Макроекономічне регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Кейнсіанська теорії макроекономічного регулювання економіки

макроекономічний лоренц кейнсіанський дохід

Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс у своїй праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) дав критичну оцінку класичній теорії, піддав сумніву здатність конкурентного ринкового механізму автоматично приводити економічну систему до рівноважного стану, відповідного природному обсягу виробництва та повній зайнятості працездатного населення, запропонував нову теорію виходу економіки з кризового становища та досягнення рівноваги. Дж. Кейнс показав, що ринкова економіка розвивається нестабільно і що економічна система може знаходитись у стані хронічного зниження, активності протягом довготривалого часу, не виявляючи ознак ані оздоровлення, ані кінцевого краху. Вирішальну роль в економічній системі ринкового типу Дж. Кейнс відводив сукупному допиту, який формує пропозицію. На рис. 1 графічно зображено стан економічної системи у випадку зниження сукупного попиту: економіка сповзає вліво вниз вздовж кривої сукупної пропозиції; у період нестабільності крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіанському відрізку, обсяг виробництва - нижче потенційного. Якщо сукупний попит недостатній, то обсяг національного виробництва не дорівнює потенційному, рівень безробіття великий, заробітна плата та ціни на виготовлену продукцію низькі.

Рис. 1. Порушення макроекономічної рівноваги за кейнсіанською моделлю

Становище економічної системи, зображене на рис. 1 на думку Дж. Кейнса, може зберігатись достатньо довго. Він вважає, що саме по собі становище не зміниться, тому не існує автоматичного механізму, який гарантував би швидке повернення обсягу виробництва до потенційного рівня. Дж. Кейнс категорично не погоджувався із твердженням класиків, що зниження цін на ресурси та готові вироби під час економічного спаду поверне реальний випуск продукції до його природного рівня. Він довів, що ціни та заробітна плата - не гнучкі і змінюються в короткостроковому періоді повільно, а не швидко. Це зумовлено багатьма факторами, основний з них полягає в тому, що більшість робітників укладають контракти з підприємцями на кілька років; працівники шляхом страйків і протестів чинять опір підприємцям, коли ті намагаються знизити рівень заробітної плати. Оскільки заробітна плата складає достатньо велику частину в цінах, то вони не гнучкі. Більшість цін регулюються урядом: вони фіксуються на відповідний період.

Дж. Кейнс піддав сумніву твердження, що на досягнення макроекономічної рівноваги ефективно впливає механізм гнучких відсоткових ставок, що зміна останніх може врівноважити збереження та інвестиції. Свою думку вчений аргументував таким чином:

- по-перше, рішення про збереження та інвестиції приймають різні суб'єкти. Суб'єкти збережень - це насамперед домогосподарства, які можуть тримати свої гроші в комерційних банках, вкладати їх в інвестиційні фонди чи довірчі товариства або купувати акції певних підприємств чи облігації державної позики. Інвесторами виступають підприємці;

- по-друге, домогосподарства та підприємці, приймаючи рішення про збереження й інвестиції, керуються різними обставинами. На дійсні збереження більш усього впливають реальні прибутки населення. Обсяг збережень залежить також від схильності суспільства до збереження чи вживання, від таких факторів, як розмір багатства домогосподарств, рівень цін на товари та послуги, розмір споживчої заборгованості, податки тощо. Відсоткові ставки у цьому випадку відіграють другорядну роль.

Дж. Кейнс визнавав вплив відсоткових ставок на обсяг планових інвестицій, однак підкреслював, що на прийняття рішення про інвестиції впливають і суб'єктивні фактори. Інвестори керуються насамперед інстинктами підприємців, тобто їх надіями на майбутнє. Коли перспективи невтішні та час нелегкий, незначні зміни відсоткової ставки навряд чи суб'єктивно вплинуть на рішення про інвестиції. Інвестори керуватимуться головним чином нормою прибутку: якщо вона очікується великою, то інвестори вкладатимуть свої гроші в те чи інше діло, якщо малою - утримаються від інвестицій.

