Особливості соціально-економічного розвитку країн Західної Африки

Зростаючий дефіцит водних ресурсів неминуче спричиняє за собою і багато інших негативних наслідків, починаючи від зіткнень і конфліктів між окремими селами і племенами за колодязі, за місця водопою худоби на берегах річок і озер і за інші джерела водопостачання до ускладнення відносин між країнами, зазвичай сусідніми.

Серед багатьох наслідків проблеми розподілу води особливе місце займає забезпечення населення питною, чистою прісною водою. Хоча в загальному балансі споживання частка питної води невелика і складає всього 6-7%, проте саме від цієї частки багато в чому залежить стан здоров'я африканського населення, його життєстійкість, здатність пристосовуватися до змін навколишнього середовища.

Ще одним напрямом загострення екологічної ситуації в Західній Африці впродовж двох останніх десятиліть стала пандемія СНІДу як один з найбільш обтяжливих наслідків взаємин людини з навколишнім середовищем на континенті. У другій половині 80-х рр. СНІД став для Африки лихом набагато страшнішим, ніж міждержавні конфлікти, голод, засухи, повені, сарана й інші соціальні і стихійні лиха, разом узяті. Таким чином, деградація земельних, лісових, пасовищних ресурсів, виснаження водних ресурсів і пандемія СНІДу, голод, засухи й інші стихійні лиха загрожують сьогодні умовам існування більшої частини населення Західної Африки. Концентрація промислових підприємств, житлових комплексів, транспортних засобів у поєднанні з демографічним вибухом підвищує ступінь екологічного ризику, пов'язаного із зростанням мегаполісів і взагалі міст. Саме ці населені пункти зобов'язані своїм зростанням в першу чергу планам індустріалізації африканських країн, в процесі виконання яких вони стали торговельно-промисловими центрами і одночасно центрами тяжіння мігрантів з сільських областей, що і загострило їх екологічну ситуацію.

3. Перспективи соціально-економічного розвитку країн Західної Африки

Держави Західної Африки не є економічно незалежними; свої прибутки вони головно отримують від продажу власних продуктів на неафриканському міжнародному ринку.

Проте, країни Західної Африки володіють надзвичайним культурним та політичним потенціалом. Колоніальний період не зміг знищити життєспроможність Західної Африки, яка асоціювалася не лише зі старими державами, імперіями савани та містами тропічних лісів, а також з енергією і підприємництвом, досягненнями у скульптурі, музиці й танцях її народів. Західна Африка має низку паралельних східно-західних екологічних поясів, роль яких у розвиткові цього регіону є надзвичайно суттєвою. Як показує структура транспортних доріг на карті Західної Африки, наземне сполучення всередині цих поясів, від країни до країни, є дуже поганим; жодна прибережна чи внутрішня залізниця не з'єднує цю групу країн. І все ж просторова взаємодія у цих поясах є доволі сильною, і певний економічний обмін півночі з півднем таки відбувається, зокрема у споживанні м'яса худоби, вирощеної у північних районах савани населенням прибережних районів.

Західна Африка відчула ранній і потужний вплив європейського колоніалізму і його морською торгівлею та работоргівлею, і він змінив цей регіон від краю до краю. Цей вплив досягнув центру Сахари і заклав основи для переорієнтації цілої території; звідси й виникло сучасне розмаїття держав.

Незважаючи на наслідки работоргівлі, нині Західна Африка є найбільш заселеним регіоном Субсахари. У цьому сенсі Нігерія (130,6 млн осіб) є найбільшою державою Африки; Гана (20,4 млн) теж займає чільне місце. У Західній Африці міститься одне з найбільших на континенті геопросторових зосереджень населення. Зрозуміло, що південна половина регіону є домівкою для більшої кількості жителів. У Маврітанії, Малі та Ніґері лежить надто велика частина непродуктивного степу Сахель та аридної Сахари, аби забезпечити людність, що за кількістю майже дорівнює населенню Ніґерії, Гани чи Кот-д'Івуару.

Народності, що живуть уздовж узбережжя, представляють сучасну епоху, започатковану колоніальними силами. Тоді вони процвітали у своїй новій ролі посередників у прибережній торгівлі. Тоді вони зазнали змін в освіті, релігії, урбанізації, сільському господарстві, політиці, охороні здоров'я і багатьох інших сферах. Тоді вони перейняли новий спосіб життя. На противагу їм народи внутрішніх територій зберегли свої зв'язки з іншою епохою в африканській історії. Далекі від головної сцени європейських колоніальних дій і часто зорієнтовані на іслам, вони пережили зовсім інші зміни. Проте карта нагадує нам, що кордони країн Африки зовсім не враховують таких контрастів. І в Нігерії, і в Гані є такі населені пункти, що представляють як народності внутрішніх районів, так і народності узбережжя, і в обох країнах культурний розрив між північчю та півднем створив політичні проблеми.

