Екологічні обмеження суспільного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічні обмеження суспільного виробництва

План

1. Загальна характеристика факторів суспільного виробництва

2. Робоча сила

3. Засоби виробництва

4. Взаємодій факторів виробництва

5. Екологічні обмеження суспільного виробництва

Використана література

1. Загальна характеристика факторів суспільного виробництва

Виробничий процес незалежно від соціально-економічної системи є споживання виробничих, економічних ресурсів, які називають факторами (чинниками) виробництва. Економічна сутність виробництва саме і полягає в ефективному використанні факторів для створення з їх допомогою різноманітних економічних благ.

Фактори -- це рушійна сила виробництва, основна умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність.

Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині ХГХ ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Ф. Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як «матір усього багатства», а труд називав «батьком багатства». Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.

У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.

Марксистська політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва -- це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу -- суб'єктивним фактором.

Для факторів виробництва характерною рисою є їх визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва -- ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси -- природні, трудові, соціальні -- можуть бути залучені до виробничого процесу. Фактори виробництва -- це економічна категорія, що означає реально залучені у виробництво ресурси. Якщо ресурси не використано у виробничому процесі або у процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.

Вся сутність виробничого процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на його можливості та результативність. Таких факторів, що використовують у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.

Природний ресурс відтворює вплив природних факторів на виробничі процеси, використання у виробничому процесі корисних копалин, земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, флори і фауни. Ставши факторами виробництва, природні ресурси втілюють можливості людини залучити у виробничий процес певні види й обсяги природного багатства, на основі якого виготовити всі різновиди матеріально-речових продуктів.

Трудовий ресурс представлений у виробничому процесі особистим фактором. У ресурсі «праця» втілено всі види і форми трудової діяльності людини -- носія робочої сили. Людина -- працівник, основна функція якого -- використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в підвищенні продуктивної праці людини. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине економічне призначення -- вони є складовими продуктивних сил суспільства.

Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва -- це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-який сенс. Засоби виробництва та економічні блага ^споживання слід розглядати тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування. Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому розвиваються не тільки її здібності до праці, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюються місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.

В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя сягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці та структурі робочої сили, -- закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити якісний склад робітничих кадрів у відповідність до потреб виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.

За сучасних умов особливого значення набувають такі чинники виробництва, як наука та інформація. Наука як особливий чинник виробництва -- це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природне середовище, суспільство та мислення. Особливостями науки як чинника виробництва є:

-- наука перетворюється на найважливіший елемент продуктивних сил;

-- лежить в основі досягнень оптимального рівня ефективності виробничих процесів;

-- впливає на процес підготовки кваліфікованих працівників;

-- визначає рівень технології та організації виробничих процесів;

-- перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільного виробництва.

Науково-технічна революція якісно змінює фактори виробництва. Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені у виробництво і безпосередньо використовуються у ньому. Особливого значення набуває процес збагачення їх інформатикою, електронною та комп'ютерною технікою.

Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Під впливом науково-технічної революції відбуваються якісні зміни й у праці: з'являється її наукова організація, змінюється кваліфікаційний рівень працюючих, зростає інтелектуальний зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно від їх розуму і волі вступають у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва.

Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі -- суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не лише з продуктивними силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, на якому грунтуються відносини надбудови -- правові, національні, сімейні та інші суспільні інститути.

Право як важливий елемент надбудови регулює розвиток суспільного виробництва через певні інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, земельне, екологічне, міжнародне право), організовує й впорядковує виробничий процес. Право виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє реалізації їхніх економічних інтересів.

Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені у кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог дії закону рідкості.

Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни у знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивні сили суспільства. Особливого значення набуває проблема освоєння досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення економічного і соціального зростання добробуту людей. Це основний фактор динамічного зростання суспільного продукту (валового, кінцевого, чистого). Співвідношення між темпами зростання суспільного продукту і зміною технічної побудови виробництва залежить від того, який тип екологічного зростання має місце в економічній структурі суспільства -- екстенсивний чи інтенсивний. Якщо перший з них пов'язаний з кількісними збільшеннями використання факторів виробництва при незмінній технічній основі, то другий характеризується збільшенням продукції на основі якісного вдосконалення факторів виробництва. Відставання процесу виробництва від рівня науково-технічного прогресу призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує у цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної побудови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості та фондомісткості виробничих процесів.

2. Робоча сила

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого й речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільне корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це -- працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила -- це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Отже, щоб з'ясувати суть робочої сили, необхідно спочатку розкрити зміст самої праці.

Праця -- це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Однак цей процес не слід розуміти однобічно. Йдеться про те, що не лише природа має слугувати людині, а й люди повинні слугувати їй, зберігаючи її багатства.

Крім того, кожний працівник, впливаючи на навколишнє середовище, змінює також власну природу, розвиваючи свої здібності, нагромаджуючи досвід, знання і вміння. В цьому розумінні праця не лише породила людину, а й забезпечила її розвиток і вдосконалення. І навпаки, якщо людина не займається трудовою діяльністю, вона деградує як суспільне явище. Поза працею фактично не може бути й повноцінної людини.

Люди завжди жили й трудилися в суспільстві. Трудові колективи з їхніми творчими здібностями с головною продуктивною силою суспільства. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес новими винаходами, забезпечують його постійний прогрес. З цього випливає такий висновок: здатність до розвитку тієї чи іншої системи визначається насамперед тим, які вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, насамперед його розумових та інтелектуальних здібностей, а також чи забезпечує умови реалізації цих здібностей безпосередньо в господарській діяльності.

Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника. По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим. Отже, суспільство повинне виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових ресурсів.

По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав і свобод.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами. Історичний досвід незаперечне доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне суспільство не зможе досягти істотних результатів і в розвитку суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем неминуче породжує кризову ситуацію в економіці.

Нині для більшості людей їхня праця є засобом до життя. Це вимагає сумлінного ставлення до справи і, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. І все ж одержане при цьому матеріальне й моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність. Ще У. Петті справедливо назвав працю батьком багатства. І справжня радість праці -- в її результатах, у ній самій як джерелі підвищення добробуту кожного працівника і зростання суспільного багатства.

3. Засоби виробництва

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це -- речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага.

Предмети праці включають всі ті предмета, на які спрямована праця людини, а саме:

предмети, дані природою;

сировина (створені людьми предмети праці); вторинні ресурси;

- штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали).

Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:

а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин і залишалися у відходах;

б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини і матеріалів.

У сучасних індустріальне розвинутих країнах ресурсозбереження стало вирішальним джерелом задоволення приросту потреб економіки в паливі, енергії, сировині й матеріалах.

Однією з складових засобів виробництва є засоби праці: ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони включають:

- наряддя праці (машини, верстати, автомати та ін.);

- «безмашинну» техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

- «судинну» систему виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання);

- виробничі будови, споруди, шляхи.

Предмети й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва.

4. Взаємодія факторів виробництва

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.

З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.

З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.

У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважно для домонополістичного капіталізму. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднанім факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинило втрату заінтересованості безпосередніх виробників у її результатах.

Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

5. Екологічні обмеження суспільного виробництва

Суспільне виробництво грунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський обіг /відповідних ресурсів та обміну речовин між людиною і навколишнім природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства. Всі матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи, Природні елементи (їх обсяг і різноманітність) впливають на функціонування економіки кожної країни. Не визначаючи цілком хід її соціально-економічного розвитку, вони є важливою умовою розміщення продуктивних сил, результативності виробництва та добробуту населення.

Природні фактори господарювання, якими володіє кожна країна, становлять її еколого-економічний потенціал. Він виступає у двох формах: ресурсного та регенераційного потенціалу.

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першоджерела засобів виробництва або заміщують їх. Від наявності природних ресурсів залежить забезпечення виробництва первинною сировиною та енергією і відповідно ефективність господарювання, хоча цей зв'язок не є прямим.

Природні ресурси поділяються на дві великі групи: відновні та невідновні. Даний поділ грунтується на розмежуванні природних ресурсів за ступенем їх відновлюваності та вичерпності. Велика група ресурсів (до них належать передусім мінерально-сиро-винні) практично не відновлюються і не мають замінників. На жаль, саме ця група ресурсів активно використовується у суспільному виробництві, та її запаси різко скорочуються. Так, за підрахунками спеціалістів, за останні 50-70 років у світі перероблено стільки сировини, скільки за всю попередню історію людства. Якщо світовий видобуток сировини подвоювався кожні 15 років, то для України цей показник становив близько 10 років. Щорічно у світі видобувається різних гірських порід майже 100 млрд. т, виплавляється близько 800 млн. т різних металів. В Україні щорічний видобуток гірських порід дорівнює близько 2 млрд. т. мінеральної сировини -- 1 млрд., кам'яного та бурого вугілля -- 160 млн., залізної руди -- 100 млн. т.

Процес вичерпання доступних природних ресурсів, ускладнення умов їх видобутку, зниження цінних речовин у корисних копалинах призводить до зростання витрат та істотного природного обмеження ефективності суспільного виробництва. Очевидним прикладом цього слугує те, що в Україні майже вичерпані розвідані копалини нафта й газу, і зміна ситуації з енергоносіями даного виду стала важливим фактором дестабілізації економіки держави.

Не менш складна ситуація склалася з відновлюваними ресурсами. Справа в тому, що частина ресурсного потенціалу відновлюється під впливом природних процесів перетворення і нагромадження речовин та енергії. Однак за надмірної інтенсивності їх використання швидкість природного відновлення може не забезпечити їхнього відтворення. Факти свідчать, що на планеті використовується близько 70% фунту, придатного для сільськогосподарського використання, майже половина приросту лісу, близько 10% стоку річок. В Україні високий рівень розораності земель, орні землі становлять 85% площ степів та лісостепів, але значна частина земель загублена в результаті вітрової та водної ерозії. Дефіцит води дорівнює 4 млрд. м3, використовується майже 65% річного стоку Дніпра.

У зв'язку з інтенсивним використанням ресурсного потенціалу він має тенденцію до зменшення, хоча цьому процесові протистоїть освоєння та включення у господарський обіг нових природних багатств.

Регенераційний потенціал грунтується на можливості природних систем переробляти наслідки людської життєдіяльності і відновлювати обіг речовин у навколишньому середовищі. Природні системи та їхні елементи мають властивість відновлюватися та нейтралізувати шкідливі результати суспільного виробництва. Людство повинно рахуватися з тим, що збереження традиційної технологічної схеми «видобуток сировини -- переробка -- викид у навколишнє середовище відходів» призводить до дедалі більших порушень екологічної стійкості у навколишньому середовищі. Крім того, значною мірою люди негативно впливають на природу і в позавиробничій діяльності.

У сучасних умовах залучення природних ресурсів у суспільне виробництво є малоефективним, а то й марнотратним. У кінцевий результат виробничої діяльності матеріалізується лише незначна частина первісне залучених у виробництво природних ресурсів. Це призводить до того, що, наприклад, до недавнього часу в атмосферу Землі щорічно викидалося близько 200 млн. т окису вуглецю, понад 50 млн. т різних вуглеводів тощо.

суспільне виробництво робоча сила

Використана література

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001.

2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. 2-ге вид., перероб. і допов / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. -- К.: Вища школа, 2001.

3. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Рибалкін В. О., Хмелевський М. О., Біленко І І., Прохоренко А. Г. -- К.: ВЦ «Академія», 2002. -- 352 с.

4. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. О. О. Мамалуя. - К.: Хрінком Інтер, 2003. - 480 с.

Размещено на www.allbest.ru