Види економічних систем. Пропозиція грошей, показники грошової маси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види економічних систем. Пропозиція грошей, показники грошової маси

Зміст

1. Особливості економічних систем

2. Функція споживання, гранична схильність до споживання

3. Пропозиція грошей, показники грошової маси

4. Задача

Використана література

1. Особливості економічних систем

У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проблем. Наприклад, що виробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які літові підприємства мають це робити -- приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто способи її організації. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, механізми узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або способи розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, механізми реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага; по-третє, механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту; по-четверте, механізми взаємозв'язку фізичної й монетарної економіки та ін. В економічній науці існує кілька підходів до типізації економічних систем та механізму їх формування. Одні економісти вважають, що характер економічної системи визначають цінності даного суспільства та тип політичного правління. Інакше кажучи, економічна система є похідною від цінностей і політичних інституцій. Інші економісти стверджують, що характер економічної системи зумовлений продуктивними силами та виробничими відносинами суспільства, а цінності й політичне правління як елементи надбудови є похідними від економічної системи, або базису.

Проте хоч би як тлумачити причини, що визначають характер економічної системи, очевидно те, що вона ґрунтується на одній із двох форм виробництва -- натуральній або товарній. Тому природно розрізняти натуральні й товарні економічні системи.

Залежно від рівня особистої свободи трудівника існували різні системи натуральної економіки: рабовласницька, кріпосницька, патріархальна селянська сім'я тощо. Усі вони малоефективні, бо відсутній розподіл праці між господарськими одиницями.

На основі товарної форми виробництва можуть складатися ринкові та командні економічні системи. Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем організації економіки. Іншими важливими принципами тут є свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Командною економікою називають товарну форму виробництва, основою якої є державна власність на матеріальні ресурси й продукти, а всі питання, пов'язані з виробництвом, розподілом та споживанням продукції, вирішують державні планові органи. Цю економічну модель часто ще називають директивно-плановою або адміністративно-командною.

Макроекономіка досліджує ринкову систему. Для кожної країни характерна своя, національна модель ринкової економіки, бо країни відрізняються способами здійснення політичної влади, рівнем економічного розвитку, соціальними умовами, особливостями менталітету нації тощо. Економісти виділяють три найтиповіші системи ринкової економіки.

Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам "Населення з низькими доходами забезпечується прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Завдання соціальної рівності тут узагалі не ставиться. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення "правил гри" на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги, перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій -- і в сільському господарстві; до того ж населення може мігрувати із сільського господарства у промисловість.

Японська модель характеризується значним втручанням держави у господарське життя, спрямованим на створення такого макросередовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв'язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплати порівняно зі зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягаються зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Значних перешкод, що стримують майнове розшарування населення, немає, але розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого істотно менший, ніж в інших країнах. Така модель ринкової економіки може скластися лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча й виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже, законодавство й управління краще узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема узгодження інтересів уряду, бізнесу й праці, добре відпрацьована, і її суворо дотримуються. У країні існує компетентна, віддана національній справі еліта.

Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через перерозподіл доходів. У Швеції одержавлено лише 5% засобів виробництва, але частка державних видатків у 90-х роках становила майже 50% валового внутрішнього продукту. При цьому більше половини цих видатків скеровується на соціальні потреби -- забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Зрозуміло, що це можливе лише в умовах високих ставок оподаткування. Тому занепокоєння шведської громадськості викликають високі податки і громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує накладні витрати та знижує конкурентоспроможність на світових ринках.

У країнах, які рухаються від командної до ринкової економіки, наявна перехідна економіка, в якій поєднуються ознаки ринкової та командної економік. Вітчизняна модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, передовсім характеризується сильною регулятивною роллю держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще володіє потужним сектором в економіці Питома вага дрібного й середнього підприємництва залишається порівняно незначною. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади й власності.

Форми приватної власності, які складаються в Україні, помітно відрізняються від тих, які існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизованих, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держави і трудових колективів, що означає відсутність ефективного приватного власника.

Чимала частина населення схильна до державного патерналізму -- перебільшення ролі держави у перерозподілі доходів. Багато хто надихається споминами про неринкові форми привласнення -- безплатні вишу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги і т. д. Усе це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні.

Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності й зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командною. У 2000 р. Україна істотно наблизилася до макроекономічної стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати. Це дає підстави для сподівань, що з перебігом часу в Україні сформується зріла модель ринкової економіки.

