Економіка та організація інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відтворювальна економіка інформаційно-технологічного типу

економіка інноваційний технопарк

Забезпечення інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також залучення можливостей розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення в перехідній економіці України постають її головними завданнями, здійснення котрих покликана забезпечити соціалізація економічного життя, яка розкріпачує пригнічений тоталітарно-бюрократичними гальмами творчий потенціал людини і здатна до зміни системи економічних взаємин у сферах науки, виробництва, освіти, культури. Конкретними механізмами вирішення цього завдання можуть бути:

відповідні інституційні перетворення і соціальна підтримка розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;

стимулювання науково-технічного та гуманітарного поступу державними засобами, забезпеченням суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;

забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальних сферах, надання пільг піонерним формам такої діяльності для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;

створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної до швидкої перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;

створення системи таких взаємин у суспільстві, колективі, котрі забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: ідеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження «людських стосунків», це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, що переважно, було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню й удосконаленню методів організації праці, виробничого процесу всього економічного механізму;

запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;

підтримка підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;

вироблення і запровадження системи пільг науково-технологічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об'єднанням, державним структурам, приватному колективному й державному бізнесу) для запровадження досягнень поступу;

формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного й гуманітарного поступу.

До таких механізмів можуть належати суспільні фонди, конкурси, спеціальні програми, спрямовані на підтримку окремих осіб, зайнятих творчою діяльністю, різних суспільних організацій, науково-технічних колективів, великих науково-технічних комплексів та науково-дослідних інститутів. Не менш важливе створення інформаційних систем, що забезпечують загальний доступ до інформації (банків даних), для інноваційної творчої діяльності. До того ж таке забезпечення повинно бути безоплатним, на відміну від комерційного використання інформації, коли інформація експлуатується на умовах платності -- для одержання грошового, матеріального прибутку.

Вирішення цих завдань у наших умовах передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного розвитку корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (зі збереженням досягнутого раніше науково-технологічного потенціалу) завдяки здійсненню демократичної реформи власності, подоланню монополізму й розвитку асоційованих, а не корпоративних, форм потужних виробництв і підтримці асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку й соціального забезпечення громадян. Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизація суспільства, конкурентоспроможність, забезпечення сталого розвитку економіки, вирішення проблем енергозабезпечення, охорона довкілля. Очікується, що держава в найближчі десятиріччя, як і раніше, відіграватиме важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП та ще більше сконцентрує свої зусилля на формуванні національних інноваційних систем включно з каналами західноєвропейської науково-технологічної співпраці.

Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на вдосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень генома людини (включно з генною терапією) та засобів боротьби із найпоширенішими хворобами -- особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність та максимально вдосконалити якість існування, на підтримку якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов'язані з ним зміни суспільних потреб приведуть до створення й широкого запровадження у найближчі 40--50 років значно досконаліших інформаційних технологій, із використанням яких розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, ґрунтуватиметься на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп'ютерів.

Таким чином, інформація стане найціннішим ресурсом ноосфери -- перспективою людства й переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість громадян працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва, у результаті чого питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте небачено. Зростатиме й соціальне значення цих проблем у зв'язку з необхідністю досягнення необхідного рівня зрілості економіки і всієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня інформаційного забезпечення. Соціалізація економіки, орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило: чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей в індивідуума розкрити свій творчий потенціал, долучитися до зростання економічної сфери, суспільного добробуту.

Освіта в системі інноваційного процесу

Добре скоординованої і всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки ще не існує.

Сучасні інноваційні процеси, що вимагають високопрофесійного менеджменту, диктують доцільність застосування нових форм управління в інноваційній діяльності.

Найважливішою функцією держави у всіх країнах є інформаційне забезпечення споживачів і розроблювачів технологій. У даний час відбувається як трансформація державної інформаційної системи, так і поява альтернативних систем в інноваційній сфері.

Централізована частина інформаційної системи, що існує за рахунок держбюджету зведена в даний час до мінімуму.

Однак добре знати кон'юнктуру ринку, відчувати його пульс можна тільки на основі чіткої і своєчасної інформації, успіху на ринку досягає той, хто поряд з іншими складовими володіє інформацією, насамперед, комерційною. Звідси і необхідність мати свій власний повноцінний ринок інформації, необхідної для обслуговування інвесторів, виробників і споживачів продуктів інноваційної діяльності [8].

Створюються комерційні інформаційно-консультативні центри і спільні організації, орієнтовані на експорт технологій. Ведучі наукові інститути, концерни й асоціації, технопарки формують власні банки даних про технології і пропонують інформаційні послуги іноземним споживачам.

Недостатньо розвинута інформаційна система інноваційної діяльності негативно позначається на розроблювачах і споживачах технологічних інновацій.

Звертання до посередницьких фірм є свого роду індикатором того, що всі наявні канати передачі технологій не задовольняють потреб організацій.

Останнім часом одержала поширення система Інтернет, організовуються так звані ситуаційні центри (СЦ) у рамках держав і великих фірм на заході [9].

Сучасний керівник великої фірми, корпорації, холдингу не має можливості і часу годинами вивчати інформацію про новий проект, ситуацію в новій галузі бізнесу, стан справ потенційного партнера і конкурента, тому великі іноземні фірми все частіше організовують власні СЦ.

Інформація, що надходить, багаторазово перевіряється, відсівається за допомогою різних фільтрів і алгоритмів зіставлення, заноситься в базу даних, після чого вона надається вищому керівництву фірми ніби в стиснутому вигляді (у вигляді образів, діаграм, гістограм і т.п.) для ухвалення рішення.

Перспективність таких центрів очевидна, тому що кількість творчої роботи зводиться до мінімуму, потік релевантної інформації збільшується, поліпшується якість її обробки, синтезуються образи і звіти, підвищується візуалізація об'єктів, що, в значній мірі, полегшує прийняття того чи іншого управлінського рішення.

При формуванні нової моделі національної інноваційної системи, одну з ключових ролей відіграє інноваційна інфраструктура, яка забезпечує горизонтальні і вертикальні зв'язки між суб'єктами інноваційної діяльності, сприяє прискоренню трансферу знань і цифузії технологій. Однією з таких форм управління є менеджмент циклу "наука -- техніка -- виробництво", до якої, зокрема, відносяться так звані технопарки, технополіси й інкубатори.

Особливе місце, на наш погляд, в інноваційній інфраструктурі займають бізнес-інкубатори. У сучасному світі бізнес-інкубатором прийнято вважати інноваційну структуру, що має своєю метою підтримку утворення і розвитку нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій і т.п. Відомі випадки об'єднання декількох успішно працюючих бізнес-інкубаторів у нову структуру -- технопарк, хоча власне технопарками часто називають і бізнес-інкубатори, що здійснюють просування до успіху високотехнологічних ідей через розвиток малих і середніх форм підприємництва. Повної термінологічної визначеності тут ще немає. У більшості сучасних країн, як правило, технопарк (технічний центр) являє собою форму співробітництва університетів, великих наукових центрів, місцевих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному і технологічному розвитку того чи іншого регіону. Сьогодні у світі нараховується близько 500 технопарків, з них 150 у США.

Створення технопарків спеціалізованих на розробці нової продукції і технологій, є можливим і ефективним за багатьма напрямками в залежності від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найбільш розповсюдженими можуть бути парки (центри):

* технологічні (спеціалізовані на впровадженні високих технологій і, що мають у своєму складі підприємства ризикового капіталу);

* промислові (що базуються на раціональному використанні виробничого потенціалу й об'єктів інфраструктури);

* грюндерські (оперативно створювані для надання "стартової" допомоги із широким спектром послуг із керування процесами становлення малих і середніх фірм);

* дослідно-конструкторські (спрямовані на використання прикладних науково-дослідницьких робіт і проектування нових виробів, сервісне виробництво яких потім налагоджується за межами таких парків);

* колсалтингові (створені цільовим призначенням для надання послуг фірмам, що ведуть інноваційну діяльність).

Наступний рівень у розвитку інноваційної структури чи, точніше, середовища -- технополіс. Він звичайно виникає там, де переплітається діяльність сусідів -- технопарків.

Технополіси можуть бути створені на базі великих науково-промислових центрів (Київ, Харків, Дніпропетровськ. Одеса, Львів), де існують могутні науково -- виробничі комплекси із збалансованого розвитку регіональної економіки.

У матеріально-технічну базу таких технополісів доцільно включити і підприємства, що спеціалізувалися раніше на випуску продукції військово-промислового комплексу (особливо космічного), які володіють могутнім кадровим і науково-технічним потенціалом.

Як відомо, маючий інноваційний бізнес почав розвиватися в нас тільки наприкінці 80-х -- початку 90-х pp. А за рубежем термін "бізнес-інкубатор", що відноситься до організації підтримки малого бізнесу, з'явився ще наприкінці 50-х рр... коли один американський соціолог так назвав свій проект, над яким сміялася мабуть чи не вся Америка. Він узяв за безцінь в оренду нікому не потрібний будинок старого вокзалу і створив у ньому організацію, у яку міг прийти кожен починаючий бізнесмен-новатор. Автор першого проекту "бізнес-інкубатора" розділив вокзал на невеликі кімнатки, найняв гарного юриста й економіста і почав здавати (дуже дешево) офіси для починаючих малих підприємств. Результати перевершили надії. За зведеннями статистики, зі 100 початкуючих бізнесменів у той час відбулися лише 12. А в бізнес-інкубаторі, що почав працювати у старому вокзалі, через досить короткий час близько 30% підприємців перейшло з малого бізнесу в середній і ще більша їхня кількість зайняла певні ніші в малому бізнесі. Бізнес-інкубатор став буквально живлющим середовищем для малих підприємств, що стартують.

Саме такого результату й очікував автор ідеї. Він із самого початку був переконаний, що якщо підприємцям дати можливість, не соромлячись один одного, перевіряти свої ідеї, звертати увагу на помилки сусідів, швидко обмінюватися досвідом, то й справа піде значно живіше, ніж коли кожен поодинці буде шукати шлях до успіху. Коли їм не вистачить власного досвіду, вони звернуться за порадою до фахівців: юристів, економістів і т.д.

Успіх першого експериментального бізнес-інкубатора привів до того, що місцеві влади багатьох штатів США почали широко фінансувати подібні ініціативи, вони навіть самі наймали юристів і економістів, виділяли пільгові кредити під проекти, спонсорували розвиток бізнес-інкубаторів. Бізнес-інкубатор розглядався як освітня установа для підприємців, своєрідна стартова площадка, що не повинна бути прибутковою. І все це виправдало себе -- ріст кількості і якісний розвиток малих підприємств, як результати діяльності бізнес-інкубаторів, збільшує податкові відрахування від прибутків.

Згодом про американський досвід організації реалізації інноваційних програм довідалися в Європі і почали широко розвивати систему бізнес-інкубаторів. Багато цікавого в розвиток ідеї внесла Франція. Саме тут придумали систему часткового повернення витрачених у бізнес-інкубаторі засобів. До того ж додали і деякого шарму самій структурі. Наприклад, майже обов'язковим атрибутом бізнес-інкубатора в Європі стало кафе, де за чашкою кави іноді народжуються грандіозні ідеї [1].

Виникнення ідеї створення технополісів -- міст науки і високих технологій, пов'язується з бажанням японців відтворити у своїй країні щось подібне до американської Силікон-Веллі, яка завдяки концентрації на невеликій території неподалік від Сан-Франциско значної кількості дослідницьких центрів, підприємств, консультативних фірм, венчурних компаній зіграла видатну роль у розвитку електронно-комп'ютерної галузі в США. Чекати, коли в Японії стихійно виникнуть свої Силікон-Веллі, японські стратеги не захотіли. Вони вирішили, у повній гармонії з національними традиціями, всіляко сприяти їх виникненню і розвитку. Програма створення 19 технополісів, що покривають весь господарський простір країни, почата у 1985 р.

Як думають самі японці, виконання цієї програми повинно забезпечити країні першість у науково-технічній гонці в XXI ст. Сьогодні стратегія технополісів -- це стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технічного рівня, стратегія інтелектуалізації всієї економіки країни.

Інноваційні центри типу бізнес-інкубаторів і технопарків у 1990-і pp. одержали широкий розвиток у країнах з економікою, що трансформується. Так, Польща для початку направила в США за досвідом біля десятка фахівців. прийшовши двохмісячне навчання, вони розгорнули підготовку таких же кадрів у себе на батьківщині. Справа пішла непогано, за допомогою бізнес-інкубаторів вдалося вдихнути життя в омертвілих промислових гігантів, що залишилися від соціалістичних часів. Подібні інноваційні структури вже існують у Чехії. Угорщині.

Історія розвитку технопарків на території колишнього СРСР починається з 1989 р. Досить широко і жваво розвиваються бізнес-інкубатори в Російській Федерації, де розроблена і реалізується програма "Створення і розвиток наукових і технологічних парків". Широку популярність одержати технопарки Томська. Санкт-Петербурга. Нижнього Новгорода. Аналіз складу засновників науково-технологічних парків показує, що вони поєднують в умовах перехідного періоду науковий потенціал вузів, наукових організацій, залучають іноземних партнерів, органи територіального управління, що дозволяє їм активно впливати на формування регіональної науково-технічної й економічної політики. У рамках програми створення російських технопарків проводиться навчання менеджерів в інвестиційній сфері, що зможуть досліджувати ринок інтелектуальних продуктів, створювати інноваційні структури з урахуванням потреб регіону.

З метою координації зусиль з розвитку інноваційного бізнесу в 1990 р. створена Асоціація науково-технологічних парків, бізнес-інкубаторів й інноваційних центрів "Технопарк". При асоціації заснована науково-технічна рада з інформатизації і розвитку телекомунікаційної мережі "Технопарк", експертна рада з добору інноваційних програм і наукомісткої продукції фірм технопарків за рахунок засобів федеральних програм. Організовано Центр акредитації технопарків, що повинен оцінювати і підтверджувати досягнутий технопарком рівень розвитку, його здатність до активної інноваційної діяльності і можливість ефективного використання цільових кредитів, фінансової й інших форм підтримки. Асоціація "Технопарк" разом з керівництвом технопарків підготувала більше 150 проектів малих інноваційних організацій у рамках Федеральної програми розвитку малого і середнього підприємництва Росії.

Сьогоднішня Росія є по суті технопарковою державою. У ній створені і діють близько 60 технопарків, приблизно така ж кількість інкубаторів бізнесу й інноваційних центрів, не всі вони відбулися повною мірою, але 30-35% з них уже почали працювати. Щорічно, починаючи з 1990 p., у Росії створюються в середньому 8-10 технопарків. Передбачається, що до початку майбутнього сторіччя в Росії приємництво більше носить національний характер. Ця діяльність базується на менталітеті людей, на їхніх історичних коренях. Це обумовлює необхідність вироблення концепції створення бізнес-інкубаторів і технопарків у кожній країні.

Вивчаючи досвід створення інноваційних структур у країнах з перехідною економікою, слід зазначити значні складності створення бізнес-інкубаторів і технопарків. Створення бізнес-інкубатора, а тим більше технопарку є складною, дорогою і довгостроковою справою. Але воно дуже перспективне, тому що має стратегічне значення, вектор орієнтації якого спрямований у технології XXI ст. Бізнес-інкубатори і технопарки є своєрідним механізмом самопідтримуючого розвитку регіонів. Це центри кристалізації наукових думок, новаційних ідей, підприємництва. Але не можна очікувати від них миттєвої віддачі. Приміром, досвід Росії показує, що період становлення і досягнення апогею діяльності технопарку складає 8-10 років.

Очевидно, що подальше становлення і розвиток мережі бізнес-інкубаторів, наукових і технологічних парків в Україні буде визначатися як об'єктивними труднощами перехідного до ринкових умов господарювання періоду, так і національними особливостями реалізованої економічної моделі стимулювання інновацій.

Сутність ризиків політики держави та їх діяльність

Ризик, звичайно, пов'язаний з конкретною ризиковою ситуацією. Тому він виникає тоді, коли рішення виробляється в умовах невизначеності, коли вибір робиться з декількох важко порівнянних варіантів. У цих умовах потрібно оцінити, хоча б інтуїтивно, імовірність досягнення заданого результату, виявити можливі невдачі на шляху, що обирається.

Характерно, що ризикова ситуація в інноваційній діяльності тим чи іншим способом пов'язана з поняттям власності, прибутку, з імовірністю її упустити. Сам факт наявності власності служить збудником ризикових ситуацій, адже люди більше всього побоюються втрат власного майна, коштів, здоров'я, життя.

Для однакового розуміння питань, що далі викладаються, варто сформулювати термінологічну базу інноваційного ризику. Це необхідно через те, що використовувані в побуті і навіть бізнесі, менеджменті поняття, що відносяться до ризикового підприємництва, часто розпливчасті і нечіткі.

Насамперед, потрібно визначити вихідне, базисне поняття "ризик", маючи на увазі, що це погроза, небезпека виникнення збитку в самому широкому значенні слова.

Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов'язаних з інноваційними процесами, виробництвом нової продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто одночасно представити, що ризик -- це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття.

Іноді буває доречно доповнити наведене визначення і характеризувати ризик як діяльність з реалізації обраного в умовах невизначеності рішення, що враховує імовірність успіху, невдач і відношення від поставленої, обраної інноваційної мети, причому всіх трьох результатів у сукупності. Тому що інноваційна діяльність пов'язана з використанням і звертанням матеріальних трудових, фінансових, інформаційних, інтелектуальних ресурсів, ризик пов'язаний з погрозою повної або часткової втрати цих ресурсів.

Тому підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходу в порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів. І крім того, ризик -- це можливість, імовірність відхилення від мети, результату, заради яких і приймалося рішення, на що був націлений бізнес-проект.

Інакше кажучи, ризик є погроза того, що підприємство понесе втрати у вигляді додаткових витрат, понад передбачені прогнозом, програмою його дій, або одержить доходи нижче тих, на які він розраховував. Таким чином, зниження величини передбачуваного доходу, так звана упущена вигода, також входить у категорію ризику. При встановленні суті підприємницького ризику необхідно розрізняти поняття: "витрата", "збитки", "втрати". Будь-яка підприємницька діяльність неминуче пов'язана з витратами, втратами, тоді як збитки мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою додаткові витрати понад намічені. Збитки, втрати, як відомо, не плануються заздалегідь, навмисно, хоча в ряді випадків передбачаються як потенційно можливі.

Кожна людина в повсякденній, виробничій, економічній діяльності постійно зустрічається із ситуаціями, що не мають однозначного вирішення й обов'язково вимагають вибору одного з декількох варіантів, що володіють, у свою чергу, різними імовірностями результату.

Цей процес знаходить своє вираження в понятті "ризик".

Ризики виникають у результаті численних факторів впливу зовнішнього середовища -- конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон'юнктури чи моди, недостачі повноцінної релевантної інформації і т.д.

Ризик попереджає з однієї сторони про можливу невдачу, а з іншого боку -- про можливий виграш. Тому при вирішенні творчих, новаторських завдань дуже важливим є:

* виявляти можливі сприятливі і негативні наслідки своїх дій;

* враховувати ступінь імовірності одержання потрібного результату, імовірність небажаних наслідків і відхилень від обраної мети. Необхідно відзначити, що наявність ризику не є ні достоїнством,

ні недоліком. Більше того, відсутність ризику, тобто небезпеки настання непередбачених і небажаних для суб'єкта наслідків, як правило, шкодить економіці, підриває її динамізм і ефективність.

Відомий вислів академіка В. Чаломея: "...щоб система працювала стійко, її частіше необхідно трясти".

Найсильнішим фактором ризику є конкуренція, що на ринку новацій може бути доповнена такими "специфічними властивостями", як поява погрози впровадження товарів -- замінників, виготовлених за новою, більш економічною технологією чи настання "іншогалузевих" конкурентів.

У цих неординарних умовах є цілком закономірною і поява нового покоління менеджерів -- "ризик-тейкерів". тобто людей, що діють незвичайно, творчо і зухвало, ризиковано, але з розрахунком.

Люди, що володіють здатністю до ризику, але підкоряються при цьому необхідним суспільним регламентаціям -- важливе надбання суспільства, коштовний ресурс стійкого розвитку економіки.

Виділимо в цьому зв'язку народно-господарський і локальний ризик. Перший пов'язаний з реалізацією стратегічних завдань, а другий виникає на більш низьких рівнях і вирішує більш конкретні завдання, пов'язані з інноваційною діяльністю підприємств і об'єднань.

Локальний ризик виникає при виборі програм і рішень з розробки і впровадження конкретних видів техніки і технологій.

В принципі тут існує дві основні, базові альтернативи.

Одні колективи, відмовляючись від ризикованих варіантів, просуваються повільно, обережно, орієнтуючись лише на часткову модернізацію. Такий шлях більш спокійний, але абсолютно безперспективний з погляду НТП, більше того, він вганяє економіку в багатоміліардні обтяжливі і неефективні витрати.

Інший шлях -- створення принципово нових технологій, здатних конкурувати з товарами на світовому ринку. Він ризикований, важкий, але тільки він дозволяє створювати конкурентоспроможну продукцію.

Використана література

1.Василенко В.А., Мельник И.Е. Стратегии и инновации в системе менеджмента: Учебное пособие. -- М.: МГИУ 2001. -- 418 с.

2.Василенко В.О. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник -- Киів: ПУЛ, 2002. -- 420 с

3.Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг. -- К.: КНЕУ, 1998.

4.Сухоруков А.І. Економіка та організація інноваційної діяльності К. - 2001 - 184 с.

Размещено на Allbest.ru