Вплив іноземних та відчизняних фінансово-промислових груп на стратегічно-важливі галузі економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВИХ ГРУП НА СТРАТЕГІЧНО-ВАЖЛИВІ ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Характеристика ПФГ та їх структура

РОЗДІЛ ІІ. Вплив ФПГ на економіку України

Висновок

Література

ВСТУП

Найбільш поширеними формами організаційних формувань об'єднання капіталу в Україні виступають фінансово-виробничі групи, тобто об'єднання юридично самостійних компаній, що формуються за допомогою фінансових методів, і насамперед - участі в акціонерному капіталі. Створення об'єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об'єднання повинно відповідати чинному законодавству і забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угрупування (в організаційному відношенні - менш чітко оформлені об'єднання), холдингові об'єднання, промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові групи (в Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації та, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів промислових підприємств, кредитно-фінансових установ та інших господарських суб'єктів з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кожного з її учасників.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ФПГ УКРАЇНИ ТА ЇХ СТРУКТУРА

У сучасних умовах розвиток фінансово-промислових груп стає одним із основних напрямів розвитку світової економіки та економіки України.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ФПГ. Такі наміри пов'язані з можливістю забезпечити контроль над підприємствами з метою налагодження вигідних технологічних і господарських зв'язків. Багатьох господарських суб'єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ФПГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації торговельні фірми, банки та інші структури, засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Підприємства, що входять до складу ФПГ пов'язані між собою численними зв'язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої діяльності.

Існує багато інструментів інтеграції підприємств у ФПГ. До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:

а) холдингова форма управління акціонерним капіталом групи;

б) довірче управління головним підприємством акціями учасників групи;

в) взаємне володіння акціями учасників ФПГ;

г) довгострокові фінансові зв'язки;

д) спільне відкриття акціонерної компанії (головного підприємства; торгового дому тощо).

Холдинговий механізм групової організації є домінуючим у створенні й функціонуванні багатьох зарубіжних ФПГ як на національному, так і транснаціональному рівні. Досить часто холдинг виступає як компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і визначає завдяки цьому її стратегію.

Система участі в капіталі гарантує головному підприємству здійснення контролю над дочірнім підприємством, але цей контроль в основному має стратегічний характер. Механізм узгодження інтересів учасників групи визначають такі юридичні документи:

* угода з фінансових питань, що регулює інвестиційну і дивідендну політику підприємств на наступний фінансовий рік;

* договір про єдине управління, де чітко визначено, які функції делегуються керівництву головного підприємства, тобто централізуються, а які виконуються децентралізовано, кожним учасником самостійно.

Об'єднання промислового і фінансового капіталів стає важливою умовою створення ефективно діючого механізму інвестування і міжгалузевого переливання капіталу, встановлення раціональних технологічних і коопераційних зв'язків, прискорення НТП. Через створення ПФГ розв'язуються проблеми забезпечення надійних поставок і збуту продукції послаблення хвилі неплатежів, налагодження взаєморозрахунків між їх учасниками - тобто проблеми, що є істотними для нашої економіки. Крім того, об'єднання до груп промислових, фінансових, торговельних, страхових та інших організацій створює умови для реалізації державних програм, підвищення конкурентоспроможності, звуження сфери впливу тіньової економіки, посилення керованості економіки в цілому. Підприємницькі групи є доцільними також у справі боротьби із зарубіжними конкурентами і запобігання захопленню вітчизняних фірм іноземцями.

Отже, завдання, що вирішується в процесі створення ФПГ в Україні, полягає в тому, щоб максимально використати позитивні моменти діяльності подібних структур і послабити негативні (і перш за все - можливе підвищення рівня монополізації економіки).

На впровадження в економічну практику такої форми господарювання спрямовано Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні», введений в дію з 21 травня 1996 р.

Принципово важливим є те, наскільки прийнятий документ про ПФГ в Україні відповідає своїй суті, чи відіграє він стимулюючу роль у процесах інтеграції та перегрупування промислового, банківського і торговельного капіталів.

