Аналіз розміщення продуктивних сил регіону на прикладі Донецького району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Аналіз розміщення продуктивних сил регіону на прикладі Донецького району»

Зміст

1. Закономірності, принципи і фактору розміщення продуктивних сил

2. Донецький економічний район

2.1 Місце і роль Донецького економічного району в економіці України

2.2 Характеристика природно-ресурсного, демографічного, виробничого та науково-технічного потенціалу району

2.3 Галузева і територіальна структура господарства району

3. Задача

Список літератури

Додатки

1. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплексності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об'єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці.

Закономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов'язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв'язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону. Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктивних сил - в контексті нових методологічних основ їх формування - відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам національної економічної безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації економічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстрованого, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4-6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров'я населення через зниження екологічного навантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці через створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірностей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу. Для розв'язання завдань сталого розвитку в Україні принципово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обґрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об'єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

Однією з принципових закономірностей є відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором розміщення продуктивних сил, залежить від: рівня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури господарських комплексів; завершеності технологічних циклів виробництв; інтегрованості в світовий економічний простір.

Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залежність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сировинної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. В цілому наявна мінерально-сировинна база спроможна забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості та агропромислового комплексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості.

Вагомими перешкодами на шляху до зростання економічної безпеки України є диспропорції у розміщенні продуктивних сил регіонів. Недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів та незавершеність технологічних циклів тих виробництв, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних перетворень. Тільки через структурні зміни та підвищення конкурентоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцненню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв'язків як рівноправного партнера. Важливою закономірністю є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що ґрунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування. Планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил, набуло значного поширення в країнах з ринковою економікою.

В Україні в теперішній час щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. В обласних програмах наводиться: загальна характеристика демографічних процесів, стан господарської системи області, зовнішньоекономічна діяльність, характеристика екологічної ситуації, залучення іноземних інвестицій тощо.

Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку продуктивних сил є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Головна мета їх розробки - формування на території регіону ефективного господарського комплексу на основі раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території. Ці програми дають змогу Кабінету міністрів України, відповідним міністерствам та відомствам приймати обґрунтовані рішення щодо регіональної економічної політики з урахуванням спеціалізації певних територій, їх природно-кліматичних умов, ресурсних можливостей та соціальних особливостей. Відповідно до прийнятих урядових постанов в Україні ведеться підготовка середньострокових до 2017 р. та довгострокових на 10-15 років прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

Керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики органами державного управління та місцевого самоврядування. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері економічного та соціального розвитку.

Важливою закономірністю, що об'єктивно зумовлена умовами ринкового господарювання, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення продуктивних сил на забезпечення високої конкурентоздатності продукції, яка значною мірою залежить від прийнятого варіанта розміщення нових виробничих чи соціально-культурних об'єктів та напрямів удосконалення існуючої структури господарства регіону. Ця закономірність базується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої - кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, ринку капіталу тощо. Якщо коливання ринкової кон'юнктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток продуктивних сил не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон'юнктури та їх довготривалий характер спричиняють необхідність радикальних зрушень у територіальній структурі господарства.

Прикладом стійкої незбалансованості попиту на робочу силу та її пропозиції може слугувати ринок праці західних областей України, які традиційно відносять до трудо-надлишкових регіонів держави. Досягнення збалансованості вимагає піднесення рівня попиту на робочу силу через введення в дію нових промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об'єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву робочої сили.

Результативною закономірністю розміщення продуктивних сил виступає забезпечення його високої економічної ефективності. Безумовно, ефективність залежить від цілого спектра різних чинників, взаємодія яких і визначає кінцеву економічну результативність розміщення. При цьому економічний ефект досягається через вдосконалення територіальної та галузевої структури господарського комплексу, раціональне використання природного і трудового потенціалу, оптимізацію галузевих і міжгалузевих зв'язків тощо. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального розміщення продуктивних сил; найпоширеніший з них - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей.

Певні уявлення щодо ефективності розміщення продуктивних сил регіону дає система таких показників: співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями; питома вага господарського комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи національному доході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах; рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні; забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури та ін.

Принципи розміщення продуктивних сил, як і закономірності, мають важливе значення. Вони є провідниками втілення в практику вимог закономірностей і за періодом існування менш тривалі. Ці принципи виражають потреби певного історичного етапу розвитку суспільства. Зі зміною часу закономірності зберігають свою дію, а принципи визначаються на новий період.

Принципи - це коротко сформульовані суспільством керівні положення, якими керується держава й суб'єкти господарювання у проведенні економічної політики в розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. До найважливіших з них доцільно віднести наступні:

Принцип раціонального розміщення виробництва - може бути здійснений у результаті всебічного врахування всіх основних факторів з пріоритетністю соціальних та екологічних. Він реалізується з урахуванням усіх чинників, які дозволяють зменшити собівартість виробленої продукції. Особливо це стосується виробництв, які споживають велику кількість сировини, електроенергії, води і тяжіють до відповідних родовищ, центрів виробництва електроенергії, джерел водопостачання та ін.

Принцип збалансованості і пропорційності - зумовлює необхідність формування оптимальної структури господарського комплексу країни і регіонів, забезпечення економічно доцільних пропорцій між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговуючими галузями. Відповідно до його вимог повинна забезпечуватися відповідність між сировинною базою, наявністю водних, земельних, енергетичних, трудових ресурсів, з одного боку, і виробничими потужностями з другого.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги - здійснюється за умови раціонального використання природно-ресурсного потенціалу регіону та передбачає формування екологобезпечного типу господарювання. При визначенні місць розміщення нових виробництв у промислових центрах і регіонах обов'язково повинен ураховуватись їх вплив на екологічну ситуацію. продуктивний сила промисловість економічний

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей. У зв'язку з різними природними, історичними й економічними умовами регіони України, як і інших країн, поділяються на регіони з низьким, середнім та високим рівнем розвитку. Ці групи відрізняються соціально-економічними проблемами.

Особливої уваги заслуговує перша група регіонів, де гостро відчуваються соціальні проблеми (порівняно низька зарплата і низький життєвий рівень, виникнення трудових міграційних потоків, посилення демографічної кризи та ін.). Виконання вказаного принципу забезпечить зближення регіонів за інтегральними показниками їх розвитку, і в першу чергу, поліпшення соціальноекономічного розвитку регіонів з низьким рівнем.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. Врахування його вимог означає, що кожна держава, виходячи з наявних природних і трудових ресурсів та виробничого потенціалу, визначає і розвиває галузі, продукція яких конкурентоспроможна на світовому ринку. Вимога цього принципу значно впливає на визначення галузей спеціалізації господарства регіонів України. Наша країна має великі можливості виходу на світовий ринок продукції агропромислового комплексу і машинобудування, хімічної, металургійної й інших галузей промисловості.

На розвиток і розміщення виробництва впливають різноманітні фактори. Фактор - це сукупність аргументів, причина процесу, що відбувається. В розміщенні продуктивних сил фактори впливають на вибір місця для окремих виробничих об'єктів, груп підприємств, на розміщення окремих галузей господарства, формування територіально-виробничих комплексів. Для вивчення їх доцільно об'єднати в такі споріднені групи: природно-географічні, демоеконо-мічні, соціально-економічні, техніко-економічні та геополітичні.

Природно-географічні фактори включають рельєф, клімат, мінеральні, водні, лісові, рекреаційні ресурси та їх економічну оцінку. Для раціонального розміщення продуктивних сил необхідно визначити наявність тих чи інших ресурсів і потреби в них суспільного виробництва, охарактеризувати рельєф з точки зору його сприятливості для ведення будівництва і можливості вико-ристання земель для сільського господарства, кліматичні умови для спеціалізації рослинництва, мінеральні, водні й лісові ресурси для промислового виробництва тощо. Сучасне використання природних ресурсів України є надмірно інтенсивним. Тому в перспективі необхідно забезпечити радикальні заходи щодо їх раціонального використання і збереження природного середовища.

Демоекономічні фактори. До цієї групи включають найбільш вагомі чинники, що впливають на розміщення виробництва і його галузеву структуру: загальну чисельність населення регіону, його статево-вікову структуру, режим відтворення, розміщення за місцем проживання, кількість економічно активного населення, їх розміщення по території і зайнятість у галузях народного господарства та якісну характеристику. Всебічний аналіз демоекономічних факторів дає підстави для визначення трудозабезпеченості регіонів і можливостей розміщення на їх територіях нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації або їх низькою рентабельністю. Особливе значення демоекономічний фактор має для розміщення складних і точних виробництв, які потребують наявності високо кваліфікованих інженерно-технічних кадрів. Як правило, вони зосереджені у великих містах.

Певний вплив на розміщення підприємств має також наявність резервів жіночих трудових ресурсів у районах і центрах важкої промисловості. Особливо ця проблема загострюється в умовах поглиблення економічної кризи. Значний негативний вплив на розвиток продуктивних сил у регіонах має продовження демографічної кризи, скорочення загальної чисельності населення країни, зменшення долі працездатного населення та збільшення кількості людей пенсійного віку.

Соціально-економічні фактори. Дана група факторів пов'язана з рівнем розвитку соціальної інфраструктури, галузі якої задовольняють потреби населення в освіті, охороні здоров'я, науці, культурі, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні. Розвиток виробництва і його раціональне розміщення неможливі без створення потужного інфраструктурного комплексу і внутрірегіональної збалансованості в економічному й соціальному розвитку на рівні як регіону, так і міських та сільських поселень.

