Планово-державний механізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

7

Планово-державний механізм

1. Основні типи економічних систем та механізми їх регулювання

Економічна (господарська) система -- це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки. Виділяють такі основні типи економічних систем:

-- традиційна (натуральне господарство);

-- ринкова;

-- адміністративно-командна (АКС);

-- змішана (ринкова економіка змішаного типу);

-- перехідна.

Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС -- планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової економіки змішаного типу -- змішана система регулювання.

Ринковий механізм -- спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

Ринковий механізм

Переваги	Недоліки
Є автоматичним регулятором економіки (сприяє розподілу ресурсів у галузях і сферах)	Нездатний забезпечити конкурентне середовище
Забезпечує збалансованість платоспроможного попиту і пропозиції	Обумовлює безробіття
Оперативно реагує на зміну потреб (кон'юнктуру) і сприяє їх задоволенню	Спричиняє велику диференціацію населення за доходами
Стимулює підприємницьку активність, постійний пошук	Виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище
Сприяє підвищенню ефективності господарювання (скороченню витрат і поліпшенню якості продукції)	Не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства (наукових, освітніх, культурних тощо)

Планово-державний механізм (адміністративно-командна система управління) -- це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.

Планово-державний механізм

Переваги	Недоліки
Надає можливість передбачити й усунути екстерналії	Пригнічує економічну свободу, конкуренцію
Концентрує ресурси і зусилля задля вирішення певної проблеми і створення можливостей швидкого її вирішення	Обумовлює монополізм держави, диктат виробника
Забезпечує швидкі структурні зрушення	Виключає приватну ініціативу
Здатний успішно виконувати прості завдання	Підриває (знищує) стимули до високоефективної праці
Надає можливість підтримувати і розвивати некомерційний сектор (соціальну інфраструктуру)	Не стимулює НТП та інновації в економіці
Гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, визначений мінімальний рівень доходів тощо)	Закріплює низьку якість і вузький асортимент продукції
	Спричиняє постійний дефіцит товарів, незадоволений попит, приписки, тіньову економіку
	Породжує бюрократизм, волюнтаризм, хабарництво, корупцію, паразитизм
	Веде до автаркії (грец. -- самовдоволення, замкнутість)
	Неефективне, нераціональне, ресурсомістке виробництво
	Низький життєвий рівень населення

Змішане управління національною економікою -- система управління, яка базується на плюралізмі (різноманітності) форм власності та органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів.

Характерні риси змішаної системи управління

1. Основним регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм. Державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі.

2. Система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, можливість задоволення численних і швидкоплинних особистих потреб і стійкісті державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб суспільства.

3. Забезпечується реалізація вищих макроекономічних цілей: макроекономічна ефективність і конкурентоздатність, соціальна справедливість, стабільне економічне зростання.

4. Поряд з ринковими і державними макроекономічними регуляторами формується (насамперед у західноєвропейських та скандинавських країнах) ще один елемент управління -- інститут соціального партнерства.

5. У сучасних умовах управління розвитком національної економіки передбачає врахування рішень наднаціональних, міждержавних органів, а також корпоративного управління.

Механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу -- система макроекономічних регуляторів, що складається з таких основних елементів:

-- ринкові регулятори;

-- важелі державного впливу на економіку (державне регулювання);

-- корпоративне управління;

-- інститут соціального партнерства.

Інститут соціального партнерства виконує функцію узгодження (пошуку консенсусу -- лат. згода, одностайність) загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері (доходів, зайнятості, умов праці тощо) шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників цих груп,

Трипартизм -- соціальне партнерство, яке забезпечується завдяки взаємодії трьох суб'єктів: держави (в особі її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і робітників (в особі профспілок).

Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Маючи спільні риси, вона характеризується певними національними особливостями. Виділяють два основні види регулювання-- економічний лібералізм, економічний дирижизм та кілька моделей ДРЕ.

Економічний лібералізм (лат. -- вільний) -- система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.

Економічний дирижизм (лат. -- керований), передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Характеристика країн економічного лібералізму й економічного дирижизму

Ознака	Країни економічного лібералізму	Країни економічного дирижизму
Країни	США, Канада, Великобританія, Австралія та ін.	Швеція, Австрія, Японія, Німеччина та ін.
Участь держави	Мінімальна	Максимально допустима
Державний сектор	Незначний (до 10%)	Значний (10-20%), відіграє суттєву роль
Основні функції	Мінімальні	Широкі
Державні витрати, % від ВВП	30--35	45-- 50
Методи ДРЕ	Переважно економічні й опосередковані (непрямі)	Активне використання прямих, специфічних, а також адміністративних методів

Моделі державного регулювання економіки

- Американська -- лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу.

- Японська -- централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

- Шведська -- управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.

- Німецька -- система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

економіка лібералізм ринковий

2. Державне регулювання процесу структурної перебудови економіки

Структура економіки -- це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Критерії визначення структури економіки:

- обсяги виробленої продукції та наданих послуг (абсолютні чи відносні);

- чисельність зайнятого населення;

- обсяг спожитого капіталу (вартість основних фондів).

Показники структури економіки:

натуральні;

вартісні.



Відтворювальна структура характеризує:

-- використання ВНП (ВВП) на відновлення основного капіталу, споживання та нагромадження;

-- співвідношення між виробничим та особистим споживанням.

Галузева структура виражає пропорції розвитку окремих галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.

У складі національної економіки України вітчизняна статистика та управління виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві господарські комплекси тощо. За Класифікатором галузей економіки виділяють такі великі галузі:

Промисловість	Сільське господарство
Лісове господарство	Транспорт
Зв'язок	Будівництво
Торгівля і громадське харчування	Матеріально-технічне забезпечення і збут
Заготівля	Інформаційно-обчислювальне обслуговування
Операції з нерухомістю	Загальна комерційна діяльність щодо забезпечення функціонування ринку
Геологія та розвідка надр	Геодезична та гідрометеорологічна служби

Визначальною ознакою виділення значних галузей економіка є однотипність виконання підприємствами й організаціями функцій, видів діяльності. Класифікаційною одиницею галузі є підприємство, яке має самостійний баланс та банківський рахунок. Якщо підприємство займається різноманітними видами діяльності, то воно належить до відповідної галузі за переважаючою частиною його діяльності.)

У складі галузей виділяють підгалузі - сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію чи виконують однорідні послуги. Наприклад, у сільському господарстві -- тваринництво і рослинництво, на транспорті -- його окремі види (автомобільний, залізничний, водний, повітряний, трубопровідний) тощо.

За міжнародною галузевою класифікацією ООН до сфери економічної діяльності належать такі її види;

-- сільське господарство, мисливство, лісове господарство і рибальство;

-- гірничодобувна промисловість;

-- обробна промисловість; електроенергетика, газо-і водопостачання; будівництво; оптова і роздрібна торгівля, ресторани, готельне господарство;

-- транспорт, складське господарство і зв'язок;

-- фінанси, страхування, операції з нерухомим майном, комерційні послуги;

-- комунальне, суспільне та особисте обслуговування.

Територіальна структура відображає розміщення виробництва в окремих економічних районах, що визначаються певними умовами (наявністю природних ресурсів, географічним положенням, кліматичними та іншими умовами).

Соціальна структура характеризує співвідношення між:

-- організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівня концентрації й централізації виробництва (між великими, середніми та малими підприємствами) та на основі форм власності (між приватними, державними та колективними підприємствами);

-- групами населення за рівнем доходів (диференціація доходів різних груп населення).

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо.

Основне завдання структурної перебудови економіки України -- формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структури економіки та створення конкурентоздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації абсолютних та відносних переваг країни.

Для удосконалення відтворювальних пропорцій потрібні:

-- модернізація виробництва, його технічне та технологічне оновлення;

-- зниження ресурсомісткості (фондо-, матеріале-, енерго-, працеміст-

кості) виробництва;

-- зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;

-- створення умов для розширеного відтворення (інвестування);

-- посилення технологічної цілісності підприємств та галузей, забезпечення закінченого (замкненого) циклу виробництва.

Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:

- усунення гіпертрофованих-диспропорцій між реальним, та фінансовим секторами економіки, а також всередині кожного з них;

- переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;

- широкий розвиток сфери послуг;

- створення та розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв;

- розвиток переробних галузей економіки на новій технічній та технологічній базі;

конверсія військового виробництва;

розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;

розвиток пріоритетних (ключових) галузей національної економіки.

Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:

-- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх районів та регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов, наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних тощо);

-- усунення диспропорцій у розвитку окремих територій, забезпечення вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку;

-- гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів. Зовнішньоекономічна структура економіки потребує:

- збільшення експортного потенціалу країни;

- зменшення в експорті частки, сировини та матеріалів і збільшення частки продукції переробних галузей;

- збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення продуктів харчування і продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах.

Соціальна структура економіки потребує:

-- подальших змін у системі власності (роздержавлення, приватизація, вдосконалення функціонування державного сектору, розвиток малого і середнього бізнесу) та формування ефективного власника; :

-- регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного механізму високопродуктивної праці, усунення великої диференціації доходів та соціальний захист вразливих верств населення.

Заходи держави щодо структурного реформування економіки:

-- вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови;

-- створення сприятливих умов для реалізації конкурентних переваг, формування реального національного капіталу;

-- виділення пріоритетних галузей і виробництв, їх державна підтримка;

-- макроекономічна стабілізація, стимулювання прогресивних структурних зрушень в економіці; ефективна державна інвестиційна та інноваційна політика; розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної

-- розробка загальнонаціональних та галузевих програм структурних перетворень;

-- раціональне залучення іноземного капіталу, здатного забезпечити реформування структури економіки;

-- інформатизація суспільства, оволодіння сучасними інформаційними технологіями.

Конкурентні переваги -- наявність специфічних ресурсів, використання яких за відповідних умов забезпечує додатковий ефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції.

Конкурентні переваги України:

-- кваліфіковані трудові ресурси;

значні запаси чорнозему, вигідно розташовані сільськогос-подарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови;

-- значні вільні виробничі площі, використання яких дає можливість нарощувати виробництво з відносно невеликими витратами;

-- вигідне географічне положення та транспортна інфраструктура;

-- значний науково-технологічний потенціал (наукові школи, унікальні сучасні технології виробництва).

Метод ключових галузей -- визначення галузей із сильними зворотними зв'язками, здатних викликати відповідну ланцюгову реакцію економічного розвитку, обумовити позитивні зрушення в економіці і забезпечити реалізацію цілей економічної політики держави.

Ппріоритетна галузь (лат. prior -- перший, перевага) -- галузь,, розвиткові якої держава надає перевагу, враховуючи її роль і важливість для економіки країни.

Пріоритети структурної політики України ( за використанням конкурентних переваг)

І група -- наукомісткі та технологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, мікроелектроніка, робототехніка, машинобудування, окремі виробництва ВПК);

II група -- галузі та підгалузі агропромислового комплексу (зокрема переробні), що мають унікальні природні основи, традиції виробництва та експорту різноманітних продуктів харчування (харчова, борошномельно-круп'яна, кондитерська; овочево-консервна. комбікормова, галузі легкої промисловості, які спеціалізуються на первинній переробці сільськогосподарської сировини тощо);

ІІІ група -- транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту, зв'язку, телекомунікацій;

IV група -- рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекси Карпат, Причорномор'я, Приазов'я, інших регіонів країни;

V група -- види діяльності, пов'язані з забезпеченням здоров'я людини, охороною навколишнього середовища.

3. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він е невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу, опосередковує рух грошової маси.

В умовах існування Радянського Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між адміністративно-територіальними одиницями республіки. Як незалежна держава Україна вперше склала проект Державного бюджету тільки на 1992 рік.

Бюджетові належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Ці відносини мають таку структуру:

* між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

* між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;

* між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах -- суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає важливим використання бюджету як інструменту управління економікою. Завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівнях.

Державний бюджет -- це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління конкретної країни (двоступеневого -- центральні та місцеві органи або триступеневого -- центральна влада, уряди республік, областей, земель, провінцій, штатів тощо, а також місцеві органи -- муніципалітети, територіальні громади, комуни тощо) бюджети поділяються на центральні, регіональні та місцеві. Між ними існують досить складні відносини щодо розподілу доходів за видами надходжень і часткою в них окремих бюджетів, а також через перерозподільні функції центрального бюджету.

Відносини центрального бюджету з регіональними і місцевими досить нерівнозначні. У деяких територіальних одиницях Міністерство фінансів забирає більшу частину податків і збору до центрального бюджету, в інших -- меншу. Надходження дотацій із центру до бюджетів адміністративних одиниць залежить від рівня розвитку окремих територій і цілей державного регулювання економіки.

Інколи використовують поняття сукупного, або консолідованого, державного бюджету, що охоплює бюджети всіх адміністративних одиниць країни.

Центральний бюджет обговорюється і приймається парламентом країни, місцеві бюджети -- парламентами відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Після завершення фінансового року уповноважені представники фінансових органів подають до законодавчих зборів звіти про виконання бюджету, тобто мобілізацію доходів і здійснення видатків, відповідно до прийнятого у звітному році закону про бюджет. Звіти органів виконавчої влади обговорюються депутатами, а за результатами виконання бюджету оцінюється їх робота.

Державний бюджет завжди був компромісний і відбивав співвідношення сил основних носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками та найманими працівниками з приводу оподаткування власності, доходів і заробітної плати, бюджетних видатків на соціальні цілі; між загальнодержавними та місцевими інтересами; між промисловими і сільськогосподарськими регіонами з приводу розподілу податків і бюджетних дотацій, орієнтирів державної територіальної структурної політики; між інтересами окремих галузей і компаній з приводу податків і субсидій, цільових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних винагород. Досягнення таких компромісів супроводжується політичною боротьбою.

Формування дієвого механізму державного регулювання економіки та забезпечення умов її ефективного функціонування здійснюється за активного використання бюджетної системи. Державний бюджет -- основний метод державного фінансового регулювання. Він передбачає забезпечення поділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму, зважаючи на те, що в кризових умовах ринковий механізм менш ефективний, і тому державі необхідно розширювати втручання в процес перерозподілу фінансів. Саме за допомогою цього методу визначаються розміри платежів до бюджету, обсяги бюджетного фінансування, обчислюються фінансові ресурси, що перерозподіляються між окремими видами бюджетів.

Структура бюджетних методів впливу

Бюджет як важливий метод державного регулювання дістав законодавче закріплення в Законі "Про бюджетну систему України", в якому передбачається перерозподіл валового внутрішнього продукту через державний і місцеві бюджети в територіальному та галузевих розрізах, а також між окремими соціальними групами населення. Напрями бюджетної політики на кожний наступний рік затверджуються Верховною Радою України у формі бюджетної резолюції, де закладаються конкретні інструменти впливу на соціально-економічний розвиток, визначаються кількісні та якісні параметри перерозподілу фінансів з метою стимулювання або обмеження окремих видів діяльності.

Одне із центральних місць серед структурних елементів бюджетного процесу займають бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули та санкції, бюджетне планування та прогнозування.

До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:

* частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;

* покриття бюджетних видатків доходами -- дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами (останнє рідко спостерігається як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються);

* структура бюджетних видатків, зокрема частка на господарські, соціальні, оборонні цілі, на обслуговування державного боргу в загальній сумі видатків.

У разі виникнення дефіциту бюджету важелем державного регулювання економіки країни мають бути дані про те, з яких джерел уряд бере кошти для покриття дефіциту.

До державних фінансів належать також позабюджетні фонди цільового призначення. Вони формуються за рахунок спеціальних внесків або відрахувань і за економічною сутністю є цільовими прямими або опосередкованими податками.

Серед позабюджетних фондів найбільший за розмірами є центральний пенсійний. У ньому нагромаджуються обов'язкові внески підприємств і найманих осіб; інколи сюди надходять державні дотації для забезпечення в подальшому виплат пенсій.

Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій, доповнюючи державний бюджет у сфері регулювання економіки, зокрема:

* не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету, їх видатки не можна скорочувати. Вони гарантують виконання деяких важливих завдань державного регулювання розвитку економіки (будівництво й утримання шляхів, виплата пенсій);

* дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету, зокрема приховувати частину або весь дефіцит бюджету в спеціальних фондах. Нерідко саме цим пояснюється те, що деякі позабюджетні фонди витрачаються не за призначенням;

* не підзвітні парламентам, а відтак не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною від парламентських намірів.

Видатки на соціальні потреби:

-- забезпечують реалізацію соціально-економічної політики держави; -- сприяють перерозподілу ринкових доходів, пом'якшують диференціацію матеріального становища соціальних груп;

-- полегшують .доступ менш забезпечених верств населення до набуття кваліфікації, надання медичних послуг (забезпечення народного господарства освіченою, кваліфікованою, здоровою робочою силою);

-- впливають на стимулювання, розмір та структуру попиту.

Критерієм планування обсягів витрат за, соціальними статтями соціальні стандарти та нормативи, програмно-цільові методи реалізації соціальної політики.

У структурі видатків державного бюджету видатки на соціальні цілі є найуразливішими. Обсяги соціальних видатків можуть буї свідомо зменшені на користь вирішення державних проблем надзвичайного характеру.

