Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Поняття ціноутворення та ціни
• 1.1 Ціноутворення як економічна категорія. Механізм управління процесом ціноутворення
• 1.2 Види та структура цін
• 1.3 Цінова політика підприємства. Методи ціноутворення
• Розділ 2. Економічний аналіз діяльності ТзОВ "Дубок"
• 2.1 Організаційно-економічна характеристика ТзОВ "Дубок"
• 2.2 Аналіз структури балансу ТзОВ "Дубок"
• 2.3 Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів ТзОВ "Дубок"
• Список використаних літературних джерел

Вступ

В умовах встановлення ринкових відносин в Україні питання ціноутворення дуже актуальне. Специфіка української економіки полягає в тому, що перехід до вільних цін здійснюється після багаторічного панування планових цін, що встановлювались державою.

Складність ціноутворення полягає в тому, що ціна - категорія кон'юнктурна. На її рівень впливають комплекс політичних, економічних, психологічних та соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатись фактором витрат, а завтра її рівень може залежати від психологічної поведінки покупців.

Ціни є активним інструментом формування структури виробництва, здійснюють вирішальний вплив на рух суспільного продукту в матеріально-речовій-формі, сприяють збільшенню ефективності виробництва, впливають на розподіл і використання робочої сили, визначають рівень життя населення.

Ринкова економіка базується на економічно самостійних товаровиробниках, а для них ціни - вирішальний фактор результатів виробничої та фінансової діяльності. Ринок диктує умови виживання. Будь-який виробник при плануванні своєї діяльності виходить з того, наскільки виручка від реалізації товарів (робіт, послуг та ін.) перевищує виробничі та комерційні витрати. Виручка від реалізації залежить не тільки від кількості проданих товарів, але й від ціни, що діє на ринку. Тому правильно вибрана цінова стратегія, розумна тактика формування цін, економічно вивірені методи ціноутворення складають основу успішної діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності.

Розділ 1. Поняття ціноутворення та ціни

1.1 Ціноутворення як економічна категорія. Механізм управління процесом ціноутворення

Щоб зрозуміло пояснити кожному, що таке ціноутворення, достатньо однієї фрази. Ціноутворення це один з результатів фінансової політики, це те, по чому громадянин робить висновок про ефективність економіки. Мабуть, просту людину з-поміж усіх "заходів" держави ціноутворення цікавить найбільше з переходом України до ринкової економіки. Для встановлення логічної послідовності з'ясуємо спочатку природу ціни, поступово переходячи до процесу ціноутворення та його безпосереднього місця в державній фінансовій політиці.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціна кожного окремого товару необов'язково співпадає із його вартістю: вона може відхилятися вгору і вниз від вартості в залежності від попиту та пропозиції на даний товар та від багатьох чинників, які діють у суспільстві. Важливу роль при цьому відіграє стан товарно-грошових відносин і їх розвиток. У ринкових коливаннях цін навкруги вартості має місце дія закону вартості - економічного закону товарного виробництва. (с.28 Ерухимович)

Закон вартості діє в середовищі конкурентної боротьби, в якій перемагають товаровиробники, які застосовують нову техніку та технологію, найбільш ефективні заходи організації процесу виробництва. Таким чином, під впливом закону вартості здійснюється технічний прогрес та відбувається поділ товаровиробників: одні в результаті конкурентної боротьби стають банкрутами, інші ж процвітають.

Закон вартості є регулятором процесу виробництва та обігу товарів і діє через механізм цін, що сприяє встановленню певної рівноваги в співвідношенні цін на різні види товарів та створює основу для визначення границі між економічно вигідним та невигідним.

Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. Значення ціни зумовлюється її місцем у системі відносин розширеного відтворення.

У ціні відбивається кількість матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які понесені у процесі виробництва товарів та їх реалізації.

Ціна обслуговує господарський обіг і є показником мінових відносин між товарами і грошима.

У сукупності закупівельні, оптово-посередницькі та роздрібні ціни утворюють єдину взаємопов'язану систему цін, що забезпечує процес реалізації створеного в національній економіці загального суспільного продукту за матеріально-речовим складом і вартістю.

Пропорції обміну окремих споживчих товарів на грошові доходи впливають на співвідношення рівня цін на ці товари та рівня ціни. Це залежить від таких чинників: доходів населення, національних і демографічних особливостей, розвитку транспорту тощо.

Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій:

- облікової;

- регулюючої (збалансування попиту та пропозиції);

- стимулюючої;

- розподільчої (с.46 Горобчук)

Отже, ціна - це головна та універсальна форма зв'язку товаровиробника та ринку. Вона робить можливою (або неможливою) купівлю-продаж товарів, а відповідно, й саме економічне існування виробника товару. Можливості реалізації практично всіх економічних інтересів в кінці кінців визначаються рівнем ціни, за якою продається та купується товар. Правильний вибір ціни є запорукою гарного фінансового стану та фінансової стійкості підприємства (фірми), успішної реалізації тактичного та стратегічного планування.

ціноутворення ціна динаміка рівень

Світовою практикою здобуто достатньо великий досвід розробки та використання ринкового механізму ціноутворення, на котрий впливають такі умови:

- кількість суб'єктів ринку (продавців та покупців): чим їх більше, тим в меншому ступені змінюється ціна;

- незалежність суб'єктів ринку: чим їх менше, тим більше можливостей як у продавців, так і у покупців впливати на рівень цін і навпаки;

- ступінь індивідуалізації продукції (робіт, послуг): чим різноманітніше їх асортимент, тим більше ймовірність того, що окремі їх види зможуть витримати загальний напружений стан ринку;

- зовнішнє обмеження: на рівень цін на ринку впливають такі фактори, як попит, пропозиція, державне регулювання цін та ін. (с.32 Ерух)

Таким чином, ціноутворення - це процес встановлення цін. У нашому випадку слід додати, що у цьому процесі важливе місце належить державі. Ринкове ціноутворення базується на загальних об'єктивних і суб'єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення і подальшу політику в державі.

