Причини і проблеми безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Проблема безробіття працездатного населення

2. Втрати людського капіталу України: чинник безробіття

3. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання

4. Стан зайнятості та безробіття в Україні в умовах фінансово-економічної кризи

Використана література

працездатний безробіття економічний зайнятість

1. Проблема безробіття працездатного населення

Різні перетворення та трансформації, які мають місце у кожній країні, досить часто супроводжуються низкою криз, які згодом позначаються на всіх сферах життя суспільства. В сучасних умовах застійної економічної кризи сформувався не дуже сприятливий клімат на українському ринку праці. Якщо ж раніше безробіття існувало через об'єктивні причини формування ринкової економіки, а самі безробітні були необхідним ресурсом у сфері зайнятості, то на сьогодні кількість безробітних громадян працездатного віку зростає стрімкими темпами і набуває масового характеру.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей як економічної так і соціальної політики держави. Економічна система, яка створює додаткову кількість робочих місць, має за мету збільшити об'єм суспільного продукту і тим самим в більшій мірі задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягає межі своїх виробничих можливостей. Крім цього безробіття завдає значної шкоди життєвим інтересам людей, не даючи їм змоги застосувати свої вміння в тому виді діяльності, в якому людина може в найбільшій мірі проявити себе, або ж позбавляючи їх такої можливості, завдяки чому люди втрачають свій попередній соціальний статус, переживають серйозний психологічний стрес бо вимушені вирішити ряд проблем, пов'язаних із втратою роботи та змоги забезпечити нормальне життя своїм сім'ям. Аналіз основних понять та досліджень. Безробіття -- неоднозначний і складний феномен. Існує дуже багато визначень цього терміну. Англійський економіст Дж. Кейнс визначив безробіття як соціально-економічне явище, яке виникає внаслідок деформації ринку праці, коли пропозиція робочої сили є меншою за попит на неї.

В економічному словнику професора С. Мочерного дається визначення безробіття як соціально-економічного явища, при якому певна кількість працездатних людей не може знайти собі роботу.

Російський дослідник Волгін у своєму підручнику "Соціальна політика" пропонує наступні визначення безробіття:

- як призупинення трудової діяльності на певний строк з причин неможливості працевлаштування, при чому незалежне від волі індивіда, також після розірвання трудового договору з попереднім роботодавцем;

- стан, за якого людина не може працевлаштуватися попри власне бажання задля забезпечення необхідного доходу.

Про актуальність дослідження проблеми безробіття свідчать публікації та наукові дослідження провідних зарубіжних та вітчизняних науковців. Окремі аспекти безробіття, причини його виникнення та шляхи регулювання окрім Дж. М. Кейнса досліджували ще Т. Мальтус, К. Маркс, Д. Рікардо, А. Пігу, М. Фрідмен, А. Сміт, Д. Хікс та ін. З огляду на стрімку плинність подій на українському ринку праці, серед публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці багатьох українських учених і публіцистів, а саме Д. Горбача, Г. Леха, А. Позняка, Н. Науменко, Н. Селюченко, В. Юрчишина, які здійснюють дослідження зайнятості в нашій державі.

Згідно законодавства України, зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Поняття занятості є одним із ключових показників для визначення стану економіки та рівня соціального розвитку держави.

Зайнятість в ринкових умовах представляє собою функцію ринку праці як однієї з підсистем ринкової економіки. Сама сутність економічної системи даного типу має на увазі необхідність існування певної кількості не працевлаштованого, безробітного населення, припускає деяку вибірковість у залученні кадрів до виробництва задля їх ефективної конкуренції і підвищення продуктивності праці. Зайнятість в Україні має свої особливості, які виникли внаслідок функціонування колишньої командно-адміністративної системи, а також викликані сучасними трансформаційними проблемами:

а) низька ціна робочої сили;

б) значні масштаби нерегламентованої законодавством або неформальної зайнятості;

в) приховане безробіття.

За останнє десятиріччя в структурі зайнятості населення і використанні робочої сили України відбулися зміни принципового характеру, які призвели до негативних тенденцій у розвитку і функціонуванні ринку праці.

Феномен безробіття варто розглядати як комплексну соціальну проблему, деструктивні наслідки якої вимагають системного аналізу. У різних визначеннях підкреслюється, насамперед, його вимушений характер, бо воно відлучає людину від трудової діяльності та не дає змоги їй задовольнити свої життєво необхідні потреби. Позбавляючи людину можливості працювати і заробляти на життя, безробіття певною мірою порушує не лише гарантоване законодавством право людини на працю, але й право на достатній рівень життя для себе та своєї родини, які відносяться до найважливіших соціальних прав у будь-якій демократично орієнтованій країні. В нашій державі це закріплено у статтях 43 та 48 Конституції України.

Перехід до ринкових відносин пострадянських країн, у тому числі й України, докорінно змінив природу зайнятості населення, працевлаштування та пошуку найманих працівників. Для країн пострадянського простору особливо актуальним є питання безробіття через їх радикальний перехід до нового типу економічної системи з суровими вимогами до робочої сили від радянської системи командного типу, яка забезпечувала зайнятість працездатного населення з потужними соціальними гарантіями кваліфікованих кадрів. Крім того цей перехід загострився економічною кризою 90-х років ХХ ст., своєю деіндустріалізацією, яка супроводжувалася масовим вивільненням робочої сили, падінням заробітної плати та суттєвим погіршенням умов праці. Внаслідок цього велика кількість кваліфікованих працівників залишилися не тільки без роботи, а й без нормальних умов для життя та засобів для існування, втратили соціальний статус.

Масовий характер безробіття, можливість його загострення у зв'язку з нестабільністю державної економіки, особливо в умовах фінансово-економічної кризи, яка розпочалась у 2008 році, порушує практичне питання функціонування державної політики, спрямованої на вирішення проблеми зайнятості населення і подолання наслідків безробіття у ракурсі соціального захисту населення і ефективного управління зайнятістю в державі.

Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. У табл. 1 відображена динаміка кількості зареєстрованих безробітних протягом 2010 р., розрахунок здійснений за даними Держкомстату України. Дані дають змогу зробити висновок про скорочення чисельності безробітного населення в літній період. Та це не свідчить про покращення економічної ситуації держави, це лише звичайна закономірність працевлаштування так званих "сезонних" працівників і збільшення трудових міграцій безробітної частини населення за кордон у пошуках робочих місць.

Перехід України до ринкової економіки призвів до значних змін умов господарської діяльності. В умовах економічної кризи більшість підприємств не готові до ефективного функціонування і самостійного вирішення проблем, успішної діяльності в умовах конкуренції та нестабільної державної політики.

Науковці стверджують, що важливим аспектом регулювання механізму ринкової економіки є економічна криза. Саме вона дає імпульс для подальшого розвитку економіки. Під час кризи знецінюється основний капітал, створюючи реальні умови для оновлення виробничих фондів на оновленій технічній базі.

В результаті процесів та явищ, що відбулися внаслідок кризових трансформацій, попит на товари та послуги зменшується, виникає їх надлишкова пропозиція. Основними проблемами, що потребують вирішення є: зменшення збуту товарів та послуг призводить до скорочення обсягів виробництва, нестабільності цін на ринках, вивільнення працівників та зростання рівня безробіття.

Дослідники визнають, що найгострішою проблемою для України під час економічної кризи є безробіття працездатного населення і визначають його як соціальне зло, бо цей феномен має ряд вкрай негативних наслідків. На макросоціальному рівні слід виокремити насамперед:

1) маргіналізацію та бідність певних груп населення (професійних, гендерних і статевовікових категорій);

2) міграції небажаного характеру;

3) зростання соціальних патологій та проявів асоціальної поведінки, і як наслідок формування криміногенної ситуації;

4) формування радикально налаштованих субкультур;

5) посилення соціальної напруги та нестабільності а також рівня конфліктогенності в суспільстві або регіоні: у світовій практиці критичним порогом безробіття вважається досягнення 8-10 % рівня.

Кара-Мурза С.Г., російський системний аналітик, наголошує, що в соціальному плані безробіття є не лише полем соціальних негараздів, але й джерелом масових страждань.

До наслідків безробіття на мікросоціальному рівні слід віднести:

1) обмеження соціальних можливостей індивіда, впевненості у завтрашньому дні, почуття захищеності, свободи, тощо;

2) загроза деградації особистості внаслідок втрати соціальних зв'язків, відлучення від трудового колективу як соціального оточення, налагодженого укладу життя, внаслідок чого виникає відчуття непотрібності суспільству, безнадійності, в найгірших випадках людина обирає асоціальну поведінку, стає на кримінальний шлях;

3) негативний вплив на здоров'я людини, насамперед, у психологічному й моральному плані, внаслідок чого виникає депресивний стан, який може сприяти втягуванню в наркотичну чи алкогольну залежність, або ж штовхнути до суїциду;

4) безробіття підриває стосунки в сім'ї внаслідок нестачі доходу для задоволення матеріальних потреб родини, крім цього через певні психологічні моменти, до яких можна віднести втрату людиною ролі годувальника, апатію, яка обов'язково тягне за собою сімейні чвари, нарешті, стигматизацію "сім'ї безробітних".

Безробіття набирає обертів за час криз і неефективних зрушень в економіці будь-якої держави, проте для нормалізації ситуації на ринку праці необхідні роки. Навіть якщо економіка України вийде з кризового стану, потрібен не один рік для відновлення ринку праці, його інноваційних можливостей.

Задля забезпечення соціальних гарантій безробітним громадянам Верховна Рада України ухвалила два основні закони щодо регулювання ситуації на ринку праці, зокрема, Закон "Про зайнятість населення" від 1991 р. та Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2000 р.. Ці закони стали законодавчою основою для вирішення проблеми соціального захисту безробітних громадян, надання їм матеріальної допомоги, а також нормальних умов для забезпечення роботою. Закон "Про зайнятість населення" детально розглядає поняття "безробітний", зокрема, ст. 2 передбачає, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості.

Правовий статус безробітного включає основні обов'язки та права, а також їх гарантії. Порядок і виплата допомоги по безробіттю, її призначення, розмір та терміни виплати регулюється статтями 28-30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, також умови надання матеріальної допомоги під час професійної підготовки та перепідготовки, що був затверджений Постановою кабінету Міністрів України №578 від 27 квітня 1998 р..

Доктор економічних наук Базилевич В.Д. відзначає, що з огляду орієнтації на довгострокову перспективу завдання уряду має бути спрямоване на забезпечення ефективних змін у структурі зайнятості. Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

1) законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

2) створення нових робочих місць;

3) мотивування найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.

4) До непрямих методів слід віднести:

5) стимулююча політика держави, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

6) фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування з одного боку, та використання субсидій, асигнувань, та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого;

7) здійснення виплат по безробіттю та інших матеріальних допомог;

8) встановлення рівня нормального прожиткового мінімуму та створення умов його забезпечення;

9) контроль диференціації доходів;

10) створення сприятливих умов для територіальної, соціальної та професійної мобільності населення;

11) захист інтересів споживачів;

12) організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності, незалежно від галузі, в якій ця діяльність здійснюється.

У свою чергу, українська дослідниця А.В. Калина стверджує, що під активним регулюванням зайнятості слід вважати заходи держави, спрямовані на попередження, спрямовані ефективно впливати на рівень зайнятості через урівноваження балансу між попитом і пропозицією. Така політика пов'язана з державним регулюванням ситуації на українському ринку праці, а також обумовлює ріст продуктивності зайнятості та її вільний вибір.

До пасивного регулювання зайнятості відносять діяльність, спрямовану на вирішення проблем відносно незайнятого населення - це загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, виплати одноразової матеріальної допомоги, а також налагодження ефективної системи допомоги безробітним та їх сім'ям.

Економічне зростання, над зміцненням якого працює уряд, має на меті створити сприятливий клімат для збільшення зайнятості, зростання доходів населення, підвищення продуктивності праці кадрів. Вихід з економічної кризи відбувається повільно, що певною мірою характеризує українську економіку, та нерівномірно для окремих галузей і підприємств, що призводить до диспропорції на ринку праці, а також до різновекторного розвитку окремих його сегментів. Більш того, неефективна політика української влади з формування та функціонування ринку праці, призвела до зменшення кількості робочих місць, до нерозумних і спірних вимог щодо якості робочої сили, до збільшення кількості робочих місць з небезпечними умовами праці для здоров'я та життя працівників.

Сучасний український ринок праці сильно деформувався і функціонує лише із стійким порушенням таких регуляторів зайнятості, як ціна і вартість робочої сили, свобода переміщення капіталу і праці, конкуренція. Так звана гіпертрофія безробіття на ринку праці в нашій державі є відмінною рисою перехідного періоду. На сьогоднішній день зруйновані всі організаційно-управлінські та інституційні структури, які ефективно функціонували в минулому, але ще не створені нові.

Питання безробіття стало особистою проблемою кожного громадянина, а тому призвело до ряду факторів, які негативно позначаються на суспільному добробуті в цілому. Досягнення соціальної стабільності і прогресу не можливе без вирішення проблем соціального захисту безробітних громадян. В умовах сьогодення політика держави на ринку праці повинна бути спрямована на скорочення рівня безробіття, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім працездатним громадянам, що забезпечується, насамперед, нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком.

Аналіз даної проблематики, дозволяє відзначити, що основною можливістю зниження безробіття на сучасному етапі є активізація державної політики зайнятості разом із загальним оздоровленням економіки держави, що має здійснюватися відразу в декількох напрямках, комплексно, і орієнтуватися на довгостроковий період.

2. Втрати людського капіталу України: чинник безробіття

Соціально-економічні реформи в Україні в умовах глобалізації передбачають зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Головною рушійною силою досягнення таких цілей є виважена державна політика щодо зменшення втрат людського капіталу. Створення умов нормальної життєдіяльності всіх і кожного є передумовою не тільки покращення життя народу, а й досягнення економічного поступу країни, її соціальної та політичної стабільності. Тому дослідження стримуючих чинників розвитку людського капіталу є надзвичайно актуальним.

