Варіація факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Характеристика графіка виробничої функції у короткостроковому періоді

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинаються в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є максимальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників використовуються при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:

-- на І фазі необхідно збільшувати масштаби виробництва, залучаючи більшу кількість змінного фактора виробництва;

-- на ІІ фазі є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво продукції за максимальних значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є максимальним;

-- на ІІІ фазі обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;

-- на IV фазі слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від'ємне значення.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл.2).

Таблиця 2

Виробнича сітка (обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з'єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску -- ізокванту (рис. 2).

1.3 Ізокванти, ізокости

Ізокванта -- це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 3).

Рис. 2. Ізокванта Рис. 3. Карта ізоквант

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою

, (1)

а капіталу працею

. (2)

Можливості взаємозаміщення факторів виробництва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис.4, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання (рис.4, б).

Рис. 4. Ізокванти для виробничих функцій: а -- з ідеальною взаємозамінністю; б -- з фіксованою пропозицією факторів виробництва

Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу й більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу виробництва. Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим. Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від зміни масштабу виробництва (рис. 5).

Рис. 5. Постійний (а), зростаючий (б) та спадний (в) ефекти від L збільшення масштабу виробництва

Виробництво продукції пов'язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником:

де МРL, МРК, МРn -- граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу; РL, РК, Рn -- ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости -- лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС -- сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами РL і РК, то рівняння ізокости має вигляд

ТC = LPL + KPK

Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 6). Нахил ізокости дорівнює (- РL/РК) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці.

Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 6).

У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологією) той самий, тобто виконується рівність:

або

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Поєднання таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утворює лінію (рис. 7.7), яка називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія розвитку, розширення виробничої діяльності) підприємства у довгостроковому періоді.

Рис. 6. Графічне зображення . Лінія росту рівноваги виробника

Інформацію стосовно природи функцій виробництва фірм можна отримати або з прикладних досліджень виробничих можливостей певної фірми, або ж статистичним аналізом процесів виробництва кількох різних фірм (або однією з фірм протягом певного періоду). Прикладний підхід найдоцільніший тоді, коли керівництво фірми прагне дослідити власні виробничі зв'язки. Ці дані добре усвідомлюються, оскільки вони стосуються конкретної фірми. Однак можливості застосування прикладного підходу до вивчення інших фірм обмежені. Навіть у рамках однієї фірми такі дані часто дають уявлення лише про один технічний аспект процесу виробництва. Тому така методика може мало що повідомити керівництву фірми про наявність перевитрат за масштабами при управлінні процесом виробництва у цілому. Статистичний підхід, на якому ми зосередимо головну увагу, доречний, якщо менеджер чи службовець фірми прагне дослідити зв'язки між факторами виробництва, що виходять за межі певного підприємства або за рамки діяльності фірми.

Існує два основних методи статистичних досліджень факторів виробництва. Перший метод передбачає використання даних поперечного розрізу, які описують виробничий процес різних фірм галузі в один конкретний момент часу. Другий метод користується даними динамічного ряду, що дають уявлення про процес виробництва однієї фірми або цілої галузі протягом певного часу. Кожен із цих підходів має свої переваги й недоліки, які залежать від доступності інформації та природи процесу виробництва.

Щоб побачити, як можна за статистичного підходу скористатися даними поперечного розрізу, припустимо, що ми хочемо довідатися, чи зростаюча віддача (ефективність) від масштабів дає великим компаніям автомобільної промисловості перевагу у конкуренції над малими. Ми можемо одержати дані за певний рік, які фіксують сумарний обсяг праці, сумарний обсяг капіталу та сумарний обсяг матеріалів, які автомобільні компанії, такі як «Дженерал моторз», «Крайслер», «Тойота», «Ніссан» та «Хонда», виділяють на виробництво. Ці дані можна потім порівняти із рівнем виробництва кожної з фірм у показниках кількості готових автомобілів на рік, щоб у загальних рисах визначити природу процесу виробництва.