Кейнсіанська теорія значно відрізняється від класичної і в поглядах на зайнятість населення. Дж. Кейнс підкреслював, що в ринковій економіці немає ніякого автоматичного механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Причину неповної зайнятості від вбачав у природі ринкової економіки, якій властивий циклічний характер розвитку, і вказував, що найважливішим її недоліком є нездатність забезпечити повну зайнятість.

Керуючись наведеними раніше доказами, Дж. Кейнс прийшов до висновку, що засобами, які були запропоновані класиками, вивести економіку з кризового стану неможливо і що зробити це під силу лише державі, оскільки в її руках завжди є достатній набір інструментів для цього. Головним таким інструментом є підвищення сукупного попиту через розширення державних і приватних інвестицій, зниження податків тощо.

Отже, важливою та необхідною умовою розвитку економіки, згідно з кейнсіанською теорією, вважають високу інвестиційну активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці. При цьому обсяг виробництва збільшується в мультиплікативному (розширеному) розмірі, тобто більшому, ніж на попередній стадії. Цей ефект має назву «мультиплікатора» Кейнса. Слово «мультиплікатор» вживається тут як числовий коефіцієнт, що показує кількість збільшення обсягу виробництва внаслідок збільшення інвестицій.

Механізм мультиплікатора Кейнса можна пояснити на такому прикладі: підприємці держави вклали додатково в будівництво виробничих підприємств 100 млрд. грошових одиниць; в результаті чого сукупний попит в країні підвищився на цю суму; підвищення обсягів будівництва на 100 млрд. грошових одиниць означає, що будівники, субпідрядники, постачальники та інші підвищують свої прибутки саме на цю суму. Зріст витрат на споживання робітників, пов'язаних із будівництвом, підвищить прибутки виробників сільськогосподарської продукції, промислових товарів широкого вжитку, продавців та інших, які збільшують свої витрати на споживання, що підвищить прибутки інших робітників, і так цикл за циклом. Це означає, що підвищення планових інвестицій у будівництво виробничих підприємств на суму 100 млрд. грошових одиниць завдяки мультиплікативному ефекту підвищить сукупний попит, а отже і сукупну пропозицію (обсяг національного продукту) не на 100, а на 300 млрд. грошових одиниць.

З досягненням макроекономічної рівноваги, коли сукупний попит відповідає природному (потенційному) обсягу виробництва національного продукту, Кейнс пов'язував повну зайнятість працездатного населення. Держава, керуючи обсягом національного виробництва шляхом зміни сукупного попиту, керує і зайнятістю населення. Підвищення сукупного попиту приводить до підвищення попиту на робочу силу, що знижує рівень безробіття.

Кейнсіанська теорія покладена в основу фіскальної (бюджетно-податкової) політики, метою якої є стабілізація національної економіки. Урядові рішення відносно державних витрат і збирання податків можуть бути спрямовані так, щоб вплинути на обсяг виробництва, зайнятість населення та рівень цін. Конкретні дії залежать від того, як формуються задачі, які умови склались на цей час і якими будуть наслідки прийнятих заходів.

Так, фіскальна політика, маючи метою підвищення обсягу виробництва і зайнятості населення, вбачає підвищення урядових витрат і зниження податків, наслідком її буде дефіцит державного бюджету. Якщо цей дефіцит покривається шляхом додаткових грошових емісій, то це призведе до підвищення рівня цін (інфляції). Якщо ж дефіцит подолається за рахунок позик у населення і підприємств, то це негативно вплине на попит, збереження, отже, і на інвестиції.

Фіскальна політика, яка має на меті зниження рівня інфляції, передбачає скорочення урядових витрат при підвищенні податків. Внаслідок цього буде зменшення сукупного попиту, а отже, й обсягу виробництва національного продукту.

Використовують фіскальну політику перш за все як інструмент подолання економічного спаду. У період спаду використовують стимулюючу дискреційну фіскальну політику, що включає підвищення державних витрат або зниження податків. Дискреційна фіскальна політика - це свідоме маніпулювання урядовими витратами та податками з метою зміни дійсного обсягу національного виробництва та зайнятості населення.

На рис. 2 графічно зображено ситуацію, коли економічна система опинилась у кризовому стані: спад спостерігається в точці А₁ (перетин кривих сукупного попиту з кейнсіанським відрізком сукупної пропозиції), реальний національний продукт менше потенційного умовно на 600 млрд. грошових одиниць.

Згідно з кейнсіанською теорією, для відновлення потенційного обсягу виробництва необхідно стимулювати, сукупний попит збільшивши державні витрати. Це викличе, підвищення сукупної пропозиції. При цьому необхідно враховувати мультиплікативний ефект. Щоб змістити криву сукупного попиту вправо на 600 млрд. грошових одиниць при мультиплікаторі, наприклад такому, що дорівнює 3, необхідно збільшити державні витрати на 200 млрд. грошових одиниць (600: 3).

Рис. 2. Відновлення макроекономічної рівноваги шляхом підвищення державних витрат за кейнсіанською моделлю

Кожна додатково вкладена в економічну систему грошова одиниця, згідно з мультиплікатором Кейнса, збільшить сукупний попит, а також і сукупну пропозицію на три одиниці Економічна система повернеться в початковий рівноважний стан, підвищиться рівень зайнятості населення та зростуть ціни (спочатку на економічні ресурси, а потім на товари та послуги, виготовлені в країні).

Система державних витрат - це лише один бік фіскальної політики. Важливу роль у регулюванні економіки відіграють чисті податки, під якими розуміють прибутки держави від стягнення податків за відрахуванням трансфертів, тобто витрат на соціальний захист населення. Змінюючи структуру оподаткування та трансфертні виплати, держава може впливати на стан економічної системи. Якщо економіка знаходиться у кризовому стані, то держава для підвищення сукупного попиту може знизити рівень податків або збільшити виплати на соціальний захист населення, залишивши без зміни чисті податки.

Ця міра збільшить реальний дохід осіб, які сплачують податки або одержують виплати по соціальному захисту.

Підвищення споживчих витрат названої групи населення на товари та послуги масового попиту збільшить доходи тих, хто зайнятий у виробництві товарів і послуг. У свою чергу, витрати на споживання цієї групи людей також збільшаться і т.д. Таким чином, скорочення податків і збільшення трансфертних платежів приводить до роботи мультиплікативний механізм і сприяє поверненню економічної системи до стану рівноваги.

Деякі зміни в системі податків виникають автоматично (без термінового безпосереднього втручання політиків і керівників) у відповідь на зміну економічних умов. Це стабілізує та пом'якшує економічні цикли. Як тільки порушується стабільність економічної системи, автоматичні сили - так звані «внутрішні стабілізатори» - починають діяти. Це в першу чергу стосується податків.

Податкова система країни повинна бути побудована так, щоб податки прогресивно залежали від доходів громадян і підприємців. Це означає, що як тільки прибутки почнуть зменшуватися, то повинні зменшуватися і податкові надходження, скорочення останніх підвищить прибутки, а отже, і сукупний попит, з ростом прибутків зростають й податки, що стримує інфляцію.

Кейнсіанці визнають роль грошово-кредитної політики в державному регулюванні національного господарства. Сутність її полягає в тому, щоб змінити кількість грошей, що є в обігу, досягти стабілізації обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін; Змінювати кількість грошей в обігу можна і в напрямку підвищення (грошово-кредитна експансія), і в напрямку-зменшення (грошово-кредитна рестрикція). Здійснюється вплив грошово-кредитної політики держави на стан економіки по різних каналах. Одним з важливих передавальних механізмів такого впливу є, наприклад, такий: кількість грошей - відсоткова ставка - планові інвестиції як головний компонент сукупного попиту. Причинно-наслідковий ланцюг виглядає таким чином: збільшення кількості грошей - зниження відсоткової ставки - ріст інвестицій - підвищення сукупного попиту - підвищення обсягу виробництва та збільшення рівня цін. Зменшення кількості грошей дає протилежні наслідки.

У довгостроковому періоді, коли сукупна пропозиція відповідає максимальному (природному) рівню обсягу національного виробництва, збільшення кількості грошей в обігу, а значить, і сукупного попиту над вартістю номінального ВНП приведе лише до пропорційного збільшення рівня цін. Стимулювати сукупний попит через кількість грошей в обігу можна й іншими шляхами. Отже, додаткові інвестиції можуть бути викликані ростом курсів акцій, розширення попиту на нерухомість може стимулювати нове будівництво, підвищення попиту на товари - збільшення їх виробництва. Отже, вплив кожної «ін'єкції» грошей поширюється на всю економічну систему в цілому.

Розквіт кейнсіанської економічної політики припав на 60-ті роки XX століття. Тоді багато видатних вчених залишили службу в університетах і перейшли на роботу в державні органи на посаду економічних радників.

2. Розподіл доходів. Крива Лоренца

Функціональний розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі національного доходу, тобто між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл національного Доходу між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. В Україні сектор домогосподарств складається приблизно з 14 млн. одиниць.

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, - це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, - як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи - це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін, називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи - це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (S):

ВД = С + S.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Останні характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних використовуваних доходів до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата - це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата - номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються глибокі зміни у структурі доходів населення. Частка заробітної плати в доходах населення відіграє важливу роль у трудовій мотивації.

Помітне зниження частки зарплати в доходах населення означає, що суспільство менше цінує працю як джерело доходу, а це може спричиняти зневажливе ставлення до праці.

Важливе значення має також співвідношення у грошових доходах заробітної плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферів в особистих доходах може підживлювати психологію утриманства.

Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Нерівність у доходах спостерігається в усіх економічних системах. Посилення диференціації в доходах в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлене низкою обставин. Однією з головних є та, що окремі суспільні групи поводяться вже відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи, яка відходить у минуле. Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники. Проте, найчастіше будують криву Лоренца.

Рис. 3. Крива Лоренца

Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств (сімей) ділять на п'ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають подібні таблиці свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім'ями України, тоді кожна їхня п'ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей - 40% і т.д. Таку ситуацію графічно зображають бісектрисою. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу.

Ще одним часто використовуваним показником диференціації доходів є децильний коефіцієнт, який показує, у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують максимальні доходи 10% найменш забезпеченого люду. Його обчислюють як відношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених.

Для характеристики розподілу доходу між групами населення існує коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його нерідко обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного бісектрисою, горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим виший ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів.

3. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

До основних елементів зовнішньоекономічної політики відносяться наступні: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Головну роль в зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Слід розрізняти два типи торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм - це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явиш, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) - це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання.

Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі, елементи протекціонізму в торгівлі - в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів. Основними з них є:

1. Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провезення через кордон країни. В залежності від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито, як правило, застосовується до товарів, які не виробляються в середині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита с невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього. мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які с дефіцитними для внутрішнього ринку.

У переважній більшості^: мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн-партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим, можуть застосовуватися єдині митні ставки для країн, об'єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз (ЄЕС). Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС в залежності від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні мита використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди, мінімальні - у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння, пільгові - При імпорті товарів із слабо розвинутих країн.

2. Немитні заходи та засоби. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи Прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли встановлення квоти на експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами

До немитних також відносяться такі засоби:

- введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

- впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів тa їх екологічних параметрів;

- пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення термінів кредитування);

- застосування експортного кредиту іноземним покупцям;

- надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики можна віднести такі:

- регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;

- нормування обов'язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;

- встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований плаваючий або керований плаваючий валютний курс);

- застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу.

Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, за даними Міністерства економіки України, попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так. починаючи з 1992 р. загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала менше 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об'єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать: політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.

Але поряд з об'єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій, іноземного капіталу, галузеві пріоритети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).

Література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базидевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Цент навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Бурда М., Семенов В. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 682 с.

4. Радіонова І.Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Таксон, 1996. - 256 с.

5. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru