Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні характеристики новітніх тенденцій

розвитку світового ринку праці

ПЛАН

Вступ

1. Визначення ринку праці

2. Сутність та основні моделі ринків праці

3. Патерналістська модель ринку праці

4. Соціал-демократична модель

5. Ліберальна модель

6. Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці

Висновки

Список використаної література

ВСТУП

Визначення соціально-економічної сутності ринку праці потребує з'ясування загального поняття категорії «ринок». В класичні політичній економії існує чотири напрями щодо визначення сутності ринку. Так, представники першого напряму, О. Курно, Дж. М. Кейнс, А.Маршал, визначають ринок як «будь-який район, де економічні зв'язки покупців і продавців до такого рівня вільні, що ціни на однакові товари досить легко і швидко вирівнюються». Представники новоавстрійської школи, зокрема, Ф. Хайек, керуючись положенням А. Сміта, що ринок -- це природний процес, породжений діями індивідуумів, які намагаються досягти своєї мети і із різноманітності їх дій формується економічний порядок, підкреслюють, що ринок ніким не регулюється, функціонує без певної мети, неузгоджено з організаційної точки зору, поєднуючи різні конкуруючі цілі.

Прибічники другого напряму ринкової теорії -- неокласичного, визначають ринок як сукупність продавців і покупців, у результаті дії яких об'єкти обміну отримують ціну.

Представники третього напряму -- монетаризму (М. Фрідмен. Ф. Макхлуп, Л. Робінс) визначають ринок як спосіб координації дій учасників, який забезпечує їм свободу вибору, наділяють ринок рисою цілеспрямованості з елементами ринкової і директивної економічної координації. Різновидом останнього напряму є марксистська теорія, згідно із якою ринок визначається у вузькому розумінні -- як відносини між продавцями та покупцями у сфері обігу за властивими йому законами і формами організації, та в широкому -- як форма зв'язку між виробниками та споживачами товарів.

В прийнятій урядом концепції переходу України до ринкової економіки ринок визначено як систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Зрозуміло, що кожна країна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її населення характеризується особливою ментальністю, особливим рівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в кожній країні існує специфічне культурне середовище, історичні традиції, а відповідно ринок праці кожної держави має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися від окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі: патерналістську, соціал-демократичну і ліберальну.

1. Визначення ринку праці

Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.

В загальному розумінні ринок праці -- це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Виявлення сутнісних характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих в сучасній сніговій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці, структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: 1) через систему обміну: 2) як сукупність суспільних відносин; 3) як сукупність диференційованих підсистем; 4) через систему економічних механізмів, норм та інститутів. Так, вітчизняними економістами ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили, що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченими ринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання.

Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праці як сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби. При цьому вчений підкреслює, що: «...ринок праці як щось єдине -- є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці... Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами. рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки... Окремі сфери і сегменти ринку праці зв'язані один з одним -- тісно або слабо -- через перехресну цінову еластичність».

Диференційованого підходу до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаєвич. О. М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження: 1) потенційну, тобто ту сферу, де формується сама праця; 2) циркулюючу, тобто сферу купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмову, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками. На неоднорідності ринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т. А. Заяць. Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку праці визначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності, соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення. При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринку праці: «істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їх демографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначають специфіку основних структур них компонентів територіальних ринків праці...». Як сукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринок праці чернівецькі вчені, обґрунтовуючи, що «процеси, що відбуваються на цьому ринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічного рангу: загальнонаціонального, регіонального і локального».

Одні вчені вважають, що ринок праці -- це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців), інші -- що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті -- що це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду -- робочої сили або спроможності людини до праці. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії.

2. Сутність та основні моделі ринків праці

Ринок праці перебуває в безупинному русі і є явищем різноманітним. Розрізняють моделі або типи ринків праці, його види й різновиди, однак вони мають і загальні для всіх ринків праці характеристики та свої особливості.

Під моделлю розуміють схему побудови або опис явища, процесу. При аналізі кон'юнктури попиту та пропозиції на ринках праці розрізняють кілька моделей взаємодії продавців і покупців:

- суто конкурентний ринок праці;

- модель монополії одного покупця (монопсонії);

- модель з урахуванням дій профспілок;

- модель двосторонньої монополії.

Суто конкурентний ринок праці характеризується наявністю великої кількості фірм, що конкурують одна з одною при найманні конкретного виду праці, при цьому свою працю численні працівники, які мають однакову кваліфікацію, пропонують незалежно один від одного, і ні фірми, ні працівники не контролюють і не диктують ставок заробітної плати.

На такому ринку праці беруть участь безліч фірм, кожна з яких займає лише невелику частину наявного на ринку праці цього виду, так що на ставку заробітної плати впливати ніхто не може.

Ринок з монополією одного покупця (монопсоничний) характеризується тим, що працівники, які зайняті певним видом пращ, зосереджені в основному на одній фірмі, і в іншому місці вони знайти роботу не можуть. У цьому разі заробітну плату диктує фірма, але ставка залежить від кількість найманих працівників.

У малих містах і віддалених районах за наявності там великого підприємства, що забезпечує зайнятість людей, воно є монопсоністом стосовно працівників.

Моделі ринку праці за участю профспілок характеризуються тим, що останні, представляючи інтереси працівників, мають на меті збільшення попиту на працю й підвищення заробітної плати. Профспілки можуть збільшувати попит на працю так:

¦ збільшенням попиту на вироблені продукти або послуги за допомогою реклами товарів із профспілковою „етикеткою";

¦ вимогою до уряду щодо збільшення фінансування виробництв;

¦ впливом на підвищення продуктивності праці. Профспілки можуть впливати на підвищення ставок заробітної плати:

¦ через обмеження пропозиції праці, шляхом боротьби за скорочення дитячої праці;

¦ шляхом підтримки обов'язкового виходу на пенсію осіб пенсійного віку;

¦ за рахунок скорочення робочого тижня.

Модель двосторонньої монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють сильні галузеві профспілки. Коли фірма-монополіст прагне до встановлення ставки заробітної плати на одному рівні, а галузева профспілка домагається на іншому рівні, то в кінцевому підсумку ставка заробітної плати зупиниться на узгодженому рівноважному рівні, і рівень зайнятості наблизиться до умов конкурентного ринку праці.

Поняття про моделі ринку праці виникає так само при розгляді особливостей політики зайнятості, яка проводиться в різних країнах (японська модель, модель США, шведська модель та ін.).

3. Патерналістська модель ринку праці

Головною ознакою цієї моделі є опікування найманого працівника працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найом. Система довічного найму передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи. Так, наприклад, в обробній промисловості середній розмір заробітної плати працівників 50-54 років в 2,6 рази перевищує первинну ставку молоді (18-19 років) в торгівлі -- в 3,2 рази, в сфері обслуговування -- в 2,8. Така система передбачає переважну підготовку і перепідготовку кадрів в надрах самої фірми, забезпечує можливості оперативної зміни професійно-кваліфікаційного складу працюючих відповідно до потреб виробництва, при чому протягом перших 10 років відбувається в середньому 3-4 планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.

Орієнтація на тривале використання найманих працівників обумовлює прагнення працедавців вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнень за рахунок скорочення робочого часу (переводу на умови неповної зайнятості) або переводу за взаємною згодою на дочірні підприємства або підприємства іншої фірми. Однак тимчасові працівники, що не мають статусу довічного найму (їх питома вага складає біля 35%), правами кадрових працівників не користуються і при економічному спаді звільнюються.

Система довічного найму поширена тільки на великих і середніх підприємствах, малі ж звичайно такого не мають.

Необхідно додати, що тривалість робочого року в Японії -- найбільша серед економічно розвинутих країн, відпустку, навіть обумовлену законодавством і контрактом наймані працівники майже ніколи не використовують повністю, умови життя -- надто відрізняються від європейських і навіть українських стандартів. Можна сказати, що це модель, яка може бути реалізована в дуже специфічному ментальному середовищі. Не випадково, останнім часом молодь, особливо та, що здобула освіту за межами Японії (головним чином в університетах США) не погоджується на контракти довічного найму.

4. Соціал-демократична модель

Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок праці Швеції, де власне і було сформовано на рубежі 40-50-х років Р.Мейднером і Г.Рейном цю концепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці. На підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян внаслідок безробіття.

Основні елементи шведської моделі ринку праці:

* непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств; зростання прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами;

* рівність оплати рівної праці поза залежністю від фінансового стану підприємства; це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників чи взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові -- платити нижче можливого для них рівня;

* сполучення низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємствам на утримання неконкурентоздатних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі;

* селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги. Шведська модель ефективно працювала протягом 25 років -- до середини 70-х, коли різко зросла інфляція, збільшився національний борг. Трикратна девальвація національної валюти (в 1981р. -- на 10%, в 1982 і 1985 -- на 16), зростання ефективності роботи експортно орієнтованих галузей (машинобудування і автомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і знов спостерігався низький рівень безробіття, помірна інфляція, стабілізація державного бюджету. Проте новий спад, який стався 1991р., говорить про необхідність принципового коригування шведської моделі.

5. Ліберальна модель

Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов'язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те, що професійна кар'єра пов'язана зазвичай зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. За оцінками, щорічно біля 10% працюючих в США (в тому числі 20-40% молоді) щорічно змінюють професію. Дуже високою є і територіальна мобільність. За даними 1996р. 6,2% населення США переміщалося в інші райони в межах одного й того ж штату (в Японії того ж року змінили місце проживання 2,6%). Внаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, -- значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття -- також менша. Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного етапу розвитку економіки.

6. Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці

Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задовольняння пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей). Причинами цього принципово нового процесу, що докорінно змінює характер світової трудоресурсної ситуації, стали посилення міжнародних зв'язків на фоні поглиблення світового розподілу праці, зокрема, формування міжнародних об'єднань, які передбачають існування єдиних ринків праці (на зразок, скажімо, Європейського співтовариства чи країн, що підписали Шенгенську угоду); зростання рівня мобільності населення, включаючи просторову мобільність; розширення транспортних мереж та загальна динамічність економіки. За твердженням МОП, саме швидке зростання обсягів міжнародного обміну товарами та послугами є ключовим аспектом глобалізації ринку праці. Під впливом цих та деяких інших чинників формуються певні загальні підходи до регулювання ринків праці, підходи, що спиваються на інтеграцію всього того, що виявилося найефективнішим в кожній окремій моделі. Сьогодні можна говорити про те, що в світі створюються передумови для формування інтегрованої моделі ринку праці.

Проте, це, зрозуміло, не означає зникнення національної специфіки ринків праці, національної специфіки стратегій їх регулювання, які обумовлені соціально-економічною, соціополітичною та історичною специфікою кожної окремої країни. Якщо, скажімо, скандинавські країни притримуються активних заходів впливу на ринок праці, то північноамериканські зберігають орієнтацію на стимулювання активної позиції кожної конкретної людини. Безумовно, свою роль відіграє також характер суто економічного розвитку кожної конкретної країни, та фаза економічного циклу, на якому вона в даний конкретний момент знаходиться.

Окремою проблемою є формування політики ринку праці в країнах перехідної економіки, проблемою, пов'язаною насамперед з тим, що на відміну від інших країн посткомуністичні держави під тиском суто економічних обставин вимушені звужувати і коло соціальних гарантій, і коло їх реципієнтів, тобто йти проти загальносвітового процесу соціалізації. Якщо додати глибоку економічну кризу, переважно циклічний характер безробіття і відсутність належного досвіду як серед урядовців, так і серед широких верств населення, то відмінність стратегії ринку праці в країнах перехідної економіки видається беззаперечною. Судячи з усього, можна говорити про наявність певної специфічної перехідної моделі ринку праці і відповідно специфічної політики впливу на цей ринок.