Розмаїття природних умов регіону, самобутня культура народів і племен, залишки архітектурних пам'яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенегалу і Гамбії, численні національні парки з рідкісними видами флори і фауни зумовлюють привабливість Західної Африки для іноземних туристів. Місцеві католицькі паломники часто відвідують найбільший у світі католицький собор в Ямусукро, побудований у 1990 р. за зразком базиліки св. Петра у Ватикані.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО занесено 16 унікальних об'єктів:

- у Беніні (1) -- королівський палац в місті Абомеї, яке було столицею Дагомеї в XVII-XIX ст.;

- у Гані (2) -- традиційні оборонні й цивільні будівлі народності ашанті, історичні будівлі Аккри;

- у Гвінеї та Кот-д'Івуарі (3) -- природний заказник гір Німба; національні парки Таї та Комое;

- у Сенегалі (4) -- національні парки Джоудж і Ніоколо-Коба, в минулому перевалковий пункт торгівлі рабами на о. Горе, о. Сен-Луїс;

- у Малі (3) -- центри середньовічних міст Дженне і Томбукту.

- у Нігері (2) -- природні ландшафти Тенере та національний парк Нігеру;

- у Нігерії (1) -- культурний ландшафт Сукура; Незважаючи на наявність передумов для розвитку туризму в багатьох країнах регіону, соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти у деяких з них (С'єрра-Леоне, Ліберія, Кот-д'Івуар та ін.), несприятливі кліматичні умови (високі температури за значної вологості повітря) тощо обмежили зростання туристичної сфери.

В 2000 році Генеральною Асамблеєю ООН при підтримці всіх держав-членів була прийнята Декларація тисячоліття, яка визначає конкретні задачі в області соціально-економічного розвитку і викорінення бідності до 2015 року в Африці.

Крім того, як конкретні заходи названо 10 млрд. доларів допомоги в цілях розвитку, наданих країнами "вісімки" Африці в 2002 році, і полегшення боргового тягаря 22 бідних країн на 32 млрд. доларів. Спільно з ФАО, ПРООН, ВОЗ, ЮНЕСКО, Африканським банком розвитку, поряд інших міжнародних і африканських організацій були розроблені документи з питань практичної реалізації НЕПАД, такі як: короткостроковий План дій по розвитку інфраструктури на континенті, Всеосяжна програма розвитку сільського господарства в Африці, визначені заходи по розвитку малих і середніх підприємств, вдосконаленню систем охорони здоров'я.

Подоланню проблем африканських країн присвячені і прийняті в Эвіане документи, зокрема плани дій "Наука і технології в цілях стійкого розвитку", "Дії проти голоду, особливо в Африці", по водних ресурсах і в області охорони здоров'я, декларації "Заохочення зростання і сприяння формуванню відповідальної ринкової економіки", "Боротьба з корупцією і підвищення транспарентності", а також документ "Сумісні дії "Групи восьми" в області торгівлі".

Всім відомо, наприклад, що в Африці є сприятливі умови для сільського господарства, родючі землі і значні за розмірами пасовища і в той же час до 40 млн. жителів страждають з голоду, при тому що 80% населення зайняті в сільському господарстві. Є реальний потенціал перетворення континенту в основного виробника екологічно чистих продуктів. Отже, при вирішенні продовольчої проблеми необхідні в першу чергу розвиток інфраструктури і створення агропромислових комплексів, окупність яких, проте, багато в чому залежатиме від можливостей експорту в ті ж розвинені країни, що надають до цих пір значні дотації своїм виробникам сільськогосподарської продукції.

Аналогічна ситуація виникає і в промисловому розвитку. Наприклад, Західна Африка має в своєму розпорядженні багатющі гідроресурси, а значить, потенційною можливістю вироблення найдешевшої електроенергії, яку з явною вигодою можна було б використовувати в енергоємних металовиробництвах (ті ж сталь, мідь, алюміній) при подальшому використанні їх на місці у випуску різного роду продукції для збільшення прибутковості експортною складовою. Це, проте, викликає суперечність в розвинених державах, оскільки приведе до згортання аналогічних виробництв і вимушеного хворобливого скорочення робочих місць.

Проблеми оптимізації господарської діяльності на планеті, справедливе рішення питань міжнародного розподілу праці, сумісної підтримки екологічної стабільності ще вимагають свого рішення. Тому проявлена розвиненими державами готовність по-новому поглянути на Африку, а африканськими лідерами - подолати між ними розбіжності вселяє певний оптимізм.

Багатолюдна, багатокультурна, роздроблена Західна Африка переважно залишається регіоном фермерів та пастухів (останні мандрують по савані та степах півночі), територією швидкозмінного довкілля між океаном і пустелею. Місцеві сільські ринки керують традиційною економікою, а періодичні ринки, які відкриті не щодня, а працюють кожних три, чотири або більше днів, забезпечують участь усіх сіл у системі обміну. Такі традиції діють по сьогодні, навіть при тому, що великі міста приваблюють селян і самі тріщать по швах. Найбільшими проблемами регіону є економічне виживання та розбудова держав, утруднена існуючою мережею кордонів. І ці проблеми дуже обтяжливі, як і будь-що інше в Африці.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасності - проблеми соціально-економічного розвитку країн Західної Африки. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, проведені світові дослідження дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

Для оцінки соціально-економічного розвитку країни використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

- макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

- рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

- структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

- структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

- продуктивність праці;

- самозабезпеченість країни продуктами харчування;

- рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

- гострота соціальних проблем та ін.

