Форми й методи організації рабовласницького господарства та економічна думка Стародавнього Риму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Київський Національний Університет

Криворізький Економічний Інститут

Кафедра політичної економії

Реферат

з історії економіки та економічної думки на тему:

Форми й методи організації рабовласницького господарства та економічна думка Стародавнього Риму

Студентки І курсу

ФМЕіП Групи МЕ-12-1

Бикової Катерини Ігорівни

Науковий керівник

Луціва Олександра Олександрівна

Кривий Ріг 2012

План

Вступ

1. Формування рабовласницьких відносин на базі античної громади

2. Античний Рим: економічні причини розквіту і занепаду

3. Економічна думка Стародавнього Риму.

Висновок

Вступ

Визначною рисою давньої історії, що привертає особливу увагу як аналітиків, що фіксували розвиток подій, так і подальших істориків, є виникнення та падіння імперій. Однією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії, яка пройшла етапи республіканської (III - І ст. до н. е.) та імператорської (І ст. до н. е. - VI н. е.) форм державності, була багатонаціональною імперією.

Стародавній Рим виник у VIII ст. до н.е. як місто, а з кінця ІІІ ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. був середземноморською державою. В результаті завойовницьких війн Рим, поширивши своє панування на весь Апеннінський півострів і підкоривши майже всі тодішні держави Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії та Переднього Сходу, перетворився на велетенську імперію. Римська імперія виникла на ґрунті, який заклав Гай Юлій Цезар (народився у 100 р. до н. е.), котрий у межах республіки створив військову монархію.

"Діяльністю Цезаря завершилася історія еллінів-латинів. Після того як греки та італійці розділилися, одна з цих народностей виявила дивну обдарованість у сфері індивідуальної творчості, у галузі культури. Друга виробила велике і потужне державне тіло. У своїй галузі кожне з цих племен досягло найвищої можливої для людства межі і внаслідок однобічності свого розвитку йшло до занепаду. У той час і з'явився Цезар. Він об'єднав у одне ціле народність, що створила державу, але не мала культури, з народністю, яка мала вищу культуру, але не мала держави. Два найдавніші племені древнього світу знову злилися, почерпнувши у своєму об'єднанні нові духовні сили, достойно заповнили всю велику сферу людської діяльності і спільною працею створили ту основу, на якій людський геній може працювати безмежно. Інших шляхів для людства не знайдено" (Моммзен. История Рима. - Т.III - ст.510-511).

Не дивлячись на майже незмінну технологію, економічні досягнення древніх імперій були значними. Організовані експедиції, що відправлялися з торговими чи завойовницькими цілями, активніше розповсюджували елементи існуючої технології та вводили в сферу господарського використання нові ресурси. Можливо, найважливішим результатом існування імперій було встановлення порядку та спільного законодавства на все більших територіях, що допомогло розвитку торгівлі і тим самим посприяло регіональній спеціалізації і поділу праці. Видатним прикладом такої тенденції є Римська імперія.

Рим - рабовласницька імперія. Рабство панує скрізь: у сільському господарстві, в ремеслі, мореплавстві, торгівлі, у сфері послуг, навіть у культурі. Рабство - це джерело розквіту, і водночас одна з причин занепаду імперії.

1. Формування рабовласницьких відносин на базі античної громади

Залежно від природних особливостей того чи іншого племені, економічних умов, відносин із сусідніми народами тощо склалися громади "азіатського" та "античного" типу, які дали початок формуванню ранньорабовласницьких держав. У свою чергу, "германські" або "слов'янські" громади стали колискою ранньофеодальних держав Центральної та Східної Європи.

Основою виробничих відносин рабовласницького способу ведення господарства стає власність рабовласника на засоби виробництва та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею "розмовляючого знаряддя" (раба) стає непосильна праця, скотське існування, рання смерть.

Основними джерелами поповнення рядів рабів були:

- військовополонені і захоплені в полон мирні жителі;

- продавані правлячою аристократією варварських народів одноплемінники;

- народжені рабами діти;

- люди, захоплені піратами та викрадачами.

Історія рабовласницького способу ведення господарства, виникнення перших цивілізацій нараховує декілька тисячоріч і локально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання спостерігається в деяких племенах Південної Америки і в XXI столітті. Але саме в III тис. до н. е. починають складатися рабовласницькі відносини, з'являється патріархальне рабство, притаманне державам Давнього Сходу. Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства.

Внутрішня еволюція суспільних відносин в Римі IV - III ст. до н.е. вела до виникнення форм класичного рабства. Концентрація землі, розповсюдження приватної власності, розвиток ремесла, торгівлі, грошового обороту, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. Примусити працювати вільного дрібного власника, що добився рівноправності і наділений ділянкою землі, було важко. Такою робочою силою міг бути позбавлений всіх прав і майна раб. Цим пояснюється агресивність Риму, його нескінченні війни, масові пограбування і поневолення завойованого населення. Успішні війни сприяли численному припливу рабів, зростанню та втіленню рабства.

2. Античний Рим: економічні причини розквіту і занепаду

Історія Риму - яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: перший (VIII - VI ст. до н.е.) - царський; другий (509 - 31 рр. до н.е.) - республіканський; третій (31 р. до н.е. - 476 р. н.е.) - імператорський.

Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями, походження останніх досі ще не з'ясовано. Вони не мали політичних і громадянських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу інших залежних людей - клієнтів.

Протягом VI - III ст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Тулія (середина VI ст. до н.е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 6 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.

Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. До середини III ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході.

Період розквіту рабовласницького господарства припав на II - I ст. до н.е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н.е. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських та сільськогосподарських. Перші - слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики, інших використовували в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісницьких майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина - в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму - також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів.

Рабами були іноземці, римське право забороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.

Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів), прибутки яких йшли переважно від землі. Головною формою рабовласницького господарства була вілла - маєток площею 25-100 га землі, яку обробляли 50-60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількістю рабів.

У I - II ст. н.е. розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих землевласників. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцелі), які надавалися в оренду колонам - дрібним землеробам. Вони були вільними громадянами і потрапляли в поземельну залежність від власника землі за угодою, що ліквідовувалася за бажанням однієї із сторін. Крім дрібної оренди поширилася велика оренда на емфітевтичному праві (довго- і вічностроково), прекарій - умовне землеволодіння, коли земля надавалася на строк, визначений її власником. Рабам, які займалися ремеслом або комерційною діяльністю за дорученням рабовласника, почали надавати пекуліум - майно, яким раб міг розпоряджатися, укладати на його основі господарські угоди. Поступово відносини пекуліуму поширилися у сільському господарстві. Поряд з вільними селянами-орендарями в маєтках землевласників з'явилися раби, які обробляли наділи землі і платили ренту. Хоча вони не могли вільно розпоряджатися пекуліумом, однак у них з'явилася зацікавленість у результатах своєї праці. Зросла чисельність вільновідпущеників-лібертинів, які займалися ремеслом і торгівлею.

У добу пізньої Римської імперії (III - V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло до кризового стану. Перші ознаки кризи виявилися після повстання Спартака в I ст. до н.е., і протягом наступних століть вони поглиблювалися. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласницького суспільства. Дешева рабська праця не стимулювала технічний прогрес. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало господарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулювання поповнення господарства рабами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним.

Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширенні екстенсивних форм ведення господарства, його застої. Обмежилася абсолютна власність рабовласників над рабами. Заборонялося їх вбивати, передавати сільських рабів без землі. Раби дістали право церковного захисту.

Отже, для господарства Римської імперії в III - V ст. н.е. визначальними стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи. Велике землеволодіння зберігалося, однак тенденція його розвитку полягала в зміцненні невеликого індивідуального виробництва, що стало раціональнішою формою ведення господарства. Невелика земельна власність і вільні селяни зберігалися, особливо на периферії, але вони потрапляли в різні форми залежності від великих землевласників і під патронат, ставали прекаріями, перетворювалися на колонів. Значення колонату постійно зростало. Сформувалися рентні відносини, розширилася господарська самостійність рабів, які отримали землю, в економічному відношенні ставали залежними колонатного типу.

Пізня Римська імперія переживала глибоку і всебічну кризу рабовласницького суспільства. Боротьба імператорів за престол, сепаратизм провінцій, грабіжницькі та спустошливі війни зумовили політичну нестабільність. Загострювалися соціальні суперечності. Не припинялися народні повстання, натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світові. Східні і Західні частини імперії роз'єдналися щодо адміністрування і управління. Столицю було перенесено з Риму на схід у Візантію. В 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати.

3. Економічна думка Стародавнього Риму

Могутність Стародавнього Риму пов'язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що центральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо питання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах, які є важливими джерелами історії економічної думки.

Трактат "Землеробство", написаний Марком Порцієм Катоном Старшим (234 - 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого "є найчистішим, найпевнішим і зовсім не породжує заздрощів". Зразкове господарство - це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тільки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і якнайбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому виробництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати менше обладнання.

Не надаючи великого значення засобам виробництва, виняткову увагу Катон приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створювати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати "урок", тобто певний обсяг конкретної роботи. Система "уроків" уможливлює господареві контроль за станом справ у маєтку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він "буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі". Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід. рабство землеробство римська імперія

Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих землевласників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами народних трибунів братів Гракхів - Тіберія (162 - 133 до н.е.) і Гая (153 - 121 до н.е.). Пропоновані ними реформи полягали, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини).

133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законопроектом про земельну реформу, який передбачав обмеження користування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по 30 югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи селян землею. Молодший брат Тіберія - Гай відновив реалізацію аграрної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміцнення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі проводився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди переселяли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.

Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 - 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона "Про сільське господарство" знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевласники, - користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить користь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розглядає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім - властивостями грунту, оскільки основна цінність господарства - земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. "Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі маєтки вже тільки через це є дохідними" - писав він.

Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринкової орієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількості, а з іншого - часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропонував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді високою.

На погляди Варрона щодо використання в господарстві праці рабів безперечно вплинуло повстання Спартака. Хоч він і досі вважає рабів тільки "знаряддями, що говорять", та все ж радить рабовласникові не купувати багато рабів тієї самої національності, щоб вони не змовились між собою, і застосовувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів матеріально та морально. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових місцевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому власникові значних збитків.

Праця Луція Колумелли має таку ж назву "Про сільське господарство". Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка. Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.

Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зростанню продуктивності праці.

Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця.

Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проблем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства.

У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства виникло християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів східних релігій (зокрема іудаїзму) і античних філософських течій. Хоча раннє християнство спочатку було релігією гноблених і гнаних, однак воно не було орієнтоване на певний боговибраний народ, соціальну групу або клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто вірив у божественного Спасителя, в Христа. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Рівність людей перед Богом виступає як основний вид рівності, від котрого всі інші види є похідними. Засуджується соціальна нерівність, зокрема, поділ людей на бідних та багатих. Багатство розглядається як "корінь усього злого". Люди повинні ставитися один до одного справедливо. З ідеєю рівності міцно зв'язаний принцип загального обов'язку працювати. Оскільки праця є основою життя людей, розподіл має здійснюватися за працею. Гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку.

Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був відомий християнський теолог Августин Блаженний (354 - 430). Він проповідував необхідність праці для всіх, говорив, що, створивши світ, Бог звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть". При цьому дуже важливо, що фізичну працю Августин уважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав "чистим і чесним ремеслом". Але понад усе Августин поважав роботу на землі. Він називав землеробство "найчистішим серед усіх мистецтв". До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця - "дешево купити і дорого продати". Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку, полягало не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.

Важливим досягненням античної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького господарства та управління ним. Серед проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлумаченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від розуміння його як природного явища до критики й визнання загальної рівності людей (в ідеях раннього християнства).

Висновок

Основою матеріальної культури Древнього Риму, як і в інших стародавніх цивілізацій були сільське господарство та ремісництво, що мали галузеву структуру. Техніка була переважно ручної. Досконалості досягли будівельна справа, архітектура. Переважало натуральне господарство.

Основною формою економічних відносин між країнами була торгівля, яка мала експортно-імпортний характер. Якщо в східних державах, Греції переважала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідну роль відігравала внутрішня. Існувала розвинута грошова система, професійне купецтво, комерційне й боргове лихварство, банківська справа.

Стрімко почала розвиватись економічна думка. Важливим досягненням античної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького господарства та управління ним. Римляни практичні, і їх ставлення до філософії випливає з того, чи відповідають її вихідні принципи їхньому менталітету державників, законників, чи може вона бути корисного у їхньому житті. Сурова мораль предків, на відміну від розбещеності, безсилля людей сьогодення. Лозунг стоїків: "Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухома, і довкола неї затихають бурхливі води". Це хвилі аморальності,користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.

Вичерпавши свої можливості,господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнавало закономірного краху. І все ж таки, стародавні римляни залишили людству величезну спадщину, якої уміло скористалися перш за все європейські народи.

Отже, суспільство, засноване на рабстві, може створювати шедеври мистецтва і літератури, але не може забезпечити стійке економічне зростання.

Размещено на Allbest.ru