Таким чином, порівняльний аналіз процесів формування трудової активності та її реалізації, зайнятості та безробіття, заходів, які вживають уряди різних країн на ринку праці, призводить до висновку про збереження національної специфіки певних загальносвітових тенденцій розвитку ринку праці.

Головними рисами сучасних трудоресурсних відносин є такі:

* інтеграція різних моделей ринків праці, утворення на їх основі певної глобальної моделі, що синтезує найбільш ефективні компоненти кожної, при відвертому перенесенні акцентів на активізацію рішучих дій кожної працездатної особи на ринку праці;

* зменшення амплітуди структурних коливань ринку праці, зокрема змін рівня безробіття;

* зростання мобільності населення і відповідне зростання фрикційного безробіття;

* підвищення динамічності економіки і відповідне зростання технологічного та структурного безробіття;

* поширення нестандартних форм зайнятості; зокрема, досвід країн, що розвиваються, свідчить про зростання незареєстрованої зайнятості навіть на етапах економічного пожвавлення і збільшення обсягів попиту на робочу силу з боку зареєстрованих структур;

* збільшення обсягів виробництва без адекватного зростання рівня зайнятості.

ВИСНОВКИ

Ринок являє собою соціально-економічну систему взаємозв'язків між її суб'єктами: покупцями та продавцями; дана система є просторово визначеною; взаємозв'язки між суб'єктами системи мають конкуруючі або протилежні цілі (продавці -- максимізації зиску, покупці -- мінімізації прибутку); для одночасного досягнення цілей суб'єктів даної території має бути запроваджено систему централізованого цілеспрямованого регулювання; метою такого регулювання має бути максимізація сукупного зиску суб'єктами системи даної території на основі оптимізації використання її продуктивних сил.

Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

Конкретний механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.

Японська модель, у якій система трудових відносин ґрунтується на принципі довічного найму з гарантією зайнятості постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки працівників і розміри соціальних виплат їм безпосередньо залежать від кількості відпрацьованих років. Працівники послідовно проходять підвищення кваліфікації і переміщаються на нові робочі місця чітко за планом. Така політика визначає творче ставлення працівників до праці, підвищує відповідальність за якість роботи, формує турботу про престиж фірми і внутріфірмовий "патріотизм".

Модель США характеризується децентралізацією законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, яке застосовується кожним штатом окремо. Колективними договорами охоплена тільки чверть усіх працівників. На підприємствах діє жорстке ставлення до працівників, які можуть бути звільнені при скороченні обсягу праці, що застосовується, з повідомленням про це напередодні звільнення. Майже не приділяється уваги внутріфірмовій підготовці персоналу, і просування по службі йде не по лінії підвищення кваліфікації, а при переводі працівника на іншу роботу.

Усе це приводить до високої географічної мобільності працівників і до більш високого, ніж у Японії і Швеції, рівня безробіття.

Шведська модель характеризується активною політикою держави у сфері зайнятості, що забезпечує мінімальний рівень безробіття. Головний напрям на ринку праці - попередження безробіття.

Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задовольняння пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

ринок праця глобалізація

Список використаної література

1. Економічна теорія: мікро- і макроекономіка / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. - К.: Альтернагиви, 2001. - 606с.

6. Лібанова Е. М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти). - К.: Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості, 1996. - 172 с.

10. Перехідна економіка: підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред.. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

11. Петюх В. М. Ринок праці: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

12. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1998. - 352 с.

13. Рынок труда и социальная политика в Центральной и Восточной Европе. Переходный период и дальнейшее развитие: Пер. с англ. -- М.: ИКЦ «ДИС», 1997. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru