Підприємницька діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підприємницька діяльність

ВАРІАНТ - 7

1. Підприємницька діяльність як основна форма сучасного ведення бізнесу

Підприємництво в сучасних ринкових умовах господарювання -- невід'ємна частина господарської діяльності керівників і спеціалістів підприємств, комерційних і фінансових організацій. Проте до останнього часу підприємницькій діяльності приділялось мало уваги. Так склалось, що вітчизняна наука не вивчала цей активний і творчий вид людської діяльності.

Американські вчені Роберт Хізріч і Майкл Пітере написали серію книг під загальною назвою "Підприємництво". Вони дійшли висновку, що "підприємництво -- це процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець -- це людина, яка витрачає на це свої сили, бере на себе весь ...ризик, одержуючи як винагороду гроші і задоволення досягнутим".

Головне завдання будь-якого підприємця -- отримати оптимальний дохід від вкладеної праці й капіталу. А головний зміст підприємництва в сфері виробництва полягає в пошуках і знаходженні шляхів формування попиту на продукцію і задоволення потреб на неї шляхом виготовлення її і продажу у вигляді товару незалежно від того чи підприємець сам організує виробництво цих товарів, чи виступає посередником між виробником і споживачем. Таким чином, підприємець не обов'язково має бути власником підприємства. Разом з тим головне, що відрізняє підприємницьку діяльність від інших некомерційних видів діяльності -- це прибуток, отриманий як різниця доходу і понесених затрат підприємця.

Власники отримують дивіденди з акцій, відповідні проценти з депозитних вкладів в банках, орендну плату за землю та передане в оренду майно. Але ці доходи підприємець отримує тільки в результаті підприємницької діяльності і використання власного капіталу. Одержавши в своє розпорядження позичену власність, підприємець починає відповідну діяльність на ринку: організовує виробництво нової продукції, налагоджує ефективні комерційні зв'язки, запускає в обіг чужий капітал і одержує з нього прибуток.

Підприємцями можуть стати тільки ділові люди, які перебувають постійно в пошуку нових ідей, знаходять нові можливості для господарської активності, освоєння нових ринків, виробництва нових товарів та надання послуг. В основі підприємницької діяльності лежить господарська творчість, кмітливість, яка відкидає самозаспокоєність, застій, самозадоволеність. Якщо господарник не підприємливий -- це невдалий керівник і працівник, який, як правило, відбуває на роботі регламентований час. Підприємець шукає шляхи розвитку і підвищення ефективності виробництва, покращення якості роботи, підвищення прибутковості підприємства незалежно від того, чия це власність.

Слід відрізняти підприємця від менеджера, який виконує завдання керівника підприємства. Підприємець діє самостійно на свій страх і ризик і під свою відповідальність, в тому числі і матеріальну. Менеджер може бути найманим працівником, який організовує виконання завдань, поставлених підприємцем. Кінцева мета підприємця -- виробництво товарів і послуг, дохід, престиж, розвиток бізнесу (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Мета підприємництва

Як видно з наведеного рисунка, всі складові мети підприємницької діяльності тісно взаємопов'язані. За кризових умов господарювання не завжди інтереси підприємця, виробника збігаються з державними, суспільне корисними цілями, часто до цього призводять самі умови виробництва, соціальне середовище, недосконалі законодавчі акти і нові "правила гри" на ринках.

З появою нових форм власності останнім часом повністю змінилось виробництво і побут людей, а необхідність пошуку все більш ефективних сфер використання праці й капіталу залишилась. Отже, збереглась потреба в підприємливості, -- змінились лише її форми, збільшились масштаби в зв'язку зі зростанням продуктивних сил.

Підприємництво бере свій початок із розвитку малого бізнесу. Ще в XV ст. ремісники, купці та підприємства малого бізнесу об'єднувалися в перші співтовариства підприємців. У цей час і виник термін підприємництво. Підприємцями називали всіх осіб, які працювали в сфері розвитку виробництва, торгівлі, тобто всіх тих, що в кінцевому результаті своєї праці одержували доходи.

