Правова база забезпечення чистої конкуренції в Україні і за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний авіаційний університет

Кафедра засобів захисту інформації

Домашнє завдання

з дисципліни: «Економіка інформаційної безпеки»

Правова база забезпечення чистої конкуренції в Україні і за кордоном

економічний законодавство антимонопольний конкуренція

Підготував:

студент 322 гр. ІІДС

Бабак Денис

Перевірив:

доцент

Левченко Э. Г

Київ 2012



Зміст

1. Історія формування антимонопольного законодавства України.

2. Аналіз чистої конкуренції та монополізму в Україні.

3. Антимонопольне законодавство США.

Список використаної літератури

Додатки



1. Історія формування антимонопольного законодавства України

На сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції, що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Відповідно запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави.

В Україні становлення національного конкурентного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття. Перший етап формування антимонопольного законодавства завершився прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” № 2132-XII (далі - Закон про обмеження монополізму), що був одним із перших законодавчих актів, спрямованих на забезпечення умов для розвитку і функціонування механізмів ринкової економіки, і став правовою основою для подальшого розвитку антимонопольного законодавства України.

Слід наголосити, що зазначений етап припав на час, коли курс держави на реформування економічної системи піддавався серйозним корективам. Пряме державне регулювання стало більш жорстким і охопило, зокрема, цінову та грошово-кредитну політику. Розширилися масштаби державних замовлень і використання державних контрактів, централізованого розподілу товарів. Значного поширення набула практика надання як безпосередньої державної підтримки, так і прямих субсидій, дотацій, пільгових кредитів підприємствам і організаціям, передусім монополістам. Ураховуючи монополізацію більшості галузей економіки держави, такий стан речей створив підстави для зловживання монопольним становищем. З іншого боку, підприємства, що тільки починали свою діяльність, нерідко втрачали стимули до конкурентної боротьби. Заходи ж щодо демонополізації та роздержавлення економіки лише почали впроваджуватися, і на той час ще не спиралися на якусь системну політику держави.

Однак згодом в Україні проголосили курс на впровадження радикальних реформ, спрямованих на забезпечення реальної ринкової трансформації всіх сфер економіки. І якщо в країнах з розвиненою ринковою економікою антимонопольні органи переважно контролюють діяльність підприємців, то в нашій державі першочерговим завданням відомств, зокрема Антимонопольного комітету України, стало сприяння розвитку конкурентного ринкового середовища.

Процес реформування антимонопольного законодавства супроводжувався прийняттям цілого комплексу законодавчих актів. Так, Верховна Рада прийняла Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. № 3659-XII (далі - Закон про АМК), яким закріпила статус, структуру, повноваження та основні засади діяльності Антимонопольного комітету України, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР, що визначив правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції, Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р. № 1682-III, який встановив засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Відповідні зміни були внесені також до Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-X та Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III, які встановили адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Важливим кроком стало закріплення принципу захисту конкуренції у ст. 42 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 42 Основного Закону встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Крім того, у п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції зазначено, що виключно законами визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного законодавства.

Водночас можна зазначити, що досі застосування конкурентного (антимонопольного) законодавства в Україні залишалося недостатньо ефективним.

У процесі проведення реформи антимонопольного законодавства ідеологія конкурентної політики зазнала суттєвих корекцій. Нагальна потреба у вдосконаленні антимонопольного законодавства слугувала підставою для проведення роботи із розробки принципово нового законодавчого акта в сфері регулювання конкурентних відносин. Урешті-решт 11 січня 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про захист економічної конкуренції” № 2210-III (далі - Закон про захист ЕК), робота над яким тривала майже дев'ять років. Цей законодавчий акт вигідно вирізняється концептуальною новизною та прогресивністю і на сьогодні є основним нормативним документом у галузі конкурентного законодавства України. Його розробці передувало опрацювання значної кількості законів країн Західної, Центральної та Східної Європи, законодавства країн-членів СНД. Вивчався більш ніж сторічний досвід застосування антитрестівського законодавства США та п'ятдесятирічний досвід Німеччини. Крім того, проаналізовано і враховано положення законодавства ЄС у сфері захисту конкуренції та вивчено практику його застосування Четвертим генеральним директоратом та судами ЄС.

