Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання економіки

План

1. Розрахунок ВНП за виробничим методом

2. Кейнсіанська теорії макроекономічного регулювання економіки (основні положення)

3. Інфляція: сутність, причини

Задача 1

Задача 2

Використана література

1. Розрахунок ВНП за виробничим методом

Валовий внутрішній продукт можна обчислювати за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий результат. Іншими словами, величина ВВП не залежить від методу його обчислення.

За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

У наведеній формулі вираз (випуск мінус проміжне споживання) є валовою доданою вартістю, створеною в окремих галузях економіки, а вираз (податки на продукти мінус субсидії на продукти) -- це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість -- це та частина випуску, яка додається факторами виробництва до вартості проміжного споживання, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним споживанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироблені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпортовані резидентами. До цих податків відносять податок на додану вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпортне та експортне мито тощо. Субсидії на продукти -- це такі субсидії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям-резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

1) Валова додана вартість усіх галузей та економіки в цілому обчислюється в основних (базисних) цінах, які не включають продуктові податки, але враховують субсидії виробникам продукції. ВВП обчислюється в ринкових цінах, до складу яких мають входити ці податки. За цих умов ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі валової доданої вартості чи чистих продуктових податків.

Але ВВП може обчислюватися і в інших цінах. Якщо для оцінювання випуску використовуються ціни виробників, які охоплюють певні продуктові податки, то ВВП у ринкових цінах визначатиметься як валова додана вартість усіх галузей економіки плюс податки на імпорт, мінус субсидії на імпорт, а також плюс продуктові податки, які не входять до складу цін виробників, тобто податки, аналогічні податку на додану вартість.

2) При обчисленні валової доданої вартості всієї економіки і ВВП оплата послуг фінансових посередників відображується зі знаком "-". Це пояснюється тим, що згідно з концепцією сучасної системи національних рахунків (1993) послуги фінансових посередників не створюють додану вартість, а відносяться до проміжного споживання. Але оскільки фактично вони знаходять відображення в кінцевих результатах діяльності відповідних галузей економіки, то валова додана вартість, створена в економіці, має бути зменшена на величину вартості цих послуг.

2. Кейнсіанська теорії макроекономічного регулювання економіки (основні положення)

Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс у своїй праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) дав критичну оцінку класичній теорії, піддав сумніву здатність конкурентного ринкового механізму автоматично приводити економічну систему до рівноважного стану, відповідного природному обсягу виробництва та повній зайнятості працездатного населення, запропонував нову теорію виходу економіки з кризового становища та досягнення рівноваги.

Дж. Кейнс показав, що ринкова економіка розвивається нестабільно і що економічна система може знаходитись у стані хронічного зниження, активності протягом довготривалого часу, не виявляючи ознак ані оздоровлення, ані кінцевого краху. Вирішальну роль в економічній системі ринкового типу Дж. Кейнс відводив сукупному допиту, який формує пропозицію. На рис. 1 графічно зображено стан економічної системи у випадку зниження сукупного попиту: економіка сповзає вліво вниз вздовж кривої сукупної пропозиції; у період нестабільності крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіанському відрізку, обсяг виробництва - нижче потенційного (рівноважного). Якщо сукупний попит недостатній, то обсяг національного виробництва не дорівнює потенційному, рівень безробіття великий, заробітна плата та ціни на виготовлену продукцію низькі (рис. 1).

Рис. 1. Порушення макроекономічної рівноваги за кейнсіанською моделлю

Становище економічної системи, зображене на рис. 1 на думку Дж. Кейнса, може зберігатись достатньо довго. Він вважає, що саме по собі становище не зміниться, тому не існує автоматичного механізму, який гарантував би швидке повернення обсягу виробництва до потенційного рівня. Дж. Кейнс категорично не погоджувався із твердженням класиків, що зниження цін на ресурси та готові вироби під час економічного спаду поверне реальний випуск продукції до його природного рівня. Він довів, що ціни та заробітна плата -- не гнучкі і змінюються в короткостроковому періоді повільно, а не швидко. Це зумовлено багатьма факторами, основний з них полягає в тому, що більшість робітників укладають контракти з підприємцями на кілька років; працівники шляхом страйків і протестів чинять опір підприємцям, коли ті намагаються знизити рівень заробітної плати. Оскільки заробітна плата складає достатньо велику частину в цінах, то вони не гнучкі. Більшість цін регулюються урядом: вони фіксуються на відповідний період.

Дж. Кейнс піддав сумніву твердження, що на досягнення макроекономічної рівноваги ефективно впливає механізм гнучких відсоткових ставок, що зміна останніх може врівноважити збереження та інвестиції. Свою думку вчений аргументував таким чином:

- по-перше, рішення про збереження та інвестиції приймають різні суб'єкти. Суб'єкти збережень -- це насамперед домогосподарства, які можуть тримати свої гроші в комерційних банках, вкладати їх в інвестиційні фонди чи довірчі товариства або купувати акції певних підприємств чи облігації державної позики. Інвесторами виступають підприємці;

- по-друге, домогосподарства та підприємці, приймаючи рішення про збереження й інвестиції, керуються різними обставинами. На дійсні збереження більш усього впливають реальні прибутки населення. Обсяг збережень залежить також від схильності суспільства до збереження чи вживання, від таких факторів, як розмір багатства домогосподарств, рівень цін на товари та послуги, розмір споживчої заборгованості, податки тощо. Відсоткові ставки у цьому випадку відіграють другорядну роль.

Дж. Кейнс визнавав вплив відсоткових ставок на обсяг планових інвестицій, однак підкреслював, що на прийняття рішення про інвестиції впливають і суб'єктивні фактори. Інвестори керуються насамперед інстинктами підприємців, тобто їх надіями на майбутнє. Коли перспективи невтішні та час нелегкий, незначні зміни відсоткової ставки навряд чи суб'єктивно вплинуть на рішення про інвестиції. Інвестори керуватимуться головним чином нормою прибутку: якщо вона очікується великою, то інвестори вкладатимуть свої гроші в те чи інше діло, якщо малою -- утримаються від інвестицій.

Кейнсіанська теорія значно відрізняється від класичної і в поглядах на зайнятість населення. Дж. Кейнс підкреслював, що в ринковій економіці немає ніякого автоматичного механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Причину неповної зайнятості від вбачав у природі ринкової економіки, якій властивий циклічний характер розвитку, і вказував, що найважливішим її недоліком є нездатність забезпечити повну зайнятість.

Керуючись наведеними раніше доказами, Дж. Кейнс прийшов до висновку, що засобами, які були запропоновані класиками, вивести економіку з кризового стану неможливо і що зробити це під силу лише державі, оскільки в її руках завжди є достатній набір інструментів для цього. Головним таким інструментом є підвищення сукупного попиту через розширення державних і приватних інвестицій, зниження податків тощо.

Отже, важливою та необхідною умовою розвитку економіки, згідно з кейнсіанською теорією, вважають високу інвестиційну активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці. При цьому обсяг виробництва збільшується в мультиплікативному (розширеному) розмірі, тобто більшому, ніж на попередній стадії. Цей ефект має назву "мультиплікатора" Кейнса. Слово "мультиплікатор" вживається тут як числовий коефіцієнт, що показує кількість збільшення обсягу виробництва внаслідок збільшення інвестицій.

