Розподіл процесу розвитку діагностованого виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

Розподіл процесу розвитку діагностованого виробництва на стадії

План

1. Оцінка й діагностування результативності організації роботи підрозділів підприємств

2. Розподіл процесу розвитку діагностованого виробництва на стадії

3. Тест

4. Задача

Використана література

1. Оцінка й діагностування результативності організації роботи підрозділів підприємств

Результативність на виході будь-якої системи залежить від рівня організації виробничих, трудових, творчих та управлінських процесів. Тому менеджерам усіх рівнів і спеціалістам, що розробляють їх, варто дотримуватися принципу пропорційності за якістю, кількістю, ресурсами і термінами. Відповідно до закону найменших параметрів (потужність, продуктивність тощо) якість процесу в цілому визначається його компонентом (підсистемою, ланкою, цехом, дільницею, бригадою, виконавцем і т. д.), де даний показник найгірший.

Типовий склад елементів, підсистем виробничої системи, які спрямовані на виконання основного завдання з випуску певної кінцевої продукції, визначається технологією її виготовлення при забезпеченні максимального здійснення основних структуроутворюючих зв'язків: взаємодії, функціонування, синергізму. Такі зв'язки структурних елементів та підсистем зумовлюють існування виробничої системи взагалі.

Зв'язки взаємодії полягають у впливі один на одного матеріальних об'єктів, трудових колективів та окремих працівників у процесі виробництва. На основі зв'язків взаємодії будуються технологічні та виробничі процеси, їх просторова й часова організація.

Але не всі структурні частини системи однаково функціонально необхідні. Тому створенню оптимальної структури виробничої системи передує вивчення функціональних і синергійних зв'язків щільності взаємодії елементів як у межах системи (підсистем), та і з зовнішнім середовищем.

Функціональні зв'язки. Відомо, що технологічний процес визначає упорядковану сукупність послідовних дій (операцій) з перетворення предмета праці та виготовлення готового виробу. Кожна операція виконується на певному устаткуванні, яке поєднується технологічною взаємодією при реалізації виробничого процесу. Така взаємодія зумовлює функціональні зв'язки елементів, які утворюють технологічну структуру виробничої системи. Таким чином, функціональні зв'язки структурного елемента характеризують ступінь його виробничої орієнтації на досягнення кінцевої мети системи.

Визначити рівень функціональних зв'язків структурного елемента (підрозділу) можна за допомогою коефіцієнта його орієнтації (замкненості) на функціональний вихід системи:

де Вф -- величина функціональноговиходу елемента, що задається функцією системи (у штуках, тоннах, гривнях);

Bj -- значення j-го побічного виходу цього елемента, що не пов'язане безпосередньо з його функцією;

n -- кількість побічних виходів елемента.

При цьому функціональний зв'язок елемента (підсистеми, підрозділу) з системою вважається суттєвим, якщо Ковс > 0,5, при Кокс = 1 елемент повністю орієнтований на мету системи в цілому. Вимірювання ступеня зв'язку можна здійснити за допомогою різних показників (у штуках, тоннах, кіловатах, гривнях та ін.).

Чим більше кожний з елементів (підрозділів) виконує функцій для системи в цілому, тим міцніші його системоутворюючі функціональні зв'язки.

Рівень функціональних зв'язків елемента (підрозділу) системи за входом можна також визначити коефіцієнтом орієнтації (замкненості) його на споживання внутрішніх ресурсів:

де Вхі -- значення функціональноговходу елемента (підрозділу), що визначається виходом j-го елемента системи (підприємства);

m -- кількість функціональних входів від підрозділів підприємства;

n -- кількість функціональних входів із Зовнішнього середовища;

Bxj -- значення j-го входу цього підрозділу від елементів зовнішнього середовища. Це свідчить про те, що при збільшенні споживання матеріальних ресурсів даного елемента (підрозділу) від інших елементів (підрозділів) підвищується замкненість за входом.

Ступінь функціональної замкненості структури виробничої системи в цілому характеризується середньоваговим коефіцієнтом:

де ф -- кількість основних фаз (стадій, переділів, сукупних операцій) з перетворення сирих матеріалів у готовий продукт. На підставі формули можна зробити висновок: функціональна замкненість виробничої системи буде найбільшою, якщо вона зосередить максимальну кількість операцій сукупного процесу,

Синергійні зв'язки. Для визначення оптимальної структури просторового розташування виробничого процесу показників функціональної замкненості недостатньо. Для цього треба проаналізувати синергійні (системного ефекту) зв'язки елементів (підрозділів) системи (підприємства). Синергійні зв'язки характеризують ступінь економічно доцільної сумісності будь-якого елемента з іншими елементами і системою в цілому.

Синергійний ефект створюється від:

- перевищення виходу над входом системи при взаємодії елементів системи за даного обсягу ресурсів споживання (наприклад, глибоке перероблення і комплексне використання сировини);

- використання відходів та викидів виробництва для виготовлення основної продукції (наприклад, синергійний ефект комбінування полягає у використанні супутніх газів, відходів металу, залишкового тепла, у напівфабрикатах попереднього переділу та інших відходів);

- розташування структурних елементів (підрозділів), що виконують окремі стадії процесу в одній виробничій системі (підприємстві), завдяки чому скорочуються витрати на переміщення предметів від стадії до стадії;

- забезпечення безперервності процесу під час переходу від однієї стадії до іншої;

- зменшення трудових і фінансових ресурсів на управління і обслуговування за рахунок суміщення та спрощення багатьох функцій, що притаманні самостійним підрозділам, обсяг яких відносно зменшується зворотно пропорційно кількості елементів, що суміщаються в однієї системі.

Синергійний ефект може бути негативним у випадках, коли в системі концентруються елементи, які не можуть функціонувати в оптимальних параметрах з причин малих обсягів, низького рівня спеціалізації і продуктивності порівняно з параметрами високоефективних виробничих систем.

Такий стан характерний для підприємств, що спеціалізуються на випуску складної продукції, яка комплектується з множини різ-нопредметних, різноресурсних, різнорідних частин. При цьому системний ефект частіше забезпечується за умови виготовлення цих частин як стадій отримання готового виробу в самостійних спеціалізованих виробничих системах. Наприклад, зарубіжний досвід показує, що машинобудівному підприємству доцільно отримувати відливки та поковки від спеціалізованих підприємств, де потужності ливарного та кувального виробництв використовуються повніше.

Аналіз синергійних зв'язків показує, що включення до складу виробничої системи максимальної кількості елементів (підрозділів), які мають функціональну сумісність, у багатьох випадках не тільки не забезпечує економію ресурсів, а веде до перевищення входу над виходом, тобто втрат.

Збільшення кількості виробничих підрозділів збільшує обсяг ресурсів, що споживаються.

Ступінь економічної сумісності структурних елементів виробничої системи (підрозділів підприємства) визначається коефіцієнтом синергійної замкненості системи Ксз, який розраховується за формулою:

де Рcij -- витрати i-го ресурсу y j-му елементі системи;

Зр -- обсяг витрачених ресурсів на випуск продукції в умовах мінімальної функціональної замкненості системи (поза системою);

Qn -- приріст (перевищення) обсягу продукції в результаті системного використання ресурсів;

n -- кількість видів ресурсів;

m -- кількість структурних елементів, що включені до системи.

Він характеризує частку економії або перевитрат при забезпеченні повної функціональної суміщеності елементів виробничої системи. Іншими словами, показує доцільну кількість об'єднання основних та допоміжних (обслуговуючих) елементів (підрозділів) в одну виробничу систему (підприємство).