Загалом слід визнати, що новий Закон порівняно із Законом про обмеження монополізму грунтується на абсолютно інших принципах конкурентної політики держави. З набуттям чинності Законом змінено не лише низку правових норм, але й всю систему конкурентного законодавства. Основними засадами визначено підтримку та захист економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямованість на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У Законі досить виважено дається визначення таких основних термінів: економічна конкуренція, контроль, монополізація, суб'єкт господарювання. Зокрема, економічна конкуренція визначається в Законі як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Звертає на себе увагу те, що в Законі про захист ЕК ураховано відповідні положення законодавства ЄС у сфері регулювання конкурентних відносин, підгрунтя якого заклала Угода “Про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною” від 1994 р. (далі - УПС). Так, згідно зі статтями 49-51 Частини VI УПС Україна взяла на себе зобов'язання із забезпечення відповідності законодавства в пріоритетних сферах, де конкуренція посідає одне з важливих місць. Це, зокрема, вимоги пунктів 2.1 та 2.2 ст. 49 УПС про наявність та виконання законів, спрямованих проти обмежень конкуренції, та про утримання від надання державної допомоги, що загрожує спотворити конкуренцію (вказані вимоги на сьогодні значною мірою виконані саме з прийняттям Закону про захист ЕК). Виконанню положень п. 2.5 ст. 49 УПС щодо підприємств, яким державою надані виключні права, сприяло прийняття Закону України “Про природні монополії”. З огляду на це слід зазначити, що ст. 90 Договору про ЄС трактує природні монополії як такі, що належать саме до категорії підприємств з виключними правами.

На розвиток основних засад Закону про захист ЕК Антимонопольний комітет України прийняв цілу низку нормативних актів, що конкретизують окремі положення Закону, визначають вимоги до документів, які подаються в Антимонопольний комітет України, порядок розгляду звернень і заяв, проведення розслідувань і перевірок тощо. Зокрема, прийняті та набули чинності Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, Методика визначення відносин контролю тощо.

Однак практика застосування зазначеного Закону лише починає формуватися, а тому питання тлумачення понятійного апарату і основних положень Закону вимагають особливої уваги як з боку працівників Антимонопольного комітету України, так і широкого загалу учасників ринку в нашій державі. Зокрема, на окрему увагу заслуговує правове регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності - монополістів.

2. Аналіз чистої конкуренції та монополізму в Україні

В Законі про захист ЕК прямо не дається визначення поняття “монопольне (домінуюче) становище” суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, хоча й встановлено критерії для його визначення. Доповнює і конкретизує положення Закону щодо визначення монопольного (домінуючого) становища відповідна Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р. На підставі аналізу цих нормативних актів монопольним (домінуючим) становищем можна визнати таке становище суб'єкта господарювання, що дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку.

Близьким за змістом є визначення монопольного становища підприємця у європейському праві (Договір про створення ЄС): “економічна влада певного підприємства, яка дозволяє йому чинити перешкоди ефективній конкуренції на своєму ринку та ставить підприємство у таке становище, коли воно може впливати на умови розвитку конкуренції і діяти, незважаючи на такі умови”. Подібним чином визначає монопольне становище і Закон Російської Федерації “Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках”: “виключне становище господарчого суб'єкта чи кількох господарчих суб'єктів на ринку товару, що дає йому можливість здійснювати визначальний вплив на загальні умови обороту товару на відповідному товарному ринку чи ускладнювати доступ на ринок іншим господарчим суб'єктам”. Як бачимо, концептуально розуміння монопольного становища як у національному, так і в наднаціональному законодавстві мало чим відрізняється, що свідчить про спільність даної проблеми і можливість ефективної взаємодії на міждержавному рівні.

Відповідно до критеріїв визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, що встановлені у ст. 12 Закону про захист ЕК, суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

(1) на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

(2) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Зокрема, монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може визнаватися становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Крім того, згідно з Законом вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону про захист ЕК. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70% - і при цьому вони не доведуть, що між ними є значна конкуренція.

Можна зазначити, що в Україні закон встановлює значно нижчий відсотковий розмір частки на товарному ринку для надання статусу монополіста, ніж в інших країнах. Так, суб'єкт господарювання може бути визнаний монополістом у разі, якщо його частка на ринку товарів досягла 35% або навіть є меншою за умови, що цей суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції. Наприклад, у Російській Федерації домінуючим визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку становить 65%, у США цей показник дорівнює 60%. Законодавство ЄС взагалі не встановлює конкретний розмір частки ринку, контроль над якою дозволяє визнати суб'єкта господарювання монополістом. Така частка має бути достатньо вагомою і для кожного випадку визначається окремо (з урахуванням специфіки ринку та інших чинників).