Аналіз останніх публікацій з проблематики людського капіталу дозволяє стверджувати, що у вітчизняній і зарубіжній літературі недостатньо досліджень, у яких би всебічно розглядалися проблеми оцінювання втрат людського капіталу. Автори частіше розглядають питання, пов'язані із його формуванням, інвестуванням, міжнародним обміном, використанням, розвитком. Ця проблематика, зокрема, висвітлена у працях українських вчених: Д. Богині, З. Варналія, О. Власика, Н. Верхоглядової, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Грішнової, Г. Євтушенко, Я. Жаліло, І. Лапшиної, Є. Лібанової, В. Куценко, А. Мокія, Е. Прушківської, Л. Семів, Л. Шевчук та інших.

У найширшому сенсі під людським капіталом розуміють сукупність притаманних кожній людині знань, навичок, здібностей і кваліфікацій носіїв робочої сили, які можуть бути використані нею у виробничих чи споживчих цілях. Він, як і фізичний капітал, формується завдяки інвестиціям, перебуває у власності, використовується в економічній діяльності, сприяє створенню додаткової вартості, характеризується нагромадженням та ефективністю.

Дефініції людського капіталу акцентують на його інтегрованість. Зокрема, в ньому наявна антропологічна складова, яка відображає єдність в людині соціального і біологічного, суспільного й індивідуального. Це зумовлює теоретико-методологічну проблему складності оцінювання обсягу людського капіталу в грошових вимірниках і, відповідно, визначення його втрат.

Якщо вважати втратами людського капіталу незадіяні ресурси носіїв робочої сили, тоді зменшення чисельності працездатного населення територіальної суспільної системи (населеного пункту, регіону, держави, світу) зменшує вартісне вираження людського капіталу цієї системи. На рівні держави базовим макроекономічним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує вартість усіх продуктів і послуг, створених на економічній території країни за мінусом їхнього проміжного споживання.

Н.І. Верхоглядова вплив чисельності працівників на людський капітал та економічне зростання зображає через продуктивність праці (рис.1). Виходячи із цієї схеми, чисельність працівників (зайнятість населення) є одним із найважливіших факторів зростання сукупного суспільного продукту. Як економічна категорія, зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Слід зауважити, що вітчизняна статистика кількість зайнятих, безробітних та чисельність економічно неактивного населення визначає за матеріалами вибіркових обстежень і враховує осіб у віці 15-70 років. Безробітними (за методологією МОП) вважаються особи (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам :

1) не мали роботи (прибуткового заняття);

2) активно шукали роботу або намагалися організувати власну справу;

3) впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних відносять також осіб, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.



Держкомстат України до складу економічно неактивного населення включає осіб учнів та студентів; пенсіонерів за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; осіб, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; осіб, які зневірились знайти роботу; інших осіб, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та тих, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Динаміка структури населення України за економічною активністю наочно представлені на рис. 2. Аналізуючи тенденції зображених часток населення за 2000-2006 рр., як позитиві зміни підкреслимо, по-перше, зниження питомої ваги безробітних і, по-друге, збільшення рівня зайнятості. Частка економічно неактивного населення щорічно зростає, при чому її зміна є повільнішою за зміну зайнятого населення.

Ланцюгові темпи приросту зайнятих та безробітних (рис. 3) показують, що за період 20002006 рр. скорочення безробіття відбувалося швидшими темпами, ніж збільшення зайнятості. Лише у 2001 р. відносно попереднього кількість зайнятих скоротилася на 1,01%, а починаючи з 2002 р., цей показник щорічно зростає. Швидкість зростання за роками варіює від 0,24% (2006 р.) до 1,89 (2005 р.) За досліджуваний період кількість зайнятих зросла на 555,4 тис. осіб, або на 2,75%, а безробітних знизилася на 1140, 8 тис. осіб, або на 42,96%. Відносне зменшення чисельності безробітних в Україні варіювало від 5,36% (2006 р.) до 16,04% (2005 р.).

Безробіття спричиняє втрати як виробництва, так і споживання товарів і послуг. Перші у найбільш узагальненому вираженні можна оцінити рівнем недоотриманого ВВП:

де ВВП - валовий внутрішній продукт;

IР ВВП - індекс-дефлятор ВВП;

Б - кількість безробітних;

S - середньорічна чисельність наявного населення;

ВВП - валовий внутрішній продукт у порівнянних цінах.

Таблиця 1. Вихідні дані для оцінювання втрат людського капіталу внаслідок безробіття

Таблиця 2. Аналіз динаміки втрат потенційних втрат людського капіталу внаслідок безробіття

Більш точну характеристику цих втрат отримаємо, визначивши рівень ВВП не до всього наявного населення, а лише до кількості зайнятих (табл. 1).

Табл. 2 містить дані про динаміку втрат ВВП внаслідок безробіття. Сукупний вплив двох факторів (по-перше, зростання продуктивності праці одного зайнятого у суспільному виробництві, та, по-друге, динаміка кількості безробітних в Україні) сприяли щорічному збільшенню потенційних втрат ВВП. Їх зменшення спостерігалося лише у 2005 р. відносно попереднього (на 543,88 млн.грн., або на 1,9%). При цьому у 2001 і 2006 рр. зростання було найвагомішим (більше, ніж на четвертину). За період 2000-2006 рр. цей показник збільшився майже вдвічі (на 166600,85 млн. грн. або на 92,2%).

Наочно дані про зміну втрат ВВП внаслідок безробіття зображено рис. 4. Визначене рівняння лінійного тренду дозволяє прогнозувати збільшення щорічних втрат майже на 2,3 млрд. грн.

Вікове обмеження статистичного моніторингу зайнятих безумовно вплинуло на отримані результати.

Аналіз динамічних змін втрат виробництва товарів та послуг внаслідок безробіття дозволяє стверджувати про наявні потенційні резерви національної економіки. Зниження кількості безробітних та збільшення числа зайнятих сприятимуть економічному зростанню України.

Викладені загальні положення, пов'язані з оцінюванням втрат людського капіталу під впливом чинника безробіття вимагають подальших теоретико-методологічних напрацювань, зокрема у напрямку оцінювання інвестиційних процесів.

3. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання

Проблема безробіття є надзвичайно актуальною сьогодні, оскільки за неповного використання наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Крім цього, безробіття спричинює негативні зміни в складі людських ресурсів, а саме: погіршення якісних характеристик робочої сили, втрату працівниками їхніх професійних навичок, кваліфікації, послаблення мотивації до праці, зниження продуктивності праці, відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. З іншого боку, внаслідок безробіття країна має значні фінансові збитки, утримуючи безробітних, відшкодовуючи їм втрати в доходах на період пошуку нових сфер прикладання праці. Тому проблема безробіття потребує постійного вирішення, враховуючи особливості загострення його динаміки.

Актуальність дослідження проблем безробіття засвідчують публікації провідних зарубіжних та вітчизняних економістів. Окремі аспекти безробіття, причини його виникнення та шляхи регулювання досліджували ще Дж. М. Кейнс, Т. Мальтус, К. Маркс, А. Пігу, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Фрідмен, Д. Хікс та ін. З огляду на швидку плинність подій на світовому ринку праці, потрібно зазначити, що серед найновіших публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці таких українських учених і публіцистів: Д. Горбача, Г. Леха, Н. Науменко, А. Позняка, Н. Селюченко, В. Юрчишина. Водночас, новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату та Світового банку стосовно стану безробіття в Україні. Проте низка питань, пов'язаних із безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.

Безробіття - один із головних соціальних ризиків, що підстерігає людину у сучасному суспільстві. Воно виникає у будь-яких системах, але у складно організованій конкурентній боротьбі стає її неминучим супутником. Рівень безробіття - найважливіший індикатор стану праці та економіки загалом. Він відображає, наскільки ефективно використовується головна продуктивна сила суспільства - трудові ресурси.

Типовим для економіки України є трансформаційне безробіття, тобто перебіг потоків робочої сили з офіційної в неофіційну зайнятість і навпаки. Регресивно-галузеве безробіття в Україні є наслідком занепаду і стагнації стратегічно важливих галузей господарства - наукові дослідження, геологічні вишукування, високотехнологічне виробництво та ін. Депресивно-галузеве безробіття в нашій державі пов'язане зі занепадом окремих галузей господарства, які, можливо, вже не будуть відновлені: це деякі галузі видобувної промисловості, виробництво електро-, радіо-, фототоварів, побутової техніки тощо. Головна причина такого занепаду - слабка конкурентоспроможність продукції тих галузей порівняно з імпортною.

Для України особливо актуальним є явище гістерезису (термін запозичений з фізики) безробіття. Гістерезис означає, що деякі макроекономічні змінні не здатні набувати початкових значень після того, як усунена причина їх зміни. Іншими словами, внаслідок трансформаційних перетворень в економіці України безробітні безповоротно втрачають частину своїх навичок і здібностей. Це призводить до тимчасового зростання природного рівня безробіття.

Усі причини виникнення безробіття в перехідній економіці України можна поділити на групи відповідно до рівнів суспільних відносин:

1. На міжнародному рівні - низька конкурентоспроможність економіки, її надмірна відкритість і слабкий державний захист внутрішнього ринку, відсутність національних пріоритетів розвитку, неефективна участь у процесах регіональної економічної інтеграції, дезорієнтація курсу зовнішньоекономічної політики.

2. На макрорівні: системна криза, трансформаційний спад, структурні зрушення, деіндустріалізація, інституційні деформації, тонізація економіки, маргіналізація певних верств населення.

3. На макрорівні: криза праці та системи менеджменту, поглиблення відчуження найманих працівників від праці і власності.

4. На особистісному рівні: зниження рівня освіти та кваліфікації, не сформованість нових ціннісних орієнтирів та ринкової мотивації.

Справедливо буде зазначити, що розвиток української економіки протягом 2000-2008 рр. мав позитивну динаміку. Це відобразилося у прирості ВВП України (табл.), що відповідно позначилося на ринку праці: спостерігається зменшення чисельності безробітного населення (за методологією МОП) у середньому на 9,3 %, частка вивільнених з економічних причин - на 5,3 %, середньої тривалості незайнятості в країні від 23 до 9 місяців. Кількість зареєстрованих безробітних по Україні на 1 січня 2010 р. становила 531,6 тис. осіб, що на 3,8 % (19,4 тис. осіб) більше, ніж кількість безробітних станом на 1 грудня 2009 р. (512,2 тис. осіб).

Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво.

Багато країн вирішували і надалі вирішують проблеми зайнятості населення. Для підвищення рівня зайнятості населення в Україні пропонується використовувати досвід розвинених країн у розвитку "надомного" бізнесу. Так, у США 4,4 % всіх сімейних підприємств займаються ремеслами, 11,8 % - зайняті у роздрібній торгівлі, фінансові, бухгалтерські, консультаційні та комп'ютерні послуги становлять 30 % всього домашнього бізнесу і на частку будівництва, нерухомості, освітніх, юридичних і оздоровчих послуг припадає 53,8 %. Надавати такі послуги можуть і в Україні (певною мірою вони вже існують, але нелегально), але належної підтримки з боку держави цей бізнес ще не набув. В умовах інтенсивних економічних перетворень, за динамічного розвитку інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерних мереж і програмного забезпечення зросло значення діяльності висококваліфікованих робітників.

Значну увагу потрібно приділяти створенню робочих місць у сфері малого бізнесу. Однією з характерних особливостей розвитку малого бізнесу на сучасному етапі є те, що він сприяє відродженню традиційних ремесел, промислів. Такий інтерес посилюється високими темпами зростання міжнародного туризму, який в умовах кризи є найменш ризикованою і найбільш перспективною, з економічного погляду, сферою вкладання державних інвестицій - реального джерела зростання ВВП і надходжень до бюджету. У світовій туристичній галузі зайнято близько 10 % світових трудових ресурсів, виробляється близько 10 % світового валового продукту, 7 % світових інвестицій, 5 % усіх податкових надходжень. Розвиток туризму в Україні дасть змогу створити тисячі робочих місць не тільки в туристичній сфері, а й у видах діяльності, процвітання яких прямо пропорційне кількості туристів у країні (гончарство, різьбярство, писанкарство, вишивка тощо), а це має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи.

Велику частку у структурі безробітних становить сільське населення. Вирішенням проблеми безробіття у сільській місцевості можуть бути "сімейні ферми". Сімейна ферма - це виробництво, яким керує фермерська сім'я, навіть за тієї умови, що на ньому працюють наймані робітники. У напрямку подолання безробіття серед сільської молоді вже є певні позитивні зрушення, пов'язані зі становленням фермерства на селі та розвитком інфраструктури зеленого туризму. Проте ці два напрямки перебувають на стадії розвитку та потребують розроблення і прийняття на регіональному та державному рівнях програм, спрямованих на визначення правового статусу цих сфер діяльності, забезпечення умов початкового кредитування, встановлення пільгових податкових періодів тощо. Держава повинна посилити соціальну функцію через обґрунтовану оплату праці та соціальні гарантії та забезпечити зацікавленість працівників і роботодавців у покращенні соціальнотрудових відносин, що є важливим чинником мотивації, вирішити питання транспортного зв'язку сільської місцевості з містом, забезпечити впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати за відповідним регіоном. Застосування різноманіття запропонованих методів подолання безробіття в Україні в умовах олігархічної економіки не увінчається успіхом. Особливо беручи до уваги те, що формально (на рівні декларацій) для працівників встановлюється максимальний 10-годинний робочий день, фактично ж знято будь-які обмеження стосовно граничної тривалості як робочого дня, так і робочого тижня, понаднормова робота більше не буде вимагати оплати у підвищеному розмірі. Недосконалості існують і в законодавчій базі, наприклад у ч. 4 ст. 143 у проекті нового Трудового кодексу України декларується 48-годинний робочий тиждень як "максимальний" і водночас дозволено продовжувати робочий тиждень до 48 год. Тривалість робочого тижня "за підсумованим обліком робочого часу" за проектом ТКУ фактично взагалі не має будь-яких граничних меж. Не існує жодної норми, яка забороняла б встановлення, скажімо, 96-годинного тижневого графіка роботи "за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації".

Такі нововведення викликають обурення і зовсім не заохочують до пошуків роботи. Заклики до відмови від розвитку стандартизованого великого виробництва також є вкрай небезпечними. Зовсім невиправданими є надмірно високі ставки на роль служби зайнятості у встановленні балансу між попитом та пропозицією праці, переоцінка її реального впливу на становище на українському ринку праці.

Отже, стан ринку праці й тенденція до зростання числа безробітних свідчать про потребу прийняття термінових і радикальних заходів, необхідних для вирішення проблеми зайнятості та створення робочих місць. Подолання безробіття в Україні можливе лише тоді, коли державна ідеологія висуне зовсім інші ідеали, ніж "бути ідеальним споживачем" та "ефективним власником". Держава повинна передбачити можливість переходу прав власників до тих, хто зможе керувати ними ефективно і на користь нації.

4. Стан зайнятості та безробіття в Україні в умовах фінансово-економічної кризи

Світова економічна криза загалом негативно вплинула на економіку України. Нестабільність та звужене відтворення благ і послуг поглибило проблеми суспільного та економічного життя країни. Зокрема збільшилась залежність економіки України від стану експорту продукції металургійної та хімічної промисловості, сільського господарства. Внаслідок кризових явищ попит на продукцію значно знизився, що спричинило падіння промислового виробництва, а головне - зростання безробіття. Поставлена під загрозу стабільність роботи багатьох колективів. Спад економічної активності позначився на звуженні попиту на складну працю, скороченні тривалості робочого часу.

Ситуація, що склалась в Україні потребує глибокого аналізу та вибору оптимального шляху щодо подальшого розвитку ринку праці, зменшення безробіття, інфляційних процесів і зростання конкурентоспроможності національної економіки. Тому однією з найбільш актуальних проблем в Україні є здійснення ефективної політики щодо подолання безробіття та проведення ефективного реформування ринку праці. Важливим у подоланні наслідків економічної кризи є створення в державі нових робочих місць та працевлаштування молоді після закінчення навчальних закладів в Україні.

Питання щодо безробіття населення в умовах екологічної кризи досліджувало багато вчених-економістів, зокрема: В.Б. Артеменко, В.Д. Базилевич, П.Ю. Буряк, З. Варналій, О.В. Вороненко, В. Геєць, М.І. Долішній, В.С. Кравців, В.П. Мікловда, С. Пірожков, М.І Пітюлич, Л.К. Семів, У.Я. Садова, Л.Т. Шевчук та ін. Вони розглядають різні аспекти територіального регулювання зайнятості населення, досліджуючи цю проблему в умовах поглиблення ринкових реформ та появи ознак стабілізації економіки в Україні. Проте, незважаючи на значний науковий доробок, проблеми зайнятості та безробіття в Україні висвітлено не повною мірою, що і стало предметом цього дослідження. Під час написання роботи використано методи: статистичні, економіко-математичні, порівняльного аналізу та динамічних рядів.

Перехід до ринкової економіки докорінно змінив умови господарської діяльності в Україні. Тому в умовах кризи в країні більшість підприємств не готові ефективно і самостійно вирішувати проблеми, успішно працювати в умовах нестабільності та недобросовісної конкуренції. Економісти стверджують, що важливим елементом механізму саморегулювання ринкової економіки є криза. Вона дає імпульс для розвитку економіки. Кризові явища знецінюють основний капітал, створюючи умови для оновлення основних виробничих фондів на новій технічній базі.

Внаслідок кризових явищ, попит на товари та послуги скорочується, виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів та послуг призводить до зменшення виробництва, звільнення працівників та зростання безробіття. Відбувається падіння рівня реальної заробітної плати, прибутків, інвестицій. Основними проблемами, які потребують вирішення під час економічної кризи, є низький рівень випуску продукції, нестабільність рівня цін на вільних ринках і високий рівень безробіття. Більшість експертів вважають, що сьогодні дуже складно передбачити як глибину і тривалість світової економічної кризи, так і її масштаби для України.

За висновками експертів Представництва Світового банку в Україні, актуальною проблемою для населення України в період кризи є феномен безробіття, особливо серед молоді. Тому недарма більшість економістів і соціологів розглядають безробіття як соціальне зло. Саме з безробіттям пов'язані такі явища, як: падіння виробництва, бідність, соціальне напруження. Рівень безробіття, який поширюється під час кризових явищ, починає знижуватись тільки після тривалого періоду відновлення і зростання економіки. Та якщо навіть економіка вийде з кризового стану, їй знадобиться не один рік, щоб повністю відновити ринок праці на інноваційній основі.

Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. Згідно зі статистичними даними, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних осіб у лютому 2011 р. збільшилася на 5,3 %, або на 31,1 тис. осіб, порівняно з січнем 2012 р., і на 1 березня становила 616,7 тис. осіб. Але ж при цьому, починаючи з березня 2011 р., рівень безробіття в Україні поступово починає знижуватись. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 вересня 2011 р. становив 1,5 % від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,7 % менше, ніж на 1 березня 2011 р. Максимальну кількість безробітних осіб, які отримували допомогу з безробіття, було зареєстровано 1 березня (466,3тис. осіб), а 1 жовтня цього року вже було зареєстровано 281,1 тис.осіб, що на 37,24 % є меншим, ніж на початок року.

На наш погляд, така позитивна тенденція рівня безробіття в Україні є дуже далекою від реальності. Отже, існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дають змоги об'єктивно оцінювати реалії безробіття в країні:

? неможливо врахувати осіб, які втратили "надію на працю" в Україні, які не перебувають на обліку в службі зайнятості;

? статистика не враховує часткову зайнятість. Тих, хто примусово є у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими;

? неправдива інформація з боку "безробітних". Велика кількість працівників виконують свою роботу без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати з безробіття, й задіяний в тіньовому секторі економіки.

При цьому статистика не враховує, що саме через відсутність роботи близько 7 млн наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включається до складу безробітних близько 2 млн селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на "чверть ставки", ні тих, котрі мають тимчасові підробітки. Значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Так, лише чисельність працюючих осіб у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн осіб. Окрім цього, існує багато перепон до присвоєння безробітному статусу безробітного, які пов'язані з бюрократизмом процедури та незацікавленістю державних органів влади до збільшення офіційної кількості безробітних. При цьому чітко спостерігається тенденція не до вирішення проблеми безробіття, а до зменшення офіційної кількості безробітних у країні. У більшості країн світу, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. Так, наприклад у Росії таких - 9,2 %, у Польщі - 19,2 %, у Чехії - 7,8 %, в Італії - 8,2 %, у Португалії - 8,7 %.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні на 2012-2015 рр., необхідно враховувати чинники, що діятимуть у бік як збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть: 1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки; 2) зняття штучних обмежень щодо зростання циклічного безробіття; 3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць; 4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни та відповідальності виконавчої влади.

Беручи до уваги ситуацію, яка склалась на території України та світі, потрібно розглянути чинники, які діятимуть у бік скорочення безробіття:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектору і наявність тіньової економіки, які в разі скасування адміністративного тиску зможуть залучити значну частину непрацюючих осіб;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати, і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Державна і територіальні програми зайнятості населення повинні бути спрямовані на:

1) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для скерування звільнених працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі господарського комплексу;

2) покращення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

3) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

4) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості;

5) сприяння створенню нових робочих місць для засуджених за межами установ виконання покарань;

6) сприяння суспільно корисній зайнятості засуджених безпосередньо на підприємствах установ виконання покарань шляхом здійснення заходів інвестиційної політики.

Отже, в Україні безробіття з'явилося з процесом переходу до ринкової економічної системи, причому домінуючою є прихована його форма. Переважним типом безробіття в Україні є циклічне безробіття. Головна складність у визначенні масштабів циклічного безробіття - приховане безробіття (люди, котрі перебувають у відпустках за свій рахунок або ті, хто отримують не тривалий час зарплату). Структурне безробіття пов'язане з переходом до нового типу господарювання, зміною споживчого попиту й технологій. Вкрай негативною ознакою є постійне зростання тривалості безробіття і збільшення у складі безробітних осіб, які не мають роботи тривалий період. І саме проблема безробіття є однією з фундаментальних у розвитку і функціонуванні людського суспільства. Отож, ці аспекти потребують подальшого наукового обґрунтування з метою глибшого дослідження проблеми та пошуку найбільш актуальних рішень.

Використана література

1. Пиголенко І.В., Мехрані В.В. Проблема безробіття працездатного населення в умовах трансформаційної економіки / Вісник НТУУ "КПІ". Політологія. Соціологія. Право. Випуск 3 (11) 2011, с.80-85

2. Гальків Л.І. Втрати людського капіталу України: чинник безробіття / Економіка і регіон № 2 (21) - 2009 - ПолтНТУ, с.110-113

3. Заярна Н.М., Недибалюк І.М. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання / Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. ? Вип. 21.2, с.196-200

4. Машика Ю.В. Стан зайнятості та безробіття в Україні в умовах фінансово-економічної кризи / Науковий вісник НЛТУ України. - 2012. - Вип. 22.5, с.257-261

Размещено на Allbest.ru