Ринкову цінність визначеної цим законом структури не можна назвати досить високою, оскільки за своїми організаційними цілями вона набирає форми консорціуму, хоча, в принципі, за системою взаємовідносин між учасниками це має бути холдинг. Останній як одна з форм об'єднання підприємств реалізує право на управління на вищому рівні, ніж право на власність, і є динамічнішою структурою, ніж ПФГ-консорціум. Крім того, встановлення (згідно із законом) строків існування ПФГ наперед фактично означає приреченість цієї структури на ліквідацію після закінчення строку реалізації затвердженої виробничої програми. Таким чином, ПФГ не можуть скласти реальної конкуренції на світовому ринку.

Для цього, по-перше, необхідним є механізм узгодження експортної спрямованості ПФГ і державних програм при зміні ринкової кон'юнктури, а він сьогодні відсутній. Виходом з ситуації могло б стати встановлення своєрідної шкали державних пріоритетів тих чи інших сфер економічної діяльності.

По-друге, за цих умов взагалі здається недоцільним прийняття окремого закону щодо ПФГ. Добровільне об'єднання легальних підприємств не потребує спеціального закону. У законодавствах більшості країн такий закон відсутній, а натомість існують суворі антимонопольні закони, що обмежують монополію на ринку основної продукції. В юридичних законах повинні відображатися ті явища і процеси, які випливають з дії об'єктивних економічних законів, а не суб'єктивних факторів. ПФГ - це, в першу чергу, ознака економічної інтеграції суб'єктів підприємницької діяльності, а не їх особливого юридичного статусу. Інтеграційні процеси дістають своє вираження у формі холдингів, концернів і ФПГ, діяльність яких може регламентуватися іншими нормативними документами, положеннями та установчими договорами, а в разі транснаціональних ПФГ - і міждержавними угодами. З огляду на це, доцільно внести зміни до законів «Про підприємство» і «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність», «Про господарське товариство» - з тим, щоб створити для всіх організаційно-правових структур рівні умови економічної інтеграції.

По-третє, надто зарегламентованим є, на нашу думку, передбачений законом механізм державно-монополістичного регулювання процесів створення ПФГ. Зареєструвати її дозволяється лише за умови існування державної програми, затвердженої Верховною Радою України. Рішення про створення ПФГ приймає Кабінет Міністрів України, який затверджує генеральну угоду про спільну діяльність її суб'єктів по виробництву кінцевої продукції, вичерпний перелік її найменувань, строк функціонування групи та ін. Уразі закінчення строку дії державної програми, в рамках якої функціонувала ПФГ, Кабінет Міністрів України повинен своїм рішенням ліквідувати її.

По-четверте, як показує практика, міцними і ефективними стають переважно ті проекти великих реорганізацій, ініціатором яких виступає банк, а не група промислових підприємств, хай навіть і дуже потужних.

Участь банку в справах промислового підприємства автоматично підвищує рейтинг останнього. Як правило, іноземний капітал орієнтується саме на такі підприємства. А тому факт участі в їх роботі вітчизняного банку є умовою залучення іноземних інвестицій. У високорозвинених країнах для інвестування у великі проекти створюються навіть об'єднання банків. Саме таке розуміння взаємодії банківського і промислового капіталів закладено і до законодавства Російської Федерації щодо формування ФПГ.

Український же закон з цього приводу передбачає збереження діючих технологічних зв'язків у промисловості та принижує роль банківського капіталу. З нього навіть не походить сама необхідність залучення банківського капіталу до промисловості, а наявність банку в складі учасників групи передбачається лише як можлива. Переставлення слів у назві «ПФГ» замість «ФПГ» має істотне значення: це дійсно приведення форми у відповідність із змістом.

Не можна визнати нормальним явище, коли держава заявляє про свою підтримку курсу ринкових перетворень і одночасно стримує розвиток такого важливого ринкового інструментарію, як банки. Проте саме від налагодження дій держави і банків залежить їх готовність переорієнтуватися з інфляційно-спекулятивного курсу на курс промислового інвестування, на обслуговування галузей, здатних до розширення виробництва товарів і надання послуг. Адже сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли при гострій нестачі фінансування промислових підприємств і катастрофічному скороченні інвестицій в економіку є величезна кількість вільних коштів, які вивозяться за кордон, обертаються у спекулятивних операціях і навіть резервуються у банках. Проведення активної політики інтеграції банківського і промислового капіталів у формі створення ПФГ і стимулювання виробничих інвестицій здатне було б подолати цей бар'єр.

