Размещено на http://www.allbest.ru

16

2

Размещено на http://www.allbest.ru

Шляхи зниження ризиків економіки в інноваційній діяльності

Функції інноваційного інвестування

інноваційне інвестування втрата ризик

Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування, яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

1) випуск та розподіл принципово нових видів техніки і технологій; 2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які спрямовані на покращення економічного та екологічного стану.

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіталу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних покращень підприємницької (виробничої) діяльності.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Головними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація нововведень та виключно високий ступінь ризику, пов'язаний з низькою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді продукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9--10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання і являє собою період від народження ідеї до її комерційної реалізації. Він включає такі основні етапи:

- дослідження;

- розробку;

- підготовку до виробництва;

- виробництво;

- реалізацію.

У сучасному світі існує безліч форм державного регулювання інноваційних процесів. Окремі компанії та корпорації також проводять власну інвестиційну політику у прийнятній для них формі. Однак у всіх випадках основними цілями інноваційної політики виступають стимулювання інноваційної активності та розвиток науково-технічного потенціалу.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів та має пов'язувати між собою сферу “чистої” (академічної) науки та завдання виробництва.

Роль держави у сфері підтримки інновацій, як правило, зводиться до виконання таких функцій:

1) сприяння розвитку науки та її практичного застосування;

2) підготовка наукових та інженерних кадрів;

3) здійснення різного роду програм, спрямованих на підвищення активності інноваційного бізнесу, в межах єдиної державної програми;

4) державні замовлення -- головним чином у формі контрактів на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), які забезпечують початковий попит;

5) стимулювання зростання ефективності та необхідності прийняття інноваційних рішень окремими фірмами з боку державних фінансових установ та інших органів виконавчої влади;

6) посередництво у справі ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, а також стимулювання кооперації промислових корпорацій та університетів у сфері НДДКР.

Інноваційний менеджмент повинен гарантувати ефективне викорастування інновацій і напрямків на підвищення ефективності функціонування та розвиток організацій у ринковому середовищі. Основними функціями інноваційного менеджменту є:

* аналіз,

* прогнозування,

* планування (стратегічне, поточне, та оперативне),

* організація,

* мотивація,

* облік,

* контроль,

* координація,

* регулювання,

* керівництво.

Конкретне поповнення цих функцій залежить від рівня управління: держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту в цілому включає:

* розробку планів та програм інноваційної діяльності;

* нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;

* розгляд програм розробки нової продукції та технології;

* забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;

* забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

* затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем -- від ідеї до серійного виробництва продукції.

Прогнозування інновацій, екстраполяція прогнозування, експертні оцінки

При розробці прогнозів можна виділити наступні основні етапи:

* передпрогнозна орієнтація (визначення мети, завдань, часу попередження, робочих гіпотез, методів, структури й організації дослідження);

* прогностичний фон (збір готових даних за суміжними непрофільними галузями прогнозування):

* створення вихідної чи базової моделі, тобто системи показників, параметрів, що відображають характер і структуру об'єкта;

* пошукова модель (проекція в майбутнє системи показників вихідної моделі на дату попередження за тенденцією, що спостерігається, з урахуванням факторів прогностичного фону);

* нормативна модель для керованих явищ (проекція в майбутнє системи показників вихідної моделі відповідно до заданих цілей і норм за заданими критеріями):

* оцінка ступеня вірогідності (верифікація) й уточнення попередніх моделей за допомогою рівнобіжних контрольних методів, звичайно опитувань експертів;

* вироблення рекомендацій для оптимізації прийняття рішень у плануванні, управлінні і т.п. на основі зіставлення прогностичних моделей. Варіанти розробки прогнозів можуть мати кілька рівнів прогнозних показників, зокрема верхній і нижній, що дозволяє врахувати ряд факторів, що виникають згодом.

Структура прогнозу обумовлена термінами, на які він розробляється (довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий, оперативний), а зміст прогнозів з різними тимчасовими обріями визначається природою прогнозованих процесів. Чим більш стійкий характер носять ці процеси і тенденції, тим ширшим може бути обрій.