Під ціноутворенням розуміється процес формування рівнів, структури, динаміки цін, які утворюють єдину систему, з метою забезпечення суспільного відтворення тими темпами та пропорціями, які відповідають вимогам законів розвитку економіки в кожному конкретному періоді часу. Ця проблема вирішується в єдності макро- та макрорівнів економіки, що передбачають реалізацію економічних інтересів всіх учасників відтворення.

Процес ціноутворення здійснюється на основі методології, тобто окупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін у державі. Методологія процесу ціноутворення є єдиною для будь-якої системи незалежно від того, хто їх встановлює, терміну дії, сфери діяльності. На основі методології розроблюється політика ціноутворення, а також її стратегії. Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення. У загальному вигляді це постійно діючі положення, що характерні для системи цін і є основою її створення. Вирізняють такі основні принципи ціноутворення:

- Науковість. Суть принципу полягає в тому, що при визначенні ціни необхідно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз кон'юнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогнозу зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.

- Цільова спрямованість. Реалізація цього принципу передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв'язати. Держава загалом окреслює напрямки розвитку й встановлює ціну, яка галузей, що виробляють певний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.

- Безперервність. Передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, удосконалення застарілих.

- Єдність процесу ціноутворення. Цей принцип передбачає контроль за ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки цей контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й регулюються державою (наприклад, ціни на газ, нафту, окремі види сировини, електроенергію, комунальні послуги тощо).

Характерною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Однак у будь-якій навіть з розвиненою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути. По-перше, діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни. По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання.

В Україні нині діють різні ціни залежно від ступеня регулювання: фіксовані, регульовані, вільні, індикативні. Більшість країн мають так звану змішану економіку, що базується на конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. Тому перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна втручатись в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ. Впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями. Загалом такий вплив має антикризовий характер.

Однак державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок за кредити, розмірів орендної плати тощо. Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбач вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, тому лише антимонопольні комітети можуть прима відповідні рішення та припиняти практику встановлення цін. Мета державного регулювання цін:

- забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

- стримування інфляційного підвищення цін через запроваджені заходів, які б усували причини його виникнення. Основною причиною необґрунтованого підвищення цін на продукцію державними підприємствами є їх монопольне становище. Як наслідок виникає дефіцит товарів, підвищуються ціни на сировину та паливо.

- соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до оновлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Особливо це стосується пенсіонерів, дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, інвалідів І, II груп та ін.

- формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити

- запобігання споживанню шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Метод регулювання цін може бути прямим (через засоби ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність галузей. У разі відхилень від встановлених норм і правил держава втручається в процес ціноутворення, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги, та вживаючи антимонопольних заходів, намагається зменшити напруження в суспільстві.

Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетиці, громадському транспорті, зв'язку, водопостачанні тощо).

Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічні умовами, що складаються в державі. Якщо кризові тенденції уповільнюються, то й держава обмежує регулювання цін.

Методи, за допомогою яких держава впливає на процеси ціноутворення, умовно поділяються на економічні та адміністративні.

До економічних методів належать такі:

- насичення ринку споживчими товарами;

- надання податкових пільг;

- система кредитування підприємств;

- дотримання чинного антимонопольного законодавства;

- державна інвестиційна політика;

- державне замовлення.

До адміністративно-командних методів регулювання процесів ціноутворення належать:

- встановлення фіксованих цін;

- встановлення регульованих цін;

- встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів.

Отже, ціноутворення - складний процес, державного характеру. Складність полягає в його адекватній організації та контролю. Для держави важливо спрогнозувати можливий вплив у потрібному випадку, інакше здатна до саморегуляції економіка може не витримати непотрібних методів впливу. Про наслідки говорити недоречно, вони занадто помітні в нашій державі. Повертаючись до ціноутворення, слід сказати, що Україна не визначилась з основними його напрямками, механізм та методи не мають єдності але перспективи залишаються.

1.2 Види та структура цін

В умовах вітчизняної економіки всі ціни складають єдину цілісну систему, яка під впливом багатьох чинників безупинно змінюється та розвивається. Дану систему утворюють різні види цін, що між собою тісно пов'язані та взаємозалежні. Визначальну роль у цій системі відіграють ціни на продукцію паливно-енергетичного комплексу, металургії, машинобудування, хімічної та інших стратегічних галузей. Зміна рівня ціни на один який-небудь вид продукції досить швидко впливає на величину, структуру та динаміку всіх цін в економіці.

Процес функціонування цін в єдиній економічній системі характеризується не тільки прямим зв'язком, а й зворотним. Прикладом цьому є зростання в сучасних умовах цін на енергоносії, що викликає відповідне підвищення цін в інших галузях економіки. Як результат, через певний час підприємства паливно-енергетичного комплексу змушені закуповувати у постачальників устаткування, машини, паливо, сировину та інші матеріально-технічні ресурси за більш високими цінами.

Дослідження системи цін у вітчизняній економіці показали, що взаємозв'язок і взаємозалежність цін у ній визначається трьома основними чинниками:

- єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки;

- характером взаємодії всіх елементів ринкового механізму господарювання із сектором державної економіки;

- взаємозв'язком усіх суб'єктів вітчизняної економіки в процесі реалізації продукції.