Світовий досвід показує також, що подолання інвестиційної кризи можливе лише за умови концентрації капіталу - шляхом як злиття банків, так і створення об'єднань банків і промислових підприємств. За своєю потужністю український банківський капітал значно поступається не тільки перед Заходом і Росією, але й перед рядом інших країн СНД. Тільки 2 українських банки входять до сотні великих банків СНД. Але ж малопотужні банки, при обмеженні їх кількості у складі ПФГ неспроможні будуть реалізувати серйозні інвестиційні проекти. А відсутність умов для повноцінного входження банків до складу цих груп призведе до формування їх навколо індустріальних структур і появи звичайних промислових об'єднань.

По-пґяте, найгостріші дискусії в процесі обговорення цього законопроекту в парламенті стосувалися статей про надання суб'єктам ПФГ пільг (на думку значної кількості депутатів, економічно необґрунтованих). Дійсно, в міжнародній практиці пільги щодо оподаткування, зменшення ставки обов'язкових резервів для комерційних банків учасників ПФГ, а також надання пільгових кредитів і права, головної компанії як єдиного платника податків при фінансуванні аналогічних суб'єктів господарської діяльності не застосовуються. У ринкових умовах головне - це опора на власні сили, пошук внутрішніх резервів (і в тому числі - фінансових).

Але ж в Україні формування і діяльність ПФГ передбачаються за специфічних умов і в особливому режимі функціонування. Такі групи створюватимуться державою і виключно для виконання державних програм. Оскільки в цьому випадку до складу ПФГ входитимуть не тільки державні підприємства, але й підприємницькі структури, то взаємовідносини між ними і державою повинні були б регламентуватися договорами і що важливо, на взаємовигідних ринкових умовах.

З метою відповідного стимулювання створення ПФГ (тобто стимулювання реалізації державних програм) у законі доцільно було б передбачити окремі пільги для них у рамках чинного законодавства і загальної стратегії економічної реформи. Визначення загальнодержавних пріоритетів дозволило б створити для окремих таких груп спеціальні умови - згідно з потребами держави.

Оцінюючи Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» в цілому, можна стверджувати: надії, що покладалися на нього як на нормативний акт, здатний відкрити шлях інтеграційним процесам в економіці України, не справдилися, його остаточний варіант значно звузив коло потенціальних суб'єктів ПФГ і передбачив жорсткі «правила економічної гри». Закон дозволяє залучити лише вузьке коло інтересів і можливостей, притаманних природі фінансово-промислових об'єднань. Взагалі, з точки зору господарських структур, зарегламентованість організаційної процедури створення ПФГ, обмеженість сфер їх діяльності та обсягу продукції, відсутність відповідних пільг роблять їх створення, тобто реєстрацію, недоцільною.

Не виключено ситуацію, при якій розвиток реальних фінансово-промислових об'єднань піде поза прийнятими законом нормами і правилами і без використання терміна «ПФГ».

На відміну від російського варіанта, коли як формальні, так і неформальні фінансово-промислові структури набирають великого розмаху, в Україні орієнтація на створення аналогічних структур виражена поки що слабо.

Водночас як у засобах масової інформації, так і в ділових колах, широкого розголосу набувають процеси офіційного створення транснаціональних фінансово-промислових об'єднань, переважно - російсько-українських.

Державні структури України розглядають створення спільних виробничо-технологічних комплексів як форму відновлення взаємовідносин між господарськими суб'єктами на новій правовій основі, яка б відповідала потребам взаємовигідного співробітництва в ринкових умовах. Активна участь України в економічному співробітництві з Росією та іншими країнами СНД стає одним з найголовніших зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави.

Проте відновлення технологічних зв'язків між господарськими структурами, які історично склалися на території колишнього СРСР, набуває характеру певної кампанії. Мабуть, на рівні не тільки підприємств, але й державних органів, недостатньо усвідомлюються як складність, так і непередбачуваність наслідків цих процесів. Адже відновлення коопераційних зв'язків між підприємствами не означає відновлення господарської ситуації та забезпечення благополуччя їх трудовим колективам.