За рахунок державних витрат, податків, пільг та субсидій, що виплачуються з державного ,бюджету, уряд впливає (стимулює або протидіє) на:

макроекономічну активність;

сукупний попит;

сукупну пропозицію

Сучасні тенденції засвідчують необхідність скорочення обсягів субсидій і дотацій з державного, бюджету та активнішого використання таких інструментів, як:

-- пільгове оподаткування;

-- прискорене амортизаційне списання основного капіталу;

-- кредит.

Обсяги витрат державного бюджету на господарські потреби змінюються залежно від стану економіки:

у період криз і депресій мають тенденцію до зростання; у період перегріву економіки мають тенденцію до скорочення.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків обумовлюється:

-- обсягом коштів, що витрачає держава на зазначені потреби;

-- структурою, спрямуванням витрат;

-- ефективністю використання витрат.

На стан економіки значною мірою впливають державні дотації на житлове будівництво. Вони не лише збільшують попит на земельні ділянки, будівельні матеріали, а й виконують роль місткого ринку для деяких підгалузей промисловості (виробництво підйомно-транспортного, телевізійного, електропобутового обладнання, труб, санітарно-технічних виробів, паркету та ін.). Житлове будівництво є генератором попиту на меблі, кухонне обладнання, побутові прилади тривалого користування тощо.

Видатки державного бюджету на потреби народного господарства здійснюються у вигляді державних кредитів, субсидій, замовлень і закупок. Вони витрачаються насамперед за такими напрямками: Інфраструктура, сільське господарство, дотації державному сектору економіки, підтримка експортерів товарів, послуг і капіталу.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків залежить від відносних розмірів витратних сум (їх частки від ВВП), структури цих видатків, а також від ефективності використання кожної одиниці витрачених коштів.

Роль бюджетних видатків у господарстві окремих країн зумовлюється значною мірою різним рівнем розвитку державного регулювання економіки, різними цілями, відмінностями в національному досвіді програмування соціально-економічного розвитку.

4. Розрахункове завдання

Скласти баланс грошових доходів і витрат населення та визначити перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

Вихідні дані:

1. Обов'язкові платежі та добровільні внески -- 9600 млн грн.

2. Витрати населення на придбання іноземної валюти та доходи від продажу іноземної валюти -- відповідно 10 500 млн і 9000 млн грн.

3. Пенсії, грошові допомоги, стипендії та інші трансфертні платежі -- 13605 млн грн.

4. Виручка від продажу продуктів сільського господарства -- 2480 млн грн.

5. Грошові доходи від колективних сільськогосподарських підприємств - 125 млн грн.

6. Приріст заощаджень у вкладах і придбання цінних паперів - 1200 млн грн.

7. Інші грошові доходи та витрати населення) -- відповідно 7800 млн і 1000 млн грн.

8. Оплата праці робітників і службовців, включаючи робітників кооперативів і суб'єктів підприємницької діяльності -- 28 960 млн грн.

9. Стипендії -- 170 млн грн.

10. Купівля товарів і оплата послуг -- 39 170 млн грн.

Доходи	Витрати
Оплата праці робітників і службовців, включаючи робітників кооперативів і суб'єктів підприємницької діяльності -- 28 960 млн грн.	Купівля товарів і оплата послуг -- 39 170 млн грн.
Стипендії -- 170 млн грн.	Інші грошові витрати населення -- 1000 млн грн.
Інші грошові доходи населення 7800 млн грн.	Обов'язкові платежі та добровільні внески -- 9600 млн грн.
Приріст заощаджень у вкладах і придбання цінних паперів - 1200 млн грн.	Витрати населення на придбання іноземної валюти відповідно 10 500 млн
Грошові доходи від колективних сільськогосподарських підприємств - 125 млн грн.
Виручка від продажу продуктів сільського господарства -- 2480 млн грн.
Пенсії, грошові допомоги, стипендії та інші трансфертні платежі -- 13605 млн грн.
Доходи від продажу іноземної валюти -- 9000 млн грн.
Всього: 63340 млн грн.	Всього: 60270 млн грн.

Перевищення витрат над доходами становить: 63340 - 60270 = 3070 млн. грн.

Використана література

1. Галуза С.Г., Артемов В.І. Регіональне управління економікою: досвід минулого в контексті сучасних проблем // Регіональна економіка. - 2002. - № 4. - С. 23-28.

2. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. / За ред. С.М. Чистов, А.Є. Никифоров та ін. - К.: КНЕУ, 2004. - 440 с.

3. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2000. - 209 с.

4. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. - К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. - 592 с.

5. Швайк Л.А. Державне регулювання економіки. Навч. посібн. - К., 2006. - 435 с.

Размещено на Allbest.ru