Водночас відповідно до чинного законодавства України набуття суб'єктом господарювання статусу монополіста само по собі не вважається правопорушенням, хоча й може тягти за собою певні адміністративно-правові наслідки. Закон не переслідує суб'єктів господарювання - монополістів, а лише забороняє зловживати монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

При цьому відповідно до Закону про захист ЕК захист економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності має досягатися завдяки контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання, запобіганню та припиненню зловживань домінуючим становищем на ринку, і контролю за економічною концентрацією. Закон забороняє дії, наслідком яких є обмеження конкуренції або порушення інтересів інших осіб.

З метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів та адресного антимонопольного регулювання Антимонопольним комітетом України складається та ведеться Перелік суб'єктів господарювання, що посідають монопольне становище на ринку, положення про порядок складання і ведення якого затверджене Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 р. № 2-р. До цього Переліку включаються суб'єкти господарювання, частка котрих на загальнодержавному ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України до Переліку можуть бути включені й ті суб'єкти господарювання, частка яких на ринку певного товару не перевищує 35%. При цьому при складанні проекту Переліку підтримку забезпечує Міністерство статистики шляхом визначення груп взаємозамінних товарів та часток суб'єктів господарювання на відповідних ринках. Ведення Переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення суб'єктів господарювання до Переліку чи виключення з нього.

Таким чином, діяльність суб'єктів господарювання, внесених до зазначеного переліку, перебуває під посиленим контролем з боку органів Антимонопольного комітету України на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

З набранням чинності новими законодавчими актами в сфері регулювання конкурентних відносин розширилися також можливості Антимонопольного комітету України впливати на суб'єктів господарювання. Повноваження органів Антимонопольного комітету України при реалізації контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції закріплені в ст. 8 Закону про АМК. До таких повноважень, зокрема, належать: визначення меж товарного ринку і монопольного становища суб'єктів господарювання, надання суб'єктам господарювання обов'язкових для виконання рішень про припинення порушень антимонопольного законодавства, про примусовий поділ монопольних утворень, застосування штрафних санкцій тощо.

Слід зазначити, що Законом про захист ЕК значно посилено відповідальність за порушення конкурентного законодавства порівняно з Законом про обмеження монополізму. Зокрема, чинний Закон підвищив межу розміру штрафу за порушення законодавства до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Крім цього, у разі незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки), накладається штраф у розмірі до потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.

Загалом за порушення законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів можуть бути застосовані такі форми відповідальності, як:

· штраф (накладається на юридичних та фізичних осіб, групи суб'єктів господарювання);

· примусовий поділ (застосовується до суб'єктів господарювання, що зловживають домінуючим становищем на ринку);

· адміністративна відповідальність (керівників суб'єктів господарювання);

· відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення конкурентного законодавства.

Водночас реальних позитивних зрушень у сфері демонополізації економіки можна досягти тільки шляхом проведення серйозних структурних перетворень в національній економіці. В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, держава має виконувати особливу функцію - не лише сприяти розвитку, але й створювати конкуренцію. Стратегічною метою вже проголошено скорочення частки монопольного сектора економіки України до рівня 10-12% внутрішнього валового продукту. З огляду на це одна з ключових ролей відведена саме органам Антимонопольного комітету України, завданням яких є не лише контроль за діяльністю монопольних утворень, але й застосування до порушників конкурентного законодавства дієвих важелів впливу.

3. Антимонопольне законодавство США

Найважливіші принципи антимонопольної політики сформульовані в спеціальному зводі господарського права США під назвою "Антитрестівське законодавство".

Об'єктом антимонопольного регулювання є поведінка компаній і інституційна структура економіки. Остання, згідно антимонопольним нормам повинна бути "ефективною", тобто при певному обсязі знаходяться в розпорядженні суспільства ресурсів максимізувати в кількісному і оптимізувати в якісному відношенні виробництво споживаних суспільством благ. Така, на їхню думку, структура, що складається з економічно і юридично незалежних один від одного конкуруючих між собою на ринку компаній, кожна з яких самостійно визначає характер створюваної продукції і обсяг її випуску. Дія ж антитрестівського законодавства здійснюється на склад господарських одиниць, їх економічну поведінку та ряд форм взаємовідносин між ними.

Таким чином, мета антитрестівського законодавства полягає в підтримці конкуренції як основи господарського механізму, що забезпечує ефективність виробництва, відповідність між інтересами розвитку окремих компаній та економіки країни в цілому, запобігання дискримінації споживача. Антимонопольна діяльність забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції - порівняльної та селекційної.

Поняття "ринкова сила" (market power) виступає в якості основного елемента виявлення і побудови системи доказів факту монополізації чи спроби її здійснити. Практика свідчить про необхідність вельми чіткого його визначення, так як від цього залежить оцінка соціальності дій тієї чи іншої фірми. Ринкова сила розуміється в американській практиці як здатність фірми збільшити прибуток шляхом зниження обсягу випуску продукції і збільшенні ціни її одиниці, тобто ринковою силою володіє лише та компанія, яка здатна підвищити ціни на свою продукцію і отримати вигоду, причому робити це протягом досить тривалого часу. Засобом отримання ринкової сили є обмеження конкуренції. Однак і одержання ринкової сили не є для компанії самоціллю. Кінцева ж завдання полягає у використанні ринкової сили для одержання монопольного надприбутку. Тому ринкову силу називають також монопольною силою або ступенем монополії.

Антитрестівське, як втім, і більшість інших видів законодавств, націлене не тільки і не стільки на те, щоб покарати його порушників, скільки на те, щоб запобігти самі порушення. По суті, воно є інструментом регулювання, націленого на формування соціально прийнятного розподілу суспільних виробничих ресурсів між господарськими суб'єктами, а, отже, і рівня цін. Караючі ж функції антитрестівського законодавства скоріше використовуються для запобігання відхилень від подібного стану економіки, ніж носять характер самоцілі. Цим, зокрема, пояснюється і відносна м'якість самих покарань за порушення антитрестівського законодавства, тобто в цілому воно носить превентивний профілактичний характер.

Сучасне антитрестовські законодавство США має ряд особливостей. Головна особливість антитрестівського законодавства полягає в тому, що воно спрямоване на захист так званої олігополії як ринкового механізму. Під олігополією розуміється така організація галузі (або локального ринку), при якій обмежене число великих виробників випускає значну або переважну частину галузевої продукції і завдяки цьому вони або здатні здійснювати самостійну монопольну політику, або вступати в монопольну змову щодо єдиної ринкової політики. До теперішнього часу в результаті довготривалої концентрації виробництва і капіталу олігополія склалася в переважаючим більшості галузей капіталістичної економіки. Поза сфери антимонопольного законодавства залишаються лише 3 групи галузей. По-перше, галузі, де не склалася олігополія, тобто існує велике число відносно дрібних виробників. По-друге, галузі, які пов'язані з так званою монополією, тобто вимагають для свого функціонування єдиної організаційно-правової системи. І, по-третє, некомерційні види діяльності (у тому числі благодійні, громадські організації та інше).

Що стосується другої особливості, то в сучасний період антитрестовські законодавство в значній мірі грунтується на засадах, відповідно до яких і сама компанія, і її діяльність, яку з чисто популістських позицій можна трактувати як монополістичну, оцінюється насамперед з точки зору впливу на ефективність економіки.

Якщо визнано, що подібна діяльність сприяє підвищенню ефективності, то вона не піддається антимонопольним санкціям.

Третя особливість антитрестівського законодавства - це існування 2-ох шляхів його реалізації - судово-законодавчого та адміністративного. Законодавче регулювання покладено на Міністерство юстиції та суди; воно передбачає судове переслідування і покарання за порушення антитрестівського закону, причому позивачем і відповідачем може бути будь-яка фізична або юридична особа - окремий громадянин, приватна компанія або державна організація. Якщо компанія-відповідач визнається винною в порушенні антитрестівського закону, проти її застосовуються карні або цивільно-правові санкції. В останні ж роки такі санкції застосовуються найчастіше в зв'язку з появою тепер особливим видом цінової змови - фіксуванням ставок у торгах на отримання державних контрактів.