Таким чином, склад виробничої системи, її структура формуються з елементів, які мають функціональні і синергійні зв'язки взаємодії, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі та у формуванні системного ефекту, забезпечуючи функціонування цілісної системи в оптимальних параметрах. Цілісність виробничої системи визначається міцністю зв'язків її елементів між собою і зовнішнім середовищем. Чим більше кожний підрозділ орієнтований на здійснення мети системи в цілому, тим міцніші зв'язки між ними і слабкіші з зовнішнім середовищем.

Просторові зв'язки. Розглянуті зв'язки характеризують технологічну єдність та економічну доцільність елементного складу системи, але для забезпечення ефективного перетину виробничого процесу дуже важливим є його просторове розташування і всіх необхідних компонентів та підсистем.

Організація виробничого процесу значною мірою забезпечується просторовими зв'язками, визначаючи склад, взаємне розташування і взаємодію елементів системи (підрозділів підприємства). Просторові зв'язки істотно впливають на результати функціонування елементів та системи в цілому. Найбільша ефективність досягається за умови забезпечення просторовими зв'язками максимального рівня прямоточності, пропорційності, безперервності та спеціалізації сукупного виробничого процесу і його окремих операцій, що оптимально відображається в поточному виробництві.

Раціональні просторові функціональні зв'язки у виробничому процесі забезпечуються спеціалізацією і взаємним розташуванням елементів (верстатів, робочих місць, підрозділів) на певній площі.

Внутрішні функціональні взаємозв'язки виробничого процесу підпорядковуються вимогам таких принципів: максимального скорочення переміщень предметів праці, робочої сили, забезпечення сприятливих умов праці, безперебійності процесів, мінімізації площі їх реалізації.

2. Розподіл процесу розвитку діагностованого виробництва на стадії

Сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів, в результаті яких сировина, матеріали, напівфабрикати та інші предмети праці перетворюються в готову для певної стадії виробництва продукцію, становить виробничий процес.

Основа виробничого процесу -- це трудові процеси, які потребують використання праці робітників і засобів праці (машин, обладнання, інструментів та ін.). Крім того, під час виробництва може виникати потреба в природних процесах (охолодження, твердіння тощо), що не вимагають затрат праці, але потребують часу, який необхідно враховувати при визначенні тривалості виготовлення продукції.

Центральне місце у виробничому процесі належить основним процесам. Основні процеси -- це технологічні процеси виробництва продукції, при виконанні яких змінюється форма, розміри, фізичні та хімічні властивості, зовнішній вигляд заготовок або деталей (механічна обробка деталей, гальванічне покриття, складання виробу тощо). У результаті основних процесів виробляється продукція, яка, зазвичай, призначена для реалізації зовнішнім споживачам.

Основні процеси складаються з трьох стадій: заготівельної, обробної і складальної. До заготівельної стадії належить виробництво відливок, поковок, штамповок, розкрій матеріалів та ін. Обробна стадія -- це сукупність різних робіт з перетворення заготовок в готову деталь шляхом виконання механічних, термічних, електрочастотних, гальванічних, хімічних та інших процесів. Складальна стадія -- це завершальна частина виробничого процесу, під час якої проводиться вузлове і загальне складання виробу.

Допоміжні процеси -- це сукупність процесів, які створюють умови для нормального виконання основних процесів. Прикладом допоміжних процесів є виготовлення засобів технічного оснащення (інструментів, штампів та ін.), засобів механізації і автоматизації власного виробництва, запасних частин для діючого устаткування, забезпечення підприємства всіма видами енергії (стиснутим повітрям, електроенергією, парою тощо).

Обслуговуючі процеси це сукупність процесів, які створюють умови для нормального функціонування основних та допоміжних процесів.

До обслуговуючих процесів належать: контроль якості продукції та перебігу основних і допоміжних процесів, внутрішньозаводське транспортування вантажів, складські операції усіх видів, обслуговування робочих місць тощо.

Виробничий процес умовно поділяється на простий і складний. Простий процес -- це виготовлення окремої деталі. Виготовлення окремих блоків, модулів, виробів, які складаються з великої кількості різних деталей, є складним процесом.

Складовою виробничого процесу є технологічний процес, який реалізується в рамках однієї конкретної системи технологічного устаткування і надає вихідним матеріалам або заготовкам необхідні форми або властивості.

Складовою технологічного процесу є технологічна операція, яка виконується робітником або бригадою з одним предметом праці на одному робочому місці, тобто в зоні прикладання праці. Технологічні операції залежно від ступеня їх механізації бувають: ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні та апаратні. Ручні операції виконуються робітниками без допомоги механізмів (наприклад, зачищення деталі, слюсарні роботи тощо). Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин, але за безпосередньої участі робітників (ручне електрозварювання, обробка деталі на металооброблювальному верстаті, введення інформації в персональний комп'ютер за допомогою клавіатури тощо). Машинні -- виконуються за допомогою машин за обмеженої участі робітників у технологічному процесі. Дії робітника при цьому охоплюють роботи, пов'язані з встановленням деталі на верстаті, управлінням верстатом тощо. Автоматичні -- виконуються без участі робітників або тільки під їх контролем (обробка деталі на автоматичній лінії, верстатах-автоматах). Апаратні -- виконуються на спеціальних апаратах (гальванопокриття, термообробка, хімічні операції) і є різновидом машинних і автоматичних операцій. Робітник на цих операціях займається тільки завантаженням та розвантаженням апаратів, спостереженням за перебігом технологічного процесу, його регулюванням.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як частину складнішого процесу і сукупність менш складних процесів. Тому технологічна операція може бути елементарним процесом, якому ще притаманні характерні ознаки технологічного процесу.

З технологічного погляду елементами операції є: установлення, технологічний перехід, допоміжний перехід, робочий хід, допоміжний хід, позиція.

Установлення -- частина технологічної операції, незмінним елементом якої є закріплення оброблюваної заготовки або складальної одиниці.

Технологічний перехід -- закінчена частина технологічної операції, що характеризується постійністю інструмента, який застосовується, та поверхонь, що створюються обробкою або з'єднанням під час складання.

Допоміжний перехід -- закінчена частина технологічної операції, яка складається з дій людини та (або) устаткування, що не супроводжуються обробкою, але необхідні для виконання технологічного переходу (установлення і зняття оброблюваної деталі, зміна інструмента тощо).

Робочий хід -- закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента відносно заготовки і яка супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхонь або властивостей заготовки.

Допоміжний хід -- закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента щодо заготовки, але не супроводжується зміною форми, розмірів, шорсткості поверхні або властивостей заготовки, проте необхідна для виконання робочого ходу (підведення інструмента до заготовки; відведення інструмента).

Позиція -- фіксоване положення, яке надається незмінно закріпленій заготовці, що обробляється, або складальній одиниці разом з пристосуванням відносно інструмента або нерухомої частини устаткування для виконання певної частини операції.

Робочий хід -- це головна частина технологічного процесу. Решта його частин стосовно робочого ходу є допоміжними.

Розчленовування технологічного процесу дає змогу виявити елементи операцій, що протікають найповільніше, оцінити шляхи і вартість їх прискорення, проаналізувати особливості затрат праці і можливі варіанти економії.

Вибір найбільш економічних і раціональних операцій -- один із шляхів підвищення ефективності виробництва. Такий вибір здійснюється на підставі вивчення основних параметрів, що характеризують технологічний процес, їх можна об'єднати у дві групи.

Перша група параметрів характеризує особливості конкретних технологічних процесів (тиск, температура, склад сировини тощо), технічні характеристики устаткування, схеми компонування устаткування та ін. Ці параметри вможливлюють виділення конкретного технологічного процесу з низки однотипних, але не дають змоги простежити його розвиток під дією різноманітних чинників.

Друга група параметрів характеризує низку однотипних технологічних процесів. Серед них -- енергоємність, фондомісткість, затрати різноманітних видів матеріальних ресурсів на одиницю продукції і металомісткість, параметри продуктивності та ін. Використовуючи параметри даної групи, можна порівнювати різноманітні набори однотипних технологічних процесів між собою, але неможливо виявити закономірності розвитку всієї низки однотипних технологічних процесів.

Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного -- це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу.

Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов'язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

Раціональна організація виробничого процесу має відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип спеціалізації -- форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки та інших елементів виробничого процесу.

Спеціалізація підвищує ступінь однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, цехах; збільшує випуск однорідної продукції; спрощує організацію виробництва і створює умови для механізації і автоматизації всіх процесів; сприяє ефективному використанню устаткування і виробничих площ, поліпшенню економічних показників за рахунок можливості використання спеціального, продуктивнішого устаткування, а також зниження собівартості і підвищення якості продукції. Дає можливість робітникам набути навичок і вміння для раціонального виконання робіт.

Внутрізаводську спеціалізацію підвищують шляхом проведення конструктивної, технологічної і організаційної уніфікації.

Уніфікація -- приведення продукції, способів і методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури, складу. Виконання принципу спеціалізації суттєво впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Під час диференціації ручних операцій треба враховувати фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмірна диференціація підвищує стомлюваність робітників унаслідок монотонності і високої інтенсивності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, на переміщення знарядь праці і т. д.

Принцип концентрації пов'язаний з підвищенням складності операцій, що виконуються на сучасному високопродуктивному устаткуванні (наприклад, верстати із ЧПУ, обробні центри тощо), коли комплексно здійснюються обробка, складання, транспортування деталей, видалення відходів.

Принцип інтеграції випливає з принципу диференціації операцій і виробничих процесів. Він реалізується, наприклад, у гнучких виробничих системах повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100-відсотковою готовністю для складання.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих частин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, суміщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, установлення та знімання, контрольні вимірювання, завантаження та розвантаження агрегата). Рівень паралельності виробничого процесу визначається відношенням тривалості виробничого циклу за паралельного руху предметів праці до фактичної його тривалості.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів -- основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них -- дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Пропорційність виробництва підтримується шляхом упровадження організаційно-технологічних заходів, передових методів праці, удосконалювання оперативно-виробничого планування та ін.

Ступінь пропорційності виробництва характеризується величиною відхилення пропускної спроможності (потужності) кожної стадії процесу виробництва (переділу) від запланованого ритму випуску продукції.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багато ланцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випуску продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до його повної тривалості. Цілком цей принцип реалізується в безперервному виробництві на підприємствах хімічної, харчової, металургійної галузей промисловості, у машинобудуванні на безперервно-потокових лініях і в автоматичному виробництві.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу є одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування та управління. Вона сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Рівень ритмічності характеризується співвідношенням суми недоданої за планом продукції і запланованого її обсягу.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу.

Можна визначити рівень прямоточності шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжини маршруту проходження предмета праці і фактичної довжини маршруту.

Прямоточність потребує усунення зворотних рухів деталей у процесі їх оброблення, скорочення транспортних маршрутів. З огляду на це важливе значення має раціональне планування розташування за ходом технологічного процесу будівель і споруд, основних і допоміжних цехів на території підприємства, технологічного устаткування на виробничих площах підрозділів. Найповніше принцип прямоточності реалізується за умови потокової організації виробництва.

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе та економічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, підвищення якості робіт. Особливо важлива автоматизація обслуговуючих процесів.

Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизовано, до загальної трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як для всього підприємства, так і стосовно кожного його підрозділу.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури. Основний показник -- ступінь гнучкості -- визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції.

Принцип гомеостатичності передбачає створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації у виробничій системі, щоб вона була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, експлуатаційного обслуговування устаткування, резервних запасів та ін.

3. Тест

Складання виробничої програми підприємства можливе поза оперативно спланованою роботою підрозділів основного виробництва:

а) так;

б) ні

4. Задача

Провести оцінку рівня організації праці підрозділів підприємства за даними таблиці, якщо тривалість робочої зміни - 8 год. Визначити, якими фактично можуть бути підрозділи 1, 2, 3, 4 (по відношенню до виконання основної, допоміжної обслуговуючої чи інших видів діяльності). Зробити висновки. Продіагностувати існуючий стан. Встановити напрямки покращення досліджувального процесу.

Спочатку продіагностуємо існуючий стан.

Так порівнюючи кількість робочих місць, яка відповідає типовим проектам з чисельністю працівників, то у всіх чотирьох підрозділів чисельність працівників значно вища від запроектованої на:

1-й підрозділ: 12 - 9 = 3;3-й підрозділ: 10 - 5 = 5;

2-й підрозділ 18 - 9 = 9; 4-й підрозділ: 16 - 10 = 6.

Найбільше в 2-му - 9, а найменше в 1-му - 3 чол.

Порівнюючи чисельність працівників з працівниками, праця яких нормується, то у всіх чотирьох підрозділів чисельність працівників також перевищує від чисельності працівників, праця яких нормується. Тобто в кожному підрозділі є працівники, праця яких не нормується.

1-й підрозділ: 12 - 10 = 2;3-й підрозділ: 10 - 8 = 2;

2-й підрозділ 18 - 14 = 4; 4-й підрозділ: 16 - 13 = 3.

Найбільше в 2-му - 4, а найменше в 1-му і 3-му - по 2 чол.

Час виконання працівниками не передбаченої завданням роботи протягом зміни, в годинах становить:

1-й підрозділ: 720/60 = 12;3-й підрозділ: 400/60 = 6,7;

2-й підрозділ 800/60 = 13,3; 4-й підрозділ: 1000/60 = 16,7.

Найбільше в 4-му - 16,7, а найменше в 3-му - 6,7 год.

Щодо коефіцієнт напруженості норм часу і норм обслуговування, то найбільший він в 2 підрозділі, а найменший - в 4 підрозділі. Тобто на виконання роботи найбільше часу затрачається в 2 підрозділі, дещо менше в 1 і 3 підрозділах. І найменше в 4 підрозділі.

Таким чином можна стверджувати що підрозділ 2 є основним, 1 і 3 - допоміжними, а 4 - обслуговуючим.

Встановити для яких галузей є характерна наступна графічна залежність між обсягом виробництва і часом.

Якщо брати однакові інтервали як для обсягу виробництва, так для часу, то з даного графіка видно, що в загальному на виробництво продукції витрачається багато часу. Так спочатку для невеликого обсягу виробництва витрачається невеликий час, потім обсяг спадає, а час трохи зростає, далі обсяг підвищується, а час знову трохи зростає. Потім обсяг різко спадає, а далі знов дещо підвищується.

Таким чином видно, що загальний обсяг виробництва є невеликим при великих затратах часу. технологічний процес виробництво

Отже, така графічна залежність буде характерною для таких галузей як чорна металургія, точне машинобудування, а також можлива для харчової промисловості (при виробництві тортів).

Спрогнозуйте розвиток виробництва на підприємстві, встановивши майбутній його графічний стан шляхом побудови графіка.

Порівнюючи стани А і Б, можна сказати, що на підприємстві йде скорочення обсягів виробництва, тобто час залишається однаковим, а обсяги виробництва зменшуються. Це може бути наслідком виводу певної продукції із виробництва. Отже, стан В можна зобразити наступним чином:

Використана література

1. Герасимчук B.I. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища шк., 1995. - 167 с.

2. Загорна Т.О. Економічна діагностика. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007 - 400 с.

3. Косянчук Т.Ф., Лукянова В.В., Майорова Н.І. Економічна діагностика: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.Ф. Косянчука. - Львів: Новий Світ. - 2007. - 452 с.

Размещено на Allbest.ru