У сучасних умовах підприємець -- людина, яка здатна розуміти перспективи та потреби ринку і поєднувати їх із знаннями в сфері управління виробництвом і використання виробничих ресурсів, розраховуючи на отримання прибутку.

Виходячи з наведеного вище, можна сформулювати принципи здійснення підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Головним принципом підприємницької діяльності є отримання прибутку в результаті її здійснення. Цей принцип має задовольняти як інтереси товаровиробника, так і інтереси суб'єктів підприємницької діяльності.

До основних принципів підприємницької діяльності можна віднести:

-- доброзичливі та взаємовигідні стосунки між партнерами підприємницької діяльності й виробничої сфери;

-- забезпечення рівноправності в підприємницькій діяльності;

-- високу відповідальність за дотримання і виконання укладених угод між партнерами;

-- вимогливість до себе і партнерів та високу довіру між ними;

-- постійне володіння інформацією, знання ситуації і потреб ринку;

-- постійну сумісність особистих і державних інтересів;

-- знання перспективи і вміння прогнозувати її.

Залежно від ситуації, часу, умов, середовища здійснення підприємницької діяльності можуть бути інші додаткові принципи взаємостосунків між виробником товарної продукції, підприємцем і споживачем.

Підприємницька діяльність може здійснюватись в будь-якій галузі економіки, яка дає можливість отримати прибуток. Найбільш привабливими є виробництво, комерція, фінанси, інтелектуальний комплекс. Кожна зі сфер діяльності має свої особливості, але головною з них є виробництво, оскільки воно має важливе значення для всіх інших сфер підприємницької діяльності, є найбільш динамічним, невпинно змінюється і вдосконалюється.

До виробничої сфери належать: промисловість; сільське господарство, риболовство, лісництво; громадський і виробничий транспорт; послуги виробничого характеру (ремонтно-будівельні роботи).

Окремі економісти до виробничої сфери також відносять комерційну діяльність, включаючи торгівлю і посередницькі операції, і мотивують це тим, що виробництво товарів закінчується циклом його реалізації споживачу. Таке твердження можна довести прикладом: руда, метал, паливо, електроенергія, інша сировина є одночасно товарами для підприємств, що їх виробляють, і сировиною для більшості галузей народного господарства, які на їх базі виготовляють товари широкого профілю, що реалізуються вже на ринку споживачу.

Як підказує логіка, такою ж мірою, як і торгівлю, до сфери виробництва можна включати фінанси, науку, освіту, медицину та інші сфери, які в тій чи іншій формі мають вплив на виробничу діяльність, безпосередньо сприяють створенню матеріальних благ для споживання людей.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в межах, визначених формою виробничої діяльності підприємства. Вибір форми значною мірою залежить від особистих інтересів і професії підприємця, але в основному визначається об'єктивними умовами: сферою діяльності; наявністю капіталу; пріоритетом виробничої діяльності підприємств; ліквідністю продукції; кон'юнктурою ринку.

Форма підприємництва -- це система норм, які визначають відносини між партнерами виробничої діяльності, з одного боку, і відносини підприємництва з іншими підприємствами і державними органами, з другого боку.

Є такі основні форми підприємництва: індивідуальна; колективна; корпоративна.

Зазначені форми підприємництва в свою чергу класифікуються: малі й середні; великомасштабні.

Індивідуальна форма підприємництва належить більше до ініціативної, без права юридичної особи і займає незначне місце в виробничому секторі.

Колективна форма підприємництва є основною як в малому, так і в великомасштабному бізнесі і має широкий спектр діяльності, про що свідчать стійкі форми ділової активності колективних підприємств:

-- господарські товариства;

-- господарські спілки (союзи);

-- акціонерні спілки (товариства);

-- асоціації спілок (союзи).

Корпоративні форми підприємницької діяльності -- це також колективні форми підприємництва, за участю і з урахуванням інтересів держави. В основному це досить стабільні форми підприємництва, але вони динамічні і в їх структуру й форми діяльності за необхідності вносяться відповідні зміни.