Техніко-економічні фактори. Це особлива група факторів, пов'язана з розвитком науково-технічного прогресу. Її вплив на розвиток і розміщення виробництва значно залежить від темпів розвитку науково-технічного прогресу в світі і, конкретно, в тій чи іншій країні. Швидке впровадження його досягнень у практику господарювання суттєво змінює характер розміщення різних галузей промисловості, а також організацію роботи галузей транспорту і будівництва. Так, будівництво енергомістких підприємств раніше концентрувалося поруч з потужними електростанціями, оскільки ще не була розроблена технологія передачі електроенергії на велику відстань. Тепер цей обмежуючий фактор втратив силу тому, що електроенергію можна передавати на сотні й тисячі кілометрів до її споживачів. Упровадження результатів науково-технічного прогресу забезпечує зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, ефективніше використання всіх видів ресурсів, посилює розвиток раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків.

Геополітичні фактори мають зростаючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил. До цієї групи відносять особливості економіко-географіч-ного положення країни та її регіонів, конкурентні переваги вітчизняного виробництва товарів і їх реалізацію на світовому ринку, успішний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв 'язків країни й окремих регіонів. Геополітичні фактори впливають на розвиток інтеграційних економічних зв'язків України з іншими країнами, на посилення її участі у міжнародному поділі праці. Під їх впливом формується модель виробничо-інвестиційних зв'язків, в якій поряд із зовнішньою торгівлею посилюється співробітництво у розвитку науково-технічної співпраці.

Важливе значення для активної участі України у міжнародному поділі праці має її досить вигідне економіко-географічне положення. Україна ще недостатньо використовує переваги транзитного положення своєї території між країнами Європи та Азії. Вона розташована поблизу високорозвинутих держав Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі і країн Східної Європи.

Морський транспорт забезпечує їй зв'язки з країнами Середземномор'я, Близького Сходу та іншими країнами далекого зарубіжжя. Важливе значення у вирішенні проблем територіальної організації виробництва мають основні критерії його розміщення - інтегральні показники рівня розвитку соціальної інфраструктури, демографічної і екологічної ситуації в регіоні, які повинні враховуватися при виборі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого і невиробничого призначення та при вирішенні проблем удосконалення існуючої територіальної структури господарства і системи розселення. На даний час для багатьох регіонів країни найважливішими критеріями, які повинні враховуватися в першу чергу при виборі оптимального варіанта розміщення продуктивних сил, є соціальні й екологічні.

2. Донецький економічний район

2.1 Місце і роль Донецького економічного району в економіці України

Донецький економічний район включає Донецьку й Луганську області. Площа району - 53,2 тис. км2, населення - 6,9 млн осіб (2011 р.). Регіон має досить вигідне економіко-географічне положення: межує з економічно розвинутими Східним і Придніпровським економічними районами України, а на сході -- з Російською Федерацією. На півдні він має вихід до Азовського моря. Прикордонне розміщення та вихід до Азовського моря сприяє формуванню тут спеціальних (вільних) економічних зон, розвитку прикордонного співробітництва і прямих міждержавних економічних зв'язків.

Багатство вугільних ресурсів та близькість джерел сировини і ринків збуту готової продукції, розвинута мережа транспортних комунікацій та висока щільність населення сприяли формуванню потужного багатогалузевого міжрегіонального територіальновиробничого комплексу.

Сучасний Донецький економічний район є одним з найпотужніших в економічному відношенні регіонів України. Займаючи 8,8 % території і зосереджуючи 15,2 % населення, регіон виробляє майже 25,0 % обсягу промислової та 8,0 % обсягу сільськогосподарської продукції країни. Його економічний потенціал -- індустріально-аграрний господарський комплекс з переважним розвитком галузей важкої промисловості. В територіальному поділі праці район виділяється вугільною промисловістю, електроенергетикою, чорною металургією, машинобудуванням, хімічною та нафтохімічною промисловістю. Ці галузі спеціалізації району мають не тільки міжрегіональне, але й міжнародне значення. Основні показники соціально-економічного розвитку Донецького економічного району наведені у додатку 1.

2.2 Характеристика природно-ресурсного, демографічного, виробничого та науково-технічного потенціалу району

Природно-ресурсний потенціал. Район має потужний природно-ресурсний потенціал (21 % від природно-ресурсного потенціалу України), який відіграє важливу роль у формуванні економіки району. В його структурі особливо виділяються мінерально-сировинні й земельні ресурси. Водні і лісові ресурси досить обмежені.

Рельєф і клімат Донецького економічного району в цілому сприятливі для активного сільськогосподарського та промислового освоєння його території. Рельєф району - переважно рівнинний, слабо розчленований долинами річок. Клімат - помірно-континентальний, з відносно холодною і малосніжною зимою та теплим літом. Вегетаційний період коливається від 200 діб на півночі до 210--215 діб на півдні району. Недостатньою в районі є кількість опадів - від 550 мм на північному заході до 375 мм на південному сході. Ґрунтовий покрив - різноманітний, але переважають родючі, середньогумусні чорноземи.

За потужністю і різноманітністю мінеральної бази район є одним з найбагатших у Європі й характеризується високим рівнем зосередження ресурсів. Саме мінерально-ресурсна база стала основною передумовою розвитку економіки Донецького економічного району. В її структурі найбільше значення має кам'яне вугілля, промислові запаси якого складають 48 млрд т, у тому числі 16 млрд т -- коксівне вугілля. Велика глибина видобутку вугілля (понад 1200 м) та мала потужність шарів (до 1 м) негативно впливають на його собівартість і обсяги видобутку.