В основі взаємозв'язку всіх цін лежить принцип сполучених посудин: рух цін в одній підсистемі викликає автоматичні зміни в усіх інших підсистемах.

Систему цін характеризують наступні параметри: рівень, структура, динаміка.

Рівень - абсолютне кількісне вираження ціни в грошах.

Структура - певні співвідношення елементів ціни в відсотках або частках.

Динаміка - зміна рівня ціни. (26 Горобчук)

Склад і структура ціни, а відповідно і послідовність її формування залежить від значної кількості факторів, таких як вид продукції, умови придбання та реалізації, вплив податкового законодавства тощо. Крім того, ціна залежить від наступних положень:

- вітчизняна це продукція чи імпортна;

- вітчизняна продукція, яка реалізується на території України, чи призначена для експорту;

- продукція, яка обкладається податком на додану вартість, та не оподатковується.

В умовах ринку динаміка цін формується непередбачувано. Однак держава здатна економічно впливати на динаміку цін.

Ціни складаються з певних елементів до яких належать: собівартість, прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито, посередницько-збутова націнка, торговельна надбавка.

Обов'язковими елементами ціни є собівартість та прибуток. Відшкодування витрат та отримання прибутку - невід'ємна умова виробництва продукції в ринковому середовищі. Інші елементи в ціні з'являються в залежності від її соціального значення, галузевої незалежності продукції, кількості господарюючих суб'єктів та бажаючих придбати товар, послугу. Акцизний збір входить до складу продукції, що має ажіотажний попит. Податок на додану вартість включається в ціну більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обкладаються цим податком: учнівські зошити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів, вугілля та ін. Їх перелік є єдиним на всій території України і змінюється в законодавчому порядку. Мито входить до складу ціни товарів, що імпортуються. Націнки посередницько-збутових і торговельних організацій містять ціни товарів, які реалізуються через посередницькі структури.

Дану систему цін залежно від конкретних ознак можна певним чином систематизувати. Така класифікація дає змогу підвищити ефективність діючих цін на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки та створити умови для використання їх у ринковій системі. При цьому дуже важливо чітко визначити функції кожного виду цін.

Види цін в залежності від обслуговування конкретних галузей чи сфер економіки:

- оптові ціни на продукцію промисловості;

- закупівельні ціни;

- ціни на будівельну продукцію (кошторисні);

- тарифи вантажного та пасажирського транспорту;

- тарифи на платні послуги, що надаються населенню;

- роздрібні ціни;

- ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний обіг;

- надбавки, знижки, націнки в сфері обігу.

Види цін в залежності від території дії:

- ціни, єдині по країні (загальнодержавні);

- ціни місцеві;

- ціни зональні.

Види цін в залежності від порядку повернення споживачем транспортних витрат по доставці вантажу:

- ціни ФОБ в місці виробництва продукції;

- єдині ціни за винятком витрат по доставці;

- визначення ціни на основі базисного пункту.

За часом дії ціни класифікують:

- довгострокові та короткострокові ціни;

- поточні ціни, що змінюються в рамках одного контракту відповідно до коливань кон'юнктури ринку;

- ковзані, або спадаючі ціни, що встановлюються залежно від рівня попиту, поступово знижуючись в міру насичення ринку продукцією;

- гнучкі ціни, що швидко реагують на зміну попиту та пропозиції на ринку;

- сезонні ціни, що діють у певний період року.

За ступенем новизни продукції розрізняють ціни на нові товари та на товари, що реалізуються на ринку вже тривалий час. Від цього чинника та попиту на продукцію залежить методика визначення ціни.

Урахування меж держави в процесі реалізації продукції поділяє ціни на зовнішні та внутрішні. На рівень цін зовнішньоторговельного обороту значний вплив мають ціни світових ринків, що характеризують умови виробництва та реалізації продукції у світовому господарстві. Такі ціни використовуються при експорті та імпорті товарів, певною мірою формуючи економічні зв'язки з іншими країнами. Внутрішні ціни визначаються особливостями вітчизняного ринку виробників і ринку споживачів, а також рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції відносно імпортних аналогів.

Оптові ціни встановлюються на продукцію, яка здійснює обіг між промисловими підприємствами, або між ними та підприємствами і організаціями інших галузей (сільське господарство, торгівля, транспорт) різних форм власності великими партіями.

Різновидом оптової ціни є трансфертна ціна, яка застосовується при комерційних операціях між підрозділами однієї й тієї ж фірми чи підприємства. Вона може встановлюватися на готові вироби, напівфабрикати, сировину, а також на різні послуги.

Закупівельні ціни - це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими (оптовими) партіями реалізується суб'єктами ринку для подальшої переробки. Головним чином по закупівельних цінах реалізується продукція для створення спеціальних фондів (зерно) державними органами та недержавними підприємствами на м'ясо, цукор, насіння соняшнику та іншу сільськогосподарську продукцію.

На продукцію будівництва ціна виступає у формі кошторисної вартості - це ціна будівництва конкретного об'єкта. Найчастіше у будівництві діють ціни, які визначають середню кошторисну вартість одиниці будівельно-монтажних робіт (1 м3 кладки цегли, бетону, 1 м2 загальної площі тощо).

На послуги вантажного та пасажирського транспорту і на послуги, що надаються населенню підприємствами побутових та комунальних служб, встановлюються тарифи. Тарифами називаються ціни на послуги вантажного і пасажирського транспорту та на послуги, які надаються населенню підприємствами комунальної служби, служби побуту.

Роздрібні ціни - ціни кінцевої реалізації товарів, ціни за якими споживчі товари реалізуються через роздрібну торговельну мережу.

Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний обіг - світові ціни (які встановлюються на певні товари на провідних світових товарних біржах) та експортна ціна (за якою продукція експортується за межі країни).

Для зацікавлення споживачів в придбанні товарів (послуг), попередній оплаті рахунків, придбанні більшого обсягу або поза сезонні покупки, більшість фірм готові до змін своїх початкових цін через застосування різного роду системи спеціальних знижок. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємовідносин між покупцями і від кон'юнктури ринку під час укладання угоди. В міжнародній торгівлі сьогодні використовується біля двадцяти видів знижок.

Як було вище зазначено, за територіальним поширенням ціни поділяються на: загальнодержавні, місцеві та зональні.

Загальнодержавні м - це ціни, які встановлюються на всій території України однаковими і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами уряду. До них належать:

- квартирна плата за 1 м2;

- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню на комунально-побутові потреби;

- тарифи на послуги поштово-телеграфного зв'язку тощо.

До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Місцеві ціни встановлюються з врахуванням витрат виробництва і реалізуються у відповідному місці (області, місті) і є єдиними на його території. До них відносяться:

- ціни на окремі види хлібобулочних виробів;

- тарифи для населення на послуги з постачання води, газу і електроенергії; тарифи на перевезення пасажирів та вартість поїзних квитків у міському транспорті тощо.

Зональні ціни можна поділити на два види. До першого належать ціни, які встановлюються на деякі види продукції добувних галузей промисловості. Різниця в них обумовлена диференціацією витрат на виробництво в залежності від регіону, яка викликана різними умовами її добування. Другий вид включає єдині ціни, за якими постачальник реалізує продукцію всім споживачам певної території (географічної зони). (С.30-32 Горобчук)

У процесі переходу вітчизняної економіки до ринкових відносин запроваджена система цін, яка враховує характер впливу держави на процес ціноутворення в умовах підприємства. Дані ціни залежно від ступеня свободи при їх формуванні та використанні поділяють на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни на продукцію розробляються відповідними державними органами та затверджуються Управлінням з питань цінової політики при державній адміністрації. Вони залишаються незмінними по всій території та протягом усього періоду їх дії. У сучасних умовах такі ціни встановлюються на окремі види стратегічної сировини, дорогоцінні та рідкісноземельні метали, продукцію військового призначення.

Регульовані ціни встановлюються федеральними або регіональними органами ціноутворення, що функціонують при відповідних ринкових органах влади. Управління з питань цінової політики при державній адміністрації визначає для таких цін граничні рівні, перевищення яких неприпустиме. Регулювання їх здійснюють регіональні (федеральні) органи ціноутворення в межах установлених верхньої та нижньої границь ціни на основі коефіцієнтів зміни цін, граничних рівнів рентабельності або іншим аналогічними методами.

Вільні ціни формуються на підприємстві та затверджуються його керівництвом. Вони встановлюються на ті види продукції, що не входять до державного переліку фіксованих та регульованих цін. За своєю економічною сутністю вільні ціни є ринковими. Держава у даному разі може прямо впливати на зміну їх рівня через систему фінансового державного механізму або побічно, певною мірою впливаючи на динаміку кон'юнктури ринку.

У сучасних умовах фіксовані. регульовані та вільні ціни з урахуванням особливостей їх формування та використання контролюються інспекцією з контролю за цінними паперами при Міністерстві економіки України та відповідними її структурними підрозділами на регіональних рівнях. Це забезпечує підтримку необхідного рівня цінової дисципліни при реалізації продукції в умовах вітчизняного ринку. (Корнієв с. 19-24)

Як базова ціна, орієнтир для внесення поправок або фіксації рівня ціни при висновку операції використовуються:

1. Розрахункові ціни, які влаштовуються постачальником для кожного конкретного замовлення з урахуванням його технічних і комерційних умов;

2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах, періодичних виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних операцій за певний період, експертні оцінки, біржові котирування, ціни пропозицій великих фірм і

3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як правило, виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї або частині товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін прейскуранти доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.

Таким чином, ціна та ціна займає центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління підприємством, а широкий набір цін дозволяє йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах, що склалися на ринку.

1.3 Цінова політика підприємства. Методи ціноутворення

В будь-яких умовах фірма не може дозволити собі одне - встановлювати ціни без серйозного аналізу можливих наслідків кожного з варіантів такого рішення. Більш того, аналіз діяльності успішних фірм показує, що вони, як правило, мають чітку політику цін, та визначену стратегію ціноутворення.

Під політикою ціноутворення розуміють загальні принципи, яких фірма повинна притримуватися у сфері встановлення цін на свої товари або послуги. Вона з'єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач.

Під стратегією ціноутворення відповідно розуміють набір методів, за допомогою яких ці принципи можливо реалізувати на практиці. (с.39 Шуляк)

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами; з іншого боку - формування ціни, технологію її зародження, функціонування, зміни. Моделювання цінової політики здійснюється поетапно, у визначеній послідовності, а саме:

- визначення мети підприємства. Поряд з максимізацією прибутку, у залежності від обставин, вона може зводитися до забезпечення виживаності, завоюванню лідерства, збільшенню частки ринку, обсягу продажів, максимізації темпів росту;

- установлення характеру ринку, що визначається кількістю і розміром підприємства-конкурентів: чи віддаються переваги на ринку якому-небудь з конкурентів (вільна конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія);

- аналіз купівельного попиту. Як відзначалося, на його величину впливають різні фактори: потреба в товарі, відсутність чи заміни конкурентів, платоспроможність потенційних покупців, споживчі переваги.

- дослідження рівня ринкових цін. Фірма позиціонує (тобто визначає сприйняття споживачем своїх товарів у порівнянні з товарами конкурентів). З даною метою робляться порівняльні покупки, у результаті яких проводиться аналіз цін, товарів, якості і т.д.);

- аналіз витрат. Фірма визначає залежність загальних витрат від змін обсягу виробництва, визначає закономірності граничних витрат. При цьому ефективний підхід до ціноутворення припускає першочерговість аналізу рівня цін, що визначають обсяг продажів, масштаб виробництва, а вже потім їхнє співвідношення з витратами.

У рамках наступного етапу цінової політики проводиться:

- Фінансовий аналіз можливих варіантів ціни; витрат на виробництво продукту, у якому підприємство може завоювати покупців більш повним задоволенням їхніх потреб.

- Аналіз конкуренції. Дається оцінка можливого відношення конкурентів до намічуваних змін цін на продукцію і ті конкретні міри, що вони можуть почати у відповідь.

- Сегментний аналіз ринку. У ході його визначається, як найбільше вигідно диференціювати ціни, щоб максимально врахувати розходження між сегментами ринку по чутливості покупців до рівня цін продукції і за рівнем витрат підприємства для найбільш адекватного задоволення вимог покупців різних сегментів.

- Оцінка державного регулювання цін на дану продукцію.

Далі визначаються методи ціноутворення. Основні з них:

- метод повних (середніх) витрат;

- граничних (маржинальних) витрат;

- на основі цінності товарів, що відчувається;

- беззбитковості, цільового прибутку;

- на основі рівня поточних цін;

- на основі торгів;

- параметричний метод.

Лише після цього відбувається встановлення остаточної ціни. Враховуються психологічне сприйняття споживачем товару підприємства, реакція конкурентів, встановлення умов надання і рівня знижок за цінами і т.д.

Отже детальніше зупинимося на кожному із методів ціноутворення.

Метод повних (середніх) витрат. Підприємство на ринку запитує ціну товарів, здатну відшкодувати витрати і забезпечити максимально можливий прибуток на основі стандартної націнки в залежності від виду товару. Даний метод стикується з існуючою практикою калькулювання собівартості, що також пояснює його перевагу для багатьох вітчизняних виробничих структур.

Разом з тим у наявності й істотні недоліки: затратний механізм ціноутворення, що обумовлює слабку зацікавленість до їхнього зниження; знижується конкурентоздатність товару; слабкий зв'язок з рівнем попиту.

Метод маржинальних витрат - нове явище у вітчизняній практиці, що базується на поділі витрат на постійні і перемінні. При ціноутворенні враховуються фактичні перемінні витрати на одиницю продукції, що збільшуються на суму граничного доходу. Призначення останнього - покриття постійних витрат і забезпечення прийнятного прибутку підприємству.

Його очевидна перевага - скорочення загальної величини витрат підприємства, що стратегічно істотно для російських виробничих формувань з їхньою твердою конкуренцією з закордонними партнерами. Застосовуючи варіант "скорочених витрат", виробник, одержуючи виграш у збільшенні обсягу продажів, одночасно має можливість компенсувати непокриті постійні витрати за рахунок підвищення граничного доходу. У той же час застосування даного методу дуже обмежено в силу ряду причин: неврегульованість співвідношення принципів управлінського і податкового обліку, що залишається високої ступінь державного регулювання вітчизняного ціноутворення, низький кваліфікація адміністрації і т.п.

Установлення цін на основі цінності товару, що відчувається. Основним фактором виступають не витрати підприємства, а сприйняття споживача. Для цього в маркетинговій і збутовій політиці фірм використовуються спеціальні прийоми, а ціни покликані відповідати цінності товару, що відчувається. Для цього досліджуються моделі споживчого поводження, ціннісні представлення покупців. Також застосовуються нецінові методи впливу: сервісне обслуговування, гарантії покупцям і т.д.

Розрахунок ціни на основі забезпечення беззбитковості і цільового прибутку. Фірма прагне установити ціну, що забезпечує їй бажаний обсяг прибутку. За допомогою цього методу можна отримати відповідь на три запитання:

1. Якою має бути ціна, щоб при заданому обсязі виробництва отримати цільовий прибуток?

2. Яким має бути обсяг виробництва, щоб отримати цільовий прибуток, якщо на ринку склалась відповідна ціна?

3. Якщо підприємство зіткнулось із дефіцитом ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочої сили) і змушене скоротити обсяг виробництва, то якою має бути ціна, щоб забезпечити цільовий прибуток?

Аналіз беззбитковості досліджує співвідношення між сукупним доходом від реалізації випущеної продукції і загальною її вартістю (повними витратами на виробництво та реалізацію).

Будуються спеціальні графіки загальних витрат (постійних, тимчасових) і очікуваного виторгу при різних обсягах продажів. Крива виторгу залежить від ціни товару. Підбирається таке сполучення обсягу випуску і ціни, що забезпечує потрібний прибуток. Такий метод ціноутворення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту, необхідний для забезпечення беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Тут основним є розрахунок самої точки беззбитковості Тб, тобто такої кількості продукції, за якої сукупний дохід і загальна вартість продукції однакові, а за межами якої можливий прибуток. Цей метод використовують:

1) для досягнення запланованих термінів окупності капіталовкладень за заданим коефіцієнтом;

2) для підприємств, які мають зовнішні обмеження щодо норми прибутку і які бажають максимізувати її без порушення наявної заборони.

Вибір ціни на основі рівня поточних цін орієнтує діяльність фірм щодо ціноутворення передусім не на власні витрати, а на ситуацію на ринку, на цінову політику фірм-конкурентів. Поведінка фірм адекватна їхньому становищу на ринку. Фірма-лідер, як правило, диктує свої умови. Дрібніші фірми можуть собі дозволити орієнтуватися на лідера, змінювати ціну після того, як це зробив він. Метод ціноутворення, що орієнтується на рівень поточних цін, досить поширений. Він створює атмосферу справедливого підходу до встановлення ціни в цілому по галузі. А це дає змогу підприємствам отримувати певну норму в прибутку.

Установлення ціни на основі торгів. У процесі торгів кожна фірма конкурсант призначає ціну пропозиції, стежачи за тим, щоб вона була дещо нижчою, ніж у конкурентів, але й не опускалася нижче рівня собівартості. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням таких факторів: цінова політика фірми, психологія ціносприйняття, вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності.

Параметричний метод передбачає порівняння показників якості аналогічних товарів, чи товарів, що взаємозамінюються, оцінку відмінностей цих показників, виходячи з рівня діючих цін з урахуванням якості і споживчих властивостей. Параметричний ряд - це група виробів (телевізори, радіоприймачі) чи матеріалів (метали, тканини), яка характеризується єдністю призначення і спільністю технологічних процесів виготовлення. Найбільш поширеним методом ціноутворення з числа параметричних, виступає бальний метод (особливо в легкій, харчовій промисловості), який застосовується, коли неможливо оцінити параметри виробу.

Теоретично встановлення цін на товари, не є складним. Головним є спроможність підприємства надати своїм товарам таку якість, яка забезпечила б споживачам відчутну вигоду: наприклад, зменшення ризику під час купівлі чи використання товару, підвищення іміджу тощо. Однак практична реалізація такого принципу натрапляє на неабиякі труднощі, в тому числі на вибір показників диференціації товарів і ринків.

Розділ 2. Економічний аналіз діяльності ТзОВ "Дубок"

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТзОВ "Дубок"

ТзОВ "Дубок" створене з метою задоволення потреб населення, підприємств та установ у товарах, роботах та послугах високої якості та належного технічного рівня, отримання прибутку. Предметом діяльності є виробництво меблів, торгівельно-закупівельна та посередницька діяльність, в тому числі оптова, комерційна торгівля та інші види господарської та комерційної діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

Основна ціль підприємства - це сприяння укріпленню економіки України та розвитку ринкових відносин, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг), отримання прибутку для задоволення на його основі соціально-економічних інтересів власника.

Основним видом виробництва для нашого товариства є обробка та виготовлення різноманітної продукції з дерева.

Споживачами та постійними партнерами по збуту є понад 70 магазинів, підприємств, фізичних та юридичних осіб. Вони мають змогу пересвідчитись у належній якості продукції, що підтверджує конкурентоспроможність підприємства, гарну репутацію на вітчизняному ринку.

Організаційна структура управління ТзОВ "Дубок":

Генеральний директор. Йому підпорядковуються: головний інженер, комерційний директор, головний бухгалтер, фінансовий директор, технічний директор, маркетологи.

Головному інженеру підпорядковується цех по обробці дерева, виробничий цех, охорона праці і ТБ, склади, транспортний цех.

Комерційний директор керує відділом збуту.

Фінансовий директор керує планово-економічним відділом, бухгалтерією, комп'ютерним відділом.

Заступник директора з маркетингу керує відділом маркетингу.

Загальна характеристика продукції:

ТзОВ "Дубок" займається виготовленням меблів з різних видів деревини, зокрема виготовляється 5 основних видів продукції:

- стіл обідній;

- стіл письмовий;

- стіл комп'ютерний;

- шафа-купе;

- шафа стандартна.

На сьогоднішній день підприємство прибуткове.

Якщо порівняти суми виручки за останні три роки, то з'ясуємо, що у 2006 р. чистий дохід від реалізації продукції становить 441 431 тис. грн., що є найбільшою сумою у порівнянні з 2005 р. - 364 333 тис. грн., та у 2004 р. - 320 398 тис. грн. (Додаток В, Г).

Рис. 2.1 Динаміка чистого доходу (виручки) від реалізації товарів

Проаналізуємо показники цін на всі види продукції та кількість реалізованої продукції, що склалися протягом 2006 р.

Отже у 2006 р. ТзОВ "Дубок" реалізувало наступну кількість продукції за такими цінами (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Вартість реалізованої продукції за 2006 р.

Вид продукції	Ціна за одиницю продукції (грн.)	Кількість реалізованої продукції (шт.)	Загальна сума від реалізації даного виду продукції (грн.)
Стіл обідній	301,00	200	60 200
Стіл письмовий	280,80	250	70 200
Стіл комп'ютерний	426,82	396	169 021
Шафа-купе	1400,00	100	140 000
Шафа стандартна	649,64	139	90 300
Разом:	х	х	529 721

Як видно з таблиці найбільшу суму від загального доходу складає дохід від реалізації стола комп'ютерного (продукція першого виду) - 169 021 грн., в свою чергу, найменший доход підприємство отримує від реалізації стола обіднього (продукція другого виду) - 60 200 грн. Це обумовлене тим, що ціна одиниці продукції першого виду на 125,82 грн. перевищує ціну одиниці продукції другого виду, а також кількість реалізованої продукції першого виду перевищує кількість реалізованої продукції другого виду на 196 шт. Звідси можна зробити висновок, що попит на продукцію першого виду більший та споживач надає перевагу цьому виду продукції.

Рис. 2.2 Частка доходу від кожного виду продукції у сумі загальної виручки

2.2 Аналіз структури балансу ТзОВ "Дубок"

Аналіз фінансового стану підприємства починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо, в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела їх утворення.

За П (С) БО основні елементи фінансової звітності, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану, трактуються наступним чином:

- актив - це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигід підприємству;

- зобов'язання - теперішня заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів із підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов'язання - це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов'язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

- власний капітал - залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал - це внутрішня заборгованість суб'єкта господарювання перед його власниками. (економаналіз с.224-225)

Вартість активів (майна) підприємства характеризується загальною сумою всіх активів, які знаходяться на балансі підприємства. Розмір і склад активів залежить від обсягів і організації підприємницької діяльності та ефективності їх використання.

Розмір цього показника характеризує можливості підприємства здійснювати підприємницьку діяльність.

Зобов'язання підприємства за його балансом характеризується статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов'язаннями та короткостроковими кредитами банків.

Розглянемо аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення (табл. 2.2.) відповідно до даних додатку А.

Таблиця 2.2 Аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення (тис. грн.)

Показник	на 31.12.2005 р.	На 31.12.2006 р.	Відхилення
	сума	питома вага,%	сума	питома вага, %	+/-	%	п. с.
Актив балансу
Необоротні активи	233 076	81,73	279 774	83,76	+46698	+20,03	+2,03
Оборотні активи	52 030	18,24	54 192	16,22	+2162	+4,15	-2,02
Витрати майбутніх періодів	58	0,03	38	0,02	-20	-34,48	-0,01
Разом:	285 164	100	334 004	100	+48840	+17,12	х
Пасив балансу
Власний капітал, цільове фінансування	244 111	85,60	254 031	76,06	+9920	+4,06	-9,54
Зобов'язання (довго - та короткострокові)	41 053	14,40	79 973	23,94	+38920	+94,80	+9,54
Доходи майбутніх періодів	0	-	0	-	-	-	-
Разом:	285 164	100	334 004	100	+48840	+17,12	х

Аналізуючи структуру балансу, тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу на 48 840 тис. грн. (на 17,12 %). Це зумовлено зміною в структурі майна і джерел його утворення. Так вартість необоротних активів збільшилася на 46 698 тис. грн. (на 20,03 %), оборотних активів з 52 030 тис. грн. до 54 192 тис. грн., тобто на 2162 тис. грн. (на 4,15 %). В свою чергу, витрати майбутніх періодів зменшилися з 58 тис. грн. до 38 тис. грн., тобто на 34,48 %.

Що ж стосується джерел утворення господарських засобів, то збільшилася сума власного капіталу на 9920 тис. грн. Але й збільшилася сума зобов'язань, що в свою чергу складала: у 2005 р. - 41 053 тис. грн., а у 2006 р. - 79 973 тис. грн., тобто відбулося збільшення на 38 920 тис. грн., або на 94, 80 %.

Щодо змін у структурі активів, то питома вага оборотних активів зменшилась на 2,02 п. с., і відповідно збільшилася питома вага необоротних активів на 2, 03 п. с. Питома вага витрат майбутніх періодів зменшилась на 0,01 п. с.

У структурі джерел засобів також відбулися значні зміни, зокрема питома вага власного капіталу зменшилася на 9,54 п. с., а питома вага зобов'язань, відповідно, збільшилася на 9, 54 п. с.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальних формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюється. У зв'язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити їх зміни в складі, структурі і оцінити їх.

Проаналізуємо зміни, що відбулися у структурі активів підприємства ТзОВ "Дубок" за даними додатку Б (табл.2.3).

За даними таблиці 2.3 на підприємстві загальна вартість майна зросла на 48840 тис. грн., що складає 17,12 %. Такий приріст відбувся за рахунок збільшення вартості необоротних активів (відповідно, на 48698 тис. грн. (20,03 %)), оборотних активів - на 2162 тис. грн. (4,15 %). В свою чергу витрати майбутніх періодів зменшилися на 34,48 % (або на 20 тис. грн.).

Питома вага нематеріальних активів на підприємстві зменшилася з 2,30 % до 1,42 %, а саме на 1370 тис. грн. Залишкова вартість основних засобів зменшилась на 1,40 %, або на 2785 тис. грн.

Частка інших фінансових інвестицій зросла в 1,7 рази, що складає 35530 тис. грн. (з 20 900 тис. грн. на 31.12.2005 р. до 56 430 тис. грн. на 31.12.2006 р.).

Зменшилася довгострокова дебіторська заборгованість підприємства на 31 тис. грн., що складає 40,26 %

Таблиця 2.3 Аналіз структури активів ТзОВ "Дубок" (тис. грн.)

Види активів	на 31.12.2005 р.	на 31.12.2006 р.	Відхилення
	сума	%	сума	%	+/-	%	п. с.
І. Необоротні активи Нематеріальні активи: залишкова вартість	5311	2,30	3941	1,42	-1370	-25,80	-0,88
Незавершене будівництво	4383	2,00	20414	7,32	+16031	в 3,7 рази	+5,32
Основні засоби: залишкова вартість	199181	85,50	196396	70,23	-2785	-1,40	-15,27
Довгострокові фінансові інвестиції: Які обліковуються за методом участі у капіталі інших підприємств	2604	1, 20	2100	0,80	-504	-19,35	-0,40
Інші фінансові інвестиції	20900	8,97	56430	20, 20	+35530	в 1,7 рази	+11,23
Довгострокова дебіторська заборгованість	77	0,03	46	0,03	-31	-40,26	0
Інші необоротні активи	0	-	0	-	-	-	-
Всього за розділом І	233076	100	279774	100	+46698	+20,03	х
ІІ. Оборотні активи Запаси: виробничі запаси	5783	11,11	6367	11,75	+584	+10,09	+0,64
товари	17	0,03	20932	38,68	+20915	в 123 рази	+38,60
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: чиста реалізаційна вартість	32461	62,39	10571	19,51	-21890	-67,43	-42,88
Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом	70	0,13	5396	9,95	+5326	в 76 разів	+9,82
за виданими авансами	0	-	2194	4,05	+2194	-	+4,05
Інша поточна дебіторська заборгованість	6096	11,72	1105	2,04	-4991	-81,87	-9,68
Поточні фінансові інвестиції	2179	4, 19	1558	2,87	-621	-28,49	-1,32
Грошові кошти та їх еквіваленти: в національній валюті	4171	8,02	4745	8,76	+574	+13,76	+0,74
Інші оборотні активи	1253	2,41	13,24	2,44	+71	+5,66	+0,03
Всього за розділом ІІ	52030	100	54192	100	+2162	+4,15	х
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	58	100	38	100	-20	-34,48	х
Баланс	285164	100	334004	100	+48840	+17,12	х