Статистичний підхід -- досить складний, оскільки виробнича технологія фірми передбачає багато видів праці, машин та матеріалів. Окрім того, в різних фірмах часто існують різні ступені субпідрядництва при виконанні завдань та різні варіанти модифікації, які споживачі можуть вибирати ще до продажу автомобілів. Нарешті, у процесі виробництва можливі втрати або помилки менеджерів, які необхідно враховувати за статистичного аналізу. Проте, за належної уваги, можна одержати потрібну виробничу інформацію, якщо, наприклад, перевести працю в кількість годин типової праці на складальній лінії і вимірювати обсяг капіталу, розрахувавши індекс, який пояснює той факт, що кожна фірма має різні машини, будівлі різного терміну тощо. Вхідні матеріальні ресурси також можна згрупувати, навіть якщо матеріали різних фірм так само відрізняються .

Припустімо, що ми більш-менш успішно подолали ці емпіричні труднощі і хочемо визначити функцію виробництва автомобілів. Ця функція відноситиме обсяг продукції Q до капіталу Кіт і праці L. Почнемо із надання функції виробництва алгебраїчної форми. Один із широко відомих методів передбачає використання функції виробництва Кобба-Дугласа, яка має такий вигляд:

Q = A,

де А -- константа, яка залежить від одиниці вимірювання ресурсів та кінцевої продукції, а а та в-- константи, що інформують про відносну важливість праці та капіталу у процесі виробництва. Як правило, а та в за величиною менші від одиниці, і це узгоджується з тим, що гранична продуктивність кожного ресурсу при зростанні обсягу цього ресурсу зменшується.

Сума констант а і в має особливе економічне значення. Якщо а + ft = 1 , то функція виробництва демонструє постійну віддачу від масштабів; якщо а+в > 1, то наявна зростаюча віддача, а коли а +в < 1, існує спадна віддача.

Для прикладу розглянемо функцію виробництва для залізниць США. Цей приклад вимагає більш розширеної версії, оскільки наша увага зосереджена радше на віддачі від масштабів виробництва цілої галузі, ніж на віддачі від масштабів вантажних перевезень. Один із розрахунків функції виробництва Кобба-Дугласа для залізниць включає матеріал М як третій ресурс, і набирає такого вигляду:

Ця функція виробництва демонструє зростаючу віддачу від масштабів, оскільки сума трьох відповідних констант функції виробництва більша від 1.

Функція виробництва Кобба-Дугласа демонструє спосіб, яким можна визначати функції виробництва. Водночас з двох причин у дослідженнях сфери промисловості замість функції Кобба-Дугласа часто користуються іншими, складнішими, функціями виробництва. По-перше, функція Кобба-Дугласа не відповідає такому реальному випадку, що процес виробництва фірми демонструватиме зростаючу віддачу за низьких рівнів виробництва продукції, постійну віддачу за середніх рівнів виробництва та спадну віддачу за високих рівнів виробництва. По-друге, оскільки функція виробництва

Кобба-Дугласа передбачає коливання ГНТЗ упродовж кожного ізокванта, вона не дає адекватного опису процесу виробництва, в якому ресурси дуже легко або ж, навпаки, дуже складно заміняються один одним.

2. Оптимум товаровиробника

2.1 Довгострокові середні витрати

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, мають надзвичайно важливе значення, тому що вони формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку. Зрозуміло, що мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми. Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв'язок. Крива довгострокових середніх витрат (LAC) будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат {АТС) . Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові АТС мають U - подібну форму. Нижня точка кривої АТС показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва - з малого перетвориться на середнє, а потім - на велике. За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними.

Це непросте завдання, тому що в процесі розвитку, як було зазначено вище, можуть виникнути три ситуації: постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу.

2.2 Ефекти масштабів

Якщо розглянути ці ефекти з точки зору витрат, то виявиться, що постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі, - середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають. В кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат LAC має іншу форму.Розглянемо побудову довгострокової кривої середніх витрат. Рис. 7 показує випадок, коли існують незмінні витрати на масштабі. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва Q1, який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих МС1 і А ТС1. Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва Q2 . Будь-який проміжний між Q1 і Q2 рівень виробництва (наприклад, Q ) дасть більші середні витрати. Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску Q3, оскільки для будь-якого обсягу між Q2 і Q3 витрати будуть більшими.

Важливе значення мають точки перетину кривих АТС (наприклад, точкиА і В на рис. 8). Абсциси точок перетину показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу. Ламана лінія, що з'єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат. Ламана конфігурація пов'язана з дискретністю технологій і масштабів виробництва. Але якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду:

LAC = тіп{АТС1,АТС2,АТС3,...)

2.3 Економія на масштабах

З'єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія LAC.

Рис.7 Крива довгострокових середніх витрат з постійним ефектом масштабу

Рис. 8 ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі. Зі зростанням обсягів випуску мінімальні значення кривих АТС опускаються все нижче.

Рис.8 Економія на масштабі

Крива довгострокових середніх витрат огинає множину короткострокових кривих середніх сукупних витрат. Зауважте, що не завжди вона дотична до кривих АТС в точках їх мінімумів. Зокрема, АТС1 дотична до кривої LAC ліворуч від точки мінімуму. Довгострокова крива середніх витрат є спадною Рис. 9 ілюструє спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі, коли збільшення масштабів виробництва спричиняє зростання середніх витрат під впливом дії закону спадної віддачі. Крива LAC висхідна.

Досить типовою є ситуація, зобра жена на рис. 10. Спочатку, коли фірма з малих обсягів переходить до середніх, спостерігаємо економію на масштабі, потім деякий незначний відрізок йде з незмінними витратами, а на вищих рівнях виробництва спостерігаються втрати на масштабі. Крива довгострокових середніх витрат тут має U- подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу. Звернемо увагу, що крива LAC не проходить вище будь-якої з кривих АТС, вона є дотичною до множини АТС, і для найменшого та найбільшого підприємств не проходить через точки мінімумів короткострокових середніх витрат, оскільки діють зростаючий та спадний ефекти масштабу.

Крива довгострокових граничних витрат LMC не огинає короткострокових кривих МС . Кожна точка на кривій LMC показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів.

Рис.9 Витрати на масштабі

Рис. 10 Крива довгострокових середніх витрат зі змінним ефектом масштабу

Крива LMC перетинає криву LAC в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.

Слід мати на увазі, що економія і втрати на масштабі розглядаються лише у довгостроковому періоді і за незмінних цін факторів виробництва.

Але зменшення середніх витрат у довгостроковому періоді не завжди спричиняється ефектом масштабу. Воно може бути викликане набутим досвідом під час освоєння технології, дешевшими джерелами сировини, тощо. Тому вірним буде твердження, що зростаючий ефект масштабу означає економію на масштабі, але зворотне твердження не завжди вірне, обернений зв'язок прослідковується не обов'язково. Існує декілька причин виникнення економії (втрат) на масштабі, викликаної ефектом масштабу, ефектом масового виробництва.

Факторами виникнення економії на масштабі є:

> спеціалізація праці, яка сприяє підвищенню її продуктивності, отже, і зниженню витрат на одиницю продукції;

У спеціалаація управлінського персоналу, яка дозволяє на великому підприємстві використовувати багатьох спеціалістів за прямим призначенням і підвищити якість управління, що сприяє підвищенню ефективності виробництва і зниженню витрат на одиницю продукції;

> технічний прогрес, перевагами якого здатні скористатися переважно великі підприємства: їх значні фінансові можливості для закупки технологічно ефективного виробничого устаткування, можливість використовувати його на повну потужність дозволяють одержати більшу віддачу, зростання продуктивності перевищує зростання витрат;

> виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва, яке вимагає додаткових витрат, але велике підприємство, скориставшись ефектом утилізації відходів, може знизити рівень витрат на одиницю продукції в цілому;

> неподільність виробництва сприяє зниженню середніх витрат за рахунок тих затрат, які зі зміною масштабу виробництва можуть зростати незначно (утримання адміністрації, видатки на опалення, телефонні розмови, бухгалтерські документи тощо).

Втрати на масштабі пов'язані з труднощами управління. Це основний фактор, вплив якого проявляється зі зростанням розмірів фірми, коли управління стає багаторівневим, апарат - численним, а вище керівництво виявляється відірваним від безпосереднього виробничого процесу; виникає проблема обміну інформацією, координації рішень, бюрократичної тяганини; зростає імовірність, що рішення, прийняті різними ланками управління, виявляться суперечливими. Ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.

