Особливості здійснення та завдання приватизаційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості здійснення за завдання приватизаційних процесів

1. Особливості здійснення за завдання приватизаційних процесів

У сучасній науковій літературі термін "трансформаційна економіка" використовується для характеристики суспільства, що знаходиться на проміжному етапі еволюції, коли відбуваються глибокі економічні, соціальні та політичні перетворення.

Важливе місце у цьому процесі належить роздержавленню та докорінному перетворенню відносин власності на основі приватизації майна державних підприємств, що визначають основний напрям реформування соціально-економічного ладу в Україні.

Досвід розвинених країн переконує, що трансформація відносин власності - роздержавлення та приватизація потребують значного і постійного коригування. Названі процеси в Україні були здійснені протягом десятиріччя, що призвело до радикальних змін системи господарювання. Проте, реформування відносин власності відбувалось і відбувається у складних умовах політичної та економічної нестабільності, а також недосконалості законодавчої бази.

Основні напрями ринкової трансформації державної власності і сформованих на її основі форм господарювання вчені та політики визначаються однозначно - роздержавлення й приватизація.

Слід наголосити, що поняття "роздержавлення" і "приватизація" власності взаємопов'язані, проте не тотожні. Роздержавлення як протилежність одержавленню має відображати комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора й утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.

Роздержавлення власності означає докорінне перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Роздержавлення - це процес демократизації державної власності, передача функцій управління державною власністю місцевим органам влади та трудовим колективам.

Приватизація - важлива складова роздержавлення. Вона полягає в переході об'єктів державної власності у приватну, в тому числі із використанням найманої праці. Приватизація - це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних та інших господарських товариств, а також підприємств, заснованих на змішаній чи колективній власності.

Мета роздержавлення - створити реальні умови для перетворення підприємств у вільних товаровиробників, формування раціональної конкуренції, підвищення ефективності виробництва, зростання його результатів, пожвавлення ділової активності тощо. У кінцевому підсумку, досягнення перелічених цілей означає зміну всієї концепції організації економічного життя, його демократизацію.

Світова економічна думка під роздержавленням розуміє також будь-які дії, спрямовані на посилення процесів саморегулювання в економіці. Таким чином, роздержавлення - це не лише поява нового власника, а й лібералізація цін та ринків, стимулювання недержавного сектора, а надто малого бізнесу, комерціалізація, поширення на державні підприємства принципів управління, що існують у сфері приватного бізнесу, тощо.

Приватизація передбачає дещо іншу мету - забезпечити передавання прав власності на державне майно, майно підприємств та їхніх підрозділів, інших майнових комплексів па користь фізичних осіб та їх господарських об'єднань у приватну власність. Зміна типу, виду, форми власності означає перехід права приналежності, володіння, розпоряджання і користування майном від держави до фізичної особи (у формі приватного підприємства) або групи фізичних та юридичних осіб у різних формах підприємств.

Отже, під приватизацією ми розуміємо "процес відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб (приватних власників)". Адже власниками в змозі стати громадяни країни, підприємці, різноманітні суб'єкти господарювання - організації, підприємства, банки тощо. Приватизація, до того ж, це "не лише приведення в дію механізму переходу майна із однієї форми власності в іншу, це не тільки перехід права власності від однієї особи до іншої, а процес набагато глибший, що повинен розглядатись як багатоаспектне явище, зокрема у вигляді системи, яка інтегрує в собі підсистеми політичних, правових, соціальних, організаційних, інформаційних, фінансових, економічних та інших відносин. При цьому важливо достеменно з'ясувати природу реформування відносин власності, особливостей прояву того чи іншого аспекту приватизації в певній ситуації". Роздержавлення ж покликане надати процесам реформування власності більшої ефективності і динамічності, посилити увагу до фінансових результатів роботи.

Таким чином, роздержавленням на наш погляд, є процес зміни державної форми власності на будь-яку іншу, що визначено чинним законодавством країни, включаючи зміну відносин власності, звільнення держави від функції управління.

Процеси роздержавлення та приватизації спрямовані на виконання таких завдань:

- сприяти розвитку конкуренції ї підвищенню ефективності державного сектора;

- нарощувати соціально-економічний та виробничий потенціал;

- зменшувати фінансовий тягар уряду;

- залучати необхідні кошти на структурну перебудову економіки;

- залучати населення до управління виробництвом;

- створити повноцінний ринок капіталу, ринок цінних паперів (РЦП).

Способами роздержавлення та приватизації є: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юридичним особам і громадянам та ін.