По-перше, відновлення (так би мовити, суцільне) всіх зв'язків суперечить курсові структурної політики нашої держави, мета якої полягає в поступовій переорієнтації економіки з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР на високо розвинутий самостійний комплекс, який би відповідав сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання ресурсів, соціальної переорієнтації економіки і формування ефективної експортної бази.

По-друге, налагодження співробітництва між господарськими структурами відбуватиметься за інших соціально-економічних, політичних, ідеологічних та юридичних умов і не в рамках однієї держави, а на міждержавному рівні. Суспільна власність на засоби виробництва, суспільний характер виробництва, розподіл за працею, плановий характер соціалістичної економіки формували відповідні інтереси, серед яких провідна роль належала загальнодержавним (держави СРСР), і відповідну поведінку носіїв цих інтересів - суб'єктів державного управління (органів державного управління, службових осіб, трудових колективів). Процес узгодження інтересів (а саме він є ключовим у створенні життєздатних структур) передбачає вихід на три можливі ситуації: повна гармонізація інтересів (досягти чого практично важко) і підпорядкування (повне або часткове) інтересів одного суб'єкта інтересам інших у випадку, коли одна з сторін намагається використати труднощі другої. Це типовіша ситуація. Саме її треба брати до уваги, вступаючи в партнерські відносини. А оскільки носіями інтересів завжди виступають люди та їх соціальні об'єднання, то процес узгодження інтересів і контроль за їх реалізацією повинні здійснюватися представниками всіх зацікавлених структур і рівнів управління. Особливо актуальним це є для рівня державного управління. Створюючи спільні російсько-українські ФПГ, треба подумати, чи варто це робити тільки заради того, щоб зберегти робочі місця і «запустити» виробництва. Перш за все, необхідно визначити міру задоволення інтересів усіх рівнів управління, кожного учасника групи; з'ясувати, в якій сфері діяльності доцільно поступитися своїми інтересами, а в якій - виграти; порівняти можливі варіанти комбінації груп господарських суб'єктів.

Для того, щоб ФПГ стали каталізатором реформ, місцем формування високотехнологічного і конкурентоспроможного комплексу, здатного забезпечити економічну незалежність і національну безпеку України, потрібна цілеспрямована державна політика. Особливо необхідним є кваліфіковане обґрунтування з боку держави створення транснаціональних ПФГ. Про загальні масштаби і динаміку всього процесу, пов'язаного з розвитком ФПГ, прямими іноземними інвестиціями та інтернаціоналізацією виробництва, можна судити на підставі того, що транснаціональні корпорації(ТНК) сьогодні - це приблизно 45 тис. материнських компаній і 280 тис. їх зарубіжних філій, які все більше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому. Так, у 2009 р. обсяг продажу зарубіжних філій ТНК переважав увесь світовий експорт і становив 6,7 трлн. дол. Загальний обсяг активів зарубіжних відділень ТНК оцінюється приблизно у 9,0 трлн. дол.

Аналізуючи основні мотиви створення транснаціональних ФПГ слід виділити такі:

1) розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;

2) можливості підвищення ефективності й посилення конкурентоздатності спільні для всіх великих промислових фірм, які інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства і пов'язані з ефектом масштабу і економією на витратах;

3) просування товарів на ринки інших країн;

4) використання науково-технічного потенціалу інших країн;

5) збільшення прибутковості об'єднання та зниження витрат. Завдяки міждержавній співпраці зниження витрат досягається у міру розширення виробництва. В цьому ж напрямі діють такі чинники, як обмін ноу-хау, відкриття прийнятних, з точки зору витрат, сировинних ринків тощо;

6) використання робочої сили зарубіжних країн;

7) забезпечення поставок сировини та енергоресурсів із-за кордону;

8) вигідне використання капіталу, що не знайшов достатньо прибуткового застосування всередині країни;

9) використання грошових ринків інших країн.

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ФПГ НА ЕКОНОМІКУ

У Законі України «Про промислово-фінансові групи в Україні» зазначено, що ПФГ є об'єднання, до якого можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримати прибуток, які створюються за рішенням Уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, у тому числі програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Зазначу основні особливості діяльності ПФГ в Україні:

* головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

* учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ, та передбачає отримання прибутку;

* на банки-учасники ПФГ не поширюється обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;

* річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн. дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новостворених видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Наведені особливості стимулюють створення ПФГ у чорній металургії, вугільній, енергетичній та хімічній галузях.

