Вплив валютних резервів на національну економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Кафедра економіки

Курсова робота

На тему: Вплив валютних резервів на національну економіку

з мікро-, макроекономіки

за ІV семестр 2010/2011 н.р.

студентки групи МП-22

факультету менеджменту та маркетингу

Кличко Олени

Дрогобич, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І.НЕОБХІДНІСТЬ ТА РОЛЬ ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ ДЕРЖАВИ

РОЗДІЛ ІІ.ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ

РОЗДІЛ ІІІ.СУЧАСНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Важлива роль міжнародних валютних резервів у врегулюванні фінансової та курсової стабільності постійно актуалізує проблему визначення оптимального розміру цих резервів, які повинна мати та чи інша країна, оскільки занижений їх обсяг істотно обмежує регулятивні можливості держави, а завищений - призводить до заморожування значної частини національного доходу на тривалий період. Проте, як свідчить міжнародна дискусія науковців із питань визначення оптимального рівня золотовалютних резервів, кількісно встановити такий показник неможливо через вплив на його величину багатьох чинників. Наприклад, Т. Золотухіна вважає, що потреба держави в обсягах золотовалютних резервів залежить від обраного режиму обмінного курсу (для підтримки фіксованого курсу необхідно більше резервів), доступу до міжнародних ринків капіталу, рівня відкритості та гнучкості економіки тощо.

Проблема управління золотовалютними резервами є новою для незалежної України. За часів Радянського Союзу управління золотовалютними резервами здійснювалося централізовано Держбанком СРСР та Зовнішекономбанком СРСР. Це спонукало Національний банк України самостійно, практично "з нуля" формувати механізм управління золотовалютними резервами. Нині постала необхідність систематизувати накопичений досвід, виявити основні тенденції та закономірності сучасної практики управління золотовалютними резервами в провідних центральних банках світу, визначити методи, інструменти, обґрунтувати теоретичні та практичні підходи до вдосконалення механізму управління золотовалютними резервами Національного банку України.

Актуальність цього питання значно підвищується у зв'язку з поступальним розвитком світового фінансового ринку, зростанням складності, комплексності фінансових інструментів та рівня ризиків. Як свідчить світовий досвід, недостатня увага центральних банків до питань управління золотовалютними резервами може призвести до значних фінансових втрат, які не тільки зменшують обсяг золотовалютних резервів, але й негативно впливають на авторитет центрального банку як провідника грошово-кредитної політики країни.

Пильна увага до проблем, пов'язаних з управлінням золотовалютними резервами, в економічній літературі зарубіжних країн почала приділятись з середини 50-х років ХХ ст. Вагомим внеском до розробки цієї проблеми стали праці вчених-економістів Алібера Р., Бен-Бассата А., Балабанова І.Т., Блекмена К., Брейді С., Вільйямсона Д., Кларка Р., Делласа Г., Доунза П., Дулі М., Дюйзенберга В., Едвардса С., Ейхенгріна Б., Грінспена А., Келлі М., Кійотакі Н., Красавіної Н.І., Леттера Т., Лізондо Д., Матсуями К., Махоні К., Мюррея Д., Метьюсона Д., Нордмана Т., Носкової І.Я., Пебро М., Рікконена К., Роджера С., Сміт В., Фельдстейна М., Френкеля Д., Хана М., Хелера Г., Хілі Д. та ін.

Дана проблема у вітчизняній літературі знайшла віддзеркалення лише наприкінці 90-х років. Окремі аспекти управління золотовалютними резервами були досліджені у працях Боринця С.Я., Гальчинського А.С., Задорожнього Г.В., Костіної Н.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Стельмаха В.С., Ющенка В.А. та ін.

Роботи зазначених авторів сприяли розширенню уявлень про золотовалютні резерви, а також методи та підходи до управління ними. Водночас, залишається не висвітленим досить широке коло питань, пов'язаних з управлінням золотовалютними резервами. Зокрема, недостатньо розробленими є проблеми, які стосуються визначення цілей та завдань управління, ризик-менеджменту, аналізу ефективності управління золотовалютними резервами, організаційної та інформаційної підтримки цього процесу, запровадження сучасних підходів інвестиційного менеджменту в практику управління золотовалютними резервами.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей формування золотовалютних резервів та їх впливу на економіку держави.

У відповідності до поставленої мети були визначені наступні завдання:

1) Розкрити теоретичні основи необхідності та ролі золотовалютних резервів країн;

2) Проаналізувати особливості формування та використання валютних резервів.

3) Навести напрямки вдосконалення процесу управління золотовалютними резервами.

Об'єкт дослідження - золотовалютні резерви.

Предметом даної роботи є визначення впливу золотовалютних резервів на національну економіку.

Інформаційну та теоретичну базу курсової роботи склали наукові статті вітчизняних та іноземних вчених як теоретичної, так і практичної спрямованості, навчальні посібники з даної тематики, а також вітчизняні та іноземні статистичні публікації.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є емпіричні і теоретичні пізнання як загального, так і економічного характеру, а також методи узагальнення та систематизації.