Швидке поширення і розквіт гігантських корпорацій в усьому світі ставить під деякий сумнів концепцію втрат на масштабі. Пом'якшує цей ефект запровадження комп'ютерних інформаційних і комунікаційних систем, завдяки чому витрати на одиницю продукції можуть знизитись, або, принаймні, стати постійними. Проте існують факти, які підтверджують наявність від'ємної економії на масштабі. Класичним є приклад фірми "Дженерал моторз", яка створила п'ять самостійних автомобілебудівних підрозділів ("Шевроле", "Б'юік" "Олдзмобіл", "Понтіак", "Каділлак"). Децентралізація була проведена в результаті пошуку зростаючого ефекту масштабу і дозволила уникнути спадного ефекту. Є дослідження, які підтверджують, що ієрархічна бюрократична система управління негативно впливає на ефект масштабу.

Тому багато великих, широко диверсифікованих корпорацій останнім часом відділяють від себе підрозділи.

На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру (МЕР) , яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях.

Мінімальний ефективний розмір - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Рис. 11 ілюструє суть концепції МЕР за різних випадків ефекту масштабу.

Рис. 9.17 а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це - типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато інших.

Рис.11 Ефект масштабу і розміри підприємств

Малюнок представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати.

В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва (Q1) , тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку Q1Q2 ). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можутьспівіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.

Малюнок В) ілюструє зовсім іншу ситуацію. Зростаючий ефект масштабу спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний віддалений. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Це означає, що достатню ефективність будуть мати лише гігантські підприємства. Дрібні фірми не зможуть забезпечити таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається природною монополією.

Як випливає з проведеного аналізу, позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній. Буде галузь конкурентною чи монополізованою, - значною мірою залежить від форми кривої довгострокових середніх витрат.

Однак слід зауважити, що в реальній економіці структура галузі залежить не тільки від характерних умов формування рівня витрат, а й від державної політики, ємності ринку, компетентності управління і багатьох інших факторів. Тому на практиці розміри підприємств часто перевищують теоретично обґрунтовані.

ВИСНОВКИ

У довгостроковому періоді фірма може змінювати не тільки обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію, але й обсяги всіх ресурсів одночасно, тобто масштаб виробництва.

Двофакторна виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу виробництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.

Ізокванта - це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресурсних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Закон зниження граничної норми технологічної заміни полягає у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у виробництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні. Сукупні витрати відображаються ізокостою. Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Фірма може мінімізувати витрати на заданий обсяг випуску або максимізувати випуск за заданого рівня витрат, якщо обирає комбінацію вхідних ресурсів на основі еквімаржинального принципу: граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів. Рівновага фірми з точки зору виробничої ефективності встановлюється у точці дотику ізокости й ізокванти.

Коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабу виробництва. Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва.

Траєкторія розвитку ілюструє комбінації факторів, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді.

Основне завдання виробничої діяльності фірми становить мінімізація довгострокових середніх витрат. Ці витрати зрештою визначають не тільки успіх фірми на ринку, але й розмір підприємства, структуру і рівень конкуренції в галузі. Мінімальний ефективний розмір підприємства - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Список використаної літератури:

1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х томах. Том 1. Пер. с англ. Москва: Финансы и статистика, 1992, 384 с.

2. P. M. Нуреев Курс микроэкономики, Учебник для вузов

3. Микроэкономика: практический подход (Managerial Economics): учебник.2-е изд..459 нспр. / под ред. А.Г. Грязновой и Л.Ю. Юданова. - М . : КНОРУС, 2005. - 672 с.

4. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний

посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 . - 416 с.

5. Роберт С. Піндайк,Деніел Л. Рубінфелд MIKPOEKOHOMIKA Пер. з анг.

Анатолій Олійник та Роман Скільський

6. Н.В. Задорожня. Мікроекономіка. Теорія виробництва і витрат.Навч.посіб.-К.,КНЕУ, 2003.

7.Хейне Пол Экономический способ мышления, пер. с анг. М. Изд-во «Каталаксия» 1997

8. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/За ред. Базілінської О. Я. 3_тє вид.

випр. -- К.: «Центр учбової літератури», 2009. -- 352 с.

9. Р.М. Энтов. Экономическая теория Дж. Р. Хикса,-М, 191 с

Размещено на Allbest.ru