За оцінкою Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) Україна по індексу залучення прямих іноземних інвестицій зайняла 37-у рейтингову позицію за період 2004-2007 років серед 141 країни миру, а по індексу потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій - 48-у за період 2006-2009 років. Конференція ООН з торгівлі і розвитку складає рейтинги країн по двох індексах:

- індексу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Performance Index);

- індексу потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Potential Index). фінансовий капітал транснаціональний

Яскравим прикладом іноземного інвестування може бути діяльність в Україні швейцарської фірми "Крафт Якобс Сушар", яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики "Україна". Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн. доларів США довгострокових кредитів.

За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці "Україна" збільшився у 1,6 рази. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.

Загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить більше 40 млрд. дол. США, в тому числі для таких високотехнологічних галузей як металургія (7 млрд. дол.), машинобудування (5,1 млрд. дол.), хімія і нафтохімія (3,3 млрд. дол.). Законодавством України вводиться обмеження у вигляді максимальної частки іноземних інвестицій у статутних фондах ряду юридичних осіб, серед яких:

- страховики - не більше 49% (Закон України "Про страхування");

- організації-розповсюджувачі видавничої продукції - не більше 30% (Закон України "Про видавничу справу");

- підприємства зв'язку - не більше 49%, та мовлення - не більше 30%, в іншому разі їх створення і діяльність забороняється (Закон України "Про зв'язок");

- телерадіоорганізації - не більше 30% (Закон України "Про телебачення і радіомовлення").

Згідно з чинним законодавством України ПФГ мають специфічні ознаки порівняно з іншими видами фінансово-виробничих об'єднань (табл. 1.)

Таблиця 1. Характеристика об'єднань підприємств і організацій:

Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру і є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорстокої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує в напрямку пошуку партнерів для взаємовигідного співробітництва.

ВИСНОВОК

За експертними оцінками, здатність ефективно конкурувати на світовому ринку мають лише компанії (чи їх групи) з оборотом кілька десятків мільярдів доларів. Тому за можливостями концентрації капіталу найбільші українські компанії значно поступаються провідним зарубіжним диверсифікованим ПФГ.

Результати зусиль ПФГ щодо концентрації капіталу для розв'язання проблем стабілізації виробництва та його технологічного оновлення здебільшого залежать від того, якою мірою вдасться залучити до цього ресурси найсамостійніших, з фінансового погляду, галузей вітчизняної економіки.

Промислово-фінансові групи, концерни, холдинги, конгломерати та консорціуми, а також інші структури асоціативного типу, які базуються на внутрішніх договірних відносинах, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому.

ПФГ в Україні мають найбільший вплив на високотехнологічні галузі як металургія , машинобудування , хімія і нафтохімія; а також на харчову промисловість.

- Створення ПФГ в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв'язків, підвищенню міцності промисловості та розвитку фінансової сфери, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств і виходу їх на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування та реструктуризації.

Необхідною умовою існування ПФГ в Україні є достатньо жорсткий контроль держави в рамках чіткої, продуманої системної стратегії регулювання інвестиційної сфери. Іноземні інвестиції можуть і повинні широко використовуватися в українській економіці, але тільки в тому випадку, якщо вони відповідатимуть національним інтересам країни.

ЛІТЕРАТУРА

1. Іноземні інвестиції та національний капітал: парадигма взаємодії: [зб. наук. праць / За ред. Я.А. Жаліло] ? К.: Сатсанга, 2010. ? 108с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом Європейської інтеграції” / [Авт.кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін.] - Київ : ІВЦ Держкомстату України, 2009. - 416 с.

3. Швидченко О. А. Формування інвестиційного середовища в Україні / О. А. Швидченко // Рыночные трансформации в сфере научно-технической деятельности: сб. науч. тр. - К.: ИЭ НАНУ, 2007. - С. 130?135.

4. Якимчук Н.Я. Теоретико-методологічні питання управління державними фінансами / Н.Я. Якимчук // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. - Одеса, 2009. - Вип. 19. - С. 208-211.

Размещено на Allbest.ru