Структура курсової роботи: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

РОЗДІЛ І. НЕОБХІДНІСТЬ ТА РОЛЬ ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ ДЕРЖАВИ

Валютні або Золотовалютні резерви (англ. Foreign exchange reserves) - це запаси іноземних фінансових активів, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. У строгому сенсі, сукупність тільки іноземних валютних депозитів і облігацій, випущених Центральними банками. Проте, в ширшому сенсі цей термін зазвичай включає іноземну валюту, золото, СПЗ і резерви МВФ. Тому для їхнього позначення використовується точніший термін - міжнародні резерви.

Рис. 1.1. Джерела формування офіційних золотовалютних резервів:

Основним призначенням міжнародних резервів є скорочення волатильності національної грошової одиниці, пов'язаної з активністю спекулянтів і нерівномірністю зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів. Рівень міжнародних резервів відображає зовнішньоекономічний товарообіг і потоки капіталу в попередні періоди [18,ст.110].

Раніше державні резерви створювалися в золоті, але за наслідками конференції в Бреттон-Вудсі (з 1 по 22 липня 1944), Сполучені Штати Америки забезпечили підтримку долара США як світової валюти за рахунок зобов'язання забезпечувати конвертацію доларів США і золото. В процесі переходу від Золотого стандарту до вільної конвертації, долар США став одним з видів світових грошей, разом із золотом. Згодом, після краху Бреттон-Вудської системи в 1971, США відмовилися від конвертації долара США в золото, але з урахуванням того, що частка долара США в світових розрахунках є домінуючою, долар США залишається головною резервною валютою, і більшість центральних банків продовжують зберігати великі обсяги міжнародних резервів в доларах США. Зміна валютної структури міжнародних резервів в світі показує, що на рубежі 20-21 століть найбільш укріпили свої валюти США і Англія. Тільки створенням євро провідні континентальні країни Європи змогли протистояти тенденції надмірного посилення цих валют [1,ст.4-5].

Як уже відомо, що функцію світових грошей історично виконували золото та срібло, а Паризька валютна система закріпила цю функцію тільки за золотом. Після Другої світової війни США у зв'язку зі зростанням свого валютно-економічного потенціалу розгорнули боротьбу за панування долара під гаслом «долар краще за золото». 15 серпня 1971 р. США наклали «золоте ембарго» на розмін доларів для іноземних центральних банків і тим самим поклали початок процесу демонетизації золота, який був офіційно закріплений в угоді країн у Кінгстоні в січні 1976 р. і ратифікований необхідною більшістю країн у квітні 1978 р. Золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в скарбах, а операції з цим благородним металом відбуваються сьогодні на особливих ринках. Але питання щодо ролі грошей у розвитку і функціонуванні валютної системі зали-шається суперечливим.

Основні зміни ролі золота у валютній сфері наприкінці ХХ ст. - початку ХХІ ст. полягають у такому[4,ст.25-26]:

1). Кредитні гроші посунули золото з внутрішнього і міжнародного обороту. Золото перестало прямо обмінюватися на товари, не установлюються золоті ціни. Золото також перестало безпосередньо обслуговувати як засіб обігу і платежу економічні зв'язки товаровиробників. Але золото зберігає важливу роль в економічному обігу як надзвичайні світові гроші. Участь золота в міжнародних валютних відносинах опосередковується нерозмінними кредитними грошима, і зосереджено золото на ринках, де відбувається їх фактичний розмін.

2). Функція грошей як засобу створення скарбів з виходом золота з обігу набула нових рис. Скарби перестали виконувати функцію стихійного регулятора грошового обігу, тому що золото не може автоматично переходити зі скарбів в обіг, і навпаки, у зв'язку з нерозмінністю кредитних коштів. Але ця функція має певні особливості і не є застійною. Її зв'язок з внутрішніми і світовими ринками зберігся, хоча і значно змінився. Зв'язок приватної тезаврації з процесом виробництва проявляється у перетво-ренні частини капіталу в золото з метою збереження своєї реальної цінності в умовах інфляції і валютної кризи. Офіційні золоті запаси, зосереджені в центральних банках, фінансових органах держави і міжнародних валютно-фінансових організацій, мають інтернаціональне значення як міжнародні активи. Обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності.

Немає жодного товару, який би був накопичений у такому обсязі, як золото, тому золоті запаси важко реалізовувати без конфліктів. І сучасне товарне виробництво не виробило альтернативи золоту у функції скарбів. Натуральні якості золота - однорідність, подільність, міцність, довговічність - найбільш відповідають вимогам, які ставляться до світових грошей.

3). У функції золота як світових грошей також відбулися зміни.

По-перше, тенденція до обмеження міжнародних розрахунків золотом завершилася тим, що відпала необхідність прямого (безпосереднього) його використання в цій сфері. Хоча при золотому стандарті широко застосовувалися кредитні кошти міжнародних розрахунків, а золото служило лише для погашення пасивного сальдо платіжного балансу (цю функцію поряд із резервними валютами золото виконує і зараз).

По-друге, золото є світовими грошима, але при цьому зберігає їх трояке значення - служить загальним купівельним, платіжним засобом і матеріалізацією суспільного багатства. Золото досі є загальним товаром світових грошей. За нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти - будь-який товар і погасити заборгованість. У разі кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає. Валютні кризи супроводжуються «втечею» від нестійких валют до золота у формі «золотих лихоманок». Країни, що розвиваються, отримали 46,5 т золота від МВФ у порядку повернення їх внесків, продали 20 т для погашення зовнішньої заборгованості[3,ст.17].

Отже незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах, яка полягає в такому:

1. Держави намагаються на певному рівні на випадок економічних, політичних, воєнних ускладнень підтримувати золоті резерви з урахуванням їх значення. З середини 1970-х років більшість країн періодично переоцінюють золоті резерви за ціною, орієнто-ваною на ринковий рівень. Центральні банки бережуть свої запаси, а деякі купують їх на золотих аукціонах для поповнення (це переважно країни, що мають позитивне сальдо платіжного балансу).

2. Центральні банки використовують свої золоті резерви для угод «своп», забезпечення міжнародних кредитів (прикладом є такі країни, як Італія, Португалія, Уругвай у середині 1970-х років, і країни, що розвиваються, у 1980-х роках). З метою покриття дефіциту платіжного балансу і проплати зовнішніх боргів вони періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів (наприклад, Банк Англії, МВФ). У Європейському валютному союзі 20 % офіційних золотих запасів країн-членів служили частковим забезпеченням емісії екю. Золото збережено в активах Європейського центрального банку, що здійснює емісію євро з 1999р.

3. На противагу політиці демонетизації, що була закріплена Ямайською валютною системою, ЄВС основана на частковому використанні золота в операціях між центральними банками і ЄФВС, з 1994 р. - Європейським валютним інститутом, з 1998 р. - Європейським центральним банком, 20 % офіційних золотих запасів країн - членів ЄВС служить частковим забезпе-ченням емісії екю, а з 1999 р. - євро.

Отже, можна зробити висновок, що і в сучасних умовах зберігаються певні якості золота як валютного металу, тобто золото продовжує виконувати важливу роль у валютній сфері надзвичайних світових грошей.

Сьогодні золотий запас існує в трьох формах:

1) централізовані запаси в казначейських і державних банках;

2) приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);

3) метал використовується в галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній справі.

Золото, як світові гроші, грає роль основних валютних резервів, оскільки воно вільно може бути перетворене на будь-яку іноземну валюту, в якій мають бути вироблені платежі. Проте прямі платежі золотом, як правило, не виробляються, оскільки розрахунки між контрагентами по міжнародних операціях зазвичай передбачаються в якій-небудь національній валюті. Іноземна валюта, вільні залишки на рахівницях в іноземних банках і в невеликій частині іноземні банкноти і монети, що включається до складу офіційних валютних резервів країни, є такими, що в основному належать центральному банку, казначейству та іншим державним органам. До загальних валютних резервів країни зараховуються, крім того, засоби у іноземних валютах, що належать комерційним банкам, що здійснюють міжнародні розрахунки.

Міжнародний валютний фонд (МВФ), що публікує статистичні дані про валютні резерви країн - членів Фонду, включає до складу офіційних валютних резервів також суми, внесені до капіталу Фонду в золоті, оскільки в межах вільного залишку цих сум кожна країна має право автоматично вимагати необхідну їй іноземну валюту. З початку 1970р. МВФ включає до складу офіційних резервів спеціальні права запозичення (СДР).

Валютні резерви створюються в кожній країні для покриття тимчасових перевищень платежів над вступами по міжнародних розрахунках. Розміри необхідних країні валютних резервів залежать від розмірів і частоти розривів між витратою і приходом іноземної валюти. Наявність валютних резервів. визначає так звану міжнародну ліквідність країни, тобто її здатність безперебійно виробляти платежі по зовнішніх розрахунках.

Умовно її визначають по співвідношенню валютних резервів з сумою імпорту країни як головні статті в міжнародному платіжному звороті: зниження цього співвідношення свідчить про погіршення ліквідності і навпаки. Зіставлення загальних валютних резервів. всіх капіталістичних країн з сумою світового імпорту показує, що з середини 1950-х рр. загальна міжнародна ліквідність знижується, оскільки темп зростання валютних резервів значно відстає від зростання світової торгівлі. Проте при цьому ліквідність одних країн покращується, а інших - погіршується, у зв'язку з чим виникла проблема міжнародної ліквідності. Різкі коливання в розподілі валютних резервів між капіталістичними країнами відображають дію закону нерівномірного розвитку капіталізму. Після 2-ої світової війни 1939-45 валютні резерви. капіталістичних країн збільшилися з 53,1 в 1948 до 76,6 млрд. доларів в 1968, тобто на 43%, а звороти по зовнішній торгівлі виросли за той же період з 114,1 до 437,6 млрд. доларів, тобто майже в 4 рази. Валютні резерви США, що складали в 1948 24,4 млрд. доларів (у золоті), знизилися на кінець 1969 до 16,9 млрд. доларів (у тому числі 11,8 млрд. доларів в золоті). За той же період Валютні резерви капіталістичних країн континентальної Європи збільшилися з 6,1 до 35,4 млрд. доларів.

Скорочення валютних резервів США обумовлене дефіцитністю їх платіжного балансу, воно різко погіршує міжнародні валютні позиції США і ставить долар під загрозу девальвації.

В соціалістичних країнах валютні резерви використовуються для планомірного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків і грошових розрахунків з капіталістичними країнами.

Для взаємних розрахунків валютних резервів цим країнам, як правило, не потрібні, оскільки отримувані кожною соціалістичною країною від ін. соціалістичних країн товари і послуги оплачуються нею постачаннями товарів і послуг. Проте в окремих випадках валютні резерви використовуються соціалістичними країнами для надання кредитів ін. соціалістичним країнам в золоті або іноземній оборотній валюті.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ

До резервних активів включаються наявні у розпорядженні державних органів грошово-кредитного регулювання запаси іноземної валюти (готівки та депозитів), монетарного золота, депозитів у СДР в іноземних банках, резервна позиція в МВФ, іноземні цінні папери та інші фінансові вимоги[2,ст.24].

Таблиця 2.1 Золовалютні резерви іноземних країн станом на 2011 р.

№	Країна	млрд. USD (на кінець місяця)
1	КНР	$3045 (Березень 2011)
2	Японія	$1116 (Березень 2011)
3	Росія	$513 (Квітень 2011)
4	Саудівська Аравія	$449 (Лютий 2011)
5	Тайвань	$393 (Березень 2011)
6	Бразилія	$325 (Квітень 2011)
7	Індія	$308 (Квітень 2011)
8	Південна Корея	$299 (Березень 2011)
9	Швейцарія	$278 (Лютий 2011)
10	Гонконг	$273 (Березень 2011)
11	Сінгапур	$233 (Березень 2011)
12	Німеччина	$209 (Лютий 2011)
13	Тайланд	$185 (Квітень 2011)
14	Франція	$161 (Січень 2011)
15	Алжир	$155 (Січень 2011)
16	Італія	$154 (Січень 2011)
17	США	$133 (Лютий 2011)
18	Мексика	$126 (Лютий 2011)
19	Великобританія	$115 (Лютий 2011)
20	Малайзія	$110 (Березень 2011)

Як видно з даних таблиці 2.1, у 2011 р. найбільші запаси золотовалютних резервів мала КНР. Вони в 2,7 рази перевищували золотовалютні запаси Японії і в 5,9 разів - запаси Росії і в 6,7 разів- запаси Саудівської Аравії.Проте такий різнобій у фактичних обсягах золотовалютних резервів окремих країн не означає відсутності взагалі об'єктивних підстав для достовірного визначення їх розміру, адекватного потребам окремої країни. Такі підстави є, і визначаються вони економічним призначенням цих резервів.

Потреби в резервах у їх трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов'язаннями, пов'язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовнішнього боргу держави, експортом капіталу тощо.

В умовах високорозвинутих ринкових відносин економічні агенти для виконання своїх зовнішніх зобов'язань можуть самостійно формувати резерви з власних валютних надходжень. При цьому трансакційний мотив накопичення централізованих резервів визначається насамперед розміром від'ємного сальдо платіжного балансу: чимвін більший, тим меншу частину своїх зовнішніх зобов'язань можуть погасити економічні агенти за рахунок власних валютних надходжень і будуть змушені звертатися до зовнішніх джерел фінансування. Одним із таких джерел є запозичення на міжнародних валютних ринках.

Потреби в резервах у їх інтервенційному призначенні залежать насамперед від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обороті країни. Це пояснюється тим, що формування резервів базується на надходженнях валютної виручки економічних агентів від реалізації їх продукції на зовнішніх ринках, на припливі іноземних капіталів та доходах від іноземних інвестицій тощо.

Використання цих надходжень валюти усередині країни можливе лише через обмін на національну валюту. Якщо для такого обміну наявної пропозиції національних грошей недостатньо, центральний банк повинен викупити надлишок валюти в централізований резерв за рахунок емісії, яка призведе до відповідного збільшення маси національних грошей. Якщо він своєчасно цього не зробить, розпочнеться зростання курсу національної валюти (ревальвація), яке може негативно вплинути на економічний стан експортерів, спричинити скорочення експорту та експортного виробництва, дестабілізацію всієї економіки [6,ст.55].

В Україні існує безпрецедентна незалежність і свобода, абсолютна безконтрольність й узаконена безвідповідальність Національного банку та його Правління щодо визначення обсягу, розміщення і використання валютних резервів. Це породжує і відтворює у макроекономічному масштабі негативні наслідки, які порушують фінансову стабільність, а відтак загрожують фінансово-економічній безпеці країни.

У ринково розвинутих країнах валютні резерви, тобто вільно конвертована валюта, що концентрується державою для законодавчо визначених цілей, зазвичай розміщені в найбільш надійних фінансових установах та інвестуються на вигідних для держави умовах в іноземні фінансові активи. До складу валютних резервів деякі країни включають стабілізаційні фонди, призначенням яких є згладжування волатильності валютного курсу в разі несприятливих змін цінової кон'юнктури і спекулятивних впливів міжнародних гравців[12,ст.13-14]. При цьому державний резерв формується та утримується в найбільш високоліквідних активах. Особливо це характерно для газо-нафтоносних країн. Наведемо кілька прикладів.

У Венесуелі створено Фонд макроекономічної стабілізації, який формується з урахуванням середньої ціни на нафту за останні п'ять років. Кошти Фонду прирівнюються до золотовалютних ресурсів держави. Рішення про його використання приймає Парламент країни. На підставі цих настанов оперативне управління здійснює центральний банк.

Норвегія формує Державний нафтовий фонд, який визначається рівнем цін на нафту і виконує дві базові функції - стабілізаційну та ощадну. Щорічно обсяг відрахувань до Фондузатверджується Парламентом країни. Гроші у Фонд надходять за умови профіциту державного бюджету. Керує поточними активами Фонду центральний банк, а напрями інвестування визначає Міністерство фінансів.

Чилі для стабілізації курсу валюти та доходів бюджету формує Мідний стабілізаційний фонд. Задля цього урядкраїни щорічно визначає довгострокову ціну на мідь і обчислює обсяг коштів, що перераховується до Фонду. Його фінансові ресурси прирівнюються до золотовалютних резервів. Уряд Чилі вправі використовувати кошти Фонду лише у випадку, якщо ціна міді падає нижче базової вартості, а також для покриття зовнішнього боргу і субсидування цін на бензин. Центральний банк країни здійснює оперативне управління резервами Фонду, спираючись на урядові рішення.

Важливо підкреслити, що практично в усіх цивілізованих країнах золотовалютні резерви є власністю держави і суспільства. Жоден центральний банк не може заявляти абсолютні права на повне й безконтрольне управління та розпорядження, а тим паче володіння цим найбільш ліквідним різновидом національного багатства.

Зростання золотовалютного запасу країни до обсягів, що перевищують оптимальний рівень, ринково розвинуті держави розглядають радше як недолік, ніж як позитивне явище [16,ст.357].У теорії фінансів та фінансового права існує поняття„коефіцієнт Ренді”, за яким обсяг валютних резервів має складати не більш як 30% державного бюджету. Найрозвинутіші країни Заходу формують валютні резерви в мінімальних розмірах. Ось цьому конкретне підтвердження: у 2009 р. валютні резерви Європейського центрального банку становили $52,3 млрд., Німеччини - $38,1 млрд., Великої Британії - $37,1млрд., Франції - $21,7 млрд., Італії - $33,8 млрд.

Винятком є Китай та Японія, золотовалютні резерви яких сьогодні є найбільшими у світі. Однак в Японії вони не перевищують 10% ВВП. Валютні резерви Китаю стрімко збільшувалися і дорівнюють понад 3 трлн.$ у 2011 р.. Китайська економіка стабільно демонструє безпрецедентні темпи зростання. Значне резервування наявних валютних ресурсів є одним із шляхів захисту від „перегріву економіки”. Китай формує авангардні золотовалютні резерви й розміщує їх у США, вкладаючи в найбільш високоліквідні активи поки що найпотужнішої держави світу. Таким чином, китайське керівництво формує „могутній фінансовий щит” і вже нині може відчутно впливати на фінансову політику Сполучених Штатів.

На часі неминучий перехід світу до мультивалютної системи з кількома міжрегіональними валютами, що покладе кінець епосі американського долара як світової валюти. Ці тенденції украй важливо враховувати керівництву України й не утримувати свої валютні резерви переважно в доларах США.

НБУ в останнє десятиліття активно резервувало практично всі валютні надходження України. Як наслідок, станом на серпень 2008 р. вони сягали феноменально великого розміру - понад $37,4 млрд.. Якщо нагадати, що доходи Держбюджету тоді складали лише 169,1 млрд. грн., то зрозуміло, що Правління Нацбанку, резервуючи на той час 83,3% Держбюджету, вийшло за розумні межі.

Резервуючи практично всі валютні надходження і не узгоджуючи свої дії ні з Верховною Радою, ні з Урядом, керівництво Національного банку безконтрольно розпоряджається і розміщає за межами держави ще один бюджет.

За даними Нацбанку, від початку світової фінансової кризи в Україні відбулося істотне зменшення валютного резерву: у січні 2009 р. він становив $28 млрд., а у квітні - уже $23,7 млрд.. Таким чином, центральний банк офіційно заявив про скорочення валютних резервів майже на $14 млрд., хоч при цьому в Україну не надійшло жодного цента.

Саме через безконтрольне розміщення валютних резервів та некомпетентний юридичний супровід цього вкрай важливого процесу з першими ж проявами світової фінансової кризи щонайменше третина валютних резервів виявилася недоступною для української держави. Значна сума українських валютних запасів застрягла на рахунках збанкрутілого банку Lehman Brothers та американського банківського ритейлера Wachovia. Як показали подальші події, наші валютні вклади за кордоном юридично не були захищені виходячи з інтересів української держави.

Характерно, що угоди стосовно розміщення золотовалютного резерву України складалися за допомогою зарубіжних консультантів і відповідні права українського інвестора були підпорядковані міжнародному законодавству. Отже, внаслідок юридичної „довірливості” керівництва НБУ до іноземних порадників валютні резерви української держави не можуть бути використані в Україні в період найбільшої потреби. Принагідно зауважимо, що для надання консультацій відносно того, як „правильно витратити гроші, отримані від МВФ”, Уряду України було запропоновано підписати угоду з американською компанією Blackstone Group, за послуги якій упродовж року потрібно виплатити понад 300 млн. грн.. Окрім того, МВФ висунув цілий ряд вимог до української держави, які стосувалися значного обмеження соціальних стандартів.

Інформація стосовно формування, умов розміщення і фактичного використання валютних резервів української держави є абсолютно закритою навіть для її найвищих владних органів - Парламенту та Уряду, а також є недоступною для визначеного Конституцією України наглядового органу - Ради Національного банку України. Академік НАН України В. М. Геєць, який свого часу очолював Раду НБУ, змушений був визнати: „Ніхто сьогодні документально не підтвердить нам, чи є ці гроші насправді та яким чином НБУ може скористатися цими резервами. Рада НБУ не має повноважень для одержання первинних документів і перевірки реальної ситуації”. Натомість фактом є те, що центральний банк регулярно надає Міжнародному валютному фонду інформацію щодо: а) коштів, які розміщені НБУ на закордонних рахунках; б) дані про всі валютні резерви, незалежно від місця їх розміщення; в) відомості про депозити Уряду України в іноземних банках. До того ж, розміщуючи валютні резерви держави за кордоном, керівництво Нацбанку погоджується на всі умови сторони, що приймає кошти. Таким чином, відбувається фактичне підпорядкування правовідносин щодо золотовалютних резервів законодавству іноземної держави, що є ознакою та елементом створення передумов для порушення фінансової суверенності України.

Якщо ж переглянути офіційні дані Нацбанку, то, станом на початок серпня 2009 р., наявні офіційні резерви в іноземній валюті дорівнювали $26,45 млрд.. Тому позиція керівництва НБУ, м'яко кажучи, не є коректною і зрозумілою, коли цинічно ігнорується воля найвищого законодавчого органу держави - Верховної Ради України. Адже такий розмір валютних запасів для української держави є досить значним - за нинішнім курсом він рівнозначний 217 млрд. грн. Нагадаємо, що проект Державного бюджету на 2010 рік передбачає надходження доходів до державної казни в сумі 284,7 млрд. грн. Таким чином, НБУ, утримуючи величезні кошти у валютних резервах, фактично „омертвляє” 76,2% Державного бюджету.

Нині Україна перебуває на межі фінансового банкрутства. Якщо Нацбанк справді розмістив державні валютні резерви раціонально,з гарантіями повернення на терени України та з відповідним хеджуванням страхових ризиків, то наразі саме час повернути ці кошти, бо українське суспільство гостро потребує фінансових ін'єкцій за рахунок, перш за все і головним чином, зарезервованих фінансових ресурсів держави.

Саме через подібні штучно-надмірні витрати коштів Нацбанк досягає суб'єктивної цілі - перерахування якнайменшої суми до Державного бюджету. Принагідно варто нагадати, що завдяки лобістським зусиллям була прийнята стаття 5 у Законі України "Про Національний банк України", яка дозволяє керівництву центрального банку вносити до державної казни кошти лише за умови "перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками року"[8,ст.168]. При цьому в законі не дається визначення терміно-понять „кошторисні доходи” та „кошторисні витрати”. І це невипадково, позаяк в економічній та фінансово-правовій теорії вживаються чітко визначені поняття „доходи” і „витрати”. А додаток до них вислову „кошторисні” лише заплутує справу й ускладнює можливий контроль за використанням накопичених фінансових ресурсів. У нас є всі підстави вважати, що Національний банк України активно здійснює комерційну діяльність, отримуючи значні прибутки під прикриттям податкового імунітету.

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

1). валютні інтервенції;

2). девальвація та ревальвація валют;

3). дисконтна (облікова) політика;

4). управління валютними резервами (диверсифікація);

5). валютні обмеження.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.

Валютна інтервенція як засіб державного втручання у валютну сферу почала широко застосовуватися в 30-ті роки після краху золотого стандарту. За Бреттон-вудської системи валютні інтервенції були інструментом підтримання фіксованих валютних паритетів та курсів. За плаваючих курсів валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу національної грошової одиниці.

Вибір валюти, що її використовують під час валютної інтервенції, залежить від мети інтервенції, інституціонального середовища, в межах якого вона проводиться, та від ролі валюти, яку використовують для інтервенції, в міжнародній або регіональній валютній системі. Так, долар США традиційно використовується для цього в багатьох країнах світу, водночас в європейських державах інтервенційною валютою є євро.

Центральні банки, як правило, проводять інтервенції на валютному ринку у готівковій формі, що забезпечує прямий та ефективний вплив на валютний курс. Форвардні угоди використовуються лише у разі необхідності конфіденційності угоди, щоб відстрочити її вплив на внутрішню ліквідність. Похідні фінансові інструменти - «деривативи» (фьючерси та опціони) використовуються дуже рідко.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, адже вони ефективні лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, яка характеризується періодичною зміною активного та пасивного сальдо. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, бо інакше резерви можуть бути вичерпані. У зв'язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу (зокрема Україна), нерідко замість валютних інтервенцій застосовують різні форми валютних обмежень. Однак можливе паралельне використання валютних інтервенцій та валютних обмежень.

В умовах фіксованого валютного курсу проведення валютних інтервенцій обмежене інфляційним знеціненням національної грошової одиниці. У разі значного падіння курсу валюти внаслідок інфляції проведення валютної інтервенції передбачає девальвацію валюти цієї країни або ревальвацію валют інших держав.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не тільки з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це дає змогу експортерам отримувати від центрального банку в обмін на іноземну валюту більшу кількість національної валюти та зберігати попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами.

Недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. За умов золотого стандарту, коли законодавчо фіксувався золотий вміст валют та був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото.

Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого стандарту ревальвація стала виявлятися в підвищенні курсу національної грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют.

Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигідна для експортерів. Після ревальвації імпортер може купити на внутрішньому ринку необхідну для оплати імпорту суму іноземної валюти за меншу кількість національної валюти. Якщо він продасть ввезені товари за попередніми цінами, то його прибутки зростуть відповідно до ревальвації. Кредитори, що надають позики іноземцям у національній валюті, після її ревальвації одержують погашення на ту саму суму, а ринкова її ціна в іноземній валюті зростатиме у міру ревальвації.

Експортер, продаючи після ревальвації свою продукцію в інших країнах за попередніми цінами в іноземній валюті, за одержану суму зможе купити меншу суму національної валюти, і його прибутки знизяться відповідно до ревальвації. Щоб не допустити цього, він змушений буде підвищувати ціни на експортну продукцію в іноземній валюті, що негативно впливає на його конкурентоспроможність.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін.

Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не може навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.

Важливим методом валютного регулювання є диверсифікація (управління офіційними валютними резервами), так як, валютні резерви - це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

1. стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансування імпорту;

2. урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу;

3. режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів;

4. інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;

5. характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів;

6. режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.

Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність[13,ст.17]

Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми:

1). розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

2). здійснення валютообмінних (форексних) операцій;

3). розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні обмеження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень.

Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявляються у встановленні певного розміру продажу валютних надходжень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій. Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резидентами - одна із форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офіційні золотовалютні резерви.

Правила обов'язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів тісно пов'язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових системи валютних обмежень. Обов'язковий продаж валюти може мати різний вплив на стан валютного ринку залежно від застосування того чи іншого режиму валютних курсів на різних етапах розвитку економіки. Оптимальний рівень обов'язкового продажу валютних надходжень для створення ефективного валютного ринку має відповідати в кожний певний період часу рівновазі між готовністю експортерів продавати валюту і готовністю імпортерів її купувати.

Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних обмежень і передбачає:

1). обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерційних кредитів іноземним клієнтам;

2). заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Конкретно це передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону надавати позики в національній валюті, одержані банком за рахунок вітчизняних ресурсів. Банки повинні позичати за кордоном всю іноземну валюту, яку хочуть надавати в інші країни;

3). контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої рівноваги між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами (купівля підприємств у інших країнах), і прямими інвестиціями іноземців у країну (купівля вітчизняних підприємств нерезидентами);

4). дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна позиція банку - це співвідношення між вартістю активів та пасивів, які формують вимоги та зобов'язання у кожній іноземній валюті (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями). Відкрита валютна позиція - різниця між вартістю залишків коштів в іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями) у будь-якій іноземній валюті, внаслідок якої з'являється можливість отримання додаткових прибутків або ризик додаткових збитків у результаті зміни обмінних курсів валют. Стан валютної позиції є головним фактором валютного ризику. Центральний банк установлює для уповноваженого банку ліміт відкритої валютної позиції з метою мінімізації валютних ризиків кожного з банків, а також банківської системи загалом та запобігання спекулятивного тиску на валютний курс.

Серед функцій НБУ Закон називає і забезпечення ним накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами[5,ст.32]. валютний резерв золотовалютний

Золотовалютний резерв являє собою резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків. З правової точки зору золотовалютний резерв має ту особливість, що він є окремо виділеним фондом серед активів НБУ, де він відображається. Цей фонд не є власністю НБУ - він лише володіє, користується і розпоряджається цим фондом як представник держави. Із приведеного визначення випливає цільове призначення золотовалютних резервів - вони призначені для міжнародних розрахунків. Але подальші положення Закону України "Про Національний банк України" не тільки не розвивають це положення, але і створюють деяку невизначеність призначення золотовалютних резервів.

Ст. 28 Закону України "Про Національний банк України" визначає одним із засобів грошово-кредитної політики управління золотовалютними резервами: Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Слід звернути увагу, що у визначенні золотовалютних резервів мова йде про їх використання у міжнародних розрахунках, а в даній статті - тільки про операції на внутрішніх ринках, де можна бути забезпечена стабільність попиту і пропозиції грошей в Україні.

Ст. 42 Закону встановлює, що НБУ розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А Ця стаття передбачає вступ НБУ у відносини з іншими банками (невідомо - українських чи іноземних), але визначення цих банків нечітке - вони лише повинні відповідати вимогам до першокласних банків не нижче категорії А за класифікацією міжнародних рейтингових агентств, що передбачає фактично майже необмежені можливості НБУ.

Таким чином, в результаті цього короткого огляду можна прийти до висновку, що золотовалютний офіційний резерв призначений для здійснення міжнародних розрахунків, а всередині країни - для регулювання валютного ринку і тим самим - підтримання курсу національної валюти, зокрема, шляхом проведення валютних інтервенцій. Значення золотовалютних резервів полягає у забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Таким чином, питання золотовалютного резерву співвідносяться із питаннями зовнішньої торгівлі і валютного курсу, а тим самим - з усіма питаннями валютного регулювання. Будь-які інші напрями використання чи операції із золотовалютним резервом мають розглядатися як правопорушення. Оскільки золотовалютний резерв є власністю України, то функції Національного банку України мають обмежуватись статусом представника, що саме по собі вимагає чіткої правового регламентування зі сторони довірителя - держави.

Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом:

1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти;

2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами;

3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:

1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Одним із найважливіших економічних питань щодо золотовалютних резервів є досягнення їх оптимального розміру. Високі золотовалютні резерви створюють можливості для регулювання валютного ринку і курсу валюти, хоча водночас вони означають заморожування частини національного багатства. Тому для визначення оптимальної величини золотовалютних резервів приймається до уваги їх співвідношення із обсягом зовнішньої торгівлі.

За своїм значенням золотовалютний резерв можна прирівняти до числа одного із основних фондів держави. Це вимагає належної правової регламентації з тим, щоб його витрачання відбувалось суворо на підставах, вказаних у законі. Мабуть, є необхідність затвердити Законом України Положення про золотовалютний резерв України, що дозволить підняти його значення на більш високий рівень, уникнути політичних ігор навколо цього фонду і здійснювати за ним належний контроль. В ньому має бути чітко вказано, що золотовалютний резерв є державним фондом коштів, яким за дорученням держави розпоряджається Національний банк України. Крім того, розміри золотовалютного резерву НБУ мають встановлюватись щорічно На мій погляд, золотовалютні резерви мають подвійну природу - вони використовуються як резерви держави і як засіб для підтримання стабільності національної валюти.

ВИСНОВКИ

1. Валютні резерви - це запаси іноземної валюти і золота, які мають в своєму розпорядженні урядові органи або центральні банки тієї або іншої країни для платежів по міжнародних розрахунках, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, інвестиціями і ін. операціями.

До резервних активів включаються наявні у розпорядженні державних органів грошово-кредитного регулювання запаси іноземної валюти, монетарного золота, депозитів у СДР в іноземних банках, резервна позиція в МВФ, іноземні цінні папери та інші фінансові вимоги.

Валютні резерви створюються в кожній країні для покриття тимчасових перевищень платежів над вступами по міжнародних розрахунках.

2. Слід невідкладно проаналізувати чинне законодавство щодо формування, розміщення та використання золотовалютних резервів української держави. Неприпустимо, щоб цей різновид власності держави (суспільства), призначений для фінансового забезпечення і вирішення особливо важливих, проблемних завдань, використовувався в безконтрольному режимі керівництвом НБ.