Механізм мультиплікатора Кейнса можна пояснити на такому прикладі: підприємці держави вклали додатково в будівництво виробничих підприємств 100 млрд. грошових одиниць; в результаті чого сукупний попит в країні підвищився на цю суму; підвищення обсягів будівництва на 100 млрд. грошових одиниць означає, що будівники, субпідрядники, постачальники та інші підвищують свої прибутки саме на цю суму. Зріст витрат на споживання робітників, пов'язаних із будівництвом, підвищить прибутки виробників сільськогосподарської продукції, промислових товарів широкого вжитку, продавців та інших, які збільшують свої витрати на споживання, що підвищить прибутки інших робітників, і так цикл за циклом. Це означає, що підвищення планових інвестицій у будівництво виробничих підприємств на суму 100 млрд. грошових одиниць завдяки мультиплікативному ефекту підвищить сукупний попит, а отже і сукупну пропозицію (обсяг національного продукту) не на 100, а на 300 млрд. грошових одиниць.

З досягненням макроекономічної рівноваги, коли сукупний попит відповідає природному (потенційному) обсягу виробництва національного продукту, Кейнс пов'язував повну зайнятість працездатного населення. Держава, керуючи обсягом національного виробництва шляхом зміни сукупного попиту, керує і зайнятістю населення. Підвищення сукупного попиту приводить до підвищення попиту на робочу силу, що знижує рівень безробіття.

Кейнсіанська теорія покладена в основу фіскальної (бюджетно-податкової) політики, метою якої є стабілізація національної економіки. Урядові рішення відносно державних витрат і збирання податків можуть бути спрямовані так, щоб вплинути на обсяг виробництва, зайнятість населення та рівень цін. Конкретні дії залежать від того, як формуються задачі, які умови склались на цей час і якими будуть наслідки прийнятих заходів.

Так, фіскальна політика, маючи метою підвищення обсягу виробництва і зайнятості населення, вбачає підвищення урядових витрат і зниження податків, наслідком її буде дефіцит державного бюджету. Якщо цей дефіцит покривається шляхом додаткових грошових емісій, то це призведе до підвищення рівня цін (інфляції). Якщо ж дефіцит подолається за рахунок позик у населення і підприємств, то це негативно вплине на попит, збереження, отже, і на інвестиції.

Фіскальна політика, яка має на меті зниження рівня інфляції, передбачає скорочення урядових витрат при підвищенні податків. Внаслідок цього буде зменшення сукупного попиту, а отже, й обсягу виробництва національного продукту.

Використовують фіскальну політику перш за все як інструмент подолання економічного спаду. У період спаду використовують стимулюючу дискреційну фіскальну політику, що включає підвищення державних витрат або зниження податків. Дискреційна фіскальна політика - це свідоме маніпулювання урядовими витратами та податками з метою зміни дійсного обсягу національного виробництва та зайнятості населення.

На рис. 2 графічно зображено ситуацію, коли економічна система опинилась у кризовому стані: спад спостерігається в точці А₁ (перетин кривих сукупного попиту з кейнсіанським відрізком сукупної пропозиції), реальний національний продукт менше потенційного умовно на 600 млрд. грошових одиниць.

Рис. 2. Відновлення макроекономічної рівноваги шляхом підвищення державних витрат за кейнсіанською моделлю

Згідно з кейнсіанською теорією, для відновлення потенційного обсягу виробництва необхідно стимулювати, сукупний попит збільшивши державні витрати. Це викличе, підвищення сукупної пропозиції. При цьому необхідно враховувати мультиплікативний ефект. Щоб змістити криву сукупного попиту вправо на 600 млрд. грошових одиниць при мультиплікаторі, наприклад такому, що дорівнює 3, необхідно збільшити державні витрати на 200 млрд. грошових одиниць (600 : 3). Кожна додатково вкладена в економічну систему грошова одиниця, згідно з мультиплікатором Кейнса, збільшить сукупний попит, а також і сукупну пропозицію на три одиниці Економічна система повернеться в початковий рівноважний стан, підвищиться рівень зайнятості населення та зростуть ціни (спочатку на економічні ресурси, а потім на товари та послуги, виготовлені в країні).

Система державних витрат -- це лише один бік фіскальної політики. Важливу роль у регулюванні економіки відіграють чисті податки, під якими розуміють прибутки держави від стягнення податків за відрахуванням трансфертів, тобто витрат на соціальний захист населення. Змінюючи структуру оподаткування та трансфертні виплати, держава може впливати на стан економічної системи. Якщо економіка знаходиться у кризовому стані, то держава для підвищення сукупного попиту може знизити рівень податків або збільшити виплати на соціальний захист населення, залишивши без зміни чисті податки.

Ця міра збільшить реальний дохід осіб, які сплачують податки або одержують виплати по соціальному захисту.

Підвищення споживчих витрат названої групи населення на товари та послуги масового попиту збільшить доходи тих, хто зайнятий у виробництві товарів і послуг. У свою чергу, витрати на споживання цієї групи людей також збільшаться і т.д. Таким чином, скорочення податків і збільшення трансфертних платежів приводить до роботи мультиплікативний механізм і сприяє поверненню економічної системи до стану рівноваги.

Деякі зміни в системі податків виникають автоматично (без термінового безпосереднього втручання політиків і керівників) у відповідь на зміну економічних умов. Це стабілізує та пом'якшує економічні цикли. Як тільки порушується стабільність економічної системи, автоматичні сили -- так звані "внутрішні стабілізатори" -- починають діяти. Це в першу чергу стосується податків.

Податкова система країни повинна бути побудована так, щоб податки прогресивно залежали від доходів громадян і підприємців. Це означає, що як тільки прибутки почнуть зменшуватися, то повинні зменшуватися і податкові надходження, скорочення останніх підвищить прибутки, а отже, і сукупний попит, з ростом прибутків зростають й податки, що стримує інфляцію.

Кейнсіанці визнають роль грошово-кредитної політики в державному регулюванні національного господарства. Сутність її полягає в тому, щоб змінити кількість грошей, що є в обігу, досягти стабілізації обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін; Змінювати кількість грошей в обігу можна і в напрямку підвищення (грошово-кредитна експансія), і в напрямку-зменшення (грошово-кредитна рестрикція). Здійснюється вплив грошово-кредитної політики держави на стан економіки по різних каналах. Одним з важливих передавальних механізмів такого впливу є, наприклад, такий: кількість грошей - відсоткова ставка - планові інвестиції як головний компонент сукупного попиту. Причинно-наслідковий ланцюг виглядає таким чином: збільшення кількості грошей - зниження відсоткової ставки - ріст інвестицій - підвищення сукупного попиту - підвищення обсягу виробництва та збільшення рівня цін. Зменшення кількості грошей дає протилежні наслідки.

У довгостроковому періоді, коли сукупна пропозиція відповідає максимальному (природному) рівню обсягу національного виробництва, збільшення кількості грошей в обігу, а значить, і сукупного попиту над вартістю номінального ВНП приведе лише до пропорційного збільшення рівня цін. Стимулювати сукупний попит через кількість грошей в обігу можна й іншими шляхами. Отже, додаткові інвестиції можуть бути викликані ростом курсів акцій, розширення попиту на нерухомість може стимулювати нове будівництво, підвищення попиту на товари -- збільшення їх виробництва. Отже, вплив кожної "ін'єкції" грошей поширюється на всю економічну систему в цілому.

Розквіт кейнсіанської економічної політики припав на 60-ті роки XX століття. Тоді багато видатних вчених залишили службу в університетах і перейшли на роботу в державні органи на посаду економічних радників.

3. Інфляція: сутність, причини

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція -- це приріст цін викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін -- на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи.

Перший -- на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):

де -- індекс цін аналізованого періоду (року);

100 -- індекс цін попереднього періоду (року).

Другий -- на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):

де -- індекс цін аналізованого періоду (року);

-- індекс цін попереднього періоду (року).

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не мас негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів. Але з часом темпи зростання цін збільшуються. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки, де починають прискорено підвищувати ціни на товари у відповідь на зростання попиту. Покупці у зв'язку з цим зазнають певних втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і робочу силу. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важкопередбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси -- сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.

