Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціноутворення на базі собівартості споживчої цінності та конкуренції

В умовах ринкової економіки основною є вільна ціна, яка складається з різних елементів (рис. 1).

Рис. 1.

Однією із складових вільної ціни є виробнича ціна підприємства. Основним елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції.

Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також з інших витрат на виробництво та реалізацію продукції. Всі витрати підприємства, які пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, її транспортуванням та організацією продажу, можна класифікувати за різними ознаками.

За економічними елементами собівартості:

* матеріальні витрати;

* витрати на оплату праці;

* нарахування на соціальні заходи;

* амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

* інші витрати.

До матеріальних витрат належать витрати, що пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва нової продукції та освоєнням нового обладнання, використанням природної сировини; витрати на обслуговування виробничого процесу, зокрема витрати на сировину матеріали, паливо, предмети праці; витрати на поточний ремонт. Дотримання правил техніки безпеки і пожежну охорону, матеріально-технічне забезпечення апарату управління підприємством, а також витрати на оплату послуг інформаційного характеру та ін.

Витрати на оплату праці включають виплати основної і додаткової заробітної плати робітникам і службовцям підприємства; оплату відпусток та іншого невідпрацьованого на підприємстві часу згідно з Положеннями чинного законодавства, витрати, які пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів, та ін.

Відрахування на соціальні заходи включають відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням і похованням, нарахування на загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття і загальнообов'язкове державне страхування від чещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Також до цих витрат можна піднести відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, на оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що не пов'язано з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства та ін. Ставки відрахування визначаються чинним законодавством України.

Витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальних активів включають витрати на повне відтворення основних фондів, у тому числі у вигляді прискореної амортизації нематеріальних активів; витрати, які пов'язані з капітальним ремонтом орендованих споруд нежитлового призначення, та ін.

До інших витрат відносяться всі витрати, що не ввійшли до розглянутих чотирьох груп і пов'язані зі зберіганням, збутом, реалізацією виробленої продукції і рекламою, а також різні податкові платежі, які включають у собівартість продукції.

За включенням у собівартість:

* прямі витрати;

* непрямі витрати.

До прямих витрат належать витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і можуть бути віднесені на конкретний виріб і розподілені згідно з техніко-економічними розрахунками. Вони включають вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих, виплату заробітної плати виробничого персоналу та соціальні відрахування з неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання і його амортизацію та ін.

Непрямі витрати включають витрати, які не можна безпосередньо віднести на конкретні вироби. До них належать різні адміністративні та управлінські витрати, витрати на опалення й освітлення приміщень, страхування майна, витрати, пов'язані зі збутом продукції, та ін.

За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат:

* умовно-постійні витрати;

* змінні витрати.

До умовно-постійних витрат належать витрати, які не залежать від обсягів виробництва підприємства, зокрема орендна плата за приміщення, витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію обладнання та ін. Втім, їх можна збільшити або зменшити за рахунок певного управлінського рішення (наприклад, збільшення або зменшення витрат на охорону праці, застосування прискореної амортизації та ін.).

Змінні витрати залежать від обсягів діяльності. У разі збільшення виробництва збільшуються витрати на сировину, матеріали, комплектуючі, оплату праці робітників за відрядною формою і відповідно відрахування на соціальні заходи, витрати на транспортування товарів, їх зберігання та ін.

За ступенем корисності:

* корисні витрати;

* некорисні витрати.

Корисними є витрати, що сприяють результативному здійсненню виробничої та господарської діяльності підприємства.

До некорисних належать витрати, які пов'язані з обслуговуванням невикористаної частини всіх видів ресурсів. Наприклад, стосовно трудових ресурсів - це виплата заробітної плати робітникам, які це зайняті в виробничому або іншому господарському процесі; щодо матеріальних ресурсів - амортизація ще не встановленого або не використовуваного обладнання; стосовно фінансових ресурсів - виплата відсотків за банківськими або іншими позичками, які не були використані, та ін.

За місцем виникнення.

За цією ознакою витрати поділяються залежно від того, де вони виникають: у підрозділах, службах, відділах підприємства.

Залежно від календарного періоду:

* поточні витрати;

* одноразові витрати.

Поточні витрати є постійними витратами, які виникають періодично, і цей період не перевищує один місяць.

Одноразові (або однократні) витрати спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом досить тривалого часу, і періодичність їх виникнення перевищує один місяць.

Витрати обігу:

* додаткові витрати;

* чисті витрати.

Додаткові витрати пов'язані з операціями, які зумовлені переміщенням продукції зі сфери виробництва в сферу обігу, і включають витрати на зберігання товарів, транспортування їх до місця реалізації, на підсортування, фасування, підготовку до продажу та ін.

До чистих витрат належать витрати, які пов'язані з продажем товарів, зміною його власника. Вони включають витрати на оплату прані касирів, касирів-контролерів, на сплату відсотків за користування кредитом та ін.

Згідно із запровадженими в Україні новими стандартами бухгалтерського обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Зокрема склад витрат визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», який був затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. під №27/4248.

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

* прямі матеріальні витрати;

* прямі витрати на оплату праці;

* інші прямі витрати;

* загальновиробничі витрати, а саме - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, а також вартість напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати па оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.

До загальновиробничих витрат належать такі елементи:

* витрати, які пов'язані з управлінням виробництвом - виплати заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;

* амортизація обладнання цеху та нематеріальних активів за-гальновиробничого призначення;

* витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів та позаобігових активів загальновиробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

* витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

* витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

* інші витрати, які пов'язані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, з незавершеним виробництвом, втратами від псування матеріальних цінностей та ін.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встановлюються безпосередньо підприємством.

Постійні загальновиробиичі витрати. До них відносять витрати Ш обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, Обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені ПОСТІЙНІ загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Крім виробничої собівартості до загальної собівартості входять витрати, які пов'язані з операційною, фінансовою, інвестиційною та Іншою діяльністю підприємства. Витрати, які пов'язані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

* адміністративні витрати;

* витрати на збут;

* інші операційні витрати.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них належать:

* загальні кооперативні витрати, які пов'язані з витратами на проведення річних та інших зборів, представницькі витрати та ін.;

* витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства;

* витрати на утримання основних засобів і нематеріальних поза-обігових активів загальногосподарського призначення;

* амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

* різні податкові збори, які повинно сплачувати підприємство згідно з чинним законодавством України і які включаються в собівартість продукції;

* інші витрати підприємства загальногосподарського призначення. Витрати на збут продукції. До таких витрат відносять:

* вартість пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

* вартість ремонту тари;

* витрати на оплату праці та виплату комісійних винагород продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;

* витрати, які пов'язані з транспортуванням та страхуванням готової продукції, оплатою транспортно-експедиційних послуг згідно з укладеною угодою;

* витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробленої продукції;

* витрати на рекламу продукції та дослідження ринку;

* інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Інші операційні витрати, які включають:

* собівартість реалізованої іноземної валюти, яка перераховується в грошових одиницях України за курсом Національного банку України;

* розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

* втрати від знецінення запасів;

* втрати від нестачі та псування товарів;

* витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

* штрафи, пені, неустойки та ін.

Витрати операційної діяльності можна також згрупувати за такими економічними елементами:

* матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні заходи;

* амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;

* інші операційні витрати.

До витрат фінансової діяльності належать витрати, які пов'язані зі сплатою процентів за користування кредитами, з випуском облігацій, фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, зумовлені залученням позикового капіталу.

Витрати інвестиційної діяльності - це витрати підприємства в результаті залучення інвестиційних коштів інших господарюючих суб'єктів і виконання відповідних зобов'язань.

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток. По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.

Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.

Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.

Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.

Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціпа 100 гр. од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна ціна знижується на 2%, якщо 150 одиниць - на 4% і т.д.

Знижка за платежі готівкою (або знижка «скойте»). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова» 2/10 нетто 30» означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2%. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.

Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.

Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари і сплачують послуги у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.

Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство-реалізатора у продажу цього товару.

Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.

Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.

Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території). Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.

Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціпи на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює основний товар. У деяких випадках як доповняльні можуть продаватися товари, вироблені іншими фірмами. Наприклад, при реалізації комп'ютера фірма може продати зі знижкою програмне забезпечення до нього, при реалізації копіювальної техніки - папір тощо.

Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми. Наприклад, купуючи нову модель автомобіля, покупець матиме знижку, якщо поверне на фірму застарілу модель, придбану в цієї ж фірми раніше. При цьому у фірми з'являється постійний покупець і постійний ринок збуту, а також фінансові ресурси для перебудови виробництва та впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу, а деякі деталі із застарілих машин можна використати як запасні частини для ремонту.

Знижки за сервісне обслуговування, в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.

Усі перелічені та інші знижки в тій або іншій мірі діють у системі ціноутворення України. При поглибленні ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься, збільшуватиметься їх кількість.

Загалом перелічені елементи - виробнича ціпа, акцизний збір, ПДВ та цінові знижки - становлять відпускну ціпу товару, тобто ціну, за якою він передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

Важливим елементом ціни товару є торговельно-посередницькі надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу і реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, що потрібний для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.

Діяльність торговельного підприємства пов'язана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв'язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції) спрямовані на розв'язання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріальних активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.

Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:

* реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної діяльності);

* реалізації продукції позаторговельної діяльності;

* реалізації іншого майна;

* позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.

Використана література

собівартість прибуток виробничий продукція

1. Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы. - М.: Финстат-информ, 1995.

2. Ерухимович И.Л. Ценообразование: Учеб.-метод. пособие. - К.: МАУП, 1998.

3. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004.

4. Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. - СПб.: Питер, 2001.

5. Савченко А.Г., Яремчук А.Г. Плановое ценообразование. - К.: Выщашк., 1984.

Размещено на Allbest.ru