Нерідко антитрестовські справи завершуються мировою угодою - компромісом сторін. Найчастіше це пов'язано як із складністю судового розгляду антитрестовські справ, так і з їх дорожнечею. З цих причин при практичному здійсненні антитрестівського законодавства широко використовується і адміністративний шлях До адміністративних засобів регулювання можна віднести численні "інструкції" і "керівництва", що випускаються "ФТК" на додаток до антитрестівським законам. Адміністративні розслідування порушень антитрестівського законодавства, що проводяться "ФТК", ведуть не до покарання, а лише до скасування неправильних рішень компаній.

Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені в інших. Для прикладу, багато країн світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема, значно різняться органи забезпеченняйого дотримання, частка ринку, яку має охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.

Слід відзначити, що антимонопольне заонодавство України є подібним до світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного врегулювання.



Список використаної літератури

1. Краснікова Л.І., «Аналіз стану монополізму в Україні».

2. Марцин В.С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави // Економіка. Фінанси. Право. - 2007.

3. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Голос України. -- 2001. -- № 37.

4. Антимонопольне законодавство України: Збірник нормативних актів.

5. Розпорядження Президента України “Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” № 1184/2005р. від 03.10.05 “Урядовий кур'єр” від 12.10.05.

6. Валітов С. Конкурентне право України: Навчальний посібник.

7. Троцковский А.А. Антитрестовское законодательство США.

8. http://www.bestreferat.ru/referat-23091.html

9. http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=212425&cat_id=212422

10. http://www.ftc.gov/bc/anncompreports.shtm



Додатки

Рис. 1. Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2011 року

Рис. 2. Динаміка структурних передумов конкуренції в економіці України на початок 2011 року порівняно з початком 2010 року, %



Рис. 3. Структура порушень законодавства про захист економічної конкуренції, припинених Комітетом у 2011 році

Рис. 4. Структура порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем у 2011 році, %

Таблиця 1. Структура припинених Комітетом порушень законодавства про захист економічної конкуренції за галузями

Ринок	Кількість порушень у 2011 році, %
	Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання	Зловживання монопольним становищем	Антиконкурентні дії органів влади	Недобросовісна конкуренція	Всього разом з іншими
Адмінпослуги	0,00	7,73	35,51	0,00	11,39
ЖКГ	9,21	32,54	32,72	1,09	22,78
АПК	27,26	3,64	1,75	27,51	11,09
ПЕК	15,23	12,48	0,35	2,84	8,51
Охорона здоров'я, лікарські засоби та медичні засоби	5,08	7,68	1,40	12,88	6,53
Послуги землевпорядкування та послуги оренди нерухомого майна	0,19	5,81	5,41	0,44	4,31
Транспорт	2,07	3,49	3,58	1,09	3,29
Зв'язок та телекомунікації	0,00	3,89	0,26	2,40	2,28
Будівництво та будівельні матеріали	7,71	1,41	0,79	3,28	2,12
Обслуговування та ремонт автомобілів	0,38	2,17	0,17	2,18	1,31
Інші ринки	32,89	19,15	18,06	46,29	26,41
Всього	100	100	100	100	100

Основними ринками, на яких виявлені порушення законодавства про захист економічної конкуренції, були ринки житлово-комунального господарства (22,78 відсотка всіх порушень), адміністративних послуг (11,39 відсотка), агропромислового комплексу (11,09 відсотка), паливно-енергетичного комплексу (8,51 відсотка), охорони здоров'я (6,53 відсотка), послуг землевпорядкування та послуг оренди нерухомого майна (4,31 відсотка).

Рис. 4. Структура порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем у 2011 році, %



Рис. 5. Структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції

у 2011 році

Таблиця 2. Розподіл наданих Антимонопольним комітетом України у 2007-2011 роках дозволів на концентрацію суб'єктів господарювання за видами

Рік	Вид концентрації	Всього
	Злиття	Спільне створення	Набуття контролю	Придбання акцій (часток, паїв)	Інші
2007	13	21	11	663	11	719
2008	26	34	43	711	1	815
2009	1	16	45	394	24	480
2010	21	25	71	401	41	559
2011	13	18	136	417	1	585
Всього	74	114	306	2586	78	3158



Рис. 6. Схема органів та апарату Антимонопольного комітету України

Размещено на Allbest.ru