Якість прогнозів багато в чому залежить від методів, що застосовуються при їхній розробці.

Первісне прогнозування в рамках організації виникло як пророкування економічних параметрів тривалості бізнесу (як зовнішніх стосовно організації, так і внутрішніх).

Пізніше організації освоїли прогнозування технологічного (технологічне прогнозування), а також соціального і політичного компонентів (соціально-політичне прогнозування) свого середовища.

Тому загальні, найбільш розповсюджені методи прогнозування виникли в рамках екологічного прогнозування, однак пізніше вони знайшли своє застосування й у технологічному, і в соціально-політичному прогнозуванні. Крім того, для технологічного і соціально-політичного прогнозування характерні власні, специфічні методи дослідження.

Перш ніж перейти до детального розгляду класифікаційних груп методів прогнозування, необхідно визначити поняття методу чи методів економічного і соціального прогнозування. Під ними варто розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екстрагента (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їхніх вимірів у рамках розглянутого явища чи процесу, вивести судження визначеної вірогідності майбутнього розвитку розглянутого об'єкта.

Сучасна вітчизняна й іноземна практика нараховує більше 150 різних методів розробки прогнозів. Усе різноманіття методичних прийомів науково-технічного прогнозування умовно можна звести до трьох найважливіших груп: прогнозування на основі екстраполяцій, експертні методи прогнозування і методи моделювання (аналітичні), що досить докладно розглядаються в спеціальних курсах підготовки фахівців. На практиці в якості основних використовується 5-20 методів прогнозування. Сюди включаються як прості- (сингулярні), так і комплексні методи. Ці методи застосовуються у визначених сполученнях і послідовності.

Методи інтер- і екстраполяції засновані на принципах поширення встановлених кількісних зв'язків на нові галузі; методи моделювання (аналітичні методи) -- на процедурах синтезу-аналізу якісних і кількісних даних; експертні методи -- на процедурах одержання й узагальнення суджень від ділових фахівців. У даний час існують різні підходи до класифікації методів прогнозування, в основу яких покладені різні аспекти і властивості відомих методів. Найбільш простою і вдалою, на наш погляд, є класифікація, запропонована Ю.П. Морозовим [2]. В основу цієї класифікації покладене домінування інформаційного аспекту з погляду відмінності й подібності методів прогнозування.

Пропонована класифікація методів прогнозування є послідовною. Вона включає три рівні угруповання методів: два -- за основними загально-класифікаційними ознаками і третій -- за внутрігруповими ознаками. У якості основних загальнокласифікаційних ознак прийнятий:

I рівень -- принцип одержання прогнозної інформації;

II рівень -- феномен, використовуваний як теоретична основа методу.

Принцип одержання прогнозної інформації характеризує основний спосіб (прийом), що дозволяє одержати інформацію про майбутній стан чи поводження об'єкта прогнозу.

Під феноменом розуміється фактор, що визначає прогностичну здатність методу. Назви підкласів методів відповідно до цієї ознаки (П рівень) і формулювання їхніх теоретичних передумов наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2. II рівень класифікації