Щодо оборотних активів підприємства, то збільшення їх вартості на 2162 тис. грн., пов'язане із зростанням залишків виробничих запасів (на 584 тис. грн., що складає 10,09 %), товарів (на 20 915 тис. грн., тобто в 123 рази). В свою чергу дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги зменшилась з 32 461 тис. грн. до 10 571 тис. грн., тобто на 21 890 тис. грн. (19,51 %). А дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом збільшилася на 5326 тис. грн. (9,95 %). Такі зміни відповідним чином вплинули на структуру оборотних активів.

Отже далі проведемо аналіз структури пасивів підприємства (за даними додатку Б), для цього визначаються зміни в їх складі та структурі і надається їх оцінка (табл.2.4).

За даними на 31.12.2006 р. відбулося збільшення власного капіталу на 9920 тис. грн., тобто на 4,06 %. Якщо детально розглянути структуру власного капіталу підприємства, то найбільшу питому вагу займає інший додатковий капітал (відповідно 67,07 % та 64,86 %), але відбулося його зменшення на 2,21 п. с. Розмір статутного капіталу не змінився і становить 30 600 тис. грн., хоча змінилася його питома вага у власному капітал підприємства, а саме з 12,54 % у 2005 р. до 12,05 % у 2006 р. Але зменшення частки статутного капіталу призвело до збільшення частки резервного капіталу на 25,04 %. Частка нерозподіленого прибутку також зросла на 17,23 %.

У довгострокових зобов'язаннях підприємства найбільшу питому вагу займають довгострокові кредити банків, а саме 91,31 та 95,54 %, тобто відбулося збільшення їх питомої ваги на 4,23 п. с.

У поточних зобов'язаннях підприємства найбільшу питому вагу займає на 31.12.2005 р. поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками, а саме 24,78 % (але на 31.12.2006 р. їх питома вага зменшилася до 2,76 %, що складає 22,02 п. с.), а станом на 31.12.2006 р. - інші поточні зобов'язання - 47,98 %, що у порівнянні з 2005 р. збільшилися на 21585 тис. грн., або в 5,4 рази.

Таблиця 2.4 Аналіз структури пасивів ТзОВ "Дубок" (тис. грн.)

Види джерел	на 31.12.2005 р	на 31.12.2006 р	Відхилення
	сума	%	сума	%	+/-	%	п. с.
І. Власний капітал Статутний капітал	30600	12,54	30600	12,05	0	0	-0,49
Інший додатковий капітал	163742	67,07	164762	64,86	+1020	+0,62	-2,21
Резервний капітал	4106	1,68	5134	2,02	+1028	+25,04	+0,34
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	45663	18,71	53535	21,07	+7872	+17,23	+2,36
Всього за розділом І	244111	100	254031	100	+9920	+4,06	х
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів	0	-	0	-	-	-	-
Інші виплати	0	-	0	-	-	-	-
Всього за розділом ІІ	0	-	0	-	-	-	-
ІІІ. Довгострокові зобов'язання: Довгострокові кредити банків	16197	91,31	25455	95,54	+9258	+57,16	+4,23
Інші довгострокові зобов'язання	1541	8,69	1187	4,46	-354	-22,97	-4,23
Всього за розділом ІІІ	17738	100	26642	100	+8904	+50, 20	х
ІV. Поточні зобов'язання Короткострокові кредити банків	0	-	14500	27, 19	+14500	-	+27, 19
Векселі видані	545	2,34	0	-	-545	-	-2,34
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	1648	7,07	0	-	-1648	-	-7,07
Поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів	5632	24,16	7370	13,82	+1738	+30,86	-10,34
з бюджетом	3300	14,15	1686	3,16	-1614	-48,90	-10,99
зі страхування	819	3,51	585	1,10	-234	-28,57	-2,41
з оплати праці	1590	6,82	2127	3,99	+537	+33,77	-2,83
з учасниками	5777	24,78	1474	2,76	-4303	-74,48	-22,02
Інші поточні зобов'язання	4004	17,17	25589	47,98	+21585	в 5,4 рази	+30,81
Всього за розділом ІV	23315	100	53331	100	+30016	в 1,3 рази	х
V. Доходи майбутніх періодів	0	-	0	-	-	-	-
Баланс	285164	100	334004	100	+48840	+17,12	Х

В свою чергу, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги зменшилась на 1648 тис. грн.

Зменшилася заборгованість перед фондом соціального страхування на 234 тис. грн., що позитивною тенденцією.

Але збільшення заборгованості з оплати праці на 537 тис. грн., або на 33,77 % є негативним і потребує більш детального аналізу за первинними документами підприємства. Зменшилася на 545 тис. грн. сума векселів виданих, що, в свою чергу, є позитивною тенденцією погашення заборгованості підприємства за векселями.