макроекономіка грошовий споживання граничний

2. Функція споживання, гранична схильність до споживання

Споживчий попит домогосподарств (С) -- це платоспроможний попит домогосподарств на товари довгострокового використання (холодильники, відео-, радіотехніку, пральні машини, меблі тощо); товари повсякденного вжитку (харчування, одяг, засоби гігієни тощо); послуги (охорони здоров'я, освіти, комунальні, страхові і т. ін.).

Іншими словами, споживання -- це повний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих домогосподарствами впродовж певного періоду.

Вплив об'єктивних чинників на споживчий попит ми розглядали в попередній темі. Але, безумовно, в цьому аспекті дослідження цієї проблеми найважливішим чинником, що зумовлює рівень споживання, є рівень доходу після сплати податків. Це означає, що із зростанням доходу зростає споживання, і навпаки. Тому узагальнено функція споживання буде мати такий вигляд:

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання позначається АРС, або с, і означає психологічну схильність людей купувати споживчі товари.



Іншими словами, середня схильність до споживання визначається часткою споживання в доході після оподаткування.

Гранична схильність до споживання позначається МРС, або с', і визначається як відношення зміни у споживанні до тієї зміни доходу після оподаткування, яка її спричинила.

Не зважаючи на те, що із зростанням доходу буде зростати споживання, не весь приріст доходу буде споживатись. Як правило, АС<АУ. Отже, гранична схильність до споживання буде меншою за одиницю (МРС <1, або с'<1).

Це означає, що частину приросту доходу суб'єкти економіки споживають, а частину -- заощаджують.

Дж. Кейнс виходив з гіпотези абсолютного доходу, відповідно до якої споживання домашніх господарств залежить від величини абсолютного доходу. В алгебраїчній формі функція споживання Кейнса записується так :

де у -- абсолютний доход;

С_а -- величина автономного (незалежного від поточного доходу) споживання (при у = 0 автономне споживання здійснюється за рахунок скорочення майна);

Су -- гранична схильність до споживання, яка показує, наскільки збільшиться споживання при збільшенні поточного доходу на одиницю:

де у -- зміна доходу;

С -- зміна споживання, викликана зміною доходу.

Домашні господарства використовують не весь дохід, а тільки той, яким розпоряджаються. Використовуваний доход (y^v) -- це доход після сплати податкових і страхових відрахувань та додавання трансфертних виплат:

де Т -- ставка податку;

Тr -- трансфертні виплати.

Можна записати функцію споживання для використовуваного доходу:

Кейнс запропонував чотири правила сукупного споживання:

1. Споживання є функцією доходу.

2. Величина граничної схильності до споживання, тобто частка споживання у кожній додатковій одиниці доходу, знаходиться в межах від 0 до 1, тобто люди схильні збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не в тій же мірі.

3. Зі зростанням доходу гранична схильність до споживання падає.

4. Середня норма споживання, тобто відношення споживання до доходу, зменшується по мірі зростання доходу.



Середнянорма споживання зменшується по мірі зростання доходу, прагнучи до постійної граничної схильності споживання (рис. 2.1).

Середня норма споживання відповідає куту нахилу лінії, проведеної з початку координат до точки на графіку функції споживання.

По мірі зростання доходу кут нахилу падає, тобто і середня норма споживання падає.

До точки К середня норма споживання більша за одиницю, тобто при невеликому доході споживачі витрачають свої запаси і C>Y.

Рис. 2.1. Графіки функцій споживання (а) і середньої норми cпоживання (б)

По мірі зростання доходу споживання падає і збільшується накопичення, тобто С < Y. Заощадження -- це розкіш, тому багаті заощаджують більшу частину свого доходу порівняно з бідними.

Звідси слідує, що розширення виробництва потенційно має в собі можливість виникнення перевиробництва.

3. Пропозиція грошей, показники грошової маси

Під ринком грошей в макроекономіці розуміється сукупність відносин між банківською системою, що створює всезагальні платіжні засоби -- гроші, і «публікою», що пред'являє попит на них. До «публіки» належать всі економічні суб'єкти, крім банків.

Грошима називається:

* загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань;

* сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються Центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами -- тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде ліквідність даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати -- це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи є різним залежно від країн.

Згідно класифікації, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

АГРЕГАТ М0:

1) позабанківські кошти (СВ);

АГРЕГАТ М1 = М0 +:

1) готівкові гроші та банківські вклади до запитання (D);

АГРЕГАТ М2 = М1 +:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження.