Відкриті запаси нафти й природного газу є незначними і мають місцеве значення. Серед рудних корисних копалин виділяються запаси ртуті (Микитівське родовище). Розвідані запаси малопотужних залізних руд, які не розробляються. Виявлені, але ще недостатньо досліджені запаси мідних, алюмінієвих і поліметалевих руд.

Донецький економічний район багатий на різноманітні нерудні корисні копалини. Особливе місце серед них займає хімічна сировина -- великі поклади кам'яної солі поблизу Артемівська й Слов'янська та значні родовища крейди для виробництва соди, фарбувальної сировини.

Регіон має достатні запаси допоміжної сировини для розвитку металургійного комплексу: вогнетривкі глини, флюсові вапняки, формувальний пісок, доломіти, кварцити, графіт і каолін. Для розвитку будівельної індустрії тут є потужні ресурси цементної сировини -мергелю (Амвросіївське родовище), піску та будівельного каменю, керамзитової, черепичної, скляної сировини.

Більшість корисних копалин регіону характеризуються не тільки шарокою якістю, але й великими запасами та високою транспортною доступністю для освоєння.

Земельні ресурси Донецького економічного району характеризуються значною освоєністю як у сільськогосподарському відношенні, так і великою зайнятістю під об'єктами промисловості, транспорту та ін. У структурі сільськогосподарських угідь переважають орні землі, площі яких складають 81 %, тоді як площі під сіножатями і пасовищами - лише 19 %.

З метою підвищення ефективності використання земельних ресурсів району й запобігання негативним процесам антропогенного порушення земель необхідно переходити до ресурсозберігаючого природно адаптованого землекористування, зменшуючи екстенсивне використання земельного фонду, і за допомогою інтенсивних технологій здійснювати збільшення агровиробничого потенціалу.

Лісові ресурси району представлені зеленими зонами навколо великих міст та полезахисними смугами, які не мають промислово-експлуатаційного значення. У видовому складі лісів переважають листяні породи - дуб, липа, зрідка зустрічаються хвойні- сосна, ялина. Ліси регіону потребують відновлення та розробки загальнодержавної програми їх охорони.

Водні ресурси Донецького економічного району дуже обмежені. Основою їх формування є річковий стік Сіверського Донця і Кальміусу, який зарегульований численними ставками і водосховищами. За обсягами споживання води (2824 млн м3) район поступається лише Придніпровському економічному району (3186 млн м3). Вирішення проблеми прісної води здійснюється шляхом її повторного використання після п'ятикратної очистки, перекидання в Донбас води з Дніпра каналом Дніпро - Донбас та опріснення води Азовського моря.

Рекреаційні ресурси представлені ресурсами узбережжя Азовського моря, лікувальними грязями, мінеральними водами різних типів у центральних районах Донецької області. Найбільшими центрами морської кліматології є Маріуполь і Новоазовськ.

Демографічний потенціал. Чисельність населення Донецького економічного району на початок 2012 р. становила 6894 тис. осіб (14,9 % від загальної чисельності населення України, зайдаючи 8,8 % площі території України). Починаючи з 1995 р., в Донбасі спостерігається тенденція до скорочення чисельності населення регіону, яка за останні 12 років зменшилася на 1,1 млн осіб (майже на 14 %), унаслідок зростання смертності та зниження народжуваності населення.

Густота населення району на початок 2012 року становила 130 осіб на 1 км2 проти 77 осіб на 1 км2 в середньому по Україні. Це - найвищий показник серед усіх економічних районів України.

Відтворення населення. Показники народжуваності, смертності та природного приросту населення Донецького економічного району є гіршими за середньоукраїнські і складають відповідно 8,8 %0, 17,9 та мінус 9,1 %о. Це зумовлено, передусім, соціально-економічними, екологічними причинами, постарінням населення, поширенням міського способу життя. Показник дитячої смертності у Донбасі становить 13,8 %о і є вищим, ніж у середньому в Україні.

Загальний коефіцієнт народжуваності у Донецькій області протягом 1990--1999 р. знизився з 10,9 до 6,1 %о, у Луганській області - з 11,6 до 6,1 %о. З початку нового тисячоліття ці показники поступово зростали: в Донецькій області -- до 8,9 %о у 2011 р., в Луганській області -- до 8,6 %о, проте вони не змогли вийти на рівень початку 1990-х рр., залишаючись одними з най-нижчих в Україні.

Загальний коефіцієнт смертності у Донецькій області у 1990-- 1995 рр. поступово зростав -- відповідно з 12,1 до 17,1 %о. В подальші роки відбувалися його коливання з 15,3 %о у 1998 р. до 18 %о у 2009 і 2011 рр. У Луганській області він .підвищувався в період з 1990 по 1996 рр. (відповідно з 12,2 до 17,3 %о), а в подальші роки коливався від 15,5 %о у 1998 р. до 18,3 %о у 2009 р.

У 2011 р. його значення досягли 17,8 %о. Наслідком зміни наро-джуваності та смертності стало різке зростання від'ємних коефіцієнтів природного приросту у 1990-х рр. та їхні незначні коливання протягом 2000-х рр.

Вікова структура. Спостерігається постаріння населення. Питома вага населення старше працездатного віку в загальній чисельності збільшилася з 21,1 % у 1990 р. до 25,8 % у 2011 р. У віковій структурі частка осіб працездатного віку у 1990 р. становила 56,8 %, у 2011 р. -- 61,4 %, але надалі це співвідношення зменшуватиметься на користь населення старше працездатного віку.

Трудовий потенціал. Чисельність зайнятого населення у Донецькому економічному районі у І півріччі 2012 р. складала 3196,7 тис. осіб: у Донецькій області -- 2134,2 тис. осіб (60,6 % відповідного віку), у Луганській області -- 1062,5 тис. осіб (57,7 %). У структурі зайнятості регіон має одну з найбільших у державі питому вагу зайнятих у сфері матеріального, і насамперед промислового виробництва.

З 1995 по 2000 р. чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності району скоротилася на 16,5 %. Структурні зміни в економіці зумовили зменшення попиту на робочу силу, зростання безробіття. У 2000 р. пропозиція робочої сили у 7 разів перевищувала попит на неї, хоч надалі спостерігається зближення цих показників.

Показники безробіття, за методологією МОП, у І половині 2012 р. в Донецькому економічному районі становили: у Донецькій області -- 5,3 %, в Луганській області -- 6,9, за середнього рівня в Україні -- 6,2 %. Частка зареєстрованих безробітних була нижчою за середній показник в Україні.

Специфічною проблемою Донбасу є значне вивільнення працівників з об'єктів паливно-енергетичного комплексу, зумовлене закриттям нерентабельних шахт. Тому проблема подолання безробіття, спричиненого цими проблемами, в регіоні залишається надто гострою.

Виробничий потенціал. Донецький економічний район -- це старопромисловий район, де більше двох століть формується виробничий потенціал, у структурі якого різко переважають галузі важкої індустрії. Зокрема, у структурі основних фондів найбільшу питому вагу займають галузі матеріального виробництва: промисловість -- 51,3 %, транспорт та зв'язок -- 11,1, сільське господарство -- 4,5, будівництво -- 1,5 %. В основних галузях соціальної сфери питома вага основних фондів незначний: в освіті -- 2,9 %, охороні здоров'я і соціальній допомозі -- 1,0, у роздрібній торгівлі -- 2,0 %. Ці дані показують не стільки високий рівень розвитку галузей матеріального виробництва, скільки недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури.

Науково-технічний потенціал. Основою науково-технічного потенціалу району є науково-дослідні установи галузевого та академічного підпорядкування, вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації, а також 15 наукових установ, в яких досліджуються проблеми розвитку і розміщення вугільної промисловості. В економіці та галузях соціальної сфери працюють понад 730 докторів та майже 5,8 тис. кандидатів наук.

У регіоні діє Донецький науковий центр HAH України, до складу якого входять п'ять науково-дослідних інститутів Донецька, а також філії академічних установ у Горлівці, Макіївці, Луанську. Науково-дослідною базою Донбасу є 91 дослідне виробництво, основними напрямами дослідження яких виступають гірничовидобувні технології, вуглехімія, інформаційні системи, прикладна математика, економіка промисловості тощо.

2.3 Галузева і територіальна структура господарства району

За рівнем економічного розвитку Донецький економічний район займає провідне місце серед регіонів України. В загальному обсязі валової доданої вартості (ВДВ) в регіоні зосереджено 44,7 % добувної та 25,4 % обробної промисловості України. Питома вага інших галузей матеріального виробництва дещо нижча за середні показники по країні, в тому числі сільського господарства майже в 2 рази. Частка Донецького економічного району в цілому у валовій доданій вартості України складає 16,5 %, з якої майже половина припадає на промисловість. Значне місце в структурі господарства району займають також сільське господарство, транспорт і зв'язок та галузі сфери обігу.

Донецький економічний район відіграє важливу роль у господарстві, економіці і зовнішніх зв'язках України, характеризується одним з найбільш потужних виробничих потенціалів, оскільки має потужну вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом.

Варто наголосити, що Донецький економічний район від реалізації цільової програми підготовки та проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 за прогнозними оцінками отримає 6 млрд. грн. для соціально-економічного розвитку району . Так, програмою передбачається реконструкція транспортної інфраструктури регіону, будівництво нових готелів, створення туристичних маршрутів та фан-зон, випуск сувенірної продукції та інші заходи.

Факторами, що сприяли розвитку району, є: площа та населення, високий обсяг випуску товарів і послуг та створення валової доданої вартості; значний природно-ресурсний потенціал (Додаток 1). Також Донецька мінеральна полікомпонентна зона характеризується найбільшим рівнем зосередження ресурсів. У її складі присутні основні види паливно-енергетичних ресурсів, в першу чергу, кам'яне вугілля різноманітного марочного складу - від висококалорійних антрацитів і інших менш цінних енергетичних сортів, до дуже дефіцитних . Найінтенсивніше розробляються поклади кам'яного вугілля, кам'яної солі, вапняків флюсів і доломіту, вогнетривких і тугоплавких глин, розвідані запаси підземних вод. 

Донецький район є типовим старопромисловий район , де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1 (табл. 1). Основними галузями економіки району є: добувна та переробна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Отже, економіка Донецького економічного району характеризується галузевими диспропорціями, а також значними екологічними проблемами. Основною проблемою розвитку економічного потенціалу залишається висока концентрація промислового виробництва, що зумовило найбільшу в країні урбанізацію територій і одну з найскладніших екологічних ситуацій (табл. 2), хоча і сприяло високому розвитку продуктивних сил регіону у межах України. Так, із загальної кількості хімічно небезпечних об'єктів, розташованих на території району, до І ступеня небезпеки віднесено 5 об'єктів, до ІІ - 2, до III - 86 і до IV - 30 об'єктів

Таблиця 1. Частка Донецького економічного району в загальному обсязі валової доданої вартості України за видами економічної діяльності, 2011 р., відсотків до підсумку

Вид економічної діяльності	1	2	Вид економічної діяльності	1	2
Усього по економіці регіону	11,0	4,0	Діяльність готелів та ресторанів	7,8	1,7
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	4,8	2,8	Діяльність транспорту та зв'язку	8	2,4
Рибальство, рибництво	2,7	0,8	Фінансова діяльність	9,2	2,3
Добувна промисловість	23,3	12,8	Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	7	2
Переробна промисловість	19,6	7,2	Державне управління	5,5	3,7
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	15,2	4,9	Освіта	8,3	3,9
Будівництво	7,8	2,2	Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	9,1	3,9
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	10,5	2,3	Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	7,5	3,1

На них зберігається 19567 т. сильнодіючих отруйних речовин. Сумарна площа зони забруднення місцевості внаслідок аварій на цих підприємствах дорівнюватиме 10772 км². В імовірних зонах забруднення місцевості проживає 1980 тис. чол.

Таблиця 2. Показники забрудненості Донецького економічного району, тис. т

Показники	Шкідливі викиди в атмосферне повітря	Відхилення 2011 р. від 2008 р.
	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Україна	7380,0	7210,3	6442,9	6678,0	-702
Донецький ек. район	2503,6	2359,6	2105,6	2189,1	-314,5
Відношення забруднення району до всієї України (%)	33,9	32,7	32,7	32,7	-1,2%

Як видно з табл. 2, Донецький економічний район має дуже забруднену екологію. Загострення цієї проблеми проходило під впливом природно-економічних та історичних причин, а також внаслідок структурної політики, яка проводилась деякий час, а саме: вкладення капіталу в основному орієнтувались на «спеціалізовані» галузі регіону, тобто в першу чергу, у важку промисловість. Проте тривалий час у Донецькому районі вживають ряд заходів щодо кардинальних змін у перерозподілі переваг виробничого потенціалу: ведеться робота з удосконалення методів роботи по охороні здоров'я (спорт, фізична культура), організації туризму, транспортному сполученню, будівництву з метою забезпечення всіх можливих заходів з європейської інтеграції, в т.ч. проведення «Євро - 2012». Зокрема, місцевими органами влади затверджуються цільові програми, нормативні документи, плани заходів тощо з метою організації роботи по відповідних напрямках.

На нашу думку, суттєву роль у формуванні економічного потенціалу району відіграє державне управління, тому до головних задач вдосконалення якого доцільно віднести: дослідження і оцінку виробничого потенціалу кожного великого підприємства, розробку і впровадження ефективного механізму його розвитку. Підвищення ефективності механізмів регіонального розвитку промисловості обумовлює необхідність використання в практиці відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади вдосконалених методичних положень також щодо прогнозування та стратегічного планування ефективності розвитку виробничого потенціалу промислових підприємств. в цілому, Донецький економічний район, завдяки значному господарському потенціалу і багатим природним ресурсам, є базисом для розвитку української економіки та однією з найважливіших ланок комплексного розвитку регіонів України.

Промисловий комплекс Донецького економічного району спеціалізується на випуску продукції важкої промисловості, зокрема паливно-енергетичного й металургійного комплексів, які становлять відповідно по 40 % від загального виробництва цих комплексів в Україні. Галузями спеціалізації району є також важке машинобудування і металообробка, представлені виробництвом гірничо-шахтного та металургійного устаткування, верстато і приладобудування, транспортне машинобудування, виробництво обладнання для переробних галузей АПК і легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів (цементної і скляної). Тут розвинуті також хімічна та нафтохімічна промисловість, які представлені виробництвом мінеральних добрив і іншої продукції неорганічної хімії та гумотехнічною промисловістю.