Клас	Кос	Принцип одержання прогнозної інформації
Інтер- і екстраполяційні методи Структурно-аналітичні методи Експертні методи	1 2 3	Перенос (поширення) на майбутнє встановлених закономірностей розвитку об'єкта і взаємозв'язків між його параметрами Синтез-аналіз якісних і кількісних даних про можливі стани об'єкта і навколишнього середовища з метою встановлення нових станів і зв'язків Одержання й узагальнення суджень фахівців про об'єкт прогнозу і його оточення
Екстраполяція тимчасових тенярштш	1.1	Динамізм і інерційність процесів розвитку
Інтер-і екстраполяція параметричних залежностей	1.2	Причинно-наслідкова обумовленість явищ і зв'язків
Морфологічний аналіз	2.1	Безліч можливих структур і характеристичних ознак, що визначають стан зовнішнього середовища й об'єкта прогнозу, а також функціональні можливості останнього
Ситуаційний аналіз	2.2	Безліч результатів розвитку (поводження) об'єктів у залежності від ситуації
Операційний аналіз	2.3	Безліч результатів поводження (розвитку) об'єкта прогнозу в залежності від обраних стратегії (тактик) досягнення мети
Аналіз науково-технічної інформації	2.4	Властивість науково-технічної інформації випереджати реалізацію науково-технічних досягнень у суспільній практиці
Ієрархічна декомпозиція	2.5	Розчленованість складних об'єктів (проблем, цілей, завдань і т.п.) на більш прості елементи з утворенням непересічних ієрархічно супідрядних підмножин
Матричний аналіз	2.6	Співвідносність (якісна чи кількісна) між безліччю цілей і засобів їхньої реалізації
Мережний аналіз	2.7	Взаємозумовленість елементів складної роботи, що обмежує знизу гранично короткий термін її виконання при заданій тривалості елементарних операцій
Прямі експертні оцінки	3.1	Наближення узагальнених незалежних оцінок до дійсних
Експертні оцінки зі зворотним зв'язком	3.2	Асоціативність людського мислення

Запорука успіху розробки прогнозу -- у правильному виборі методу прогнозування, оскільки в кожного способу дії мається своя краща галузь застосування. Надійний вибір методів прогнозування повинен базуватися на порівняльному аналізі методів за рядом критеріальних ознак. Дослідження завдань прогнозування в системі програмно-цільового планування (ПЦП) дозволило встановити необхідність виділення наступних груп критеріальних ознак: постановлених, інформаційних і об'єктових.

Група постановлених критеріальних ознак характеризує тип прогнозу й обрій прогнозування.

Прогнози в організації складають на різні періоди попередження -- від року до 5-10 років і вище.

Група інформаційних ознак вибору включає оцінку наявності і повноти вихідних емпіричних даних про об'єкт прогнозу і його оточення, характер вихідної і результуючої (прогнозної) інформації.

Об'єктові критеріальні ознаки складаються з двох різновидів: перший характеризує процес розвитку об'єкта з погляду можливості цілеспрямованого впливу ззовні на його напрямки і темпи, другий -- морфологію об'єкта.

Жоден з методів прогнозування сам по собі не придатний для всіх випадків прогностичної практики. Вибір методу залежить від мети прогнозу, часу попередження прогноз}', специфіки об'єкта прогнозування, вірогідності і повноти вихідної інформації, обмежень розроб-лювачів прогнозу і т.д.

Надійний вибір методів прогнозування повинен бути заснований на їхньому порівняльному аналізі з погляду перерахованих факторів.

Запобігання втратам ризиків економіки в інноваційній діяльності

Ризики виникають у результаті численних факторів впливу зовнішнього середовища -- конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон'юнктури чи моди, недостачі повноцінної релевантної інформації і т.д.

Ризик попереджає з однієї сторони про можливу невдачу, а з іншого боку -- про можливий виграш. Тому при вирішенні творчих, новаторських завдань дуже важливим є:

* виявляти можливі сприятливі і негативні наслідки своїх дій;

* враховувати ступінь імовірності одержання потрібного результату, імовірність небажаних наслідків і відхилень від обраної мети.

Необхідно відзначити, що наявність ризику не є ні достоїнством, ні недоліком.

Під ризиками в менеджменті розуміється небезпека ухвалення рішення, наслідком якого є втрата частини прибутку.

Прибуток і ризик -- ключові орієнтири в діяльності ризик-тейке-ра, завдання якого полягає в перебуванні оптимального варіанта поєднання рентабельності і забезпеченні фінансової безпеки підприємства.

Статистика показує, що навіть при стабільній економіці компанії СІЛА в середньому близько 10 разів у рік виявлялися в скрутному становищі з різних причин виниклих кризових ситуацій. Основними причинами яких стали наступні:

* рекламації і штрафи за браковану продукцію;

* аварії на підприємствах і поломка устаткування;

* витік конфіденційної інформації:

* поломка комп'ютера:

* вплив необгрунтованих слухів.

Рідше зустрічаються такі форс-мажорні (надзвичайні) обставини як:

* стихійні лиха;

* аварії в енергетичних мережах;

* смерть керівників і провідних спеціалістів;

* раптова поява сильних конкурентів.

Серед інших причин -- порушення авторських прав, страйк, шахрайство, тероризм і викрадення керівників, хабарництво, захоплення контрольного пакета акцій чужою компанією, помилки в проектах і прийнятих рішеннях.

При оцінці ступеня ризику інноваційних проектів широко використовується поняття "мінімаіьної межі ризику". Така межа позначає прибутковість від варіантів розміщення коштів у банках під відсоток. Ступінь прибутковості інвестицій у нову справу повинен перевищувати банківський відсоток.

Менеджер з ризиків, забезпечуючи комплексну безпеку фірми, веде роботу за наступними напрямками:

* оцінює потенційні джерела небезпеки, виявляючи основний для своєї фірми профіль ризиків у конкретних умовах;

* визначає ймовірність настання несприятливої події й оцінює можливі максимальні втрати;

* зменшує ризик.

Якими ж методами повинен користуватися ризик-тейкер як менеджер з управління, а точніше сказати, з усунення, згладжування настання негативних наслідків можливих ризиків?

Управління базується на стратегії і тактиці ризик-менеджера.

Перша ґрунтується на довгострокових стратегічних й інноваційних цілях і оцінках невизначеності господарських ситуацій, на ефективних методах досягнення цих цілей на протязі тривалого періоду. При цьому головна увага приділяється питанням прогнозування, стратегічного планування, виробленню обґрунтованої інноваційної концепції і програми адаптації підприємства до невизначеності.

Стратегія визначає тактику, тобто сукупність методів, прийомів, використовуваних у конкретних умовах даної господарської ситуації для досягнення поставлених цілей, що не суперечать стратегічним інноваційним цілям.

У загальному випадку система управління в ситуації ризику містить наступні основні елементи:

* виявлення в альтернативах ризику і допущення його тільки в межах соціально-прийнятного рівня;

* розробка конкретних рекомендацій орієнтованих на усунення чи мінімізацію можливих негативних наслідків ризику;

* створення спеціальних планів (програм), що дозволяють оптимальним чином діяти в критичній ситуації людям, що реалізують рішення з ризиком чи компрометує цей процес;

* підготовка і прийняття нормативних актів, що допомагають запровадити в життя обрану альтернативу;

* облік правових норм психологічного сприйняття ризикованих рішень (і програм), а також суспільної думки при підготовці і виборі подібних проектів.

У даний час існує чотири основних, базових методи, використовуваних у ризик-менеджменті як засоби боротьби з ризиком.

Перший метод -- це усунення, тобто запобігання ризиків у підприємницькій діяльності.

Мабуть, поки що неможливо позбутися від ризику стихійних лих. Але під силу нам цілком усунути ризик впровадження свідомо нежиттєздатного інноваційного проекту. Важко, але можливо вгадати ризик впровадження інших новацій.

Інвестори можуть приймати такий проект, передбачувані доходи від якого здатні покрити витрати на його реалізацію і принести прибуток не менше банківського відсотка. Важливо іти від ризику, незавершеного будівництва, неповернення кредиту і т.д.

Другий метод -- зменшення несприятливого впливу тих чи інших факторів на результати інноваційної діяльності шляхом розробки превентивних заходів (підвищення якості проектів, планування, підготовки, використання гнучких технологій, вибору оптимальної товарної стратегії).

Третій метод управління ризиком полягає в його передачі, перекладі. Він реалізується шляхом формування ефективної системи страхування усіх видів ризику, створення AT з обмеженою майновою відповідальністю.

Якщо ризик не страхується, то необхідно проводити заходи щодо створення відповідного резервного фонду на підприємстві і розробляти кризовий план управління в надзвичайних ситуаціях.