Процес роздержавлення майна підприємств, організацій та установ здійснювався головним чином шляхом викупу об'єкта приватизації. Впродовж 2000 - 2003 pp. менш активно використовувалися такі способи приватизації, як продаж на аукціоні, продаж за комерційним і некомерційним конкурсом, продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Від самого початку процес роздержавлення і приватизації проходив досить складно і повільними темпами. Це відбулося внаслідок негативних факторів, які мали місце у суспільстві в період переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки: політичні протиріччя і нестабільність у здійсненні ринкових перетворень; недостатня методологічна і методична обгрунтованість приватизації; надмірна політизованість підходів до її здійснення; прагнення галузевих міністерств і місцевих органів влади вивести за межі приватизації якомога більше об'єктів, які становили відомчий, місцевий чи приватний інтерес для окремих керівників.

В основу української моделі приватизації не можна було покласти західну модель. Це зумовлено тим, що, по-перше, приватизація в цих країнах відбувалася в умовах розвиненої ринкової економіки і не в період її кризи, коли регулюючі функції держави посилюються. По-друге, співвідношення між державним і недержавним секторами в цих країнах стабільне упродовж багатьох років. По-третє, темпи приватизації навіть у Великобританії, програма приватизації якої є прикладом для інших, дещо перевищували 10% за десятиріччя. В Україні ж у власності держави перед початком реформ перебувало 5533 підприємства із загальної їх кількості 6478, тобто 85.4 %, тому й темпи приватизації були значно більші.

На відміну від розвинених країн світу, метою приватизації в Україні було трансформування відносин власності, відродження яких забезпечувалося за допомогою низки ідеологічних, економічних та політичних факторів пливу на суспільну свідомість.

Згідно з українською моделлю приватизації державного майна її суб'єктами повинні були стати всі громадяни України, а об'єктами - всі види державної власності: майно державних підприємств, державний житловий фонд, державний земельний фонд.

До об'єктів державної власності, що підлягали приватизації, було віднесено: майно малих і великих підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виокремлюються в самостійні підприємства та є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частка (паї, акції), що належать державі в майні господарських товариств та інших об'єднань.

Об'єктами малої приватизації стали цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, зокрема об'єкти незавершеного будівництва, балансова вартість яких не перевищувала 1.5 млн грн, а також частки (паї, акції) у майні підприємств, відновлювальна вартість яких перевищувала зазначену суму, якщо це було передбачено планами приватизації, згідно із Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Приватизація розпочалася на початку 90-х років минулого століття і здійснювалася за чотирма напрямами:

* сертифікатна приватизація, що дозволила закласти стартові умови для наступних перетворень;

* оренда з викупом, яка сприяла пробудженню ініціативи трудових колективів;

* закріплення за державою переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, що вирішувало питання розмежування сфер впливу приватного капіталу як рушійної сили ринкових перетворень і держави як гаранта забезпечення економічної безпеки країни та соціальної стабільності у суспільстві;

* мала приватизація, що зняла проблему дефіциту на споживчому ринку.

Результати приватизації довели її недосконалість. Здійснювані методи не лише спричинили формування тіньового капіталу та олігархічних угруповань, але й не змогли розв'язати тих визначальних завдань, які перед ними ставилися: зростання ефективності недержавного сектора економіки та формування реального власника-інвестора.

Разом із тим, позитивним є подолання державного монополізму завдяки радикальній зміні структури власності, яка вже за кількісними показниками майже адекватна економічним системам розвинених країн Заходу.

Основною відмінністю приватизації в Україні від приватизації у державах зі сталими ринковими відносинами є виставлення на продаж збиткових підприємств, що призводить до створення схем штучного банкрутства та значного зниження конкурентоспроможності підприємств державного сектора.

Результативність приватизації визначається не лише кількісними, а й якісними показниками. Зокрема, обсягами надходження коштів від приватизації до державного бюджету: протягом 1992-1996 pp. було отримано 198,3 млн. грн., 1997-1998 pp. - 447,1 млн. грн., 1999-2000 pp. - 2775 млн. грн. Загальна сума коштів, отриманих від приватизації бюджетом, склала 3,2 млрд. грн., що становить 61% планових надходжень.

Здійснення приватизації державних підприємств в Україні характеризується неритмічністю та зміною пріоритетів на кожному її етапі, нерівномірністю перебігу економічних реформ у різних регіонах. Відмінності в темпах і формах економічних реформ пояснюються найрізноманітнішими факторами. Це - і регіональні особливості проведення приватизації в Україні, і комплекс політико-ідеологічних факторів, і різний рівень розвитку ринкової інфраструктури, інвестиційної активності регіонів, і історичні, культурні та інші відмінності.

Глибина реформування державної власності, результативність інституційних перетворень залежать головним чином від того, яку стратегію обере той чи інший регіон (прискореного реформування, повільної адаптації чи несприйняття самої ідеї реформування).

Приватизація означає підвищення ефективності роботи приватного сектора або політику з його розвитку. Програма приватизації дозволяє здійснити впорядковане виведення держави з тих сфер діяльності, де найбільш успішно може функціонувати приватне підприємство. Важливо також зрозуміти й те, що розвиток процесів приватизації можливий лише за умови успішного вирішення проблем цих ринкових процесів на рівні регіону.

У випадку неефективного функціонування за умов державного підпорядкування значна частка великих та середніх виробничих підприємств підлягає акціонуванню. Акції загальною вартістю, що дорівнює сумі основних і оборотних фондів, розподіляються поміж фондами державного майна різних рівнів. Половина акцій потім розподіляється серед інвесторів, інша - надходить у продаж на конкурентній основі, передається частково місцевим органам самоврядування, частково залишається у віданні фондів. За світовим досвідом розвинутих країн, такому розподілу підлягають акції підприємств практично всіх галузей. Узагальнюючи це, відзначимо, що кожен із дослідників процесів реформування відносин власності вивчав їх трансформацію шляхом акціонування, хоча й не кожен звертав увагу на той факт, що внаслідок застосування цього способу приватизації відбувається формування первинного РЦП, його поступове перетворення у вторинний ринок (що найчастіше носить інституційний характер) та подальший його розвиток.

Хоча на РЦП можуть функціонувати багато різноманітних інструментів (облігації підприємств, облігації внутрішньої державної позики, казначейські векселі, ощадні та депозитні сертифікати, векселі та інші), які мають значний вплив на формування і розвиток такого ринку, особлива роль тут відводиться акціям.

Під час перетворення підприємств у ВАТ та ЗАТ відбувається процес створення "первинного" власника, якого ще слід називати "проміжним". Його роль у формуванні первинного РЦП є основною, так як капітал, що обмінюється на акції, цілком реальний. Далі, коли відбувається перепродаж акцій від першого власника до наступного, формується вторинний РЦП з одночасним становленням ринку "фіктивного" капіталу. Останній момент пояснюється тим, що на ринку з'являється посередницька надбавка при купівлі-продажу акції відповідного AT.

Результативність приватизації визначається не лише кількісними, а й якісними показниками. Зокрема, обсягами надходження коштів від приватизації до державного бюджету: протягом 1992-1996 pp. було отримано 198,3 млн. грн., 1997-1998 pp. - 447,1 млн. грн., 1999-2000 pp. - 2775 млн. грн. Загальна сума коштів, отриманих від приватизації бюджетом, склала 3,2 млрд. грн., що становить 61% планових надходжень.

Здійснення приватизації державних підприємств в Україні характеризується неритмічністю та зміною пріоритетів на кожному її етапі, нерівномірністю перебігу економічних реформ у різних регіонах. Відмінності в темпах і формах економічних реформ пояснюються найрізноманітнішими факторами. Це - і регіональні особливості проведення приватизації в Україні, і комплекс політико-ідеологічних факторів, і різний рівень розвитку ринкової інфраструктури, інвестиційної активності регіонів, і історичні, культурні та інші відмінності.

Глибина реформування державної власності, результативність інституційних перетворень залежать головним чином від того, яку стратегію обере той чи інший регіон (прискореного реформування, повільної адаптації чи несприйняття самої ідеї реформування).

Приватизація означає підвищення ефективності роботи приватного сектора або політику з його розвитку. Програма приватизації дозволяє здійснити впорядковане виведення держави з тих сфер діяльності, де найбільш успішно може функціонувати приватне підприємство. Важливо також зрозуміти й те, що розвиток процесів приватизації можливий лише за умови успішного вирішення проблем цих ринкових процесів на рівні регіону.

У випадку неефективного функціонування за умов державного підпорядкування значна частка великих та середніх виробничих підприємств підлягає акціонуванню. Акції загальною вартістю, що дорівнює сумі основних і оборотних фондів, розподіляються поміж фондами державного майна різних рівнів. Половина акцій потім розподіляється серед інвесторів, інша - надходить у продаж на конкурентній основі, передається частково місцевим органам самоврядування, частково залишається у віданні фондів. За світовим досвідом розвинутих країн, такому розподілу підлягають акції підприємств практично всіх галузей. Узагальнюючи це, відзначимо, що кожен із дослідників процесів реформування відносин власності вивчав їх трансформацію шляхом акціонування, хоча й не кожен звертав увагу на той факт, що внаслідок застосування цього способу приватизації відбувається формування первинного РЦП, його поступове перетворення у вторинний ринок (що найчастіше носить інституційний характер) та подальший його розвиток.

Хоча на РЦП можуть функціонувати багато різноманітних інструментів (облігації підприємств, облігації внутрішньої державної позики, казначейські векселі, ощадні та депозитні сертифікати, векселі та інші), які мають значний вплив на формування і розвиток такого ринку, особлива роль тут відводиться акціям.

Під час перетворення підприємств у ВАТ та ЗАТ відбувається процес створення "первинного" власника, якого ще слід називати "проміжним". Його роль у формуванні первинного РЦП є основною, так як капітал, що обмінюється на акції, цілком реальний. Далі, коли відбувається перепродаж акцій від першого власника до наступного, формується вторинний РЦП з одночасним становленням ринку "фіктивного" капіталу. Останній момент пояснюється тим, що на ринку з'являється посередницька надбавка при купівлі-продажу акції відповідного AT.

Важливим кроком у реформуванні відносин власності є перехід до системи приватизації стратегічно важливих галузей економіки, які мають значний вплив на структурні та макроекономічні процеси в країні. До кінця 2007 р. заплановано здійснити продаж усіх пакетів акцій розміром не менше ніж 50 % плюс одна акція, а до 2008 р. завершити приватизацію як широкомасштабний соціально-економічний процес. Йдеться про зменшення питомої ваги державного сектора до 8-10%, що сприятиме інтенсивнішому припливу капіталу в економіку України та її економічному зростанню.

Реалізація визначених завдань приватизаційного процесу потребує створення єдиної державної системи реєстрації прав на земельні ділянки та інші об'єкти нерухомого майна. Необхідним є формування ефективного правового поля щодо реформування відносин власності, прийняття законів України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу", "Про акціонерні товариства", "Про управління об'єктами державної власності", "Про холдингові компанії", "Про визначення суб'єктів права власності на розташоване на території України майно загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього СРСР" та "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно".

Необхідно забезпечити глибоке реформування чинної системи корпоративного управління, створити механізми ефективного захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо дрібних, якнайшвидше усунути існуючі недоліки. Здійснення реформи системи корпоративного управління, його глибока реструктуризація має розглядатися як одне з основних завдань уряду в реалізації євроінтеграційного курсу України. Для цього потрібні більш цілеспрямовані та ефективні зусилля держави у справі захисту та реалізації майнових прав громадян, забезпечення недоторканності їхньої власності на житло, земельні ділянки, акції та банківські вклади.

Саме за умов усунення певних недоліків, підвищення регулюючого впливу держави на здійснення роздержавлення й приватизації можливо забезпечити їхню соціально-економічну ефективність в умовах трансформаційної економіки.

Задача

державний власність приватизація корпоративний

На регіональному ринку цінних паперів Волинської області звичайні акції ВАТ «Мавекс-фонд» мали ринкову ціну 15 гривень за акцію (в результаті емісії - 800 тис. акцій). Через деякий час ринковий курс звичайних акцій впав до 10 грн. Проаналізуйте дану ситуацію за допомогою руху кривих попиту і пропозиції на даному ринку, скориставшись графіком, побудуйте криві попиту і пропозиції для першого і другого випадків (ПР1 і ПР2); покажіть точки ринкової рівноваги. Визначте обсяг емісії у другому випадку (в натуральних та грошових одиницях)

Динаміка пропозиції та рівноваги на фінансовому ринку

Як відомо спочатку звичайні акції мали ринкову ціну 15 грн. (в результаті емісії - 800 тис. акцій), а загальна вартість акцій становила 15 х 800000 = 12000000 грн.

Коли ринкова ціна акцій впала до 10 грн., то загальна вартість всіх акцій становила 20000000 грн. (згідно графіка). Отже, обсяг емісії в цьому випадку становив: 20000000 : 10 = 2000000 акцій.

Отже, як видно з цих випадків, при зниженні ціни на одну акцію, обсяг емісії збільшується.

3. Тест

При зниженні попиту на грошовий капітал:

А) ціна та обсяг продажу скорочується;

Б) ціна зростає, а обсяг продажу скорочується;

В) обсяг продажу зростає, а ціна зменшується;

Г) ціна і обсяг продажу зростає.

Размещено на Allbest.ru