Господарські акціонерні спілки (товариства) розподіляють на типи:

-- повні товариства (спілки) і з повною відповідальністю;

-- товариства на віру (командитні товариства);

-- товариства з обмеженою відповідальністю.

Повне товариство -- це об'єднання двох і більше підприємців (підприємств) на основі угоди про спільну підприємницьку діяльність і повну відповідальність їхнім майном за зобов'язаннями товариства. Підприємництво і дії від імені повного товариства будь-якого із учасників визнаються діяльністю самого товариства. Форма діяльності повного товариства регламентується установчою угодою і положенням.

Товариство на віру (командитне) -- це об'єднання, в якому один або кілька його членів несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім майном, а інші члени-вкладники несуть відповідальність в межах належної їм частки капіталу товариства, включаючи неоплачену ними частину свого вкладу.

Для утворення названих товариств досить двох засновників. Для їх реєстрації необхідний протокол установчих зборів, статутний договір, де визначаються: статутний внесок, види діяльності, розподіл доходів, ступінь відповідальності договірних сторін.

Вибирається керівництво створеного підприємства: директор (президент), його заступники, головний бухгалтер. На основі протоколу установчих зборів і договору складається статут підприємства, відповідно до стандартного зразка, єдиного для всіх форм і видів підприємств і підприємницьких організацій.

Товариства з обмеженою відповідальністю -- це організації, утворені за угодою юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх внесків з метою здійснення господарської діяльності, вони є юридичними особами. Товариства мають свою назву, в якій вказується вид і предмет їх діяльності, вони є організаціями, які мають право укладати угоди (договори), купляти майно, несуть відповідальність за свою діяльність як і інші підприємницькі підрозділи, але тільки в межах статутних внесків.

Засновники товариства мають право брати участь в управлінні його справами в межах, визначених установчими документами, отримувати належну їм частку прибутку (дивіденди) від спільної діяльності. Члени товариства зобов'язані вносити вклади (внески) в порядку і розмірі, що передбачені установчими документами.

Однією із форм підприємницької діяльності є акціонерні товариства, які організовуються за рахунок об'єднання капіталу, випуску і розміщення акцій.

Різниця між товариством з обмеженою відповідальністю і акціонерним товариством в тому, що в першому випадку об'єднуються люди (підприємці) для спільної роботи, а в другому -- об'єднується їхній капітал для спільного використання. В обох випадках відповідальність за результати їх діяльності обмежена відповідно до статутних внесків.

Акціонерні товариства утворюються на основі добровільної угоди юридичних і фізичних осіб (в тому числі й іноземних), які об'єднують свій капітал і ставлять завдання отримати певний прибуток шляхом задоволення суспільних потреб в їх продукції.

Підприємства акціонерного типу мають певні переваги:

-- можливість залучати додаткові інвестиції шляхом випуску акцій;

-- обмежена відповідальність партнерів відповідно до вартості акцій за загальної економічної зацікавленості;

-- знижений ступінь підприємницького ризику;

-- спрощена схема передачі капіталу із галузі в галузь;

-- оперативність вирішення питань постачання сировини й реалізація продукції, виготовленої в результаті діяльності засновників акціонерного товариства;

-- краще забезпечення, порівняно з іншими формами підприємницької діяльності, засобами необхідної інформації тощо.

Статутний фонд (капітал) визначається засновниками акціонерного товариства і має складатися з відповідної кількості акцій, які за згодою акціонерів розподіляються між ними відповідно до внесеного в статутний фонд капіталу.

Внесками до статутного фонду можуть бути гроші в гривнях або в іноземній валюті, а також будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, винаходи, патенти, права користування на землю, воду й інші матеріальні ресурси. Потребу в майні та його вартість визначають і затверджують на загальних зборах засновників акціонерного товариства.

Для стабільної роботи акціонерного товариства створюється резервний фонд, який рекомендується в обсязі, не меншому 15 % від статутного фонду. Його формування здійснюється шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку (не менше 5 %) до досягнення його встановленої величини.

Статутний фонд (капітал) утворюється шляхом публікації в офіційній пресі повідомлення про передплату акцій або шляхом розподілу акцій серед засновників товариства.

У першому випадку утворюється відкрите акціонерне товариство, в другому випадку -- закрите.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть вільно продаватись і їх власником може бути особа, що придбала ці акції; вони продаються без згоди інших акціонерів.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються тільки серед його засновників, а передача їх іншій особі може бути тільки за згоди засновників акціонерного товариства.

2. Нормативи обігових коштів підприємства. Види нормативів, способи розрахунку

Обігові кошти -- це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Фонди обігу постійно функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). Вони представляють собою всі поточні фінансові витрати, які потрібні на період замкнутого циклу виробництва. Обігові кошти є складовою оборотних фондів і вони нерозривно пов'язані з ними.

На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають в другу стадію -- виробничу. На стадії процесу виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. У подальшому матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція реалізується і підприємство отримує відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, але й містить певний прибуток.

Саме таким чином здійснюється кругообіг поточних фінансових коштів. Рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, певна частина коштів одночасно знаходиться у різних формах (грошовій, товарній) на усіх стадіях; ці кошти обслуговують сфери виробництва й обігу; відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Ритмічність роботи підприємства, злагодженість технологічного процесу протягом усього циклу виробництва, його висока результативність і ефективність великою мірою залежать від оптимальних розмірів обігових коштів. Тому великого значення набуває процес нормування обігових коштів.

Норматив обігових коштів установлює їх мінімальну розрахункову суму, яка постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності. Як показують дослідження і досвід виробничої діяльності, фактичні запаси сировини, матеріалів, грошових коштів тощо можуть бути вищі чи нижчі за необхідний норматив, або відповідати йому -- це один з найбільш змінних показників поточної фінансової діяльності підприємства.

Нестача нормативного обсягу обігових коштів негативно впливає на стан виробництва і, як правило, призводить до його скорочення, невиконання виробничої програми у зв'язку з перебоями у виробництві, а звідси і виконанні договірних зобов'язань з реалізації продукції.

Наднормативні запаси обігових коштів негативно впливають на використання грошових коштів, затримуючи їх обіг, створюючи надлишки окремих видів сировини, матеріалів, які заморожують частину обігових коштів і втрачають свою активність в обігу.

І нестача, і наднормативні запаси обігових коштів призводять до неефективного використання виробничих ресурсів. Тому в кожній галузі виробництва на кожному підприємстві (фірмі) розраховується норматив обігових коштів, виходячи з технологи і специфіки виробництва.

У виробничій практиці відомі три основні методи розрахунку нормативів обігових коштів для підприємства (фірми):

-- аналітичний метод;

-- коефіцієнтний метод;

-- метод прямого розрахунку.

Аналітичний метод ще називають дослідно-статистичним. Він передбачає чіткий аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з подальшим коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні діючих на початок розрахункового періоду нормативів обігових коштів підприємства відповідно до змін у цьому періоді показників виробництва, що впливають на обсяг цих коштів. Цей метод застосовується, коли необхідно відкоригувати обсяг обігових коштів у зв'язку зі зміною цін на відповідні матеріально-технічні ресурси та інфляційними процесами, які впливають на ціни відповідних ресурсів.

Метод прямого розрахунку базується на науково-обґрунтованому розрахунку нормативів за кожним нормованим елементом обігових коштів (виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх періодів, залишками готової продукції). Цей метод у практиці господарювання є основним, інші методи розрахунків використовуються як допоміжні.

Всі наведені вище методи розрахунку обігових коштів використовуються на практиці залежно від обставин і процесів виробничої діяльності, форми власності, галузі виробництва.

Нормування обігових коштів адекватне нормуванню оборотних фондів виробництва, тільки норми обчислюються за всіма видами витрат не в натуральних одиницях, а в грошовому вираженні.

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на види:

-- виробничі запаси, що належать до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо та ін.);

-- виробничі запаси, що входять до складу основних фондів (запасні частини для ремонту, інструмент, інвентар та інші малоцінні предмети).

Методика визначення нормативу у названих вище двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив обігових коштів у виробничих запасах, що належать до оборотних фондів, визначається шляхом множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні на норму їх запасу в днях.

Встановлення нормативів обігових коштів у виробничих запасах розпочинається із визначення середньодобового споживання на плановий період випуску:

1) товарної продукції;

2) напівфабрикатів;

3) незавершеної продукції;

4) продукції для потреб капітального виробництва;

5) продукції для промислових підсобних господарствах.

Загальний норматив обігових коштів у запасах матеріальних ресурсів залежить від транспортного і складського запасів. Складські запаси, в свою чергу, розподіляються на підготовчі, поточні (біжучі) і страхові запаси.

Транспортний запас -- запас обігових коштів з моменту акцептного рахунка поставника або з дня оплати рахунка поставника і до прибуття вантажу на склад споживача. Цей період залежно від виду матеріальних ресурсів, відстані їх перевезення триває декілька днів.

Підготовчий запас створюється, якщо матеріал потребує витримування до запуску його в виробництво (пиломатеріали для меблевої промисловості, визначення якісних показників, аналіз, випробування перед передачею матеріалів у виробництво та ін.).

Поточний (біжучий) запас -- створюється для забезпечення виробництва в період між двома черговими поставками певного виду сировини, матеріалів, палива. Поточний запас визначається інтервалом поставок. Чим менший інтервал, тим менший запас потрібен. Його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між двома поставками певних видів матеріальних ресурсів. Середньодобовий запас визначається за кожним видом сировини і матеріалів, виходячи із технологічного циклу випуску продукції.

Страховий запас розраховується, виходячи з досвіду виробничої діяльності підприємства, і формується на випадок непередбачених обставин, незалежних від підприємства. Це можуть бути форс-мажорні ситуації (стихії, наводки, пожежі, аварійні ситуації тощо). Страховий запас створюється в обсязі 50 % поточного запасу.

Сезонний запас -- пов'язаний з сезонним характером роботи підприємств. Це, зокрема, підприємства харчової і цукрової промисловості, сезонна заготівля палива (торфу, вугілля), переробка льонотрести, робота сезонних заводів промисловості будівельних матеріалів та ін.).

Створення сезонного запасу сировини, напівфабрикатів сприяє продовженню роботи сезонних заводів, збільшенню випуску продукції, залученню людей до суспільне корисної праці.

У цілому норматив обігових коштів у виробничих запасах, що належать до оборотних фондів, визначається за такою схемою. Візьмемо для прикладу схему використання цементу й інертних матеріалів (цифри умовні):

1. Квартальна потреба в матеріальних ресурсах, т - 900

2. Середньодобові витрати матеріальних ресурсів, т - 10

3. Ціна однієї тонни цих ресурсів, гр. од - 300

4. Вартість добових витрат матеріальних ресурсів (рядок 3 х рядок 2), днів - 3000;

5. Норма запасу, днів:

а) транспортного - 5

б) підготовчого (технологічного) - 10

в) поточного - 12

г) страхового (резервного) - 33

д) разом - 33

6. Норматив обігових коштів у виробничих запасах (рядок 4 * рядок 5 д), гр. од. - 99000

Основою розрахунку обігових коштів у запасних частинах для ремонту устаткування слугують норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин і обладнання.

Щодо швидкоспрацьовуваних і малоцінних предметів на кожному підприємстві встановлюються свої норми, виходячи із практики виробничої діяльності й відповідних спостережень у процесі виробництва.

Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві залежить від обсягу продукції, що виробляється підприємством, та галузі промисловості, оскільки за однакового обсягу випуску продукції в грошовому вираженні в різних галузях обсяг незавершеного виробництва неоднаковий. Він також залежить від собівартості окремих елементів матеріально-технічних ресурсів, що беруть участь безпосередньо у виготовленні продукції і перебувають у виробничому циклі. За інших однакових умов обігові кошти в незавершеному виробництві змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості готової продукції. При цьому враховується співвідношення середньої вартості незавершеного виробництва і собівартості товарної продукції, яке прийнято називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві (Ннз в) визначається за формулою:

де Vдн -- середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Тц -- тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, днів;

Кн.з -- коефіцієнт наростання затрат (собівартості незавершеного виробництва).

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю і тривалістю виробничого циклу не викликає труднощів. Перший з них (за собівартістю) обчислюється шляхом ділення запланованого (очікуваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового періоду (циклу):

де Vдоб -- добовий випуск;

Vзапл -- запланований випуск продукції, грн;

Тц -- тривалість розрахункового періоду (циклу).

Другий показник -- тривалість виробничого циклу -- це середньозважена величина за часткою окремих виробів (їх груп) у собівартості продукції.

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найчастіше його можна визначити шляхом розподілу витрат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису витрат на виробництво усі витрати розподіляються на одноразові (вартість сировини, основних матеріалів, що надходять у виробництво з самого його початку) та поступово наростаючі (решта витрат). При цьому витрати на заробітну плату й обслуговування, як правило, розраховують, виходячи з кількості днів виробничого циклу, рівномірними частинами на кожний день.

Методику визначення коефіцієнта наростання витрат покажемо на умовному прикладі й за відповідною формулою.

Для прикладу візьмемо підприємство, яке виготовляє продукцію обсягом 65 тис. гр. од., а середня тривалість виробничого циклу на цьому підприємстві -- 5 днів. Розподіл витрат за днями виробничого циклу представлено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Розподіл витрат на виготовлення виробу за днями виробничого циклу

Дні виробничого циклу	Щоденні витрати, гр. од.	Сума витрат за наростаючим підсумком, гр. од.
1-й	35000	35000
2-й	6000	41000
3-й	7500	48500
4-й	8000	56500
5-й	8500	65000
Разом	65000	246 000

За цих умов середня собівартість незавершеного виробництва буде дорівнювати 49 200 гр. од. (246 000 : 5), а коефіцієнт наростання витрат -- 0,76 гр. од. (49 200 : 65 000).

Цей метод визначення коефіцієнта наростання витрат зручний при спеціалізації виробництва з окремої номенклатури виготовлюваної продукції. При великій номенклатурі виробів, що продукують підприємства, і у зв'язку з чим має місце велика частка одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат Кн.в обчислюють за формулою

де М -- сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, в грн;

С -- собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн;

С0 -- одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції, грн;

Сп -- поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

Розрахуємо коефіцієнт наростання витрат, використовуючи вихідні дані таблиці 7.1, де С0 = 35 000 гр. од. Сп = 30 000 гр. од.:

Як бачимо, похибка рахунків коефіцієнта наростання витрат зовсім незначна (0,769 - 0,757 = 0,012), вона цілком допустима при практичних розрахунках нормативів у незавершеному виробництві.

Якщо припустити, що середній щоденний випуск продукції у грошовому вираженні становить 95 000 грн, а тривалість виробничого циклу -- 5 днів, то норматив обігових коштів у незавершеному виробництві, обчислений за наведеною вище формулою, становитиме:

Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів. До нормованих елементів обігових коштів належать також витрати майбутніх періодів. Вони розраховуються, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат впродовж розрахункового (планового) періоду за вирахуванням суми наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Наприклад, на початок розрахункового періоду залишок витрат майбутніх періодів становить 45 000 гр. од., потреба в них протягом цього періоду 480 000 гр. од., на собівартість продукції, яку належить виготовити, буде віднесено в рахунок погашення раніше здійснених витрат 220 000 гр. од. Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів (Нв м п) таким чином дорівнюватиме

де Вp -- залишок витрат на початок року;

Вп -- витрати протягом року;

Впогаш -- погашення раніше здійснених витрат.

Отже, 45 000 + 480 000 - 220 000 = 305 000 гр. од.

Норматив обігових коштів у залишках готової продукції. У кожній галузі виробничої діяльності встановлюються свої нормативи обігових коштів у залишках готової продукції на складі. Як правило, вони різні навіть в межах галузі. Цей норматив визначається добутком вартості одноденного випуску готової продукції (готових виробів) на норматив їх запасу на складі в днях. У свою чергу норматив запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, пакування та відвантаження споживачам, а також виписки (оформлення) і здачі в банк платіжних документів.

В окремих випадках підприємство (фірма) створює резервний запас готової продукції. Це стосується в першу чергу ліквідної продукції, попит на яку не задовольняється і є можливість її реалізації окремим споживачам за вищою ціною (за домовленістю).

Норматив обігових коштів підприємства в цілому. На розрахунковий (плановий) період є загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

Крім цього в загальний норматив обігових коштів підприємства включають певну кількість грошей, яка постійно має бути в касі підприємства. З цією метою кожному підприємству залежно від його грошового обороту, встановлюється норма касової готівки, необхідна для оперативного вирішення невідкладних проблем, що виникають у процесі виробничої діяльності, наприклад, термінова допомога працівнику виробництва або оплата того чи іншого рахунка в невеликих сумах.

3. Задачі

I. Ткацька фабрика працює в 2 зміни, кількість ткацьких верстатів на початок року 500. З першого квітня встановлено 60 верстатів, а з першого серпня вибуло 50 верстатів. Число робочих днів в році 260, тривалість зміни 8 год., плановий відсоток простоїв на ремонт верстату 5%, продуктивність 1 верстату 4 м тканини в годину, план випуску продукції 7500 тис. м.

Розрахувати виробничу потужність фабрику випуску тканини і коефіцієнт її використання.

Визначимо спочатку середньорічну кількість ткацьких верстатів за формулою:

Ксеред. = Квх + Квв*n/12 - Квиб*n/12,

де Квх - вхідна кількість верстатів;

Квв і Квиб - кількість верстатів, що відповідно вводяться і вибувають протягом року;

n і n- кількість повних місяців, протягом яких верстати працюватимуть або не працюватимуть до кінця року.

Отже, Ксеред. = 500 + 60*9/12 - 50*5/12 = 500 + 45 - 21 = 524 верстати.

Тепер визначимо корисний фонд часу роботи одиниці устаткування:

ФЧк = Дроб*Тзм* n*(1- к),

де Дроб - кількість робочих днів;

Тзм - тривалість зміни;

n - кількість змін;

к - коефіцієнт втрати часу.

Отже, ФЧк = 260*8*2*(1- 0,05) = 4160*0,95 = 3952 год.

Тоді виробнича потужність фабрики буде:

ВПф = Ксеред*ФЧк*П = 524*3951*4 = 8283392 = 8283,4 тис. м.

Коефіцієнт використання виробничої потужності розраховується:

Квик = Впрод / ВП = 7500 / 8282,4 = 0,91

II. Визначити, яке заплановане зростання продуктивності праці на підприємстві, якщо відомо, що у минулому році було виготовлено продукції на суму 2210 млн. грн. У році, що планується, її випуск збільшиться на 5 %. Чисельність працюючих у минулому році складала 2500 осіб, але ж планом передбачено скоротити її на 50 осіб.

Продуктивність праці розраховується за формулою:

П = Q/Ч

де Q - обсяг випуску продукції;

Ч - чисельність промислово-виробничого персоналу.

Тоді продуктивність праці базова (у минулому році) складає:

Пб = 2210/2500 = 884 тис. грн./чол.

Для розрахунку планової продуктивності праці використаємо метод прямого рахунку:

Ппл = 2210*1,05/2500-50 = 947 тис. грн./чол.

А приріст продуктивності праці буде:

= 947/884 * 100 - 100 = 7,1%

обіговий кошти виробнича потужність

Використана література

1. Бойчик І.М., Харів П.С, Хопчан МЛ., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 400 с.

3. Герасимчук ВТ. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. -- К.: Вища шк., 1995.

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

5. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Герасимчука, А.Е. Розенплетера. - К.: Політехніка, 2003. - 264 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.В.Афанасьева. - X.: ІНЖЕК, 2003. - 410 с.

7. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посібник / За ред. Й. М. Петровича. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001.

8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

Размещено на http://www.allbest.ru/