У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Головною причиною інфляції, яка пов'язана зі спадом виробництва, є інерція очікувань на інфляційні процеси, насамперед очікування зростання цін на фактори виробництва, що збільшують витрати навіть при відносному скороченні грошової пропозиції з боку Національного банку.

Існують дві концепції щодо визначення періпопричин інфляції: структурна й монетарна. Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов наявності структурних "вузьких місць" в економіці, до яких вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес, та ін. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати комулятивним (зростаючим) процесом.

Монетариста розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, зумовлений "м'якою" грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку, зокрема щодо емісії грошей, валютного ринку та експортно-імпортних операцій тощо). Вони вважають структурні "вузькі місця" наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, викликане інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах з перехідною економікою, то тут однією з них є ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовольняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвищення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі --до зростання витрат і цін, тобто до виникнення й розвитку інфляції.

Однією з причин інфляції є також завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить де збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів.

Інфляція розвивається також унаслідок монополізації ринку (отримання надприбутку з боку монополій), неузгодженості між монетарною і фіскальною політикою, розширення податкової бази і підвищення податків, мілітаризації економіки, збільшення необгрунтованих привілеїв та пільг.

Задача 1

Національну економіку описують рівняння: C = 160 + 0,8 (Y - T), I = 100 - 500i, L= (0,5 Y - 50i)P. Державні видатки (G) = 400, номінальна пропозиція грошей (M) = 600, рівень цін (Р) = 1, податки (Т) = 200. Визначте рівноважну процентну ставку ( і ) та рівень доходу (Y). Відомо, що M= L, тоді підставивши всі необхідні дані, отримаємо наступне рівняння: M= L= (0,5 Y - 50i)1; 600 = 0,5Y - 50i. Звідси визначимо Y:

 Y = 1200 - 100і.

Крім того нам відомо, що Y = C + I + G. Також підставивши всі необхідні дані визначимо Y:

Y = 160 + 0,8 (Y - T) + 100 - 500і + 400;

Y = 660 + 0,8 (Y - 200) - 500і;

Y = 660 + 0,8Y - 160 - 500і;

Y = 0,8Y +500 - 500і;

Y = 2500 - 2500і

Складемо систему рівнянь, звідки визначимо Y.

Y = 1200 - 100і.

Y = 2500 - 2500і

Перше рівняння помножимо на 25, тоді отримаємо:

валовий макроекономічний кейнсіанський інфляція

25 Y = 30000 - 2500і.

Y = 2500 - 2500і

Від першого рівняння віднімемо друге, маємо:

25Y - Y = 27500; 24 Y = 27500; Y = 1145,8.

Отже, рівень доходжу становить 1145,8

А рівноважна процентна ставка ( і ) буде:

600 = 0,5 х 1145,8 - 50 і; 27,1 = -50і; і = -0,54.

Задача 2

Грошова маса країни А характеризується такими показниками (млрд євро): готівкові гроші становлять 3,3, строкові депозити -- 2,2, поточні рахунки -- 2,1, розрахункові рахунки підприємств -- 1,2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків -- 0,9, кошти Держстраху -- 0,75.

Чому дорівнює агрегат М2?

Спочатку розрахуємо величину агрегату М1.

М1 = М0 + поточні рахунки + розрахункові рахунки.

М1 = 3,3 + 2,1 + 1,2 = 6,6 млрд євро.

Потім дістанемо М2.

М2 = М1 + строкові депозити + кошти Держстраху.

М2 = 6,6 + 2,2 + 0,75 = 9,55 млрд євро.

Використана література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базидевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Цент навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Бурда М., Семенов В. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. -- К.: Основи, 1998. -- 682 с.

4. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. -- К.: Таксон, 1996. -- 256с.

5. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 320 с.

Размещено на Allbest.ru