Економічна сутність та форми прояву інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Економічна сутність інфляції та причини її появи;

2. Фоми прояву інфляції;

3. Сутність та форми прояву інфляції в Україні.

Висновки

Література

Вступ

«Інфляція завжди і всюди є монетарним явищем» - сказав Мілтон Фрідман.

В своєму рефераті я намагалась показати що інфляція є також складним економічним явище. На прикладі України я пояснюю сутність інфляції та взаємозв'язок різних форм її прояву.

Інфляція являє собою складне багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому або іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й, звичайно, країнам з перехідною економікою.

Серйозною проблемою інфляція залишається для України. Без зниження рівня інфляції неможливо досягти економічного процвітання країни, оскільки інфляція стримує розвиток і банківської системи, і фінансових ринків. Не можна заперечувати, що за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання в Україні свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і використовуваних Національним банком України інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Як правило, вони запозичуються із закордонної практики антиінфляційного регулювання й найчастіше не враховують особливостей української економіки. Поступове зниження рівня інфляції в останні роки може бути пояснено сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати економічну ситуацію в країні.

Як і раніше, актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку вітчизняного виробництва.

1. Економічна сутність інфляції та причини її появи

Термін інфляція (від латинського inflatio - розбухання) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція тримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей унаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Незважаючи на очевидність зв'язку інфляції зі знеціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі. Згідно монетарної концепції американського економіста Фішера, одна із головних умов виникнення інфляції полягає в більш швидкому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом об'єму реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх обезцінення і зростання цін. Для з'ясування причин зміни рівня цін звернімося до рівняння обміну. Це рівняння пов'язує номінальну пропозицію грошей М рівень цін Р та обсяг виробництва Y:

MV=PY,

де V-- швидкість обігу грошової одиниці, яку можна обчислити, поділивши PY на М.

Звідси V=PY/M, оскільки рівняння обміну є тотожністю. Аби перейти від зміни рівня цін до інфляції, треба трохи видозмінити це рівняння. Оскільки нас цікавить темп приросту цін, а не сам рівень цін, перейдемо до змін у відсотках. Процентна зміна номінальної пропозиції грошей т, швидкості v, рівня цін та обсягу виробництва у пов'язані таким рівнянням:

m + v = n + у

Перенісши визначники змін рівня цін у праву частину, маємо:

n= m + v -у(1.0)

Коли ціни зростають, n є інфляцією. З рівняння (1.0) випливає, що інфляція дорівнює сумі темпів приросту номінальної пропозиції грошей та швидкості обігу грошової одиниці за вирахуванням темпів приросту реального обсягу виробництва. Разове збільшення пропозиції грошей, короткострокові збільшення компонентів номінального сукупного попиту чи шоки пропозиції можуть підвищувати рівень цін. Тривале зростання рівня цін становить інфляцію. Причини інфляції випливають з рівняння (1.0): переважання темпів приросту номінального сукупного попиту над темпами приросту сукупної пропозиції впродовж тривалих періодів часу.[ 2. с. 768 ]

Інфляція можлива без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту з фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально не знецінюється, проте знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані примусові заощадження, оскільки вони не можуть витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів виникає інфляційний навіс, під тиском якого держава планово підвищує ціни. Якщо порушується рівновага на товарних ринках гроші знецінюються в будь-якій формі.[1.с.194]

Деякі економісти вважають, що не тільки зростання пропозиції грошей призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі: як, наприклад, зростання витраті виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище.

Немонетарний підхід (кейнсіанський) пояснює причини інфляції надлишком сукупного попиту (інфляційного попиту) або також ростом витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати. Основними видами інфляції є такі: - відкрита інфляція (паралельний процес інфляції попиту і витрат виробництва); - структурна інфляція (виникає в періоди структурних перебудов і супроводжується макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю); - подавлена інфляція (виникає в умовах регульованих цін, внаслідок чого виникає товарний дефіцит і надлишок грошовой маси). Важливим показником в статистичних дослідженнях є показник рівня інфляції, що вимірюється за допомогою системи цільових індексів серед яких найбільше значення має індекс дефлятор ВВП і показник норми інфляції. Дефлятор ВВП характеризує ступінь інфляції за всією сукупністю товарів і послуг які виробляються і споживаються в країні.[2. с. 772]

Відношення номінально до реального ВВП

Idef=NВВП/RВВП

Показник норми інфляції:

IH=(It-It-1)/It

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичній сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на рівні, що склався, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вгору. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Зростання ж пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

На перший погляд складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрата Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті, є двома проявами одного й того самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінцевому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики -- спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок «емісійного податку», що стягується з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб'єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види -- інфляцію витрат і інфляцію попиту -- це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту надзвичайно складно, а то й просто неможливо.

Інфляція -- явище досить складне за формою її прояву та а сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

2. Форми прояву інфляції

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв'язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку вцілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР.

2. Інфляційно небезпечні інвестиції -- переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту, і як наслідок -- збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші. На даний час для України це не актуально. Окрім питань пов'язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.

3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі олігополістичний. Оскільки олігополіс зацікавленний у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.

4. Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв'язки тої або іншої країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідні, одночасно "тормозить" експорт.

5. Інфляційні очікування -- виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб'єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчання. Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладають в ціну своїх товарів прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-1995 роках.[3. с. 352]

Інфляція заощаджень - це прихована інфляція, яка є наслідком товарного дефіциту і супроводжується прагненням держави утримати ціни на тому самому рівні; в такій ситуації відбувається перетік товарів з контрольованої державою сфери обігу на тіньові "чорні ринки", де ціни продовжують зростати. Наслідком прихованої інфляції є утворення дефіциту.

Девальвація - це знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземними валютами чи міжнародними валютними одиницями. До девальвації іноді призводить інфляція, якщо вона в різних країнах розвивається неоднаковими темпами. Така девальвація відбувається стихійно.

3. Сутність та форми прояву інфляції в Україні

інфляція ціна зростання гроші

Нині в Україні панує не зовсім правильне трактування причин затяжного галопуючого зростання цін. Йдеться про догму, яка стала розхожим забобоном, нібито інфляція породжується виключно надлишковою пропозицією грошей і що вона являє собою феномен грошовий. Теоретики, догідливо повторюючи визначення класика лібералізму М.Фрідмена, оминають його другу частину, де говориться про надлишкові гроші відносно суми вартості товарів. Тобто активним чинником інфляції може бути не тільки надлишкова пропозиція грошей, а й недостатня пропозиція товарів. Що й відбувається в Україні. Інфляція в цьому разі не суто монетарний феномен, а відображення у грошовій сфері економічних диспропорцій. Тому монетарні методи боротьби з інфляцією зачіпають лише поверхню, не усуваючи її глибинних причин.

Лише грошово-кредитні важелі неспроможні принципово змінити ситуацію, поки виробництво не в змозі задовольняти зростаючий попит.

Між тим, проблема -- саме в нинішньому якісному стані вітчизняного виробництва. Потребу товарного наповнення ринку - це завдання першорядне.

Необґрунтоване форсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на ціни і з боку попиту через неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення. В принципі, в умовах низького рівня життя переважної більшості населення зростання доходів громадян має випереджати ВВП. Однак усе має бути в розумних межах, яких в Україні упродовж останніх років не дотримувалися. Так, у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19,6% при зростанні реального ВВП на 12,1%; у 2005-му ці цифри становили 23,9 та 2,7%, у 2006-му - 16,1 та 7,1%, за вісім місяців поточного року -- 11,5 та 7,5%. Навіть у порівнянні із іншими перехідними економіками у співвідношенні зарплат та ВВП на душу населення Україна не «пасе задніх» (див додаток № 4.), і для забезпечення стійкого економічного розвитку необхідно робити акцент насамперед на зростанні продуктивності праці, а вже відповідно до цього визначати можливості для подальшого зростання доходів населення. Проте продуктивність праці набагато повільніше підіймається ніж доходи та реальна заробітна плата (див. додаток № 6 рис. 6)

Прибутки населення за 2000--2007 роки збільшилися в 4,8 разу (без урахування інфляції) реальний наявний дохід за цей період збільшився в 2,6 разу. А виробництво, наприклад, продуктів тваринництва, збільшилося тільки на 6,0%, овочів -- на 28% (валовий збір), картоплі -- зменшилося. Валовий збір плодів і ягід 2007 року був на рівні.

2000-го. Обсяги випуску харчових промислових товарів (з урахуванням напоїв і тютюнових виробів!) збільшилися в 2,4 разу, продукції легкої промисловості -- на 33,3%. Кількість споживчих товарів на гривню навіть реальних наявних доходів порівняно з 2000 роком суттєво зменшилася.

В наявності -- відносний дефіцит товарів. І вони не можуть не дорожчати, особливо коли зростають доходи. За 2007 рік доходи населення збільшилися на 30%, а обсяг продукції, що випускається (ВВП), -- на 7,6%. 2008 року доходи планується збільшити на 35--40%, а валовий продукт зросте приблизно на 5--6%. Товарне забезпечення доходів знижується, що спричиняє неминучу інфляцію. Звичайно, частина попиту покривається імпортом, звичайно, частина доходів зберігається і витрачається не на товари. Але закономірність відставання товарного забезпечення доходів очевидна. І це -- головна причина зростання цін.

На додатку 5 зображено середньорічну динаміку (2003--2007 рр.) споживчих цін і доходів населення, отриманих ним у формі соціальної допомоги/трансфертів. Нескладно помітити, що останні позитивно корелюють з інфляцією: як і слід було очікувати, активне нарощування бюджетних платежів соціального характеру прискорює зростання споживчих цін.

Щодо цього вітчизняна політика 2004--2005 років не вирізнялася розмаїтістю. Напередодні президентських, а потім парламентських виборів два уряди (спочатку В.Януковича, а потім -- Ю.Тимошенко) послідовно нарощували соціальну допомогу населенню. Внаслідок чого середньорічні темпи її зростання збільшилися з 16% у грудні 2003 року до 49--50% у липні-серпні 2005-го. При цьому показник середньорічної ін­фляції виріс у два з половиною рази -- з 5,2 до 13--14%.

Цікаві дані про зростання частки інфляції попиту в загальному зростанні інфляції: 35% за останні 12 місяців, 38,4 -- із початку року, 77% -- у травні. Наростає вплив незадоволеного попиту на товари, тому що швидко зростають доходи, а товарне забезпечення відстає. Інша інфляція -- це переважно інфляція витрат, на якій слід зупинитися докладніше. Інфляція витрат виникає в результаті зростання собівартості продукції у виробничому секторі. Безпосередньо з попитом вона не пов'язана. І треба зазначити, що цей різновид інфляції в Україні переважає. Так, за результатами аналізу НБУ, за минулі п'ять років інфляція попиту визначила 36% всієї інфляції, а інфляція витрат -- 64%. Це відповідає і наведеним у згаданій статті даним про 35% ваги інфляції попиту за останні 12 місяців.[4.№22 (701)]

Важливим проявом переваги інфляції витрат є випереджаюче зростання цін виробників порівняно зі зростанням цін споживчих. За 2000--2007 р. споживчі ціни зросли на 85%, а ціни виробників промислової продукції -- на 119%. У поточному році споживчі ціни збільшилися на 15,5%, а ціни виробників -- на 29,4% (випередження на 13,9 пункту!). Перевага інфляції витрат свідчить про те, що не грошова пропозиція є основною причиною інфляції в Україні, й переборювати її треба не монетарними, а економічними заходами.

Це жодною мірою не означає, що монетарні методи нічого не варті. Та центр ваги в антиінфляційній політиці має бути перенесений на економічні методи -- розвиток виробництва товарів й ув'язування планованого зростання доходів населення з можливостями їх товарного забезпечення. Ще важче приборкати одне з основних джерел інфляції витрат -- тіньовий оборот продукції. Адже витрати на виробництво й реалізацію неврахованої продукції списуються на продукцію легальну. Звідси й зростання витрат.

Прихованим від громадськості джерелом інфляції є також висока монополізація ринку об'єднаннями підприємств. Тут потрібні непрості антимонопольні заходи.

Усі замовчують ще одну форму інфляції -- низьку якість і фальсифікацію продуктів. А вона досягла чималих масштабів, особливо в продовольстві. Держава, на жаль, усунулася від контролю за якістю товарів, віддавши все ринку, де монопольно панують не завжди сумлінні виробники й імпортери. Не повторюватимемо широковідомі тези про потребу енергозбереження і зростання продуктивності праці. Монетарні методи порівняно з потрібними економічними спроможні дати відносно невеликий ефект -- 2--3%. А решта 20%? Тому неправильно покладати відповідальність за стабільність гривні тільки на НБУ. Це -- копіювання механізмів інших країн. Але там -- інша економіка й інша ситуація. Нині звучать фанфари з приводу того, що з травня інфляція почала сповільнюватися (див., приміром, статтю С.Кисельова в «ДТ», № 23 за 2008 рік). Що ж відбувається насправді? Облишмо сезоні чинники. Стався некерований вибух інфляції попиту. Уряд його проґавив у політичній метушні. Ціни зросли (тільки харчі -- за рік на 48%). Всі заощадження й доходи знецінилися на 30--40%. Попит частково наситився, хоча й у небажаній формі. Тому інфляція попиту на певний час втратила високий темп. Правда, її можуть підхльоснути додаткові виплати, які плануються в бюджеті, що переглядається. Та, крім цього, ціни, що вже зросли, призводять до зростання витрат. Набирає сили спіраль «ціни--витрати--ціни». Посилюється інфляція витрат, тобто інфляція входить у наступну фазу. І перебороти її буде ще важче. Інфляція витрат може певний час стримуватися державними обмеженнями, тому що її потенціал накопичується в послугах і товарах із регульованими цінами. Та це лише відтягування ще одного вибуху. Вже обговорюються питання підвищення цін на хліб, газ, електроенергію й послуги ЖКГ. За ними наспіне й транспорт. Утримання регульованих цін -- зручна форма для того, щоб накопичений потенціал інфляції передати наступному урядові. Не слід тішитися й нинішніми благополучними макроекономічними показниками. Поки зростання цін не впирається в обмеження платоспроможного попиту, воно стимулює виробників і продавців. Далі під тиском зрослих витрат і грошових обмежень виробництво гальмуватиметься. Нині зростання цін збільшує прибутки й суму податків. Тому ми чуємо бадьорі рапорти про перевиконання бюджетних доходів. Додатково отримані за рахунок цього 30 млрд. грн. уряд пропонує включити в бюджет і спрямувати переважно на підвищення доходів населення. Інфляційні гроші -- на розпалювання інфляції! Заливаємо пожежу гасом. Збільшення виплат населенню перетворюється на обман. Їх в зростаючій мірі з'їдає інфляція. Реальні наявні доходи населення вже 2007 року становили тільки 50% номінальних (а за деякими даними -- всього 30%). Плановане збільшення мінімальних пенсій на 20% втрачає сенс при втраті купівельної спроможності грошей на 30%. Не треба забувати й про нависання негативного фінансового результату торговельного балансу, що теж згодом позначиться на нестійкості гривні й на інфляції. Зіставлення абсолютно стискуваної грошової маси й прискореної інфляції вкотре змушує задуматися про коректність широко цитованого вислову М.Фрідмана, що «інфляція завжди і скрізь є монетарним феноменом». У цьому сенсі, мабуть, не менш доречно було б говорити про «феномен фінансовий». Тим більше що фінансова система здатна збільшувати та зменшувати грошову пропозицію безвідносно до емісійної активності центрального банку. Безумовно, було б наївно заперечувати прямий вплив монетарної політики на цінову динаміку. Але не менш небезпечно абсолютизувати його. Вітчизняну інфляцію непогано описували перекладні підручники років 10--15 тому. Проте їхньої конструктивності явно бракує при зниженні середньорічної інфляції до 10--12%. Нині вже не тільки не достатньо, а й шкідливо зводити її до бюджетних дефіцитів, надмірної грошової пропозиції та шоків сукупного попиту/пропозиції. [4. №27(706)]

Що стосується різних форм прояву інфляції в Україні - можна зазначити що в свій час кожна із форм інфляції мала місце в економіки країни. Цінова інфляція добре розписана була вище і на додатку № 3 можна прослідкувати її динаміку.

Інфляція заощаджень була в Радянському союзі в період дефіциту.

Ще одна важлива форма інфляції - це девальвація гривні. Наша грошова одиниця прив'язана до долара США і поки Нацбанк тримав валютний курс на рівні 5,05грн за 1 дол. США інфляція так помітна не була. Причинами ж падіння гривні останнім часом заступник голови Нацбанку назвав відплив спекулятивного капіталу нерезидентів з фондового ринку, закупівлю валюти НАК «Нафтогаз України» і заборону продажу валютної виручки експортерами.

Таким чином, Національний банк України дає знати, що він не має наміру найближчим часом виходити на міжбанківський ринок і витрачати валютні резерви на підтримку курсу гривні. І в певному ракурсі в даній тактиці є економічний резон. Адже тим же спекулянтам за рівний обсяг гривневих коштів, які у них є, дістанеться менше доларів у разі, коли курс американської валюти вищий.

Проте є ще другий бік медалі в стрімкій девальвації вітчизняної валюти, що відбувається зараз, до долара і євро (див. додатки №1-2). Вона негативна, оскільки йдеться про інфляційний сплеск, що почався в Україні.

Зрозуміло, що в умовах стрімкого зростання долара стали швидко підвищуватися ціни на імпортні товари, які дуже широко представлені у вітчизняній торгівлі. Зокрема, відомо, що експорт формує близько половини валового внутрішнього продукту України, а імпорт зараз помітно перевищує експорт. Так, наприклад, товарний експорт з України за січень-липень 2008 року становив $40,1 млрд., а імпорт - $51,2 млрд.

Причому, подорожчали в останні дні не тільки імпортні автомобілі, побутова техніка, комп`ютерне устаткування, медикаменти, одяг і взуття. Ще і перестали знижуватися ціни на бензин - не зважаючи на падіння світових цін на нафту за останні два місяці в півтора рази. Мало того, широкий асортимент завозиться до України з-за кордону і продовольчих товарів, ціни на які також полізли в гору в кінці вересня - початку жовтня цього року. Наприклад, живих тварин і продуктів тваринного походження експортовано з України за перші 7 місяців цього року на $514 млн., а імпортовано - на $785 млн..; готових харчових продуктів з країни експортовано за вказаний період на $1 289 млн., імпортовано ж - на $1 452 млн.

Ну і, природно, що в умовах падіння гривні всі ці товари практично вмить дорожчають на прилавках українських магазинів. Тобто, швидка девальвація гривні, що спостерігається в другій половині вересня і в перші дні жовтня , поза сумнівом, спровокує могутній інфляційний сплеск.

Цікаво в цій ситуації те, що коли навесні цього року Нацбанк провів ревальвацію вітчизняної валюти, його керівництво пояснювало такий крок необхідністю боротьби з інфляцією. Дійсно, зміцнення гривні якоюсь мірою сприяло приборканню інфляції, оскільки хай і не дуже значно, але подешевшав майже весь імпорт. Крім того, українські експортери після зниження курсу долара до гривні за той же обсяг валютної виручки стали одержувати менше грошей в гривні, що також забезпечувало зниження інфляційного тиску.

Але зараз-то відбувається все з точністю до навпаки - гривня падає, ціни ростуть?! Як мовиться, за що боролися, на те і напоролися.

Нинішня тактика НБУ, озвучена його керівництвом, бачиться в даних обставинах вельми і вельми сумнівною. Виграють сьогодні від зростання курсу долара тільки ті, хто одержує зарплату у валюті, і власники валютних депозитів. Проте таких відносно мало, більшість українців вже зараз несуть додаткові матеріальні втрати у зв`язку із зростанням цін, викликаним падінням гривні.[5.]

Висновки

інфляція ціна зростання гроші

Які б не були нібито "позитивні" функції інфляції, виходячи з-під контролю й навіть залишаючись досить слабкою, регульованою, вона робить на хід економічного розвитку цілий комплекс негативних впливів. Відзначимо коротко лише деякі з них. Інфляція (і це загальновизнано) звужує мотиви до трудової діяльності, тому що вона підриває можливості нормальної реалізації цінових заробітків. Інфляція, особливо в умовах істотного росту цін, підсилює соціальну диференціацію населення, розрив між "крайніми" групами одержувачів доходів.

Негативна функція інфляції складається також у тім, що вона звужує можливості нагромадження. Заощадження в ліквідній формі скорочуються, частково приймають натуральну форму (скупку нерухомості). Співвідношення між споживаною й заощаджуваною частинами доходів, зрушується убік споживання. Випуск цінних паперів нерідко не досягає бажаної мети, тому що виявляється не в змозі "зв'язати" гроші у населення.

Інфляція послабляє позиції владних структур. Прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для рішення невідкладних завдань має своїм наслідком ріст невдоволення, посилення натиску з боку різних соціальних груп з метою збільшення заробітків, одержання додаткових пільг і субсидій. Знижується довіра до програм і заходів, що намічаються і проводяться урядом. Реакція населення на погіршення умов на споживчому ринку, у виробництві приймає нерідко досить гострі форми.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться:

§ зниження реальних доходів населення (при нерівномірному зростанні номінальних доходів);

§ знецінення заощаджень населення (підвищення відсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);

§ втрата у виробників зацікавленості в створенні речовинних товарів (збільшується випуск товарів низької якості, скорочується виробництво щодо дешевих товарів);

§ посилення диспропорцій між виробництвом промислової й сільськогосподарської продукції;

§ обмеження продаж сільськогосподарських продуктів у силу зниження зацікавленості, чекаючи підвищення цін на продовольство;

§ погіршення умов життя переважно представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, що тужать, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

Література

1. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - 4-те вид., перероб. і доп./ За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

2. Глен Габбард Гроші , фінансова система та економіка: Підручник/ Наук. ред.. переклад М. І. Савлук. - К.: КНЕУ, 2004 - 889 с.

3. Демківський А. В. Гроші та кредит: Навч. посібник. - К.: Дакор: Вира-Р, 2003 - 528с.

4. www.dt.ua

5. http://unian.net/ukr/news/news-276484.html

Размещено на Allbest.ru