Зародження класичної економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Зародження класичної економічної теорії

1.1 Вільям Петті

1.2 П'єр Буагільбер

1.3 Річард Кантільйон

2. Економічне вчення Адама Сміта

3. Еволюція класичної політичної економії

3.1 Політична економія Ж.-Б. Сея

4. Історичний напрям у політичній економії

5. Кейсіанство та його еволюція

6. Розвиток неокласичної теорії у ХХ ст

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Економіка представляє собою систему економічних відносин, яка складається як на рівні окремих господарюючих суб'єктів, так і національної економіки вцілому. Щоб ці відносини систематизувати й представити як цілісну систему, їх, як правило класифікують. Політична економія відноситься до тих наук, які вивчають економіку вцілому безвідносно до конкретних форм. Систему економічних відносин називають економічною теорією. В різні епохи історії існували різні трактування поняття політичної економії. І кожне з цих понять залишило свій слід в історії світової економіки і дійшло до наших днів.

1. Зародження класичної політичної економії

У ХVІІІ ст. в Англії швидко розвивався капіталізм, зростали торгівля, грошовий обіг, промислове виробництво. Ця країна поступово випереджала в економічному розвитку інші країни, які раніше були попереду - Францію, Нідерланди, Іспанію, Португалію. Вона витісняла своїх конкурентів на світових ринках завдяки виробництву більш дешевих і якісних товарів. Усе це створило сприятливі умови для теоретичного аналізу ринкової економіки, яка розвивалася бурхливими темпами. Не випадково саме в Англії зародилася класична політична економія, основоположником якої став Вільям Петті.

1.1 Вільям Петті

Свої економічні погляди Петті виклав у працях «Трактат про податки і збори» (1662), «Політична арифметика» (1672), «Слово мудрим» (1665), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Дещо про гроші» (1682) та ін.

Досліджуючи матеріальне виробництво, В. Петті першим у Європі сформулював основні положення трудової теорії вартості. Основним джерелом вартості (багатства) він визнав працю. Це положення В. Петті обґрунтував вченням про «природну ціну», під якою фактично розумів вартість товару.

З огляду на визначальну роль сільського господарства в економіці та землі у створенні багатства, Петті значну роль приділяв розгляду проблем земельної ренти і ціни землі.

В. Петті дослідив проблеми оподаткування і фінансів, розкрив джерела і структуру податків і державного бюджету. Аналізуючи цільові видатки держави, він виокремив їх статті, зокрема, на оборону, управління, будівництво доріг і мостів, утримання шкіл і інтернатів, допомогу сиротам та інвалідам тощо.

В. Петті започаткував математизацію економічного аналізу й економіко-математичні методи дослідження. З його ім'ям пов'язане створення нової наукової дисципліни - економічної статистики, яку він назвав «політичною арифметикою».

1.2 П'єр Буагільбер

Родоначальником французької політичної економії класичної політичної економії став П'єр Буагільбер. На його економічні погляди вплинули особливості розвитку французької економіки. Протекціоністська економічна політика уряду Ж.Б. Кольбера породила глибоку соціально-економічну кризу у Франції, наочно продемонструвала банкрутство принципів меркантилізму.

Французький учений підкреслював об'єктивну сутність економічних законів, які він вважав подібними до законів природи. Він виступив переконаним прихильником господарської свободи і вільної торгівлі, вимагаючи відмови від політики протекціонізму, втручання держави в економічні процеси. З цього приводу він писав: «Щоб задовольнити всі потреби держави і повернути народові давній добробут, не потрібно ніяких чудес, досить лише перестати здійснювати насильство над природою».

Багато уваги Буагільбер приділяв податковій політиці, підкреслюючи, що доцільними є тільки ті податки, які сприяють розвиткові економіки.

1.3 Річард Кантільйон

Англійський економіст і банкір ірландського походження, який вів свої справи в Англії і Франції, Річард Кантільйон залишив своєрідний і помітний слід в історії економічної думки. Після його смерті залишився рукопис книги «Дослідження природи торгівлі вцілому», яка була видана тільки в 1755р. спочатку французькою, а потім і англійською, справивши суттєвий вплив на розвиток економічної науки, зокрема класичної школи та фізіократів.

Багато положень, розроблених Р. Кантільйоном, зокрема відмінність прибутку та підприємницького доходу, аналізу впливу девальвації валют на торгівлю, залежність між кількістю грошей в обігу і масою товарів, були пізніше сприйняті та розвивалися класичною і неокласичною економічними теоріями.

2. Економічне вчення Адама Сміта

Класична політична економія найбільшого розквіту досягла в Англії у період мануфактурного капіталізму і промислового перевороту другої половини ХVІІІ ст. Англія тієї доби в економічному плані була вже найрозвиненішою країною світу. Тут ринкові відносини досягли більшої зрілості, ніж деінде. Рушійною силою підприємницької економіки стали підприємці (буржуазія), які намагалися досягти панівного становища і в громадському житті. Відчувалася суспільна потреба в теоретичному обґрунтуванні переваг вільного підприємництва та фритредерства (політики «вільної торгівлі») над феодальною регламентацією економіки і державним протекціонізмом. Усе це створювало необхідні умови для об'єктивного наукового аналізу явищ і процесів ринкової економіки, яка досягла вже достатньої зрілості для цього, і розквіту економічної думки.

Незважаючи на оригінальність, логіку і силу свого економічного вчення, фізіократи були тільки предтечею наукової політичної економії. Справжнім творцем економічної науки став геніальний шотландський економіст Адам Сміт (1723-1790). Хоч економічна наука й не розпочинається безпосередньо з А. Сміта, але саме він став тим, хто написав першу в економічній теорії працю, в якій викладається загальна основа економічної науки, тому й став її фундатором.

Знаменита праця А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) стала найвидатнішим твором класичної політичної економії. У цій книзі А. Сміт узагальнив раніше накопичені економічні знання, здійснив глибокий теоретичний аналіз економічних явищ і процесів, створивши логічну наукову систему. Тому він по праву вважається основоположником економічної науки.

З першої ж фрази своєї книги Сміт засуджує меркантилістичне мислення, висуваючи для цього, здавалося б, зовсім не новий аргумент про те, що багатство народу створюється працею, яка є його суттю і природою. Цю думку він потім розкриває власною концепцією поглиблення поділу праці, яка за змістом є фактично доктриною технічного процесу як основного засобу зростання багатства «будь-якої» країни в усі часи.

«Невидима рука» Сміта - це суспільні умови і правила економічної поведінки, за яких завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка буде найдоцільнішим чином вирішувати всі суспільні проблеми і зумовить гармонію особистої і громадської волі з максимально можливою вигодою для всіх і кожного. Інакше кажучи, під «невидимою рукою» потрібно бачити стихійні об'єктивні ринкові закони, які діють незалежно від волі та бажань «економічних людей», спрямовуючи їхню діяльність у необхідне русло.

Предмет політичної економії Сміт розширив до дослідження умов виробництва і нагромадження матеріального багатства та законів їх руху.

Розглядаючи політичну економію як науку про об'єктивні економічні закони виробництва і нагромадження багатства, Сміт визначив її позитивну і нормативну сторони. Позитивна сторона політекономії полягає в теоретичному дослідженні умов виробництва і нагромадження, а нормативна - у розробці пігрунття господарської поведінки «економічної людини», наданні рекомендацій для проведення такої економічної політики держави, яка б змогла «забезпечити народу достатній дохід чи засоби існування, а точніше, забезпечити можливість добувати їх собі…»

Сміт значно збагатив арсенал методів економічних досліджень, розробивши метод економічної абстракції, суть якого полягає у виділенні головного, найсуттєвішого в явищі, яке вивчається, та абстрагуванні від другорядного, несуттєвого, що дає змогу виділити і дослідити найважливіші сторони явища, визначити його суть. Заслуга А. Сміта полягає в тому, що він уперше в історії економічних досліджень перейшов від аналізу окремих проблем до теоретичних узагальнень та систематизації економічних знань, тим самим створивши економічну науку.

3. Еволюція класичної політичної економії

Ідеї економічного вчення А. Сміта швидко поширювались по всьому світові, знаходячи своїх послідовників і супротивників. Особливого поширення вони набули в Англії та Франції - країнах, де з кінця ХVІІІ і до середини ХІХ ст. завершився промисловий переворот і відбувся перехід до індустріального (фабричного) виробництва. Ця подія знаменувалася заміною ручної праці машинною, перетворенням мануфактур на фабрики, створення ринкової інфраструктури.

Якісні зміни в економіці зумовили зростання темпів економічного розвитку і ще більше зміцнили віру економістів цієї доби у всесильність ідей економічного лібералізму, оспіваного їх кумиром - А. Смітом . Меркантилістичні уявлення і державний протекціонізм відійшли в минуле, а дедалі більша лібералізація економіки провідних країн світу нібито була доказом мудрої справедливості економічного вчення Сміта.

Водночас непослідовність деяких положень смітіанської теорії стала «міною уповільненої дії», яка зрештою привела до розмежування в таборі класичної політичної економії. Однак розмежування послідовників класичної школи не можна пояснити тільки непослідовністю та двозначністю певних положень вчення А.Сміта. основною причиною стали якісні зміни в ринковій економіці, нові явища і процеси, які класична економічна теорія ХVIII ст. була не в змозі пояснити.

3.1 Політична економія Ж.-Б. Сея

Жан - Батіст Сей (1767-1832) - видатний і послідовний продовжувач економічних ідей А. Сміта у першій третині ХІХ ст. у Франції, який абсолютизував вчення свого вчителя про економічний лібералізм і стихійний ринковий механізм господарювання. Сей узяв на себе нелегку місію популяризатора та інтерпретатора вчення Сміта.

Ж.-Б. Сей ретельно проаналізував погляди свого кумира, систематизував і модифікував їх з позицій прихильника теорії витрат виробництва, звівши до кількох логічно обґрунтованих основних економічних принципів.

Пояснюючи погляди А. Сміта на предмет і метод політичної економії, Ж.-Б. Сей у чіткій формі виклав своє їх бачення. Він дорікав Сміту за те, що той зробив значну поступку нормативній стороні економічної теорії. Французький дослідник намагається порвати з давньою традицією, яка сягає ще вчень кантоністів і меркантилістів, стосовно намагань зробити з теорії практичні рекомендації, свого роду інструкції для адміністраторів і державних чиновників.

За визначенням Сея, політична економія - наука виключно про спонтанний (стихійний) і об'єктивний економічний устрій, «про закони, які управляють багатствами», вона є простим викладом способу, яким «утворюються, розподіляються і споживаються багатства». Тому економічну науку, за переконанням Сея, потрібно відокремити від економічної політики та статистики. За Сеєм, політична економія - наука суто теоретична та описова. Роль ученого-економіста він вбачав у спогляданні, описанні та аналізуванні економічних процесів і явищ, а не в повчанні та наданні якихось порад щодо методів і форм господарювання.

Економічні закони в інтерпретації Сея подібні до законів природних - їх не встановлюють, не творять і не відкривають люди, вони самі випливають із природи речей, управляють законодавцями та державами, не знають кордонів і суворо карають тих, хто діє всупереч їм. Це означає, що Сей, як і більшість класиків, сконструював модель політекономії за взірцем точних наук, закони яких мають універсальний характер. Він гадав, що як і для фізики, так і для політекономії важливим є не стільки нагромадження фактів дійсності, скільки правильне формулювання загальних принципів, на основі яких потім можна зробити об'єктивні наукові висновки.

4. Історичний напрям у політичній економії

Економічна відсталість Німеччини на межі ХVIII - XIX ст., нерозвиненість ринкових відносин і тягар феодальних пережитків, територіально-економічна роздробленість країни, відсутність єдиного внутрішнього ринку та зовнішніх джерел нагромадження капіталу, панування на німецьких ринках товарів більш індустріально розвинених країн, острах революційних заворушень, несприйняття принципів класичної політичної економії, спрямованих на свободу та фритредерство, створили умови, в яких з'явилась німецька історична школа в економічній теорії. Свою назву вона набула завдяки «історичному методу», який її теоретики намагалися запровадити в економічні дослідження.

Теоретико-методологічними та ідеологічними передумовами появи неортодоксальних ідей та теорій історичної школи у Німеччині стали: давні традиції історико - філофських досліджень, формування історичної школи права; прикладний характер розвитку економічного знання, зорієнтованого на теорію і практику управління державою; зростання національної громадянської свідомості та поширення ідеології романтизму, що ґрунтувалося на прагненні національної єдності та побудови сильної централізованої німецької держави.

Суспільна думка Німеччини того часу, пронизана ідеями національної єдності, знайшла відображення в дослідженнях видатних філософів І. Канта, Й. Фітхе, А. Мюллера, які поставили в центр суспільного прогресу людину, підкреслювали пріоритетність морального закону і моральних норм, розглядали державу як суспільний інститут, що створює передумови для розвитку нації, заперечували пріоритет універсальних закономірностей і надавали перевагу національним особливостям тощо.

«Історичний метод» заперечує існування загальних закономірностей економічного розвитку та акцентує увагу на його національній специфіці, тому історична школа обмежувалася описом конкретно-історичних форм економічного розвитку окремих країн. Її представники по-новому трактували предмет економічної науки, вбачаючи його в історії народного господарства. Історична школа в цілому критикувала економічні вчення А. Сміта та Д. Рікардо, їхні ідеї економічного лібералізму, і виступала з позицій економічної відрубності країн, крайнього вираження протекціоністської політики держави.

«Історична» школа, виникнувши в Німеччині, у своєму розвитку пройшла два етапи: «старої» історичної школи (40 - 60-ті роки ХІХ ст.) і «молодої» історичної школи («перша хвиля» - 70 - 90-ті роки ХІХ ст.; «друга хвиля» - 90-ті роки ХІХ ст.). однак вона не стала суто німецьким явищем і мала значний успіх в інших країнах.

«Історичний метод» запропонували попередники історичної школи - німецькі вчені Адам Мюллер (1779 - 1829) і Фрідріх Ліст (1789 - 1846), які проповідували національну замкненість автаркію (відрубність), виступали проти міжнародного поділу праці. Особливий вплив на формування історичної школи в Німеччині справили ідеї Фрідріха Ліста.

У вченні про національну політичну економію Ліст підкреслював, що «наука не має права не визнавати природу національних відносин» і повинна спрямовуватися на забезпечення процвітання окремої нації, яка є чимось середнім між індивідом та всім людством.

5. Кейсіанство та його еволюція

політичний економіка сміт

Світова економічна криза 1929 - 1933рр. завдала удару небаченої сили по всій системі ринкової економіки, продемонструвавши безсилість знекровленого монополістичним пануванням ринкового економічного механізму в її саморегулюванні. Настав час кінця старої ринкової цивілізації. Якщо неокласична теорія кінця ХІХ - початку ХХ ст. поширювалася, головним чином, на мікроекономічний аналіз, то після глибокої кризи початку 30-х років і в процесі наступної тривалої депресії з її найвищим рівнем безробіття виявилась необхідність іншого - макроекономічного аналізу, фундатором якого став видатний економіст ХХ ст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946). На зміну неокласичній теорії прийшла інша, яка більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією стало кейсіанство.

Світова економічна криза зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втратили актуальності й у наші дні, адже основний їх зміст полягав у державному регулюванні ринкової економіки.

Головна ідея кейсіанства полягає в тому, що ринкова система зовсім не є досконалою і само регульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити тільки активна економічна роль держави.

Кейнс відхилив низку основоположних методологічних положень неокласичної економічної теорії та «реанімував» окремі постулати класичної школи. Зокрема, особливо не заглиблюючись в суть категорії «вартість», він трактував працю як «основний фактор виробництва», що діє «за наявності повної техніки, ресурсів, засобів виробництва та ефективного попиту». До ресурсу праці англійський теоретик відніс і «особисті послуги підприємців та їх помічників», тобто підприємницьку діяльність.

6. Розвиток неокласичної теорії у ХХ ст.

Протягом ХХ ст. неокласичний напрям економічної думки помітно модифікувався. Важливе значення в його розвиток мали дослідження британського теоретика Френсіса Ісідоро Еджворта (1845 - 1926). Він був послідовником В. Джевонса, А. Маршалла, дотримувався концепцій утилітаризму розробляв систему економічних змінних для вимірювання корисності благ, алгебраїчного і діаграмного уявлення економічної рівноваги.

У 1925р. вийшов підсумковий збірник статей Ф. Еджворта «Праці з політичної економії», де по-новому трактувались питання міжнародної торгівлі, оподаткування, а також певні проблеми статистики і теорії ймовірностей.

Американський економіст Ірвінг Фішер (1867 - 1947) удосконалив методи економіко-математичного аналізу, запропонував комплексний індекс економічних показників, який одержав назву «індексу Фішера».

Висновок

Економічний лібералізм повністю домінував у докейсіанській економічній теорії. Він виходив із принципу невтручання держави у господарське життя, пов'язуючи досягнення ринкової рівноваги та економічного процвітання виключно з дією об'єктивного ринкового механізму ціни, попиту і пропозиції на ґрунті конкуренції.

Економічний лібералізм зародився ще в надрах класичної політичної економії, був продовжений маржиналізмом і неокласичною економічною теорією, а на нинішньому етапі еволюції представлений насамперед неоліберальною концепцією та сучасним монетаризмом.

У складі сучасної західної економічної думки виділяють три основні напрями: кейсіанство, неолібералізм та інституціоналізм, кожен з яких характеризуються особливостями концепцій, методології і теоретичного апарату, відмінністю практичних рекомендацій.

Список використаної літератури

1. Ю.В. Ніколенко «Політекономія».

2. Посібник з економічної теорії.

3. В.М. Ковальчук, М.В. Лазарович, М.І. Сарай «Політологічний енциклопедичний словник».

Размещено на Allbest.ru