Четвертий метод є найбільш діючим методом ризикового менеджменту, що одержав назву "оволодіння ризиком". Іноді звертаються до розподілу ризику між; виконавцями. Є й інші способи зменшення ризику втрат у господарській діяльності підприємства взагалі й в інноваційній зокрема.

Він застосовний (навіть необхідний), коли потенційні втрати незначні, коли робиться все можливе для попередження чи зниження збитку від впливу непередбачених обставин, коли чітко виявлені шанси на одержання доходу.

Важливо розрахувати ціну ризику -- величину можливих втрат і можливого виграшу

де Ц -- ціна ризику;

Пп -- запланований прибуток без обліку ризику;

Р_і -- ймовірність втрати прибутку при несприятливому результаті;

Pj -- ймовірність успішного результату.

Резюмуючи викладене, варто сказати, що інноваційний менеджер повинен мати право на ризик і визначені межі економічної, адміністративної і професійної відповідальності за ризик.

Рівність повноважень і відповідальності -- от необхідні сполучні успішної діяльності інноваційного менеджера.

Завдання 6

Розрахувати суму паушального платежу за ставкою роялті 7% та терміну ліцензійної угоди 4 роки на основі даних:

Роялті - щорічні відрахування від доходу ліцензіата протягом періоду дії угоди

Показники / роки	1-й	2-й	3-й	4-й
Фізичний обсяг продажів (один)	8500	8900	9100	9800
Ціна одиниці продукції, грн.	800	800	800	800
Очікувальний рівень інфляції, %	2	3	3	4
Акцизний збір, %	1	2	3	3
Фактор ризику, %	3	3	3	4

1 вартість чистих доходів

1-й рік 8500 * 800 = 6 800 000 грн.

Рівень інфляції 6 800 000 * 2 / 100 = 136 000 грн.

Акцизний збір 6 800 000 * 1 / 100 = 68 000 грн.

Фактор ризику 6 800 000 * 3 / 100 = 204 000 грн.

6 800 000 - 136 000 - 68 000 - 204 000 = 6 392 000 грн.

RS (роялті) 6 392 000 * 7 /100 = 447 440 грн.

2 рік

8900 * 800 = 7 120 000 грн.

Рівень інфляції 7 120 000 * 3/ 100 = 213 600 грн.

Акцизний збір 7 120 000 * 2/ 100 = 142 400 грн.

Фактор ризику 7 120 000 * 3 / 100 = 213 600 грн.

7 120 000 - 142 400 - 213 600 - 213 600 = 6 550 400 грн.

RS (роялті) 6 550 400 * 7 /100 = 458 528 грн.

3 рік

9100 * 800 = 7 280 000 грн.

Рівень інфляції 7 280 000 * 3/ 100 = 218 400 грн.

Акцизний збір 7 280 000 * 3/ 100 = 218 400 грн.

Фактор ризику 7 280 000 * 3 / 100 = 218 400 грн.

7 280 000 - 218 400 - 218 400 - 218 400 = 6 624 800 грн.

RS (роялті) 6 624 800 * 7 /100 = 463 736 грн.

4 рік

9800 * 800 = 7 840 000 грн.

Рівень інфляції 7 840 000 * 4/ 100 = 313 600 грн.

Акцизний збір 7 840 000 * 3/ 100 = 235 200 грн.

Фактор ризику 7 840 000 * 4 / 100 = 313 600 грн.

7 840 000 - 313 600 - 325 200 - 313 600 = 6 977 600 грн.

RS (роялті) 6 977 600 * 7 /100 = 488 432 грн.

Використана література

1. Василенко В.А., Мельник И.Е. Стратегии и инновации в системе менеджмента: Учебное пособие. -- М.: МГИУ 2001. -- 418 с.

2. Василенко В.О. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник -- Киів: ПУЛ, 2002. -- 420 с

3. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг. -- К.: КНЕУ, 1998.

4. Сухоруков А.І. Економіка та організація інноваційної діяльності К. - 2001 - 184 с.

Размещено на Allbest.ru