Паливно-енергетичний комплекс. У базовій галузі економіки району -- кам 'яновугільній функціонує більше 200 підприємств з видобутку та близько 60 підприємств зі збагачення вугілля. Значна частина вугільних шахт морально і матеріально застаріли і підлягають закриттю або ж модернізації. На власному енергетичному вугіллі та довізному мазуті й газі розвивається теплоелект-роенергетика, яка представлена потужними ДРЕС: Вуглегірською, Слов'янською, Луганською, Зуєвською, Старобешівською, Курахівською, Лисичанською. За обсягом товарної продукції провідне місце в економіці Донбасу займає чорна металургія, яка дає 47 % обсягів промислового комплексу, а також 46 % загальнодержавного виробництва металургії. Ця галузь сформувалася і розвивається близько 200 років на базі місцевого коксівного вугілля та довізній залізній і марганцевій руді з Придніпров'я. В регіоні існує 13 металургійних заводів, зосереджених у двох металургійних районах: Донецькому і Приазовському. В першому районі сформувалися шість великих металургійних вузлів: Донецько-Макіївський, Єнакіївський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизський, Стахановський, Луганський та окремі центри чорної металургії -- Краматорськ і Костянтинівка. До складу металургії Приазов'я входять два металургійних комбінати в м. Маріуполі. Донецький регіон -- один з основних виробників труб в Україні. Центрами цього виробництва є Макіївка, Маріуполь, Харцизьк.

На відміну від чорної кольорова металургія району менш розвинута і представлена ртутною (Микитівка) та цинковою (Костянтинівка) промисловістю. На території району діють Донецький завод алюмінієвих профілів та Артемівський завод з обробки кольорових металів.

Наявність чорних металів та ринку машин сприяє розвитку машинобудування, яке займає третє місце в структурі промисловості і дає близько 15 % виробництва його товарної продукції в Україні. Машинобудування має багатогалузеву структуру, в якій переважають металомісткі галузі, зокрема виробництво обладнання для вугільної, металургійної, гірничорудної промисловості.

Основні центри -- Донецьк, Макіївка, Горлівка, Луганськ, Краматорськ, Сєверодонецьк і Маріуполь. Тут розвинуто також енергетичне й транспортне машинобудування, як-то виробництво тепловозів (Луганськ), а також сільськогосподарське машинобудування та виготовлення обладнання для легкої і харчової промисловості, верстатобудування, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки та електронна промисловість.

Потужна сировинна база (кам'яна сіль, вапно, коксівні гази) стала передумовою розвитку в Донбасі гірничо-хімічної, хімічної та коксохімічної промисловості. Регіон є одним з провідних в Україні за виробництвом соди, мінеральних (азотних і фосфатних) добрив, кислот, синтетичних смол, пластмас, гумотехнічних виробів, хімічних реактивів, лакофарбових виробів та ін. Основні центри -- Лисичанськ, Сєверодонецьк, Донецьк, Маріуполь та тощо.

Розвиток економіки району не можливий без будівельної індустрії. Міжрегіональне значення в районі має виробництво віконного скла, цементу, облицювальної плитки. В усіх великих містах зосереджено виробництво залізобетонних виробів, стінових матеріалів, бетонних блоків та кровельних матеріалів.

На імпортній сировині з Росії розвинута деревообробна промисловість, а також меблеве виробництво (Донецьк і Луганськ).

На місцевий ринок орієнтується легка промисловість, яка представлена виробництвом бавовняних тканин, а також трикотажних і швейних виробів та взуття. Основні центри -- Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Луганськ.

Агропромисловий комплекс (АПК). В Донецькому економічному районі розвиваються всі ланки АПК, але рівень розвитку їх різний і в цілому значно відстає від рівня розвитку промисловості. Особливо недостатній рівень розвитку ланки, яка забезпечує АПК засобами виробництва. Ця ланка представлена лише виробництвом мінеральних (азотних і фосфатних) добрив, засобів захисту рослин, технологічного обладнання для переробних галузей АПК та запасних частин для сільськогосподарських машин.

Дещо ефективніше в районі розвинуто сільське господарство, яке дає 8,0 % валової доданої вартості сільського господарства України і має переважно приміський напрямок спеціалізації: виробництво овочів, кормів для тваринництва, садівництво, молочне скотарство, птахівництво й свинарство.

В структурі посівних площ переважають зернові (озима та яра пшениця, кукурудза на зерно), частка яких становить майже 50 % посівів регіону, технічні культури (соняшник). В загальнодержавному виробництві сільськогосподарської продукції виділяються лише виробництво соняшникового насіння (біля 20 %), овочів (близько 12 %) та яєць (14 %). Питома вага виробництва зерна, картоплі і молока не перевищує 6 %, а м'яса 8 % загальнодержавного виробництва і не відповідає потребам району.

Переробна ланка АПК регіону представлена підприємствами харчової промисловості, які об'єднують 16 галузей, провідними серед яких є м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна, рибна, олійно-жирова, солевидобувна, хлібопекарська та кондитерська.

В районі сформувалися і функціонують спеціалізовані АПК, зокрема зерно-продуктовий, олійно-продуктовий, м'ясо- та молокопродуктовий.

Транспортний комплекс. Ефективний розвиток економіки та її раціональна територіальна організація, реалізація міжрегіональних зв'язків регіону не можливі без добре розвинутої транспортної системи. Вигідне географічне положення, галузева структура господарства, висока густота населених пунктів як центрів територіальної організації виробництва, вихід до узбережжя Азов-

ського моря та інші фактори сприяють інтенсивному розвитку тут усіх основних видів транспорту: залізничного, автомобільного, трубопровідного й морського. Розвиваються також річковий та повітряний види транспорту.

Провідну роль у транспортній системі регіону займає залізничний транспорт. Загальна протяжність залізниць становить 2832 км. У регіоні є крупні залізничні вузли, які обслуговують великі промислові вузли і центри: Дебальцево, Донецьк, Луганськ, Волноваху та ін. Через Донецький економічний район проходять важливі транснаціональні залізничні магістралі: Москва--Донецьк, Київ--Північний Кавказ, Київ--Чорноморське узбережжя Кавказу.

Загальна протяжність автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям складає 13,7 тис. км, або 99 % від їх загальної довжини. Автотранспорт взаємодіє із залізничним, морським, річковим та повітряним видами транспорту і забезпечує їх ефективну роботу. Головні автомагістралі міжнародного значення -- це Київ--Баку, Кишинів--Одеса--Ростов-на-Дону-Баку, Харків--Слов'янськ--Ростов-на-Дону, Донецьк--Луганськ, Донецьк--Маріуполь, Донецьк--Дніпропетровськ тощо.

Трубопровідний транспорт представлений переважно транзитним газопроводом -- Оренбург--Західний кордон, нафтопроводами -- Самара--Слов'янськ і Грозний--Лисичанськ, по яких у регіон надходять природний газ нафта й нафтопродукти з Росії.

Єдиний морський порт на Азовському морі -- Маріуполь, який є великим транспортним вузлом і базою для суден Азовського морського пароплавства.

Повітряний транспорт забезпечує міжрегіональні перевезення пасажирів. У містах Донецьку, Луганську, Лисичанську та Сєвєродонецьку діють аеропорти, які мають міжнародний статус.

Зовнішньоекономічна діяльність. Потужний економічний потенціал Донецького економічного району, високий рівень його спеціалізації в багатьох галузях сприяли тісному залученню району до зовнішньоекономічної діяльності.

Обсяги експорту товарів у 2011 р. становили 14,6 млрд дол., імпорту -- 5,8 млрд дол., що відповідно дорівнювало 29,6 і 9,7 % від загальних показників в Україні. Особливо виділяється Донецька область, яка дає 21,6 % всього експорту держави і займає за цим показником перше місце серед областей України. До найбільших експортерів регіону відносяться, в першу чергу, підприємства металургійного комплексу та хімічної промисловості.

Товарна структура як експорту, так і імпорту регіону має переважно сировинну й паливно-енергетичну орієнтацію. До основних видів експортної продукції належать чорні метали та вироби з них, продукція хімічної промисловості та важкого і транспортного машинобудування, а в імпорті переважають, насамперед, природний газ, нафта й нафтопродукти. Така залежність металур-гійного комплексу регіону від зовнішнього ринку чорних металів, антидемпінгові операції, які проводяться проти підприємств регіону компаніями-конкурентами із США, Європи, Китаю і Росії, значно гальмує розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та досить часто перетворює їх на проблемні.

Головним зовнішньоекономічним партнером регіону традиційно залишається Російська Федерація. Зростає питома вага країн Південно-Східної Азії, Європейського Союзу, США, Туреччини й інших країн СНД.

4. Основні напрями соціально-економічного розвитку Донецького економічного району З метою трансформації економіки Донецького економічного району в ринкову необхідно здійснити наступне:

- вдосконалити галузеву структуру господарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільної, металургійної та хімічної) з потребами України, впровадити сучасні технології та нову техніку, безвідходні виробництва, сприяти випереджальному розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

- реформувати структуру металургійного комплексу, скоротивши виробництво чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів; збільшити виробництво електросталі, тонколистової продукції, розширити виробництво вторинної і переробної кольорової металургії, налагодити випуск нових видів напівпровідників;

- удосконалити структуру машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частини підприємств воєнно-промислового комплексу на виготовлення технічно-складної цивільної продукції, товарів народного споживання;

- поліпшити екологічну ситуацію за рахунок перепрофілювання окремих виробництв, технічного переоснащення підприємств, здійснення комплексу природоохоронних заходів;

- підвищити інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напряму;

- забезпечити ефективну зайнятість населення шляхом диверсифікації виробництва та створення нових робочих місць.

3. Задача

Визначити обсяг виробництва ВВП країни і його структуру, якщо частка в ньому галузей промисловості становить 175,5 млрд грн, або 46,9%, будівництва - 0,25%, галузей сільского господарства -14,45%, решти галузей народного господарства -129,6 млрд грн.