Господарство регіону є монокультурним як в аграрному секторі, так і в гірничодобувній промисловості. Основу економіки становить сільське господарство. Видобувні галузі посідають значне місце лише у господарстві Нігерії та Гвінеї. Обробна промисловість найбільше розвинута в Нігерії та Кот-д'Івуарі. Повсюдно зростання ВВП на душу населення відстає від темпів приросту населення.

У всіх країнах висока частка державного сектору, куди належить більшість промислових підприємств та об'єктів інфраструктури.

Деградація земельних, лісових, пасовищних ресурсів, виснаження водних ресурсів і пандемія СНІДу, голод, засухи й інші стихійні лиха загрожують сьогодні умовам існування більшої частини населення Західної Африки. Концентрація промислових підприємств, житлових комплексів, транспортних засобів у поєднанні з демографічним вибухом підвищує ступінь екологічного ризику, пов'язаного із зростанням мегаполісів і взагалі міст. Саме ці населені пункти зобов'язані своїм зростанням в першу чергу планам індустріалізації африканських країн, в процесі виконання яких вони стали торговельно-промисловими центрами і одночасно центрами тяжіння мігрантів з сільських областей, що і загострило їх екологічну ситуацію.

Держави Західної Африки не є економічно незалежними; свої прибутки вони головно отримують від продажу власних продуктів на неафриканському міжнародному ринку.

Проте, країни Західної Африки володіють надзвичайним культурним та політичним потенціалом.

Багатолюдна, багатокультурна, роздроблена Західна Африка переважно залишається регіоном фермерів та пастухів, територією швидкозмінного довкілля між океаном і пустелею. Місцеві сільські ринки керують традиційною економікою, а періодичні ринки, які відкриті не щодня, а працюють кожних три, чотири або більше днів, забезпечують участь усіх сіл у системі обміну.

Найбільшими проблемами регіону є економічне виживання та розбудова держав, утруднена існуючою мережею кордонів. І ці проблеми дуже обтяжливі, як і будь-що інше в Африці.

Список використаної літератури

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - М.: Мысль, 1983. - 350 с.

2. Атлас світу /За ред. Т.О. Ремізовської. - К, 1999.

3. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 688 с.

4. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2006. - 308 с.

5. Гусаров В.И. Обострение экологических проблем Африки // Країнознавство. Географія. Туризм. - 2007. - № 29-32. - С. 7-15.

6. Дейч Т. Миротворчество на Африканском континенте // Азия и Африка сегодня. - 2007. - № 1. - С. 18-22.

7. Дзюба І.В. Категорія рівня життя населення: сучасний підхід // Статистика України. - 2005. - № 1. - С. 68-73.

8. Дмитревский Ю. Д. Африка: Очерки экономической географии. - М.: Мысль, 1975. - 389 с.

9. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. - К.: Либідь, 1996. - 416 с.

10. Економічна і соціальна географія світу /За ред. Є.П. Качана. - Тернопіль, 1999.

11. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник /За ред. Кузика С.П. - Львів: Світ, 2002. - 672 с.

12. Исаков Ю. Преодоление энергетической бедности // Азия и Африка сегодня. - 2007. - № 5. - С. 21-26.

13. Кораблев Ю.В. Африка. Борьба за выживание в условиях глобализации // Международная жизнь. - 2007. - № 3. - С. 132-145.

14. Лібанова Е. Подолання бідності: погляд науковця // www.kmu. gov.ua.

15. Мірошниченко О.Ю. теоретико-методологічні засади класифікації факторів впливу на рівень життя населення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 4 (59). - С. 122-126.

16. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова. - М.: Флинта, 2000. - 480 с.

17. Мировая экономика / Под ред. А. С. Булатова. - М.: Юристь, 2002. - 734 с.

18. Мироненко Н. С. Страноведение: теория и методы: Учеб. пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 268 с.

19. Моценко И. Б. Африка: социальное развитие и стратегия самообеспечения. - М.: Наука, 1990. - 254 с.

20. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова. - М.: Флинта, 2000. - 480 с.

21. Мировая экономика / Под ред. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002. - 734 с.

22. Соціально-економічна географія світу / За ред. С. П. Кузика - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 586 с.

23. Хасбулатов Р. И. Мировая экономика. - М.: ИНСАН, 1994. - 457 с.

24. Человеческое развитие: новое измерение социально-экономического прогресса. Учебное пособие под ред. В. П. Колесова и Т. Маккинли. - М.: Права человека, 2000. - 464 с.

25. Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998. - 476 с.

26. Экономическая и социальная география зарубежных стран: В 2-х т. / Под ред. В. П. Максаковского. - М.: Просвещение, 1980. - 456 с.

27. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. - К.: Либідь, 2000. - 416 с.

Додаток

Таблиця. Система показників життєвого рівня населення в розрізі аспектів його дослідження

Размещено на Allbest.ru