кейнсом, є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, на думку Кейнса, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інакше кажучи, інвестиції можуть здійснюватися лише в тім разі, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент.

Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).

Третій мотив є дещо відмінним від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти триматимуть частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, коли вони вважатимуть, що володіння активами в іншій формі є ризикованим.

Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіанської теорії можна подати за такою схемою:

Рис.

Також однією з цілей Кейнса було з'ясувати причини безробіття. На відміну від неокласиків, Кейнс встановив залежність безробіття не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому не можна сказати, що він повністю спростовує неокласичну теорію,аджецілком погоджується з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній кореляції (взаємозв'язку) з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс пов'язує не з рухом заробітної плати, а з рівнем виробництва «національного доходу», тобто з сукупним ефективним попитом на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

Цим самим Кейнс доводив помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так:

a. попит на працю і рівень зайнятості визначаються реальною, а не номінальною заробітною платою;

b. зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується рівноцінним зниженням реальної;

c. оскільки реальне споживання є функцією самого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше;

d. хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, залишиться на тому самому рівні.

Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тому, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за високого рівня безробіття та інфляції.

У кейнсіанській теорії мінливість сукупного попиту та нееластичність цін означають, що безробіття може збільшуватися і зберігатися в ринковій економіці тривалий час. Щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідним є активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.

Саме такий висновок з аналізу макроекономічних процесів уперше сформулював Дж. Кейнс.

Запропонована ним модель розвитку процесів виробничої діяльності була першим серйозним аргументом для проведення державної політики, спрямованої на ліквідацію негативних наслідків, що виникають з причин недостатнього попиту.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентної ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Мультиплікаційний ефект

Логіка цього ефекту можна пояснити таким чином: національний дохід складається з індивідуальних доходів, а отже, необхідно з'ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначили, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається і перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову витрачаються і т. п. У кінцевому підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, і навпаки.

Мультиплікатор витрат визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкової зміни у витратах (на інвестиції), що спричинили цю зміну: це і є величина мультиплікатора, що виражена через «граничну схильність до споживання».

Таким чином, Кейнсзапевняє, що зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Поширення кейнсіанства в різних країнах

Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи деяких капіталістичних країн. Особливо це стосується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.

У США їх розповсюджували ще у 30-ті рр. американські послідовники Кейнса-економісти Гарвардського університету Е.Хансента С. Харріс. Щодо ЕлвінаХансена (1887 - 1976), то він вів у Гарвардському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. Нове кейнсіанство народилося із спроби пристосувати кейнсіанство до стандартів сучасної ринкової економіки. Характерна риса - у поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Теорія поширюється і на мікрорівень. Вона охоплює аналіз поведінки економічних суб'єктів як у виробництві так і невідповідних ринках. Враховується роль договірних відносин, очікувань, ризиків. Суттєва увага приділяється проблемам ціноутворення, зокрема в умовах недосконалої конкуренції.

«Приватні інвестиції та державні витрати - ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», - указував Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Подальший розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв'язують з іменами таких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. Вони прагнули знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживання», «поєднання мультиплікатора та акселератора».

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо всередині 60-х років, коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо.

Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора - Великобританії.

Але на межі 70-80-х років кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974-1975 років показала слабкість і вразливість практичних рекомендацій кейнсіанства.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (нео- та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратила колишню панівну роль.

Висновок

Кейнс, не дивлячись на те, що починав з поглядів маржиналістів, зміг створити таку економічну систему, яка була в декілька раз конструктивнішою і обґрунтованішою за неокласичну. Безумовно це могло бути під силу не лише великому фахівцю, але й безсумнівно дуже талановитій людині.

Щодо самих теорій, можу сказати, що всі вони мали право на життя і відрізнялися дійсно дієвим механізмом. Хоча мали і свої недоліки, адже в результаті втратили свої провідні позиції.

Ідеї кейнсіанства здолали довготривалу кризу США, запобігши остаточному розпаду економіки і побороли депресію у економічній, соціальній та політичній сфері. До того ж, це стало поштовхом до розвитку інших капіталістичних держав таких як Англія і Німеччина. В недалекому майбутньому завдяки системі Кейнса вони зайняли провідні місця в світовій економіці.

Література