АГРЕГАТ М3 = M2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові агрегати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкості обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

З погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив найбільш адекватним показником грошової маси є агрегат М1. Для прогнозування і регулювання у довготерміновому періоді використовується агрегат М2, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Важливе значення має структура грошової маси. У розвинутих країнах обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10 %. Водночас з 1994 по 1997 pp. частка грошей у позабанківському обігу в Україні збільшилась удвічі -- з 24,7 до 49,3 %. У 1990 р. у структурі грошової маси готівка становила лише 15 %, а рівень монетизації -- 80 %. Готівка в національній валюті в усіх країнах обслуговує як офіційний, статистично облікований економічний оборот, так і неофіційний, а враховуючи розмір тіньового сектору економіки України, який деякими дослідниками оцінюється у 60--70 % ВВП, значно зменшується правомірність зіставлень нашої держави з більш розвинутими за статистичними показниками.

В моделі ринку грошей пропозиція грошей () представлена готівкою позабанківської системи (СВ) і чековими депозитами (D), тобто:



Фактично пропозиція грошей -- це агрегат МІ, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити -- зобов'язання комерційних банків.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:

* вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;

* купівля комерційними банками або Центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;

* купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;

* надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки.

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також супроводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредит, тобто присутні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (TR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою 100 %-го банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати мінімальні обов'язкові резерви (D) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги -- встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, -- є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів:

Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами:

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. У загальному вигляді пропозицію грошей можна показати:

де r -- норма обов'язкового резервування;

D -- початковий депозит;

1/r -- простий депозитний мультиплікатор.

Простий депозитний мультиплікатор (т =1/r ) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування. Максимальне розширення депозитів -- збільшення грошей на чекових рахунках -- визначається як добуток простого депозитного мультиплікатора і надлишкових резервів:



Зменшення загальної кількості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення депозитів. Збільшення резервних вимог також скорочує обсяг безготівкової грошової маси.

Внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультиплікативним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.

Грошова база (резервні гроші) складається з банківських резервів та з готівкових грошей, які є в обігу поза банками:

Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативний вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима та коштами на поточних (чекових) рахунках. Коефіцієнт депонування -- це відношення попиту на готівку до депозитів:

Норма фактичного резервування депозитів визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів:

При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів:

Пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, В.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування, а загальні резерви -- сумою депозитів та нормою фактичного резервування, пропозиція грошей може визначатись як:

а грошова база як:

Звідси випливає, що:

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази і в оберненій -- від коефіцієнта депонування та норми резервування. Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей та грошовою базою отримав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (т):

Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr > 0, а 0 < rr < 1, то т > 1. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову базу, величина якої може контролюватися Центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

1) зміни у грошовій базі, які викликають зміну зобов'язань Центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

2) мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків.

У загальному вигляді функція пропозиції грошей має вигляд: М = М(і, сr, rr, В). Графік функції пропозиції грошей буде зростаючою лінією відносно відсоткової ставки (рис. 3.1).



Рис. 3.1. Графік функції пропозиції грошей

Чим вища ставка відсотку, тим більша пропозиція грошей при заданій грошовій базі, коефіцієнті депонування та нормі резервування. Зниження (підвищення) норми резервування зсуває графік праворуч (ліворуч). Зниження (підвищення) коефіцієнту депонування також зсуває графік праворуч (ліворуч). При збільшенні (зменшенні) грошової бази графік зсувається праворуч (ліворуч).

В результаті мультиплікації грошової бази в ході функціонування фінансової системи складається параметр М3. Проте в Україні дія грошового мультиплікатора відносно мало позначається на стані економіки, оскільки банківська система надто слабка і роль банківських кредитів в економіці порівняно з періодом планового управління зменшилась.

Обсяги банківського кредитування в Україні обмежуються багатьма причинами, одна з яких -- розміри сукупного капіталу української банківської системи -- 2 млрд дол. (5 % від ВВП, тоді як у Німеччині -- 14 %). Капіталізація всієї української банківської системи приблизно дорівнює капіталізації найбільшого банку Польщі; в 2000 р. капітал «Citygroup» (США) становив 54,4 млрд. дол., «Mizubo Financial Group» (Японія) -- 50,5 млрд. дол.

4. Задача

Функція споживання має вигляд С = 200 + 0,6У; І = 500.

Знайдіть:

- початковий рівноважний ВВП;

- рівноважний ВВП, якщо інвестиції збільшуються на 100;

- мультиплікатор інвестицій.

1. Початковий рівноважний ВВП становить:

У = С + І; У = 200 + 0,6У + 500, або 0,4 У = 700.

Звідки У = 700/0,4 = 1750.

2. При збільшенні інвестицій на 100 рівноважний ВВП становить:

У = (700 + 100) /0,4 = 2000.

3. Мультиплікатор інвестицій дорівнює:

= 2,5

Використана література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базидевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Цент навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Бурда М., Семенов В. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. -- 682 с.

4. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. -- К.: Таксон, 1996. -- 256с.

5. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru